Приватизація громадянами земельних ділянок

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Земельне право»

на тему "Приватизація громадянами земельних ділянок"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала

студентка гр.ЮД-243

Яковенко А.К.

 

 

 

Дніпропетровськ 2015

План

Втуп

1. Земельна реформа в  Україні.

2. Поняття приватизації  земель.

3. Порядок проведення  громадянами приватизації земельних  ділянок.

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Завершення земельної реформи повинно сприяти розвитку всіх форм господарювання. Багатоукладність у сільському господарстві - одна з найважливіших умов ефективного функціонування ринку.

Станом на травень 2000 р. площа сільськогосподарських угідь у користуванні й володінні громадян для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сіножатей і створення селянських (фермерських) господарств зросла на 3, 9 млн. га, та у 2, 5 рази і становила 16, 6% усіх сільськогосподарських угідь.

Сучасна земельна реформа в Україні здійснюється в умовах глибокої соціально-економічної кризи, що негативно позначається на її проведенні. Тому набуває доцільності питання доцільності наступного реформування. Тим більше, що критична суспільна оцінка соціально-економічних умов у державі пов'язується насамперед, із здійсненням земельних і аграрних перетворень.

Насамперед вражає низький рівень усвідомлення змісту земельної реформи рядовими селянами. Значна кількість селян боїться власності на землю, що є наслідком попередньої системи. А між тим, без усвідомлення селянином того, що він є власником землі і майна, ключовою фігурою у розв'язанні всіх питань на селі, гальмуються реформи.

Для цього необхідно відпрацювати прозорі і зрозумілі рядовому працівнику інструменти та механізми формування конкретного власника, введення його в правове і економічне поле, побудови виробничих відносин з урахуванням розміру майнової і земельної власності.

Особливо низькі темпи приватизації у містах.

 

 

 

1. Земельна реформа в Україні.

Земельна реформа - це комплекс правових, економічних, технічних і організаційних заходів, здійснення яких забезпечує удосконалення земельних відносин.

Земельна реформа в Україні є різновидом реформування економічних, соціальних та інших правовідносин.

Термін «реформа» з латинської означає пере-творюватися, змінювати що-небудь.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 18 груд-ня 1990 р. «Про земельну реформу» остання є складовою частиною економічної реформи, яка здійснюється в Україні у зв'яз-ку з переходом економіки держави до ринкових відносин.

Очевидно, що це - спрощене розуміння земельної рефор-ми, оскільки будь-які зміни у використанні земель зачіпають цілу низку інтересів людини і суспільства в цілому.

Потрібно враховувати й те, що земля у житті людини вико-нує не лише економічні, а й інші, не менш важливі, функції - біологічні, екологічні, соціальні, життєзабезпечувальні.

Отже, земельну реформу доцільно розгля-дати як складову економічних, екологічних, соціальних, науково-технічних, організаційних, державно-правових перетворень у суспільстві, державному устрої, політиці та ідеології.

Земельна реформа має акумулювати елемен-ти «революційних» і «еволюційних» перетворень земельних правовідносин, виключаючи однобокість їх змістової сторони і спростовуючи ідеологічне гасло, згідно з яким реформування - це лише створення нових економічних умов для нового «се-реднього» власника.

Тому земельна реформа - це процес створення організа-ційно-правових, економічних, наукових та інших соціальне ор-ієнтованих засад для здійснення різних форм господарювання на землі, спрямованих на:

а) найбільш ефективне й економне використання, відтво-рення та захист ґрунтів;

б) підвищення продуктивності праці на землі;

в) захист ґрунтів, особливо на землях сільськогосподарсь-кого призначення;

г) охорону земель як специфічних екосистем;

д) захист прав суб'єктів земельних правовідносин;

е) отримання оптимального економічного зиску від їх вико-ристання;

ж)задоволення пізнавальних, естетичних, оздоровчих,

лікувальних та інших духовних життєво необхідних потреб людини.

Нормативно-правовим порядком визначено, що земельна реформа спрямована на перерозподіл земель одночасно з передачею їх у приватну і колективну власність, надання у користування

юридичним і фізичним особам з метою створення умов для

рівноправного розвитку різних форм господарювання, формування багатоукладної економіки, раціонального використання й охорони земель.

На підставі викладених положень можна констатувати, що земельна реформа - це врегульована спеціальним земельним законодавством система дій різних суб'єктів та сукупність) організаційних, економічних, екологічних, науково-технічних, і землевпорядних та державно-правових заходів, спрямованих на докорінне перетворення (зміну) та вдосконалення земельних правовідносин відповідно до сучасних вимог розвитку суспільства, держави і забезпечення земельних потреб громадян України.

Об'єктом земельної реформи оголошено всі землі України.

Завдання земельної реформи полягає в перерозподілі земель з одночасною передачею її у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам й організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі їх раціонального використання і охорони.

Організація робіт із земельної реформи здійснюється Державним комітетом України у справах земельних ресурсів, обласними управліннями і районними відділами земельних ресурсів.

З метою створення умов для приватизації сільськогосподарських земель у 1992 році, поряд з державною, були введені колективна і приватна форми власності на землю.

Проведення земельної реформи ґрунтується на сукупності законодавчих і нормативно-правових актів та положень, що регулюють відносини власності і форми господарювання в сільському господарстві, а також організаційно-правові процедуру та механізми реформування підприємств.

Визначальною серед них є Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року насамперед у частині гарантування права власності на землю і непорушності права приватної власності. Наприклад, у статті 14 Конституції зазначено, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У Статті 41 Конституції зазначено, що кожен мае право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. У цій же статті зазначено, що право приватної власності є непорушним. Поряд з тим встановлено, що використання власності не може погіршувати економічну ситуацію і природні якості землі.

Отже, першою ластівкою земельної реформи можна назвати постанову Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року. Цей документ визначав основні завдання земельної реформи саме як "перерозподіл земель з одночасним передаванням їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель". Наступним логічним кроком на шляху реформи став Земельний кодекс, який був чинний протягом десятиріччя. Цей документ ухвалено 13 березня 1992 року. Він був далеким від досконалості, проте ним намагалися врегулювати питання продажу приватизованих земельних часток. Однак із неабиякими застереженнями - наприклад, зазначалося, що "переважне право на купівлю мають співвласники", було введено заборону на продаж землі протягом шести років від моменту приватизації.

Проте, практично, норми на той час нового ЗК України ініціюювали і стимулю-вали проведення земельної реформи шляхом перерозподілу мо-нопольної державної земельної власності, розширення сфери приватної і колективної власності на землю, збільшення числа форм права землекористування юридичними особами і грома-дянами.

Потім світ побачив Декрет Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок", яким уточнювалися терміни приватизації землі, водночас дозволялося продавати присадибні, дачні, гаражні ділянки та землю під будівництво.

Черговим кроком став указ Президента "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи", виданий 10 листопада 1994 року.

Одним із сутнісних моментів, які законодавчо мали б обґрунтовувати процеси земельної приватизації, стало ухвалення відповідної статті в Конституції України. У ст. 14 Основного Закону України вказувалося, що "право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону". Наступним документом у контексті земельної реформи, який викликав пристрасне обговорення та дискусії, став президентський указ від

2. Поняття приватизації земель

За своєю суттю приватизація - це процес перетворення у приватну вла-сність будь-якої іншої форми власності (як державної, так і колективної) або рух через послідовну зміну форм господарювання від державної власності до приватної. Приватизація - складова роздержавлення, що полягає у переході об'єктів державної власності у приватну і колективну форми власності. Приватизація - складний і неоднозначний процес, який має бути забезпечений відповідною законодавчою базою. Приватизація в Україні здійснюється наоснові законів і постанов, прийнятих Верховною Радою України, а також указів Президента України.

Провідне місце в реформуванні земельних правовідносин посідає приватизація земель.

Жоден із зазначених вище нормативних актів не дав чіткого визначення процесів роздержавлення та приватизації земель. Це створило ситуацію, коли по-різному здійснюються не тільки наукові, але й практичні (в тому числі нормативно-правові) тлумачення них процесів. Так, зокрема, з пп. 3 та 5 Постанови Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію земель» випливає, що роздержавлення - це процес передачі земель у колективну власність сільськогосподарських підприємств, а приватизація - це передача цих же земель у приватну власність їх членів. Термін «роздержавлення», будучи запозиченим із процесу приватизації майна державних підприємств (де він, до речі, мав інше значення, а саме - об'єднував два етапи демонополізації державної власності: корпоратизацію та приватизацію майна державних підприємств), набув, таким чином, обмеженого значення, хоча навіть з термінологічної точки зору роздержавлення мало б означати перехід земель державної власності в інші форми власності. Такий підхід до розуміння терміна «роздержавлення земель сільсько-господарського призначення» підтримувався і у юридичній літературі.

Визначення приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій як передача їх із державної власності у приватну власність громадян можна було б вважати правильним, якби не встановлений законодавством механізм її здійснення. Він передбачає не безпосередню передачу земель у приватну власність громадян, а включає такі етапи:

1) роздержавлення земель  сільськогосподарських підприємств і організацій;

2) паювання земель сільськогосподарських  підприємств і організацій;

3) виділення земельних  ділянок в натурі (на місцевості).

Отже, терміни «роздержавлення» і «приватизація» земель згідно з чинним законодавством у сфері земельної реформи набули співвідношення як частина і ціле, тобто роздержавлення, яке за змістом є категорією більш широкою, стало етапом приватизації земель сільськогоспо-дарських підприємств і організації.

Чинне законодавство не обмежує приватизацію лише передачею у колективну і приватну власність земель сільськогосподарських підприємств і організації. Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок» (п. 1-2) розуміє під нею передачу земельних ділянок громадянам України, наданих їм для ведення особистого підсоб-ного господарства, будівництва і обслуговування житлових будинків і господарських будівель (присадибні ділянки), садівництва, дачного і гаражного будівництва, - безоплатно один раз, про що обов'язково робиться місцевими радами відмітка у паспорті або документі, що його замінює.

В той же час приватизацією, по суті, є передача земель державної власності громадянам України із земель запасу та інших передбачених законом джерел (наприклад, резервного фонду).

Однією з характерних ознак цього процесу є безоплатність відчуження земель державної форми власності, а також особлива підстава виникнення відносин власності на землю - юридичний склад, що включає прийняття рішення радою або уповноваженим нею органом про передачу земельної ділянки у приватну власність, відведення її в натурі (на місцевості), видача та реєстрація державного акта на право приватної власності на землю.

Отже, під впливом законодавства про приватизацію земель державної форми власності та їх платного відчуження в юридичній літературі сформувалися два основні підходи до визначення цього процесу.

По-перше, приватизація в широкому розумінні як процес передачі земельних ділянок із власності держави у власність фізичних та недержавних юридичних осіб. Таке визначення склалось під впливом роздержавлення та приватизації державного майна і державного житло-вого фонду, що було обумовлено перш за все Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду, яка у ч. 1 п. 1.6 визначила роздержавлення та прива-тизацію як платне придбання державного майна, включивши до останнього і землю. Можливо, саме цей документ (до речі, із законодавчо не визначеним юридичним статусом) вплинув на розширене тлумачення приватизації земель і сприяв створенню зазначених законодавчих колізій.

По-друге, приватизація у вузькому розумінні як процес безоплатної передані частини земель державної власності у власність громадян та їх колективів.

Деколи під приватизацією розуміють спеціальний різновид земельних про-цесуальних правовідносин, у яких за допомогою активної діяльності їх суб'єктів проводиться безоплатна передача земельних ділянок із державної власності у приватну власність громадян тау колективну власність їх об'єднань з метою створення умов для її ефективного використання в результаті здійснення земельної реформи в Україні.

Коло суб'єктів отримання земель в ході приватизації (у вузькому розу-мінні) згідно з чинним законодавством обмежується громадянами України та їх колективами сільськогосподарських напрямів діяльності. До них також слід додати об'єднання власників будинків, які згідно з чинним законодавством реєструються і набувають статусу юридичних осіб. Право одержання ними земельних ділянок у власність передбачено Положенням про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або у спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків5. Спостерігаємо ще одну колізію між земельним законо-давством та підзаконним нормативним актом. У той же час це Положення, встановивши нового суб'єкта приватизації земель, навідміну від згаданих вище указів Президента України, дотри-мується принципу безоплатної їх передачі, а також основних етапів його здійснення та їх документального забезпечення.

Реалізація правовідносин з приватизації земельних ділянок тісно пов'язана із спеціальною правосуб'єктністю громадян України та їх об'єднань. Всі інші фізичні особи не можуть бути суб'єктами приватизаційних земельних правовідносин. Водночас, хоча суб'єктами приватизації є виключно громадяни України, в ролі суб'єктів таких правовідносин, поряд з ними, можуть виступати відповідні ради народних депутатів або їх виконавчо-розпорядчі органи (у разі делегування останнім вказаних функцій), землевпорядні та контролюючі органи інші заінтересовані особи.

Отже, особливості суб'єктного складу дають можливість розглянути декілька процедур приватизації земель в Україні:

І. Отримання земельних ділянок у власність громадянами України із земель запасу, крім для цілей ведення селянського (фермерського) господарства (повна процедура).

ІІ. Приватизація громадянами України земельних ділянок, наданих їм у користування (скорочена процедура).

III. Приватизація громадянами земельних ділянок для зайняття селянським (фермерсь-ким) господарством.

IV. Приватизація землі громадянами через колективні форми власності, яка в свою чергу може відбуватись у таких процесуально-правових формах:

1) передача землі в  колективну власність сільськогосподарським  підприємствам;

2) передача земельних  ділянок у власність для спорудження  житлових будинків;

3) передача прибудинкових  територій у власність об'єднанням  власників будинків.

Аналіз чинного законодавства та практики його застосування дозволяє виділити такі основні характеризуючі ознаки приватизації земель:

а) приватизацією є сукупність послідовних і взаємопов'язаних дій, спрямованих на виникнення права колективної та приватної власності на землю шляхом перерозподілу земельного фонду;

б) привати-зація передбачає безоплатну передачу земель у приватну або колективну власність;

в) частина земель передається громадя-нам України або спеціальним сільськогосподарським об'єднанням громадян;

г) передача земель провадиться виключно за рішенням відповідних рад народних депутатів;

д) передача зе-мель провадиться тільки одноразово для кожного виду земле-користування з відповідними записами удокументі, що посвідчує громадянство особи;

е) обов'язковим є юридичне посвідчення права власності на землю у Державному акті на право власності;

ж) реєстрація Державного акта на право власності на землю здійснюється у реєстраційних документах (відповідних рад народних депутатів.

Отже, з огляду на викладені обставини можна вивести наступне теоретичне визначення - приватизація земель - це юридичне визначена про-цедура (процес, порядок), за якої реалізується матеріальна й процесуальна правосуб'єктність осіб, спрямована на виникнення права приватної чи колективної власності громадян на землю.

Іншими словами, приватизація - це спеціальний різновид земельно-процесуальних правовідносин, за якими за допомоги активної діяльності їх суб'єктів здійснюється перерозподіл земельного фонду України та виникає право приватної власності громадян і колективної власності їх об'єднань на земельні ділянки. Характерною особливістю цих правовідносин є те, що вони за своїм походженням відносяться до категорії абсолютних, тобто повноваження щодо набуття права відповідної форми власності належать законодавчо визнаним суб'єктам, а всі інші особи зобов'язані утримуватись від порушення цих повноважень, відповідні ради народних депутатів повинні здійснити комплекс організаційно-технічних, правових та інших юридичне значний дій щодо юридичного посвідчення вказаних повноважень громадян та їх об'єднань стосовно індивідуально відособлених земель них ділянок.

 

3. Порядок проведення громадянами  приватизаціїземельних ділянок

Практично приватизація земельних угідь громадянами України розпочалася з прийняття Декрету Кабінету Міністрів України "Про приватизацию земельних ділянок" від 26 грудня 1992 року.

Декретом передбачено протягом 1993 року сільським, селищним, міським радам народних депутатів забезпечити передачу у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у межах норм, встановлених Земельним кодексом України.

Згідно Декрету передача земельних ділянок у приватну власність для вищеперерахованих цілей проводиться безоплатно один раз. Місцеві Ради народних депутатів обов'язково роблять відмітку про факти передачі у приватну власність земельної ділянки у паспорті або документі, який його заміняє.

"Забороняється передача  у приватну власність земельних  ділянок на територіях зон  відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіаційного  забруднення внаслідок Чорнобильської  катастрофи".

Право приватної власності громадян на земельні ділянки, що передані їм, посвідчується відповідною радою народних депутатів. Факт передачі земельної ділянки і її розмір заноситься у земельно-кадастрові документи, а громадянам видається державний акт на право приватної власності на землю.

Декретом надано право громадянам України продати або іншим способом відчужувати земельні ділянки, передані їм для цілей, вказаних у статті 1 цього Декрету, але без зміни цільового призначення земельної ділянки. При цьому договори купівлі-продажу або інші способи відчуження земельної ділянки посвідчується у нотаріальному порядку і реєструється у відповідній Раді народних депутатів, на території якої розташована земельна ділянка.

Абзацом 3 статті 4 Декрету обумовлено, що продаж земельної ділянки здійснюється за ціною по угоді сторін, але вона не може бути меншою за нормативну ціну землі.

Вартість земельної ділянки за договором купівлі-продажу є підставою для сплати державного мита і для розрахунків при заставі земельної ділянки.

На виконання Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року прийнято ряд нормативних документів якими слід керуватись при приватизації земельних ділянок,

• Наказ Держкомзему України від 20 січня 1993 року "Про приватизацію земельних ділянок",

• Наказ Держкомзему від 15 лютого 1993 року "Порядок передачі земельних ділянок у приватну власність громадян України",

• Спільний наказ Міністерства внутрішніх справ України та Держкомзему від 12 лютого 1993 року "Про порядок відмічення в паспорті громадян України факту передачі безоплатно у приватну власність земельних ділянок".

• Лист Держкомзему "Щодо приватизації земельних ділянок громадянами" від 25.06.2001 р.

Нині діючий Земельний Кодекс України серед підстав набуття громадянами України права власності на земельні ділянки передбачає окремими пунктами:

- безоплатну передачу  із земель державної і комунальної  власності;

- приватизацію земельних  ділянок, що були раніше надані  їм у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодексом.

А) Приватизація земельних ділянок, які перебувають у власності громадян.

Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Б) Одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

При приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Землі у приватну власність працівникам державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа передаються безоплатно.

Площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд).

Кожен працівник цього підприємства, установи та організації, а також пенсіонери з їх числа мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на кількість працівників цих підприємств та пенсіонерів з їх числа.

Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств, установ і організацій та пенсіонерів з їх числа є рівними.

В) Одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Новий Земельний кодекс по-новому підійшов до вирішення питання приватизації, чим суттєво покращив даний процес земельної реформи. Але на даним момент вже можна вивести і деякі недоліки нової "земельної конституції", в тому числі і в сфері приватизації. До таких як основні можна віднести:

• Іноземні фірми зможуть брати участь навіть у приватизації державних і комунальних земель. Але для цього інофірмі доведеться зареєструвати представництво в Україні і погодити придбання ділянки з Кабміном, що ставить її в дуже невигідні умови порівняно з українськими підприємцями. До того ж придбати комунальну чи державну землю під забудову можна буде лише з аукціону, який не зможе відбутися, якщо на ділянку є тільки один претендент.

• На практиці землевласників і охочих придбати землю поставлено в жорсткі рамки. Коло учасників приватизації сільськогосподарських земель, відповідно до раніше обраних напрямів аграрної реформи, обмежується членами фермерських господарств та колишніми колгоспниками. Останнім дозволено продавати свої земельні ділянки лише з 1 січня 2005 року, а до того - тільки обмінювати й успадковувати. Купувати в них землю дозволено виключно громадянам і юридичним особам України - фермерам, громадянам, що мають досвід роботи в сільському господарстві чи сільгосппідприємствам.