Проблема відкритості економіки в глобальному середовищі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 

ім. В.ГЕТЬМАНА

Реферат

з дисципліни "Глобальна  економіка "

на тему: «Проблема відкритості економіки в глобальному середовищі»

Підготувала:

студентка 5 курсу

спеціальності 6503

1 групи 

Мірошник Юлія

Київ – 2012

Зміст

1. Вступ
2. Сутність поняття відкритості економіки
3. Основні проблеми відкритої економіки в умовах глобалізаційного розвитку
4. Основні показники відкритості національної економіки
5. Висновки
6. Список використаних джерел

Вступ

Актуальність. Характерною ознакою глобальної економіки є те, що вона завдяки своїй ринковій природі є відкритою системою. Загальний рівень  відкритості  міжнародної  економічної  системи  визначається  ступенем відкритості її підсистем та суб’єктів – національних економік, регіональних об’єднань,  транснаціональних  корпорацій,  міжнародних  економічних організацій.  Значне  зростання  рівня  відкритості  міжнародної  економіки забезпечується протягом декількох останніх десятиліть послідовним переходом багатьох національних господарських систем  до економіки відкритого типу, значною  мірою  орієнтованої  на  зовнішні  ринки.  Відкрита  економіка,  яка  є цілісним  господарсько-економічним  комплексом,  який  вільно  взаємодіє  із світовим ринком на підґрунті міжнародного поділу праці, є умовою успішного розвитку зовнішньоторговельної співпраці між країнами на основі поглиблення спільного  підприємництва,  організації  зон  вільної  торгівлі,  ефективного використання порівняльних переваг.

Разом  з  суттєвими  перевагами  відкритість  економічної системи  може призводити  до  формування  нових  небезпек  на макроекономічному  рівні, передусім  пов’язаними  із  підвищенням  впливу  зовнішніх  процесів  на національну  економіку.  Саме  тому проблема  відкритості  економіки  країни тісно пов’язана з проблемою втручання держави у зовнішньоекономічну сферу, однією  із  головних  цілей  якої  має  стати  забезпечення  рівня  відкритості внутрішнього ринку  країни  щодо іноземного  капіталу,  технологій,  товарів  і послуг на зваженому рівні. Основним напрямом зовнішньоторговельної політики трансформаційного типу стала лібералізації зовнішньоторговельної діяльності, яка проявлялася у послідовному знятті  обмежень  приходу  іноземного  капіталу  на  вітчизняні ринки.  Така  політика  була  покликана  нормалізувати  внутрішній  споживчий ринок,  запустити  ринкові  механізми,  прискорити  структурну перебудову економіки.

Аналіз  останніх  наукових  досліджень. Значний  доробок  у  наукове дослідження проблеми формування відкритості економіки України належить таким  вітчизняним  вченим:  Г. Аніловська,  О. Бадрак,  О. Даниленко, Р. Кулинич, В. Новицький, Л. Шостак та інші. Напрями і перспективи розвитку економічної системи країни з огляду на зростання відкритості економіки та посилення  глобалізаційних  процесів  активно  досліджують  науковці: В. Базилевич, Л. Лазебник, О. Рогач, А. Філіпенко, О. Шнипко та інші.

Метою  статті є дослідження питань  сутності  відкритої економіки як об’єкта  теоретичного  вивчення  та  економіко-статистичного  аналізу.

Об’єктом дослідження даної роботи є проблема відкритості економіки.

1. Сутність поняття відкритості економіки

За ступенем залучення  країн  в  міжнародний  поділ  праці  та  міжнародну економіку  національні економіки поділяються на закриті і відкриті. Розвиток закритих або автаркічних країн  визначається  виключно  внутрішніми тенденціями,  грунтується  на самозабезпеченні та мінімізації економічних зв’язків з іншими національними господарствами  і  не  залежить  від тенденцій  світового  господарства.  До прикладів закритої економіки експерти і науковці часто відносять СРСР та інші соціалістичні  країни.

У  сучасній  економічній  літературі  поняття  «відкритість  економіки» розглядається у широкому сенсі. На думку С.С. Носової, відкритість економіки 3є умовою,  за  якої  будь-який  економічний суб’єкт має право здійснювати зовнішньоторговельні операції, тобто іноземні юридичні та фізичні особи на рівних умовах з усіма виробниками діють на внутрішньому ринку згідно із законодавством  країни  та міжнародними нормами [7]. А.Ю. Булатов трактує поняття «відкрита економіка» наступним чином: це національне господарство, в якому відкрито доступ іноземним інвестиціям до більшості ринків, галузей і сфер [6]. Згідно  із  баченням  Г.Ф. Фейгіна відкрита  економіка  є  системою ринків, у якій представлено зарубіжний сектор [10]. Найбільш  поширеним  визначенням  поняття відкритості економіки,  яке вже стало традиційним,  є визначення Є.Ф. Авдокушина: відкрита економіка – це національна економіка з високим ступенем включеності в міжнародні економічні відносини [1]. Враховуючи, що до основних форм міжнародних економічних відносин традиційно відносять міжнародну  торгівлю  товарами  і  послугами,  міжнародний  рух  капіталу, міжнародну  міграцію  робочої  сили,  міжнародну  торгівлю  знаннями, міжнародні валютно-кредитні і розрахункові відносини, можна стверджувати, що  ступінь  їх  розвитку  стосовно  окремої  країни  і  є  характеристикою  її відкритості.

Теоретичним підґрунтям політики "відкритої  економіки" є сучасні новітні  концепції світогосподарських зв'язків, які пройшли довгий еволюційний шлях розвитку їх ретроспекція була розглянута в попередніх розділах.

Вперше політика відкритої економіки  була проголошена (швидше як лозунг, а  не як концепція) Сполученими Штатами  Америки безпосередньо після  Другої світової війни. Така політика відіграла безумовно позитивну  роль для країн-лідерів, а саме для  національної економіки США - єдиної країни, яка вийшла економічно зміцнілою  після Другої світової війни, коли виникла  потреба розширення ринків. Досить влучне її визначення дав французький  економіст Мішель Пебло: "Відкритість, свобода торгівлі - це найсприятливіше правило гри для лідируючої економіки". Однак у процесі зміни соціально-економічної ситуації в повоєнному світі теза про відкриту економіку поступово втрачає односторонню корисливу направленість інтересів американського експансіонізму і набуває об'єктивного, обумовленого діями глибинних чинників, змісту інтернаціоналізації господарського життя.

Визначальна роль у формуванні "відкритої  економіки" належить державі, яка  стимулює експортні виробництва, заохочуючи вивіз товарів і послуг, сприяючи взаємозв'язкам із закордонними фірмами  та розвитку процесів міжнародної економічної  інтеграції. Вона створює міцний правовий фундамент, який сприяє припливу з-за кордону інвестицій, технологій, інформації.

Перехід держави до більш "відкритої економіки" стимулюється діями транснаціональних корпорацій. Прагнучи освоїти нові ринки, створюючи в різних країнах філіали, дочірні компанії, представництва, ТНК обходять протекціоністські перепони національних економік, інтернаціоналізуючи міжнародний економічний обмін.

Помітний прогрес транспорту і зв'язку, інформаційних засобів у другій половині XX сторіччя також відіграв стимулюючу функцію у розвитку відкритості національних економік. Поступово руйнувалися торгово-економічні, валютно-фінансові перешкоди. Лібералізація міжнародного обміну полегшила адаптацію національних господарств до зовнішніх умов і впливу, сприяла активному включенню в міжнародний поділ праці.

З 60-х років процеси відкритості  розповсюдились на ряд країн, у тому числі і країн, що розвиваються, і  досягли особливого успіху в нових  індустріальних країнах ("малі тигри"), а з 90-х років до розбудови "відкритої  економіки" активно приєднались  країни з перехідною економікою.

"Свобода торгівлі" та "відкрита економіка" - це два рівні одного і того ж процесу. Відкрита економіка передбачає:

• цілісність економіки, єдиний економічний комплекс, інтегрований у світове господарство;
• використання різних форм світового господарства;
• ліквідацію державної монополії на зовнішню торгівлю;
• ефективне використання принципу порівняльних переваг країн у МПП [8].

2. Основні проблеми відкритої економіки в умовах глобалізаційного розвитку

Відкритість  національної  економіки  тісно  пов’язується  із термінами «взаємність»  і «вразливість».  «Взаємність»  передбачає  подолання диспропорцій  і  нерівноваги  у співпраці із  країнами-партнерами,  а «вразливість» – залежність національної економіки від ситуації на світовому ринку. Основні проблеми для національних економічних систем полягають у залежності від світових цін, попиту і конкуренції. Наприклад, підвищення цін на  енергоносії,  яке  є  вигідним  для  країн,  які  їх  експортують,  означає економічний удар для країн з переважанням енергоємних галузей.

Треба пам'ятати, що реалізуючи політику інтеграції національної економіки  у світове господарство, слід поєднувати прагматичну відкритість із розумним протекціонізмом. Повинна мати місце оптимальна відкритість. її рівень залежить від багатьох факторів економічного, технологічного, історичного характеру. В цьому зв'язку, до прикладу, в перші роки незалежності процес відкритості економіки в Україні формувався стихійно і наближався до "розхристаності" і "анархічності". Будучи проявом "дитячої хвороби" всезагальної демократизації та "шокової*" лібералізації зовнішньої торгівлі, така "відкритість" не тільки не сприяла підвищенню ефективності економіки, її конкурентоспроможності, але, навпаки, спричиняла непоправні збитки, підривала економічну безпеку країни [8].

Вивчення поглядів провідних  вітчизняних і зарубіжних науковців дозволяє стверджувати, що до проблеми відкритості національної економічної системи необхідно підходити достатньо зважено та керовано, оскільки відсутні єдині погляди  щодо  наслідків  підвищення  відкритості  економіки  і  впливу глобалізаційних процесів. Так, О.С. Власюк наголошує на тому, що збільшення відкритості  національної  економіки  спричиняє  суттєве посилення  впливу зовнішніх  чинників  на  динаміку  української  економіки.  Водночас незавершеність процесів структурної перебудови посилює її вразливість [11,с.93]. Даниленко О.Л. справедливо зазначає, що стихійна відкритість, особливо для  країн  з  перехідною  економікою,  не  тільки  не  сприяє  економічному розвитку, але, і є погрозою економічної безпеки [3]. Лазебник Л.Л. в свою чергу зауважує,  що  взаємозалежність  національних  суб’єктів  світо господарського механізму  здатна  як  додати  їм  нових можливостей,  так  і  завдати  чималих збитків  [5,  с.60].  Таким  чином,  з  одного  боку,  підвищення  відкритості економіки  надає  країні  ряд  переваг,  зокрема  поглиблення  спеціалізації  та розвиток кооперації, раціональний розподіл і використання ресурсів, широкі можливості  використання  досвіду  інших  країн,  посилення  конкуренції, зростання  добробуту  нації  тощо,  але  з  іншого  –  відкритість  призводить  до формування  загроз  фінансово-економічній  безпеці  держави  та  загострення дилеми  в  процесі  визначення  пріоритетів  розвитку  країни:  орієнтація національної економіки на вільну торгівлю чи захист внутрішнього ринку.

Фактори, що впливають на рівень відкритості економіки, представлені у табл. 1. Наявність в країни значних обсягів природних ресурсів знижує рівень відкритості  національної  економіки  навіть  при  недостатньому  рівні економічного  розвитку.  Чим  менша  забезпеченість  країни  власними природними  ресурсами,  тим  більшою  є  потреба  у  забезпеченні  їх  дефіциту шляхом ввезення. Але це, в свою чергу, вимагає від держави інтенсифікації міжнародної  зовнішньоекономічної  діяльності,  що  повинно  виражатися  у зростанні  обсягів  коштів  від  експортних  операцій  з  метою  забезпечення фінансування ввезення необхідних природних ресурсів.

Одним  із  найважливіших  факторів  є  рівень  економічного потенціалу країни,  оскільки  величина  виробничого  і  особистого споживання  прямо залежить від національного доходу і визначає параметри співпраці з іншими країнами.  На  думку  Аніловської Г.А.,  великий потенціал країни  дозволяє  в основному забезпечити потреби країни у споживчих та інвестиційних товарах, не  вдаючись  до  імпорту,  окрім  того, авторка  зазначає,  що  при  достатньо 6великому  внутрішньому господарському  просторі  значна  частка  вироблених товарів знайде споживачів на національному ринку [2]. Слід зазначити, що хоча суворої закономірності немає, все-таки, якщо інші умови є рівними, чим країна менша, тим  в  неї  більша  відкритість  господарства.  Це  пояснюється  як незначною в  порівнянні  з  великими  за  чисельністю  населення  та  площею країнами диверсифікацією  галузевої  структури  їхнього  господарства,  так  і вузькістю національного ринку збуту. Поглиблення суспільного поділу праці призводить  до  формування  в  країні  вузькоспеціалізованих  виробництв  і посилення технологічної  залежності  країни,  що  вимагає  підвищення  рівня відкритості  національної  економіки.  Особливу  роль  у  зростанні  ролі  цього фактора відіграються  сучасні  транснаціональні  корпорації,  які  розміщуючи окремі ланки виробничого циклу в різних країн, створюють умови для розвитку та інтенсифікації зовнішньоторговельних зв’язків на міжнародному рівні.

3. Основні показники відкритості національної економіки

У процесі дослідження  сутності відкритості економіки  постає проблема співвідношення цього поняття зі свободою торгівлі. Відкритість економіки як економічна категорія ширше, ніж торгівельна свобода, оскільки включає окрім власне  торгівлі  товарами  і  послугами  свободу  руху  між  країнами  факторів виробництва – трудових ресурсів, капіталу, інформації, а також розрахунково-валютні операції на міждержавному рівні. У цьому контексті можна виділити два  аспекти  економічної  відкритості  країни:  функціональний  і  торгово-політичний (рис. 1).

Діагностика  рівня  відкритості  національної  економічної  системи залишається досить дискусійним питанням у системі суспільно-економічних.

Науковці, досліджуючи цю проблему, до індикаторів відкритості відносять різні  показники.  Водночас  проведена  систематизація  існуючих  підходів дозволяє  стверджувати,  що  кількісна  оцінка  ступеня функціональної відкритості  здійснюється  на  основі  системи  відносних величин:  експортної, імпортної та зовнішньоторговельної квот (табл. 2).

Основним  показником  у  системі  показників  відкритості  економіки традиційно  вважається  експортна  квота,  яку  ще  називають коефіцієнтом відкритості.  Експортна  квота  виступає  загальновизнаною  узагальнюючою оцінкою  відкритості  чи  закритості  економіки.  Такий  підхід  ґрунтується  на тому,  що  значення  експортної  квоти  визначається  залученням  країни  до світової  господарської  системи,  а  значить здатністю країни  конкурувати на світовому ринку. На думку, Кулинича Р.О., значення експортної квоти значною мірою  також  зумовлене  потребою  країни  в імпорті,  оскільки доходи  від експорту повинні забезпечувати покриття витрат на фінансування імпорту [4,с. 224].  В  90-х  рр.  світова  експортна  квота  складала  20%,  при  чому  в середньому в розвинутих країнах – 27%, країнах, що розвиваються, – 12%, країн з перехідною економікою – 5,5%. Імпортна квота характеризує значимість імпорту для національного господарства. Кулинич Р.О. наголошує на тому, що цей показник характеризує ступінь імпортної залежності економіки країни [4, с. 224]. При цьому безпечний рівень імпортної залежності забезпечується на рівні  15%  імпорту  у  ВВП  країни. Щодо  граничних значень  експортної  та імпортної квот, які  свідчать  про  відкритість  чи закритість  економіки,  серед науковців, що досліджують цю проблему, існує два підходи. Перший підхід ґрунтується на тому, що економіка є відкритою, якщо значення експортної та імпортної  квот  перевищують  10%.  Останнім  часом  дедалі  поширеним  стає підхід, відповідно до якого вчені наголошують, що значення цих показників на рівні  10%  було  адекватним  для  50-70 рр.  ХХ ст.,  при  цьому,  враховуючи особливості  функціонування  і  розвитку  сучасного  світового  господарства, граничні значення експортної і імпортної квоти, що свідчили б про відкритість економіки окремої країни, пропонується встановити на рівні 45%.

Комбінація  експортної  та  імпортної  квоти  дає  уявлення  про  масштаби зв’язку  окремих  національних  економік  із  світовим  ринком.  Достатньо поширеним  підходом  серед  науковців  є  визначення  коефіцієнта  відкритості економіки  як  зовнішньоторговельної  квоти,  яка  є  безперечно  більш комплексним показником. У 50-70-х рр. до числа відкритих країн відносили 9країни з величиною зовнішньоторговельної квоти більше 20%, а наприкінці 90-х – 90%,  низький же  ступінь відкритості мають країни,  показник зовнішньоторговельної квоти яких менше 25-27%.

Не  менш  важливими  показниками  відкритості  економіки  є  коефіцієнти еластичності експорту та імпорту. Аналітична сутність цих показників враховує параметри розвитку країни і дозволяє порівняти їх зі змінами у експортних та імпортних  операціях:  відкритість  економіки  підсилюється,  якщо  коефіцієнт еластичності експорту й імпорту зростає. При цьому коефіцієнт еластичності експорту може обчислюватися  двома способами. Перший спосіб передбачає визначати  відношення  зміни  експорту  до  зміни  ВВП  країни,  що  дозволяє оцінити роль експортних операцій в економічному розвитку держави. з метою виявлення  взаємозв’язку  між  динамікою  експорту  і  зміною  ВВП  країни.

Відповідно  до  другого  способу  на  основі  визначення  співвідношення  зміни експорту країни і зміни ВВП держав, які імпортують експортну продукцію, можна  визначити,  як  відкликається  вітчизняний  експорт  на  зростання економічної активності в світі. За динамічного підходу величина коефіцієнтів еластичності експорту та імпорту більше 1 свідчить про збільшення відкритості економіки, менше 1 – про збереження відкритості у незмінному стані.

Як  уже  зазначалося,  при  аналізі  рівня  відкритості  країни  необхідно звертати  увагу  не  тільки  на  міжнародну  торгівлі,  а  й  на  міжнародний  рух факторів  виробництва.  Так,  прямі  іноземні  інвестиції  в  Україну  станом  на 01.01.2009 р. складають 35723,4 млн. дол. США, у той час як прямі іноземні інвестиції  з  України  в  економіку  кран  світу  майже  у  шість  разів  менші  – 6198,6 млн. дол. США.  Поряд із  значимістю  іноземних інвестицій  для економіки  України  слід  зазначити,  що  дослідження  з  «інфекції»  криз  –  їх розповсюдженню  з  однієї  країни  в  іншу  –  засвідчили,  що  особливо небезпечною  є  ситуація,  коли  після  великої  хвилі  притоку  капіталу  він припиняється, в таких умовах є неминучою криза, яка не очікувалася [12].

Важливим  напрямом  оцінки  торгово-фінансової  відкритості  є  оцінка ступеня відкритості національних кордонів для вільного переміщення товарів, послуг і факторів виробництва. У цьому контексті слід зазначити, що, на думку американських  економістів  Дж. Сакса  и  Е. Уорнера  ступінь відкритості національної  економіки  визначається  як  відсутність  у  країни  надзвичайно високого експортного та імпортного мита, а також наявністю прийнятних умов конвертації національної валюти [9].

Висновки

1. Відкритість національної  економіки, яка має функціональний  і торгово- політичний аспекти і є об’єктивною її характеристикою з огляду на інтеграцію і глобалізацію світового економічного господарства, на практиці реалізується в поглибленні  та  розвитку  зовнішньоекономічних  зв’язків,  інтенсифікації міжнародних потоків товарів, послуг та капіталу.

2. Економіка України є  економікою відкритого типу, яка  характеризується значними  обсягами  експорту  та  імпорту.  Значно  вищий  рівень  відкритості економіки  порівняно  із  іншими  країнами,  зокрема  країнами  Єврозони,  та світового  господарства  в  цілому  сприяють  нестійкості  у  функціонуванні  і розвитку  вітчизняної  економіки,  залежності  від  кон’юнктури  міжнародних ринків та вразливості до зміни зовнішніх чинників. Враховуючи, що Україна не може  «переломити»  світові  економічні  тенденції,  вона  є  малою  відкритою економікою.

3. До  проблеми  підвищення  відкритості  економіки  України,  на  нашу думку,  слід  підходити  зважено,  враховуючи  незавершеність  структурної перебудови економіки та недостатній рівень розвитку внутрішнього ринку та ринкової  інфраструктури.  З  метою  забезпечення  економічного  розвитку України слід розвивати не тільки зовнішньоторговельну складову відкритості економіки,  а  й  фінансову,  зокрема  інвестиційну,  технологічну  та комунікаційну.

Список використаних джерел

1.   Авдокушин   Е.Ф. Международные экономические отношения [Текст] : учебное пособие / Авдокушин Е.Ф. - М. : ИВЦ «Маркетинг», 1997. - 196с.

2. Аніловська Г.Я.  Відкрита економіка:  проблеми  економічної  безпеки  [Текст]  /  Г.Я. Аніловська  // Науковий вісник Львівського державного університету внітрішніх справ. - 2009. - № 1. - С.36-47.

3. Даниленко О.Л.  Відкрита економіка  як  передумова  взаємодії  внутрішнього  і  зовнішнього  ринків [Електронний ресурс]  /  О.Л. Даниленко.  – Режим доступу : http://www.rusnauka.com/ONG/Economics/2_danilenko%20o.l..doc.htm. – 01.10.2009. – Назва з екрану.

4. Кулинич  Р.О.  Аналіз зовнішньоторговельної діяльності як один із чинників формування обсягу ВВП  України  /  Р.О. Кулинич  //  Вісник  Хмельницького інституту регіонального управління та права. - Хмельницький, 2003. - №1. - С. 216-227.

5. Лазебник Л.Л. Зовнішньоторгівельні чинники розвитку України [Текст] / Л.Л. Лазебник // Актуальні проблеми економіки. - 2003. - №6(24). - С.59-64.

6. Мировая  экономика [Текст]  : Учебник / Под ред. А.С. Булатова. - М.: Юрист, 2000. - 356с.

7. Носова C.С.  Экономическая теория [Текст]  :  Учеб.для  вузов  /  С.С. Носова.-  М.  :  Гуманит.изд.цекгр ВЛАДОС, 1999. - 520с.

8. Передрій О.С. Міжнародні економічні відносини [Текст]  :  Навчальний посібник

9. Сакс Дж.  Экономическая конвергенция и экономическая политика  [Текст] / Сакс Дж., Уорнер Э. // Вопросы экономики. - 1995. - № 5. - С.13-38.

10. Фейгин Г.Ф. Открытая экономика: макроэкономический  подход  [Текст]  :  Учебное  пособие.  -  Спб:  Изд-во СпбГУЭФ,2000. - 84с.

11. Черепніна О.І. Взаємозумовленість трансформаційних  процесів  і  розвитку  світового  господарства  [Текст]  / О.І. Черепніна // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - №1(31). - С.92-99.

12. Юдина И.Н.  Финансовая интеграция:  опыт  стран  с формирующимися  рынками:  Монография [Электронный  ресурс]  /  Ирина  Юдина.  – Режим доступу : http://ficus.barnaul.vzfei.ru/yudina/bretton_pdf.htm.   – 01.10.2009.  – Назва з екрану.