Програма взаємодія для дітей з комп’ютерною залежністю

Програма  взаємодія  для дітей з комп’ютерною залежністю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План:

1. Стани комп’ютерної залежності. Симптоми та їх подолання.
2. Особливості поведінки та проблеми дітей.
3. Взаємодія з дитиною на етапі пристосування до дефекту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Стани комп’ютерної залежності. Симптоми та їх подолання.

Більше 14% користувачів Інтернету страждають на комп'ютерну залежність. Найчастіше це підлітки та особи молодого віку. Виділяють 5 типів комп'ютерної залежності:

нав'язливий серфінг (подорож у мережі, пошук інформації); пристрасть до он-лайнових біржових торгів і азартних ігор; віртуальні знайомства; комп'ютерні ігри.

Комп'ютерна залежність формується швидко: близько 25% хворих набули залежність протягом 6 місяців від початку роботи з  комп'ютером, 58% — протягом 2-го півріччя, 17% — через рік. Виділяють такі основні симптоми комп'ютерної залежності:

1. Психотичні  симптоми:  гарне самопочуття або ейфорія за комп'ютером; неможливість зупинитися, збільшення часу, проведеного за комп'ютером;  зневага родиною і друзями; 

 відчуття  порожнечі, роздратування, коли  особа не проводить час за 
комп'ютером;  надання неправдивих відомостей членам родини про свою діяльність, 
проблеми з роботою або навчанням.

2. Фізичні  симптоми:  синдром карпального каналу (тунельне ураження нервових стовбурів руки, 
пов'язане з тривалим перенапруженням м'язів); сухість в очах, головний біль за типом мігрені;  біль в спині; нерегулярне харчування;  нехтування особистою гігієною; розлади сну;

Комп'ютерна залежність формується в три етапи:

1 етап — ризику розвитку комп'ютерної залежності: особа більше часу проводить за комп'ютером, утрата відчуття часу, емоційне задоволення за комп'ютером.

2 етап — сформованої комп'ютерної залежності: відмічаються нав'язливі думки про роботу за комп'ютером. Робота за комп'ютером спостерігається як вдень так і вночі, наявне нехтування особистою гігієною, нерегулярне харчування, розлади сну, наявна практично повна безпорадність в світі соціальних норм і стосунків.

3 етап — тотальної комп'ютерної залежності: спроби контролювати роботу особи за комп'ютером безуспішні, що призводять до появи агресивності, злостивості, збудження, розсіяності уваги, наявні мимовільні «друкуючі» рухи пальців. Наявна виражена соціальна і сімейна дезадаптації. Можливо демонстративно-шантажна поведінка у разі спроби оточуючих перешкоджати комп'ютерній діяльності.

Лікування комп'ютерної залежності: медикаментозне, заняття з психологом. Шановні батьки! Уважніше придивіться до своїх дітей. У разі виявлення ознак комп'ютерної залежності вчасно зверніться до психолога та психіатра.

2.      Особливості поведінки та проблеми дітей.                                                                                                                        

 За результатами кореляційного  аналізу отриманих даних вдалось  виявити наступні закономірності.

      1.Головний ланцюжок  адиктивної поведінки – встановлення  емоційних стосунків не з іншими  людьми, а з неживими предметами  чи типами діяльності. Частіше  всього такі діти є самотніми, полярними і навіть ізольованими в класі. Вони стараються замінити природню потребу в емоційних стосунках, яких у них немає, на предметні сурогати чи сурогатну діяльність. Мислення змінюється та повністю підкорене емоціям, а реальним є тільки те, що відповідає бажанням. Гедоністична установка в житті потребує задоволення будь-якою ціною, не дивлячись на наслідки. Звичайні стосунки характеризуються певною динамікою і в процесі спілкування відбувається обмін думками, взаємозбагачення, засвоєння іншого досвіду. Нові життєві ситуації заставляють вирішувати нові проблеми і особистість розвивається і зростає. Залежні стосунки такої динаміки не мають. Комп’ютерна залежність призводить до заздалегідь передбачених емоцій та результатів, а задоволення потреби відбувається стереотипним шляхом.  

    2. Емоційні взаємини з іншими людьми погіршуються, а саме зменшується комунікабельність, ізоляція поглиблюється, виникає негативне ставлення до самих залежних в соціумі, що посилює їх ізоляцію у суспільстві та зміцнює залежність.  Внутрішнє життя залежного обертається навколо предмету залежності.

     3.Досліджувані демонстрували дотримання малозначних соціальних норм старались показати себе  кращими, ніж є в реальному житті і виявляли настороженість до ситуації обстеження. У 63% осіб виявлено завищену самооцінку, а у 37% підлітків - самооцінка занижена. Залежні підлітки втрачають рівновагу, вони схильні до заперечення загальноприйнятних норм і цінностей, зразків поведінки.

    4.. більшість досліджуваних мають схильність до відходу від реальності в наслідок зміни свого психічного стану, а також схильні до ілюзорно-компенсаторного способу вирішення особистісних проблем. Ці результати свідчать про орієнтацію на чуттєву сторону життя, про наявність «сенсорної спраги» та гедоністично орієнтовані норми та цінності.

   5.Характерною особливістю  для залежних є ілюзорне переконання  в тому, що вони контролюють  себе і можуть в будь-який  момент припинити залежність, вони  не бачать в тому проблеми, а причину вбачають у інших,  вчителях, батьках. З метою стабілізації  самооцінки використовується приниження  партнера по спілкуванню, схильність  вирішувати проблеми за допомогою  насильства (45%) .

   6.Шкала вольового контролю  емоційних станів свідчить про слабкість вольового контролю емоційної сфери і про небажання контролювати поведінкові прояви емоційних реакцій.  

   7. Шкала схильності до делінквентної поведінки виявляє «деліквентний потенціал», який при певних обставинах може реалізуватися в житті підлітка. У 30% наших досліджуваних виявлено наявність делінквентних тенденцій, а також низький статус соціального контролю. 

   У всіх наших досліджуваних  схильність до ігрової залежності  пов’язана з такими індивідуально-психологічними  особливостями, як демонстративність,  депресія, екстернальність. Схильність  до ігрової залежності також   проявляється в зв’язку із  соціальною дезадаптацією особи.  Наші досліджувані не вирізнялись  вмінням пристосовуватися, в них  підвищена вимогливість до оточуючих,  егоїстична тенденція розвитку, незадоволена потреба у визнанні, існує прагнення мати виключне  положення. Неможливість реалізації  двох протилежних тенденцій –  гіперсоціальні та моральні вимоги  до себе та інших  і   досягнення успіху та поваги  оточуючих викликають тривогу,  переживання, стурбованість, песимістичну  оцінку соціальної реальності. Перспектива бути нереалізованим викликає стурбованість і тривогу, тому самим прийнятним способом задоволення потреби визнання є комп’ютерні ігри як самий доступний засіб реалізації. Віртуальна реальність має дуже сильний вплив на емоційну сферу, викликає  сильні емоційні переживання, в яких мають потребу залежні особи. Схильність до адиктивної поведінки детермінована у наших досліджуваних як внутрішніми станами особи, так і впливами зовнішніми, що зумовлює швидке втягнення їх в залежність від комп’ютерних ігор.

    В умовах психологічної  напруги, що виникає в наслідок  адаптаційних труднощів в класі  чи поза школою, комп’ютерні ігри  найбільш легкий засіб пристосування  суб’єкта до складної соціальної  ситуації. Вони не вирішують проблему  соціальної адаптації, а лише  тимчасово допомагають зняти  напругу. Втягуючись у віртуальну  реальність кібердівчата і кіберхлопчики  тільки поглиблюють власні проблеми. Тому, для  вирішення проблем  ігрової комп’ютерної залежності  психологи мусять шукати конструктивні  способи компенсації адаптаційних  труднощів. 

 

3.Взаємодія з дитиною  на етапі пристосування до  дефекту.

 

Головною  причиною виникнення комп’ютерної залежності у дітей психологи вважають недостатнє спілкування і взаєморозуміння  з батьками і однолітками. Ігри для них - це шлях самоствердитися, бо у віртуальному світі, все залежить тільки від твого уміння грати, а не від особистих якостей та умінь. Виникає ілюзія, що ти чогось досягаєш, а в житті може бути навпаки. 
 
 
 
Не хочеш стати ігроманом, пам’ятай : 
 
• Не можна грати під час депресії, при серйозних змінах у житті. 
 
• Не варто грати, коли гостро відчуваєш самотність. Гравці погані співрозмовники. 
 
• Набагато зменшують ризик пристрасті до гри цікаве життя, знання, розуміння того, що алкоголь, наркотики та надмір ігор – це все один ланцюжок, кінцевий пункт якого - повна самоліквідація особистості. Імунітетом тут мають бути чуття міри та відповідальності. Згадай народну мудрість: «Що занадто, то нездорово». 
За грою можна розважитися, та не більше. Робити з неї свій спосіб життя, повір, не варто! 

Який  вихід? Чи можна вберегти дітей? 
 
 
 
Звичайно, зовсім заборонити користуватися комп`ютером не вдасться. Однак максимально зменшити його негативний вплив можна. 
 
 
 
Ось кілька порад для батьків. 
 
1. Побільше спілкуйтеся з дитиною. Статистика свідчить, що у переважній більшості комп`ютероманами стають діти, в яких спілкування з батьками зводиться до 15-20 хвилин на день. 
 
2. Цікавтеся іграми, в які грають ваші діти. Якщо ви не можете заборонити синові чи доньці грати, то контролювати мусите. 
 
3. Час від часу (що частіше, то краще) перевіряйте, на які сайти заходить ваша дитина, якою інформацією цікавиться. Це зробити дуже просто. 
 
4. Контролюйте комп`ютерне спілкування дитини. Ніколи не відпускайте її одну на побачення з новими знайомими по Інтернету. Наполягайте, щоб син чи донька йшли туди хоча б разом із друзями чи однокласниками. 
 
 
 
5. Обмежуйте перебування дитини за комп`ютером до двох годин на день. 
 
 
 
6. Стежте, щоб дитина, окрім комп`ютера, мала інші захоплення: відвідувала гуртки та спортивні секції. Намагайтеся знаходити час для спільних прогулянок та розваг. Близьке й довірливе спілкування батьків з дітьми - найліпший захист від усіляких неприємностей

Комп`ютерна залежність розвивається швидше, ніж алкоголізм. Достатньо  півтора року. Скільки дітей в  Україні вже догралося до стану  «ігроголіка», ніхто не підраховував. Але що їх багато – вже факт.

Діти, які ночують у  приміщенні комп`ютерних залів, –  реальність сьогоднішнього дня. Наслідки для молодого організму регулярного  багатогодинного сидіння у приміщенні, перенасиченому випромінюваннями від  комп`ютерів, «довгограючі» і виявляються  пізніше. Наприклад, у безплідді  – і жіночому, і чоловічому. А  ще втрата зору, дратівливість, підвищена  збудливість і стомлюваність, порушення  сну або, навпаки, сонливість19.

Всім відомо, а власникам  комп`ютерних залів – насамперед, що працюючий дисплей – джерело  різного роду випромінювань. Особливо шкідливе для здоров`я жорстке  гамма-випромінювання може давати задня  панель дисплея.

Під час роботи дисплеїв збільшується іонізація повітря  і температура, вологість же, навпаки, зменшується. Проте, незважаючи на це, санітарна норма, що передбачає розміщення одного комп`ютера не менше, ніж на шести квадратних метрах, дуже часто  не дотримується і замість, наприклад, восьми комп`ютерів у приміщення заштовхується  вісімнадцять.

Про те, що дитина не повинна  довго сидіти перед монітором, знають навіть далекі від електроніки люди. Згідно з гігієнічними вимогами 7-10-річні  діти мають сидіти за комп’ютером  не більше 45 хвилин на день, 11-13-річні - двічі на день по 45 хвилин, старші –  три рази на день.20

Діти найбільш уразлива категорія  користувачів Інтернету. Явище, коли дванадцятирічна  дитина вже має шестилітній “стаж” гравця, тепер мало кого здивує, але занепокоїть. До того ж, на сполох слід бити ще й тому, що комп’ютер з усіма його можливостями вже стає не просто надмірним захопленням, а залежністю.

Якщо довго сидіти за комп’ютером, втрачається живий контакт з  людьми, будь-які відчуття, людина просто заглиблюється у себе. Особливо це стосується дітей, у яких ще не відпрацьовані  зв’язки з людьми. Батькам слід контролювати цей процес і не йти  на поводу у дітей, адже від цього  залежить те, як їхні діти зможуть у  подальшому спілкуватися з людьми, взаємодіяти і домовлятися з  ними. Рідним треба прагнути розвинути  зацікавленість дитини до того чи іншого виду діяльності, щоб не бути для  неї нянькою у майбутньому, вчити  практичному спілкуванню вже  сьогодні. У цій справі багато що залежить й від авторитету батьків, які повинні показувати приклад. І якщо вони кажуть, що можна сидіти за комп’ютером не більше години, то так повинні робити й самі21.

Від практикуючих психіатрів все частіше поступають дані про  збільшення кількості пацієнтів, основні  скарги яких пов'язані з впливом  Інтернету.

За статистикою, 54% користувачів у віці від 13 до 23 років проводять  в Інтернеті щоденно від 1 до 3 годин, що 31% вчаться сидить в Мережі по 4-6 годин. Існує категорія людей, яка живе віртуальним життям по 10 годин на добу і більш.

Більшість дітей уже не уявляють свого дозвілля без Інтернету, комп’ютерних ігор і чату. Заради життя  в мережі, найчастіше, вони з легкістю жертвують уроками в школі  й парами в університеті. Інтернет, як павук, затягує підлітка у свою павутину. І як тільки людина починає  жити в ілюзорному світі, вона втрачає  зв’язок зі світом реальним і попадає  в залежність від всесвітньої  мережі.

За спостереженнями дослідників, часто таке явище спостерігається  у дітей з нестійкою психікою, у тих, хто розгублюється навіть перед незначними проблемами, хто  за якимись причинами погано адаптується  до життя. І перша ознака такої залежності – коли дитина отримує радість тільки від гри, щиро захоплюється нею, і намагається відгородитися від реальності.

Якщо намалювати портрет  такого собі середнього інтернет-залежного, то можна уявити, що це підліток чоловічого роду, який щотижня проводить не менше 24 годин в Інтернеті. Залежні  від Інтернету часто мали деякі  мінімальні ушкодження центральної  нервової системи, які ще не вийшли на рівень клінічної патології. У  таких дітей генетично відслідковується схильність до алкоголізму або ігор в карти. І в родині такої дитини, як правило, є проблеми. Як показує  практика, в основному, це неповна  родина або та родина, що працює на матеріальний успіх і мало замислюється, що ж  відбувається із власною дитиною. Батьки, намагаючись домогтися успіху й  забезпечуючи матеріально, вважають, що дітей усьому повинна навчити  школа або зразкові друзі, і повністю припиняють виховання22.

Інтернетом користується більше одного мільярда осіб на Землі. І це не межа. Як і немає межі поширенню  цього нового лиха людства, подібного  до алкоголізму або наркоманії –  інтернет-залежності. Цивілізація «подарувала» нам ще одну хворобу й зовсім нове явище в психіатрії – інтернет-психози. Розвинені країни стали усе більше говорити про цю проблему. У світовій практиці вже є випадки, коли дитина сидить у мережі, не виходячи з кімнати.

Для профілактики комп’ютерної залежності у дітей, батьки можуть керуватися психолого-педагогічними рекомендаціями: Привчайте дитину правильно відноситися  до комп’ютера як до технічного пристрою, за допомогою якого можливо отримати знання і навички, а не до засобу отримання емоцій.

Не дозволяйте дитині у віці 3-5 років грати у комп’ютерні  ігри. Розробляйте з дитиною правила  роботи за комп’ютером: 20 хвилин комп’ютерної гри, 30 хвилин заняття іншими видами діяльності.

Не дозволяйте дитині їсти і пити біля комп’ютера.

Не дозволяйте дитині грати в комп’ютерні ігри перед  сном. Домовляйтесь з дитиною, виконувати ці правила.

Обговорюйте з дитиною, що Ви застосуєте, якщо дитина порушить домовленість.

Помічайте, коли дитина притримується Ваших вимог, обов’язково  скажіть їй про свої почуття радості  та задоволення. Таким чином, закріпляється  бажана поведінка.

Не використовуйте комп’ютер як засіб для заохочення дитини. Під час хвороби і вимушеного перебування вдома, комп’ютер не повинен стати компенсацією.

 Допомагайте  дитині долати негативні емоції, які завжди присутні в житті  кожної людини (розчарування, сум,  образу, агресію тощо), і які можуть  підштовхнути дитину отримати  полегшення за комп’ютерною грою.

Якщо  ви помітили ознаки залежної комп’ютерної поведінки у дитини зверніться до наступних рекомендацій:

 Спостерігайте  за поведінкою дитини під час  її спілкування з друзями, якщо  вони ще залишилися.

Не залишайте  без уваги телефонні розмови  дитини, диски з іграми, які приносить  вона від знайомих.

Звертайте увагу  на ігри, в які грає Ваша дитина, тому що деякі з них можуть стати  причиною її безсоння, роздратованості, агресії, специфічних страхів.

Обмежуйте час роботи за комп’ютером. Різко забороняти працювати  на комп’ютері не можна.

Якщо дитина схильна  до комп’ютерної залежності, вона може проводити за ним дві години в  будні дні і три у вихідні. Обов’язково з перервами. Запропонуйте інші можливості проведення часу.

Спробуйте скласти  список справ, якими можливо зайнятися  у вільний час. Бажано, щоб у  списку були сумісні заходи (походи в кіно, на природу, настільні ігри тощо).

Не дозволяйте дитині розважатися в комп’ютерному  клубі вночі.

Навчайте дитину критично відноситися до комп’ютерних ігор, показуючи, що це мала частина  доступних розваг, що життя різноманітне, а гра не замінить спілкування. У  випадку, якщо ви не можете самостійно вирішити цю проблему, звертайтесь  до психолога і в спеціалізовані психологічні центри. Комп’ютерний світ      

схожий з світом, в якому ми живемо. Він може бути різноманітним: і добрим, і жорстоким. Дитині і підлітку рости в тому світі , який ми маємо – з тим  комп’ютерним бумом, за яким ми спостерігаємо. Обмежити дитину від комп’ютера означає викликати у неї неадекватну реакцію, коли вона все ж таки зустрінеться з цим проявленням сучасного світу. Інша справа, що потрібно давати собі раду: якщо батько надає перевагу спілкуванню з дружиною сидінню перед дисплеєм комп’ютера, якщо матері легше поринути у переживання «мильної опери», ніж поговорити з донькою або сином, то очікувати від дитини іншої реакції на комп’ютер або телевізор наївно. Біда не в тому, що в нашому житті є електронні засоби інформації і комунікації. Біда в тому, що самим дорослим зручно замінити ними спілкування з дитиною. Рецепт від будь-якої деструктивної залежності, будь-то комп’ютер, телевізор, алкоголь або наркотики, – повноцінне і гармонічне спілкування всіх членів сім’ї, а точніше, їх взаємна любов. Тест для батьків «Ознаки комп’ютерної залежності у дитини?» Кожен день грає на комп’ютері. Після початку гри втрачає відчуття часу. Не бажає залишати гру незакінченою. Їсть без відриву від монітору. Не визнає, що дуже багато часу проводить за грою на комп’ютері. Ви докоряєте дитині за те, що вона багато часу проводить за грою на комп’ютері. Не закінчує гру, якщо досягає будь-якого рівня складності, іде далі. Порівнює результати з старими і пишається цим, повідомляє про це всім, кому тільки можливо. Грає замість виконання домашніх завдань. Як тільки дорослі залишають домівку, дитина біжить до комп’ютера і з почуттям полегшення починає грати. Якщо Ви позитивно відповіли на 5 питань із 10, то можете бути впевнені в тому, що Ваша дитина попала в залежність від комп’ютерних ігор.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Висновок:Таким чином, можна підбити підсумки про підтвердження по-

чаткової  ефективності програми соціально-педагогічної діяльності з

профілактики  адиктивної поведінки підлітків  у школі. Підвищен-

ня рівня  знань про негативні наслідки надмірного перебування за

комп’ютером дозволить їм у майбутньому не залишатися наодинці

у віртуальному світі, а навпаки налагоджувати  та розширювати ре-

альні суспільні  зв’язки та розумно долати складні  життєві ситуації.

Наша  програма може бути використана у  будь-якій школі за умови

залучення до роботи соціального педагога, розширення виховного

простору  школи, встановлення соціальних і культурних зв’язків місцевого та регіонального значення.    Отже, профілактика адиктивної поведінки серед підлітків є одні-

єю з умов соціального становлення  особистостей, які у майбутньому

стануть суб’єктами розвитку суспільства, знайдуть себе у професій-

ній діяльності, будуть виконувати ролі батьків і матерів. Тому перспективним

завданням подальшої соціально-педагогічної роботи є

вивчення та попередження негативного  впливу комп’ютерної залеж-

ності серед представників інших  вікових категорій, дослідження фор-

мування необхідних загальних і специфічних  умінь та навичок, які є

основою формування морально-психологічної  стійкості особистості,

виховання культури потреб, бажань, захоплень, створення  умов для

самореалізації  й самоактуалізації особистості  шляхом залучення її

до позитивної суспільної діяльності.