Ринковий механізм регулювання національної економіки

Зміст

1.      Вступ.

2.      Ринковий механізм як фундаментальна економічна категорія.

3.      Ціновий механізм ринку.

4.      Функції ринкового регулювання та межі дії ринку.

5.      Інфраструктура ринку.

6.      Висновки.

7.      Використана література.

Вступ

         Сучасне суспільство перебуває у стані якісної радикальної трансформації, що проявляється процесами глобалізації, інтеграції, інформатизації усіх аспектів його життєдіяльності.

Ринковий механізм є фундаментальною економічною категорією, з якої, і починається комплекс дослідження економічних систем та різних типів національної економіки як комплексного, динамічного та цілісного явища соціально-економічної реальності.

Еволюція поглядів на його сутність та форми прояву відбувалась одночасно з розвитком самого ринку, ускладненням суспільно-економічних відносин між людьми, регіонами, територіями та державами.

1.      Ринковий механізм як фундаментальна економічна категорія.

Класична політична економія трактує ринковий механізм як таку форму організації суспільного виробництва, яка базується на принципах вільного ціноутворення, вільної конкуренції, вільного і стихійного перепливу капіталу між галузями, вільної взаємодії між попитом і пропозицією. Це найоптимальніший спосіб регулювання економічних відносин між людьми, оскільки вони виступають у цих відносинах рівноправними і вільними від будь-якого тиску, вони не здатні впливати на об’єктивні закономірності розвитку.

П.Самуельсон та В.Нордхаус визначають ринковий механізм як форму організації господарства, за якої індивідуальні споживачі і виробники взаємодіють шляхом ринку з метою вирішення проблем економіки, серед яких однією з головних є вирішення проблем обмеженості ресурсів та зростання потреб суспільства.

В.Варга описує ринковий механізм як механізм пристосування пропозиції до існуючого попиту. Він є рухом через ряд спроб і помилок до загальної рівноваги в ціні, збалансованості пропорцій суспільного виробництва.

Ф.Хайек зазначає, що ринковий механізм дає змогу використовувати розсіяне та невидиме знання для формування над індивідуальних схем взаємодії між суб’єктами економічної системи. Він є основою саморегулювання економічних відносин між людьми, оскільки створює необхідне інформаційне середовище для ведення господарської діяльності. Попит, пропозиція, ціна і сили конкуренції є більш інформативними, ніж будь-який індивід. Ринковий механізм опосередковує поділ праці, поширює інформацію, сприяє перерозподілу ресурсів, очищує суспільне виробництво від економічно слабких одиниць.

Сучасні науковці визначають ринковий механізм як:

-                           способи взаємозв’язку і взаємодії основних елементів ринку: попиту, пропозиції, ціни, конкуренції та економічних законів, що мають об’єктивну сутність;

-                           сукупність взаємопов’язаних економічних законів, елементів, що утворюють спосіб організації ринкової економіки як само регульованої системи;

-                           це механізми формування цін, розподілу і перрозподілу ресурсів та благ, взаємодія продавців та споживачів товару, регулювання обсягу і стуктури інвестицій, попиту і пропозиції на блага, механізм стимулювання НТП, розвитку продуктивних сил і виробничих відносин у суспільстві.

Відповідно дон наведених визначень, можна зробити висновок, що ринковий механізм містить у собі наступні складові:

1.      Систему принципів і правил, за якими взаємодіють суб’єкти ринку – закони і закономірності економічних відносин.

2.      Сукупність основних форм зовнішнього прояву закономірностей ринку та інструментів їх реалізації: ціни, попиту, пропозиції і конкуренції.

3.      Межі дії ринкового механізму – охоплюють увесь процес суспільного виробництва.

4.      Мету дії – задоволення всерозтаючих потреб усіх членів суспільства з урахуванням проблем обмеженості економічних ресурсів та встановлення пропорцій між сферами, галузями та окремими виробниками благ.

Економічні закони – відображають стійкі, постійно повторювані внутрішні, необхідні взаємозв’язки між економічними явищами і процесами, щ їм властиві.

У своїй сукупності економічні закони є системою економічних законів розвитку людського суспільства. У її структурі виділяють 3 – групи законів:

Всезагальні закони економічного розвитку – характерні усім без винятку економічних системам у всі історичні періоди, оскільки виражають процес поступального розвитку суспільного виробництва: закон економії часу, закон зростання потреб, закон суспільного поділу праці, закон адекватності рівня розвитку продуктивних силд виробничим відносинам.

Особливі економічні закони – характерні лише для певних історичних епох у силу певних особливостей розвитку суспільного виробництва: закон вартості, закон товарного виробництва, закон переважного росту виробництва, засобів виробництва.

Специфічні економічні закони – діють лише у певних економічних системах, тобто відображають особливості розвитку певних форм господарювання: закони розподілу за рабовласницького ладу, за капіталістичного чи феодального ладу.

2.      Ціновий механізм ринку

Ціновий механізм ринку є об’єднуючим началом основних його суб’єктів – продавців та споживачів. Він встановлює принципи, правила та обмеження у їх взаємодії, призводить до руху процеси суспільного виробництва, симулює здійснювати операції обміну і , таким чином, зберігає цілісність економічних взаємовідносин між визначеними ринковими агентами.

Ціна як складова ринкового механізму є тим унікальним явищем, в якому зустрічаються інтереси окремих людей, груп людей і всього суспільства. Тому сьогодні надзвичайно важливим є дослідження процесу її формування, оскільки він є системою, що забезпечує узгодження інтересів усіх суб’єктів ринку. 

У самій сутності функціонування ринкової економіки діє принцип гармонізації суспільних, колективних та особистих інтересів, реалізація якого підтримується постійним функціонуванням економічних механізмів і, зокрема, механізму ціноутворення. За допомогою механізму ринкового ціноутворення відбувається поєднання інтересів споживачів і продавців (виробників) товарів та суспільства в цілому, забезпечується розв’язання суперечностей у їхніх взаємовідносинах. Так, загальносуспільний економічний інтерес полягає в ефективному розвитку виробництва з метою найповнішого задоволення потреб суспільства, суб’єктів господарювання та окремих індивідів. Від рівня його розвитку значною мірою залежить зростання добробуту суспільства в цілому, кожного колективу і кожного індивіда. Водночас загальносуспільний інтерес не може виражатися у централізації надмірної частини чистого доходу, що не стимулює виробничу діяльність.

Інтереси товаровиробників (продавців) виражаються в реалізації найбільшого обсягу виготовленої продукції з найвищим рівнем рентабельності. Але такі інтереси товаровиробників можуть не задовольняти як покупців, так і суспільство. Покупці (споживачі), навпаки, прагнуть купити товар за ціною, що нижча рівня його вартості. Це не може задовольняти виробників. Все це зумовлює необхідність запровадження таких форм економічного керівництва, які б найбільшою мірою сприяли реалізації інтересів усіх суб’єктів ринку.

Таким чином усі суб’єкти ринку пов’язані відповідними інтересами, які реалізуються опосередковано, здебільшого через механізм ринкового ціноутворення. Саме ринкові ціни на товари, що формуються за співвідношенням попиту та пропозиції, є формою вияву економічних відносин суб’єктів ринку і засобом розв’язання їхніх суперечливих інтересів.

Між попитом і пропозицією існує певна взаємодія і закономірний взаємозв’язок. Адже виробництво і споживання є поєднанням процесу життєдіяльності людей та обміну речовин у біосфері. Тому співвідношення між попитом і пропозицією має максимально наближатися до їхньої єдності. За умов ринку співвідношення попиту і пропозиції регулюється автоматично, через функціонування механізму ринкового ціноутворення. Але встановлення цін лише на основі ринкового саморегулювання не забезпечує колективні, соціальні, екологічні та інші суспільні потреби. Тому ринковий механізм самостійного регулювання ціноутворення доповнюється, по-перше, застосуванням продавцями (виробниками) певних методичних підходів і способів ціноутворення з метою прискорення збуту продукції і забезпечення реалізації їхньої цінової політики і, по-друге, урядовими заходами на основі нормативно-правового забезпечення регулюючого впливу держави на процес ринкового ціноутворення.

Кожен суб’єкт ринку своєрідно виявляє свій вплив на ринкову ціну. Зокрема механізм впливу покупців (споживачів) на ринкову ціну здійснюється безпосередньо через попит. Зв'язок, що відбувається через купівлю або відмову від купівлі, вважається активним методом впливу споживачів на економічне стимулювання (стримування) через механізм цін. Механізм впливу продавців (товаровиробників) на рівень ринкових цін здійснюється шляхом застосування певних видів цін і методів ціноутворення, які передбачені ціновою стратегією суб’єктів господарювання та системою тактичних заходів (цінових знижок та націнок). Регулюючий вплив заходів держави на формування ринкових цін реалізується через нормативно-правове забезпечення ціноутворення. Останнє як зовнішній фактор безпосередньо впливає на формування стратегії і тактики ринкового ціноутворення суб’єктів господарювання.

Механізм ринкового ціноутворення функціонує не ізольовано, а в спільній взаємодії з іншими складовими господарського механізму. Тому було б помилкою у відображенні суспільних інтересів і стимулюючого впливу на суспільне виробництво покладатися лише на ціновий механізм. Забезпечення інтересів суспільства через ціни надзвичайно важливе. Але повною мірою дієвість механізму цін виявляється лише тоді, коли його функціонування пов’язується і узгоджується з усіма складовими господарського механізму.

Таким чином ринкове ціноутворення можна визначити як систему цілеспрямованих заходів економічного впливу суб’єктів ринку (продавців, покупців та держави) на формування цін з метою забезпечення виконання поставленої перед ними мети. процес.

2.      Функції ринкового регулювання та межі дії ринку.

Інформативна функція. Через коливання цін на товари і послуги ринок надає учасникам виробництва об'єктивну інформацію, про суспільне необхідні витрати виробництва і суспільне необхідну якість та ассортимент тих товарів та послуг, які виробляються. У процесі внутрігалузевої і міжгалузевої конкуренції ринок, з одного боку, постійно виявляє середньозважені витрати виробництва та реалізації певного товару, а з іншого - визначає кінцевий попит на різноманітні альтернативні товари подібного призначення (телевізори, автомобілі різних марок тощо).
У цьому випадку ринок виконує роль суперкомп'ютера, який збирає і переробляє колосальні обсяги інформації і видає узагальнені дані по всьому господарському просторові, який він охоплює. Це дає можливість кожному підприємству постійно звіряти власне виробництво з умовами ринку, що змінюються, і завчасно вживати заходів щодо зниження своїх індивідуальних витрат, підвищення якості продукції, зміни її асортименту.
         Регулююча функція. Орієнтуючись на ринкові ціни і намагаючись одержати максимальний прибуток, підприємці направляють свої кошти на випуск тих товарів, які користуються попитом. У результаті досягається відповідність між обсягом виробництва і суспільними потребами, формуються необхідні економічні пропорції. Так ринковий механізм виконує регулюючу функцію.

Сануюча функція. Цю функцію ринок виконує тоді, коли за допомогою конкуренції "очищає" суспільне виробництво від економічно слабких, нежиттєздатних господарських одиниць і, навпаки, "дає зелене світло" ефективнішим. У цій своїй функції ринок - об'єктивний суддя, який відбирає найкорисніших для суспільства виробників, внаслідок чого неперервно підвищується середній рівень ефективності народного господарства. Ринковий механізм являє собою велике досягнення людської цивілізації, приблизно таке ж, як вища математика, кібернетика, генна інженерія та інші завоювання колективного розуму.
Водночас важливо розуміти, що ринок - не всемогутній. Говорячи про механізм дії ринку, слід наголосити, що він вирішує далеко не всі проблеми економічного життя суспільства.

Межі ринкового механізму.

Чого ж не може ринок? По-перше, ринок не в змозі регулювати так звані "зовнішні ефекти" економічної діяльності. Вони не мають грошового виміру, але реально впливають (позитивно чи негативно) на добробут суб'єктів економічних відносин. Це, наприклад, такі соціальні наслідки виробництва в умовах конкуренції, як безробіття або забруднення навколишнього середовища. У даному випадку вплив негативний, і його хтось повинен компенсувати. Або інший приклад. Підприємець вкладає гроші в якісне медичне обслуговування своїх робітників. Від цього виграє не тільки він і вони, а й суспільство в цілому (зменшується ймовірність епідемічних захворювань, збільшується продуктивність суспільної праці тощо). Те ж саме від підвищення професійної майстерності робітників - соціальний ефект буде позитивний. Як його виміряти і компенсувати витрати ініціаторам? Ринок це зробити не може, такі функції має брати на себе держава.
          По-друге, ринковий механізм не в змозі врахувати потреби знедолених груп населення: безробітних, непрацездатних і малозабезпечених, їхні потреби, як правило, не забезпечені грошима, і - тому ринок їх не бачить.

По-третє. Ринок не може забезпечити країну суспільними благами. Йдеться насамперед про товари і послуги колективного користування, в споживанні яких беруть участь усі громадяни без винятку (оборона, освіта, охорона правопорядку)

По-четверте, ринок не бачить перспективи. Криві попиту і пропонування відображають поточні потреби суспільства. Такі ж стратегічні цілі розвитку країни, як здоров'я нації, достатній рівень освіти населення, культура, здорове навколишнє середовище, структурна перебудова економіки під впливом НТП і вичерпання продуктивних ресурсів, залишаються за межами інтересів суб'єктів ринкових відносин. Часто-густо інтереси підприємців і суспільства стосовно цих питань протилежні.
Отже, існує ряд проблем, вирішення яких мають взяти на себе державні і громадські інститути. Це - регулювання зовнішніх ефектів встановлення соціальної рівноваги, забезпечення населення соціальними благами, перспективний розвиток країни.

Таким чином, ринковий механізм має певні межі своєї дії. Більше того, його ефективне функціонування передбачає наявність певних умов.

3.      Інфрастуктура ринку

Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних приватних і громадських інститутів (організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію. Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідницьку інфраструктури ринку.
До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі й аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові й брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, інжинірингові фірми, сервісні центри, пункти прокату й лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку.
Одні з цих установ покликані сприяти встановленню ділових контактів між підприємцями, надавати їм інформаційні, консультативні, розрахункові та інші послуги (ярмарки, біржі, виставки, центри), інші - беруть на себе функції загальної координації ринкових зв'язків, представляють інтереси своїх членів на регіональному, державному та міжнародному рівнях (асоціації, торгові й господарські палати), треті - являють собою спеціальні державні органи регулювання ринкових відносин (податкові інспекції, служби щодо контролю за цінами і стандартами, страховий нагляд тощо).
Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій. Це - всі ті, хто здатен займатися і займається мобілізацією тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення. На практиці застосовується безліч варіантів прибуткового використання цих коштів, коли, наприклад, фонди громадських організацій передаються в позику комерційним банкам, інвестуються в акції тощо. В ринковій економіці кожен карбованець, долар чи франк повсякчас має працювати, перебувати в обігу, приносити прибуток. Фінансово-кредитна інфраструктура саме й забезпечує вирішення цієї проблеми.
Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає в себе наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади.
Інститути та організації, що утворюють цю інфраструктуру, вивчають динаміку ринкової ситуації, займаються розробкою стратегії і тактики поведінки підприємств на ринку, прогнозів для уряду і підприємців, моделюванням наслідків тих чи інших рішень, наданням консультацій, улагодженням конфліктів між партнерами, підготовкою економістів, менеджерів та фахівців з маркетингу.
Крім загальної інфраструктури, що обслуговує весь простір ринкових відносин, існують ще спеціалізовані, які забезпечують ефективне функціонування окремих ринків. Так, на ринку товарів і послуг діють товарні біржі, підприємства оптової та роздрібної торгівлі, фірми, що зайняті перевезенням вантажів, наданням послуг у сфері маркетингу, тощо. Ринок праці обслуговують біржі праці, державні та приватні фонди сприяння зайнятості, пенсійні фонди, державні центри підготовки кадрів тощо.
Функціонування ринку капіталів забезпечують фондові та валютні біржі, страхові, холдингові та інвестиційні компанії, комерційні банки, брокерські та дилерські контори, інспекції контролю за цінними паперами, фонди державного майна, податкові інспекції та ін.

Конкуренція виступає також необхідною умовою ефективного функціонування ринкового механізму.

Залежно від режиму конкурентної боротьби розрізняють досконалу (чисту) і недосконалу конкуренцію. Досконала (чиста) конкуренція означає, що на ринку діють багато покупців і продавців, вільний доступ фірм на ринок тощо. Жоден продавець або покупець за цих умов не в змозі якимось чином серйозно вплинути на ринкову ціну товару. Цей вид конкуренції є найсприятливішим для оптимального функціонування ринкового механізму.

Недосконала конкуренція виступає у вигляді 2 – форм олігополістичної та монополістичної конкуренції.

Монополістична конкуренція виникає, коли застосовується широка диференціація продукту, пов'язана або з його особливостями (якість, марка, упаковка), або з місцезнаходженням продавців чи з особливими послугами, що супроводжують продаж товару. Зменшуючи цінову еластичність попиту за допомогою диференціації продукту, продавець одержує певну монополістичну владу над ним, тобто він може до якоїсь межі підвищувати ціну товару без ризику скорочення обсягу його продажу.
Олігополістична конкуренція виникає, коли однорідну продукцію (або близькі субститути) продають декілька (два-три) продавців. За цих умов кожен з них здійснює свою власну ринкову стратегію (визначає обсяги продажу, ціну тощо), але при цьому мусить враховувати стратегію і дії конкурента.
Наприклад, якщо підприємство з виробництва борошна знизить ціни на 10%, покупці швидко зорієнтуються на цього постачальника. Іншим виробникам борошна доведеться також знизити ціни або надати якісь додаткові послуги покупцям.
Конкурентна боротьба зовсім зникає, коли певний товар виробляє і продає тільки одна фірма. В даному випадку має місце монополія. Для країн з високорозвинутою ринковою економікою характерним є існування чистої або різних видів недосконалої конкуренції (залежно від галузей). І навпаки, в економічному житті нашої країни ключову роль відіграють монополії. Наприклад, у машинобудуванні близько 70% підприємств є абсолютними монополістами. Тому демонополізація економіки сьогодні є першочерговим завданням на шляху до ефективно діючого конкурентного ринку.
Ринкова економіка може успішно функціонувати: якщо права її суб'єктів надійно захищаються законом; якщо їм відомі межі, в яких ініціатива не карається; якщо порушники правил гри несуть не тільки матеріальну, а в ряді випадків і кримінальну відповідальність. Мають бути певний рівень економічної культури мас, сформовані конкретні навички життя за умов конкуретної боротьби. Надто важливе значення мають навички людей до самоорганізації, для протидії різним негативним процесам, наприклад для контролю за якістю продукції, боротьби з недобросовісними виробниками та продавцями товару. Тут зусилля суспільства і держави мають бути об'єднані.

Висновки

Розглянувши найважливіші категорії ринку можна зробити такі висновки:

Ринковий механізм –це механізм стихійного регулювання ціни, темпів і пропорцій суспільного виробництва. Він виконує свої функції та розв‘язує три основні проблеми: що, як і для кого виробляти. Елементами ринкового механізму є попит, пропозиція і ціна.

Попит є найважливішою категорію ринку, що формується на основі потреб та інтересів споживачів. Для функціонування ринку, ринкових відносин потрібно задовольняти ці потреби, тобто, щоб ці різноманітні блага і потреби хтось створював, пропонував споживачам на ринку. Таким чином, другою важливою категорією ринку є пропозиція товарів і послуг.

Ринковий механізм виявляється у дії об'єктивних економічних законів, які управляють товарним виробництвом і ринком через систему ринкових відносин. Між величиною попиту і ціною існує зворотна залежність, яка містить у собі закон попиту. На основі попиту на товари виробники формують пропозицію.

Пропозиція представляє собою можливість і спроможність виробників (продавців) надавати товари для продажу на ринку. В основі величини пропозиції лежать ціна товару і купівельна спроможність споживачів. Зв'язок між ціною товару та його пропозицією пояснює закон пропозиції. Закон попиту і пропозиції виражає взаємозалежність між кількістю товарів, які хоче купити або отримати споживач, і обсягом товарів і послуг, які пропонує виробник.

Особливості дії закону попиту і пропозиції залежать, передусім, від рівня цін: чим вищі ціни, тим менше буде реалізовано товарів та послуг і навпаки. Величина цін координує співвідношення попиту і пропозиції та поведінку суб'єктів ринку — споживачів і виробників. Ситуація, коли плани й інтереси продавців і споживачів на ринку цілком співпадають, а величина попиту дорівнює величині пропозиції називається ринковою рівновагою.

Використана література

1.                                Національна економіка: регіональний та муніципальний рівень. Круш П.В., Кожемяченко О.О. К 84 Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 320с.

2.                                Національна економіка: Підручник. / За ред. проф.,к.е.н. П.В.Круша. – К.: Каравела; Піча Ю.В., 2008.- 416с.

3.                                Основи економічної теорії. Підручник / За ред. проф. С.В. Мочерного. – Тернопіль: 688с.

9