Роль інтелектуальної власності

ВСТУП 
 

     Двадцять  перше століття - століттям економіки, заснованої на знаннях, у якій інтелектуальна діяльність основна рушійна сила.

     Світло  вільної наукової, технічної і  художньої творчості з давніх часів наполегливо пробивається до світового визнання. Завдяки бурхливому розвитку науково-технічного прогресу, інтернаціоналізації господарських  зв'язків, комп'ютеризації виробництва  інформація стала таким самим  об'єктом права власності, як і  засоби виробництва. Досвід розвинених країн показав, що саме по собі виробництво  вже не є визначальним чинником зростання  економічних показників, воно поступово  поступається місцем науці, розвитку нових  технологій. У зв'язку з цим питома значимість інтелектуальної діяльності в житті людей зростає вже не щодня, а щогодини.

     Відповідно  до Конституції України, що гарантує кожному громадянину свободу  літературної, художньої, наукової і  технічної творчості, наша незалежна  держава послідовно створює власні механізми захисту авторських прав, прав промислової власності, моральних  і матеріальних інтересів, що виникають  у зв'язку з різними видами інтелектуальної  діяльності.

     У цілому законодавство у даній сфері прагне захистити інтереси авторів та інших творців інтелектуальних товарів і послуг шляхом надання їм певних визначених, обмежених у часі прав, що дозволяють контролювати використання їхньої творчої діяльності. Причому ці права стосуються не матеріального об'єкта, в якому може бути втілений результат творчої праці, а продукту діяльності людського розуму як такого.

     Інтелектуальна  діяльність,що зараз охороняється у більшості країн в сучасних умовах є одним з наймогутніших стимуляторів прогресу в усіх галузях розвитку суспільства. Психологи вивчають її як результат розумової праці, новаторського пошуку. Науковці, які вивчають творчу діяльність , розглядають механізм діяльності людини, розкривають закономірності створення новацій.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Поняття інтелектуальної  діяльності

     Головним  фактором розвитку в XXI столітті стає накопичення  не матеріальних благ, а знань, досвіду, вмінь, інтелектуального потенціалу. Це все разом і становить людський капітал. Нині частка людського капіталу в розвинених країнах становить  дві третини національного багатства. У США - майже 78 відсотків, у країнах  Західної Європи - 74. У Росії - близько 40, в Україні - близько 25 відсотків[2].

     В Україні роль і значення інтелектуальної  діяльності і інтенсивно зростає. У міру істотного підвищення значення інтелектуальної діяльності, особливо її результатів, для соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства попит на неї також зростає. Саме тому інтелектуальна власність часто стає об'єктом неправомірних дій, зловживань, недозволенного використання, а відтак потребує надійної ефективної правової охорони, що залежить від законодавця. Посилення правової охорони інтелектуальної власності необхідне ще й тому, що інтелектуальна діяльність, як засвідчує досвід країн з розвиненою економікою, здебільшого визначає і стратегію, і тактику соціально-екомічного розвитку країни.

   Інтелектуальна  власність у широкому розумінні  означає закріплені законом права  на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній областях[4].

   Інтелектуальна  діяльність - це творча діяльність, а  творчість - це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є  щось якісно нове, що відрізняється  неповторністю, оригінальністю, унікальністю[5]. Чим вищий інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності - інтелектуальна власність.

   Для людини характерні два види творчості - художня і технічна. Результатом  художньої творчості є літературні  і художні твори. Результатом  технічної творчості - винаходи, торговельні  марки, комерційні таємниці тощо.

   Результати  художньої творчості використовуються в гуманітарній сфері для збагачення внутрішнього світу людини, формування його світогляду. Результати ж технічної  творчості застосовуються переважно  у сфері виробництва товарів  і надання послуг. Вони сприяють підвищенню технічного рівня суспільного  виробництва, його ефективності, забезпечують конкурентоспроможність вироблених товарів  і послуг.

   За  сформованою історичною традицією  результати технічної творчості  називають об'єктами права промислової  власності, або "промисловою власністю". Поняття "промислова власність" іноді  помилково ототожнюється з матеріальними  об'єктами промисловості - будинками, спорудами, устаткуванням. Однак це не так. Промислова власність - це вид інтелектуальної  власності[6]. Слово "промислова" у цьому словосполученні закріпилося, очевидно, у результаті того, що вона застосовується, головним чином, у промисловості, що є сектором економіки, зацікавленим в ній.

   Підкреслимо, що під інтелектуальною власністю  розуміють не результат інтелектуальної  діяльності людини як такий, а право  на цей результат[5]. На відміну від матеріальних об'єктів, тобто таких, що можна відчути на дотик, наприклад, книги, автомобіль, право не можна відчути на дотик. Отже, інтелектуальна власність є нематеріальним об'єктом.

   З цього випливає низка важливих наслідків. Наприклад, на відміну від матеріальних об'єктів, інтелектуальною власністю, у багатьох випадках, заволодіти набагато легше. Так, якщо у процесі бесіди ви розкриєте комерційну таємницю, то ця інформація перекочує до мозку  вашого співрозмовника і повернути  її назад, на відміну від матеріального  об'єкта, неможливо. Відтепер обидві сторони  володіють одним і тим об'єктом. Відмінності спостерігаються також  під час обміну. Так, якщо ви обмінялися з партнером комп'ютерами, то після  такого обміну кожна зі сторін буде мати по одному комп'ютеру. Але якщо ви обмінялися ідеями як результатами творчої діяльності, то кожна зі сторін буде мати по дві ідеї.

2. Роль інтелектуальної діяльності в соціально – економічному розвитку суспільства

   Людина, за своєю природою, прагне до найбільш повного задоволення своїх матеріальних і духовних потреб, своєї безпеки. І чим більше задовольняються  ці потреби, тим щасливішою вона себе відчуває.

   Історія свідчить, що найбільших успіхів досягають  країни, в яких інтереси держави  збігаються з інтересами громадян. Тому держави, що прагнуть стати процвітаючими, стратегічними задачами вважають підвищення культури громадян, розвиток економіки країни, зміцнення національної безпеки[5].

   Відомо, що яскраві сплески у розвитку цивілізації спостерігалися тоді, коли держава ефективно заохочувала  творчу діяльність своїх громадян. Прикладом може служити історія  стародавньої Греції, римської імперії  або епоха відродження у Європі.

   Зараз як державні діячі, так і прості громадяни  все частіше приходять до розуміння  того, що першоосновою економічного і  культурного розвитку суспільства  є результати інтелектуальної діяльності людини - науково-технічної і художньої  творчості. Тому держава, що прагне до лідерства, повинна забезпечувати своїм громадянам максимально сприятливі умови для творчої роботи.

   У сучасному світі найбільш процвітаючі  країни зводять у ранг державної  політики розвиток творчого потенціалу нації. Так, у США і Японії працюють ретельно продумані програми розвитку творчості громадян, починаючи із дошкільного віку[2].

   Таким чином, інтелектуальна власність є  необхідною умовою процвітання тих  культур, де її важливість знайшла повне  розуміння і сприйняття та ефективно  захищається законами держави.  
На відміну від природних ресурсів: землі, нафти, вугілля тощо, запаси яких обмежені, інтелектуальна власність є невичерпним ресурсом, тому в останні десятиріччя вона швидко замінює традиційні матеріальні активи і стає рушійною силою економічного і культурного розвитку суспільства[4].

   Наразі  ми живемо в епоху технологічних  суспільств, тобто суспільств, в  яких визначальною ланкою у виробництві  матеріальних благ є технології. Щоб  вижити в конкурентній боротьбі, потрібно виробляти конкурентоспроможні  товари. Цього можна досягти, якщо безупинно вдосконалювати технологічні процеси для їхнього виробництва. А це можна здійснити тільки за рахунок використання результатів  інтелектуальної діяльності, тобто  таких об'єктів інтелектуальної  власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, комерційні таємниці тощо. Безперечно, результати такої  діяльності будуть більш вагомими, особливо у сфері оборони, якщо вони отримані громадянами своєї держави[5].

   Необхідною  умовою для ефективного створення  і використання об'єктів інтелектуальної  власності є наявність в країні системи правової охорони інтелектуальної  власності. Тому країни, у яких відсутня така система, створюють її, а країни, де такі системи успадковані з  минулих часів і не відповідають новим потребам, намагаються удосконалити їх.  
Створення національної системи охорони інтелектуальної власності має подвійну мету. З одного боку, необхідно законним чином оформити економічні і моральні права авторів і правовласників об'єктів інтелектуальної власності, а з іншого - стимулювати в рамках державної політики творчу активність громадян, сприяти поширенню і застосуванню її результатів, заохочувати чесну торгівлю[4].

   Так, право на одержання патенту на винахід стимулює вкладення грошей і зосередження людських ресурсів у  галузі досліджень і розробок. Видача патенту стимулює інвестиції у промислове використання винаходу. Публікація патенту  робить доступною інформацію про  нього широкому колу людей і стимулює тим самим створення нових  винаходів і, отже, сприяє науково-технічному прогресу. У свою чергу, право на торговельну марку захищає підприємство від недобросовісної конкуренції[6].

   Серед об'єктів промислової власності  великий вплив на науково-технічний  і економічний розвиток мають, безумовно, винаходи[2]. Відображена у патентній документації технічна, технологічна і правова інформація дає можливість заощаджувати час, гроші і сили у процесі науково-дослідної діяльності, не повторювати роботу, уже виконану іншими.

   Патентна  документація дозволяє виявляти альтернативні  технології, якими можна замінити застарілі існуючі технології. На основі аналізу патентної документації можна дати оцінку конкретній технології, розглянути її на предмет впровадження чи ліцензування[4].

   Патентна  документація служить також для  виявлення підприємств, що діють  у тій чи іншій сфері технології, зокрема, конкурентів. Нарешті, вивчення патентної документації допомагає  знаходити рішення технічних  проблем, виявляти сучасний рівень розвитку технології, проводити експертизу науково-технічних  програм, визначати пріоритетні  напрями розвитку галузей промисловості й окремих виробництв[3].

   Одне  із головних призначень системи правової охорони інтелектуальної власності  полягає в тому, що вона заохочує винахідницьку діяльність і стимулює творчу активність громадян країни.

   Вплив винаходів на економічний розвиток може здійснюватися за чотирма каналами[3]:

   1) інформація про патенти полегшує  передачу (трансфер) технологій і  сприяє залученню прямих іноземних інвестицій;

   2) патенти стимулюють наукові дослідження;

   3) патенти є каталізатором нових технологій і бізнесу;

   4) бізнес накопичує патенти і  капіталізує їх шляхом передачі  прав через ліцензійні угоди,  внесення до статутного капіталу  підприємств, використання у власному  виробництві для отримання додаткового прибутку.

   Важко переоцінити роль такого об'єкта, як торговельна марка, у просуванні товару на ринок. Вдала торговельна  марка - важливий внесок в економіку  підприємства, тому що вона дозволяє зайняти  на ринку вигідне положення, пов'язане з визнанням цієї торговельної марки покупцями.  
Вдало "розкручена" торговельна марка приносить її правовласнику додатковий прибуток, більший за той, що він отримав би без її використання.  
Перевагою торговельної марки є те, що термін користування правами на неї практично не обмежений у часі[4].

   Тут було розглянуто тільки два об'єкти промислової власності. Але й  інші об'єкти промислової власності  мають велике значення для економіки.  
Щодо авторського права, то його роль у розвитку культури суспільства, особливо у сфері культурного (духовного) розвитку його громадян, важко переоцінити.

   Звичайно, об'єкти авторського права - літературні  й художні твори - можна самим  не створювати, а запозичувати їх у  інших держав[2]. Однак такий шлях варто вважати вимушеним і в цілому хибним. Надзвичайно важливо, щоб твори літератури і мистецтва створювалися авторами, які належать до того суспільства, якому адресовані їхні твори. А суспільство, у свою чергу, повинно бачити своє відображення в цих творах. Використання іноземних робіт у розумних межах виправдане настільки, наскільки воно сприяє культурному обміну і взаємному збагаченню ідеями.

   Розвиток  національної творчості не має перспектив, якщо автору не гарантована авторська  винагорода за його творчу працю. Тому охорона авторського права і  суміжних прав передбачає не тільки належний захист прав видавців і виконавців, виплату справедливої винагороди авторам, але й надійний захист авторських прав, вигідний не тільки авторам, а  й державі, тому що, усуваючи недобросовісну конкуренцію, вона сприяє поповненню державної  скарбниці за рахунок податків[1]. Однак для цього необхідно створити відповідну адміністративну інфраструктуру, яка б забезпечувала строге дотримання авторських прав.

   Об'єкти авторського права і суміжних прав, що роблять внесок до культурного  розвитку держави, можуть мати й істотне  економічне значення як для авторів, які їх створили, так і для підприємства або держави[3].

   ВИСНОВКИ 
 

     З поширенням нових засобів комунікації  полегшився доступ суспільства в  цілому і окремих користувачів до об’єктів інтелектуальної власності, що дає унікальні можливості для освіти, культурного обміну, інтенсивного духовного та інтелектуального розвитку. Особисті інтереси людини дедалі більше виходять за рамки традиційних матеріальних потреб.

     Інтелектуальна  власність сприяє розвитку особистості, дозволяє усвідомити можливості власного розуму і реалізуватися в творчості, пробуджує гідність і громадянську свідомість. Будучи за своєю природою неполітизованою сферою, в сучасних умовах інтелектуальна власність помітно впливає на міжнародні відносини загалом, а також на відносини окремих країн і регіональних угруповань. Доречно зазначити, що інтеграційні процеси в Європі розпочались саме у патентній сфері ще наприкінці 40-х років ХХ ст.

     На  зламі тисячоліть, в період стрімких кардинальних змін у житті мільйонів  людей, саме інтелектуальна власність  має стати в Україні тією рушійною силою, яка надасть потужний імпульс  розвитку країни, гарантує економічну безпеку країни, сприятиме входженню  нашої держави у світову спільноту  як достойного партнера. Процеси глобалізації постіндустріального суспільства  навряд чи залишають можливість іншого вибору.

     Посилення економічної взаємозалежності країн  світу, їх відкритість для зовнішніх  впливів, збільшення розриву у рівні  життя "золотого мільярду" жителів  розвинутих країн і всього іншого людства, формування однополюсного  світового устрою - всі ці фактори  ставлять руба питання вибору стратегії  розвитку країни. Або Україна "вписується" в глобалізацію шляхом використання потенціалу інтелектуальної власності, або буде відкинута на периферію світового розвитку.  

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
 

1. Антонов В.М. Інтелектуальна власність і комп'ютерне авторське право (2-е вид., стереотип.). - К.: КНТ,2006. - 520 с.
2. Вачевський М.В. Інтелектуальна власність: теорія і практика інноваційної діяльності: Підр. / За ред. М. В. Вачевського. — К.: ВД Професіонал, 2005. - 448с
3. Потэхіна В.О. Інтелектульна власність: Навч.пос. - К.: ЦУЛ, 2008 - 414с.
4. Підопригора О.А. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. — 624 c.
5. Яремчук В.С. Основи інтелектуальної власності/навчальний посібник.- Хмельницький: ТУП, 2009. - 135 с
6. Юскаєв В.Б. "Інтелектуальна власність". Частина 2 С.: Видавництво СумДУ, 2010р. 141 с.