Сертифікація швейної продукції
Міністерство освіти і науки України
Хмельницький Національний університет
Гуманітарно-педагогічний факультет
навчання
РЕФЕРАТ
на тему:
«Сертифікація швейної продукції»
Хмельницький - 2011
План
Вступ…………………………………………………………………
1. Сертифікація та оцінювання відповідності систем якості та продукції …...4
2. Українська державна система сертифікації продукції та систем якості…..18
3. Оцінювання відповідності продукції………………………………………...24
Висновки…………………………………………………………
Література……………………………………………………
Вступ
В умовах розвитку міжнародної торгівлі і споріднених їй видів діяльності, успіх окремих підприємств та галузей економіки на зовнішньому і внутрішньому ринках повністю залежить від того, наскільки їх продукція або послуги відповідають стандартам якості. Тому проблема забезпечення і підвищення якості продукції актуальна для всіх країн і підприємств. Від її вирішення в значній мірі залежить успіх і ефективність національної економіки. При цьому необхідно враховувати те, що підвищення якості продукції — задача довгострокова і безперервна. Рівень якості продукції не може бути постійною величиною. Вироби залишаються технічно прогресивними, зручними, красивими, модними до тих пір, доки їм на зміну не прийдуть нові, ще більш досконалі, що обумовлено науково-технічним прогресом в науці і техніці. Але на кожному часовому етапі якість продукції повинна бути оптимальною, тобто такою, що максимально задовольняє потреби споживачів при відносно мінімальних затратах на її досягнення.
З розвитком науково-технічного прогресу проблема якості не спрощується, а, навпаки, стає складнішою. Тому вирішувати її традиційними методами, тобто лише шляхом контролю якості готової продукції, практично неможливо. Повинен бути комплексний, системний підхід, реалізація якого можлива лише в рамках системи управління якістю. Відомий американський спеціаліст Едвард Демінг ще в 1950 році писав, що на 85 відсотків вирішення проблеми якості залежить не від людей, а від системи управління якістю.
1. Сертифікація та оцінювання відповідності систем якості та продукції
Підвищення вимог до якості продукції, процесів і послуг в умовах гострої конкуренції зумовило потребу у перевірці та підтвердженні відповідності якості продукції або послуг нормативним документам. Одним із ефективних методів, який застосовується у світовій практиці для проведення робіт у цьому напрямку, є сертифікація. Вона дозволяє на основі випробувань продукції в спеціалізованих лабораторіях (центрах) забезпечити захист прав споживачів цієї продукції шляхом отримання ними вірогідної та об'єктивної інформації про її властивості, характеристики та відповідність нормативній документації, незалежно від того, коли, ким і де вона виготовлена. Мета сертифікації - захист споживачів від неякісної продукції. При цьому, стимулюючи виробника до задоволення вимог споживача і ринку щодо якості продукції, сертифікація сприяє підвищенню організаційно-технічного рівня виробництва, що в свою чергу створює умови для випуску конкурентоспроможної продукції та для розширення ринку збуту. Крім того, будучи інструментом експертизи якості, сертифікація переросла у норму торговельних взаємин будь-якого рівня й стала могутнім засобом управління як у міжнародній, так і внутрішній торгівлі.
У виробничій та комерційній діяльності термін «сертифікація» набув поширення за останнє десятиріччя XX століття. Але сертифікація як процедура застосовується досить давно і термін «сертифікат» відомий з XIX століття. Так, у словнику іноземних слів, що увійшли до складу російської мови, виданому у 1902 році під редакцією А. Н. Чудинова, дається визначення слова «сертифікат» (франц. certificat, від лат. certus - вірний і facio - роблю) як посвідчення, письмове свідоцтво. У фінансовій сфері поняття «сертифікат» трактують в одних випадках як грошеве свідоцтво на визначену суму, в інших - як облігацію спеціального державного займу.
Понад 100 років термін «сертифікат» використовується у міжнародній метрологічній практиці. Так, супровідний документ до отриманого Росією у 1979 році прототипу кілограма мав наступну назву: «Міжнародний комітет мір та вагів. Сертифікат міжнародного бюро мір та вагів для прототипу кілограма № 12, який переданий Міністерству фінансів Російської Імперії». Крім того, діяльність з офіційної повірки та таврування (або пломбування) засобів вимірювання розглядається як сертифікація.
Поняття «сертифікація» вперше було визначене комітетом з питань сертифікації SERTICO (начасі CASCO) при Раді ISO і сформульоване в Настановах ISO 2 таким чином: «Сертифікація відповідності являє собою дію, яка свідчить за допомогою сертифіката відповідності чи знака відповідності, що виріб або послуга відповідають конкретним стандартам чи іншому нормативному документу». При цьому «відповідність» визначена як «дотримання усіх установлених вимог до продукції, процесу чи послуги».
Начасі сертифікація визначається як «процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем управління якістю, систем управління довкілля, персоналу встановленим законодавством вимогам» [Закон України «Про підтвердження відповідності»].
Сертифікація продукції базується на таких діях:
- випробування зразків продукції;
- оцінка умов виробництва продукції;
- подальший нагляд (інспекційний контроль) за якістю продукції та виробництвом.
Крім сертифікації продукції значної актуальності набуває сертифікація системи управління якістю. Сертифікована система управління якістю дає найбільшу впевненість у стабільності виробництва. Перевага сертифікованої системи управління якістю полягає у тому, що в деяких випадках вона є основою для сертифікації продукції або замінює у визначених ситуаціях необхідність сертифікації продукції. Сертифікація систем управління якістю опирається на міжнародні стандарти ISO серії 9000, які ввібрали в себе позитивний досвід, нагромаджений економічно розвиненими країнами.
Сертифікат відповідності - документ, виданий згідно із правилами системи сертифікації, який вказує, що забезпечується необхідна впевненість у тому, що потрібним чином ідентифікована продукція, процес чи послуга відповідають вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа.
Знак відповідності (в галузі сертифікації) - захищений в установленому порядку знак, використовуваний або виданий згідно із правилами системи сертифікації, який вказує, що забезпечується необхідна впевненість у тому, що дана продукція, процес чи послуга відповідають вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа.
Залежно від змісту сертифікації, обсягу заходів із забезпечення якості продукції, участі (або неучасті) в них сторонніх організацій розрізняють самосертифікацію або декларування відповідності та сертифікацію третьою стороною.
При самосертифікації виробник (постачальник) засвідчує відповідність продукції встановленим вимогам (нормативним документам) у формі декларації про відповідність, яка являє собою документально оформлену в установленому порядку заяву виробника або уповноваженої ним особи, де дається гарантія відповідності продукції цим вимогам. Це означає, що виробник повинен сам пересвідчитись у відповідності продукції встановленим вимогам, тобто самостійно провести необхідні процедури оцінки відповідності. Підприємства-виробники (постачальники) несуть юридичну відповідальність за вірогідність наданої письмової гарантії. Термін «постачальник» означає будь-яку організацію, яка постачає продукцію або надає послугу, - це може бути підприємство-виробник, підприємство-продавець, розповсюджувач-імпортер, сервісна фірма тощо.
Умови самосертифікації такі:
- наявність обґрунтованої номенклатури показників, за якими визначається якість продукції;
- впровадження на підприємстві високоефективних систем управління якістю, які забезпечують високий рівень організації контролю якості;
- повне усвідомлення підприємствами-виробниками усієї повноти відповідальності за декларацію про відповідність виготовленої продукції вимогам нормативної документації.
З метою усунення плутанини між поняттями сертифікація і са-мосертифікація наразі рекомендується уникати вживання останнього та застосовувати термін «декларування відповідності виробником (постачальником)» [ДСТУ EN 45014-2001].
Практика декларування про відповідність успішно діє в економічно розвинених країнах, де законодавством передбачені положення щодо відповідальності за надання невірогідної інформації у декларації про відповідність, тобто виробник має постати перед судом, а це - колосальні штрафи, вилучення продукції як з виробництва, так із обігу, а то й ув'язнення. Крім того, береться до уваги заповнення товарами сучасного ринку настільки, що вихід з нього конкретного учасника на ринку ніяк не позначиться, в той час як підприємство-порушник закону навряд чи зможе швидко повернутися на ринок. Тому виробники не зацікавлені в наданні неправдивих данних.
Сертифікація третьою стороною передбачає участь сторонніх організацій, які випробовують зразки, стежать за станом технологічних процесів та систем якості, оцінюють і підтверджують правильність запроваджуваних заходів. Під «третьою стороною» маються на увазі «особа чи орган, які визнаються незалежними від сторін, що беруть участь у розгляді певного питання». При цьому, як правило, сторони репрезентують інтереси постачальників (перша сторона) і покупців (друга сторона), а третя сторона правочинна дати гарантію, що з адекватним ступенем вірогідності продукція, технологічний процес чи послуга відповідають встановленим вимогам або конкретним нормативним документам.
Діяльність, наслідком якої є гарантування, що продукція, система управління якістю, система управління довкіллям, персонал відповідають установленим законодавством вимогам, називається підтвердженням відповідності. До документів, що засвідчують таку відповідність, відносяться декларація про відповідність та сертифікат відповідності. Забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності, а також правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції визначає Закон України «Про підтвердження відповідності» (№ 2406-НІ від 17.05.2001 p.).
Важливою особливістю сертифікації є те, що всі операції здійснюються в межах конкретної системи, яка має чіткі правила щодо їх виконання та функціонує під керівництвом спеціально уповноваженого органу. Цей орган, як третя сторона, здійснює керівництво організацією і функціонуванням системи сертифікації відповідно до чинного законодавства і нормативних актів країни. Його офіційна назва – «орган із сертифікації», а визначення – «орган, який здійснює сертифікацію відповідності» [ДСТУ 2462-94]. Орган з сертифікації може сам проводити випробування та контроль за випробуваннями або здійснювати нагляд за цією діяльністю, якщо вона проводиться за його дорученням іншими органами. Вимірювання значень показників та оцінка рівня якості зразків продукції може проводитися у випробувальній лабораторії, яка отримала на це певні повноваження. Надання таких повноважень базується на визнанні незалежності лабораторії від виробників і споживачів продукції, тобто на визнанні її «третьою стороною», чи визнанні при дотриманні певних умов об'єктивності, незалежності результатів випробувань.
Офіційне визнання правочинності та компетентності органу з оцінки відповідності (орган із сертифікації, випробувальна лабораторія, орган із контролю) називається акредитацією. Правові, організаційні та економічні засади акредитації органів з оцінки відповідності в Україні визначені Законом України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» (№ 2407-ИІ від 17.05.2001 p.).
Акредитовані органи з сертифікації продукції, випробувальні лабораторії (центри), сертифіковані або оцінені системи управління якістю, атестовані виробництва реєструються з метою обліку та надання юридичної сили документам, що їх посвідчують, а також для інформації щодо діяльності з сертифікації, атестації, акредитації та визнання результатів цих робіт. Машинний носій для запису наведених об'єктів має назву Реєстр Системи.
У країнах ЄС для оцінки «третьою стороною» використовують нотифіковані органи. Оцінка органу, який бажає стати нотифікованим, проводиться за критеріями технічної компетентності і рівня незалежності та об'єктивності. Нотифікації підлягають органи з сертифікації, випробувальні лабораторії та інспекційні органи. Процедура нотифікації (передачі повноважень) здійснюється під егідою Європейської комісії (European Commission), а перелік нотифікованих органів по конкретним видам продукції (по кожній директиві) друкується в Офіційному журналі Європейського Союзу (Official Journal of European Communities). Кожному нотифікованому органу надається унікальний номер.
Для проведення робіт із сертифікації залучають аудиторів. Аудитор сертифікації - це особа, що має відповідну кваліфікацію, теоретичну і практичну підготовку, необхідну для проведення робіт у галузі сертифікації, атестована і занесена до Реєстру системи сертифікації.
Сертифікація продукції може бути обов'язковою та добровільною. Крім того, існує специфічний різновид перевірки якості продукції, який проводиться товариствами споживачів та називається ними «споживча сертифікація».
За визначенням ISO/IEC 2 обов'язкова сертифікація проводиться «на відповідність вимогам, які віднесені нормативним документом до обов'язкових для виконання». Обов'язкова сертифікація, як правило, вводиться державою на об'єкти, що мають загальнодержавне значення, і, в першу чергу, на продукцію потенційно небезпечну для людей та довкілля.
Безпечність товару визначається як «відсутність будь-якого ризику для життя, здоров'я, майна споживача і навколишнього природного середовища при звичайних умовах використання, зберігання, транспортування, виконання і утилізації товару» [Закон України «Про захист прав споживачів»] або «відсутність недопустимого ризику, який пов'язаний з можливістю нанесення шкоди» [Настанови ISO/I EC 2].
В умовах ринкових відносин безпека продукції є необхідною умовою її реалізації у будь-якій країні, в той час як споживчі властивості продукції формуються під впливом запитів споживачів та конку-ренції виробників. Тому держава, в першу чергу, бере на себе контроль за тими властивостями продукції, які можуть спричинити шкоду. Про це говориться у законодавстві багатьох країн, а також у різних міжнародних угодах. Так, у директивах ЄЕС від 25 червня 1985 року дефектність продукції визначається не за ознакою її непридатності для використання, а за відношенням до безпеки: «Продукт визнається дефектним, якщо він не забезпечує рівня безпеки, на який людина має право розраховувати».
Сертифікат відповідності та право на використання знака відповідності отримуються у відповідності з національними нормативними актами чи угодами (ліцензіями). Сертифікат і знак відповідності у юридичному відношенні повністю автентичні, і всі порушення правил використання знака караються так само, як і порушення правил видачі сертифіката.
Наноситься знак відповідності (залежно від продукції) на сам виріб чи на упаковку, на спеціальну бірку, на тару, у товаросупровідну документацію (паспорт, інструкцію), на етикетку. Правова охорона знака відповідності здійснюється на основі його державної реєстрації у порядку, встановленому законодавством країни, на території якої функціонує відповідна система сертифікації. Знак відповідності реєструється на ім'я органу з сертифікації, який очолює відповідну систему. Власник знака відповідності має виняткове право використовувати його і розпоряджатися ним. Використання знака без дозволу його власника, а також застосування знака для продукції, яка не відповідає нормативному документові, на відповідність якому проведена сертифікація, є порушенням прав власника знака й переслідується законом.
У ролі знаків відповідності можуть бути зареєстровані сполучення окремих букв, цифр, графічні символи, сполучення кольорів чи їх знаків. Часто поряд із знаком наводиться номер стандарту (директиви або технічного регламенту) чи унікальний номер органу з сертифікації. Так, наприклад, країни ЄС для маркування виробів, що відповідають вимогам європейських норм (EN) або директив ЄС, вживають знак відповідності, який має познаку СЄ, що супроводжується реєстраційним (унікальним) номером органу з сертифікації. СЄ маркування не гарантує якість, але показує, що товар виготовлений у відповідності з вимогами директив, а також свідчить, що виробник дотримувався усіх процедур оцінки відповідності, а продукція відповідає вимогам безпеки, охорони здоров'я та довкілля.
З метою створення єдиної, прийнятної в усіх країнах технічної та методичної основ оцінювання та підтвердження відповідності, розроблені міжнародні норми та правила сертифікації.
На базі Настанов ISO/I EC з урахуванням досвіду їх практичного застосування та адаптаційно до вимог європейського ринку створені європейські стандарти EN серії 45000. Вони стали основою національних систем сертифікації і акредитації більшості країн світу, які створили такі системи. Нормативні документи Української державної системи сертифікації продукції - Системи сертифікації УкрСЕПРО - також гармонізовані із стандартами EN серії 45000.
Реалізації ідеї вільного просування товарів на території ЄС перешкоджало застосування різних національних стандартів щодо безпечності продукції. Для подолання технічних бар'єрів у сфері вільної торгівлі ЄС розпочав гармонізацію стандартів, які повинні задовольняти товари, щоб продаватися на європейському ринку. Було проголошено "
«новий підхід», а згодом – «глобальний підхід».
Нова технологія і стратегія технічного регулювання якості продукції встановлена Резолюцією Ради ЄС 1984 року про «новий підхід» до технічної гармонізації та стандартизації. Вона полягає у тому, що гармонізація обмежується основними вимогами, яким мають відповідати розміщувані на ринку вироби. Ці вимоги, звичайно, стосуються безпечності продукції для життя та здоров'я людини, майна та довкілля і установлюються директивами ЄС (їх аналогами в Україні є технічні регламенти) на різні групи продукції. Інші технічні умови на вироби, що відповідають основним вимогам, викладеним у директивах, установлюються у гармонізованих стандартах. Вироби, виготовлені за гармонізованими стандартами, сприймаються як такі, що відповідають основним вимогам. Але при цьому застосування гармонізованих чи інших стандартів залишається добровільним, і виробник, як правило, може застосовувати будь-які технічні умови для задоволення встановлених вимог.
Виходячи з викладеного, суть «нового підходу» дo оцінки відповідності полягає у відмові від детального регламентування - істотні вимоги чітко і точно формулюють остаточний результат, не встановлюючи шляхи реалізації чи способи досягнення цього результату. Наприклад, гігроскопічність чоловічої сорочки може бути установлена «не менше п’яти відсотків», а як це має досягатися, не регламентується. Відповідність нормативу може бути забезпечена як за рахунок застосування натуральних тканин, так і льняно-лавсанових, бавовняно-віскозних тощо. Аналогічний приклад наводиться щодо забезпечення унормованої міцності шва, яку можна досягти як регулюванням параметрів строчки, так і застосуванням швацьких ниток різної міцності.
Практика застосування директив «нового підходу» показала, що необхідно Уніфікувати різні механізми оцінки відповідності, виробити однакові процедури випробувань і сертифікації. Рішенням Ради Європи у 1993 році в ЄС введено «глобальний підхід» для оцінки відповідності, який базується на модульному принципі, спрямованому на максимальне спрощення доведення відповідності. Модулі визначають, яким чином може бути виконано процедуру підтвердження відповідності під час використання директив «нового підходу». «Глобальний підхід» передбачає вісім типів модулів (А, В, С, D, Е, F, G, Н). Залежно від типу продукції і директив ЄС, дія яких поширюється на неї, можуть застосовуватись різні типи модулів та їх комбінації.
Законом України «Про підтвердження відповідності» в українську практику введено поняття «Технічний регламент з підтвердження відповідності» та надано йому таке визначення: «нормативно-правовий акт, затверджений Кабінетом Міністрів України, в якому міститься опис видів продукції, що підлягає обов'язковому підтвердженню відповідності, вимоги безпеки для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, процедури підтвердження відповідності цим вимогам, правила маркування і введення продукції в обіг». Згідно з офіційним словником СОТ «Технічний регламент» - це документ, яким встановлюються обов'язкові для виконання вимоги з безпеки або безпосередньо, або шляхом посилання на національні стандарти.
Національні «Технічні регламенти» з підтвердження відповідності базуються на відповідних директивах ЄС, побудованих на принципах так званого «глобального підходу» та «нового підходу» до оцінки відповідності. Засадничим є «Технічний регламент модулів оцінки відповідності та вимог щодо маркування національним знаком відповідності, які застосовуються в технічних регламентах з оцінки відповідності». Цей нормативний документ встановлює процедури оцінки відповідності згідно з модульним принципом.
У модулі А (внутрішній контроль виробництва - internal production control) описуються процедури оцінки відповідності, за допомогою яких виробник гарантує і декларує, що продукція відповідає вимогам регламенту. Для цього виробник складає і надає для перевірки на вимогу органів виконавчої влади технічну документацію, яка має містити:
- загальний опис виробу, конструкцію, виробничі креслення, описи і пояснення щодо виготовлення та функціонування виробу;
- список національних стандартів, добровільне застосування яких повністю або частково може сприйматись як доказ відповідності продукції вимогам регламенту. У разі, якщо ці стандарти не були застосовані, потрібно описати рішення, прийняті для виконання вимог регламенту;
- результати проектних розрахунків, протоколи випробувань тощо, а також копію декларації про відповідність.
Модуль Аа складається з модуля А із включенням однієї з додаткових вимог. Це проведення контрольних випробувань однієї чи кількох властивостей продукції або здійснення уповноваженим органом через довільні інтервали часу перевірок на відповідність вимогам регламенту зразків кінцевої продукції, відібраних на виробництві.
У модулі В (перевірка типу - type examination) описуються процедури оцінки відповідності, за допомогою яких уповноважений орган впевнюється і підтверджує, що зразок продукції конкретного виробника відповідає вимогам регламенту. Типовий зразок для оцінки відповідності може охоплювати кілька модифікацій продукції за умови, що різниця між модифікаціями не впливає на рівень безпеки та інші вимоги щодо використання продукції. Наприклад, тканина для виготовлення спеціальних фартухів для захисту від підвищених температур може бути використана і для костюмів, що захищають від підвищених температур.
У модулі С (відповідність типу - conformity to type) описуються процедури оцінки відповідності, за допомогою яких виробник гарантує і декларує, що продукція відповідає типу, зазначеному в сертифікаті перевірки типу, та вимогам регламенту.
У разі потреби у регламент включається одна з додаткових вимог за аналогією з модулем Аа.
Модуль С обов'язково використовується у комбінації з модулем В.
Модуль D (забезпечення якості виробництва - production guality assurance) передбачає оцінку системи управління якістю підприємства-виробника та здійснення уповноваженим органом нагляду за її функціонуванням у визначені строки
У модулі D описуються процедури оцінки відповідності, за допомогою яких виробник гарантує і декларує, що продукція відповідає вимогам регламенту. Якщо модуль D використовується у комбінації з модулем В, то виробник декларує про відповідність продукції типу, описаному в сертифікаті відповідності перевірки типу, та вимогам регламенту.
Модуль Е (забезпечення якості продукції - product guality assurance) на відміну від модуля D передбачає, що система управління якістю відповідає вимогам регламенту, у разі впровадження ДСТУ ISO 9001-2001, вона розповсюджується тільки на контроль та випробування (тобто вимоги до проектування та розроблення, закупівлі сировини та виробництва вилучені). Цей модуль також може використовуватись окремо або у комбінації з модулем В.
Модуль F (перевірка продукції - product verification) передбачає за вибором виробника перевірку шляхом дослідження і випробування кожного виробу або дослідження і випробування продукції із застосуванням статистичних методів. У разі використання модуля F у комбінації з модулем В повинні бути проведені рівноцінні випробування для перевірки відповідності типу, описаному у сертифікаті перевірки типу.
На підставі позитивних результатів проведених випробувань виробів уповноважений орган видає сертифікат відповідності на партію продукції.
Модуль G (перевірка одиниць продукції - unit verification) призначений для перевірки одиничного виробу. Кожен окремий виріб досліджується, і проводяться випробування згідно з відповідними національними стандартами або вимогами регламенту. Крім того, виробником надається технічна документація, що забезпечує можливість перевірки виробу вимогам регламенту, а також розуміння конструкції, виготовлення і функціонування виробу.
Модуль Н (цілковите забезпечення якості - fule guality assurance) ґрунтується на тому, що система управління якістю на підприємстві виробника повинна гарантувати відповідність продукції вимогам регламенту. Документація системи управління якістю має давати можливість безсуперечного тлумачення програм забезпечення якості, планів, настанов, протоколів з питань якості та містити інформацію щодо процесів виробництва та методів управління якістю. Система якості вважається такою, що відповідає вимогам регламенту за умови впровадження ДСТУ ISO 9001-2001 і нагляду за її функціонуванням уповноваженим органом. При застосуванні цього модуля виробник гарантує і декларує, що продукція відповідає вимогам стандарту.
З восьми модулів, що застосовуються при підтвердженні відповідності, лише у трьох випадках відповідність підтверджується сертифікатом, виданим третьою стороною, а саме:
- сертифікат типу, коли конструкція, комплектувальні вироби, методи обробки, принцип дії тощо досліджено уповноваженим органом у сфері підтвердження відповідності і той дійшов висновку, що тип відповідає вимогам технічного регламенту (модуль В);
- сертифікат на партію продукції (модуль F);
- сертифікат одиничного виробу, наприклад, сертифікат на одиницю захисного одягу, призначеного для роботи в екстремальних умовах (модуль G).
Для інших п'яти модулів основний документ підтвердження відповідності - декларація про відповідність встановленим вимогам. Отже, ретельність контролю продукції на відповідність установленим вимогам перед тим, як вона надійде на ринок, залежить від величини ризику, пов'язаного з використанням цієї продукції. Тому діапазон способів підтвердження відповідності вимог змінюється від декларації про відповідність, яку надає виробник із зазначенням використаних стандартів та результатів власної перевірки, до інспекцій і сертифікації продукції незалежники організаціями.
Слід зазначити, що начасі чітко означилась тенденція до двосторонніх та багатосторонніх угод між державами та організаціями про взаємовизнання результатів оцінки відповідності. Так, для сприяння міжнародній торгівлі Європейський Союз укладає з іншими країнами угоди про взаємовизнання результатів оцінки відповідності (multiliterial agreements). Такі угоди укладені з тими розвинутими країнами, які мають підхід до оцінки відповідності, узгоджений з європейським. Серед них Австралія, Нова Зеландія, США, Канада, Ізраїль, Японія та інші.
Роботи з сертифікації на міжнародному, регіональному та національному рівнях організовані таким чином, що під кутом зору міжнародних торговельно-економічних відносин, підтвердження відповідності забезпечує цілий ряд переваг:
- сприяє досягненню довіри до якості виробів, що експортуються;
- запобігає імпорту в країну виробів, які не відповідають необхідному рівню якості;
- знижує імпорт аналогічних товарів;
- спрощує вибір продукції споживачем;
- поліпшує "якість" стандартів виявленням у них застарілих положень та стимулює переробку таких стандартів.
- Серце
- Серце
- Серцева недостатність
- Серцево-легенева реанімація
- Серцево судинна система
- Серце і його діяльність
- Серые лесные почвы
- Сертификация экспортной и импортной продукции
- Сертифікації продукції
- Сертифікація в Німеччині і у в Франції
- Сертифікація послуг в Україні
- Сертифікація продукції що імпортується в Україну
- Сертифікація систем якості в Україні
- Сертифікація у Франції
