Самоврядування в XVI - XVIII ст

1. ВС  ТУП

    Тема історії міського самоврядування є дуже актуальною у наш час. Адже Україна стала на шлях  соціально-економічного розвитку та інтегрування в Європейський простір, а досвід розвинених країн Європи та світу свідчить, що децентралізація – збільшення повноважень, та в свою чергу відповідальності міської влади – забезпечує швидкий та стабільний соціально-економічний розвиток, покращує рівень місцевих доходів та рівень життя населення.

     У світі зараз триває тенденція  до децентралізації та збільшення  частки самоврядування. Ще у першій конституції США 1788р. було зазначено, що самоврядування є важливою ланкою у розвитку країни.

    В Європі  ця тенденція поширилась у повоєнний період. Першопрохідцем, який поклав «почин» розширенню повноважень місцевої влади, став президент Франції Шарль де Голль. Згодом цей досвід перейняли й інші країни Європи й успішно його використовували.

    Таке питання стоїть зараз  і перед Україною, адже підвищення  повноважень місцевої влади має  збільшити надходження в місцевий  бюджет, тим самим пришвидшити  соціально-економічний розвиток  регіонів і країни в цілому.

   В цій статті розглядається зародження самоврядування, як такого, в Київській Русі, його розвиток і становлення в Російській імперії в дореформений період( до 1860-хх років). Також тут йтиметься про життя населення, зокрема, про життя міщан, які були безпосередніми учасниками процесу самоврядування, і які відчували на собі результати своєї діяльності. У статті розглядається період XVIII-першої половини XIX ст., який був періодом становлення самоврядування у тодішній централізованій Російській імперії.

   В цей час в Російській імперії  відбувалося формування державного  апарату.  У відповідності з  царським маніфестом «Об учреждении министерств» 1802 р. були створені вісім міністерств: Військово-морських сил, Сухопутних сил, Закордонних справ, Внутрішніх справ, Юстицій, Фінансів, Комерції та Народного просвітлення. Завершення формування міністерського апарату в імперії відбулося разом з виданням у 1811р. «Общего учреждения министерств».  Нажаль це не призвело до суттєвого покращення ситуації, і управління країною так і залишилось централізованою та бюрократичною системою. Самоврядування міст  також було на невисокому рівні. Та воно все таки мало місце і з часом, за рахунок дедалі більшого впровадження владою нових реформ, почало розширювати рамки своїх повноважень. Але, на жаль, навіть дивлячись на деякі позитивні зрушення, Російська імперія за своїм економічним, соціальним, культурним розвитком та розвитком самоврядування залишалась  позаду країн Західної Європи.

   Отже головним завданням органів  міського самоврядування було  забезпечення соціально-економічного  розвитку та підвищення рівня  життя населення. Недосконала  система управління та обмеженість  повноважень місцевої влади, іноді, навіть у дріб’язкових питаннях, не давало їм змоги в повній мірі виконувати свої завдання.

2. ЗАРОДЖЕННЯ САМОВРЯДУВАННЯ НА РУСІ. МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО

   Самоврядування в слов’янських  країнах винило дуже давно.  Його зачатки існували ще в  період, коли формувались перші  слов’янські державні утворення.  За тих часів основним суб’єктом самоврядування були рід та плем’я. В їх відносинах все було колективним і основу становило общинне самоврядування.

    Більш впевнено самоврядування  окреслило свої рамки за часів  Київської Русі. В цей період  формуються перші його чіткі  ознаки. Відбулось  формування місцевої влади, яка представлялась вождями, радою старійшин та віче-народних зборів, що були верховним органом місцевої влади , і в якому на рівних правах брали участь всі вільні жителі міста. Всі існуючі на той час органи влади – боярська рада , посадники та інші назначались віче, і ним же могли бути відсторонені. Така структура самоуправління сприяла соціально-економічному розвитку, культурному розвитку, давала можливість всьому населенню брати участь у вирішенні важливих питань їхнього життя.

   Тогочасні відносини самоврядування  з державним управлінням можна  розглядати як постійні і нерозривні, адже самоврядування було невід’ємною  часткою управління державою.

   В подальшому самоврядування  продовжувало розвиватись. На  основі його розвитку в X-XII ст. почали з’являтись  торгівельні та виробничі організації, які брали в ньому активну участь. На території роздробленої Русі, а саме в Новгороді виникла одна з перших на Русі торгівельна спілка.

   В ті часи саме торгівельні  організації були яскравими представниками  самоврядування. Ці організації  мали свої устави і автономію,  обмежуючи цим самим втручання  влади у свої справи.

   Самоврядування міст в той  час також пов’язувалось з  торгівельними організаціями, але  тут утворюється уже змішана  торгівельно-промислова  управлінська  верхівка.  Деякі міста укладали  з князем договори . З них місту  дозволялось впроваджувати торгівельні  стандарти, також місто мало  право на частину з податків.

  На  той час управління в різних  князівствах роздробленої Руської  держави  відрізнялось: в одних  самоврядування процвітало, а в  інших було в обмеженій формі. 

  Магдебурзьке  право з’явилось в Німеччині  наприкінці XIII ст. Воно виникло у місті Магдебург, як феодальне  міське право, згідно якому економічна діяльність, майнові права , соціально-політичне життя міщан регулювалось своєю системою юридичних норм. В XIII-XVIII ст. магдебурзьке право поширювалось на території Польщі й Великого князівства Литовського, до яких входили Україна, Білорусь та деякі інші землі майбутньої Російської імперії.

  Магдебурзьке  право було важливою частиною  самоврядування міст. Зазвичай за  ним регулювались такі аспекти  розвитку та управління міст, як промислове виробництво, торгівля, порядок виборів і діяльності  міського самоуправління взагалі. Воно давало міщанам право на вільну торгівлю власність на землю та ін. В містах з Магдебурзьким правом дозволяли будувати ратуші, фабрики, млини , магазини, лотки та організовувати ярмарки. Місто мало право самостійно встановлювати податкові норми. Також місто мало свою скарбницю. За Магдебурзьким правом місто звільнялось від влади воєвод, панів, старост, суддів, намісників та ін. Також за цим правом в містах створювався власний суд. За цим правом жителі міст звільнялися від таких повинностей як служба у війську та ін.

  Обов’язки  міст  перед державою зводились  до мінімуму. Місто виплачувало лише один державний податок та деякі особливі податки (наприклад військовий податок).

  Магдебурзьке право справляло позитивний вплив на всі аспекти розвитку міста, тобто забезпечувало його стабільний соціальний, культурний та економічний розвиток. В підсумку можна сказати, що Магдебурзьке право було основою самоуправління, адже самоуправління було його суттю.  
 

3. САМОВРЯДУВАННЯ МІСТ У ДОРЕФОРМЕННИЙ ПЕРІОД  ( до 1860- хх років)

   Як було сказано вище, місцеве самоврядування, як повноцінне явище суспільного життя та громадянського суспільства зародилося ще в далекій давнині. Воно існувало як громадське самоврядування ще до державно-організаційного суспільства, пройшло ери античного світу, Середніх віків і Нового часу. Починаючи з кінця XVIII ст., І особливо в XIX ст., Місцеве самоврядування стає активним об'єктом теоретичного наукового осмислення, активно використовується при веденні самоуправління. 

   Стан способів управління державою в XV-XVI ст., в тому числі і самоврядування, коливався в залежності від історичних умов та положення станів. Самоуправління було тісно пов’язане з адміністративно-територіальним устроем. У тодішній Російській  імперії закономірністю була соціально-економічна нерівність повітів. Доходило до того, що адміністративні одиниці мали різні найменування: повіт, земля, царство. Поступово повіти розпадаються на складові частини, які, стаючи областями держави, виділяються в особливі управління - волості, створюються також особливі територіальні одиниці - стани, третини, чверті.  

 На  рахунок розвитку самоврядування та його відносин з державомю то можна сказати, що воно й самодержавство розвивалось одночасно і паралельно. 

   Місцеве самоврядування набуло нового значення в період становлення і розвитку Російського централізованого апарату (XV-XVI ст.), коли Іван IV Грозний впроваджував свої реформи, які були викликані обстановкою гострої політичної боротьби, що зумовило створення губних і земських органів, так як "в станах і волостях чінятца розбої та татьби великі, села і села розбивають, тяганина велика ".  

   Правову основу самоврядування визначили губна (30-і рр.. XVI ст.) Та земська (1555-1556 рр..) реформи, які призвели до того, що міське населення долучилося до формування виборних органів місцевого самоврядування (губні і земські хати). Їх створення в значній мірі стало результатом вдосконалення системи суду та розшуку, що після реформи почала долучати до здійснення суду - "добрих" або "« кращих »людей. Білозерська статутна грамота 1488 р., а потім Судебник 1497 р. закріпили цю практику.Також ці документи забороняли посадовим особам місцевої адміністрації (намісникам і волостелям) вершити суд без виборних представників дворянства і верхівки тяглого населення, що було неаби-яким проривом самоврядування втой період.  

   Білозерська статутна грамота забороняла намісникам і їх слугам стягувати мита і деякі податки. Ця функція покладалася на соцьких, яких обирало населення адміністративно-територіальних одиниць - сотень. Білозерська митна грамота 1497 р. свідчила про розвиток міст та самоврядування в них. Для збору мит "краща частина посадского населення і черносошного селянства обирала зі свого середовища улюблених голів і старост".  

   Широке поширення губних органів зафіксувала Псковський літопис 1541 і підтвердив Судебник 1550 р., розмежувавши повноваження намісників і губних хат. У губних грамотах цього часу регламентувалися певні вимоги до кандидатів, що обирається на посаду старост: прожитковий (тобто певна міра спроможності), грамотність і благонадійність. Посадові особи до органів земського самоврядування відповідно до реформи обиралися тільки з "кращих" людей, тобто із середовища дворян, посадского населення і заможних верств черносошного селянства. Пізніше ці норми були закріплені в Соборному уложенні 1649 р. До середини XVI ст. органи губного і земського самоврядування функціонували в більшості міст майбутньої Російськоі імперії.Губні і земські хати були зародковими формами місцевого територіального самоврядування. Характерно формальне схожість з аналогічними процесами в європейських країнах, де "вільні права" містах скаржилися владою монаршої або феодальної. Статутні грамоти в змістовній частині, в основному, збігалися з хартіями вольностей, регламентуючи порядок формування, склад, систему, а також компетенцію окремих органів і посадових осіб, відповідальність останніх у разі невиконання ними своїх обов'язків. Особливістю російського права була більш докладна характеристика поліцейських і судових функцій.  

   На ряду з деякими позитивними  зрушеннями, значної шкоди місцевому самоврядуванню завдала опричнина, введена Іваном Грозним в 1565 р. Це був період дезорганізації управління, знищення самостійності та ініціативи громадян у вирішенні місцевих справ. 

   Новоторговий статут, прийнятий 22 квітня 1667, надав купецтву і торговим людям право обирати зі свого середовища "гостя з товарищи", в компетенцію яких входили зовнішньоторговельні справи. Під страхом покарання вони повинні були стежити за дотриманням законів про торгівлю, оберігати торгових людей від розорення і "дбати" про надходження митних зборів у скарбницю. Вони займалися не тільки організацією торгівлі, але і судом. Одночасно обмежувалася компетенція воєвод - основних посадових осіб царської адміністрації - стосовно торгових людей.  

     Подальше оформлення торгово-ремісничого і промислового населення "країни в самокероване стан зумовили реформи Петра I. У 1699 р. була створена Бурмистерская палата (Ратуша). До її складу увійшли бурмистри, які обиралися посадским населенням, насамперед купецтвом. Палата об'єднала управління посадскими і торговими людьми. На місцях аналогічно створювалися земські хати.  

    Основний порив у розвитку  місцевого самоуправління відбувся  з впровадженням реформи міського самоврядування 1718-1724 рр.. Відповідно доякої були створені магістрати. Магістрати - це органи управління певної суспільної територіальної одиниці - міста. Міське співтовариство було формально визнано суб'єктом місцевого самоврядування. Як загальноміські органи магістрати повинні були займатися пристроєм шкіл, сирітських і гамівних будинків, шпиталів і бірж, благоустроєм міста, оберігати місто від пожеж, пристроювати "гуляк та злиднів, здійснювати державні збори і контролювати сплату мита, розглядати менш значні цивільні і кримінальні справи. У 1734 р. міста отримали реальні можливості домогтися для городян фінансово-економічної самостійності, незалежності від органів державної влади в даній області.  

   Формування станових (перш за все дворянських і міських) органів місцевого самоврядування в другій половині XVIII ст. проходило в обстановці підготовки та обговорення численних проектів державного перебудови. Серед них - "Представлення установ законодавчої, судітельной і наказательной влади в Російській імперії" професора Московського університету С. Є. Десницький (1768). Необхідно відзначити його внесок у розвиток муніципальної теорії: була зроблена спроба визначити функціональне утримання і компетенцію місцевого самоврядування. Серед суб'єктів місцевого самоврядування особлива роль відводилася купцям, міщанам, вільним селянам-власникам, а також представникам університетів і різних корпусів, училищ, науки і мистецтв ".  

  Розкриваючи співвідношення самоврядування та держави в період 1497-1785 рр.., Дослідники відзначають, що воно не мало стійкого характеру, тому що була відсутня власна чітка модель побудови суспільства і управління ім. Центральна влада мало приділяла уваги відновлення колишньої могутності земщини.  

   У подальшому, за царювання Петра I, спостерігається підпорядкування місцевого самоврядування адміністрації, що знову призвело до розриву держави і суспільства, самоврядувальні початку були віддалені від державних справ.

   Перші прояви затвердження павової основи самоврядування з’явилися наприкінці  XVIII ст. Саме тоді самоуправління на місцях затверджувалося у спеціальному законодавстві. А саме: розвиток дворянського і міського самоврядування забезпечувала « Грамота на права вольності і переваги благородного російського дворянства» та ще один нормативний документ «Грамота на права і вигоди містам Російської імперії». Ці правові акти були видані указами Катерини ІІ в 1785 р. 

   Представницьким органом дворянського самоврядування, стали Збори. До його складу входили всі дворяни, що мали маєтки на даній території і досягли 25-річного віку. Збори обирало ватажків дворянства строком на три роки; їх кандидатури підлягали затвердженню губернатором (на рівні повіту) або представником царської влади в губернії при обранні губернського предводителя дворянства. Дворяни отримали право обговорювати і давати уявлення по "питань суспільної користі" місцевій владі, центральним державним органам, государю імператору. Збори також обирало засідателів у станові суди губерній і поліцейських посадових осіб земської поліції. Відносини органів дворянського самоврядування з органами державної влади будувалися виходячи з принципу адміністративного контролю з боку держави за організацією та діяльністю органів дворянського самоврядування.  

   Жалувана грамота містам визначала основним суб'єктом міського самоврядування міські збори - "суспільство Градське", до складу якого входили міські обивателі. Воно збиралося один раз на три роки з ініціативи губернатора для розгляду найбільш важливих пропозицій, пов'язаних з розвитком міста та напрямками діяльності губернської адміністрації.  

   Поточні питання життя міста вирішували виборні органи міського самоврядування: міська загальна дума і міська шестигласна дума. До складу міської загальної думи входили представники всіх шести "розрядів" міського населення (справжні обивателі; гільдії; цехи; іногородні та іноземні гості - купці; імениті громадяни; посадські). Загальна міська дума була представницьким органом. Виконавчо-розпорядчі функції передавалися обирається загальною міською думою шестигласної міській думі. Виборча система враховувала як станову структуру міста, але і майновий ценз. Суттєво обмежувалися права малозабезпечених. 

  Функції міського самоврядування визначалася вирішенням питань місцевого значення, в тому числі: спостереження за міцністю публічних міських будівель і побудова всього того, що необхідно городянам, в тому числі торговельних площ, пристаней, комор, магазинів; розвиток системи громадського піклування; діяльність щодо збільшення джерел місцевих доходів, забезпечення жителів міста необхідними засобами для "прогодування і змісту"; охорона міста від сварок і позовів з навколишніми містами і селищами, збереження між жителями міста "світу, тиші і доброї згоди"; поліцейські функції; вирішення суперечок і конфліктних ситуацій між гільдіями і цеховими організаціями ремісників.  

Жалувана грамота містам надавала певні гарантії діяльності органам місцевого самоврядування. Зокрема, так само, як дворянські збори, міські збори, як було зазначено Катериною II, "на суд, та не постане, але так захищається своїм стряпчим". Скарги на роботу міського загальних зборів та міської шестигласної думи подавалися в губернський магістрат. Держава виступала арбітром у вирішенні конфліктних ситуацій між органами міського самоврядування і городянами.  

   У цілому в XVIII ст. була підготовлена основа для розвитку російського місцевого самоврядування в другій половині XIX ст.  

4.Функціонування органів міського самоврядування  на прикладі фінансової діяльності Єлисаветградської міської думи за 1800 р.

   У цьому розділі описуеться фінансова діяльність Єлисаветградської міської думи, а саме  прихід(дохід) та розхід міської казни. Нижче буде приведений детальний список приходу та розходу казни за 1800 р. а також приклади використання коштів міською думою.  

                                                     Прихід¹

   По предписанням Єлисаветградської міської думи до приходу записані 

1. 2-го січня  ті, що залишилися від минулого 1799 року – 19 рублів 75 копійок.

  Внесенні місту Єлисаветграду  громадянами з добровільних податків

2. 5-го березня на міські витрати - 150 руб.
3. 20-го березня на міські витрати - 300 руб.
4. 29-го березня на міські витрати - 50 руб.
5. 16-го травня на міські витрати - 580 руб.
6. 4-го липня на міські витрати - 650 руб.
7. 28-го липня на міські витрати - 430 руб.

  Всього 2179 руб. 75 коп.

8. 24-го серпня Єлисаветградським купцем Андріем Набоковим, за самовільне володіння суспільною вигонною землею , занятою ним під миття та складання шерсті з вівць та побудову амбару  відібрати за минулий та цей рік п’ятсот рублів – 500 руб.
9. 29-го вересня на міські витрати -  755руб.
10. 28-го листопада на міські витрати -  1437руб.
11. 29-го листопада на міські витрати -  2429руб. 74 коп.
12. 30-го листопада взяти в єлисаветградського купця Івана Шегарцова  документ на рахунок добровільного складання тисячу семисот дванадцяти рублів трьох копійок трьох четвертей та одніеї третьої копійки – 1712 руб. 3 ¾ і 1/3 коп.

   Взагалі за 1800 рік до приходу записано 9013 руб. 52 ¾ і 1/3 коп.

_{1-Державний  архів Кіровоградської  області; фонд  № 18; опис №1 ; справа  № 32; ст.1.} 

   Отже з цього можна випливає, що основна частина доходів міста – це добровільні внески громадян, та в меншій мірі доходи від накладення штрафних санкцій на тих чи інших осіб. Це є важливою ознакою самоврядування, адже свідчіть про те, що держава фінансово не допомагала містам і мало втручалась в їхнє життя, цим самим полишаючи їх соц.- економічний розвиток на них самих – тобто давала їм право на самоврядування. Можна сказати, що місто не лише самостійно збирало кошти на своє самоуправління, а й самостійно, через виборні органи влади( міська дума та ін.) вирішувало куди їх витратити: чи то на ремонт вулиць, чи на освітлення міста, чи на отоплення будівель, чи виплату платні (жалованья) громадським працівникам і т. д. Нижче будуть зазначені деякі приклади міських витрат на ті чи інші потреби за той же 1800 рік:

                                              Розхід(витрати)²

   По предписанням Єлисаветградської міської думи записано в витрати взятої з суми міста Єлисаветграда… 

1. 31-го  березня взяті  на канцелярські  потреби міських  магістрата,  думи, та міських судів:

• Міщанину Івану Старичкову за бумагу…всього – 72 руб. 56 коп.

• Купцю Якову Васильєву за четверть з половиною пуди сальних свічок – 19 руб. 35коп.
• Міщанину Степану Бичкову для зварення чорнил – 1 рубиль 75 коп.
• Купцю Петру Машукову за два підсвічники, по рублю п’ятдесят копійок кожен та троє щіпців по сорок копійок кожна – 4 руб. 20 коп.
• Селянину Івану Чорному за сто п’ятдесят  возів дров… і того – 172 руб. 50 коп.
• Міщанину Царенку за двадцять дев’ять возів соломи – 31 руб. 90 коп.
• Міщанину Івану Орлову за п’ять столів по три рублі та за вироблення ящика вартістю один рубль тридцять  п’ять копійок .
• Купцю Матвею Турченінову за два зроблені стовби для кардігардії – 5 руб.
• Купцю Ільї Чімєніну на лагодження печі в кардігардії дано тисячу спаленого кірпічу та – 7 руб.
• Купцю Петру Петрову за взяті, на лагодження даху в лазареті, тисячу цвяхів – 6 руб.
• Міщанину Степану Кудрявцеву за лагодження конюшень та лазарету – 35 руб. 4 коп.
• Міщанину Івану Пєрєплєтчику за переплетення в магістраті восьми книг – 4 руб.
• Єлисаветградській поштовій конторі за календар та доставку газет – 4 руб. 20 коп.

2. 4-го  липня виплата  платні, за цьогорічну  січневу третину,  чинам в городській поліції. Поліцмейстру титульному раднику Осипу Алєєву – 83 руб. 33 1/3 коп.

  Частним приставам:

• Титулярному раднику Петру Каніболотському – 50 руб.
• Губернському секретарю Пантелеймону Карейшє – 50 руб.

3. Магістрат:

• Секретарю Василю Зеленому – 166 руб. 66 2/3 коп.
• Протоколісту колежському реєстратору Роману Жданову – 66 руб. 66 2/3 коп.
• Начальнику столу, колежському реєстратору Олексію Жуповському  66 руб. 66 2/3 коп.
• Колежському регістратору Івану С… - 35 руб.

 Реєстраторам:

• Роману Жежурову – 25 руб.
• Корнію Панковському – 25 руб.
• Павлу Дрюнову– 25 руб.
• Михайлу Погребнову – 20 руб.
• Івану Сосновському – 25 руб.

     Писцю Афанасію Красінському – 15руб. 

4. Судам:

• Словесному  колежському регістратору  Ігнату Чурсіну – 30 руб.
• Сиротськом у регістратору Дорофію Руденкову  - 30 руб.
• Регістратору міської думи Петру Шевченкову – 30 руб.
• Регістратору Михайлу Лубенському, що знаходиться при канцелярії його превосходительства пана таємного радника новоросійського громадянського  губернатора Івана Яковлєвича… реєстратору михайлу Любинському – 25 руб.
• Приставу Федору Якушенку – 15 руб.

 Всього  за 1800 рік витрачено 9013 рублів 52 ¾\1/3 копійки.

  Ми  бачимо, що зібрані кошти місто витрачало на забезпечення нормальної роботи органів самоуправління, а саме міської думи , магістрату, судів; на впорядкування господарчих справ, на ремонт громадських закладів, таких, як лазарет та конюшні. На утримання та виплати платні працівникам думи, магістрату, судів, міської поліції та ін. органів виконавчої влади. В цілому, дивлячись на приклад фінансової діяльності органів влади міста Єлисаветграда, можна сказати що міське самоврядування велося доволі активно, з невеликим втручанням державної верхівки, і це складало позитивний вплив на соціально-економічний розвиток міст.

_{2 - Державний архів  Кіровоградської  області; фонд  № 18; опис №1 ; справа  № 32; ст.4, 5, 8.}                                                                                                                                               

                       5.ВИСНОВКИ 

   Розглянувши питання міського самоврядування в Російській імперії, можна сказати, що самоврядування пройшло довгий шлях розвитку. Зародившись ще в часи додержавних утворень воно пройшло певні етапи свого розвитку, одним з яких і був період до другої половини XV-ХIX ст. або дореформенний період.Під час цього періоду сформувались правові засади розвитку самоврядування. 

  Цей період відзначався поширенням загально-європейських тенденцій розширення самоврядування в Російській імперії.  Тут воно також розвивалось, поступово відокремлюючись від дежавной влади. Хоча влада в тогочасній імперії й залишилась централізованою самоврядування дійшло певного прогресу, коли  Катерина II впровадила « Грамоту на права вольності і переваги благородного російського дворянства» та«Грамоту на права і вигоди містам Російської імперії». Ці правові акти були видані указами Катерини ІІ в 1785 р.

   Можна сказати так, що самоврядування  у дореформений період почало  міцно ставати на ноги, сформувались  конкретні органи міської влади,  сформувались чіткі процеси у  їх діяльності. Утворились сталі  зв’язки між ними самими та  між ними та державою. Життя  та благополуччя  міст забезпечували  такі органи міської влади,  як міська дума, магістрат та  ін. головне в цьому є те що ці органи були виборними, тобто через них діяв народ, і вони насамперед мали задовольняти його вимоги, і у своїх діях мали керувалися насамперед ними. Нажаль, тогочастна централізована влада імперії не давала самоврядуванню  розвиватись на повну потужність. Але не дивлячись на це можна впевнено констатувати, що самоврядування займало поважну нішу у тогочасному управлінні державою, що справляло позитивний вплив на її розвиток. 

  Підсумовуючи усе вищесказане можна сказати, що в XVIII - початку XIX ст. була підготовлена правова, соціальна основа для розвитку місцевого самоврядування в Російській імперії в другій половині XIX ст.