Роль діяльності і спілкування у формуванні активної творчої особистості

2

РЕФЕРАТ

на тему:

«Роль діяльності і спілкування у формуванні активної творчої особистості»

ЗМІСТ

1. Розвиток творчих здібностей у дітей дошкільного віку

Реформування системи освіти висуває розвиток творчої особистості дитини як одне з пріоритетних завдань. Згідно національної доктрини розвитку освіти, мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України.

Закон України „Про освіту", Національна доктрина розвитку освіти, Закон України „Про дошкільну освіту", Положення про дошкільний навчальний заклад, Базовий компонент дошкільної освіти чітко визначають, що в умовах оновлення суспільства, відродження національної культури орієнтація на творчий розвиток особистості є світоглядною засадою сучасного виховання та освіти. Вони орієнтують на підвищення ролі завдань розвитку творчого потенціалу дитини як засобу формування її духовного світу, національної свідомості, морально-етичних ідеалів.

Творчість розглядається як вищий рівень логічного мислення, є поштовхом до діяльності. Визначення поняття творчої особистості у філософській педагогічній та психологічній літературі приділяється багато уваги (В.І. Андрєєв, Д.Б. Богоявленська, Р.М. Грановська, А.З.Зак, Н.В. Кичук, Н.В. Кузьміна, С.О. Сисоєва та ін.).

Отже, творча особистість – це індивід, який володіє високим рівнем знань має потяг до нового, оригінального. Для творчої особистості творча діяльність є життєвою потребою, а творчий стиль поведінки найбільш характерний. Головним показником творчої особистості, її найголовнішою ознакою вважають наявність творчих здібностей, які розглядаються як індивідуальні психологічні здібності людини, що відповідають вимогам творчої діяльності і є умовою успішного компонування. Творчі здібності пов’язані із створенням нового, оригінального продукту.

Орієнтованість Базового компонента на кожну особистість допомагає уникнути усередненості, рецептурності в освіті, дійти до кожної окремої дитини, розкрити всі її можливості та задатки. Дитина не об'єкт, а суб'єкт активної співпраці з дорослим.

Творчо спрямованій активності дошкільника притаманні:

- активність у мисленні та діях, ініціативність, наявність певних нахилів, здібностей, інтересів, творчої уяви;

- небайдуже ставлення до навколишньої дійсності, здатність помічати, переживати, творити нове, сумніватися й шукати шляхи рішень, отримувати задоволення від результату й самого процесу творення;

- достатній рівень життєвої компетентності.

Творчість у дитинстві не самоціль, а засіб та умова всебічного гармонійного розвитку, виявлення свого розуміння навколишнього, свого ставлення до нього. Вона допомагає розкрити внутрішній світ, особливості сприймання, уявлень, інтересів, здібностей.

Становлення творчої особистості, розвиток її творчих здібностей у дітей залежить від гармонійного поєднання природних задатків, вагомих для конкретної дитини мотивів діяльності та сприятливого розвивального середовища. Важливим чинником успіху є також виховання морально-вольових якостей, розвиток емоційної сфери та набуття дошкільниками певних знань, умінь і навичок, які необхідні для проявлення творчого потенціалу. Саме знання, уміння й навички – основа розвитку творчої уяви, фантазії, втілення дитячої творчості.

У контексті особистісного виміру освіти, зокрема, дошкільної галузі, змінюється усталений стереотипний погляд на дитину лише як на об’єкт виховання, що потребує прямого керівництва, творчим процесом. Педагогічні працівники дошкільної освіти в умовах сьогодення розглядають дитину як суб’єкт творчого процесу  і відповідно організовують діяльність малюка на основі гуманістичного підходу у навчально-виховному процесі:

-    світ ”дітей“ і світ ”дорослих“ розглядається як дві рівноправні складові частини людства;

-    дорослий не над дитиною, а поряд, разом з дитиною;

-    пріоритет діалогу дитини з дорослим, в якому забезпечується повноцінна участь дитини, до думки дитини відносяться як до думки дорослого;

-    спільна участь дорослих і дітей в організації життєдіяльності забезпечує можливість здійснення принципу співучасті, співтворчості;

-    орієнтація на кожну дитину як на індивідуальність, забезпечує виховання особистості;

-    пріоритет родинного виховання над суспільним забезпечує активність батьків у навчально-виховному процесі, спонукає батьків до глибокого розуміння своєї дитини, виявлення творчих здібностей та забезпечити умови для їх розвитку;

-    єдність національного і загальнолюдського, що передбачає створення для дитини національної картини світу; формування національної психології, гідності засобами національної культури; забезпечення етнізації особистості – природне входження дитини в духовний світ, традиційне життя рідного народу, нації як елемента загальнолюдської культури;

-    розвиваючий характер навчання, орієнтований на якісні зміни в цілісній системі особистості дитини;

-    оптимізація навчально-виховного процесу, що передбачає досягнення кожної дитини найвищого рівня розвитку, творчих здібностей, знань, умінь і навичок, психічних орієнтацій, способів дальності, можливих у даному віці.

Неприпустиме жорстке управління творчою діяльністю малюків, яке ґрунтується на авторитарності дорослого, постійному нав’язуванні регламентованих зразків, шаблонів та власного бачення.

Дитина дошкільного віку у процесі діяльності активно діє і відкриває щось нове для себе, пізнає довкілля, водночас спостереження та аналіз творчих проявів дитини виявляються багатющим матеріалом для вивчення відчуття духовного стану, внутрішнього світу, адже її творчість - це своєрідний рентген дитячої душі, її внутрішнього світу, психічного та фізичного стану. Це могутній ефективний засіб вивчення дитячої природи, субкультури і чинник впливу на її розвиток та виховання.

Пріоритетними напрямками роботи щодо розвитку творчих здібностей дошкільників є: оновлення змісту навчально-виховного процесу, що полягає у створенні належних умов забезпечення розвивального середовища, своєчасному виявленні природних задатків, нахилів і здібностей дитини; інтеграції родинного та суспільного дошкільного виховання, формуванні готовності вихователя до інноваційної діяльності.

Отже, навчально-виховний процес у дошкільних навчальних закладах має будуватися на принципах інтеграції родинного і суспільного дошкільного виховання, на засадах національної культури та загальнолюдських цінностях, сучасних досягненнях психологічних і педагогічних культур, надбаннях світового досвіду.

Гарантією активного впливу на розвиток творчих здібностей у дітей вважається побудова освітнього процесу з позиції особистісно-зорієнтованого підходу, створення умов для реалізації особистості дитини через задоволення базових потреб відповідно до соціокультурних норм, вибір змісту й освітніх технологій повинен здійснюватися з позиції урахування унікальності, індивідуальності кожної дитини.

Для забезпечення творчого розвитку дітей дошкільного віку педагог сам повинен бути підготовленим до цієї роботи, володіти новим педагогічним мисленням, будувати освітній процес відповідно до інтересів: виявити глибоку увагу, повагу, турботу, любов до кожної дитини, бачити в ній індивідуальність, забезпечувати умови для виховання дитини як особистості.

Пошук технологій навчання та виховання дітей, які сприяли б творчому зростанню особистості, — одне з найголовніших завдань сучасної дошкільної педагогіки.

Г. Альтшуллєр, автор ТРВЗ (теорії розв’язання винахідницьких завдань) визначив концептуальні положення технології творчості:

-    теорія – каталізатор творчого розв’язання проблеми;

-    знання – інструмент, основа творчої інтуїції;

-    творчими здібностями наділена кожна людина (винаходити можуть усі);

-    творчості треба навчити усіх;

-    творчості, як і будь-якої іншої діяльності можна вчитися.

Педагогічні працівники дошкільної галузі систематично використовують у своїй діяльності завдання за ТРВЗ, що сприяє оволодінню дітьми методами пошуку нового, розвитку системного та діалектичного мислення, розвитку творчої уяви, фантазії, зниженню психологічної інерції.

У сучасній дошкільній освіті позитивно зарекомендували себе такі методи і прийоми: розвивальні ігри й вправи, проблемні запитання, проблемно-пошукові ситуації, експериментальні дослідження, систематичні спостереження, логічні задачі тощо.

Неординарний, творчий підхід до виявлення творчих здібностей у дітей дошкільного віку та створення відповідних умов для їх розвитку – одне із пріоритетних завдань педагогічних працівників дошкільної галузі і є запорукою успіху у формуванні творчо спрямованої особистості дошкільника. Адже лише творча особистість здатна виховати іншу, так само творчо спрямовану особистість.

Виявлення та розвиток творчих здібностей у дітей дошкільного віку потребує розробки педагогічних технологій, метою яких є не накопичення знань та умінь, а постійне збагачення творчим досвідом і формування елементів самоорганізації кожної дитини. Творчості, творчому мисленню можна вчитися. Тільки в процесі самостійної діяльності в дитини можуть бути сформовані навички інтелектуального саморозвитку.

Створення атмосфери творчості, пошуку нового – одна з умов побудови навчально-виховного процесу в сучасних дошкільних навчальних закладах, що складається з таких складових:

-    високий рівень сформованості елементарних пізнавальних процесів;

-    високий рівень активного мислення;

-    високий рівень організованості і цілеспрямованості пізнавальних процесів.

З огляду на це вихователь спрямовує розвиток дитини за напрямками:

а) дитина пізнає, сприймає та засвоює довкілля;

б) дитина впливає на довкілля;

в) дитина набуває здатності до орієнтації та саморегуляції; в неї формується особистісний підхід, до явищ, середовища, вчинків, а знання стають практично спрямовані.

Використовуючи механізм виявлення та розвитку творчих здібностей у дітей, вихователь повинен сам володіти моделлю продуктивного пізнання і впроваджувати її в своїй діяльності.

Вихователь повинен усвідомити:

- знання – знайомство з ідеєю, проблемою;

- сприйняття – зіставлення нового зі своїм досвідом, переробка інформації;

- засвоєння – зіставлення власного досвіду з досвідом довкілля, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, перегляд нагромадженого наявних засобів, методів, бажання вдосконалити те, що вже існує;

- вплив – вибір засобів, методів нової дії, реалізація, порівняння результатів особистісного впливу.

Важливим для вихователя є вміння повсякчас ставити дитину в такі умови, коли вона самостійно приймає рішення.

У центрі уваги повинна  перебувати не середня дитина, а кожна дитина як особистість у своїй унікальності.

Алгоритм дій технологій підведення дитини до творчості:

- діяльність дитини не повинна регламентуватись, а її процес повинен бути організований так, щоб у ньому були елементи творчості;

- потрібно викликати інтереси, крізь які проходять усі зовнішні впливи, породжуючи внутрішні стимули, що є збудниками активності особистості.

Сучасний характер навчання дошкільників забезпечується значною мірою використанням розвивальних ігор в розумовій роботі та творчій активності.

За допомогою таких ігор розвиваються інтелектуальні якості:

- увага, пам’ять;

- вміння знаходити закономірності і систематизувати матеріал;

- здатність до комбінування;

- вміння знаходити помилки і недоліки;

- просторове уявлення;

- здатність передбачати наслідки власних дій тощо.

Проблема формування творчого потенціалу дитини є складною, багатоаспектною і разом з тим дуже важливою для сучасної психолого-педагогічної науки та практики освітньої галузі. Розумне поєднання, врахування різних аспектів цієї спільної проблеми дозволить досягти успіху в розвитку дитячої творчості, розвитку особистості в цілому.

2. Ранній дошкільний вік:

пізнавальна діяльність та спілкування

Ранній дитячий вік (від одного до трьох років) — період істотних змін в анатомо-фізіологічному, психічному розвитку, спілкуванні з дорослими.

Розвиток психіки і пізнавальної діяльності. Цей період характеризується значним розвитком психічних процесів і пізнавальної діяльності дитини. Основою розвитку психічних процесів у дитини є її власна активність, що виявляється в спілкуванні з дорослими, маніпулюванні предметами, самостійному пересуванні та ін. Рухаючись самостійно, дитина знайомиться з новими предметами, виявляє їх якості, створює їх цілісні образи. Тобто дії зумовлюють розвиток відчуття й сприймання.

Особливо інтенсивно розвивається в дитини зорова чутливість, а також дотикова і кінестетична чутливість рук.

Виникають різноманітні міжаналізаторні зв´язки, найважливішими з яких є координація рухів рук та очей. Швидко розвивається й слух у дітей, які уже розрізняють музичні тони, різні звуки, голоси людей і тварин. Розширюються можливості сенсорного (чуттєвого) виховання, що забезпечує їх перцептивну, моторну й мовну активність, зумовлює розвиток фонематичного й музикального слуху.

Сприймання предметів стає цілісним. Дворічні діти при виборі однакових предметів часто орієнтуються передусім на їх форму, потім на розміри (величину), а дещо згодом і на колір. Розвиток сприймання предметів у цьому віці значною мірою залежить від використання в роботі з дітьми дидактичних ігор, завдань (геометричних вкладок, матрьошок, пірамідок), які дають можливість співвідносити предмети із зразками, здійснювати вибір за кольором, формою і величиною.

На початку третього року життя дитина вже орієнтується в найближчому просторовому оточенні — у знайомій кімнаті, дворі, розрізняє напрями “вперед” і “назад”, “догори” і “донизу”, помічає зміни в розташуванні предметів. У неї виникають перші орієнтації і в часовій послідовності подій, але дитині ще важко розрізняти значення слів “сьогодні”, “завтра”, “вчора”.

Увага в ранньому дитинстві розвивається від мимовільної її форми до перших виявів довільної (дія за вказівкою, долання труднощів). Обсяг уваги ще дуже малий, її легко відволікає кожний новий, яскравіший об´єкт. Ця особливість дає змогу дорослим легко відвертати увагу дитини від недозволеної для неї речі, від небажаної дії. Наприкінці третього року слово може викликати увагу і спрямувати її, що створює умови для проведення коротких занять у групах дітей.

У ранньому дитинстві відбуваються значні зрушення в пам´яті. Будучи одним із феноменів розумової діяльності людини, вона фіксує набутий дитиною сенсорний (чуттєвий), моторний, емоційний досвід. Зазнають перших змін основні процеси пам´яті (запам´ятовування, зберігання і відтворення інформації). Значно впливає на процеси запам´ятовування мовлення, відкриваючи можливість групувати численні елементи досвіду, позначати їх словом, міцніше закріплювати й оперативніше відтворювати. Це означає, що до народження, в утробному періоді розвитку, дитина ще не має пам´яті, живучи пам´яттю матері. З моменту сприйняття нею звуків, світла, смаку, запаху з´являється пам´ять. Пам´ять розвивається в образному, руховому, словесному й емоційному її видах. Образна пам´ять — пам´ять на уявлення, картини природи й життя, звуки, запахи, смаки. Моторна пам´ять — запам´ятовування, збереження й відтворення рухів, їх величин, амплітуди, швидкості, темпу, послідовності. Емоційна пам´ять — пам´ять на почуття. Загалом процеси пам´яті на ранньому етапі мають мимовільний характер.

Дитина мимоволі запам´ятовує життєво значуще, емоційне, яскраве. Вона легше сприймає образний матеріал, ніж словесний, не підкріплений малюнком. Розуміння дитиною слова й особливо оволодіння активним мовленням робить можливими й перші вияви довільності в роботі пам´яті. У поведінці дитини, в її діях з предметами, іграшками, у перших спробах малювати виявляються образи її уяви, хоча в ранньому віці не легко їх відокремити від образів пам´яті.

На другому і третьому році життя дитини активізується її репродуктивна (відтворювальна) уява. У перших іграх, в яких ще немає ні сюжету, ні ролі, уява виявляється в перенесенні дитиною відомої їй дії в нову ігрову ситуацію (годує ляльку, вкладає її спати, умиває, одягає тощо).

У предметних практичних діях зароджується мислення дитини, яка може мислити тільки про ті предмети, які бачить, з якими щось робить. Вона ще не здатна спочатку думати, а потім робити. її мислення здійснюється в наочній ситуації практичними діями, тому і називається наочно-дійовим. Намагаючись переборювати різні перешкоди в досягненні наочно сприйманої й бажаної мети, дитина вдається до практичного аналізу (розламує іграшку, з´ясовуючи, що в ній пищить), до практичного синтезу (складає будиночок з кубиків). Переміщуючи предмети в просторі, розподіляючи на частини і групуючи в певну цілісність, дитина здобуває нові знання про властивості предметів, їх просторові, кількісні відношення, причинні зв´язки. Вона вчиться мислити, відкривати для себе властивості об´єктів не просто на власному досвіді, а в процесі практичного і мовного спілкування з дорослими.

Перші узагальнення в ранньому мисленні здійснюються на основі окремих, найпомітніших ознак, а часом і зовсім несуттєвих. Запитання до дорослих (“Це що?”, “Хто це?” тощо) свідчать про зростаюче прагнення дитини пізнати навколишнє середовище. Серйозне ставлення дорослих до запитань дитини підтримує її допитливість, спрямовує увагу на непомічені нею особливості об´єктів, стає важливим фактором розвитку мислення.

Спілкування з дорослими. Воно є необхідною умовою забезпечення життя, розвитку й діяльності дитини. Нові фізичні та психічні якості, сформовані протягом першого року життя, і подальший розвиток дитини викликають якісні зміни у її взаєминах з дорослими. Вони виявляються у самостійності дитини, яка невпинно росте. Оволодіваючи у спільній діяльності з дорослими і під їх опікою предметними діями, способами пересування, дитина починає згодом виконувати їх вже без участі чи прямої допомоги дорослих (знаходити іграшку, гратися нею тощо). За таких обставин керувати поведінкою дитини стає складніше, бо доводиться зважати і на можливу внутрішню стимуляцію.

Якщо дорослі не враховують цих якісних змін у психіці дитини, в її стосунках з оточенням, прагненнях, виникають конфлікти, які спричиняють зриви в її поведінці, перші прояви неслухняності, примхи. За таких умов виникає описана у психологічних працях “криза першого року”, що є результатом невідповідності між новими прагненнями і можливостями дитини та застарілими формами її взаємодії з дорослими. Якщо дорослі враховують все це, надають дитині більшої самостійності у межах її можливостей, кризи вдається уникнути.

Від одного до трьох років настає стадія сензитивності (особливої чутливості) дитини до мовних впливів. Пасивний словник дитини швидко поповнюється. До двох років вона розуміє всі слова, що стосуються її оточення.

Якщо дорослі мало розмовляють з дитиною, не стимулюють її до засвоєння й активного використання слів або ж довго говорять нарочито дитячою мовою, розвиток мовлення дитини гальмується.

Важливим досягненням дитини є оволодіння нею слуханням мовлення, зокрема вказівок щодо її дій та розповідей дорослих. На другому-третьому році життя діти охоче слухають оповідання, казки, вірші, які вперше виводять їх за межі безпосереднього спілкування з дорослими, дають їм відомості про те, чого вони ще не бачили. Це збагачує дітей пізнавальною інформацією, знайомить їх з моральними ситуаціями й оцінками, що сприяють початковому моральному вихованню.

Наприкінці другого року життя удосконалюється граматична структура мовлення дитини: з´являються складніші речення, морфологічні елементи множини, теперішній і минулий час дієслів, родовий, давальний, знахідний відмінки.

Мовні надбання дітей стимулюють позитивні зрушення у їх психічному розвитку, позначаються на всіх психічних процесах (відчуттях, сприйманні, мисленні, пам´яті). Наприкінці раннього дитячого віку мовлення починає виконувати у житті дитини не тільки комунікативну функцію, а й деякі інші — планування дій, інструктування самої себе. Воно виявляє себе і як засіб усвідомлення власних можливостей, саморегуляції поведінки, певної її самостійності. Недоліки в розвитку мовлення позначаються на подальшій поведінці дитини: формуються неповноцінні взаємини між нею та іншими дітьми, дорослими. Це призводить до пасивності, нерішучості, безініціативності, несамостійності дитини. Важливу роль у розвитку дитини відіграють слова-оцінки дорослих. Пов´язані з відповідним виразом обличчя, мімікою, жестами, ставленням до дитини чи ситуації, слова “добре”, “погано”, “гарно”, “соромно”, “можна”, “не можна” стають сильними стимулами для вияву її емоцій, підкріплення її дій. Можна помітити стійке ставлення до певних осіб (симпатії, антипатії, страх).

З розвитком активності, самостійності дітей різноманітнішими стають їх стосунки з дорослими. Розвиваються взаємини й між самими дітьми, виникають спільні ігри. Спочатку в іграх дитя частіше займається чимось своїм, хоч і любить, щоб поряд були діти (так звані “ігри поряд”).

Наприкінці другого року життя виникає так звана “криза трьох років”. Її сутність полягає у психологічному відокремленні дитячого “Я” від оточуючих дорослих, що супроводжується певними специфічними проявами — впертістю, негативізмом, норовистістю. їх причини — невдоволеність взаєминами з дорослими, прагнення знайти власну позицію.

У період “кризи трьох років” у дітей виробляється певний комплекс поведінки. Вони прагнуть самоствердитись, самостійно досягти позитивного результату в своїй діяльності. Самолюбство дитини проявляється в переживаннях гордощів за досягнення, позитивно оцінених батьками й вихователями (“я вже великий”, “слухняний”, “самотужки одягаюсь” і т. ін.), постійних заявах і вимогах “Я сам!”, бажанні бути схожим на дорослих, наслідувати їх. Негативне чи байдуже ставлення вихователя, батьків до результатів діяльності викликає у дитини образу, смуток. Загалом, цей період характеризується підвищеною вразливістю й чутливістю малюка до оцінювання його досягнень дорослими.

Отже, протягом перших трьох років життя дитини відбуваються якісні зміни, які забезпечують поступове перетворення малюка з безпомічної істоти на активного діяча в найближчому суспільному середовищі.

Використана література

1. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі» К.: Світич, 2008.

2. Бех І.Д. Виховання особистості: у 2 кн. Кн.1: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. – К.: Либідь, 2003.

3. Програма розвитку обдарованих дітей та діагностичні методики /  Демченко В.В., Рабченюк Т.С., Савчук Л.О. - Рівне, 2006.

4. Про дошкільну освіту : Закон України  від 11 липня 2001 р. №2668 - III // Загальна середня освіта: збірник нормативно-правових документів - Київ: Нічлава, 2003.

5. Макрідіна Л. Технологія ТРВЗ – сучасна технологія навчання творчості. – 2004. 

6. Національна доктрина розвитку освіти // Дошкільне виховання. -  2002. -  №7.