Професійна підготовка: фізичне виховання

Професійна підготовка: фізичне виховання. Реферат

Активність людини, засоби фізичної культури та спорту є  важливими методами профілактики хвороб та найважливішими факторами вдосконалення, зміцнення здоров'я, що в кінцевому  підсумку підвищує творчу активність людини, її працездатність 
 

Фізична культура є  частиною передової культури, набутком всього народу. Це потужний засіб не тільки фізичного вдосконалення  та оздоровлення, але також і виховання  соціальної, трудової, творчої активності громадян. Фізична культура не вичерпується вправами, спортом, гімнастикою, іграми та туризмом: вона включає громадську та особисту гігієну праці, побуту, використання природних сил для  загартування, правильний режим праці, відпочинку та харчування. 

Систематично вживані  фізкультура та спорт – це молодість, що не залежить від паспортного віку, це старість без хвороб, оживлена оптимізмом, довголіття, і нарешті – здоров'я. 

Для збереження та зміцнення  здоров'я, попередження хвороб та завчасної  старості необхідна свідома, висококультурна  поведінка людей, заснована на розумінні  складних закономірностей, що формують стан здоров'я людей та характер хвороб. 

Так звані “хвороби цивілізації” можна лікувати за допомогою  фізичної активності та вірного режиму. В нашій країні здійснюється широкий  комплекс заходів, що мають за мету створення нормальних умов праці  та побуту, оздоровлення зовнішнього  – в тому числі і виробничого  – середовища, подальший розвиток охорони здоров'я. 

І все ж таки активність людини, засоби фізичної культури та спорту є важливими методами профілактики хвороб та найважливішими факторами  вдосконалення, зміцнення здоров'я, що в кінцевому підсумку підвищує творчу активність людини, її працездатність. 

Більше двох третин населення країни не займається фізкультурою систематично. Серед причин цього  – і брак вільного часу, і віддаленість спортивних баз від місця мешкання, і деякі психологічні моменти, такі, приміром, як відсутність звички до занять, почуття скутості, що зупиняє  багато кого перед заняттями оздоровчим бігом. І нарешті, однією з причин, що не має виправдань, є лінь. Є і ще одна важлива причина, що заважає розвиткові фізичної активності людей – відсутність знань та вмінь займатися. Літератури для тих, хто займається самостійно, видається дуже мало. 

В преамбулі статуту  Всесвітньої організації охорони  здоров'я написано: “Здоров'я –  це стан повної фізичної, психічної  та соціальної гармонії, а не тільки відсутність хвороб та фізичних дефектів”. Здоров'я великою мірою залежить від взаємин людини із середовищем  його існування, суспільством та виробництвом. Виходячи з цього, можна визначити  здоров'я також як стан організму  людини, її фізичних та психічних якостей, що забезпечує їй можливість активно  жити на працювати в різних умовах навколишнього середовища та протистояти  його несприятливим факторам. 

Для підтримання  оптимальних фізичних та психічних  якостей необхідна постійна рухова активність, що насамперед впливає  на обмінні процеси в організмі. Фізичне тренування сприяє збереженню здоров'я, підвищує стійкість організму  до несприятливих факторів навколишнього  середовища (інфекції, радіації, коливань температури, атмосферного тиску, змісту кисню в повітрі тощо), збільшує резервні сили організму, що дозволяють переносити більш значні фізичні  та психічні навантаження. Все це в  кінцевому підсумку сприяє високій  активності людини, подовженню її творчого життя. 

Безперечно, що фізкультурні заняття, позитивно впливаючи на людину, підвищують ефективність її праці. Одначе віддача від таких занять проявляється опосередковано через  ряд складових: підвищення працездатності, скорочення економічних видатків від  втрат робочого часу при втомлюваності  робітників або хворобі, покращення професійних рухових навичок, підвищення громадської активності, покращення трудової дисципліни, краще використання вільного часу. 

Спеціалісти намагаються  розробити орієнтовні дані для визначення ефективності різних заходів області  організації праці. Зрозуміло, що їх не можна розглядати як нормативи, придатні для всіх випадків, це лише можливі  резерви зростання продуктивності праці. Проте використання фізичних методів виховання, тренувань та загартування в трудових колективах не вичерпується показниками економічної  ефективності. Фізкультурні заняття  забезпечують підвищення загальної  культури, широке оздоровлення, зниження рівня захворювань, збільшення середньої  тривалості життя та зростання інтелектуально-психологічного потенціалу народу. 

Професійно-прикладна  фізична підготовка 

Принцип органічного  зв'язку фізичного виховання з  практикою трудової діяльності найбільш конкретно втілюється у професійно-прикладній фізичній підготовці. Хоча цей принцип  поширюється на всю соціальну систему фізичного виховання, саме в професійно-прикладній фізичній підготовці вона знаходить своє специфічне вираження. 

В якості своєрідного  різновиду фізичного виховання  професійно-прикладна фізична підготовка являє собою педагогічно спрямований  процес забезпечення спеціалізованої  фізичної підготованості до вибраної професійної діяльності. Інакше кажучи, це в своїй основі процес навчання, що збагачує індивідуальний фонд професійно корисних рухових умінь та навичок, виховання фізичних та безпосередньо  пов'язаних з ними здібностей, від  яких прямо або побічно залежить професійна дієздатність. 

Відомо, що результативність багатьох видів професійної праці  істотно залежить, попри інше, від  спеціальної фізичної підготованості, що набувається шляхом систематичних  занять фізичними вправами, адекватними  в певній мірі вимогам даної професійної  діяльності та її умов до функціональних можливостей організму. Ця залежність отримує наукове обґрунтування  у світлі поглиблених уявлень  про закономірності впливу різних сторін фізичного та загального розвитку індивіда в процесі життєдіяльності. Досвід практичного використання цих закономірності і призвів свого часу до становлення  особливого різновиду фізичного  виховання – професійно-прикладної фізичної підготовки. 

Професійно-прикладна  фізична підготовка здійснюється насамперед у якості одного з розділів обов'язкового курсу фізичного виховання у  професійно-технічних училищах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах, а також у системі  наукової організації праці в  період основної професійної діяльності трудящих, коли це необхідно за характером та умовами праці. 

Необхідність подальшого вдосконалення та запровадження  професійно-прикладної фізичної підготовки до системи освіти та сфери професійної  праці визначається певними причинами  та обставинами. 

Час, витрачений на освоєння сучасних практичних професій та досягнення професійної майстерності в них  продовжують залежати від рівня  функціональних можливостей організму, що мають природну основу, від міри розвитку фізичних здібностей індивіда, різноманітності та досконалості набутих  ним рухових умінь та навичок. 

Продуктивність досить багатьох видів професійної праці, незважаючи на спадання частки грубих м'язових зусиль у сучасному матеріальному  виробництві, прямо або побічно  продовжує бути зумовленою фізичною дієздатністю виконавців трудових операцій, причому не тільки в сфері переважно  фізичної праці, а й у ряді видів  трудової діяльності змішаної (інтелектуально-рухової) характеру. В цілому ж нормальний фізичний стан, без якого не мислиться  здоров'я та ефективне функціонування, залишається найважливішою передумовою усталено високої плідності будь-якої професійної праці. 

Зберігається проблема попередження імовірних негативних впливів певних видів професійної  праці та її умов на фізичний стан трудящих; хоча ця проблема вирішується багатьма засобами оптимізації змісту та умов праці, в тому числі соціальними, науково-технічними та гігієнічними, важливу  роль між них грають фактори професійно-прикладної фізичної культури. 

Перспективні тенденції  загально соціального та науково-технічного прогресу не звільняють людину від  необхідності постійно вдосконалювати свої діяльнісні здібності, а їхній  розвиток в силу природних причин невіддільний від фізичного вдосконалення  індивіда. 
 

Сутність основних задач, вирішуваних в процесі  професійно-прикладної фізичної підготовки, полягає в тому, щоб:

Поповнити та вдосконалити індивідуальний фонд рухових умінь, навичок та фізкультурно-освітніх знань, що сприяють освоєнню вибраної професійної  діяльності, корисних унікальних та потрібних  разом з тим в процесі професійно-прикладної фізичної підготовки у якості її засобів;

Інтенсифікувати розвиток професійно важливих фізичних та безпосередньо  пов'язаних з ними здібностей, забезпечити  стійкість підвищеного на цій  основі рівня дієздатності;

Підвищити ступінь  резистентності організму відносно несприятливих впливів навколишнього  середовища, в якому відбувається трудова діяльність, сприяти збільшенню його адаптаційних можливостей, збереженню та зміцненню здоров'я;

Сприяти успішному  виконанню спільних задач, реалізованих у системі професійної підготовки кадрів, вихованню моральних, духовних, вольових та інших якостей, що характеризують цілеспрямованих, високоактивних членів суспільства. 

Ці задачі слід у  кожному окремому випадку конкретизувати стосовно специфіки професії та особливостей контингентна тих, хто займається. Ясно також, що професійно-прикладна фізична  підготовка може бути достатньо ефективною тільки в сполученні з іншими складовими соціальної системи виховання в  цілому, де задачі з підготовки до трудової діяльності не зводяться до часткових  найближчих задач, характерних для  окремих етапів професійно-прикладної підготовки, і вирішуються не епізодично, а перманентно. 

Першочергову роль в їх реалізації відіграє повноцінна загальна фізична підготовка. На базі створюваних нею передумов і  будується спеціалізована професійно-прикладна  фізична підготовка. Спеціалізація  її необхідна, оскільки до того зобов'язує специфіка професійної діяльності та її умов. 

Проблема нормативних  критеріїв професійно-прикладної фізичної підготованості поки що вирішена лише частково і переважно у першому  наближенні, що пояснюються як множинністю  наявних професій та їхнім динамічним оновленням, так і недостатньо  масованим розгортанням відповідних  досліджень, хоча деякі орієнтовні нормативи вже включені до діючих офіційних програм професійно-прикладної фізичної підготовки. 

Як основні засоби ППФП використовують досить різноманітні форми фізичних вправ з числа  тих, котрі склалися в базовій  фізичній культурі і спорті, а також  вправи, перетворені і спеціально конструйовані відповідно до особливостей конкретної професійної діяльності (як спеціально-підготовчі). 

Було би помилкою вважати, що адекватними засобами можуть служити тільки вправи, аналогічні за формою професійно-трудовим руховим  діям. Зводити лише до них засоби ППФП, як це робилося у свій час у  спробах наблизити фізичну культуру до трудової практики шляхом простої  імітації в заняттях фізичними вправами окремих трудових дій, наприклад  слюсаря, молотобійця, грабаря і  т.д.,— значить спотворювати саму її сутність. 

Особливо мало придатним  такий підхід став у сучасних умовах, коли для багатьох видів трудової діяльності характерні мікро рухи, локальні і регіональні рухові дії, самі по собі ні в якій мері не достатні для оптимального розвитку рухових  здібностей, причому і режим виконання  їх найчастіше усе більше здобуває риси, що обумовлюють виробничу гіподинамію  з усіма її небезпеками для  нормального фізичного стану  організму. 

Разом з тим це не виходить, що в сучасної ППФП узагалі  недоцільно моделювати визначені особливості  трудової діяльності. Однак моделювання  не зводиться тут до формальної імітації трудових операцій, а припускає переважне  виконання вправ, що дозволяють направлено мобілізувати (ефективно виявити  в дії) саме ті професійно важливі  функціональні властивості організму, рухові і сполучені з ними здатності, від яких істотно залежить результативність конкретної професійної діяльності. 

При цьому буває  доцільно відтворювати й істотні  моменти координації рухів, що входять  до складу професійної діяльності, але за умови, якщо відповідні вправи можуть дати освітній, розвиваючий  чи підтримуючий тренованість ефект  як діючі засоби реалізації хоча б  деяких із задач, переслідуваних у ППФП. Головним чином у силу такого моделювання  особливостей професійної діяльності склад засобів ППФП і здобуває свою специфіку. 

Значна частина  вправ, використовуваних як засоби ППФП, являє собою прикладні вправи. Такими правомірно вважати ті вправи, за допомогою яких виробляють рухові уміння і навички, що знаходять застосування в звичайних умовах професійної  діяльності (часто при виконанні  дій допоміжного характеру) чи в  екстремальних умовах, ймовірних  у ній. 

Природно, що особливе місце безпосереднє прикладні вправи займають у ППФП тоді, коли вона будуються  стосовно до професійної діяльності, що включає у великому обсязі рухову активність у формі основних, необхідних -у повсякденному житті рухових  дій, коли ефективність професійної  діяльності прямо залежить від розмаїтості  і налагодженості рухових навичок, а також коли для адекватних дій  в екстремальних ситуаціях професійної  діяльності потрібні спеціалізовані складні  рухові навички. 

Склад засобів ППФП у таких випадках, зрозуміло, найбільш специфічний. 

Менш специфічні ті засоби ППФП, що використовуються переважно  для виховання фізичних якостей  і похідних від них здібностей, так чи інакше впливають на ефективність професійної діяльності і зумовлюючих  її вплив на людину. Адже при здійсненні задач по їхньому вихованню потрібно керуватися закономірностями не тільки прямого, але і непрямого переносу тренувального ефекту вправ, використовуючи і загальний (неспецифічний) ефект  адаптації до різних видів м'язової діяльності і факторам середовища. 

Прагнення профілювати  фізичну підготовку стосовно до вимог  професії виразилося, крім іншого, у  створенні особливого різновиду  гімнастики — професійно-прикладної гімнастики і культивуванні професійно-прикладних видів спорту. Як уже ясно, типові для них вправи і методика їхнього  застосування характеризується, з одного боку, моделюванням форм і особливо істотних моментів координації рухів, що входять у професійну діяльність, а з іншого боку — більш спрямованими й у кінцевому рахунку більш  високими, чим у ній, вимогами до руховим і зв'язаним з ними здібностям. 

У комплексі вправ  і методиці професійно-прикладної гімнастики часто переважно виражений свого  роду аналітичний підхід, при якому  послідовно конструюються необхідні  форми рухів і здійснюється вибірково  спрямований вплив на визначені  ланки опорно-рухового апарата, його морфофункціональні якості, причому  виходячи не тільки з вимог, пропонованих професійною діяльністю, але і  з необхідності профілактики виникаючих у ході її несприятливих впливів  на фізичний і загальний стан працівника, на що спрямовано, зокрема, гімнастичні  вправи, що попереджають і коригують  порушення постави, обумовлені особливостями  робочої пози. 

У професійно-прикладних видах спорту яскраво виражений  цілісно акцентовані вплив на розвиток рухових і тісно сполучених з ними здібностей, що мають істотне  значення для удосконалювання в  професійній діяльності. Відповідно орієнтоване спортивне удосконалювання може робити прямий позитивний вплив на професійну діяльність, за умови, звичайно, якщо предмет спортивної спеціалізації має значну спільність із професійною діяльністю як по операційному складу дій, так і по характері здібностей, що виявляються. Саме це є визначальним при виборі професійно-прикладних видів спорту представниками тієї чи іншої професії. 

Додаючи першорядне значення власне-прикладним вправам  як факторам ППФП, не випливає, однак, забувати, що ними далеко не вичерпується вся  сукупність діючих засобів фізичної підготовки до обраної професійної  діяльності. У залежності від конкретно  складається індивідуальної системи  занять фізичними вправами й особливостей обраної професії істотну роль у  реалізації задач, переслідуваних у  процесі ППФП, можуть грати і засобу загальної фізичної підготовки. 

Як уже говорилося, вибір і застосування їх, наскільки  це можливо і доцільно, варто спеціалізувати з урахуванням специфіки професійної  діяльності, щоб виключити негативний перенос на неї ефекту неадекватних вправ (зокрема, ймовірний у тих  випадках, коли в процесі фізичної підготовки чи виробляються закріплюються  навички, що вступають у протиріччя з навичками виробничих операцій по тим чи іншим ключовим моментам координації рухів). 

У цілому імовірність  негативного переносу порівняно  невелика, у всякому разі, значно менше (при тім, що рівень рухової  активності в більшості сучасних професій невисока), чим імовірність  позитивного інтегративного впливу на дієздатність систематично використовуваних розповсюджених засобів загальної  фізичної підготовки. 

Доцільно, незважаючи на це, для посилення її прикладної спрямованості віддавати перевагу тим засобам, що за інших рівних умов з великим позитивним ефектом  сприяють збільшенню функціональних можливостей  організму, що лімітують результативність професійної діяльності й опірність  стосовно несприятливих впливів, ймовірним  у конкретних умовах праці. 

Методика ППФП у  головному базується на послідовному втіленні загально педагогічних принципів  і основних принципів методики фізичного  виховання (гл. III), що конкретизуються  стосовно до особливостей її змісту і  побудови в реальних умовах професійного утворення і життєдіяльності. 

Найважливіше значення для раціональної побудови ППФП у  цілому має, як уже підкреслювалося, забезпечення органічного взаємозв'язку, єдності загальної і спеціальної  фізичної підготовки. Це означає насамперед, що при побудові ППФП необхідно спиратися  на передумови, створювані попередньої  і супутньої загальною фізичною підготовкою: гармонічний розвиток основних життєво важливих фізичних якостей, формування багатого фонду  різноманітних рухових умінь  і навичок. 

Тільки з опорою на ці фундаментальні передумови ППФП може здійснитися з найбільшою ефективністю, без зайвих витрат часу й енергії. Від того, який була загальна фізична  підготовка майбутнього фахівця  під час проходження базового курсу фізичного виховання (у  загальноосвітній школі, інших навчальних закладах), і від того, як вона проводиться  надалі (у ті чи інші періоди багаторічної професійно-трудової діяльності), багато в чому залежить і зміст ППФП, і ряд конкретних рис її раціональної побудови. 

Зокрема, від цього  залежить склад використовуваних засобів  ППФП, тому що вхідні в неї види фізичних вправ включають елементи і варіанти раніше вироблених форм рухів і нерідко  аналогічні по координаційній основі руховим діям, освоюваним у базовому курсі фізичного виховання в  аспекті загальної фізичної підготовки (ряд циклічних локомоторних вправ, вправи на підтримку рівноваги тіла в умовах, що утрудняють, оперування з різного роду предметами, піднімання і перенесення ваг і т.д.). 

Утілення принципу єдності загальної і професійно-прикладної фізичної підготовки припускає разом  з тим визначене профілювання загальної фізичної підготовки стосовно до особливостей професії як у період оволодіння нею, так і в роки наступної  професійно-трудової діяльності. У  залежності від її специфіки в  цьому зв'язку доцільно:

підсилювати ті з  компонентів загальної фізичної підготовки, що більш інших сприяють розвитку професійно важливих фізичних і зв'язаних з ними здібностей (по механізму позитивного переносу тренованості), відповідно перерозподіляючи час і зусилля, затрачувані в  різних її розділах;

у період становлення  професійних рухових навичок  уникати в процесі загальної  фізичної підготовки тих вправ, що можуть негативно вплинути на формування даних  навичок; для цього треба, звичайно, чітко представляти закономірності позитивного і негативного переносу навичок, щоб використовувати ефект  позитивного переносу і не викликати  негативного;

включати в загальну фізичну підготовку в достатньому  обсязі навантаження, що тренують, протидіючому несприятливому впливу на здоров'я  і дієздатність професійної гіподинамії (особливо коли професійна діяльність відрізняється вкрай низьким  рівнем рухової активності), а також  вибірково спрямовані комплекси  фізичних вправ для профілактики і корекції окремих відхилень  у фізичному стані і розвитку організму, ймовірних при хронічному впливі несприятливих факторів і  умов професійної діяльності. 

Мова тут йде, зокрема, про спрямований і відповідно нормованому по величині навантаження використанні вправ, що вибірково стимулюють розвиток тих життєво важливих фізичних якостей індивіда, що практично не виявляються або мало виявляються  в професійно-трудовій діяльності, а також вправ, що сприяють збільшенню резистентності організму стосовно негативного впливу специфічних  умов праці у зовнішньому середовищі, вправ для профілактики і коригування  порушень постави, що виникають у  силу особливостей робочих поз, і  т.д. 

Таке профілювання загальної фізичної підготовки у  визначеному відношенні зближає  її з ППФП. Але це зближення було б невірно розуміти як можливість заміни однієї з них іншої. При  тому, що вони тісно взаємозалежні, у них зважуються неоднозначні задачі різними засобами і методами. І  тоді, коли загальна фізична підготовка профілюється стосовно особливостей професійної  праці, вона повинна бути спрямована не тільки на реалізацію сугубо утилітарних  задач, але головним чином на забезпечення усебічного фізичного удосконалювання  людини, яку б діяльність він ні обрав як свою професію. 

Одна з основних проблем методики ППФП випливає з  необхідності забезпечити адекватне  і систематичне моделювання вимог, пропонованих професійною діяльністю до функціональних можливостей організму, з поступовим перевищенням рівня  цих вимог. Тут є своє протиріччя. 

Ясно, що цілком точно  і повно відтворити ці вимоги можна  лише шляхом виконання трудових дій  у режимі й умовах, характерних  для професійної праці, але якщо сам по собі він пред'являє порівняно  невисокі по інтенсивності і вузькі вимоги до фізичної дієздатності (що, як уже відзначалося, характерно для  багатьох видів сучасної професійної  праці), те точне моделювання їхній  у процесі ППФП не дозволить забезпечити  необхідну дієвість модельних вправ  як факторів збільшення функціональних можливостей. 

Саме тому моделювання  вимог професійної діяльності при  побудові ППФП виправдане остільки, оскільки воно забезпечує ефективність використовуваних засобів підготовки, і повинно  відбуватися з визначеними варіаціями, що сприяють не тільки адаптації до професійної праці, але і збільшенню його результативності. 

Принципово модельне відтворення в процесі ППФП тих  чи інших вимог професійної діяльності має тим більше значення, чим вище рівень мобілізації рухових і  інших можливостей організму, необхідних для її результативного здійснення. 

Якщо ці вимоги дуже високі (як, наприклад, в екстремальних  умовах професійної діяльності військовослужбовців, пожежних, водолазів, випробувачів авіаційної техніки), то спочатку їх приходиться  моделювати з обмеженнями, а потім  поступово збільшувати навантаження в модельно-тренувальних вправах, аж до перевищення рівня аналогічних  професійних навантажень, щоб створити свого роду запас міцності стосовно них. 

У таких випадках найбільш ефективним засобом збільшення функціональних резервів організму, мобілізуємих у екстремальних умовах професійної  діяльності, можуть служити заняття  відповідним професійно-прикладним видом спорту, організовані, у формі  систематичного тренування й участі в. змаганнях. Виборче ж моделювання  окремих вимог професійної діяльності в процесі ППФП досягається переважно  засобами професійно-прикладної гімнастики, у тому числі вправами на спеціалізованих тренажерах (наприклад, на тренажерах типу центрифуг і допінгів у ППФП льотчиків, монтажників-висотників і працівників інших спеціальностей, що пред'являють високі вимоги до функцій вестибулярного апарата). 

Хоча ступінь інтенсивності  фізичних зусиль у більшості сучасних видів професійної діяльності порівняно  невисока і стабільна, у методиці побудови ППФП варто керуватися принципом  поступового приросту навантажень, що тренують, причому в тій мері, у який це потрібно не тільки для  підготовки до конкретних професійно-трудових навантажень, але і для загального підйому рівня функціональних можливостей  організму, зміцнення і збереження здоров'я. 

Тут так само, як і  у фізичному вихованні в цілому, зрозуміло, не може бути деяких універсальних  кількісних норм приросту навантажень, однаково придатних у всіх випадках, оскільки границі доцільного збільшення і динаміка їхній залежать від  багатьох перемінних обставин, у тому числі від реально складається  сумарного обсягу навантажень і  режиму занять фізичними вправами в  індивідуальному способі життя (наприклад, одні паралельно з ППФП приділяють масу часу і сил заглибленим заняттям тим чи іншому виду спорту, а в  інших основні заняття фізичними  вправами обмежуються чи переважно  винятково рамками ППФП).