Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Роль інвестора на фондовому ринку

Вступ.

Інвестори є учасниками фондового ринку, які забезпечують інвестиційний процес необхідними джерелами фінансування. Інвестори відрізняються за стратегією й тактикою діяльності на фондовому ринку. За стратегією діяльності інвесторів поділяють на стратегічних, портфельних і спекулянтів, за тактикою - на ризикових, поміркованих і консервативних.

Стратегічні інвестори ставлять за мету не отримання прибутку від володіння акціями, а отримання можливості впливу на функціонування акціонерного товариства. Міру такого впливу визначає кількість акцій, яка належить інвесторові. Портфельні інвестори сподіваються на отримання доходу від цінних паперів, що перебувають у їхніх портфелях, тому для цих інвесторів конче актуальними є питання: що, як, коли і де купувати? Під час вибору фінансових інструментів для формування інвестиційного портфеля інвестори зазвичай зважають на три основні критерії - ліквідність, дохідність і рівень ризику.

Спекулянти значною мірою забезпечують ліквідність ринку цінних паперів, перебираючи на себе основні ризики операцій на ринку цінних паперів. За характером своїх операцій (інвестування грошових коштів упродовж однієї торгової сесії, швидке чергування операцій купівлі-продажу) вони наближаються до професійних учасників ринку цінних паперів.

Залежно від намірів інвесторів під час формування інвестиційного портфеля, вони поділяються на ризикових, консервативних і поміркованих. Для цих типів інвесторів характерне певне співвідношення між припустимим рівнем ризику і бажаним рівнем доходу.

Ризикові інвестори здебільшого спираються на принцип: максимум дохідності інвестиційного портфеля за можливого ризику. Дохідність портфеля вони розглядають у короткому проміжку часу, щоб склад акцій, ціна яких зростає, постійно поновлювався.

Консервативні інвестори обирають іншу тактику: портфель цінних паперів формують з огляду на довготермінову перспективу, тому фінансові інструменти, що входять до його складу, змінюються рідко.
Поміркованими є інвестори, котрі, як правило, намагаються формувати портфель цінних паперів, придатний рівень дохідності якого має відповідати прийнятному рівню ризику.

За своїм статусом інвестори можуть бути корпоративними, інституційними та індивідуальними. Корпоративні інвестори - це переважно акціонерні товариства, що мають вільні грошові кошти. Інституційні інвестори - це портфельні інвестори, які формують портфель цінних паперів на підставі фундаментального прогнозу поведінки їхніх котирувань у довготерміновому і середньотерміновому періодах, а потім керують цим портфелем. У широкому сенсі «інституційні інвестори» - це фінансові посередники будь-якого типу. Таке визначення відокремлює їх від індивідуальних інвесторів, які володіють портфелем і безпосередньо отримують усі доходи з нього Індивідуальні або приватні інвестори - це фізичні особи, які використовують свої нагромадження для придбання цінних паперів. Індивідуальний інвестор найчастіше зацікавлений у тому, щоб вільні грошові кошти принесли прибуток, що слугуватиме джерелом доходів при досягненні пенсійного віку або забезпечить фінансову стабільність його родині.

Індивідальні інвестори відіграють специфічну роль на фондовому ринку і саме це я хотіла б дослідити в своєму рефераті.

1.Індивідуальні інвестори і держава.

У розвинених країнах підґрунтя фондового ринку становлять мільйони дрібних вкладників, тому слід детальніше спинитися на ролі й діяльності індивідуальних інвесторів у процесі портфельного інвестування. Населення (домогосподарства) становить значний сектор фінансових відносин, бо формує переважну масу грошових нагромаджень у суспільстві. Багатство держави визначається рівнем добробуту основної маси населення і збільшується передовсім за рахунок заощаджень у секторі домогосподарств. Такий приріст є свідченням стабільності й зростання реального сектору економіки. За умов ринкових відносин заощадження мають чіткий економічний зміст - інвестиційний капітал. Заощадження населення можуть спрямовуватися у фінансово-кредитні організації, цінні папери, страхові та пенсійні поліси, дорогоцінні метали, іноземну валюту, нерухомість. Проте населення, яке зберігає цінності в національній та іноземній валюті поза фінансово-кредитною системою і не вкладає їх в економіку, не бере участі в інвестиційному процесі.

Як уже зазначалося, у розвинених країнах вирішальну роль в інвестиційному процесі відіграють заощадження населення. Так, у США населення володіє приблизно 70 % фінансових активів, їхня частка майже у 5 разів перевищує частку держави. За оглядом NYSE, у 1990 р. понад 51 млн індивідуальних інвесторів безпосередньо володіли акціями, тобто приблизно чверть дорослого населення були акціонерами.

В Україні існує значний нереалізований інвестиційний потенціал фізичних осіб. За різними розрахунками, у населення перебуває 10-15 млрд дол., тоді як банківською системою України мобілізовано в депозити і цінні папери населення лише близько 5 млрд грн. Низька інвестиційна активність населення передусім зумовлена із втратою довіри до українських цінних паперів, неможливістю вкладень в іноземні цінні папери, слабкістю фінансових інструментів, нерозвиненістю фондових і консультаційних центрів. Зважаючи на ці дані, нині дуже гострою є проблема залучення населення до активної інвестиційної діяльності шляхом трансформації заощаджень у фінансові ресурси виробництва. З цією метою велику увагу слід приділити таким чинникам: активізації вторинного ринку цінних паперів; розвитку інститутів спільного інвестування й насамперед - структурам відкритого типу; пропозиції на ринку широкого вибору фінансових інструментів з різним рівнем доходу, ліквідності й ризику; створенню інфраструктури ринку цінних паперів для здійснення прямих інвестицій населення в цінні папери; розвитку системи державного захисту інтересів індивідуальних інвесторів.

У першу чергу це розроблення стандартів регулювання відносин між емітентами й інвесторами, інвестиційними фондами й клієнтами (забезпечення інвесторів необхідною інформацією про емітентів, надання інформації потенційним інвесторам стосовно умов угод, контроль за професіоналізмом фінансових посередників). Активізація участі населення на фондовому ринку уможливить прискорення формування середнього класу, зацікавленого в ринкових реформах; залучення великої кількості людей до інвестиційного процесу; збільшення ліквідності й капіталізації фондового ринку; підвищення ринкової культури інвесторів, а також зробить український фондовий ринок менш чутливим до поведінки іноземних інвесторів.

У ролі інвесторів на українському ринку цінних паперів можуть виступати: держава; фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства; юридичні особи України та інших держав. Ринкові перетворення й економічне зростання країни неможливі без створення сприятливого середовища для вітчизняних та іноземних інвесторів. З цією метою у «Програмі розвитку фондового ринку 2001-2005 років» від 13 грудня 2000 р. наголошено захист прав інвесторів, упровадження ефективного корпоративного управління, підвищення ролі інституційних інвесторів, поліпшення діяльності іноземних інвесторів на ринку цінних паперів. Провідними напрямами у досягненні цих завдань є:
встановлення органами виконавчої влади жорсткого контролю за дотриманням норм чинного законодавства емітентами та професійними учасниками фондового ринку; передбачення в межах чинного законодавства механізмів захисту прав інвесторів під час здійснення санації, банкрутства, реорганізації або ліквідації емітентів; забезпечення інформаційної прозорості фондового ринку, вдосконалення системи надання інформації з метою отримання наявними й потенційними інвесторами надійної інформації про об'єкти інвестування та вартість цінних паперів для ефективного розподілу капіталу; приведення українського законодавства щодо інвестиційної діяльності у відповідність із законодавствами країн ЄС; захист акціонерів від розмивання їхніх часток у статутному фонді (капіталі) шляхом зобов'язання акціонерних товариств розміщувати цінні папери лише за ринковою вартістю та забезпечувати переважне право власників простих акцій на придбання акцій додаткових емісій; запобігання укладенню угод, щодо яких є особистий інтерес посадовців товариства або акціонера-власника контрольного пакета акцій; лібералізація грошових розрахунків за угодами із цінними паперами за участю нерезидентів.

2.Умови виникнення та формування інвестиційної діяльності індивідуального інвестора.

Фізичні особи (населення) — це найдавніша група інвесторів, що на початкових етапах становлення фондового ринку була єдиною;

Фізичні особи (індивідуальні інвестори) вважаються основною групою інвесторів. Вони використовують свої заощадження для купівлі цінних паперів з метою отримання додаткових доходів і виступають у ролі постачальника капіталу на ринок цінних паперів.

Майже всі інвестиції здійснюються в умовах невизначеності та обмеженості фінансових ресурсів. Інвесторам доводиться розглядати безліч інвестиційних активів і вирішувати: що купувати, як купувати, де купувати і коли купувати. Але перш ніж відповісти на ці запитання, інвестор має визначитись із цілями вкладення коштів у фінансові активи: вимога до прибутковості (return requirement) та схильність до ризику (risk tolerance). Вони відображають прийнятний для даного інвестора баланс «дохід-ризик».

Цілі інвестора визначаються низкою факторів, розуміння котрих стає для інвестора запорукою ефективності капіталовкладення, допомагає визначити адекватні цілі інвестування. Професійним інвесторам це допомагає у розробленні відповідної політики для кожного зі своїх клієнтів.

Для індивідуальних інвесторів найважливішим фактором у визначенні цілей інвестування та розробленні інвестиційної політики є вік інвестора. Тому інвестиційна стратегія фізичних осіб тісно пов’язана з відповідними етапами життєвого шляху.

Інвестиційні рішення більшості людей у перші роки працездатного віку пов’язані з капіталовкладенням у «людський капітал» (отриманням освіти). Основний актив на цій стадії життєвого шляху — здатність людини заробляти гроші на основі своєї професії та кваліфікації. Тому фінансовий ризик, пов’язаний із втратою працездатності, є для них вищим за фінансовий ризик, пов’язаний із дохідністю їх портфелів фінансових активів.

У зрілому віці більшість інвесторів вибирають портфель, що характеризується відповідним ступенем ризику та підвищеним рівнем дохідності. У міру старіння та накопичення коштів людина все більше переорієнтовується з «людського капіталу» на фінансовий. На цій стадії життєвого циклу підвищується важливість вибору відповідного складу портфеля зі зменшеним рівнем ризику.

Так, у віці від 20 до 50 років індивідуальні інвестори віддають перевагу акціям, що забезпечують, як правило, підвищену довготермінову дохідність. При цьому у віці близько 30 років у збалансованому портфелі інвестора частка акцій становить близько 75 %, а ближче до 50 років — приблизно 60 %. На цьому етапі життєвого шляху портфель інвестора містить 15—25 % облігацій та 10—15 % інструментів грошового ринку.

Після 50 років збалансований портфель фінансових активів індивідуального інвестора передбачає зменшення ризику шляхом скорочення частки акцій в середньому до 50 %. Після виходу на пенсію основну частку збалансованого портфеля індивідуальні інвестори відводять облігаціям (45 %), збільшується і частка інструментів грошового ринку (20 %).

Завдання фінансового планування на весь період людського життя для більшості осіб є непосильним. Більше того, індивідуальні інвестори у процесі інвестування стикаються з багатьма проблемами управління портфелем фінансових активів, що пов’язані з диверсифікацією ризику, вибором прийнятної інвестиційної політики, невеликим спектром інвестиційних операцій, достовірністю інформаційних джерел тощо. У зв’язку з цим сформувалася ціла галузь, єдине завдання котрої — консультування людей з різних фінансових питань.

3. Роль формування інвестиційних фондів у розвитку індивідуального інвестування.

Деякі індивідуальні інвестори здійснюють купівлю-продаж цінних паперів самостійно, однак все частіше вони звертаються до послуг фінансових посередників. Останні, у свою чергу, залучають грошові кошти індивідуальних інвесторів та вкладають їх у достатньо широкий спектр цінних паперів або в інші види фінансових активів. До таких посередників відносять, зокрема, інвестиційні фонди (компанії), взаємні фонди, головною метою котрих є об’єднання активів.

До позитивних аспектів співпраці з професійними інвесторами належать:

диверсифікація ризику (об’єднуючи грошові кошти своїх інвесторів, професійні інвестори дають їм можливість володіти частками різних цінних паперів);

професійне управління (більшість професійних інвесторів мають постійний штат фінансових аналітиків, що працюють задля досягнення максимальної ефективності капіталовкладень своїх інвесторів);

зниження витрат на проведення транзакцій (операції з великими пакетами цінних паперів дозволяють суттєво зекономити на брокерських комісійних).

Проте участь в інвестиційних фондах передбачає стягнення плати за управління, а також інші витрати, що знижують ставку прибутковості інвестора. Індивідуальні інвестори, що здійснюють інвестування у міжнародному масштабі, купують цінні папери самостійно або віддають свої кошти у розпорядження міжнародних та глобальних інвестиційних фондів.

Міжнародний взаємний фонд — це інвестиційний фонд, що вкладає кошти в цінні папери різних країн (у тому числі в різних валютах) з метою диверсифікації ризику та підвищення прибутковості. Глобальний взаємний фонд — це інвестиційний фонд, котрий може вкладати грошові кошти в акції та/або облігації різних країн світу і спеціалізується на інвестиціях у конкретні країни або у фінансові ринки окремих регіонів. На відміну від міжнародних фондів, глобальні фонди вкладають частину коштів і в американські активи.

Індивідуальні інвестори не мають у своєму розпорядженні значних засобів чи просто побоюються грати на ринку цінних паперів. Щоб забезпечити свої засоби і максимізувати прибуток вони звертаються до фінансових посередників і придбавають акції, що емітуються різними інвестиційними компаніями, що також називаються інвестиційними фондами

Існують два основних види інвестиційних фондів:

- відкриті фонди (Open-End Funds), що називаються також взаємними фондами (Mutual Funds);

- закриті фонди (Closed-End Funds), що називаються також публічними фондами (Publicy Traded Funds).

Фонди з відкритим доступом здійснюють угоди безпосередньо з інвесторами і завжди готові продати або купити свої паї за поточною вартістю чистих активів, тобто в будь-який час інвестор може купити або продати паї взаємного фонду. Коли інвестори купують або продають паї, з'являються грошові потоки від або до взаємного фонду.

Фонди із закритим доступом мають певну кількість емітованих паїв, які інвестори купують або продають на відкритому ринку як акції. Оскільки ринкова вартість зростає і знижується в залежності від попиту та пропозиції, ціни паїв цих фондів будуть з премією (у більшості випадків) або зі знижкою від вартості їхніх чистих активів.
Якщо інвестор бажає, щоб ринкова ціна кожного паю відображала прямо вартість чистих активів фондового портфеля, фонд із відкритим доступом кращий, ніж фонд із закритим доступом.

Взаємний фонд — це інвестиційна компанія, що організована консультаційною фірмою і пропонує акціонерами фонду специфічні інвестиційні об'єкти. Коли хтось купує паї фонду, він стає його власником. Усі взаємні фонди регулюються (у США — Комісією з цінних паперів і бірж). Проспекти, що описують фонд, його інвестиційні об'єкти і ризик, мають бути надані кожному потенційному інвестору. Взаємні фонди особливо важливі для інвесторів, що бажають більшої розмаїтості своїх портфелів і швидкого одержання прибутку. Більшість консультаційних фірм управляють декількома взаємними фондами, і кожен фонд із цієї родини має різні інвестиційні об'єкти. Часто тільки одним телефонним дзвінком інвестор може перемістити свої гроші з одного фонду в інший, котрий виконує іншу інвестиційну програму або переслідує нову інвестиційну стратегію.

Інвестиції у відкриті фонди можуть принести дохід інвестору у вигляді:
- частини від відсотків, що виплачуються за державними облігаціями і облігаціями корпорацій, якщо такі містяться в портфелі фонду (Interest Income);
- частини дивідендів, що виплачуються за привілейованими і звичайними акціями, що входять у портфель фонду (Dividends Income);
- при розподілі позитивної різниці між ціною покупки і продажу цінних паперів зі складу портфеля (Capital Gain Distribution).

Володіння акціями інвестиційного фонду надає право їхньому власнику брати участь у голосуванні, що здійснюється при виборі керівництва фонду і при зміні стратегії і цілей. Голосування може здійснюватися і під час відсутності інвестора за допомогою спеціальної форми — проксі (proxy). Фонди зобов'язані висилати акціонерам свої піврічні і річні бухгалтерські звіти.

Інвестор, який вирішив вкласти кошти в акції відкритого інвестиційного фонду, повинен докладно ознайомитися з результатами, досягнутими різними інвестиційними компаніями в досить тривалому періоді. Порівняння даних декількох фондів дає можливість інвестору вибрати найбільш придатний для його цілей фонд. Дані для подібного порівняння можна знайти як у спеціалізованих виданнях, так і на фінансових сторінках низки щоденних газет.

Перш ніж зупинитися остаточно на фонді або фондах, інвестор повинен чітко визначити мету. Вона може бути однією з таких:

- максимальне зростання вкладеного капіталу;

- зростання капіталу і доходів у довгостроковому періоді;

- одержання поточних доходів;

- підтримка відносної стабільності здійснених інвестицій;

- комбінація деяких перерахованих вище цілей.

Інвестори з консервативними поглядами ймовірно прагнутимуть безпеки інвестицій за рахунок меншої поверненості. Аматори ризику звернуться до агресивного фонду, де можуть як виграти, так і багато втратити. Істотним елементом оцінки результатів фонду є час — його діяльність за більш тривалий період. На жаль, не усі фонди відрізняються довгостроковою діяльністю, на підставі якої можна робити висновки. Існують знову створені фонди, деякі з них працюють усього по кілька місяців, але показують гарні результати.

Таким чином, поряд із вкладеннями коштів на депозит і приростом курсу іноземної валюти, існують й інші, але не менш стабільні інвестиційні інструменти — паї інвестиційних фондів. Для більшості громадян це нова галузь інвестування, але в розвинутих країнах вони довели свої переваги, пропонуючи різним типам інвесторів диверсифіковані можливості — від фондів облігацій для консервативних до гібридних фондів для спокушених і готових ризикнути. Сьогодні інвестиційні фонди пропонують взяти участь у грі на енергійному зростанні ринку за допомогою професійних керуючих.

Висновок.

Отже, заощадження населення можуть спрямовуватися у фінансово-кредитні організації, цінні папери, страхові та пенсійні поліси, дорогоцінні метали, іноземну валюту, нерухомість. Проте населення, яке зберігає цінності в національній та іноземній валюті поза фінансово-кредитною системою і не вкладає їх в економіку, не бере участі в інвестиційному процесі, тому на сьогодні дуже гострою є проблема залучення населення до активної інвестиційної діяльності шляхом трансформації заощаджень у фінансові ресурси виробництва.

Індивідуальні інвестори є важливими учасниками фондового ринку. Їхня діяльність сприяє появі нового капіталу та його значному збільшенню, а також максимально активізує протікання всіх процесів під час операцій на фондовому ринку.

Участь індивідуальних інвесторів у інвестиційній діяльності сприяє також зростанню середнього класу у суспільстві, що є запорукою економічного зростання країни. А також за рахунок участі інвесторів у інвестиційних фондах можливо досягти прозорості діяльності на фондовому ринку.

Список літератури:

Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991р.
Гріньов В. Ф. Інноваційний менеджмент./К.: МАУП. – 2000. – 143 С.
Вплив різних факторів на формування індивідуального інвестування./О.А. Касич//Фондовий ринок. - №8. – 2006. – С.12-14.
Т.В. Майорова, Інвестиційна діяльність/Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 472 С.
Пересада А.А. Інвестування: Навч.посібник. – К.:КНЕУ, 2004. – 250 С.

План.

Вступ.

1. Індивідуальні інвестори і держава.

2.Умови виникнення та формування інвестиційної діяльності індивідуального інвестора.

3. Роль формування інвестиційних фондів у розвитку індивідуального інвестування.

Висновок.

Список літератури.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

"КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА"

Кафедра інвестування.

РЕФЕРАТ