Проблеми реформування бюджетної системи України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

З дисципліни: Бюджетна система

на тему: «Проблеми реформування бюджетної системи України»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КРЕМЕНЧУК 2013 
ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………..………….....3

1.1 Економічна  сутність та особливості бюджетної  реформи……………...……...5

2. Реформування бюджетної системи……………………………………………….6

3. Проблеми реформування бюджетної системи України………………………..12

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………16

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Бюджет та бюджетна система  загалом відноситься до тієї сфери  суспільного життя, що безпосередньо  стосується інтересів всіх і кожного. В умовах ринкових відносин і особливо в перехідний період до ринку бюджетна система є найважливішим економічним регулятором. Від того, наскільки правильно побудовано бюджетну систему залежить ефективне функціонування всього народного господарства країни, зовнішніх відносин.

Бюджетна система  нашої держави сформована на основі ”Бюджетного кодексу України”. У ньому визначені принципи бюджетного устрою: єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності й самостійності всіх бюджетів. Однак принципи повноти, достовірності, гласності, наочності належать до бюджетного процесу, а не до бюджетного устрою і системи. Поєднання принципів єдності й самостійності просто неприпустиме. Причому принцип єдності на практиці не реалізується, оскільки єдиний зведений бюджет не складається. Самостійність же проголошується суто декларативно – реальної законодавчої бази для неї немає.

Бюджетна система  України складається з державного бюджету й місцевих бюджетів.

Місцевими бюджетами  визначають бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети  районів у містах і бюджети місцевого самоврядування.

Державний бюджет – це централізований фонд фінансових ресурсів держави, який використовується для виконання покладених на неї  функцій. Він знаходиться в розпорядженні  центральних органів влади і  використовується для фінансування заходів загальнодержавного значення.

Актуальність теми посилюється  тим, що бюджетна система нашої країни на сьогоднішній день є фактичною  копією бюджетної системи колишнього СРСР. На пострадянському і постсоціалістичному  європейському просторі вже усі  держави, крім України та Білорусії, реформували або розпочали реформувати свої бюджетні системи. І це стало дієвим фактором суттєвих економічних зрушень в цих державах, виходу із стадії соціально-економічної кризи.

Стало очевидно, що бюджетна система потребує вдосконалення: форм та методів планування бюджетів різних рівнів, ефективного використання бюджетних коштів, міжбюджетних стосунків.

За останній час тема становлення, розвитку та проблем бюджетної  системи висвітлювалась у наукових роботах зарубіжних і вітчизняних вчених–економістів, таких як: В. Федосов, В.І. Кравченко, С.А. Буковинський, С. Хегрут.

Метою роботи є розгляд, спроба аналізу найважливіших проблем реформування бюджетної системи та напрямки вирішення цих проблем.

Об’єктом дослідження є бюджетна система.

 Предмет дослідження – економічні  відносини, що виникають з приводу  формування та використання централізованого  фонду коштів на державному  та на місцевому рівні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Економічна сутність та особливості бюджетної реформи

 

Вже багато років в Україні триває реформа бюджетної системи. Реформа, яка має на меті сформувати оптимальну систему міжбюджетних відносин, привести у відповідність делеговані місцевим органам повноваження і виділені для їх виконання фінансові ресурси, ввести в дію оптимальний механізм розподілу бюджетних трансфертів між регіонами, укоренити нову філософію бюджетних відносин між центром і регіонами, надати бюджетному процесу більшої відкритості та публічності, забезпечити умови для економії місцевих бюджетних видатків і створення стимулів для перевиконання місцевих бюджетів та розвитку територій.

 Останнім  часом ми спостерігаємо входження  бюджетної реформи в фазу активізації.  Так, у 2001 році був прийнятий  Бюджетний кодекс України, який  процедурно врегульовує провадження бюджетного процесу та встановлює загальні для всіх правила гри. Уперше було гармонізовано та взаємопов'язано державний бюджет і програму соціально-економічного розвитку країни. Було запропоновано бюджет розвитку, в якому передбачаються кошти на капітальні вкладення та інші державні інноваційні програми. Розпочато роботу із запровадження програмно-цільового методу фінансування видатків державного бюджету. Відбулося збільшення фінансової незалежності місцевих бюджетів.

Відповідно  до Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 року:

- запроваджувався формульний розрахунок видатків за нормативами бюджетної забезпеченості  окремо для міст обласного значення, районів та обласних бюджетів – близько 700 суб’єктів;

- формульний розрахунок доходів за індексами податкоспроможності мав яскраво стимулюючий характер, надаючи переваги бюджетам, які демонстрували нарощування ресурсів;

- надходження дотації здійснювалось  на регулярній основі за рахунок коштів державного бюджету, що акумулюються на відповідній території;

- місцеве керівництво ставало зацікавленим у збільшенні надходжень також і до державного бюджету, оскільки діяв механізм додаткової дотації за рахунок перевиконання прогнозних показників;

- частина ресурсів(так званий другий кошик) та, відповідно, видатків на благоустрій території не бралися до уваги Міністерством фінансів, що закладало фінансові основи для здійснення місцевої політики.

Отже, бюджетна реформа частково делегувала право  здійснювати бюджетні видатки на місцевий рівень. Проте реформа на сьогоднішній день не є завершеною, оскільки не відбулося чіткого розподілу  повноважень і відповідальностей між центральною та місцевими владами.

 

2. Реформування бюджетної системи

 

Для того, щоб  створити ефективну бюджетну систему, яка б стала інструментом досягнення економічного зростання та забезпечення належного виконання державою своїх функцій, потрібно визначитись із моделлю бюджетної системи, що відповідала б закріпленому в Конституції державному та територіальному устрою країни. Це є найпринциповіший момент, що забезпечує альтернативи політичного вибору. Під моделлю бюджетної системи розуміємо спосіб побудови бюджетної системи та організації міжбюджетних взаємовідносин. Світова практика свідчить, що існують три основні моделі організації бюджетної системи держави.

Перша з них базується  на принципах автономії кожного  рівня влади, повному розмежуванні різних податків між територіальними  рівнями і закріплення їх за відповідними бюджетами. Це означає, що в країні, яка має таку бюджетну систему, справляються центральні, регіональні й місцеві податки. Вони повністю надходять до відповідних бюджетів. Кожен рівень влади при цьому відносно незалежний один від одного і забезпечує фінансовими ресурсами покладені на нього функції, в основному за рахунок власних податкових надходжень.

Друга модель бюджетної системи  базується на фіксованому пайовому розподілі основних податків між  різними територіальними рівнями. Це означає, що в країні, де запроваджено подібну бюджетну систему, центральна влада, регіони й місцеве самоврядування мають зафіксовану частку доходів від кожного з податків. Ця частка є стабільною, не змінюється і забезпечує формування основної частини фінансових ресурсів кожного рівня влади.

Третя модель базується на тому, що в державі різні рівні  влади застосовують спільну базу оподаткування. Це означає, що кожен рівень влади - центральний, регіональний та місцевий - встановлює свої ставки оподаткування в межах одного і того самого податку. Таким чином, загальна ставка податку по країні є сумою податкових ставок центральної, регіональної й місцевої влади.

Звичайно, в чистому вигляді  такі моделі не існують. Кожна країна сформувала специфічну, властиву лише їй, модель бюджетної системи. Таке завдання постало і перед Україною. Враховуючи світовий досвід і життєві  реалії, в Україні можна було б побудувати модель бюджетної системи з такими ознаками. Доцільно запровадити центральні, регіональні й місцеві податки, які б повністю зараховувалися до відповідних бюджетів. Такий принцип розподілу фінансових ресурсів слід було б доповнити пайовим розподілом окремих з нинішніх, так званих "регульованих доходів", на сталій основі. Це можна було б зробиш за рахунок закріплення на законодавчому рівні, на довгостроковій основі, частки центрального, регіональних і місцевих бюджетів у таких доходах.

Слід відмовитися від  поділу бюджетних доходів в Україні  на так звані "закріплені" й "регульовані". Основна частка доходів центрального, регіональних і місцевих бюджетів мас  формуватись на основі їх власних  податків і паїв у податках.

Фінансове вирівнювання так званих "бідних" і "багатих" територій слід забезпечувати не за рахунок регульованих доходів, а лише на основі системи бюджетних трансфертів (дотацій, субсидій, субвенцій). Саме на цих засадах здійснюється фінансове вирівнювання и усіх розвинених країнах.

Механізм фінансового  вирівнювання має забезпечити створення  відносно однакових умов для проживання громадян України на всій території  держави. На відміну від інших  європейських країн, ми маємо разючі відмінності між рівнем та якістю житія у містах та селах, різних за географією та політичною вагою регіонах, що є свідченням, по суті, відсутності державної регіональної політики. Слід у законодавчому порядку визначити рівень державних мінімальних соціальних стандартів, які забезпечуються органами місцевого самоврядування на всій території України. Відповідно до потреб забезпечення державних мінімальних соціальних стандартів, кожен орган місцевого самоврядування повинен мати знову ж таки законодавче гарантований мінімальний бюджет і доходну базу.

Заходи фінансового вирівнювання мають охопити лише території, які  не можуть за рахунок власної доходної бази сформувати гарантовані мінімальні бюджети, а також території, що мають  значні надлишки фінансових ресурсів, порівнюючи із середньодушовою забезпеченістю в державі.

Потребує розв'язання проблема акумуляції фінансових ресурсів для  формування трансфертних фондів (фондів фінансового вирівнювання). За умов України фонди фінансового вирівнювання доцільно створити на рівні Державного бюджету України, а також на рівні республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, міських бюджетів Києва та Севастополя. Доцільно, щоб кошти фондів фінансового вирівнювання формувались за рахунок одного або кількох центральних податків.

Критерієм у розподілі фінансових ресурсів між рівнями влади має стати обсяг обов'язків щодо фінансування тих чи інших сфер, які покладаються на центральну, регіональну та місцеву владу. Таким чином, розподілові фінансових ресурсів між рівнями влади має передувати розмежування функцій між державою і місцевим самоврядуванням, між центральною, регіональною і місцевою владами.

Основні завдання щодо реформування бюджетної системи України включають: планування видатків бюджету на основі реального прогнозу доходів бюджету  та оптимального розміру дефіциту бюджету, виходячи з безпечної тенденції стану державного боргу; приведення законодавства щодо державних зобов'язань у відповідність із спроможністю бюджету їх виконувати; прийняття пакета законодавчих актів, який охоплюватиме питання щодо процедур бюджетного процесу та базуватиметься на здійсненні адміністративної реформи; ухвалення законодавчих актів, які б регулювали розподіл повноважень та відповідних фінансових ресурсів між центральним та місцевими органами влади, формування місцевих бюджетів та їх взаємовідносини з державним бюджетом на основі адміністративної реформи та, зокрема, реформи місцевого самоврядування; складання бюджету з урахуванням бюджетної стратегії на кожні три роки; забезпечення прозорості та публічності бюджетного процесу; необхідно мати повну інформацію про всі грошові кошти, якими володіють бюджетні установи, з метою їх аналізу для раціонального використання бюджетних коштів.

Одним із основних завдань  має стати досягнення більшої  прозорості бюджетного процесу (тобто відкритості перед громадськістю щодо реалізації бюджетної політики), що приведе до підвищення розуміння бюджету та довіри з боку громадськості до діяльності державних органів влади, та в остаточному підсумку сприятиме більшій підтримці нею найбільш раціональних заходів щодо бюджетної політики; підвищення ефективності бюджетного процесу, яке досягатиметься за рахунок урахування зважених критичних оцінок з боку політиків, незалежних експертів та інших зацікавлених осіб щодо розв'язання бюджетних проблем та відповідної мінімізації допущення прорахунків у майбутньому та інше.

Інший напрям такого розподілу  спричинений специфікою обслуговування державних цільових фондів, які щороку включаються до складу бюджету, та існування  інших видатків, що здійснюються за рахунок цільових надходжень.

Таким чином, запропонований поділ бюджету повинен забезпечити  прозору, реальну систему оцінки всіх джерел доходів і визначених пріоритетів їх витрат.

Загальний фонд бюджету буде включати: доходи бюджету, що не призначені на конкретну мету, і с загальними ресурсами бюджету; видатки бюджету, які здійснюються за рахунок загальних ресурсів бюджету; різницю між доходами та видатками загального фонду бюджету. При цьому надходження від здійснення запозичень, видатки на обслуговування боргу, виконання державних гарантій і забезпечення зобов'язань включаються тільки до загального фонду бюджету. Доходи та видатки загального фонду іменуються як загальні надходження та загальні видатки.

Спеціальний фонд державного бюджету формується за рахунок коштів державних цільових фондів, власних надходжень та спеціальних видатків бюджетних установ та організацій. Обов'язковою умовою функціонування спеціального фонду є те, що видатки здійснюються лише в межах коштів, одержаних на цю мету в даному фонді. Залишки коштів на кінець року зараховуються на рахунки спеціальною фонду (держаних цільових фондів та бюджетних установ та організацій по власних надходженнях) для проведення видатків у наступному році.

У процесі реформи  бюджетної системи і міжбюджетних взаємовідносин в Україні має  бути розв'язана проблема державної  стандартизації бюджетних видатків. Це означає, що в межах усієї території  України державні та громадські послуги  мають надаватись у гарантованих обсягах і бути за якістю не нижчими, ніж у середньому по країні. Ось чому в законодавчому порядку слід визначити державні мінімальні соціальні стандарти державних і громадських послуг.

Що стосується обов'язкових завдань органів  місцевого самоврядування, то в їх межах ці органи мають надавати державні та громадські послуги на рівні не нижчому, ніж це буде передбачено державними мінімальними соціальними стандартами.

За роки незалежності України в державі зроблені реальні  кроки щодо реформування бюджетної системи. Встановлені прозорі правила поведінки учасників бюджетного процесу. Відбулися радикальні перетворення у сфері міжбюджетних відносин. Урядом запроваджена єдина методика бюджетного забезпечення потреб соціально-культурної сфери, соціального захисту населення.

Як свідчить аналіз, більшість звернень, що надходять  до Міністерства фінансів з регіонів, пов'язані не з механізмом розподілу  ресурсу, а взагалі з його обсягом. Розрахунки дотацій вирівнювання місцевих бюджетів пройшли еволюцію від їх перерозподілу на рівні обласного бюджету до розподілів за останні два роки безпосередньо до рівня районів і міст обласного значення як повноправних учасників бюджетного процесу.

Водночас сьогодні є необхідність у вдосконаленні  формули розподілу дотацій вирівнювання до бюджетів місцевого самоврядування на районному рівні, до бюджетів сіл, селищ, міст районного значення. З цією метою Міністерством фінансів України був прийнятий відповідний законопроект, який дав змогу врахувати ці проблеми.

Ще одним  аспектом удосконалення бюджетних відносин залишається проблема надання субвенцій, насамперед на видатки, пов'язані з соціальним захистом населення. Практика рахунків по пільгах і субсидіях для населення визначених послуг давно себе пережила і вимагає термінового переходу до адресної виплати таких сум безпосередньо громадам, і уряд працює в цих напрямах.

Міністерство  водночас працює над удосконаленням податкового бюджетного законодавства, зокрема з урахуванням пропозицій народних депутатів вдосконалюється  Бюджетний кодекс України. Також готується ряд законопроектів, які дадуть можливість значно поліпшити цю роботу.

3. Проблеми реформування бюджетної системи України

 

Трансформаційні процеси в економіці держави негативно вплинули на стан місцевих бюджетів України. Механізм формування місцевих бюджетів є недостатньо ефективним, що підтверджуються несталістю та малозабезпеченістю їх дохідної частини, виникненням конфліктних ситуацій між центрами та регіонами щодо обсягів трансфертної підтримки.

Актуальність проблем  формування місцевих бюджетів, забезпечення відповідних органів влади та населення достатніми фінансовими  ресурсами, роль місцевих бюджетів у  соціально-економічному розвитку регіонів, розв’язання суперечностей між державою і органами місцевого самоврядування набуває великого теоретичного та практичного значення. Тому оптимізація механізму управління формуванням місцевих бюджетів стає однією з нагальних проблем, від рішення якої залежатиме розвиток економіки і зростання добробуту населення.

Існуючі проблеми інституціональних  змін у фінансовій системі не слід зводити тільки до недосконалості діючого  законодавства та ігнорування регіональних інтересів з боку центральних  органів влади. Аналітичні матеріали свідчать, що основою суперечностей при формування та виконанні місцевих бюджетів є розрив між власними доходами і витратами місцевих органів влади [1]. У цих умовах концептуальні основи фінансової незалежності місцевих органів влади, децентралізація міжбюджетних відносин повинні базуватися на оптимальному сполученні і врахуванні інтересів держави, підприємницьких структур, населення і місцевих органів влади. При цьому прагнення органів місцевого самоврядування до більшої фінансової незалежності цілком виправдано.

Важливим кроком у  напрямі наближення до загальноприйнятих  європейських стандартів у цій сфері  стало прийняття Бюджетного кодексу  України. Почав використовуватися  формульний підхід для визначення міжбюджетних трансфертів та було встановлено прямі відносини Міністерства фінансів України з місцевими бюджетами. Визначено нові підходи до розмежування доходів місцевих бюджетів. За бюджетами місцевого самоврядування закріплено на постійній основі податки і збори, що формують кошти доходів, один з яких призначений для виконання делегованих повноважень, а другий спрямований на фінансування власних повноважень місцевих органів влади. Доходи, які призначені для виконання делегованих повноважень враховуються при визначення обсягів міжбюджетних трансфертів. Таким чином, законодавчо закріплено перелік доходів місцевих бюджетів, що створює умови для перспективного планування доходів території, чого не було до прийняття Бюджетного кодексу.

Введено новації у  формування видатків місцевих бюджетів:

- законодавчо встановлені  принципи розмежування видатків  та їх деталізований перелік,  закріплений за кожним видом  місцевих бюджетів, що забезпечує  єдиний підхід до планування  видатків у межах усієї бюджетної  системи України;

- постійним і надійним джерелом фінансування програм соціального захисту населення визначені цільові субвенції із державного бюджету.

До складу закріплених (враховуються при визначення обсягів  міжбюджетних трансфертів) доходів місцевих бюджетів відносять:

1. до обласного бюджету:

- податок з доходів  фізичних осіб – 50%;

- плата за ліцензії  на впровадження певних видів  господарської діяльності та  сертифікати, що видаються відповідними  місцевими органами;

- плата за землю  – 25%.

2. до бюджету міст  обласного і республіканського  значення:

- податок з доходів  фізичних осіб – 75%;

- державне мито;

- плата за ліцензії  на впровадження певних видів  господарської діяльності та  сертифікати, що видаються відповідними  місцевими органами;

- плата за державну  реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності;

- плата за торговий  патент за здійснення певних  видів підприємницької діяльності;

- надходження від адміністративних  штрафів;

- єдиний податок для  суб’єктів малого підприємництва.

Власні доходи (не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів) не включаються до обласних бюджетів. До складу власних доходів бюджетів міст обласного і республіканського значення відносять:

- податок на прибуток  підприємств, що перебувають у  комунальній власності;

- місцеві податки і  збори;

- плата за землю – 75%;

- податок з власників  транспортних засобів;

- надходження суми  відсотків за користування тимчасово  вільними бюджетними коштами;

- податок на промисел;

- надходження дивідендів  на акції;

- плата за забруднення  навколишнього природного середовища;

- кошти за відчуження майна, що знаходиться в комунальній власності;

- фіксований с/г податок  та інші.

Таким чином, можна зазначити, що вже чимало зроблено на шляху  поліпшення ситуації навколо місцевих бюджетів, але багато надзвичайно  актуальних проблем зосталося невирішених.

Практика організації  бюджетного процесу відповідно до Бюджетного кодексу України дає змогу  оцінити як позитивні, так і негативні  моменти в формуванні місцевих бюджетів.

До позитивних можна  віднести упорядковану структуру доходів  та видатків бюджетів місцевого самоврядування, збільшення питомої ваги місцевих бюджетів у зведеному бюджеті країни та загальний обсяг трансфертів з Державного бюджету, посилення ролі та відповідальності органів місцевого самоврядування.

З негативних можна виділити наступні:

1. Визначення реального  обсягу ресурсів на фінансування  видатків, що гарантуються державою.

2. Механізм формування  і використання бюджету розвитку  місцевого самоврядування.

3. Збільшення частки  трансфертів у доходах місцевого  бюджету, що свідчить про залежність бюджету місцевих органів влади від державного бюджету.

Таким чином можна  зробити висновок, що самостійність  місцевого бюджету залишається  на даному етапі лише формальною. Місцева  влада змушена працювати в  умовах обмеженості власних фінансових ресурсів і залежності від державного бюджету.

Для вирішення наявних  проблем потрібно:

залишати більшу частину  доходів, які збираються з територій  для фінансування територіально  орієнтованих витрат місцевих бюджетів;

застосовувати більшу кількість  корегуючих коефіцієнтів при складанні проектів місцевих бюджетів;

прискорити реформування податкової системи, що дозволить на стабільній податковій основі здійснювати  середньострокове бюджетне планування;

провести зміни у  адміністративно-територіальному устрої країни;

провести зміни у  розподілі видаткових повноважень  між рівнями влади;

законодавчо врегулювати  питання відмови органів місцевого  самоврядування від виконання фінансово  незабезпечених повноважень.

Невирішеність цих питань не дозволяє вести мову про незалежність місцевого самоврядування та повну реалізацію його функцій і повноважень.

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Вже багато років  в Україні триває реформа бюджетної  системи. Реформа, яка має на меті сформувати оптимальну систему міжбюджетних відносин, привести у відповідність делеговані місцевим органам повноваження і виділені для їх виконання фінансові ресурси, ввести в дію оптимальний механізм розподілу бюджетних трансфертів між регіонами, укоренити нову філософію бюджетних відносин між центром і регіонами, надати бюджетному процесу більшої відкритості та публічності, забезпечити умови для економії місцевих бюджетних видатків і створення стимулів для перевиконання місцевих бюджетів та розвитку територій.

У 2001 році був  прийнятий Бюджетний кодекс України, який процедурно врегульовує провадження бюджетного процесу та встановлює загальні для всіх правила гри. Уперше було гармонізовано та взаємопов’язано державний бюджет і програму соціально-економічного розвитку країни. Було запропоновано бюджет розвитку, в якому передбачаються кошти на капітальні вкладення та інші державні інноваційні програми. Розпочату роботу із запровадженням програмно-цільового методу фінансування видатків державного бюджету. Відбулося збільшення фінансової незалежності місцевих бюджетів.

Однак незважаючи на ці досягнення бюджетна реформа стикається з багатьма проблемами. Головною з них є те, що вона так і не стала складовою реформи суспільних відносин взагалі. За відсутності реальних реформ в інших сферах суспільного життя бюджетна реформа діє фрагментарно. Фактично реформа міжбюджетних стосунків зупинилася на рівні села, селища, міста, району. Затягується введення в дію програмно-цільового методу фінансування на рівні місцевих бюджетів. Існує проблема перепідготовки кадрів, які мають навчатися правильно застосовувати нові бюджетні процедури Бюджетного кодексу.

Державна бюджетна політика – це діяльність у сфері  управління бюджетом, що спрямовується  на досягнення державних цілей.

Бюджетна політика є складовою економічної політики держави та фінансової політики. Основа бюджетної політики – розроблення напрямів використання бюджету відповідно до засад соціально-економічного розвитку суспільства. Практична реалізація бюджетної політики полягає у сукупності заходів стратегічного та тактичного характеру які здійснює держава через бюджетну систему.

Завданнями  бюджетної політики на сучасному  етапі є:

- сприяння процесу збалансованості макроекономічної стабілізації та структурній перебудові економіки, подолання інфляційних процесів;

- здійснення податкової політики в напрямів стимулювання підприємницької діяльності вітчизняних виробників товарів і послуг;

- здійснення структурних реформ за критерієм економічного зростання і підвищення рівня економіки в країні;

- оптимізація рівня бюджетного дефіциту, державного боргу та пошук джерел їх реалістичного фінансування;

- пошук додаткових джерел доходів бюджету.

Основними проблемами при формуванні бюджетної політики є:

- максимально точне визначення обсягу ВВП, із урахуванням інших макроекономічних показників: рівня інфляції, обсягу виробництва, споживання та нагромадження;