Прокуратура та її місце в системі органів державної влади

План:

1. Прокуратура та її місце в системі органів державної влади
2. Функції прокуратури
3. Система прокуратури та організація її роботи
4. Акти прокурорського реагування
5. Кадрове забезпечення органів прокуратури

Питання для самоконтролю

Джерела та література

1. Прокуратура та її  місце в системі органів державної влади

Прокуратура України –  самостійний централізований орган  державної влади, що діє в системі  правоохоронних органів держави  та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний та державний лад, права і свободи людини, а також основи демократичного устрою засобами і методами, що передбачені законом. Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади, які формуються та утверджуються у державі після прийняття нової Конституції. Фундаментальні гілки влади – законодавча, виконавча та судова, які уособлюють єдину державну владу та її поділ, зовсім не виключають можливості існування інших функціонально самостійних правових інститутів. Їх наявність визначається реальними потребами побудови правової держави і державно-правового життя суспільства в даний конкретний період, необхідністю демократичних форм контролю гілок влади у випадках, коли їх діяльність не відповідає принципам і положенням Конституції.

Проголосивши незалежність, Україна першою серед колишніх республік  СРСР 5 листопада 1991 року прийняла Закон  України "Про прокуратуру", який було введено в дію 1 грудня 1991 року. Саме цей день відзначається як День працівників прокуратури.

Відповідно до ст. 121 Конституції  України на прокуратуру покладено:

– підтримання державного обвинувачення в суді;

– представництво інтересів  громадянина або держави в  суді у випадках, визначених законом;

– нагляд за додержанням  законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

– нагляд за додержанням  законів при виконанні судових  рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

У ст. 123 Конституції України  передбачено, що організація і порядок  діяльності органів прокуратури  визначаються законом. Прийняття Верховною  Радою Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру"1, безумовно, сприяє посиленню правозахисного потенціалу прокуратури, уточненню її наглядових повноважень. Зміни в законодавстві, пов'язані з судово-правовою реформою, рішення Конституційного Суду України, накази Генерального прокурора України детально встановлюють компетенцію прокуратури. ;

Правоохоронна діяльність прокуратури  є елементом втілення обов'язку держави  з утвердження та забезпечення прав і свобод людини, відповідає вітчизняним  традиціям здійснення нагляду за виконанням правових норм. Дієвий механізм органів прокуратури – один з гарантів законності та правопорядку, він сприяє реалізації принципу верховенства права, що є основним у правовій державі.

Правовою основою організації  і діяльності органів прокуратури  є Конституція, Закон України  “Про прокуратуру”, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, адміністративне, виправно-трудове, господарсько-процесуальне законодавство та інші закони України (в частині, що не суперечить Конституції  України), а також визнані Україною відповідні міжнародні договори та угоди.

Діяльність органів прокуратури  спрямована на всемірне утвердження  верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань:

1) закріплених Конституцією  України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень;

2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та  міжнародними правовими актами  соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини і громадянина;

3) основ демократичного  устрою державної влади, правового  статусу місцевих рад, органів самоорганізації населення.

Пріоритетним напрямом діяльності прокуратури є захист прав і свобод людини. Для цього прокуратура має обмежити неправомірну або таку, що межує із правопорушенням, дію певного кола державних органів та посадових осіб передбаченими законом засобами. При цьому органи прокуратури захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак.

Оскільки в Україні  визнається і діє принцип верховенства права, то функціонування прокуратури  як державного інституту, діяльність її посадових осіб підпорядковуються тільки нормативно-правовим актам. Принцип верховенства права передбачає визначальну, провідну роль права у співвідношенні права і політики, права й ідеології, права й економіки. Норми Конституції України є нормами прямої дії, внаслідок чого прокуратура, зокрема, може представляти інтереси громадянина або держави в суді для захисту конституційних прав безпосередньо на підставі Основного Закону, і це належним чином гарантується навіть у разі відсутності інших нормативних актів.

З іншого боку, рішення, дії чи бездіяльність прокурорів можуть бути оскаржені в судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважає, що її права і свободи порушено чи порушуються, створено перепони для їх реалізації чи мають місце утиски прав і свобод.

В Законі України “Про прокуратуру” (ст. 6) закріплено принципи організації  та діяльності прокуратури, де зазначено, що органи прокуратури України:

1) становлять єдину централізовану  систему, яку очолює Генеральний  прокурор України, з підпорядкуванням прокурорів нижчого рівня вищому;

2) здійснюють свої повноваження  на основі додержання Конституції  України та чинних на території  нашої держави законів, незалежно  від будь-яких органів державної  влади, посадових осіб, а також  рішень громадських об'єднань чи їх органів;

3) захищають у межах  своєї компетенції права і  свободи громадян на засадах  їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак;

4) вживають заходів щодо  усунення порушень закону, від  кого 6 вони не виходили, поновлення  порушених прав і притягнення  у встановленому законом порядку  до відповідальності осіб, які допустили ці порушення;

5) діють гласно, інформують  державні органи влади, громадськість  про стан законності та заходи  щодо її зміцнення.

Суть принципу єдності  полягає в тому, що кожний орган  прокуратури, її посадові особи діють  у межах своєї компетенції, виступаючи як представники єдиної системи прокурорських  органів. Це – важлива структурна ознака, оскільки внаслідок цього  забезпечується єдність завдань, що стоять перед прокурорами різних рівнів, загальність методів, форм їх діяльності з основних напрямів роботи, а також засобів реагування на порушення закону. Здійснюючи нагляд за виконанням законів, органи прокуратури вживають заходів щодо усунення порушень закону, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення, виходячи з єдності мети і завдань, що стоять перед прокуратурою.

Сувора підпорядкованість органів прокуратури по вертикалі, яка ґрунтується на принципі централізації прокурорської системи, є не лише фактором виконавської дисципліни, що само по собі важливо в діяльності прокуратури. Вона гарантує, що будь-який акт прокуратури має відповідати закону, наказам Генерального прокурора. Для скасування незаконного, необґрунтованого рішення, що його прийняв прокурор нижчого рівня, відповідному керівникові органу прокуратури надано право одноособове вирішити це питання.

Незалежність прокуратури  означає, що всі прокурори здійснюють свої повноваження незалежно від органів державної влади і самоорганізації населення, політичних партій і громадських об'єднань. Конституційний Суд України визнав, що зі способу призначення Генерального прокурора України на посаду та звільнення його з посади не випливають відносини підпорядкованості органів прокуратури України іншим органам державної влади, зокрема тим, які здійснюють повноваження щодо призначення на посаду та звільнення з посади Генерального прокурора України.

Принцип гласності в діяльності прокуратури характеризується тим, що органи прокуратури виконують  покладені на них завдання гласно, інформуючи громадян, а також органи державної влади про результати своєї роботи, про стан та додержання законів органами і установами, щодо яких прокуратура здійснює наглядові  функції. Цим прокуратура зміцнює  правовий порядок, запобігає порушенню  прав і свобод людини, формує громадську думку навколо правопорушень і осіб, які їх допустили, впливає на правосвідомість громадян, підвищуючи їх правову культуру.

Для ефективного виконання  прокуратурою правозахисної ролі законодавством передбачено гарантії незалежності та повноваження, що значно відрізняють ЇЇ від інших правоохоронних органів. Втручання органів державної влади, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій та їх представників у діяльність прокуратури з нагляду за додержанням законів або з розслідування діянь, що містять ознаки злочину, забороняється.

Вплив у будь-якій формі  на працівника прокуратури з метою  перешкодити виконанню ним службових  обов'язків або добитися прийняття  неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Звернення представників  влади, інших посадових осіб до прокурора  з приводу конкретних справ і  матеріалів, що перебувають у провадженні прокуратури, не можуть містити будь-якій вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення.

Як втручання у здійснення прокурорського нагляду, розслідування злочинів кваліфікуються звернення народних депутатів України, депутатів органів місцевого самоврядування, посадових осіб, представників засобів масової інформації до прокурора з вимогою надати інформацію, що становить службову таємницю або таємницю слідства, виконати чи не виконати конкретні наглядові чи слідчі дії або здійснити їх всупереч законові.

Передбачені законом повноваження прокурора брати участь у засіданнях органів законодавчої і виконавчої влади, а також органів самоорганізації  населення є одним з важливих проявів особливого статусу прокуратури в здійсненні контрольних функцій. Разом з тим встановлено заборону прокурору входити до складу комісій, комітетів та інших колегіальних органів, утворюваних радами або їх виконавчими органами.

Отже, посідаючи непідпорядковане місце в системі поділу державної влади, прокуратура всю свою діяльність спрямовує на захист законом передбачених прав і свобод громадян та інтересів держави від неправомірних посягань, утвердження принципу верховенства права.

2. Функції прокуратури

Конкретні функції прокуратури  слід розглядати у двох аспектах. По-перше, вони ґрунтуються на існуючій нормативній  базі та перевірені практикою, а тому підлягають уточненню і вдосконаленню відповідно до історичних умов формування правової держави. Сьогодні прокуратура залишається доступним для населення і надійним державним органом, що забезпечує захист прав і свобод громадян, інтереси держави. На вимогу прокурорів останніми роками поновлено права сотень тисяч людей у галузі трудових, житлових та інших правовідносин.

По-друге, конституційні положення дещо звужують сферу діяльності прокуратури. Як уже зазначалося, крім передбачених у ст. 121 Конституції України та ст. 5 Закону України "Про прокуратуру" функцій, прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства. Це також закріплено в Перехідних положеннях до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру".

Принципово важливим є  законодавче застереження про те, що на прокуратуру не може покладатися  виконання функцій, не передбачених Конституцією України і Законом  України "Про, прокуратуру".

Підтримання державного обвинувачення в суді. Однією з основних функцій діяльності прокуратури є підтримання державного обвинувачення в суді. Конституційне положення про визнання винним та про застосування кримінального покарання тільки судом визначає судовий розгляд центральною вирішальною стадією кримінального процесу. Тому участь прокурора в судовому розгляді є однією з найважливіших ділянок його діяльності. Участь прокурора в суді як державного обвинувача – важлива гарантія винесення судом законного, обґрунтованого вироку та додержання передбачених законом прав та інтересів громадян. Слід підкреслити, що суд та прокуратура при розгляді кримінальних справ мають схожі завдання, але прокурор сприяє їх виконанню згідно з принципом змагальності особливими методами.

У державах з високорозвинутою системою права не виникає питання про необхідність участі прокурора при розгляді кримінальних справ у суді. Без обвинувача справа не розглядається, а неявка прокурора в судове засідання тягне за собою відкладення розгляду справи. В чинному кримінально-процесуальному законодавстві, яке теж передбачає змагальність як одну з найважливіших засад, це питання детально не регламентовано.

Прокуратура сьогодні не має  реальних можливостей забезпечити  підтримання державного обвинувачення у кожній справі у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування для введення до штату близько двох тисяч додаткових працівників. Але демократичні зміни, деякі позитивні зрушення у сфері економічних реформ в Україні найближчим часом, очевидно, таки приведуть до встановлення обов'язку підтримання державного обвинувачення прокурором у кожній кримінальній справі, що її розглядає суд.

Державне обвинувачення  завжди спрямовано проти конкретної особи. У кожному випадку воно є персоніфікованим і складається з виявлення (встановлення) цієї особи. Сутність державного обвинувачення полягає в сукупності дій прокурора з відстоювання перед судом обвинувального висновку про передбачений законом злочин, що його вчинила особа, яка перебуває на лаві підсудних.

"Захисник, як і обвинувачений,  не зобов'язаний доказувати невинність  або меншу винність обвинуваченого, а також обставини, що виключають  його кримінальну відповідальність. Слідчий і суд також не вправі  перекладати, а точніше покладати,  обов'язок доказування на захисника,  як і на обвинуваченого".

У суді, крім прокурора, в  ролі обвинувача можуть виступати й  інші особи – потерпілий або його представник, причому вони виконують  функцію обвинувачення не тільки у справах, порушених за скаргою  потерпілого, айв інших кримінальних справах, користуючись правами сторони  у процесі та маючи свій власний інтерес. Термін "державне обвинувачення" вживається законодавцем тільки при регламентації діяльності прокурора у суді.

Джерелом державного обвинувачення  є діяльність органів дізнання та досудового слідства, зусиллями яких особа, викрита як така, що вчинила  злочин, у зв'язку з чим має  постати перед судом. Підтримуючи обвинувачення в суді, прокурор привселюдно обвинувачує підсудного та наполягає на застосуванні до нього справедливого покарання, допомагає суду у кваліфікованому вирішенні справи, привертає увагу до причин та умов, що сприяли вчиненню злочину.

Державний обвинувач бере участь у допитах підсудного, потерпілого, свідків, у дослідженні висновків експертів та речових доказів. Він розпочинає судові дебати у кримінальній справі, виступаючи з обвинувальною промовою. У ній він аналізує матеріали справи, докази, риси особистості підсудного, висловлює міркування з питання призначення міри покарання. Об'єктивність та незалежність прокурора в суді гарантована передбаченою законом можливістю для прокурора відмовитися від підтримання державного обвинувачення, якщо дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, виклавши у своїй постанові мотиви відмови.

Гласний та змагальний судовий  процес створює сприятливі умови  для оцінки доказів, виявлення обставин, які були раніше невідомі чи не піддавалися дослідженню або які відображені в процесуальних документах з істотними порушеннями закону. Зосередження в один час та в одному місці всіх процесуальних осіб, які мають відомості про злочин, перевірка їх показань під різними кутами зору прокурором та захисником, послідовний та безперервний допит підсудного, потерпілого, свідків, експертів дають можливість з'ясувати розбіжності у їх показаннях і сприяють логічному аналізу та синтезу всієї сукупності доказів.

Прокурору для відмови  від обвинувачення не обов'язково переконатися у невинності особи, йому досить втратити переконання у провині, оскільки невинність не з'ясовується, а презюмується. Відмова від обвинувачення  означає, що, на думку прокурора, підсудний має бути виправданий. Проте чинне законодавство (ст. 264 КПК України) передбачає обов'язок суду роз'яснити потерпілому та його представнику їх право вимагати продовження розгляду справи та підтримувати обвинувачення.

Після винесення судом вироку прокурор зобов'язаний вжити у встановленому законом порядку заходів щодо виправлення помилок, які мали місце, висловити свою незгоду з мірою покарання, визначеною судом, якщо вона не відповідає тяжкості злочину та суспільній небезпеці особи, яка його вчинила. Для цього прокуратура має визначені законом повноваження, незалежно від того, чи набрав вирок законної сили, чи ні.

Таким чином, підтримання державного обвинувачення – це діяльність прокуратури у встановлених кримінально-процесуальним законом формах, яка складається з аналізу матеріалів справи та доказування вини особи в судових органах, сприяння постановленню законного, обґрунтованого та справедливого вироку.

Представництво прокурором інтересів громадянина або держави  в суді у випадках, визначених законом. Представництво прокурором інтересів  громадян або держави в суді –  одна з важливих гарантій забезпечення захисту прав і свобод громадян, законних інтересів держави. Судовий  порядок захисту прав і свобод громадян значно розширюється. Участь прокурора в ньому є ефективним засобом забезпечення та поновлення їх.

Формами представництва є:

– звернення до суду з  позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного  кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або  про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

– участь у розгляді судами справ;

– внесення апеляційного, касаційного  подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

Навряд чи можна погодитися з точкою зору, що "функція представництва інтересів громадянина або держави в суді є для прокурора новою". За цивільно-процесуальним та арбітражно-процесуальним законодавством прокуратура мала і раніше право на подання позову (заяви) до суду. Останніми роками саме прокуратурою у порядку цивільного судочинства зупинено незаконну приватизацію значної кількості важливих народногосподарських об'єктів, а також забезпечено повернення в багатьох випадках державних коштів, поновлено права неповнолітніх при незаконних махінаціях з житлом і т. ін.

Прокуратура представляє  інтереси громадянина чи держави  в суді від імені держави, здійснюючи це представництво через прокурорів, які є уповноваженою на це державною інституцією. Тому ніяких довіреностей чи доручень прокурору не треба, оскільки він не представляє інтереси конкретної особи чи органу влади. У межах своєї компетенції, визначеної законом, він діє як представник держави, маючи водночас і всі процесуальні права позивача. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому законом.

Право прокурора на позов  регламентоване цивільно-процесуальним  та господарсько-процесуальним законодавством, наказами Генерального прокурора України. Він зобов'язаний використати це право для забезпечення захисту  соціальних прав громадян, а також відшкодування шкоди, завданої державі, державним підприємствам, установам та організаціям, стягнення заборгованості перед бюджетом, пенсійним фондом та ін. Правозахисна діяльність прокуратури не протиставляється аналогічній діяльності суду, а лише доповнює її. Більше того, суд може визнати необхідним на свій розсуд обов'язкову участь прокурора в суді для надання висновків з метою здійснення покладених на нього обов'язків.

Процесуальне становище  прокурора у ролі позивача дещо відрізняється від становища інших осіб, які заявляють позов у цивільній справі. Так, прокурор не несе судових витрат, до нього не може бути пред'явлено зустрічного позову, він не може укласти мирову угоду, а рішення суду за позовом прокурора поширюється не на прокурора, а на особу, в інтересах якої пред'явлено позов.

Громадяни, юридичні особи  та держава в особі її органів  самостійно звертаються до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів, що охороняються законом. Прокурор же здійснює представництво в суді лише тоді, коли громадянин неспроможний через фізичний чи матеріальний стан або з інших причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження. Захист прав неповнолітніх, недієздатних, обмежено дієздатних, безвісно відсутніх прокурор здійснює в суді, представляючи їх інтереси, лише тоді, коли батьки, усиновителі, опікуни та піклувальники, органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування не виконують передбачених законом обов'язків.

Прокурор має право  подавати позов до господарського суду в інтересах держави. Інтереси держави  можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, а й у діяльності приватних підприємств, товариств, захисті підприємств з іноземними інвестиціями.

За Конституцією України  всі форми власності юридичне рівноправні. Тому прокурор з урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, у кожному конкретному випадку самостійно визначає, посилаючись на закон, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах'.

Відповідно до ст. 120 ЦПК  України прокурор має право вносити  апеляційне подання на рішення суду, що не набрало законної сили, коли він брав участь у справі. Право прокурора на внесення касаційного подання у порядку нагляду сприяє зміцненню законності в цивільному судочинстві, оскільки є оптимальним варіантом взаємодії суду і прокуратури, наповнення новим змістом правозахисної ролі останньої. Намагання на законодавчому рівні вирішити це питання інакше може завдати істотної шкоди реалізації громадянами своїх прав щодо судового захисту і ні в якому разі не принижує ролі суду, який приймає остаточне рішення.

Враховуючи реальний стан економіки в нашій державі  та зниження життєвого рівня великої частини населення, сьогодні є передчасною і необґрунтованою спроба усунути прокуратуру від забезпечення за допомогою судових засобів додержання конституційних прав громадян і перш за все соціально-економічних:

права кожного на працю, належні, безпечні і здорові умови праці, заробітну плату, не нижче визначеної законом, та на своєчасне її отримування, права приватної власності і т. ін.

Нагляд за додержанням  законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

Нагляд за додержанням  законів органами, які проводять  оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, спрямований на забезпечення встановленого порядку, виявлення і розкриття злочинів, розгляду заяв та повідомлень про  них, законності здійснення оперативних  заходів, слідства, правомірності прийнятих  зазначеними органами рішень. "Розслідування злочинів – це така діяльність, у якій зведено до мінімуму будь-які "зовнішні" види контролю (наприклад, народний, громадський, позавідомчий). У зв'язку з чим прокурорський нагляд тут має бути максимальний, з імперативними повноваженнями прокурора".

Предметом правозахисної  діяльності прокуратури при цьому

є перш за все інтереси суспільства, держави, їх охорона від злочинних  посягань. Не менш важливе значення має також захист прав і законних інтересів потерпілих від злочину громадян, забезпечення об'єктивного розгляду їх заяв і скарг, вжиття заходів для відшкодування їм матеріальних та моральних збитків. Сутність правоохоронної діяльності прокуратури виявляється у протидії виникненню та розвитку протиправних вчинків у першу чергу з боку державних органів та їх посадових осіб, які мають спеціальні, визначені законом повноваження з обмеження конституційних прав громадян, нейтралізації та ліквідації порушень, правової оцінки вчиненого та притягнення винних до відповідальності.

Прокурорський нагляд за оперативно-розшуковою діяльністю поширюється на оперативні підрозділи:

1) органів внутрішніх  справ – кримінальну та спеціальну  міліцію, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, оперативно-розшукові підрозділи державної автомобільної інспекції;

2) органів служби безпеки  – розвідку, контррозвідку, військову  контррозвідку, підрозділи захисту національної державності, по боротьбі з корупцією та організованою злочинною діяльністю, оперативно-технічні, оперативного документування;

3) прикордонних військ  – підрозділи з оперативно-розшукової роботи;

4) управління державної  охорони України – підрозділ оперативного забезпечення охорони;

5) органи державної податкової  служби – оперативні підрозділи податкової міліції;

6) органи й установи  Державного департаменту України  з питань виконання покарань  – оперативні підрозділи.

Повноваження прокурора, встановлені кримінально-процесуальним  законодавством та іншими нормативними актами, поширюються на слідчих прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки  і податкової міліції, що об'єднані процесуальним поняттям "органи попереднього розслідування"2. Так, у ст. 227 КПК України передбачені  такі повноваження:

• перевірка кримінальних справ, матеріалів та інших відомостей про вчинені злочини; скасування незаконних та необґрунтованих постанов слідчих та осіб, які проводять дізнання; дача письмових вказівок про розслідування злочинів; безпосередня участь у провадженні окремих слідчих дій або розслідування у повному обсязі будь-якої справи;

• санкціонування проведення окремих слідчих дій; продовження  строку розслідування та погодження утримання під вартою як запобіжного заходу;