Проблеми підвищення якості вищої освіти
Реферат
на тему
«Проблеми підвищення якості вищої освіти»
Зміст
- Вступ…………………………………………………………………
……3 - Основна частина:
а) Характеристика проблем підвищення якості вищої освіти………………..6
б) Вплив світових факторів на вищу освіту в Україні……………………….13
в) Сучасні проблеми післядипломної освіти України в контексті інтеграції до європейського освітнього простору…………………………………………..26
3. Висновок…………………………………………………………
4. Список використаної літератури………………………………………..29
Вступ
Як відомо, життя (в широкому розумінні) — надзвичайно складний і багатогранний феномен у його біологічному та соціальному вимірах. Із філософського погляду, життя — це активне начало, суттєва ознака біологічних і суспільних форм руху матерії — процес людського буття. Біологічне життя — це особлива форма існування матерії та її руху. Суспільне життя становить реальний процес існування соціального суб´єкта (особи, соціальної групи, суспільства в цілому), що відбувається в конкретних історичних умовах і характеризується певною системою видів і форм діяльності як способу освоєння людиною реальної дійсності. Отже, життя соціальне в плані дій індивіда. І як таке створює низку суспільно зумовлених норм життєдіяльності (виробничої, політично-правової, культурно-духовної, сімейної), які діалектично взаємопов´язані.
Постає важливе питання:
хто або що є головним чинником,
навколо якого має
З прадавніх часів центром уваги філософів, учених, митців була Людина. Протягом багатьох століть вивчалися особливості її фізичного, психічного та соціального розвитку. Починаючи з другої половини XIX і впродовж XX ст. увага значної частини вчених концентрується на проблемах науково-технічної революції. Особистість людини все більше почала відігравати роль додатка до технічних систем.
Освітня галузь більшості
країн цілеспрямовано працювала
в алгоритмі освітньо-
Слід зазначити, що в конкретному історичному вимірі такі дії були виправдані. Проте, як показує подальший розвиток суспільства в нових соціально-економічних умовах, такий підхід гальмує природний розвиток. Виникає суперечність між значним обсягом знань, якими володіє людина, і рівнем її моральної, фізичної, естетичної, трудової і розумової вихованості. Про це йдеться і в Євангелії: "У багатій мудрості є багато смутку. Хто примножує знання, примножує скорботу". Щоб більш-менш знівелювати цю суперечність, необхідно забезпечити всебічний розвиток особистості, який, як відомо, передбачає гармонію розумового, фізичного, морального, трудового й естетичного складників виховання. Адже ще Платон застерігав: "Освічена, але погано вихована людина страшніша за будь-якого звіра". Відомий російський учений Д.І. Менделєєв уже на початковій стадії розвитку технічного прогресу писав: "Знання без виховання — меч у руках божевільного".
Сучасна загальноосвітня і професійна школи зосереджують свої зусилля в основному на засвоєнні вихованцями певної сукупності знань, що здійснюється в рамках пояснювально-репродуктивного навчання. І, як наслідок, учні й студенти витрачають багато зусиль, а результати не відповідають очікуваним. Так, дослідження показують, що й у випускників середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів, і в студентів лишається порівняно невелика частина програмних знань. При цьому не розв´язується головне завдання навчання — забезпечення в належному обсязі інтелектуального розвитку особистості.
Студентський вік
Саме тому, надзвичайно важливо надавати студентам якісну вищу освіту.
Основна частина
Характеристика проблем підвищення якості вищої освіти
В Україні є певні проблеми, пов’язані з підвищенням якості вищої освіти. Дуже важливим питанням є мотивація вчитися. Здавалося б, отримання знань – є метою, заради якої абітурієнти складали іспити та великими зусиллями «пробивалися» до ВУЗу, то чому ж студенти прогулюють пари, чому на лекціях нерідко страждає дисципліна? З якої причини ще зі шкільних лав дітей налаштовують на те, що вони комусь щось повинні… хоча насправді, кожна людина навчається для себе. Вища освіта – квиток у достойне життя. В розвинених європейських країнах проблеми мотивації немає. Одна з причин - освіта платна і дуже дорога. Як наслідок, викладач не може не прийти на свою лекцію, а студент не прогулює заняття. Біль того, не тільки викладач перевіряю студентів, а і студенти офіційно пишуть рецензію на викладача. Платна вища освіта робить навчання більш відповідальним, дає можливість гідно оплачувати роботу викладачів та підтримувати технічну базу ВНЗ.
За два десятиріччя незалежності України не раз робилися спроби реанімувати стару систему вищої освіти, розраховану на забезпечення країни фахівцями на базі не менш значних матеріально – технічних ресурсів. Однак ці спроби виявилися марними. Економічний спад викликав зниження потреби в професійно-технічній освіті, що призвело до практично повного руйнування системи профтехучилищ і технікумів. Бюрократизація середньої школи призвела до повної заміни результату звітами і формалізацією навчального процесу. Діти з перших класів відчувають відразу до процесу навчання, що являє в теперішній час формальне, сухе, одноманітне викладання матеріалу, яке не сприяє головній меті шкільної освіти – розвитку уяви, формуванню загальних уявлень про світ і його закони. Слід зазначити, що в найбільш розвинутих країнах світу середня освіта націлена саме на досягнення цієї мети (наприклад, у Німеччині та США). Однак лобіювання інтересів представників застарілої системи освіти, що не відповідає завданням, які стоять перед сучасною державою, призводить до того, що система вищої освіти є збитковою для України, завдає шкоду низьким рівнем кваліфікації випускників та надто величезною їх кількістю, не затребувану суспільством. Те ж саме стосується науково-дослідного сектора вузів, не виконуючого свої базові функції у вузі.
Згідно з прогнозами ЮНЕСКО в XXI ст. цивілізованого рівня добробуту досягнуть тільки країни, в яких 40-50% працездатного населення буде мати якісну вищу освіту. На сьогодні, після радянської епохи, в Україні всього близько 13% населення з повною і 16-18% з неповною вищою освітою. Можна констатувати, що низький професійний й загальнокультурний рівень значної кількості населення, особливо молоді, становить загрозу не тільки перспективам економічного росту, але й соціальної стабільності. Тому проблема реформування системи вищої школи є актуальною, а мета її – забезпечення потреб держави у фахівцях і наукових розробках.
У світі, який динамічно розвивається, система освіти України залишається однією з відсталих в Європі. Серед причин такого явища можна виділити відсутність мотивації у студентів до здобуття якісної вищої освіти, що є наслідком незатребуваності вищої освіти у сучасному суспільстві. У сформованій ситуації ефективність витрат держави на систему вищої освіти пропорційна мотивації студентів до здобуття якісної вищої освіти і не перевищує зараз 10% відповідно до усередненої оцінки. Варто підкреслити, що якість здобутої освіти слабко корелює з матеріально-технічною і лабораторною базою, а також рівнем кваліфікації професорсько-викладацького складу. Тому за відсутності значимої мотивації серед студентів до здобуття якісної вищої освіти ефективність капіталовкладень у матеріально-технічну і лабораторну базу, а також у підготовку кадрів вищої кваліфікації професорів і доцентів залишається на рівні мотивації студентів до освіти. Те ж саме стосується ефективності капіталовкладень у підготовку керівників, адміністраторів і менеджерів для системи вищої освіти. Застарілий підхід до призначення керівників різних рівнів у вищих навчальних закладах, включаючи деканів і завідувачів кафедрами, з професорсько-викладацького складу, які не мають відповідної адміністративної освіти і навичок керівника, не відповідає завданням вищої школи. Такі посади є по своїй суті чисто адміністративними, і до завдань керівників підрозділів вузу в першу чергу входять організація і забезпечення навчального процесу і наукової діяльності при професійній і творчій автономності професорсько-викладацького складу. Тому кваліфікація педагога і вузького фахівця, а також ученого для заняття чисто адміністративних посад не потрібна спеціальна освіта керівника – менеджера в сфері вищої освіти.
Необхідно змінити модель фінансування державою системи вищої освіти таким чином, щоб вищі навчальні заклади брали участь у конкурсі підготовки фахівців з певних спеціальностей і в обсязі держзамовлення, сформованого на основі реальних потреб суспільства у фахівцях тієї або іншої спеціальності й в обсягах, обумовлених потребами суспільства з урахуванням плану розвитку суспільства на найближчі 10 років. При проведенні конкурсу враховуються регіональні потреби у фахівцях і наявність матеріально-технічної бази для їхньої підготовки. Сформований у такий спосіб перелік спеціальностей і обсяг підготовки фахівців з держзамовлення є основою для формування на час підготовки фахівців – бакалаврів або магістрів – підрозділів університету (факультетів і кафедр). Штат кафедр формується на той же час із загального банку професорсько-викладацького складу шляхом конкурсу, проведеного за рейтингом викладачів, що формується за наявності навчально-методичних розробок і наукових праць. На підставі затвердженого складу підрозділів вузу на період виконання держзамовлення формується обсяг фінансування професорсько-викладацького, адміністративного і допоміжного складу вузу, а також обсяг фінансування розвитку матеріально-технічної бази. Усі студенти, що навчаються за держзамовленням, одержують від держави кредит на період навчання, який держава через міністерство освіти і науки виділяє на одержання обов'язкової стипендії в розмірі не меншим ніж середня заробітна плата в Україні. У договорі на одержання кредиту вказується, що якщо студент навчається протягом терміну навчання на "добре" і "відмінно", то він не повертає кредит. Повертають кредит студенти в тому випадку, якщо середня загальна оцінка за період навчання є задовільною. В обох випадках студенти гарантовано працевлаштовуються державою по закінченні навчання на підприємства й в організаціях згідно держзамовленням і відповідно до рейтингу за середньою оцінкою за період навчання. Таким чином, на більш перспективні підприємства працевлаштовують випускників з більш високим рейтингом. В обох випадках студенти, які не повертають кредит і студенти, які повертають кредит за навчання (зі студентів, що навчалися за держзамовленням), зобов'язані за договором відпрацювати згідно з розподілом за рейтингом на підприємстві або в організації термін, що дорівнює терміну навчання за даною спеціальністю. У пресі зустрічаються й інші пропозиції щодо суми повернення кредиту. Закінчив вуз на відмінно – повертаєш 50% кредиту, закінчив на добре – повертаєш 75% кредиту, закінчив на задовільно - повертаєш 100% кредиту.
Автори погоджуються з поглядами, щодо бюджетних грошей, виділених на вищу освіту, які будуть надходити у вуз через студента, тим самим вони запрацюють згідно з ринковою системою. У результаті буде надана можливість всім бажаючим вступити у вуз, у бідного і багатого. Навчальні заклади мають підвищувати високий рівень мотивації академічної освіти і чітких інтелектуальних активностей, створювати елітарні умови для пошуку і розвитку талантів. Привілейована освіта не для тих, хто може навчатися за рахунок тугого гаманця, а для тих хто має природну обдарованність та бажання її розвивати. Зміна моделі фінансування і моделі вищої освіти таким чином, як це було запропоновано вище, створює для студентів, які навчаються за держзамовленням, на спеціальностях і в обсязі, що визначаються держзамовленням, стимули до здобуття якісної вищої освіти.
Фінансові стимули:
– одержання гарантованої стипендії в розмірі середньої заробітної плати, що забезпечує повноцінне життя студентові протягом усього періоду навчання;
– можливість неповернення кредиту за умови успішного навчання;
– гарантоване працевлаштування по закінченні вузу на термін, що дорівнює періоду навчання;
– робота на кращих за умовами роботи й оплати праці підприємствах за умови одержання якісної вищої освіти.
При цьому держава забезпечує:
– гарантовану безкоштовну вищу освіту громадян України за необхідними спеціальностями і в необхідному обсязі;
– різке зростання якості висококваліфікованих фахівців на необхідних державі посадах і галузях промисловості, що сприяє росту економіки;
– 100-відсоткову затребуваність фахівців, що навчаються за держзамовленням;
– скорочення обсягів фінансування вищих навчальних закладів з підвищенням ефективності використання коштів до 90% і можливістю їх цільового переспрямування з одних статей витрат на інші.
Поза межами фінансування вузів, відповідно до держзамовлення, вузи здійснюють комерційну діяльність з підготовки фахівців з будь-яких спеціальностей на контрактній основі, причому вартість контракту визначається витратами на надані послуги. Фахівці, що здобувають вищу освіту на комерційній основі, працевлаштовуються самостійно або через центр зайнятості без участі вузу.
На відміну від програми навчання студентів за держзамовленням, сформованої для кожної спеціальності на підставі сучасних вимог до фахівця з боку підприємств-замовників, програма навчання студентів на комерційній основі містить обов'язкову частину, затверджену міністерством, і варіативну частину, що являє собою пропонований для вибору студентів набір спеціальних і додаткових дисциплін. При цьому обов'язкова частина не повинна перевищувати 20% від загальної кількості дисциплін, пропонованих для навчання за фахом, і студенти можуть вибрати з варіативної частини за своїм бажанням кількість дисциплін. Вартість навчання в цьому випадку буде визначатися обсягом обраних студентом дисциплін і мати змінну величину, що відповідає аудиторному навантаженню. Таким чином, за свої кошти абітурієнт може здобути саме таку освіту, яку він вважає за потрібне. Зміна моделі системи вищої освіти спричинить зміну моделі наукового сектора вузу. Нова модель наукового сектора вузу будуватиметься виходячи із сучасних завдань і цілей, що ставить держава перед вітчизняною наукою, а також з урахуванням світових прогресивних тенденцій у науці. Таке базове поняття як «кафедра», засноване на науковому колективі, науковій школі, що упроваджує сучасні досягнення науки, у тому числі і власні наукові ідеї і розробки, у навчальний процес за фахом кафедри в сучасній вищій школі, практично цілком загублене. Це в першу чергу пов'язане з відсутністю затребуваного галузями народного господарства державного замовлення на відповідні прикладні і фундаментальні дослідження, а також відсутністю держзамовлення на підготовку наукових кадрів. У другу чергу – з відсутністю мотивації у студентів до здобуття якісної освіти, а отже, інтересу у професорсько-викладацького складу до впровадження своїх наукових досягнень у навчальний процес та інтересу до науки у студентів. Такі поняття, як "науковий колектив" і "наукова школа" відсутні у сучасній світовій практиці, де вчені цивілізованого світу мають можливість реалізовувати будь-які наукові проекти спільно, без прив'язки до конкретної установи або її підрозділу. Будь-яка країна або організація – замовник на наукові дослідження – формує заявку і фінансує проведені наукові дослідження шляхом призначення гранта. Будь-які окремі учені і наукові групи можуть взяти участь у конкурсі й одержати фінансування досліджень. Наукове звання і посада при цьому мають другорядне значення, на перше місце висуваються наукові праці і досягнення претендента або претендентів на грант за даним науковим напрямом. Держава формує перелік наукових проблем, що вимагають вирішення, і проводить конкурс усередині країни для підтримки своїх учених, але при цьому не виключається можливість участі в проектах закордонних учених за контрактом.
Застаріла модель кафедри з тим самим науковим колективом, очолюваним її завідувачем і одночасно керівником наукової школи, з постійним фінансуванням державою, неефективна в умовах відсутності замовлення з боку держави на конкретні дослідження. Тому модель кафедри як наукового колективу, що впроваджує результати досліджень у навчальний процес, може бути реалізована в такий спосіб. Держава формує держзамовлення на підготовку фахівців і одночасно формує замовлення на наукові дослідження. Причому вузи, що одержують за конкурсом право на підготовку фахівців, зобов'язуються вирішувати і наукові завдання за такими напрямами з обов'язковим залученням усіх студентів до наукових досліджень, і в такий спосіб упроваджувати результати досліджень у навчальний процес. При цьому оплата проведених досліджень входить у зарплату викладача в обсязі, передбаченому розділом "наукова праця" індивідуального плану викладача.
Окремо фінансується матеріально-технічна база проведених досліджень згідно з обсягами, визначеними міністерством. Приміщення й устаткування виділяє університет на час проведення досліджень з фонду устаткування і приміщень вузу.
Таким чином, наукові групи будуть формуватися на час виконання наукових досліджень на основі тимчасового складу кафедр, сформованих на період виконання держзамовлення на підготовку фахівців. При цьому передбачається відсутність постійних кафедр за напрямами підготовки, за винятком загальноосвітніх кафедр, що забезпечують читання обов'язкових загальноосвітніх дисциплін у кількості не більше 20% від загальної кількості дисциплін з кожної зі спеціальностей. [2]
Вплив світових факторів на вищу освіту в Україні
Сучасні умови розвитку суспільства характеризуються впливом на нього світових глобальних тенденцій і факторів, які пов’язані з інтеграційними та інформаційно-комунікаційними процесами. Такі процеси не оминули й вищу школу України, системи і структури якої сьогодні модернізуються й адаптуються до європейських стандартів. За роки незалежності України під впливом глобалізаційних процесів, що відбуваються в усіх сферах суспільства, навчально-виховний процес у вітчизняних вищих навчальних закладах зазнав суттєвих змін й зорієнтований на досягнення світових освітніх стандартів. Цьому сприяють державна політика в галузі освіти, втілена в Конституції України, Законі “Про вищу освіту”, Національній доктрині розвитку освіти, відповідних указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, нормативно-правовій базі вищої освіти, розробленій Міністерством освіти і науки України. Зокрема, у Національній доктрині розвитку освіти України зазначено, що головним ресурсом укріплення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародному рівні стає вища освіта.
У працях В.П. Андрущенка, І.А. Зязюна, К.В. Корсака, В.Г. Кременя, В.М. Литвина, В.І. Лугового, М.І. Михальченка та інших вказується на необхідність упровадження у вищих навчальних закладах демократичних реформ, завдяки яким стає можливою модернізація навчально-виховного процесу. Один із ключових напрямів таких реформ значною мірою формується під впливом Болонської декларації. Ситуація початку ХХІ ст. вказує на зростаючу актуальність орієнтації вітчизняної вищої освіти на європейську модель. У зв’язку з цим у 2004 р. в Україні розпочато активне впровадження основних ідей, наведених у Болонській декларації. Теоретичне обґрунтування освітніх модернізаційних процесів в умовах входження України в єдиний освітній простір знайшло відображення у працях В.П. Андрущенка, В.М. Бебика, Я.Я. Болюбаша, С.М. Гончарова, В.С. Журавського, М.З. Згуровського, В.Г. Кременя, В.С. Мошинського, М.Ф. Степка та інших. Як зазначають учені, сліпе копіювання Болонської системи не забезпечить досягнення позитивних результатів через значну розбіжність між соціально економічною ситуацією, історико-культурними традиціями і менталітетом людей у нашій державі та країнах Європи. Цим зумовлена актуальність проблеми модернізації навчально-виховної діяльності у вищих навчальних закладах України з метою наближення її до загальноєвропейських стандартів з одночасним урахуванням наукового потенціалу та практичного досвіду національної вищої школи. Так, В.Д. Шинкарук, аналізуючи напрями модернізації структури вищої освіти України, зазначає, що Болонський процес передбачає структурне реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміну освітніх програм і проведення необхідних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи, проте він не передбачає уніфікації змісту освіти.
Позицію вченого поділяє О.Б. Полєвікова, вказуючи, що вплив глобальних політичних, економічних і соціальних трансформацій на систему освіти країн Східної Європи приводить до здійснення проектів покращення змісту і форм освіти, зміни світогляду фахівця. У зв’язку з інтеграційними освітніми тенденціями та модернізацією системи освіти, підкреслює науковець, проблема адекватного осмислення зазначених процесів набуває особливої актуальності в Україні. [3]
Нагальна потреба в ліквідації недоліків вищої школи передбачає концептуальне вдосконалення освіти і професійної підготовки фахівців за такими напрямами:
– формування ставлення до людини як мети соціального прогресу, а не засобу;
– орієнтація на активізацію людського капіталу у вищій освіті та професійній підготовці, що базується на концепції гармонійного розвитку людини;
– реформування системи вищої освіти і професійної підготовки є стратегічними для забезпечення якості фахівців;
– продукування в процесі підготовки глибокої професійної компетентності та соціальної відповідальності при вирішенні завдань науково-технічного прогресу, соціального й культурного розвитку.
Вирішення проблеми інвестування в розвиток вищої освіти “людського капіталу” дасть змогу досягти не лише короткотермінового економічного успіху, а й закласти засади для формування сталих довготермінових тенденцій розвитку національної економіки з її подальшою інтеграцією в європейський простір вищої освіти.
Кінцевою метою цього процесу є забезпечення якості вищої освіти, відповідної суспільним, особистісним та виробничим потребам, що продукуватиме конкурентоспроможного фахівця, здатного легко адаптуватися в економічному просторі європейських країн.
Останній аналіз цих питань здійснено у Франції (м. Страсбург) 20–21 листопада 2007 р. Радою Європи на настановчій конференції “Нові виклики європейській вищій освіті – подолання труднощів у глобалізованому суспільстві”. На конференції розпочалася реалізація 3-го проекту Ради Європи з подальшого реформування вищої освіти в країнах – учасницях Болонського процесу. Основна проблема, яка висвітлювалася учасниками конференції, – це університет між гуманізмом і ринком: переосмислення цінностей та його ролі у XXI ст. Ці питання є стратегічними для забезпечення якості вищої освіти України, її інтеграції в європейський освітній простір та важливим чинником модернізації структури вищої освіти на період до та після 2010 р. Саме цей термін визначений 46 країнами, що беруть участь у Болонському процесі як період створення європейського простору вищої освіти і науки.
Запропонований Радою Європи проект з подальшого реформування європейської вищої освіти має реалізовуватися кількома етапами. На першому етапі вирішуватиметься питання щодо формування готовності суспільства і кожної людини до викликів сучасного світу. Надалі має визначитися тип адекватної проблемам світового розвитку структури вищої освіти. Сучасна освіта має забезпечувати виконання ряду завдань, зокрема, економічний успіх, політичну стабільність, сталий розвиток суспільства тощо. Ці завдання реалізуються через таку організацію підготовки фахівців, яка повністю відповідає запитам ринку праці та здатна прогнозувати його розвиток, підготовку до життя активних громадян демократичного суспільства, їхній особистісний розвиток, виокремлення таких наукових та освітніх пріоритетів, які забезпечать якісну підготовку фахівців.
Стратегія розвитку вищої освіти України в умовах Болонського процесу передбачає створення інфраструктури, яка дасть змогу ВНЗ максимально реалізувати свій індивідуальний потенціал у плані задоволення високих вимог європейської системи знань та адаптувати систему вищої освіти України до принципів, норм, стандартів і основних положень європейського простору вищої освіти, прийнятних і ефективних для нашої держави та суспільства. Гармонізація вищої освіти України відповідно до вимог ЄПВО, її розвиток здійснюватимуться за певними принципами. Насамперед, це пріоритетне запровадження інноваційних досягнень освіти і науки, адже відомо, що саме інноваційний шлях розвитку суспільства можна забезпечити, сформувавши покоління людей, які мислять та працюють по-новому. Як наслідок, основна увага приділятиметься загальному розвитку особистості, її культурологічній і комунікативній підготовленості, здатності самостійно здобувати і розвивати знання, формувати інформаційні та соціальні навички.
Важливо також забезпечити соціальний контекст вищої освіти, що дасть можливість випускникам ВНЗ формувати успішну професійну кар’єру на принципах соціальної справедливості, відповідальності, загальнолюдських цінностей.
Ніколи ще проблема якості вищої освіти в Україні не мала такого важливого ідеологічного, соціального, економічного значення, як сьогодні. Те, що проблеми якості освіти вийшли на перший план, визначається рядом об’єктивних чинників:
– від якості людських ресурсів залежить рівень розвитку країни та її глобальної економічної конкурентоспроможності;
– якість освіти набуває все більшого значення в забезпеченні конкурентоспроможності випускників вищої школи на ринку праці.
У системі вищої освіти України успішно здійснено ряд важливих практичних кроків з реалізації вимог Болонського процесу та її подальшої модернізації:
– уряд затвердив новий Перелік напрямів освіти, за якими здійснюється підготовка фахівців у ВНЗ за освітньо-кваліфікаційним рівнем “бакалавр”, котрий адаптовано до потреб галузей економіки та європейських вимог;
– прийнято ряд урядових рішень, зокрема, з питань заснування нових академічних стипендій та надання одноразової адресної грошової допомоги випускникам педагогічних спеціальностей вищих навчальних закладів;
– проведено важливі заходи щодо скорочення та впорядкування мережі ВНЗ, насамперед, Кабінету Міністрів України подано проект постанови щодо передачі відомчих ВНЗ у підпорядкування МОН;
– створено модель національної системи кваліфікацій, яка в перспективі гармонізуватиме із системою кваліфікацій ЄПВО;
– запроваджено двоциклову систему підготовки фахівців (бакалавр, магістр), що дає можливість перейти найближчим часом до трициклової системи вищої освіти, яка діє у ЄПВО; – з 2006/07 н. р. у всіх ВНЗ України III–IV рівнів акредитації навчальний процес здійснюється відповідно до рекомендацій Європейської кредитнотрансферної системи;
– розроблено рекомендації та здійснюються організаційні заходи щодо запровадження Додатку до диплома європейського зразка (Diploma Supplement);
– розроблено механізми залучення студентської молоді до управління навчальним закладом, контролю якості навчального процесу та реалізації суспільного життя студентів в усіх його проявах.
У цьому контексті варто зазначити, що Державна програма розвитку освіти на 2006–2010 рр. спрямована на розширення охоплення населення освітою та інтеграцію України в європейський освітній простір.
Метою програми розвитку освіти є підвищення якості освіти і виховання, інноваційний розвиток, адаптація до соціально орієнтованої ринкової економіки, інтеграція в європейський та світовий освітній простір, забезпечення рівного доступу до здобуття якісної вищої освіти, удосконалення механізму управління та фінансування, соціальний захист усіх учасників навчально-виховного процесу, прискорення розвитку вищої освіти як визначального чинника інноваційного розвитку суспільства в цілому. Програма розвитку освіти має реалізовуватися за такими напрямами:
– досягнення європейського рівня якості і забезпечення доступності освіти;
– визначення духовних орієнтирів в освіті;
– розвиток демократизму;
– підвищення соціального статусу педагога;
– ефективне використання фінансових і матеріально-технічних ресурсів,
які залучаються для забезпечення розвитку освітньої галузі [5].
У вищевказаній програмі підкреслюється, що європейський рівень якості й доступності освіти є національним пріоритетом і передумовою національної безпеки країни, дотримання міжнародних норм і вимог національного законодавства щодо реалізації конституційних прав громадян України на здобуття якісної освіти. Разом з тим підвищення ефективності використання фінансових і матеріально-технічних ресурсів, які залучаються для забезпечення діяльності галузі, можна досягти шляхом запровадження об’єктивного контролю за показниками економічності, ефективності та результативності; розроблення і затвердження державних стандартів освіти з урахуванням вартості навчання у розрахунку на календарний рік за умови дотримання вимог державного стандарту.
- Проблеми підготовки соціальних працівників в Україні
- Проблеми подолання бюджетного дефіциту в Україні
- Проблеми подолання дефіциту в Україні
- Проблеми потепління клімату Землі
- Проблеми походження українського етносу в історичній літературі
- Проблеми професійної етики в системі етичного знання
- Проблеми развития внешней торговли России
- Проблеми навчання аудіюванню в процесі вивчення англійської мови
- Проблеми національних меншин у дослідженнях з історії Волині
- Проблеми незалежності та процесуальної самостійності слідчого
- Проблеми обдарованих дітей у школі
- Проблеми оцінки маркетингових послуг в Україні
- Проблеми оцінювання результативності й ефективності державного управління
- Проблеми питання принципу диспозитивності в цивільному процесі
