Проблема відчуження у філософії К.Маркса і Е.Фромма

Міністерство освіти і  науки України

Волинський  державний університет імені  Лесі Українки

Інститут  мистецтв

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат з філософії на тему:

 

“Проблема відчуження у філософії К.Маркса і Е.Фромма”

 

 

 

 

 

 

 

 

  Підготувала:

  студентка  22 групи

  спеціальність:

  «образотворче та

  декоративно-прикладне

  мистецтво»

  Романюк  І.О.

  Науковий  керівник:

  Василенко Ю.Т.

 

 

 

Луцьк 2006

 

 

 

Проблема  ізольованості (відчуженості)  людини в роботі Фромма

"Утеча  від свободи"…………………………………………………….17

 

Висновки…………………………………………………………………27

 

Література………………………………………………………………..31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Карл Маркс (1818-1883) - німецький філософ, засновник наукового  комунізму, діалектичного та історичного  матеріалізму ті наукової політичної економії. [1,с.241]. Вихідний пункт еволюції світогляду К. Маркса - гегелівська філософія, її лівий напрямок, молодогегельянці, до яких він належав і разом із Ф. Енгельсом (1820-1895) був творцем ідеологічної течії "марксизму", що охоплює філософію, економію і теорію революційного перетворення буржуазного суспільства в соціалістичне і комуністичне (т.з. науковий соціалізм).

Головним завданням  цієї ідеологічної доктрини її творці проголосили звільнення робітничого  класу (пролетаріату) від експлуатації та побудову вільного від соціального гноблення суспільства. В цьому плані вони виступили продовжувачами утопічних соціалістичних теорій (Томаз Мор, Томмазо Кампанелла, Клод Сен-Сімон та ін.), які відображали щасливе суспільство, побудоване на засадах соціальної рівності та вільної праці. Шлях до побудови такого суспільства Маркс вбачав у знищенні приватної власності, яку вважав основою експлуатації людини людиною (причиною "відчуження" людини). Здійснити це покликаний історією вільний від пут приватної власності пролетаріат. Йому належить під керівництвом партії комуністів здійснити соціалістичну революцію.[2,с.137]

В ранніх працях К.Маркса реконструюють такий варіант  філософії, в якому вихідною категорією для розуміння людини (суб'єкта) і  світу (об'єкта) вважається матеріальна практика, а для розуміння суспільно-історичного процесу використовується категорія "відчуження" (приватна власність, капітал як відчуження "людини", яке необхідно подолати). Цей варіант марксизму розвивали переважно неомарксисти (Дьордь Дукач (1885-1971) і Франкфуртська школа).

Незважаючи на різні інтерпретації, безперечною  заслугою Маркса можна вважати те, що він підняв на високий щабель матеріалізм. Попередні представники цієї течії - французькі матеріалісти і Фейербах - виходили з природи (матерії) і пояснювали людину (сферу культури) через природу. Така позиція називається натуралізмом. Маркс зробив спробу матеріалістичного тлумачення людини не як природної, а як практичної і, отже, культурно-історичної істоти. Взявши практику (працю) за основу відношення людини і світу, він відкрив нові перспективи для матеріалістичного витлумачення проблем історії та культури, особи та свободи, практичної діяльності й пізнання.[2,с.139]

Маркс, услід  за Феєрбахом, констатував відчуження людини в сучасному йому суспільстві, але це відчуження він трактував універсальніше, ніж творець антропологічногої філософії. На його думку, релігійне (ідеологічне взагалі) відчуження основане на приватній власності, яка є джерелом відчуження. Подолання приватної власності зумовлює, на його думку, падіння всіх інших форм відчуження. Він не бачив того, що людина як особа може реалізовуватися лише за умов приватної власності й права. Цим породжене його негативне ставлення до громадського суспільства. Маркс не помічав того, що відчужені форми, подібно до облаштунків рицаря, є чужими для тіла, але водночас і захищають його.[2,с.142]

Концепція відчуження суперечлива і методологічно. Поняття "відчуження" сутності людини має  сенс за умови визнання певної незмінної  сутності, "істинної природи" людини, яка викривляється певним " неістинним" суспільством. Іншими словами, поняття "відчуження" має сенс за антропологічної інтерпретації людини, інтерпретації, подібної до феєрбахівської, коли людина мислиться як істота з певними усталеними рисами. До такого розуміння людини Маркс і схилявся в "Рукописах 1844". Однак майже одночасно в "Тезах про Фейєрбаха" він проголошує, що така родова сутність людини не існує, що сутність людини - це сукупність суспільних відносин, тобто, яке суспільство, така і людина. Але якщо така усталена сутність не існує, то немає сенсу і поняття "відчуження": людина, сформована в будь-якому суспільстві, буде почувати себе відповідною відносинам цього суспільства. Характерно, що цієї суперечності антропологічного і соціального підходів до людини сам марксизм так і не помітив. Це породило спробу поєднати концепцію відчуження і заперечення антропологічного підходу до людини.[2,с.143].

Далі будуть наведені цитати, частково вибрані  із праць К.Маркса та їх обгрунтування, що мають місце в роботі С.Платонова "Після комунізму", який писав: "Через сторіччя після смерті Маркса його не розуміють, замовчують, спотворюють не тільки по ту сторону барикад. Маркс повинний, нарешті, одержати можливість безпосередньо звернутися до тих, у чиїх справах живуть його ідеї, через голови професійних тлумачів, які через незрозумілість ними духу вчення  ігнорують або хибно інтерпретують його букву." [3].

Також використана  інформація статтей із [4], де в сучасному тлумаченні розкривається проблематика теми даного реферата.

Еріх Фромм (1900-1980) -- психолог, філософ, соціолог, один з  основоположників неофрейдизма. Разом  з М. Хоркхаймером, Т. Адорно і Г. Маркузе  став творцем Франкфуртской школи. У своїй першій великій роботі "Утеча від свободи" (1941) Фромм  розглянув феномен тоталітаризму в рамках проблеми волі. Він розрізняє "волю від" (негативну) і "волю на" (позитивну). Зворотною стороною "волі від" є самотність і відчуження. Така воля -- тягар для людини. Фромм описав три типових невротичних механізми "утечі" (психологічного захисту) від негативної волі. Це авторитарний, конформістський і деструктивний різновиди невротичного характеру. Перший виражається в мазохистскій пристрасті до підпорядкування себе іншим чи в садистичній пристрасті до підпорядкування інших собі. Другий складається у відмовленні від своєї індивідуальності і прагненні бути "як усі". Третій -- в нестримній тязі до насильства, твердості, руйнуванню.

Вихід Фромм  бачить у такім реформуванні суспільства, що відкрило би простір "волі на". Головна задача в побудові душевно здорового суспільства -- це виховання в людях продуктивного характеру. Непродуктивність -- це нездатність любити і реалізувати себе, використовувати свої сили, місце яких займають нав'язані несвідомою тривогою форми активності. Фромм описує чотири історично виниклі типи непродуктивної орієнтації характеру: рецептивний, експлуататорський, накопичуваний і ринковий. Продуктивність -- це, навпаки, здатність людини любити, використовувати свої сили, здатність до самореалізації.

Е. Фромм спробував з'єднати ідеї психоаналізу, марксизму й екзистенціалізму. Він вважав, що в особистості немає нічого природженого. Усі її психічні прояви -- це наслідок заглибленості особистості в різні соціальні середовища. Однак, на відміну від марксизму, Фромм виводить характер формування того чи іншого типу особистості не з прямого впливу соціального середовища, а з подвійності людського існування: "екзистенціального" і "історичного". До екзистенціальної складової людського буття він відносить два факти: 1) чоловік, за його словами, споконвічно знаходиться між життям і смертю, "він кинутий у цьому світі у випадковому місці і часі" і "вибирається з нього знову ж випадково"; 2) існує протиріччя між іншим, що кожна людська істота є носієм усіх закладених у ньому потенцій, але не може реалізувати їх у результаті короткочасності свого існування. Людина не може уникнути цих протиріч, але реагує на них різними способами, відповідно своєму характеру і культурі.

 

"Відчужена  праця" за Марксом. Сучасне  трактування.

Головним атрибутом людини є праця. У якісному відношенні праця і людина нероздільні категорії. Тільки людина може знаходитися в стані трудового екстазу, і тільки завдяки цьому вона здатна затвердити в самій собі сутність людини.

Про людину як про  людину з великої букви в загальному розумінні і про конкретного суб'єкта (зокрема) може йти мова лише тільки тоді, коли людина більшу частину часу знаходиться в стані внутрішньо пережитого трудового опосередкування. Трудове опосередкування може: бути, перерости в необхідність і прагнути до дійсності лише тоді, коли більша частина часу, що «розрахована» («відведена») на життя людини, є вільною.[4,с.142]

Свою людяність  людина здобуває за рахунок стану  трудового переживання — це абсолютно  точно й однозначно. Однак усе  це реально при відсутності об'єктивного тимчасового фактора — силування ззовні. При відсутності такого роду силування людина вільна (необхідно відзначити, що людська істота навіть у соціальному плані не може бути цілком вільною, у цьому винний її розум). Це означає, що її трудове переживання дійсне і готове втілитися у свою істинність у виді кінцевого «продукту» — дійсної, суспільної людини. Такого роду дійсність у виді необхідності здійсненна тільки у вільне від біологічних потреб (питво, їжа, сон, статева потреба і т.д.) і від соціальних примушень (працювати, щоб вижити) час. Слід зазначити, що саме в такому випадку створюється істинна культура. [4,с.142]

Що означає  поняття «відчужена праця»? Чи може взагалі праця як життєдіяльність, як виробниче життя людини бути відчуженим? Насамперед, обмовимося про сутність самого поняття «праці». Справа в тім, що праця є не тільки діяльний процес людини, це процес внутрішнього переживання, щиросердечного екстазу, це стимул життя, творчість.

Через відсутність  у німецькій мові терміна «робота» Маркс К. скрізь уживає термін «праця», але він (Маркс) проте, чітко розмежовує суть цих понять, що, на жаль, абсолютно не вловлюється перекладачами його наукових праць, що, у свою чергу, веде до їх неправильного розуміння.[4,с.143].

Людина, що трудиться (на відміну від робітника) не відчужується від самого себе, від своєї суті, від своєї родової сутності взагалі. Тільки людина може трудитися і та ж людина може працювати, як віл, як кінь, як трактор (тобто бути робочою машиною) і т.д. кінь чи механізм із властивостями людини, що трудиться— нісенітниця.

Помітимо, що через  лінгвістичний аспект (проблем, зв'язаних з неточним перекладом і відсутністю  в німецькій мові відповідних  термінів), про який говорилося вище, неправильно тлумачаться постулати Маркса з проблем феномена праці. Спробуємо знайти дійсний зміст, наприклад, що випливає з цитати його наукової праці: «Політична економія замовчує відчуження в самій суті праці тим, що вона не піддає розгляду безпосереднє відношення між робітником (працею) і виробленим їм продуктом. Звичайно, праця робить чудесні речі для багатіїв, але вона так само робить зубожіння робітника. Вона створює палаци, але так само і нетрі для робітників. Вона творить красу, але так само і продукт робітника. Вона заміняє ручну працю машиною, але при цьому відкидає частину робітників до варварської праці, а іншу частину робітників перетворює в машину. Вона робить розум, але так само і слабоумство, кретинізм як доля робітників» [ 4,с.149 ].

Діяльність людини, яка для одних створює багатства, а інших веде до зубожіння, не може бути дійсною діяльністю, тобто працею. Такий процес іменується роботою. Такого роду людська діяльність суперечлива і завдає шкоди, безпосередньо робітникам, що позбавлені щастя бути людьми (людиною). Суперечливість ж полягає в недійсності робочого процесу, як діяльного процесу взагалі, тому що безпосередні виробники позбавлені свого результату (причина відчужена від наслідку), що алогічно, протиприродньо. Саме така протиприродність (негативні, але об'єктивні протиріччя) породжують дуже розповсюджену соціальну хворобу — відчуження людини від самого себе, що, у свою чергу, є крайньою формою його соціального переродження. Як зрозуміти все це?

Коли Маркс  пише про відчужену працю, тоді, по-перше, він має на увазі не працю, а роботу, по-друге, під відчуженістю тут мається на увазі кінцевий продукт, результат роботи.[4,с.150]

Коли люди наймаються для здійснення виробничого процесу, їх розглядають як робочу силу, як засіб (головна частина, головний елемент  виробництва), а не як ціль, тим більше не як кінцеву мету виробництва. У цьому випадку сам виробничий (діяльний) процес людей відчужений від своєї суті, також відчужені від своєї дійсної сутності усі виробничі відносини як безпосередні, так і опосередковані взагалі. Люди (робоча сила) відчужені від вироблених ними ж кінцевих результатів — продуктів. При цьому відчуження робітника від своїх кінцевих результатів відчужує його від своєї суті, від людської сутності і саме життя його як таке відчужене, тобто безглузде.

Саме тому, що безпосередній виробник позбавлений свого кінцевого результату -- продукту, він (виробник) відчужується в самому процесі (акті) виробництва. Сам акт виробництва, сама діяльність такого роду стає відчуженим виробництвом, тобто неприроднім.

Справа полягає у зовсім інакшому, коли безпосередній виробник сам розпоряджається кінцевим результатом своєї діяльності (продуктом, річчю).

Коли власник  продукту відчужує його від себе без  якого-небудь посередника і привласнює його іншому , і такого роду присвоєння відбувається без змушення, природними, дійсними відносинами, то, у такому випадку, має місце акт чи дарування обміну споживацькими вартостями, і зовсім необов'язково щоб цей обмін відбувався одночасно; у такому випадку жодна сторона не відчужується від себе, від своєї діяльності, від людської природної сутності; не відчужується людина від людини. Однак, про це поки залишається тільки мріяти.

Саме така доля робітника, тому що зовнішній характер роботи для нього є далеким; особливий  процент виробленого ним продукту йому не належить. І взагалі, будь-яка діяльність робітника не є самостійна діяльність. Ця діяльність, до якої його (його родину, якщо вона є) у переважній більшості випадків вимушують біологічні необхідності: їжа, питво, житло і т.д. При такій вимушеній діяльності він поступово до кінця розморює свої фізичні і розумові здібності, приносячи себе в жертву такій суті справи. Нарешті, такого роду самокатування є класичним відчуженням людини у всіх його проявах.

Слід зазначити, що в даний час сутність людини — суспільні відносини в цілому відчужені від своєї суті, недійсні, головною причиною чому є відчужена суть усякої людської діяльності. Незважаючи на те, що в розвинутих капіталістичних країнах відсутній класичний спосіб виробництва, заснований на приватній власності виробничих сил проте, приватновласницький дух підприємництва, бізнесу відчужує сутність людського феномена, тому що там усякого роду діяльність (за винятком рідких випадків) спрямована на одержання вигоди. Усепожираюча «людська» користь яскраво проявляє себе тепер у колишніх соціалістичних державах, зокрема, у колишньому Радянському Союзі, де благоденствують так називані бізнесмени і підприємці, де бажанням швидкого збагачення охоплене майже все суспільство. Панує образ відчуженої людини, хаос. Злочинні діяння узаконені, захищені й підприємці і бізнесмени, що безжалісно грабують народ. Усі вони, від дрібного до великого, злочинці перед тими, хто зайнятий безпосереднім виробництвом. Любий бізнес (підприємництво) є спекуляція: такого роду заняття відчужують від своєї сутності не тільки цих жалюгідних істот, але і частину суспільства, що спілкується з ними.

Коли фізичні  і розумові здібності (виробниче  життя) стають усього лише засобом задоволення  тільки однієї біологічної потреби  чи засобом збагачення, то в такому випадку вся потенційна здатність людини — працювати, створювати і т.д. відчужена від своєї дійсної сутності. У першому випадку (задоволення біологічних потреб), в основному, безпосередній виробник відчужений від своєї роботи (кінцевого продукту), а в другому випадку (наймачі робочої сили, що прагнуть до збагачення та ін.) відбувається присвоювання чужої роботи (кінцевого результату), і в обох випадках цей приватновласницький дух, що змушує одних відчужуватися від результату своєї роботи, а інших — привласнювати чуже щастя, відчужує від людини: 1) природу, 2) його самого, його власну діяльну функцію, його життєдіяльність, тим самим відчужує від людини рід: він перетворює для людини родове життя в засіб для підтримки індивідуального життя. По-перше, він відчужує родове життя й індивідуальне життя, а, по-друге, робить індивідуальне життя, узяте в її абстрактній формі, метою родового життя, теж у її абстрактній і відчуженій формі]. У такий спосіб відчуження праці приводить до наступного результату: 3) Родова сутність людини — як природа, так і її духовне родове надбання — перетворюється в чужу їй сутність, у засіб для підтримки її індивідуального існування. Відчужена праця відчужує від людини її власне тіло, як і природу поза нею, як і духовну сутність, її людську сутність. 4) Безпосереднім наслідком того, що людина відчужена від продукту своєї роботи, від своєї життєдіяльності, від своєї родової сутності, є відчуження людини від людини». Таким чином, під «відчуженою працею» (як «відчуженим процесом виробництва») варто розуміти відчужений кінцевий результат людської діяльності; вироблений продукт відчужується від безпосереднього виробника і привласнюється іншим.

Праця ж як якість ( що прирівнюється до людяності), як екстаз, як муза, як унікальна якість, що супроводжує людину (людський рід у цілому) на сьогоднішній день може знайти своє дійсне місце, на жаль, тільки в абстракціях дійсного мислителя.

Тут автор реферату знову ж таки дозволить собі процитувати  С.Платонова [3]: "Саме з цього пункту, що вінчає тут послідовність хрестоматийных цитат, вже звідси, а не в яких-небудь "екзотичних", що стали жертвою філософської моди рукописах 1844 чи 1857 р., бере початок глибоке, принципове нерозуміння самої суті марксизму. Це нерозуміння наші класові супротивники цілком розділяють з тими, хто називає себе марксистами і, припускаючи яким, сам Маркс говорив: "Я знаю тільки одне, що я не марксист", а Ленін писав: "...Ніхто з марксистів не зрозумів Маркса 1/2 століття згодом!".

Історична місія  марксизму полягає в тому, що він ставить і вирішує – не тільки теоретично, але і практично – три принципових питання.

1. Що таке  приватна власність?

2. Чому вона  повинна бути знищена?

3. У чому складається  знищення приватної власності?

"З комуністичним  регулюванням виробництва, що усуває ту відчуженість, з якою люди відносяться до свого власного продукту, зникає також і панування відношення попиту та пропозиції, і люди знову підкоряють своїй владі обмін, виробництво, спосіб своїх взаємних відносин..."

"Усебічна  залежність, ця стихійно сформована форма всесвітньо-історичної спільної діяльності індивідів, перетворюється завдяки комуністичній революції в контроль і свідоме панування над силами, які породжені впливом людини однієї на іншу, дотепер здавалися їм зовсім далекими і чужими силами..."

Приватна власність  є результат цілком визначеного  історичного розвитку суспільства; вона виступає як сформована сукупність відчужених суспільних продуктивних сил, що прийняли форму пануючих над індивідами виробничих відносин. Отже, її знищення є послідовне зняття відчуження, тобто присвоєння, освоєння всіх цих продуктивних сил. [3]

"Політична  економія виходить з факту  приватної власності. Пояснення  її вона нам не дає. Матеріальний  процес, що проробляється в дійсності  приватною власністю, вона укладає в загальні, абстрактні формули, що і здобувають для неї потім значення законів. Ці закони вона не осмислює, тобто не показує, як вони випливають із самої істоти приватної власності".

Уперше піддавши критичному аналізу цей непорушний стовп буржуазної економічної науки, К.Маркс виявляє, що приватна власність являє собою форму розвитку процесу відчуження праці.

"Таким чином,  до приватної власності ми  приходимо за допомогою аналізу  поняття відчуженої праці... Хоча  приватна власність і виступає  як основа і причина відчуженої праці, у дійсності вона, навпаки, виявляється його наслідком...

Тільки на останній, кульмінаційній стадії розвитку приватної  власності знову виявляється  ця її таємниця: приватна власність  виявляється, з одного боку, продуктом  відчуженої праці, а з іншого боку, засобом його відчуження, реалізацією цього відчуження ".

Таке розуміння  Марксом категорії відчуження відкриває  можливість одержати на її основі всі  категорії політичної економії. "Як з поняття відчуженої праці ми одержали шляхом  аналізу поняття приватної власності, точно так само можна за допомогою цих двох факторів розвити всі економічні категорії, причому в кожній з цих категорій, наприклад, торгівлі, конкуренції, капіталі, грошах, ми знайдемо лише те чи інше визначене і розгорнуте вираження цих перших основ".

Однак, перш ніж  виводити категорії політекономії  з відчуження як сутності приватної  власності, Маркс вважає за необхідне  порушити питання про сутність самого відчуження. "Ми прийняли, як факт, відчуження праці, і цей факт ми піддали аналізу. Запитується тепер, як дійшла людина до відчуження своєї праці? Як обґрунтоване це відчуження в сутності людського розвитку? Для розв'язку цієї задачі нами вже достатньо отримано, оскільки питання про походження приватної власності зведений нами до питання про відношення відчуженої праці до ходу розвитку людства".

Таким чином, можна  констатувати, що саме тут Маркс  стає Марксом, поставивши перший із трьох  названих вище кардинальних питань марксизму  – питання про сутність приватної  власності. [3]

Що ж стосується другого з названих питань – про  необхідність знищення приватної власності  – уперше відповідь на його Маркс  дає в тім же 1844 року. "Утворенням асоціацій робітники виявляють  дуже грунтовне і широке розуміння  тієї "колосальної" і "невимірної" сили, що виникає з їхнього співробітництва. Але ці масові комуністичні робітники, зайняті, наприклад, у майстернях Манчестера і Ліона, не думають, що можна "чистим мисленням", за допомогою одних тільки міркувань, позбутися від своїх хазяїнів і від свого власного практичного приниження. Вони дуже болісно відчувають розходження між буттям і мисленням, між свідомістю і життям. Вони знають, що власність, капітал, гроші, наймана праця тощо являють собою далеко не примар уяви, а дуже практичні, дуже конкретні продукти самовідчуження робітників, і що тому вони повинні бути скасовані теж практичним і конкретним образом для того, щоб людина могла стати людиною не тільки в мисленні, у свідомості, але й у масовому бутті, у житті".

Ціль комуністичного перетворення суспільства для Маркса зовсім не зводиться до звільнення абстракції продуктивних сил, що розвивається, від гальмуючої абстракції виробничих відносин, метою є звільнення людини від усіх конкретних форм гніту відчужених виробничих відносин, повернення людині відчуженої людської сутності.

Тому комунізм як знищення приватної власності  – тут ми переходимо до третього кардинального питання марксизму  – є не статичний "ідеальний" стан суспільства, а історична епоха, змістом якої є подолання відчуження. "Комунізм для нас не стан, що повинний бути встановлений, не ідеал, з яким повинна погодитися дійсність. Ми називаємо комунізмом дійсний рух, що знищує теперішній стан".

Тут, як і у  випадку з багатьма думками Маркса, потрібно розуміти його  буквально. [3]

Маркс, крім загального методологічного каркаса для здійснення подібної роботи залишив нам і ключ до послідовності етапів. У рукописах 1844 р. міститься геніальний здогад про те, що "зняття самовідчуження проходить той же шлях, що і самовідчуження".

Це означає, що практично задача знищення приватної власності полягає в оволодінні виробничими відносинами – а тим самим у присвоєнні відчужених продуктивних сил – у порядку, зворотному тому, у якому відбувалося їхнє відчуження. Теоретично ж задача зведена до встановлення послідовності якісних етапів процесу відчуження, а потім – до її обернення, відображення щодо історичної "осі симетрії", що розділяє період становлення відчуження й епоху його подолання, епоху комуністичних способів виробництва.

"Як поступив  зрілий  Маркс із проблемою відчуження"?

Розкривши загалом сутність знищення приватної власності, Маркс  потім (по цілком зрозумілим конкретним політичним, а також і теоретичним  причинам) повинний був сконцентрувати усю свою увагу на першому етапі  її знищення.

Це означало, тим самим, що Маркс-теоретик зосередив свої зусилля на дослідженні не всіх етапів процесу розвитку відчуження, а тільки одного, але зате найважливішого, заключного етапу, і відповідно – на вивченні не усіх форм розвитку приватної власності, а тільки вищої її форми, капіталу.

У 1844 р. Маркс-філософ за допомогою  категорії "відчуження праці" уперше відповів на три названих вище основних питання марксизму. Ці відповіді  зробили його революціонером-комуністом. Відтепер головною задачею Маркса-філософа стало створення теоретичної зброї для Маркса-комуніста. Цілком зосередивши на одному, найбільш важливому пункті – аналізі вищої, останньої форми приватної власності і проблемі її знищення, – Маркс практично більше не мав можливостей повернутися до проблеми знищення приватної власності у всій її повноті.

Однак ці три проблеми, принциповий  шлях рішення яких відкрив Маркс, стали головними питаннями ХХ сторіччя. Крім глибокого філософського  змісту, вони придбали величезне політичне  значення.

Питання про те, що таке приватна власність, по суті, дорівнює питанню про те, що таке капіталізм перехідної епохи, так як цей капіталізм  завершує собою не тільки історію капіталістичного способу виробництва, але і всю послідовність антагоністичних формацій, і як вища форма приватної власності може бути зрозумілий тільки виходячи з усієї попередньої історії відчуження.

Питання про те, чому приватна власність повинна бути знищена, дорівнює питанню про те, у чому зміст і виправдання комунізму  – перехідної епохи повернення людині його людської відчуженої сутності, присвоєння людською особистістю всього багатства попереднього розвитку.

Нарешті, питання про те, у чому полягає знищення приватної  власності, дорівнює питанню про  те, через які якісні етапи повинний закономірно розвиватися процес побудови нового суспільства, тобто процес подолання відчуження.

Ознаки відчуження продукту праці від виробника  найбільше явно виражаються коли людина виконує нудотну, не цікаву, монотонну роботу, тобто робота не задовольняє людину ні духовно ні фізично. Коли людина -- робітник виключає себе з реальності настільки, що перестає бути присутнім у даний момент у даному місці, не стежить за реальністю. Це приводить до невиконання робітником своєї роботи чи до браку. Якщо ж робота забезпечує робітника, забезпечує його елементарні потреби, то він узагалі перестає за роботою думати про інше, змушуючи зосереджуватися себе на предметі праці.

У сучасних умовах не можна  категорично заявляти що предмет  праці настільки відчужується від  робітника, що стає його ворогом. Скоріше навіть навпаки- якщо робітник може вільно придбати результат своєї діяльності, те це додатковий стимул для підвищення якість роботи, а значить і якість продукту праці. Але якщо робітник не має можливості користатися продуктом своєї праці, то якість продукту падає настільки, що створюється враження, що робітник як би спеціально не хоче надати йому споживчої форми, товарного вигляду.

“Чим більше робітник працює на капітал, тим менше залишається засобів  для фізичного існування робітника“- тут заховано така людська риса, що особливо сильно виявляється при відрядній оплаті праці. Робітник намагається заробити по максимуму, прирікаючи тим самим себе на ще більшу працю, за ще меншу плату.

“Відчуження людини від людини“. Відчужена праця відчужує людину в відносинах на виробництві від його природної, дійсної сутності. Усі загальнолюдські відносини тут проходять через призму відчуженої виробничої діяльності. Наприклад, навіть якщо підприємство не приватне , а, припустимо, колективне або державне, то якщо поза виробництвом відношення між двома людьми дружнє чи сусідське, якщо вони сусіди по місцю проживання, то на виробництві це відношення начальника і підлеглого. І якщо ці суб'єкти тільки вживаються в роль, те ще важко помітити цю відмінність на роботі і поза роботою. Але згодом начальник починає відноситься до себе як до начальника, а підлеглий починає відноситься до себе як до підлеглого. А так як відношення до себе виявляються у відношенні до інших, то порушуються природні дружні відносини, і ці відносини виявляються як відносини начальника до підлеглого, а в умовах приватної власності - у відношенні між експлуататором і експлуатованим.