Пропозиції від ПОДВ

1. Ваші  враження від прочитаної історії? Що саме вразило?

       Випадки торгівлі людьми вже  давно не є поодиноким явищем  в нашему суспільстві, поруч  з нами постійно відбуваються  такі випадки, а ми, в більшості  ситуацій, залишаємось байдужими,  адже проблема не торкається  нас особисто,  і поки ми  дозволяємо злочинцям здійснювати  свою діяльність безкарно, поки  суспільство незасудить такі  ганебні діяння і не присудить  вищу міру покарань цим негідникам, нам не допоможуть ніякі нормативно-правові  акти, міжнародна співпраця і  взаємодія!

     Наша  держава займає вигідне географічне  положення для транзиту товарів  і послуг із Азії до Європи. Цією перевагою  у 90-х роках, на жаль, скористалися злочинні угрупування, які займаються вивезенням українських громадян з метою  трудової та сексуальної експлуатації, інколи й торгівлі людськими органами. За статистикою міжнародних організацій, торгівля людьми приносить мільярдні  прибутки транснаціональним злочинним  угрупуванням. Наприклад, наприкінці 90-х  років за оцінками експертів ООН, щорічний обсяг світової торгівлі жінками  як товаром для секс-індустрії  становив 7-12 млрд. дол. Україна поки що належить до однієї з найбільших країн-«постачальниць» живого товару.

     Масове  вивезення жінок з України  становить загрозу національній безпеці України, створює цілу низку  економічних та соціальних проблем  для українського суспільства. Серед  них – економічні втрати, спричинені від’їздом представників найбільш працездатної групи населення країни, проблема тисяч покинутих дітей, які залишаються у неповних сім’ях, скорочення народжуваності. Проблема торгівлі людьми завдає значної шкоди  міжнародному авторитету України, яка  проголосила за мету побудову вільної, демократичної, правової держави.

     Велика  кількість громадських і міжнародних  організацій протягом останнього десятиліття  активно співпрацюють з усіма  державними органами з метою запобігання  торгівлі людьми та боротьбі з організованими злочинними угрупуваннями. Палермська Конвенція, підписана Україною 12 грудня 2000 року та ратифікована Верховною  Радою України 4 лютого 2004 року, узагальнює попередній досвід держав в об’єднанні зусиль у боротьбі з організованою  злочинністю. Впровадження її положень дають можливість країнам-учасницям  використовувати універсальні та ефективні  механізми боротьби з цим видом  злочинності.

     Серйозність проблеми торгівлі людьми в Україні  повинні усвідомити як державні органи, так і широка громадськість. Це дозволить  об'єднати зусилля всього суспільства  і розпочати широкий наступ проти  цього явища.

     Одним із перших вагомих кроків є ратифікація  Конвенції ООН проти транснаціональної  організованої злочинності (Палермської  конвенції), Протоколу про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми і покарання  за неї, Протоколу проти незаконного  ввезення мігрантів по суші, морю і  повітрю, а також приведення чинного  законодавства у відповідність  з вищевказаними документами.

     Сьогодні  актуальність проблеми торгівлі людьми в Україні не викликає сумнівів, хоча саме явище прийшло до нашої  країни лише після розпаду Радянського  Союзу. З початком економічної кризи  велика кількість людей або втратила роботу, або працювала “в кредит”, місяцями не отримуючи навіть свою мізерну заробітну плату. Тоді єдиним виходом з ситуації вважалося  їхати на заробітки за кордон.

     Таким станом речей, звичайно ж, скористались як організовані злочинні угруповання, так і поодинокі торгівці людьми, які масово вивозили наших громадянок, переважно жінок та дівчат, для  сексуальної експлуатації. Згодом у  цьому бізнесі залишились гарно  організовані злочинні групи з міжнародними зв’язками. Їхні злочинні цілі змінилися  – вони почали вивозити чоловіків  та жінок з метою трудової експлуатації, дітей – для використання в  секс-індустрії та усиновлення.

     2. Які права людини і громадянина порушуються у даній історії?

     В першу чергу були порушені громадянські (особисті права) – право на життя  і свободу, на особисту недоторканість, право на повагу до гідності, свободу  пересувань, вибір місця проживання і т.д. Ст. 27, 28, 29, 33 КУ, а також супутньо Ст. 47-50.

     А по-друге, соціальні права – можливість (свободи) особи та громадянина вільно розпоряджатися своєю робочою силою, використовувати її самостійно, тобто  право на вільну працю та ін. Ст. 43-47 КУ.

     Який  різновид торгівлі людьми проілюстровано у  даній історії?

     Україна сьогодні вже має напрацьовану нормативну базу, котра дозволяє боротися як безпосередньо  із торгівлею людьми, так і з  названими вище супутніми явищами. Згідно з наведеними напрямами суспільного  реагування на торгівлю людьми розглянемо джерела, що утворюють українську нормативну базу протидії цьому явищу.

     У законодавчому забезпеченні в Україні  протидії безпосередньо торгівлі людьми  центральне місце посідає Кримінальний кодекс України. Відповідальність за торгівлю людьми регламентується статею 149 КК України.      

     Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна  угода щодо людини.

     1. Торгівля людьми або здійснення  іншої незаконної угоди, об'єктом  якої є людина, а так само  вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи, – караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

     2. Дії, передбачені частиною першою  цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього  або щодо кількох осіб, або  повторно, або за попередньою  змовою групою осіб, або службовою  особою з використанням службового  становища, або особою, від якої  потерпілий був у матеріальній  чи іншій залежності, або поєднані  з насильством, яке не є небезпечним  для життя чи здоров'я потерпілого  чи його близьких, або з погрозою  застосування такого насильства, – караються позбавленням волі  на строк від п'яти до дванадцяти  років з конфіскацією майна  або без такої.

     3. Дії, передбачені частиною першою  або другою цієї статті, вчинені  щодо малолітнього, або організованою  групою, або поєднані з насильством,  небезпечним для життя або  здоров'я потерпілого чи його  близьких, або з погрозою застосування  такого насильства, або якщо вони  спричинили тяжкі наслідки, –  караються позбавленням волі  на строк від восьми до п'ятнадцяти  років з конфіскацією майна  або без такої.

     Примітка. 1. Під експлуатацією людини в цій статті слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо.

     2. У статтях 149 та 303 цього Кодексу  під уразливим станом особи  слід розуміти зумовлений фізичними  чи психічними властивостями  або зовнішніми обставинами стан  особи, який позбавляє або обмежує  її здатність усвідомлювати свої  дії (бездіяльність) або керувати  ними, приймати за своєю волею  самостійні рішення, чинити опір  насильницьким чи іншим незаконним  діям, збіг тяжких особистих, сімейних  або інших обставин.

     3. Відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу  або одержання малолітнього чи  неповнолітнього за цією статтею  має наставати незалежно від  того, чи вчинені такі дії з  використанням обману, шантажу чи  уразливого стану зазначених  осіб або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використання службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності.

     З об'єктивної сторони цей злочин може виражатись у таких формах: 1)  торгівля людьми; 2) здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина; 3) вербування людини; 4) переміщення людини; 5)  переховування людини; 6) передача або одержання людини. 

     Перша форма об'єктивної сторони складу цього злочину – торгівля людьми – це купівля (продаж) людини, що полягає у безповоротній передачі (одержанні) людини за грошову винагороду.

     Другу форму об'єктивної сторони торгівлі людьми – здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина слід розуміти, як дії, спрямовані на вчинення інших, не пов'язаних із купівлею-продажем незаконних угод щодо людини, таких, як надання людини в рахунок погашення боргу, в обмін на інші, крім грошей, цінності або на послуги матеріального характеру, дарування, передача в оренду тощо.

     Останні чотири форми торгівлі людьми дослівно співпадають із формами, закріпленими у міжнародному визначенні торгівлі людьми. Щоправда закріплення їх у  статті 149 дещо суперечить традиційним  для кримінального права України  канонам, відповідно до яких стадії вчинення злочину та дії співучасників  описуються у Загальній частині  кодексу. Разом з тим, така конструкція  полегшує застосування норми та позбавляє  Україну від зайвих дискусій про  відповідність її законодавства  міжнародному.

     Під вербуванням слід розуміти досягнення із людиною добровільної (шляхом запрошування або умовляння особи, яка перебуває в уразливому стані) або вимушеної (шляхом шантажу, погрози застосування насильства) домовленості на її подальшу експлуатацію, а у випадку використання обману – на вчинення певних дій щодо неї, таких як переміщення, переховування, передачу іншій особі.

     Наступною формою вчинення цього злочину є  переміщення людини, під яким слід розуміти дії спрямовані на зміну місця перебування людини. Найчастіше переміщення характеризується перетином кордону, але може відбуватись і всередині країни. Позитивною новелою чинної статті 149 КК України є те, що переміщення однозначно є факультативною ознакою торгівлі людьми, в той час, як стара редакція статті породжувала різні погляди на її тлумачення щодо цієї ознаки.

     Під переховуванням людини слід розуміти обмеження фізичних контактів людини з іншими особами, особливо із представниками правоохоронних органів, що може проявлятись як у наданні приміщення для перебування, так і у примусовому позбавленні волі.

     Під передачею або одержанням людини слід розуміти вчинення дій, пов'язаних із переходом контролю над людиною від однієї особи до іншої. Людина передається вербувальником або перевізником особі, яка буде її експлуатувати.

     Відповідно  до логіко-граматичного тлумачення тексту статті обов'язковою ознакою для  останніх чотирьох форм цього злочину  є наявність одного з наступних  альтернативних способів: використання обману, шантажу чи уразливого стану, а у кваліфікованих складах, крім того – із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використанням  службового становища. Тлумачення тексту статті відповідно до правил українського правопису не дозволяє поширювати ці способи на перші дві форми. Крім того, підтвердженням цьому є примітка 3 до ст. 149 КК України, в якій зазначається, що відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання  малолітнього чи неповнолітнього за цією статтею має наставати незалежно від наявності наведених у статті способів. Нерозповсюдження примітки на перші дві форми може означати лише одне: означені способи не є обов'язковими для торгівлі людьми або здійснення іншої незаконної угоди.

     Під обманом зазвичай розуміють умисне введення в оману іншої особи або підтримуванні вже наявної у неї оманливої уяви шляхом передачі інформації, що не відповідає дійсності або замовчування про різні факти, речі, явища і т. ін. з метою схилити цю особу до певної поведінки. Обман є одним з найпоширеніших способів вчинення торгівлі людьми. Шляхом обману винна особа прагне домогтися певної поведінки людини або переслідує мету викликати у неї хибні погляди стосовно об'єктивних обставин. Наприклад, повідомляє неправдиву інформацію щодо можливості працевлаштування за кордоном, умов праці, суми заробітку та можливості у будь-який час повернутися додому. Характерним для обману є те, що зовні все виглядає так, ніби воля особи є добровільною, але насправді ця добровільність суперечить дійсним інтересам особи.

     Під шантажем слід розуміти психічне насильство, що полягає у погрозі розголосити відомості, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти у таємниці.

     Відповідно  до примітки 2 під уразливим станом особи слід розуміти зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин. Відповідно до наведеного визначення, уразливий стан може бути викликаний не лише фізичними чи психічними властивостями, а і певними зовнішніми обставинами, зокрема, збігом тяжких особистих, сімейних чи інших обставин. На наш погляд, в даному випадку, мова йде про дії винної особи, спрямовані на використання такого становища людини, якій "немає чого втрачати" для отримання згоди на її подальшу експлуатацію. Так, наприклад, на семінарі присвяченому питанням протидії торгівлі людьми, що проводився 16-17 лютого 2006 року, представниками Департаменту боротьби зі злочинами, пов'язаними із торгівлею людьми наводився приклад, коли злочинцями було завербовано для сексуальної експлуатації за кордоном жінку, котра не мала засобів для існування  та мешкала в будинку, який був у вкрай аварійному стані, де були відключені газ, вода та електроживлення.

     Суб'єктивна  сторона торгівлі людьми характеризується виною у формі прямого умислу.

     Мета  вчинення цього злочину є обов'язковою  ознакою суб'єктивної сторони лише для останніх чотирьох форм цього  злочину. Такою метою є експлуатація. Поняття експлуатації наводиться у  примітці 1 до ст. 149 КК України. Його розкрито більш повно ніж у старій статті та ніж у Протоколі. Крім того, перелік  видів експлуатації не є вичерпним, що дозволятиме застосовувати цю норму при виникненні нових форм експлуатації. Оскільки для перших двох форм злочину мета не є обов'язковою  ознакою – торгівля чи інша незаконна  угода є закінченими з моменту  їх вчинення, без необхідності її доведення.

     Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка досягла 16 річного віку на момент вчинення злочину. Відповідно до нової редакції статті, суб'єктом є як особа, що передає людину так і особа, що її одержує.

     Кваліфікованими видами розглянутого злочину є вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 149 КК України:

     1) щодо неповнолітнього;

     2) щодо кількох осіб;

     3) повторно;

     4) за попередньою змовою групою  осіб;

     5) службовою особою з використанням  службового становища; 

     6) особою від якої потерпілий  був у матеріальній або іншій  залежності;

     7) у поєднанні з насильством,  яке не є небезпечним для  життя чи здоров'я потерпілого  чи його близьких або з погрозою  застосування такого насильства.

     Особливо  кваліфікованими  видами розглянутого злочину є вчинення дій, передбачених частиною першою або другою ст. 149 КК України:

     1) щодо малолітнього;

     2) організованою групою;

     3) поєднані з насильством, небезпечним  для життя або здоров'я потерпілого  чи його близьких або з погрозою  застосування такого насильства

     4) якщо вони спричинили тяжкі  наслідки.

     Розглянемо  інші законодавчі акти, що діють  у різних напрямах протидії торгівлі людьми.     

     У напрямі запобігання торгівлі людьми працює Комплексна програма протидії торгівлі людьми на 2002 – 2005 роки, затверджена  постановою Кабінету Міністрів України  від 5 червня 2002 року N766. Відповідно до цієї програми протидія торгівлі людьми проводиться у трьох основних напрямах: запобігання торгівлі людьми; переслідування торгівців людьми; захист потерпілих та їх реінтеграція. На виконання  цієї програми постановою Кабінету Міністрів  України від 27 червня 2003 року N987 було затверджено Типове положення про  центр реабілітації для осіб, які  постраждали від торгівлі людьми, а постановою Кабінету Міністрів  України від 25 грудня 2002 року N1961 утворена Міжвідомча координаційна рада з  питань протидії торгівлі людьми.

     У напрямі протидії заволодінню особою (викраденню або вербуванню людей) працюють декілька нормативних актів. По-перше, це Конституція України. У ній  статтею 29 проголошується право на свободу та особисту недоторканність  кожної людини. По-друге, це Кримінальний кодекс України: стаття 146 Кодексу передбачає кримінальну відповідальність за незаконне  позбавлення волі або викрадення людини, стаття 447 – відповідальність за вербування найманців, а ст. 303 –  відповідальність за примушування до заняття проституцією чи сутенерство.

     У напрямі протидії незаконному переміщенню  людей (незаконній міграції) працює Закон  України "Про порядок виїзду з  України і в'їзду в Україну  громадян України" від 21 січня 1994 року. Статті 2 та 10 цього Закону регламентують  необхідні для виїзду громадянина  за кордон документи та необхідні  у певних випадках дозволи. Стаття 332 Кримінального кодексу України  передбачає відповідальність за організацію  незаконного переправлення осіб через державний кордон України.

     У напрямі протидії незаконному використанню людей також діє ряд нормативних  актів. Це статті 28 та 52 Конституції  України, що передбачають заборону тортур, жорстокого, нелюдського та такого, що принижує гідність людини, поводження чи покарання, а також заборону насильства та експлуатації дитини.

     Торгівля  людьми з метою трансплантації органів  і тканин по праву вважається найбільш суспільно небезпечною з усіх видів торгівлі людьми. Основи законодавства  про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року (статті 46, 47) та Закон України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини" від 16 липня 1999 року розкривають умови  та порядок застосування трансплантації органів, а також інші питання, пов'язані  із трансплантацією. Але в цілому законодавство в цій сфері  не можна назвати досконалим, оскільки правомірність пересадки органів  і тканин чітко не визначена. Спеціальне кримінальне законодавство у  сфері незаконної трансплантації органів  і тканин людини відсутнє.

     Розглянуті  законодавчі акти, як правило, декларують захист певних прав громадян, при порушенні  яких настає кримінальна, адміністративна  та цивільна відповідальність. Кримінальний кодекс України містить багато норм, що передбачають відповідальність за різні види незаконного використання чи незаконної експлуатації людини. Зокрема, передбачена відповідальність за незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст.169 ККУ), створення або утримання місць розпусти (ст. 302 ККУ), примушування до заняття проституцією чи сутенерство (ст. 303 ККУ), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст.304 ККУ), експлуатацію дітей (ст. 150 ККУ), порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143 ККУ), насильницьке донорство (ст. 144 ККУ) тощо.

     Слід  зауважити, що до законодавчої бази України  належать і чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України. Тому розглянуті вище міжнародні договори, які були ратифіковані Україною, є одночасно  і міжнародним, і національним законодавством України.

     Викладене свідчить, що велика кількість прав та свобод людини чи інтересів держави, котрі порушуються у процесі  вчинення торгівлі людьми, обумовлює  дуже широкий спектр напрямів суспільного  реагування на поширення цього явища  та вимагає від суспільства комплексного підходу до боротьби з ним.

     У подану нижче таблицю зведені  юридичні документи України за напрямами  боротьби з кримінальними злочинами, що розглядаються.       

     Законодавство України щодо протидії незаконному використанню людини  

     3. Які, на Вашу думку, можна визначити основні причини, що сприяли порушенню прав людини, залучення її у ситуацію торгівлі людьми в описаній історії?

     − недостатній рівень проінформованості  про можливі небезпеки пов’язані  з роботою за кордоном і можливі  дії по їх уникненню;

     − не знання своїх прав і шляху їх захисту в іншій країні;

     − острах звернутись по допомогу до органів  поліції або посольства України  в Польщі;

     − низький рівень соціальної захищеності  і заробітної плати в межах  України, спонукає людей на бездумне шукання кращої долі де-інде;

     − складна система доведення кримінальних справ до суду і не узгодженість дій усіх державних установ і  громадських організацій по запобіганню  і протидії торгівлі людьми;

     − та ін.

     4. Наскільки те, що  сталося, є помилкою  потерпілої особи?  Поясніть.

     На  мій погляд, в цій ситуації громадянка України Ольга повністю вчинила  не правильно, підставивши під загрозу  не тільки власне життя, здоровє і  т.д.,  але й власної маленької  дитини, наслідки чого можуть знайти свій прояв в майбутньому, з точки  зору психології, обидві мати і донька, зазнали сильної психологічної  травми, від якої навряд чи вдасться оговтатись щвидко і без негативних наслідків до здоровя, емоційного стану  і нормальної адаптації в соціумі.

     5. Визначте наслідки ситуації торгівлі людьми у запропонованій історії.

• небажання потерпілих свідчити проти торгівців;
• економічна, моральна, юридична непідготовленість потерпілих;
• постійний страх за себе та рідних;
• психологічний стрес потерпілих та комплекс провини;
• недовіра до правоохоронних органів (невіра у правосуддя);
• правова вразливість щодо можливості притягнення до кримінальної відповідальності за проституцію та ін.;
• недоброзичливість суспільства та правоохоронних органів;
• вплив злочинців на потерпілу на етапі досудового слідства та судового розгляду;
• недостатність державної допомоги потерпілим та недостатня взаємодія між правоохоронними органами, судами та громадськими організаціями.  
  6. Якби потерпіла особа булла членом Вашої групи, щоб Ви їй сказали?