Ринкова інфраструктура та її розвиток в Україні

ТЕМА: «Ринкова інфраструктура та її розвиток в Україні»

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….

РОЗДІЛ 1. Організаційно-правові  та економічні складові інфраструктури ринку.........................................................................................................................

1. Правова база …………………………………………………………............
2. Кредитна, банківська, податкова, страхова, митна системи………………
3. Біржі: товарно-сировинні, фондові, валютні, праці…………………

РОЗДІЛ 2. Інформаційні технології та засоби ділових комунікацій…...

ВИСНОВКИ ………………………………….……………...........................

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..

Індивідуальна робота. Проаналізувати основні показники українського ринку цінних паперів за останні роки

Вступ

Побудова розвинутого ринкового господарства - процес досить складний і тривалий. У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний, взаємопов'язаний з економічним і соціальним прогресом суспільства. В України цей процес розпочався тільки після проголошення незалежності, що відкрило реальні можливості переходу її до ринку. Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму,корінна перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ,спрямованих на ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства - основні засади економічної та соціальної політики української держави.

Ринок - досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва.

Адекватне формування національного ринку цінних паперів вважається одним із голових чинників становлення усієї фінансової системи, адже він забезпечує акумуляцію та перерозподіл інвестиційних ресурсів між різними галузями економіки та підприємствами шляхом організації обороту цінних паперів.

Як і всяка об'єктивно існуюча система, ринок має власну інфраструктуру.

Термін “інфракструктура” походить від лінгвінстичного значення латинських слів “infra” – нижче і “structura” – будова. Воно запозичено з військового лексикону, в якому під час другої світової війни термін “інфракструктура” використовували для визначення “сукупності будинків, споруд і комунікацій, необхідних для організації системи пстачання збройних сил, зокрема, для товарів і передачі повідомлень. І лише десь в 50-х роках термін почали використовувати в економічній літературі.

Стосовно ринкової економіки, поняття “інфракструктура” вперше застотувала R.Jochimsen, визначивши її як суму матеріальних, інституційних закладів та особистих умов, які надаються у роспорядження економічних суб”єктів і створюють умови для повної інтеграції та забезпечення максимального можливого рівня розвитку господарської діяльності.

З розвитком науки та накопиченням досвіду було встановлено: чим вище рівень розвитку інфраструктури, тим швидше і більше надходять інвестиції, робоча сила, прискорюється економічний розвиток, зростає рівень життя населення. І навпаки, чим нижче рівень розвитку інфраструктури, тим повільніше або з великими витратами розвивається виробництво, тим важче життя людей.

Ринкова інфраструктура значно впливає  на розвиток економіки завдяки підвищенню ефективності процесів товарного і  грошового обігу та надання суб'єктам  господарювання комплексу ринкових послуг, що створюють сприятливі умови для розвитку бізнесу.

Ринкова інфраструктура повинна бути пропорційна рівню розвитку виробництва  на кожному етапі розвитку суспільства. Сучасна економіка вимагає наявності  потужних промислових і торгово-складських комплексів, інформаційно-комерційних мереж, високоефективних засобів фінансово-кредитних розрахунків тощо. Особливо важливе значення ринкова інфраструктура має для розміщення продуктивних сил та економічного розвитку регіонів.

Отже, ринкова інфраструктура - це сукупність особливих інститутів, що виконують функції надання спеціалізованих послуг суб'єктам господарювання з метою створення для них нормальних умов для функціонування, найкращої реалізації їх інтересів та подальшої інтеграції у єдину економічну макросистему. Основною макроекономічною функцією РІС є підвищення ефективності капіталу, та, відповідно, ринкової економіки в цілому.

Звичайно, Україна, як нова  самостійна держава не може повторити за короткий час той шлях, який пройшов ринок Заходу. Вона може тільки розумно скористатися певним досвідом цих країн, а шлях переходу до ринкової системи має бути свій, з урахуванням усіх національних, політичних, економічних, географічних та інших особливостей історичного розвитку України.

Актуальність роботи визначає те, що тісно взаємодіючи з усією системою економічних відносин, ринкова інфраструктура виступає необхідною умовою розвитку всіх суб'єктів господарювання регіональних ринків. Ринкова інфраструктура значно впливає на розвиток економіки завдяки підвищенню ефективності процесів товарного і грошового обігу та надання суб'єктам господарювання комплексу ринкових послуг, що створюють сприятливі умови для розвитку бізнесу.

Тому, метою написання курсової роботи є дослідження особливостей ринкової інфраструктури в Україні, а також формування пропозицій щодо її  регулювання.

В своїй курсовій роботі я поставила  наступні завдання:

• дати якісну характеристику інфраструктури ринку;
• проаналізувати основні складові ринкової інфраструктури, їхній рівень розвитку та роль  в економіці  країни ;
• визначити  проблеми становлення ринкової інфраструктури  в Україні.

Об’єктом дослідження є ринок, а предметом  -  ринкова інфраструктура, як сукупність   організаційно-правових  і  економічних   відносин, що зв’язують ці поняття  при всій їхній різноманітності в одне ціле.

РОЗДІЛ 1.  Організаційно-правові  та економічні складові інфраструктури ринку.

1. Правова база

Правова база ринку як цільний, взаємопов’язаний комплекс кодексів відсутній. Основою правової бази ринку є Господарський кодекс України і Податковий кодекс. Перший з них регламентує всі сторони діяльності фірми, а другий – взаємовідносини з державою.

Створення соціально орієнтованого  ринкового господарства можливе  лише за умови гнучкого поєднання  регулюючого впливу держави з дією механізму ринкового саморегулювання. Державне регулювання здійснюється з метою створення сприятливих умов для ефективного функціонування всіх суб`єктів ринкових відносин та реалізації державної економічної політики.

Конкретні умови соціально-економічного розвитку, стан кон`юнктури ринку та стратегічні орієнтири держави обумовлюють необхідність використання різноманітних методів регулювання (рис. 1.1). Теорія державного регулювання економіки класифікує їх за формами впливу та засобами впливу і поділяє за:

• формами впливу – методи прямого та непрямого впливу;
• засобами впливу – правові, адміністративні, економічні та пропагандистські методи.

Кожен з названих методів ґрунтується  на використанні сукупності певних важелів (інструментів) регулювання.

Інструментом прямого економічного впливу на суб`єктів ринкових відносин є державне замовлення.

Державне замовлення визначає обсяг  виробництва та закупок певних товарів  за кошти державного бюджету, розміщується серед виконавців на конкурсній основі та оформлюється у вигляді державного контракту. Разом з тим, державне замовлення є інструментом адміністративного регулювання. Воно є обов`язковим для підприємств, які повністю або частково перебувають у державній власності, а також для підприємств-монополістів.

Важливими інструментами прямого  впливу являється товарне квотування обсягів виробництва та продажу  окремих видів товару та ліцензування певних видів діяльності.

Останні носять адміністративно-правовий характер. В Законодавстві України  та відповідних нормативних актах визначені види діяльності, які підлягають ліцензуванню. Так у Законі України “Про підприємництво”, який був прийнятий в 1991 році, передбачено 11 видів діяльності, для здійснення яких необхідна ліцензія. Але протягом наступних років їх кількість зросла до 112, окрім того ліцензування поширилось майже на 1000 видів робіт. Це стало великою перешкодою на шляху розвитку малого та середнього бізнесу, гальмом ринкових перетворень. В зв`язку з цим в 1997 році був прийнятий закон України “Про внесення змін до Закону України “Про підприємництво”, згідно з яким число видів діяльності, які підлягають ліцензуванню, скоротилось до 42. Закон визначає, що ліцензуються тільки ті види діяльності, які являються потенційно небезпечними для здоров`я людини, навколишнього середовища та безпеки держави. Наприклад, “виробництво, ремонт та реалізація спортивної, мисливської, вогнепальної зброї та боєприпасів до неї”, “виробництво та реалізація лікарських засобів” і т.п.

Товарне квотування означає встановлення для суб`єктів ринку певної долі у виробництві та реалізації товару. Здійснюється з метою створення конкурентного середовища, запобігання монополізації ринку, стабілізації цін на внутрішньому ринку.

 
  Суттєвим важелем економічного впливу являються норми та нормативи, які визначаються органами державного управління. Під нормою розуміють певну міру (взірець), наприклад, науково обґрунтовану міру суспільно-необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції заданої якості. Норматив – поелементна  складова норми, яка характеризує відносну кількість використаних у виробництві (споживанні) товарів (ресурсів) на будь-яку одиницю виміру. Наприклад, на одну гривню виготовленої продукції, на душу населення і т.п. За допомогою норм і нормативів здійснюються планово-економічні розрахунки у сферах виробництва, товарного обігу, споживання.

Невиконання суб`єктами господарської  діяльності встановлених норм та правил тягне за собою застосування до них  штрафних санкцій у вигляді штрафів, пені, неустойки, тощо. Санкції –  це передбачені нормативними актами заходи примусового впливу, спрямовані на покарання суб`єктів ринку, які не виконують встановлені правила діяльності.

Важлива роль в регулюванні товарного  ринку належить стандартам та сертифікатам.

Стандарт – це нормативно-технічний документ, який встановлює єдині обов`язкові вимоги щодо типів, розмірів, якості норм та інших основних властивостей товару. Сертифікат (від лат. certus – безсумнівний і facio – роблю) – документ, що посвідчує той або інший факт (наприклад, сертифікат якості). Дотримання державних стандартів є обов`язковим для всіх суб`єктів товарного ринку, а не сертифікований відповідно до встановлених правил товар вилучається з обігу.

Інструментом прямого адміністративного  регулювання являються також  ціни. Метою такого регулювання є запобігання руйнівному впливу вільного ціноутворення на економіку, соціальний захист людини. Державне регулювання здійснюється через встановлення фіксованих цін на найважливіші товари та послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення, запровадження механізму декларування зміни цін і т.п.

Для розвинутої ринкової економіки  характерним є використання економічних  інструментів регулювання ринку. Даючи  суб`єктам ринку право самостійного і вільного господарювання, держава створює такі економічні умови, які спонукають їх діяти в руслі загальнодержавних інтересів.

Економічне регулювання здійснюється через відповідну фіскальну, бюджетну, податкову, грошово-кредитну, амортизаційну  на інші напрямки державної економічної  політики.

Суттєвим важелем фіскальної політики є державні закупівлі товарів  та послуг і податки.

Державні закупівлі здійснюються з метою забезпечення державних  потреб в продукції (роботах, послугах) за рахунок бюджетних коштів. Бюджетні видатки  також йдуть на фінансування охорони здоров`я, потреб науки та освіти, оборони, соціальних та інвестиційних програм.

Податкова політика призначена для  наповнення державного бюджету та стимулювання науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, реалізації інноваційних стратегій. Вона проводиться за двома напрямками:

• визначення видів податків і встановлення ставок оподаткування;
• надання податкових пільг окремим суб`єктам господарювання.

Види податків, порядок їх обчислення та сплати регулюється Податковим Кодексом України, відповідними нормативними актами.

В регулюванні товарного ринку  особливу роль відіграє грошово-кредитна політика, яка включає грошову  емісію, операції з державними цінними  паперами, зміни норми обов`язкових  резервів та облікової ставки.

Завдяки цим інструментам держава  збільшує або зменшує грошову  масу, яка знаходиться в обігу, що безпосередньо впливає на ділову активність суб`єктів ринку.

Дуже важливим для розвитку товарного  ринку є здійснення ефективної амортизаційної політики. Запровадження механізму прискореної амортизації сприяє розвитку нових видів ринкових процесів, швидшому оновленню виробничого обладнання та устаткування.

Взаємодію держави, як регулюючої системи  та товарного ринку, як об`єкта регулювання, можна відобразити у такому вигляді (рис. 1.2).

Досвід ринкових перетворень в  Україні свідчить, що державне регулювання  товарного ринку має чітку  межу і при певних обставинах може стати суттєвою перешкодою на шляху  його розвитку. Це обумовлює необхідність оптимального поєднання регулюючого впливу держави з дією механізму ринкового саморегулювання. Серцевиною цього механізму є ринкове ціноутворення в умовах конкуренції.

Економічна теорія та практика ринкового  господарювання знають багато моделей  та методів ціноутворення. Так, проф. Кардаш В.Я. аналізує чотири моделі ціноутворення “середні витрати плюс прибуток”, “забезпечення цільового прибутку”, “ціна відчуття цінності товару”, “ціна за аналогією”.

При всій різноманітності методів  ціноутворення вони мають спільну  рису – ціна повинна відшкодувати витрати виробництва та обігу та забезпечити створення прибутку власнику товару.

Товарна          Грошово-

Політика            кредитна

( )           політика

   ( )

Рис. 1.2. Взаємодія механізмів регулювання товарного ринку.

B_t - важелі впливу на кількість, якість та безпеку товарів;

T - обсяг товару, який надходить в обіг;

B_y - важелі державного впливу на стан товарного ринку;

I - інформація про стан та тенденції зміни товарного ринку;

B_гк - важелі впливу на обсяг грошової маси на товарному ринку;

В_з - вплив зовнішнього середовища;

Г - вихід керованої системи, матеріальні та фінансові ресурси на державні потреби.

Важливою характеристикою ринку  є те, що ринкова ціна формується під впливом співвідношення попиту і пропозиції в умовах конкуренції. При наявності великої кількості покупців і продавців кожен з них неспроможний помітно вплинути як на загальний обсяг пропозиції так і на ринкову ціну. Тому, щоб отримати прибуток, товаровиробник змушений шукати шляхи підвищення конкурентоспроможності власної продукції, скорочення витрат на її виготовлення. Внаслідок цього конкуренція стає могутнім стимулом технічного прогресу, впровадження на ринок нових видів товарів, зниження витрат виробництва.

Щоб вистояти в конкурентній боротьбі, товаровиробник повинен пропонувати  продукцію, якій віддають перевагу покупці  та яка забезпечує йому більш високий  і стабільний прибуток. Саме останній спонукає підприємця розширювати виробництво одних товарів та скорочувати пропозицію інших. З метою отримання більшого прибутку виробники впроваджують ресурсозберігаючі технології. Завдяки коригуванню за допомогою цінового механізму обсягу пропозиції різних товарів на ринку встановлюється на деякий час баланс виробництва та споживання, певний оптимум у розподілі ресурсів між  сферами та видами виробництва.

За цих умов забезпечується задоволення  суспільних потреб при ефективному  використанні обмежених ресурсів, тобто  досягається мета взаємодії регулюючого впливу держави та ринкового механізму саморегулювання.

2. Кредитна, банківська, податкова, страхова, митна системи

Ринкова інфраструктура - це сукупність особливих інститутів, що виконують функції надання спеціалізованих послуг суб'єктам господарювання з метою створення для них нормальних умов для функціонування, найкращої реалізації їх інтересів та подальшої інтеграції у єдину економічну макросистему. Основною макроекономічною функцією РІ є підвищення ефективності капіталу, та, відповідно, ринкової економіки в цілому[1, c.225 ].

Формами (елементами) інфраструктури в сучасній ринковій економіці є:

• кредитна система і комерційні банки;
• емісійна система і емісійні банки;
• організаційно оформлене посередництво на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах;
• аукціони, ярмарки та інші форми організованого по-забіржового посередництва;
• система регулювання зайнятості населення і центри (державні й недержавні) сприяння зайнятості (біржі праці);
• інформаційні технології і засоби ділової комунікації;
• податкова система і податкові інспекції;
• системи страхування комерційного господарського ризику і страхові (державні і недержавні) компанії;
• спеціальні рекламні агентства, інформаційні агентства і засоби масової інформації;
• торгові палати, інші громадські й добровільні державно-громадські об'єднання ділових кіл;
• митна система;
• професійні спілки тих, хто працює за наймом;
• комерційно-виставочні комплекси;
• система вищої і середньої економічної освіти;
• консультативні (консалтингові) компанії;
• аудиторські компанії;
• громадські і державно-громадські фонди, створені з метою стимулювання ділової активності;
• спеціальні зони вільного підприємництва тощо.

Ринкова інфраструктура є механізмом функціонування підприємництва (бізнесу). Вона охоплює широкий економічний простір — від виробництва до споживання: укладення договорів, контрактів на постачання, просування товарних потоків галузями і регіонами, регулювання збуту та обслуговування економічної системи. З огляду на це ефективність функціонування ринкової економіки передусім залежить від комплексності та ефективності її інфраструктури.

Ринкова інфраструктура виконує такі функції:  

1)   організаційне оформлення  ринкових відносин;

2)    полегшення реалізації  інтересів учасників ринкових  відносин;

3) спеціалізація різних суб'єктів економіки, підвищення оперативності й ефективності їх роботи на основі диференціації ринкових ніш, які вони заповнюють;

4) полегшення форм юридичного  і економічного контролю державного і громадського регулювання ринкових відносин.

Для зручності аналізу елементи ринкової інфраструктури поділяють на два види (рис.1.3):

1) спеціалізована ринкова інфраструктура; 2) загальна ринкова інфраструктура.        

 Рис. 1.3. Класифікація ринкової інфраструктури

Спеціалізована  ринкова інфраструктура забезпечує організаційне оформлення ринкових відносин за допомогою бірж, торгових домів, аукціонів, систем роздрібної та гуртової торгівлі, ярмарків, торгових палат та ін.

Загальна  ринкова інфраструктура об'єднує безпосередні атрибути ринкового механізму, які характеризують рух грошей, товарів, капіталів, праці та ін. 

Ринкова система належно функціонує лише за постійного циркулювання в ній грошових потоків (готівкових і безготівкових). Безперервність такого циркулювання забезпечує кредитна система.

Кредит (лат. сгесіо — вірю) є формою руху грошового капіталу, наданого кредитором позичальнику на умовах відстрочення платежу та платності за користування ним.

Кредитна система — сукупність банків та інших кредитно-фінансових установ (інвестиційних і страхових компаній, фондів), які мобілізують вільні грошові ресурси і надають їх у позику.

Сукупність банків та інших кредитно-фінансових закладів, що здійснюють мобілізацію  вільних грошових ресурсів і надають  їх у позику, називається кредитною  системою. В кредитну систему входять банки, інвестиційні та страхові компанії, фонди (Рис.1.4).

Кредитні відносини передбачають, з одного боку, наявність тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові надати їх як позику на певний термін за певну винагороду (відсоток), а з іншого — підприємців, які бажають тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності.

Рис.1.4. Структура кредитної  системи

Основними формами кредиту є  комерційний і банківський.

Комерційний кредит — кредит одного підприємця іншому у вигляді відстрочення платежу за поставлені товари або надані послуги.

Інструментом такого кредиту є  комерційний вексель, до ціни якого  входить ціна товару (послуги) плюс відсоток.

Банківський кредит — кредит, наданий банком чи іншою кредитно-фінансовою установою підприємцям та іншим позичальникам у вигляді грошових сум.

Різновидом комерційного чи банківського кредиту є споживчий кредит. Його об'єктом, з одного боку, є товари тривалого користування (меблі, автомобілі, холодильники, телевізори і т. д*), а з іншого — банківські позики на споживчі цілі (наприклад, на будівництво або придбання житла). Виділяють також державний кредит — кредит, де суб'єктом (кредитором або позичальником) є держава, та іпотечний кредит — довготермінові позики під заставу нерухомості (землі, виробничих і житлових будівель). В кредитну систему входять банки, інвестиційні та страхові компанії, фонди.

Основою кредитної інфраструктури є банківська система.

Банк – це економічна установа, що спеціалізується на кредитуванні, посередництві в грошових рахунках і операціях з цінними паперами. За формою власності банки поділяють на державні (національні), акціонерні, приватні (індивідуальні та партнерські), кооперативні, муніципальні (комунальні), створені з участю держави, міждержавні. Сфера діяльності банків — операції з позичковим (грошовим) капіталом. Вони виконують такі види операцій: пасивні, активні, комісійні.

Пасивні банківські операції — операції, через посередництво яких утворюються ресурси банків (внески і позичені гроші; емісія заставних листів, банківських і комунальних облігацій, а також довгострокові позики у кореспондентів банку).

Активні банківські операції — діяльність, пов'язана з розміщенням грошових ресурсів банку (наданням їх у кредит).

Кредити надаються у вигляді грошових позик і зобов'язань банку гарантувати платежі клієнта. В останньому випадку банк не надає грошові позики, а лише обіцяє здійснити платежі у разі, якщо позичальник не зможе оплатити свої зобов'язання.

Комісійні банківські операції — посередницька діяльність, яка не передбачає кредитів банку і не є джерелом надходження коштів на його рахунок. До них відносять: платіжний оборот, операції з валютою, інкасування векселів і чеків, прийняття на зберігання цінних паперів і надання сейфів для користування, управління майном та ін.

Діяльність банків має  засновуватися на повному комерційному розрахунку і самофінансуванні. У  процесі своєї діяльності вони одержують  прибуток. Банківський прибуток –  це залишок між сумою одержаних  відсотків і витратами банку. Прибутковість оцінують за нормою банківського відсотка.

Сучасна банківська Система України, як і у більшості країн світу, складається з двох рівнів (Рис.1.5.). У ст. 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, які створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону.

Рис.1.5. Структура банківської системи

Перший рівень банківської  системи України представлений Національним банком України. Правовий статус, принципи організації і діяльності Національного банку України визначені Конституцією України та Законом України "Про Національний банк України".

Національний банк України є  юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності та перебуває у його повному господарському віданні і статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., який є державною власністю і служить для забезпечення зобов'язань Національного банку України.

Згідно зі статтею 99 Конституції України, прийнятою в 1996 році, основною функцією центрального банку держави - Національного банку України - є забезпечення стабільності грошової одиниці - гривні. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах свої повноважень, - цінової стабільності [16 ].

До другого рівня банківської системи України належать комерційні банки. Комерційні банки є багатофункціональними установами, що здійснюють основний спектр кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

Комерційні банки це автономні, незалежні комерційні підприємства. З одного боку, вони створюються  для задоволення інтересів власників банку (акціонерів або індивідуальних) і суспільних інтересів клієнтури юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком, а з іншого це підприємства особливого типу, які організовують та здійснюють рух позикового капіталу для забезпечення отримання прибутку власниками банку Як важлива ланка банківської системи держави, комерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб. Комерційні банки є юридичними особами. Як будь-яка юридична особа банки мають свої ознаки.

Комерційні банки  здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку: пропонують на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян виконанням банківських операцій і наданням різних банківських послуг. За надання послуг клієнти сплачують винагороду, за рахунок якої утворюється прибуток банку.