Розвиток освіти у Новій Одесі наприкінці XIX – на початку ХХ ст.

Вступ

У ХХІ століття Україна вступила як незалежна держава. Цьому передував  непростий період державної розбудови, численні реформи у різних галузях  політичного та економічного життя. Наші часи позначені надзвичайним зростанням інтересу до проблем вітчизняної історії, до витоків національної культури, непересічних досягнень минулого.

В Україні відбулись освітні реформи : введення 12-ти річного навчання та дванадцятибальної системи оцінювання, запровадження зовнішнього незалежного тестування. Школа, у якій навчалися наші батьки, дідусі та школа, у якій навчаємося ми сьогодні, значно відрізняються. Автор вважає, що висвітлення  сторінок  історії освіти на Новоодещині є цікавою і важливою справою. Багато поколінь учителів Новоодещини заслуговують на те, щоб пам’ятали їх та їхню працю. І якщо неможливо відтворити імена більшості з них, то хоча б загальні обриси освітнього процесу можуть відкритися нам сьогодні завдяки архівним матеріалам. До того ж батьки автора за фахом вчителі початкової школи. Це  спонукало автора, уродженця Нової Одеси, дослідити питання шкільної освіти, а саме поширення та запровадження у м.Нова Одеса наприкінці ХІХ та її розвиток до середини ХХ століття.

Обрану тему вважаємо надзвичайно актуальною. На це є ряд причин. Сьогодні кожна країна світу прагне здобути першість у певній галузі, особливо у освітній. З давніх-давен суспільство розвивалось та  вдосконалювалось. Та лише освічені люди, яка мали потяг до знань та прагли до пошуку істини,  підштовхували прогрес. І лише та держава, громадяни якої є перш за все освіченими, досягне високих стандартів. Саме тому питання розвитку освіти є досить важливе в наш час. Вважаємо, що неможливо оцінити здобутки сучасної освітньої системи та розбудовувати освітню галузь, не знаючи витоків, традицій  минулого.

      Метою роботи є дослідження шкільної освіти у місті Нова Одеса. 

  Завданнями даної роботи є:

- зібрати  інформацію про створення шкіл, розвиток шкільної освіти у місті Нова Одеса наприкінці ХІХ – до середини ХХ століття;

        -  виявити особливості навчального процесу в різні часи .

 Сутність та  новизна дослідження полягає у авторському аналізі доступних автору джерел, що стосуються історії становлення та розвитку шкільної освіти у м. Нова Одеса, оприлюненні знайдених автором документів, що підтверджують  як загальновідомі, так і маловідомі фактів розвитку освітянської галузі.

 Оскільки дана робота є науково-дослідницькою, то результатами цієї праці  можуть користуватись як вчителі, так і учні, щоб познайомитися та поглибити свої знання з історії рідного краю та розвитку освіти в м Нова Одеса. Також ця робота може бути використана на уроках історії в загальноосвітніх закладах, краєзнавчих музеях.

 Наукова робота складається: зі вступу, де розкривається тема та мета роботи; з 2 розділів, які містять основний зміст роботи; висновку,  у якому узагальнюється дана інформація; списку використаних джерел та додатків.

          Автором систематизовано та проаналізовано  публікації про шкільну освіту  у нашому краї наприкінці ХІХ ст., за часів радянської влади , зібрано фотоматеріали.   Опрацювано матеріали районного краєзнавчого та шкільних музеїв, архів відділу освіти Новоодеської районної державної адміністрації. Значну інформацію про дореволюційну освіту було одержано в публікації Федорчук О. О. «Церковно-приходскі школи Миколаєва в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.». Допоміг у роботі і краєзнавець, ієрей Свято-Ольгинської православної церкви м.Нова Одеса Чурсін О.В., певні відомості з даної теми вдалося віднайти у його книгах «История церковних приходов Новоодесского района» та «От Федоровки до Новой Одессы». Доволі інформативною виявилась книга «Нова Одеса. Історія міста в подіях, документах та спогадах». Автор отримав деякі відомості працюючи у Миколаївському обласному державному архіві.

Розділ І. Освіта у Новій Одесі наприкінці XIX – на початку ХХ ст.

1.1. Освіта у Новій Одесі наприкінці XIX – на початку ХХ ст.

          Місто Нова Одеса наприкінці XIX – на початку ХХ ст. у складі Херсонської губернії входила до Російської імперії. Після шкільної реформи 1864 року у Російській імперії почали розвиватися церковно-приходські школи. Особливого розповсюдження вони набули в кінці 80-х - на початку 90-х років ХІХ століття. Їх поява була викликана потребами розвитку суспільства. У 1884 році Центральний статистичний комітет Росії розрахував, що для навчання дітей потрібно було 269 тис. шкіл замість 23 тис. існуючих. Наблизитися до загального навчання без надмірних видатків – таким було завдання церковних шкіл. І як наслідок цього наказом  Св. Синоду, затвердженого імператором, з’явилися «Правила про церковно-приходські школи» від 13.06 1984 р., які регламентували їхню діяльність. В  1 «Правил» про мету цих шкіл говориться, що вони мають «утверджувати в народі православне вчення віри і моралі християнської повідомляти початкові корисні знання». Тим самим підкреслювався конфесійний характер церковно-приходських шкіл [13].

 У 1860р. в містечку Нова Одеса відкрилась волосна школа, де навчалось 25 -30 хлопчиків. Вчителювали в них випадкові люди. Так, у 1860-1864рр. дітей виховували відставні унтер-офіцер, штабс-капітан, чиновники, семінарист. Міністерську та церковнопарафіяльну школи, що почали працювати з 1880р., відвідували переважно діти заможних міщан. 80% населення Нової Одеси не знало грамоти, зокрема, серед жінок 90% були неписьменними [5; 592].

            Право вчителювання у школі одержували місцеві священики або інші члени причту, а також спеціально призначені для цього, з утвердження єпархіального архієрея, вчителі під контролем священика. Церковно-приходські школи поділялися на однокласні з дворічним терміном навчання і двокласні – з чотирирічним [13].

У Новій Одесі в той час існували школи грамоти та однокласні  церковно-приходські школи. Одна з них розміщувалась у церковній сторожці. Опалення здійснювалось за рахунок батьків учнів. Іноді школи отримували спонсорські пожертви [15].

У друкованому виданні  «Список школ церковно-приходских и школ грамоты Херсонськой епархии за 1895-1896 учебный год» вказано, Новоодеська церковно-приходська школа діє з 03.10.1888 року. Вона знаходиться  у церковній сторожці «крайне тесной и неудобной» , засвідує школою проієрей Яків Опойченко; законовчитель священик Сергій Бузков, учитель диякон Степан Карлашевич [15].

У школах навчалися діти селян, різночинців, священників.Школами завідували сященники, а учителювали диякони, псаломщики, які закінчували духовні та учительські семінарії, духовні училища. У деяких випадках уроки вели самі священники [ 15].

Згідно з новим «Положенням  про церковні школи», яке вийшло 1 квітня 1902р., вони стали відповідно три- та п’ятирічними. В однокласній школі вивчали церковний спів, церковнослов’янську грамоту, російську мову, письмо, начала арифметики, ручну працю, у двокласній – відповідно: начала географії, креслення, малювання. В усіх школах викладався Закон Божий, який був головним предметом. Протягом першого року навчання: учні опановували священні історії Святого і Нового завітів, молитви; другого – короткий катехізис і вчення про богослужіння; третього – повторення священної   старо- і новозавітної історії з включенням нових статей, початкові відомості з історії церкви; четвертого – повторення катехізису і вчення про богослужіння з доповненням нових статей. Для заохочення до навчання найкращих учнів допускали прислуговувати священику біля вівтаря, подавати кадило, виносити свічки з храму, почесним також вважалось чергування в класі. Тим учням, які демонстрували особливі успіхи в навчанні, вчитель давав додому їхні улюблені книги, проводив з ними позакласні читання, прогулянки, знайомив з новими іграми під час перерв. По закінченню школи відмінників нагороджували похвальними листами і книгами. До тих учнів, які не відвідували школу без поважних причин, не виконували домашніх завдань, порушували дисципліну під час уроків, не проявляли старанності в навчанні, застосовували такі види покарань: 1) зауваження, догана на одинці і перед всіма учнями; 2) відсторонення винуватця від участі в загальних іграх на перервах; 3) стояння біля класної дошки в кутку і за лавою; 4) залишення в класі після уроків і на деякий час за певним заняттям; 5) повідомлення батькам про проступок їхньої дитини; учнів, які були помічені в не благовидних вчинках, виключали зі школи.В церковно-приходських школах, крім безпосереднього навчального процесу, велика увага приділялась позашкільним виховним закладам. Так, учні брали участь у святкуванні 100-річчя з дня народження О.С. Пушкіна, храмових святах, богослужіннях на честь реформи 1861 р., шкільних паломництвах у святі місяця, молебнях за царську родину [13].

У школах навчальний рік розпочинався з 1-20 вересня і закінчувався в кінці травня – на початку червня. Заняття тривали з 8 до 14 годин або з 9 до 16 годин. Кошти на утримання церковних шкіл надходили, як правило, з таких джерел: залишків з минулого року; від єпархіальної Училищної ради, церков, монастирів, причтів, земства, парафіяльних опікунів, волосних і сільських громад, батьківської плати за навчання , благодійників.

Однією з найгостріших проблем функціонування церковних  шкіл був дефіцит кваліфікованих вчительських кадрів. Середня зарплата вчителя складала 95 рублів на рік, членів причту, які вчителювали, - 40 рублів на рік. Цих коштів, як правило, було недостатньо, тому у щорічних звітах про стан шкіл наголошувалось на тому, щоб залучати до роботи в найбільш кваліфікованих кадрів з достатньою зарплатою – до 360 рублів на рік, для вчителів однокласних шкіл і для вчителів другокласних шкіл підвищити зарплату старшому вчителю до 600, другому  – до 480, молодшому – 360 рублів, бо «існуюче забезпечення вчителів церковних шкіл нижче тої бажаної норми і недостатнє за умовами життя в Херсонській єпархії.» [13 ]. Виховна система не зуміла виконати завдань, поставлених перед церковно-приходськими школами. Це особливо проявилось на початку ХХ ст., коли популярність церковних шкіл знизилась у порівнянні зі школами міністерськими і земськими.

 У друкованому виданні  «Звіт про діяльність Херсонської  повітової земської управи за 1907 рік» у відомості про земські  школи вказано, що «…земська школа у с. Нова Одеса заснована у 1907 році. Законовчитель: священник Василь Іванов; учителі: Памукчі Андрій Іванович і Плугатар Олександр Петрович. У школі навчається 64 хлопчики та 39 дівчаток»  [15 ].

        Особливий інтерес у дослідника викликає щоденник священномученика протоієрея Миколи Романовського, який у період до 1917 року був інспектором церковно-приходських і недільних шкіл Миколаївщини, а також членом благочинницької ради Новоодеського благочинницького округу. Жив М.Романовський у Миколаєві, але, будучи інспектором шкіл, регулярно відвідував увірені йому навчальні заклади. При цьому перевіряв як знання учнів, так і педагогів, вивчав стан шкільних бібліотек, шкільних будівель, класів. Всю цю інформацію він занотовував у свій щоденник, пізніше аналізуючи і на цій підставі даючи необхідні рекомендації, спрямовані на поліпшення якості шкільної освіти. Ось рядки з щоденника:

«Новоодесская шк. 2 дек.

Учебниками снабжена в достатке. Просил из запаса выделить в КаспероНик. шк. 4 экз. Одинцева и  в Кандыб. 6 экз. Радонежскаго. Школьное здание предполагается с весны строить новое.

По слав. III отдел. читает псалмы и наизусть. По Русск. яз. введена книга Одинцева в III отд., во II только Попова.

По Зак. Б. в III отдел. употр. учебник … и катихизиса учат пространно.

Чтение во II и III отдел. довольно порядочно» [16].

Щоденник Миколи Романовського  зберігається у Миколаївському краєзнавчому музеї  (див. додаток 1).

У 1909 році була заснована Кашперівська земська школа. Навчання було платним. Тому відвідували школу більше діти заможних селян. У школі існувала практика фізичних покарань дітей [5;195 ].

У архіві Новоодеського районного  краєзнавчого музею виявлено фото випуску  «Новоодесского двуклассного училища» 1913 року, на якому зображено учнів-випускників з їх наставниками. Вражає ідея дизайну фото, яка  за дев’яносто сім років у принципі не змінилася – зображено глобус, шкільні підручники,  вставки з зображенням місцевих визначних місць тощо ( див. додаток 3).

Отже можна зробити висновок, що у Новій Одесі, як і у всій Російській імперії, у XIX – на початку ХХст.  освіта знаходилась під впливом церкви, а школи, як правило, функціонували при церквах . Учителювали в них в основному священослужителі.У Новій Одесі були церковно-приходські школи, також з’явилась волосна школа. Гостро стояла проблема дефіциту кваліфікованих педагогічних кадрів. За навчання у школі батьки повині були вносити певну плату. Спеціальних шкільних приміщень не було. Діти навчалися у пристосованих спорудах – церковних сторожках, сільських будинках.

Розділ ІІ. Розвиток освіти в Новій Одесі в 20 – 40-х рр. ХХ століття

2.1 Освіта в  20 –  30ті рр.

1917-1920 роки становлять  один з найскладніших періодів  в історії України. Вони ввібрали  в себе таку кількість подій  та явищ, що їх вистачило б на цілу історичну добу. Піднесення національної свідомості, становлення української державності, військові баталії, розшарування суспільства, утвердження більшовицької влади – це лише основні політичні події цього періоду. Проте він був важливим і цікавим в історії української освіти. Саме в цей час виникла ідея створення національної системи освіти та було зроблено перші теоретичні і практичні кроки в цій галузі.

На початку 20-х років  намітився курс на гуманізацію шкільної освіти. Центральне місце  відводилося естетичному вихованню. У звітах про діяльність Херсонської губернської народної освіти знаходимо інформацію про створення відділу мистецтв. Він складався з двох секцій «Ізо» та «Музо».

У школах Миколаївщини розгорталась антирелігійна пропаганда. З цією метою створювались дитячі антирелігійні організації. Їхньою метою було залучення дітей до боротьби з тими, хто вірує в Бога, і будь-якою ціною прищеплення дітям атеїстичного світогляду. Таким чином сіявся розлад між дітьми та батьками. З метою антирелігійної пропаганди і «популяризації знань з боротьби із засухою» проводились спеціальні лекції , а в школах вводився спеціальний курс «Міжнародне становище і голод» [1] .

З перших років Радянської влади комуністи і комсомольці  дбали про поліпшення культурно-освітньої роботи на селі. На початку 20-х років у Новій Одесі  почали працювати 4 початкові школи, які відвідували усі діти шкільного віку. Розгортається робота щодо ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Гуртками лікнепу керували близько 150 культармійців.  Вважається, що повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення було у 1939р. [5;596]. У школах запроваджувалося викладання українською мовою. Для дорослих створювалися курси вивчення української мови.

         Кількість учнів у школах постійно зростала, наприклад у  Кашперівській школі в 1924 році налічувалось 127 учнів, а у 30-х роках їх кількість зросла до 250 [5;195]. Було  введено загальноосвітню програму: церкву відділено від школи і запроваджено безкоштовне навчання.

 У 30-тих роках на території Нової Одеси існувала одна семирічна школа, дві початкові школи і школа колгоспної молоді (ШКМ). Згодом ШКМ було переіменовано на школу №1, директором якої призначено Бондарьова Семена Борисовича (1933-1941р.). Державою приділялась увага підвищенню кваліфікації та спеціальних знань населення, тому організовувались агрокурси, спеціальні професійні навчальні заклади, де здобували освіту старші школярі або дорослі.Поява таких закладів була зумовлена потребами часу: у країні відбувалися процеси індустріалізації та колективізації, які торкнулися відповідним чином і жителів Нової Одеси. З 12 січня 1929 р. по 3 червня  1930 року діяла   Новоодеська кустарно-реміснича професійна школа [19]. Школа керамстройтресту була реоганізована в автотракторну [22], також було організовано курси трактористів [21]. 

У зв’язку зі зростанням кількості учнів постало питання про розбудову шкільних приміщень. Вирішено було спорудити школу у центрі містечка. Будівництво розпочалося у 1932 році, а завершилось у 1936. Так з’явилося приміщення середної школи №1 на території парку (стара частина приміщення нинішньої СШ №2) ( див.додатки 3,4,5). Під час будівництва використовували будівельні матеріали з церкви, яку розбирали [ 15;80].   Влітку 1937 року відбувся перший випуск 10 класу.

За спогадами старожилів, які були наведені авторами у книзі «Нова Одеса. Історія міста в подіях, документах та спогадах» [10;82] у ті часи загальною любов’ю і повагою серед учнів і батьків користувалися вчителі: Сафонцева Матрона Іванівна (за сумлінну працю була удостоєна найвищої на той час нагороди - золотого годинника) та Махно Григорій Іванович - вчитель біології, добра, чуйна, інтелегентна людина, прекрасно грав на бандурі, чудово виконував українські пісні та думи. Шляхом вмілої організації роботи на пришкільній ділянці він прищеплював учням навички дослідницької роботи.

         У школах працювала велика кількість гуртків. Вони мали такі назви: драматичний, співочий, фізкультурний, військово- фізичної підготовки [ 15 ].   У школі № 1 особливою популярністю користувався  драматичний гурток, яким керував Байбарак Степан Дмитрович-вчитель креслення і малювання. Драматичний гурток став справжнім осередком культурного життя не тільки школи, але й усієї Нової Одеси [10; 182 ].

На кінець 30-х років  на Новоодещині навчанням було охоплено близько 2 тис. учнів [5;596]. Якщо порівнювати з кількістю учнів 1- 9 класів ЗНЗ Новоодеського району у 2008-2009 роках (2140 чол.) [7], - це приблизно стільки ж, скільки й у наші дні (навчання в 30-х роках було семирічним).

Значна увага приділялась виховній роботі : велася атеїстична пропаганда, утворювались політичні гуртки, школи політграмоти.

Однак, негативні явища, поширені у  державі, відбилися й на долях  учителів Новоодещині. Учителі, як і інші громадяни держави, переживали тиск політичних переслідувань .

Отже, у 20-30-х роках XXст. шкільна система зазнає змін. Проводиться українізація шкіл, відбувається активне впровадження соціалістичної ідеології у шкільну освіту, у школах ведеться антирелігійна пропаганда. Збільшується кількість дітей, охоплених навчанням. Будуються нові приміщення Розгортається робота щодо ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Відкриваються ремісничі та професійні навчальні заклади.  Поряд з цим спостерігаються й деякі негативні явища: тиск та перегини на грунті релігійних уподобань, преслідування  учителів на хвилі політичних репресій.

2.2    Шкільна освіта у м.Нова Одеса  у воєнні та    повоєнні роки

  Мирне життя було перерване нападом фашистської Німеччини. Розпочалася Велика Вітчизняна війна. 12-13 серпня 1941 року було захоплено Нову Одесу, 17 серпня  захоплено м. Миколаїв , а  4 листопада була окупована вся область. В серпні того ж року територія Миколаївщини була розділена на німецьку (рейхскомісаріат «Україна») і румунську (Трансністрія) зони окупації. Нова Одеса входила до останньої.  Всі окупаційні управління складалися з десятків відділів, один з яких був відділом освіти. Він відповідав за шкільну, бібліотечну справу, діяльність театрів, музеїв, кіно. Кінотеатри були в Миколаєві, Новому Бузі, Первомайську, Вознесенську та Новій Одесі [3;20]. У них демонструвалися здебільшого розважальні стрічки та фільми ідеологічного спрямування, зокрема антибільшовицького. Перед сеансами демонструвалися кіножурнали – хроніки, які демонстрували грандіозні успіхи вермахту на всіх театрах бойових дій, мали переконувати глядача, що радянська влада більше не повернеться.

 За спогадами сучасників у 1942-1943 рр. школи у Новій Одесі було закрито. У період окупації вчителі не працювали за фахом, а виконували будь-яку запропоновану роботу,  оскільки інакше не можна було прогодувати родину  ( див. додаток 13).

 Випускники шкіл  району, педагоги захищали Вітчизну  від фашистських загарбників.  Деякі  з них загинули смертю хоробрих. Не повернулися до мирної праці вчителі школи №1   Кузнець Іван Наумович, Глінський Борис Прокопович, Зінгер Манфісій Якович. Багато колишніх учнів за мужність і героїзм нагороджені орденами і медалями, а льотчик Леонід Агеєв  удостоєний найвищого звання Героя Радянського Союзу

[ 10;183].

У загальноосвітній школі № 3 в роки Великої Вітчизняної війни навчання припинилося. Під час визволення від фашистів тут розташовувався військовий шпиталь, а молоді вчительки допомагали доглядати поранених. Випускники СШ № 3 самовіддано захищали Батьківщину від грізного ворога. Серед них Герой Радянського Союзу І.І.Решетєєв, ім’я якого носить школа сьогодні [9].

          Відновлення шкільної мережі почалося одразу ж після визволення території Миколаївської області від фашистів. Органи місцевої влади залучили до участі в цій справі промислові і сільськогосподарські підприємства та населення. Однак умови для навчання дітей були складними.  З причини нестачі приміщень деякі школи працювали у дві-три зміни, класи були перевантажені.Кількість учнів в окремих класах сягала 60 чоловік. У 1945 роців кашперівській школі було більше 300 дітей [ 9].

 У 1945-46 навчальному році багато дітей не могли відвідувати заняття через важкі матеріально-побутові проблеми, відсутність одягу, взутя, тяжкі захворювання.

         У березні 1944 року Нова Одеса  була визволена від ворога. А уже у квітні 1944 року було налагоджено роботу освітніх закладів, про що свідчать наявні архівні матеріали (див. додаток 8).

  Як і до війни на території міста  розпочали роботу декілька шкіл: новоодеська неповно-середня школа №1, школи №2, №3,№4 та Спиридонівська початкова школа. Приміщення школи №1 було напівзруйноване: вибиті вікна і шибки, пошкоджений дах і підлога. Та все ж перший післявоєнний 1944-45 навчальний рік розпочався вчасно. Важко було і вчителям, і учням. Не вистачало найнеобхіднішого: підручників, зошитів, крейди. Замість парт стояли саморобні дерев’яні столи та лави, які приносили з дому. Чорнило виготовляли з бузини. Зошити зшивали з газет, підручник був один на 10 учнів і користувалися ним по черзі, передаючи один одному. Буквар був тільки у вчителя. Але прагнення до знань було таке велике, що учні цих труднощів не помічали [ 5; 183]. В архівних джерелах читаємо : 

 « Шкільне приміщення  майже зовсім розорене німцями,  тому потребує особливого ремонту:  вставити 4 вікна, 2 дверей і лісу  для ремонту криші. В школі  нема ні жодної парти, ні  жодного ослона, ні стола. Але,  все таки, діти на протязі всього  навчального року були забезпечені місцями, принісши з дому кожен для себе » ( пунктуацію і орфографію оригіналу збережено –    авт. ) [20].

  Районний відділ освіти у квітні 1944 року поновив свою роботу в Новій Одесі. Працівників відділу також спіткали певні  труднощі в післяокупаційний період, зокрема в організації діловодства. Достеменно не відомо в якому приміщенні знаходився відділ освіти, але зберігся невеликий архів за 1944 рік – це накази, автобіографії, заяви. Перші з них датовано 03.04. 1944 р. (див. додаток 5).  Не вистачало паперу для роботи, ведення документації. Тому для цього використовували всі наявні матеріали : квитанції, бланки, обривки палітурок книг та зошитів, поля газет та ін. (див. додатки 7,9,12). Особливо цікаві для дослідника виявились спеціальні бланки поштового паперу з ілюстраціями  військово-пропагандистської тематики, призначені для листування з фронтовиками. На звороті цих аркушів були написані автобіографії. Виявлено кілька різновидів такого паперу, на них можемо прочитати актуальні гасла того часу: « Мы можем и должны очистить советскую землю от гитлеровской нечисти !», «Смерть немецким окупантам!» (див. додаток 11).

        У 1944-1945 роках крім навчання, учні надавали посильну допомогу фронту: писали на фронт листи, відсилали посилки з продуктами і дитячими виробами. Одночасно допомагали дорослим у польових роботах, працювали на фермах. Школи Нової Одеси шефствувала над Миколаївським госпіта-лем : виступали з концертами,  возили  пораненим подарунки, зроблені власноруч [ 10;183].

Наказом № 43 РВНО від 30.03.1946 року «с целью устранения обезлички инспектирования школ, улучшения оперативного руководства и контроля над работой школ со стороны РОНО»   школи району було розділено на дві ділянки . До першої ділянки увійшли 21 школа району, в тому числі школи Нової Одеси : Новоодеська СШ № 1, Касперівська НСШ, Спиридонівська НСШ, Касперівська ПШ. До другої ділянки увійшли: Новоодеська НСШ № 2, Новоодеська НСШ № 3, Новоодеська ПШ № 4. Таким чином, у селищі Нова Одеса на той час працювало 7 шкіл: початкових – 2, неповно-середніх – 4, середня  - 1 [24]. За відомостями про кількість учнів, що маємо з інших джерел   , у Новоодеській початковій школі № 4 навчалося 84 учня, у Касперівській неповно-середній – 210 учнів, Новоодеській неповно-середній школі № 1 – 103 учня  [20].

         Поступово налагоджувалося шкільне життя. У перші післявоєні роки у НСШ №1 працювали: директор – Дученко, якого згодом замінила Шпак Олександра Никифорівна,завпед – Кокул, вчитель фізики та математики – Теплов Н.П., літератури – Фощенко М.І. Директором школи № 4 була Гороховська С.М., а Спиридонівської початкової школи – Цюпко Е.І.  Колишні учні стали пізніше вчителями - це Ліфанов І.І., Бирзул І.Д., Садовнікова В.М. 

В архіві відділу освіти Новоодеської РДА є згадки про  успішність учнів семирічної школи за 1946 – 1947 навчальний рік, а у Обласному державному архіві Миколаївської області збереглися звіти про роботу шкіл за 1944 – 1945 н.р. Учні вивчали такі дисципліни: українську мову, українське читання, російське читання, арифметику, історію, географію, військово-фізичну підготовку, малювання, співи [20]. Підручники містили багато заідеологізовано інформації.  Зокрема,  підручники з англійської мови того часу містили тексти з історії партії, про Велику Жовтневу соціалістичну революцію

Прикметною рисою того часу було залучення учнів та учителів до виконання різних господарських  робіт у колгоспах, збирання металолому. Так у звітах про роботу шкіл за 1944-1945 н.р. читаємо: «Діти приймали активну  участь у господарській роботі, а саме: у виловленні суслів» [ 20].

  Як і до війни, в школах працює велика кількість гуртків. Найбільшою популярністю в НСШ № 1 користується драматичний гурток, яким керувала вчителька української мови та літератури Кранга Віра Іванівна та Ліфанов Іван Іванович. Популярними були виступи агітколективів виступали не тільки в Новій Одесі. До речі, в Себине, Сухий Єланець добиралися пішки. У школі не було ні актового, ні спортивного залів. Уроки фізкультури і тренування проводилися на спортивному майданчику, вечори відпочинку - у вестибюлі школи. Кращою у районі була пришкільна навчально - дослідна ділянка, яка знаходилась в районі лікарні. Дослідницькою роботою керувала вчитель біології Бурлаченко Катерина Іванівна [5;183].

У післявоєнні роки в  країні продовжувалась політика тоталітарного контролю над суспільством. Значна увага приділялась організації виховної роботи у закладах освіти, виховним та антирелігійним моментам на уроках. Урядом та органами влади на місцях  видавались відповідні розпорядження, накази. Так, в наказі № 20 по Новоодеському РВНО від 05.02.1946 року «Про обследование школ Н-Одессы» стосовно роботи педагогічного колективу Новоодеської СШ читаємо: «Урок литературы в 7 классе у т.Фощенко проведен правильно, методически обоснован. Учительница борется за культуру речи учащихся, увязывает политико-воспитательные моменты с подачей нового материала. Антирелигиозное воспитание ярко проходит через весь материал. …Также отмечаю лучших учителей тт. Музыченко, ФощенкоМ.Л., Григоренко, Макали, Дудеву, которые по-большевистски взялись за воспитание и обучение детей» (виділено автором)  [ 24].

Відновлювали роботу піонерська та жовтенятська дитячі організації. У кожній школі працювала піонервожата [25]. У Новій Одесі працює піонерський клуб – найвірогідніше заклад-прообраз Будинків піонерів 1970-1980-х рр та сучасних Будинків учнівської творчості. Роботі цього закладу приділялася належна увага. Наприклад, наказом № 48 по Новоодеському РВНО від 13.04.1946 року звільнено з роботи бібліотекаря «райпионерклуба т. Шемелюк А.И. как не справившуюся со своими обязанностями» . У штаті піонерклубу був також «массовик-затейник» [ 25 ].