Проблеми екології

1. Теплообмін та механізми адаптації до температури

На організм людини впливає  такий  кліматичний чинник, як температура. Температура – один із важливих абіотичних факторів, що впливають на фізіологічні функції всіх живих організмів. Температура залежить від географічної широти, висоти над рівнем моря, та пори року. Для людини в легкому одязі температура повітря становить +19^о...20^оС, без одягу +28^о...31^оС. Максимальна температура літа, які переносить людина  дорівнює 42^а-43^оС, мінімальна - -28^оС. При температурі тіла нижні за 28^оС людина не може жити. У фізіологічних умовах температура здорової людини протягом дня 36,4-36,9^оС,  зранку вона нижча, ніж увечері. Після приймання їжі та посиленої фізичної роботи вона незначно підвищується. У грудних дітей температура тіла вища, а у людей похилого віку – нижча.

Коли температурні чинники  змінюються, то людський організм виробляє щодо кожного чинника специфічні реакції пристосування. Тобто адаптується.

Адаптація – це процес пристосування  організму чи його окремих органів  до змінених умов середовища.

При зміні температури  середовища вступають в дію терморегуляторні механізми. Терморегуляцію забезпечують холодові й теплові рецептори  шкіри. При різних температурних  впливах, сигнали в центральній  нервовій  системі формуються від  цілих зон шкіри, рецепторних  полів, розміри яких не постійні, вони залежать від температури тіла і  навколишнього середовища. Співвідношення температури зовнішнього середовища й температури тіла визначає характер діяльності системи терморегуляції.

Температура навколишнього  середовища нижча від температури  тіла. Внаслідок цього, між довкіллям  та організмом людини відбувається обмін  тепла, завдяки його віддачі поверхнею  тіла і через дихальні шляхи в  оточуючий простір – цей процес називають тепловіддачею. Утворення  тепла в організмі людини у  результатів окислювальних процесів називають теплоутворенням. Наприклад, у стані сопкою за нормального  самопочуття теплоутворення дорівнює величині тепловіддачі. У холодному  чи жаркому кліматі, при фізичних навантаженням організму, стресі, захворюваннях  рівень теплоутворення і тепловіддачі може змінюватись.

Теплообмін організму  людини з навколишнім середовищем  Рівняння теплового балансу «людина – навколишнє середовище» уперше було проаналізовано в 1884 р. професором И.И. Флавицьким. На відміну від хімічної терморегуляції, яка забезпечує виділення теплоти організмом людини, теплообмін між людиною і навколишнім середовищем здійснюється за рахунок фізичної терморегуляції. Процес фізичної терморегуляції протікає наступними шляхами:

конвекцією в результаті омивання тіла повітрям;

теплопровідністю через  одяг;

випромінюванням на навколишні поверхні;

у процесі тепломаосообміну при випарі вологи, виведеної на поверхню шкіри потовими залозами; при диханні в результаті підігріву  видихуваного повітря.

Конвекційний теплообмін – це перенос теплоти в рідинах  чи газах частками, що переміщаються. Стосовно до організму людини завдяки  конвекції відбувається обмін теплотою між поверхнею її тіла і шарами повітрям, які знаходяться безпосереднього  біля неї.

Інтенсивність конвекційного  теплообміну знаходиться у залежності від багатьох факторів навколишнього  середовища. Так, наприклад вона залежить від барометричного тиску.

На підставі вищевикладеного  можна зробити висновок, що величина і напрямок конвекційного теплообміну  людини з навколишнім середовищем  визначається в основному температурою навколишнього середовища, атмосферним  тиском, рухливістю і відносною вологістю  повітря.

Передачу теплоти через  одяг можна умовно представити як передачу тепла від однієї частки до другої частки при їхньому безпосередньому  контакті. Так як теплопровідність тканин одягу мала, то основну роль  у процесі транспортування  тепла  відіграє конвекційна  передача  з потоком крові.

Таким чином цей процес теплопередачі можливо представити  як конвекційний теплообмін, якщо доповнити  у фізичну суть цього процесу  деякий понижуючий коефіцієнт, значення якого залежить від теплопровідності конкретного одягу.  Теплообмін  випромінюванням  відбувається  за  допомогою радіаційного випромінювання в діапазоні інфрачервоних хвиль. Цей вид теплообміну виникає  між тілами, які характеризуються різницею температур і розділеними  повітряним середовищем, що є прозорим для такого діапазону випромінювань. Теплова енергія перетворюється на  поверхні гарячого тіла в променисту і передається по повітряному  середовищі на іншу більш холодну  поверхню,  де  знову  перетворюється в теплову. Інтенсивність потоку теплових (інфрачервоних) випромінювань  збільшується зі збільшенням різниці  температур.

Таким чином, віддача тепла  інфрачервоним випромінюванням  тіла людини тим більше, чим нижче  температура навколишніх поверхонь. Характерною рисою цього виду випромінювань є інтенсивне поглинання їх об'єктами, що мають темний колір  поверхні.

Віддача теплоти за допомогою  тепломасообміну. Цей вид теплообміну  полягає у віддачі теплоти  в навколишнє середовище з поверхні тіла людини при випарі вологи. При  протіканні процесу випарювання  вологи відбувається розрив молекулярних зв’язків, який супроводжується вивільненням енергії. У цьому і лежить фізична  суть  процесу віддачі теплоти  за допомогою тепломасообміну.

Інтенсивність цього виду теплообміну залежить, в основному, від температури повітря і  фізичного навантаження людини. Додатковими  параметрами, які впливають на кількість тепла, що віддається цим механізмом, є швидкість руху навколишнього повітря і його відноснавологість.

Віддача теплоти за допомогою  підігріву видихуваного повітря. У  процесі дихання повітря навколишнього  середовища, потрапляючи в легеневий  апарат людини, нагрівається й одночасно  насичується водяними парами. Так  як температура внутрішніх органів  людини відзначається підвищеною температурою (t (внутр.орг.) 38°С), то повітря, яке видихується, при умові, що температура повітря навколишнього середовища не набагато вища t н.с. 20...25°С приймає приблизно таку ж температуру. При розрахунках звичайно приймають, що видихуване повітря має температуру 37°С. Виходячи з вищевикладеного випливає, що кількість теплоти, виділюваної

людиною з видихуваним  повітрям, залежить від його фізичного  навантаження, відносної вологості  і температури навколишнього (вдихуваного) повітря. Чим більше фізичне навантаження і чим нижче

температура навколишнього  середовища, тим більше буде віддаватися  теплоти з видихуваним повітрям. З підвищенням температури і  зменшенням відносної вологості  навколишнього повітря кількість  теплоти, що відводиться людиною  через дихання, зменшується.

Виходячи із вище викладеного  слідує, що теплове самопочуття людини (стан теплового балансу «людина – навколишнє середовище») залежить від температури навколишнього середовища, рухливості і відносної вологості рухливості і відносної вологості повітря, атмосферного тиску, температури та кольору навколишніх предметів і інтенсивності фізичного навантаження організму.

Як же відбувається адаптація  до низької температури?

Умови, за якими організм людини адаптується до холоду, можуть бути різними: це робота взимку на дворі, в неопалювальних приміщеннях тощо.

При цьому дія холоду не постійна, а чергується з нормальним для організму людини температурним  режимом. Адаптація за таких умов виражена не чіткою. Реагуючи на низьку температуру, з перших днів, теплоутворення наростає неекономно, тепловіддача недостатньо  обмежена. Після адаптації, процес теплоутворення збільшується, а тепловіддача знижується. Наприклад, арктичному типу властиве пристосування  до вологого, холодного клімату і  кисневої недостатності, що характеризується підвищенням газообміну, високим  вмістом холестерину в сироватці  крові. Ці ознаки притаманні арктичним  поселенцям, незалежно від раси та походження. У північних широтах  адаптація до умов життя відбувається інакше: на людину впливають лише низькі температури, а й властиві цим  широтам режим освітлення та рівень сонячної радіації. Мешканці Півночі, мають більші розміри тіла та більшу масу, це сприяє кращому збереженню тепла. У північних районах люди потребують більшої кількості їжі, тому у них інтенсивніший обмін  речовин. Найважливіший фактор, який забезпечує адаптацію людини до умов низької температури (Півночі), є потреба в аскорбіновій кислоті. Вона підвищує стійкість організму до бактеріальних інфекцій, виробляє антитіл. Чим нижча температура середовища, тим більша потреба в аскорбіновій кислоті.

Внаслідок подразнення холодових  рецепторів змінюються рефлекторні  реакції, які регулюють збереження тепла: звужують кровоносні судини шкіри, зменшується тепловіддача організму. Переважання тепловіддачі над теплоутворенням  спричинює зниження температури  тіла і порушення організму. При  температурі 35^оС порушується психіка, подальше зниження температури уповільнює кровообіг, обмін речовин, а нижче 25^оС зупиняється дихання. Наприклад полярні дослідники, у яких за умов низької температури повітря уповільнюється обмін речовин,  враховують компенсувати енергетичні витрати. Їхні раціони відзначаються високою калорійністю.

Адаптація до дії високої  температури.

Висока температура впливає  на організм людини за штучних і  природних умов. Йдеться про роботу в приміщеннях з високою температурою, яка чергується з перебуванням в  умовах комфортної температури.

Висока температура середовища збуджує теплові рецептори, імпульси, яких включають рефлекторні реакції, спрямовані на підвищення тепловіддачі. При цьому розширюються судини шкіри, збільшується кровообіг, зростає теплопровідність тканин. Якщо для цього недостатньо  теплової рівноваги, то підвищується температура  шкіри і починається рефлекторне  потовиділення – спосіб віддачі  тепла. Віддача тепла відбувається через шкіру ніг, рук, обличчя  – багато потових залоз. Довгі  кінцівки і худорляве тіло мають  більшу поверхню відносно об’єму, а  чим більша поверхня, тим інтенсивніша віддача тепла. Наприклад, аборигени  Центральної Африки, Південної Індії  та інших спекотних регіонів із сухим  кліматом відзначаються довгими  худорлявими кінцівками, н6велиткою масою тіла. В умовах, коли організм отримує велику кількість тепла, основне фізичне завдання – підвищення тепловіддачі для збереження гомеостазу.

Посилене потовиділення  спричиняє значні витрати води, які  необхідно компенсувати. Щоб компенсувати втрату води, потрібно збільшити її споживання. Місцеве населення більше адаптоване до цих умов, ніж у  людей, які приїхали із помірної зони. В аборигенів менша добова потреба  у воді, а також у білках і  жирах, оскільки ця їжа має високий  енергетичний потенціал, посилює спрагу. В їхніх раціонах переважають  вуглеводи, що збільшують витривалість організму виконувати важку фізичну  роботу тривалий час. В результаті інтенсивного потовиділення у плазмі крові  зменшується вміст аскорбінової кислоти та водорозчинних вітамінів. У зв’язку з цим для людей, які працюють в спекотному кліматі, добова норма вітамінів збільшується.

Найвідчутніше посилює температурне відчуття вітер. При сильному вітрі  холодні дні здаються ще холоднішими, а спекотні – ще спекотнішими. Тобто  дія температури пов’язана зі  швидкістю вітру. Також на сприйняття організмом температури впливає і вологість. За підвищеної вологості температура повітря здається нижчою, а за зниженої вологості вищою.

Кожний організм сприймає температуру по іншому. Здоров’я людини залежить від погодних умов. Деяким людям подобаються морозні зими (холодні дні), а іншим – теплі  й сухі. Це залежить від фізичних та психологічних особливостей людини, емоційного сприйняття клімату, у якому  пройшло дитинство.

2. Відходи міських  підприємств як локальна екологічна  проблема

Україна переживає глибоку  екологічну кризу, яка пов’язана  з надмірним антропогенним навантаженням  на її територію. Усі екологічні проблеми незалежно від того, якими галузями вони породжені, нерозривно пов’язані  з певною територією. Це завжди просторові проблеми. Їх глибина залежить від  структури економіки на тій чи іншій території, від комплексу  провідних галузей господарства, розвиток яких обумовлений наявністю  відповідних природних ресурсів. А ці ресурси вкрай нерівномірно розподілені по регіонах. Звідси велика строкатість у антропогенному навантаженні на ту чи іншу територію.

Інтенсивна людська діяльність, нераціональне природокористування, нехтування законами природи спричинили глибокі, часто незворотні зміни  в навколишньому природному середовищі як в масштабах планети, так і  окремих ландшафтів та екосистем.

Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергомістких технологій, впровадження й нарощування яких здійснювалося  найбільш «дешевим» способом — без будівництва відповідних очисних споруд. Це стало можливим за відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування, законодавства з охорони довкілля.

Основними джерелами забруднення  природного середовища України є  хімічна, металургійна, гірничовидобувна галузі промис­ловості, атомні та теплові  електростанції, цукрові заводи, автотранспорт, сільськогосподарське виробництво, водомеліоративні системи тощо. Тому просторова диференціація  екологічного стану території України  відбиває виробничу спеціалізацію  регіонів, яка є головним чинником формування регіональних відмінностей за видами і концентраціями забруднювальних  речовин, ступенем антропогенної перетвореності і забрудненості ландшафтів, напруженості екологічного стану.

Екологічні проблеми проявляються на трьох рівнях: загальнодержавному, регіональному і локальному. На загальнодержавному рівні слід відзначити забруднення  окремих компонентів природи, розбалансування  соціально-економічних функцій ландшафтів; неузгодженість розвитку різних видів  меліорацій; нераціональне використання природних, перш за все мінеральних, ресурсів. Регіональні проблеми —  це водогосподарські меліорації Полісся  і Півдня України; агрохімічні меліорації, відсутність науково обґрунтованого використання різноманітних ресурсів Карпат і Криму в умовах альтернативності та ін. До локальних проблем можна  віднести техногенні перевантаження природного середовища в населених пунктах, промислових центрах тощо. Серед  цих проблем в Україні основними  є наступні:

зменшення запасів корисних копалин (вичерпання ресурсів, зниження їх якості і розмаїття, небезпека  порушення середовища внаслідок  добування корисних копалин тощо);

• зміна структури земельних ресурсів внаслідок вилучення земель під несільськогосподарські потреби і забудову, а також через розвиток негативних процесів у ландшафтах (ерозії, абразії, карст, суфозії та посідання ґрунтів, підтоплення, заболочення тощо);
• зниження родючості ґрунтів внаслідок вимивання гумусу, засолення, підтоплення, забруднення важкими металами, пестицидами та іншими речовинами;
• зменшення запасів і забруднення поверхневих та підземних вод внаслідок посиленого водозабору, скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти в процесі виробництва і ведення комунального господарства;
• забруднення атмосферного повітря і зміна його складу внаслідок промислових та інших викидів у атмосферу;
• скорочення розмаїття рослинного і тваринного світу та зміни в його генофонді;
• зменшення біологічної продуктивності ландшафтів;
• погіршення гігієнічних і санітарно-епідеміологічних умов життєдіяльності людини та існування живих організмів.

З-поміж еколого-економічних  систем різного рівня (планета, континент, його частина, океан, країна) найбільш активною і динамічною є регіональна  система. Це пов’язано з тим, що регіон (область) є одночасно об’єктом управління. На цьому рівні найбільш повно  проявляються екологічні проблеми суспільства, ставляться вимоги до екологізації виробництва  і раціонального природокористування. Саме регіон поєднує конкретні пункти розміщення продуктивних сил, підприємства-забруднювачі і підприємства-природокористувачі, які є елементами його економічної  структури. Крім цього, дія структурного фактора найбільш інтенсивно виявляється  в межах окремого регіону: в стані  його екології, ринку праці, демографічній  ситуації, здоров’ї та добробуті населення.

Структура і масштаби регіонального  виробництва визначають характер та обсяги забруднень, вектор і глибину  впливу на природне середовище. Тобто  структура економіки регіону  — це один з важливих факторів екологічної  ситуації, розвитку регіональних еколого-економічних  систем. Тому при її формуванні поряд  з іншими необхідно використовувати  екологічний підхід, пов’язаний з  гармонізацією структурних і  природних факторів.

Простежується пряма залежність між масштабами і структурою регіонального  виробництва, з одного боку, та забрудненням навколишнього середовища, — з  другого. Безумовно, найбільшими забруднювачами є регіональні системи з потужним промисловим комплексом загальнонаціонального значення. Це, перш за все, старопромислові регіони — Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська області, загальна частка яких у промисловому виробництві України становить майже 56 %, а у забрудненні природних поверхневих водних об’єктів — 71, у тому числі водами, що скидаються без очищення, — 75 %. В цих регіонах викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами в загальному їх обсязі в Україні сягають 80 %. Високу питому вагу у забрудненнях мають регіональні промислові комплекси Полтавської, Сумської, Миколаївської областей, хоча за обсягами промислового виробництва вони займають шосте, дванадцяте й одинадцяте місця. Розміри їх шкоди навколишньому середовищу в загальнонаціональних масштабах дещо менші: у скиданні забруднених зворотних вод у природні поверхневі об’єкти частка цих районів становить лише 4 %.

Викиди шкідливих речовин  в атмосферне повітря значною  мірою пов’язані з роботою  транспорту та потужністю транспортних комплексів. Специфіка цієї галузі така, що обсяги виробництва тут  менш диференційовані за регіонами, але й вони, як правило, знаходяться  у прямій залежності від потужності всього виробничого комплексу регіону.

До найбільших забруднювачів  атмосферного повітря пересувними  засобами відносяться транспортні  системи Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Львівської, Одеської, Харківської областей та м. Києва. Внесок їх у загальний обсяг  виробництва галузі у 2000 р. становив майже 60 %, а у викидах шкідливих  речовин пересувними засобами — 52 %. До потужних забруднювачів повітря  пересувними засобами відносяться  також Автономна Республіка Крим і Полтавська область.

         Отже, забруднення атмосферного повітря має виражений регіональний характер. Його формуванню сприяють чинники як структурного, так і технологічного характеру: застосування фізично й морально застарілого обладнання в галузях матеріального виробництва та послуг; використання у виробництві технологій і речовин, заборонених у більшості країн світу; перевантаження територій виробничими об’єктами.

Разом з тим не можна  пов’язувати забруднення території  лише із промисловим виробництвом і  роботою транспорту. Негативний вплив  на природне середовище має така галузь сфери послуг, як житлово-комунальне господарство. Це насамперед стосується Луганської області, де частка цієї галузі у структурі регіонального виробництва  досягала у 1999 р. 6,7 %; Львівської і Дніпропетровської  — відповідно 6,5; Автономної Республіки Крим і Харківської області — 6,2 та Чернівецької — 6,1 %. Наявність  на цих територіях розвинутого комплексу  житлово-комунального господарства пояснюється  високою урбанізованістю території  та розташуванням індустрії відпочинку і оздоровлення, що пов’язане з їх природно-кліматичними умовами. Зокрема, це стосується Криму.

Фактор структури регіонального  виробництва сприяє формуванню зон, які потребують посиленого державного екологічного контролю.

Загалом найбільш забруднені території розташовані в районах  Придніпров’я, Донбасу, Причорномор’я, Полісся, Чернівецької області, а також  у великих містах. Разом вони охоплюють  площу майже 61 тис. км2 (10,1 % загальної  площі країни). До умовно чистих слід віднести центральну частину країни та невелику частину прибережної  смуги Криму. В цілому умовно чисті  та помірно забруднені території  складають відповідно близько 50 і 150 тис. км2, або 8,1 та 24 % території держави. Водночас майже 50 % території України  відносяться до сильно забрудненої  та забрудненої, а саме: 117 і 224,4 тис. км2 відповідно (рис. 12.1).

На екологічний стан країни суттєво впливають її географічні  особливості, які значною мірою  обумовлюють структуру економіки. Так, наявність на її території нижньої  течії Дунаю і Дніпра та інших  річок сприяло розміщенню вздовж їх течій великої кількості потужних особливо екологічно небезпечних промислових  підприємств хімічної та металургійної  галузей з незавершеним технологічним  циклом, а також сільськогосподарських  підприємств, міст та інших населених  пунктів із застарілими або недосконалими  каналізаційними системами.

Рис. 12.1. Забрудненість природного середовища

Відтворення природних ресурсів має просторовий характер, що й  зумовлює пріоритетність територіального  підходу до створення економічного механізму раціонального природокористування, спрямованого на вирішення регіональних проблем соціально-економічного змісту. Визначення кожної структури, яка сприятиме  створенню такого механізму, є позитивним кроком до забезпечення сталого розвитку територій і країни в цілому. Базовими у цьому зв’язку є мікрорівневі структури, які формуються на етапі  створення і розміщення підприємств.

Важливо враховувати, що екологічна криза в Україні в часі і  просторі збігалася з глибокою економічною  кризою, внаслідок чого вони взаємно  посилюють одна одну і ускладнюють  їх подолання. Для розв’язання екологічних  проблем необхідні великі ресурси, але економіка, яка переживає  системну кризу, не може забезпечити  країну такими ресурсами. З іншого боку, екологічна криза негативно позначається на економіці держави, виснажуючи її своїми гострими проблемами. Розірвати  це замкнуте коло, незважаючи на виняткову  важливість обох складових, можливо  лише на ділянці економіки, спираючись на пожвавлення, а пізніше і на економічне піднесення, крок за кроком вирішувати екологічні проблеми та долати екологічну кризу на найбільш вражених нею територіях і в країні в  цілому.

Вирішення завдань поліпшення екологічного стану територій України  слід починати в першу чергу з  запровадження системи природоохоронних заходів у тих регіонах, де сьогодні екологічна ситуація найбільш напружена  і які мають суттєве соціально-економічне значення для нашої держави.

3. Твір - роздум «Екологія в моїй професійній діяльності»

  Протягом останніх років дедалі більше уваги приділяється такому поняттю, як екологія, екологічна ситуація у країні. У деяких наукових закладах з'являються відповідні навчальні дисципліни, ми все більше чуємо про екологічні проблеми з телебачення та радіо. Іноді це тільки слова, іноді реальні дії щодо охорони навколишнього середовища та пошуку нових шляхів розв'язання існуючих проблем. Екологія, як ми бачимо вже з самого терміну, - це наука про навколишнє середовище. Яке значення у нашому сучасному житті має екологія для пересічних громадян, для кожного з нас? 1986 року в Україні сталася страшна трагедія, про яку пам'ятатимуть ще багато поколінь - аварія на Чорнобильській АЕС. Проте наукові дослідження підтверджують, що екологічна ситуація не тільки в Україні, а й у світі в цілому постійно погіршується не тільки через подібні катастрофи, але й щодня, повільно, але невпинно.

  Мені здається, що  справа тут саме у ставленні  людства до природи. На світанку  виникнення сучасної людини наші  далекі пращури займалися збиранням  ягід та плодів дерев, полюванням  та риболовлею. Проте, зрозумівши  недоцільність такої стратегії,  перейшли до іншого способу  взаємин із навколишнім світом: від збирання до вирощування.  Іноді мені здається, що навіть  попри технічні та наукові  здобутки нашого сторіччя та  усіх попередніх тисячоліть, ми  повертаємось до первісного ставлення  до природи - суто споживання. Бездумний видобуток корисних  копалин призведе до того, що  вони так чи інакше скінчаться; за твердженнями науковців, це станеться вже протягом найближчих десятиліть! Я переконаний, що неправильне, нерозумне ставлення до природи спостерігається не тільки на рівні стратегій цілих країн, а й на рівні комунікації з природою кожного з нас.

  Постійно рветься  зв'язок людини з природою через  процес, що відбувається протягом  багатьох десятків років –  урбанізацію. Вона зростає в  усьому світі. Іноді виникають  ситуації, які були б смішними, якби не були такими сумними:  для дітей, які народилися та  жили у великих містах домашня  корова є такою ж екзотичною  твариною, як і, наприклад, жирафа  чи носоріг. Діти можуть побачити  цих тварин тільки у зоопарку. Але ж звернімося до історії  людства та, зокрема, до історії  українського народу. Спілкування  людини з природою завжди було  частиною народної культури. З  античності культивувалася так  звана природна людина, цей культ  оновився у часи Ренесансу  та Просвітництва. Тоді вважали,  що людина має бути нерозривно  пов’язана із природою, бо інакше  вона перестане бути людиною  у повному розумінні цього  поняття. Український народ не  усвідомлював можливості свого  життя без землі. Був такий  герой античної міфології - Антей.  Він був надзвичайно сильним,  поки знаходився на землі, а  як тільки злі сили відривали  його від неї, він втрачав  усю свою могутність. Український  народ здавна уявляється мені  таким своєрідним антеєм, який  черпає свою силу саме з  землі. Можливість працювати на землі була чи не єдиним сенсом життя кожного українця. Це був не просто спосіб нагодувати родину , це був майже сакральний, священний процес. Саме з хліборобства виникло безліч обрядів, виконання яких вважалося обов'язковим для всіх. В українській традиції не можна було плюнути на землю: вважалося, що земля має душу, яку легко скривдити чи образити. У селах ще й досі збереглося таке ставлення до природи, носіями цих давніх мудрих традицій, на жаль, є здебільшого літні люди. Згадаємо і те, скільки пісень було створено під впливом краси природи, образи яких традиційно були персоніфікованими. Як на мене, це не просто засіб художнього урізноманітнення мови творів, персоніфікація природних образів у фольклорі теж відображує ставлення нашого народу до дерев, річок та ланів. Калина, явір, берізка - живі істоти, вони мають власні думки та почуття.

 У сучасному суспільстві  навіть дивно говорити про  можливість поновлення такого  ставлення. Найпершим завданням  є, напевне, відмова від філософії  споживання, не кажучи вже про  внесення духовності у стосунки  людини та природи. Екологія - це важлива наука, вона має  свої методи та терміни, сукупність  уже набутих знань. Але запорукою  гарної екології, як на мене, є  не тільки наукові розробки  чи певна доцільна стратегія  використання природних ресурсів, а насамперед - духовність, культура  взаємин з природою, повага та  любов до природи рідного міста,  рідного краю та своєї планети  взагалі. Мені дуже прикро стверджувати, що на сучасному етапі цю  духовність втрачено, але її ще  не пізно повернути...

  Схаменіться, люди! Будьте  Людьми! 

Використана література

1. “ Навколишнє середовище та розвиток “ .  Воронов А. К. 
2.  “ Національна доповідь України про збереження біологічного різноманіття.“

3.  “ Екологічна експертиза , право та практика “ Андрейцев Ю.І.

4.  “ Охорона природи” – В.М.Бровдій, О.Ю. Дмитрук.

5. “ Основи загальної екології ”. – Г.О.Білявський, М.М. Падун.

6. Писарев В.Д. Экологическая безопасность как компонент национальной   безопаснос-ти США // США: экономика, политика и идеология. - 1997. - № 7. - С. 5.  
7. Цит. за: Таранов П.С. Эмоции ума. Книга всемирных рекордов интеллекта. Мысли, микро-эссе, афоризмы. - Симферополь, Реноме, 1997. Т. 2. - С. 137.  
8. Трегобчук В., Веклич О. Необхідність еколого-економічної моделі ринкових реформ в Україні // Економіка України. - 1997. - № 4. - С. 12-23.