Система вищої освіти в Україні та перспективи її розвитку

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

Кафедра логістики

 

 

 

РЕФЕРАТ

з навчальної практики «Вступ до фаху»

«Система  вищої освіти в Україні та перспективи  її розвитку»

 

 

 

студента 1 курсу  денної форми навчання

галузі знань 0306 «Менеджмент і адміністрування»

напряму підготовки 6.030601 «Менеджмент»

професійного  спрямування «Логістика»

групи Л-12-1

Моткова Андрія Олександровича

 

 

 

 

Термін практики

Керівник  практики від  кафедри

 

 

 

 

 

Донецьк-2010

РЕФЕРАТ

 

30 сторінок, 0 таблиць, 3 рисунків, 7 літературних джерел, 0 додатків.

 

Ключові слова: ВИЩА ОСВІТА, ІСТОРІЯ, РОЗВИТОК , ПЕРСПЕКТИВИ, СТРУКТУРА, РІВНІ  АКРЕДИТАЦІЇ, ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНІ РІВНІ, ТИПИ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ, БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС.

 

Мета практики: Пізнати структуру та переваги вищої освіти України.

 

В процесі практики було розглянуто складову систему вищої освіти, проаналізовано позитивні перспективи Болонської системи освіти.

 

Об’єкт практики: Вища освіта України

 

Предмет практики: Вивчення системи  освіти

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

1. Вступ
2. Історія розвитку вищої освіти в Україні ……………………………... 1
3. Структура вищої освіти ……………………………………………….. 5
4. Рівні вищої освіти ……………………………………………………… 8
5. Болонський процес ……………………………………………………..16
6. Висновки ……………………………………………………………….. 23
7. Список використаної літератури ……………………………………....24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Загальновідомо, що найважливішим фактором економічного розвитку будь-якої держави є освіта. Відомо вислів Арістотеля про те, що освіта є функція держави, здійснювана ним для цілком певних цілей.                                           ХХІ століття в усіх сферах життєдіяльності людини і суспільства в цілому висуває нові, раніше невідомі завдання. Це ставить перед людиною, а отже, і перед освітою – сферою, що готує молоде покоління до життя, – небачені раніше невідомі завдання. Зумовлено це переходом людства на перетині тисячоріч до нового типу цивілізації.                                                              Освіта ХХІ століття – це освіта для людини. ЇЇ стрижень – розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни.                                                                                                              ХХІ ст. – це час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, у якому якість людського потенціалу, рівень освіченості і культури всього населення набувають вирішального значення для економічного і соціального поступу країни. Інтеграція і глобалізація соціальних, економічних і культурних процесів, які відбуваються у світі, перспективи розвитку української держави на найближчі два десятиліття вимагають глибокого оновлення системи освіти, зумовлюють її випереджувальний характер.                                                                         Пріоритет вищої школи в освітньому процесі пояснюється тим, що сьогодні, як ніколи раніше, наука і технологія визначають ступінь економічної життєздатності держав у світовому господарстві. До цього підштовхує найгостріша конкуренція на світовому ринку, необхідність вирішення глобальних проблем сучасності. Інформаційні суспільства майбутнього зможуть успішно розвиватися лише в тому випадку, якщо керувати ними і                          брати участь у їхньому розвитку іншими способами будуть високо інтелектуальні, освічені люди. Саме вища освіта є базовим джерелом інформації для людського ресурсу економіки та розвитку духовної сфери, причому інформації не стільки про те, що треба пізнавати, а перш за все про те, як треба пізнавати. Одержання знань протягом усього людського життя стає необхідним перманентним процесом.                                              Інтелектуально розвинуті, добре поінформовані люди, менш схильні до імпульсивних, непередбачуваним діям, добре усвідомлюючи можливі наслідки таких дій.                                                                                                  Вища освіта є складовою системи освіти України, що визначена Законом України «Про освіту». Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: «Молодший спеціаліст», «Бакалавр», «Спеціаліст» та «Магістр».                       Вища освіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних рівнів акредитації на основі: базової загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти та освітньо-кваліфікаційних рівнів «Молодший спеціаліст» і «Бакалавр», а також «Спеціаліст» та «Магістр» як післядипломна.         Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном.                                    Прийом громадян до вищих навчальних закладів проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності навчального закладу та джерел оплати за навчання.

 

 

 

 

 

1

 

ІСТОРІЯ

• У 1914-1915 рр.. в межах УРСР повну вищу освіту давали 19 вищих    навчальних закладів. 
• До 1917 року на Україні діяло 27 вузів, у яких навчалося понад                    

35 тис. студентів.

УКРАЇНСЬКА РСР

• До початку 1938-1939 рр.. в УРСР нараховувалося 129 вищих  навчальних закладів. 
• Напередодні Великої Вітчизняної війни склалася університетська система на Україні, яка складалася із шести класичних університетів - Київського, Харківського, Львівського, Одеського, Дніпропетровського та Чернівецького університетів. Відразу ж після закінчення війни і приєднання Закарпаття до Україні до них додався Ужгородський державний університет.

• В результаті укрупнення вузів із 1950 по 1960 рр.. кількість  їх на Україні скоротилося зі 160 до 135 при одночасному збільшенні кількості  студентів більш ніж удвічі: з 201,5 тис. до 417,7 тис. 
• У 1958-1959 рр.. на Україні працювало 140 вузів. Головними вузівськими центрами на Україні залишалися Харків, Київ, Одеса та Львів. У 1958 р. у цих містах знаходилося 70 вузів із 140, навчалося в них 59% від загальної чисельності студентів. У Харкові було 24 вузи, в Києві - 18, в Одесі - 16,        у Львові - 12 вузів.                                                                                              

• У 1984 р. в  УРСР функціонувало 146 вищих навчальних закладів, в тому числі університетів - 9, технічних вузів - 50, сільськогосподарських  вузів - 17, вузів по економіці і  праву - 10, педінститутів - 30, вузів по охороні             

2

 

здоров'я - 15, вузів по фізкультури і спорту - 3, вузів по культурі і    мистецтву - 12.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ В  УКРАЇНІ

Розвиток  вищої освіти в Україні розпочався зі створення наприкінці XVI ст. Острозької школи, де навчання здійснювалося за поширеною в Європі системою «семи вільних мистецтв». Острозька школа, як і більшість шкіл того часу, мала переважно гуманітарну спрямованість.                                      З другої половини XVI ст. значну роль у суспільно-політичному і культурному житті починають відігравати братства – громадсько-політичні організації українського міщанства, які створювалися для захисту своїх станових і національно-релігійних інтересів. Вони розпочинають боротьбу проти національного і релігійного обмеження, за збереження православ'я та української культури, у тому числі у галузі освіти.                                             У 1631 р. митрополитом Київським став Петро Могила, який заснував Лаврську школу як вищий заклад європейського типу. У ній вивчались «сім вільних мистецтв» і більше уваги приділялось латинській мові. У 1632 р. у результаті об'єднання навчальних установ школа отримала назву Київської колегії. Рівень освіти, який отримували випускники Київській колегії, був достатньо високим, що давало їм можливість продовжувати навчання за кордоном і відкривало шлях до європейської науки. Київська колегія була центром українського культурного життя і у другій половині XVІІ ст. У XVІІІ ст. розвиток вищої освіти в Україні був пов'язаний насамперед з діяльністю Києво-Могилянської академії, якій указами Петра І від 1694 р. та 1701 р. було надано статус академії та права самоуправління. До середини XVIII ст. Києво-Могилянська академія вважалась одним з перших за значенням вищих навчальних закладів Російської імперії. Хоча навчання в

3

 

академії  значною мірою мало церковно- богословський характер, її слухачі діставали досить всебічну освіту.                                                                      Важливе значення у розвитку вищої освіти мали також колегіуми у Чернігові (1700 p.), Харкові (1726 р.), Переяславі (1730 p.). Осередком освіти й науки  на землях Західної України був Львівський університет (1661 p.), викладання в якому велося спочатку латинською мовою.                                                         У 1805 р. було відкрито Харківський університет, який стає центром національного відродження. Його було засновано за приватною ініціативою, головним чином В. Каразіна, на кошти харківського дворянства й купецтва. У 1834 р. було відкрито Університет св. Володимира в Києві, до складу якого входили філософський, юридичний, згодом медичний факультети. Його першим ректором став професор М. Максимович. 1863 р. університети отримали автономію. Саме у Київському університеті з середини XX століття активно почали вивчати економічні науки. Одним з провідних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка стає економічний факультет, який організований у 1944 р. Але свою історію даний факультет веде з кафедри політичної економії та статистики, заснованої ще у 1842 р. в Імператорському університеті Святого Володимира. Першим завідувачем кафедри був професор Іван Васильович Вернадський, а наступником — Микола Християнович Бунге, визначний український учений-економіст. організатор науки і громадський діяч,  згодом — ректор Київського університету.                                                                                                    Розвиток закладів вищої освіти продовжувався створенням вищих навчальних закладів, що об'єднували гімназичний та університетський курси: Волинська гімназія у Кременці (1805-1832 рр. ). Рішельєвський ліцей в Одесі (1817 р.), при якому існував Інститут східних мов для підготовки перекладачів ( 1828-1855 рр.), Гімназія вищих наук у Ніжині (1820 р.), згодом

4

 

перетворена у математичний (1832 р.), а потім  юридичний (1840 р.) ліцей. У 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею в Одесі був відкритий Новоросійський університет.                                                                                                     Економічний і культурний розвиток країни прискорив появу спеціальних вищих навчальних закладів: Ніжинського історико-філологічного інституту, Харківського ветеринарного інституту (1873 р.). Першим вищим технічним Закладом в Україні став Південноросійський технологічний інститут у Харкові (1885 р.). У 1898 р. було створено Київський політехнічний інститут у складі хімічного, механічного, інженерного та сільськогосподарського відділень. У Катеринославі почало діяти вище гірниче училище.                    Новий етап у розвитку української освіти розпочався після Лютневої революції 1917 р. У березні 1917 р. було відкрито університет у Катеринославі, консерваторію у Харкові, сільськогосподарський інститут в Одесі. Велику роль у розвитку освіти відіграла Центральна Рада, яка проголосила основним завданням освітньої політики відродження рідної мови і школи.                                                                                                       Стосовно вищої освіти на Закарпатті, то її становлення пов'язано з діяльністю Мукачівської торговельної академії (20-і роки XX ст.), відкриттям Ужгородського університету (1946 р.), Мукачівського технологічного інституту (1997 р.), Мукачівського гуманітарно-педагогічного інституту (2001р.), Закарпатського державного університету, Закарпатського художнього інституту, створенням у 2008 році Мукачівського державного університету.

 

 

 

5

 

СТРУКТУРА ВИЩОЇ ОСВІТИ

Вища освіта – рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі  в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння  змісту навчання, який ґрунтується  на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної  атестації.                                                Структура вищої освіти України  розбудована відповідно до структури  освіти розвинених країн світу, яка  визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями.                                                                             Вища освіта є складовою системи освіти України, що визначена Законами України «Про освіту» (1996 р.), «Про вишу освіту» (2002 р.), Національною доктриною розвитку освіти (2002 р.). Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за освітньо-кваліфікаційними рівнями «Молодший спеціаліст», «Бакалавр», «Спеціаліст» й «Магістр». Вища освіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних рівнів акредитації на основі: базової загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти та освітньо-кваліфікаційних рівнів «Молодший спеціаліст» і «Бакалавр», а також «Спеціаліст» та «Магістр» як післядипломна.                                                                                                   Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

• перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;
• другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;

6

 

• третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет.

 

 

Рис. 1.1. Структура мережі за типами навчальних закладів України

                                         

Підготовка  фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом від виробництва (очна), без відриву від виробництва (заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном. Починає розвиватися дистанційна форма навчання.

7

 

СИСТЕМУ ВИЩОЇ ОСВІТИ СКЛАДАЮТЬ

• вищі навчальні заклади всіх форм власності;
• інші юридичні особи, що надають освітні послуги у галузі вищої освіти;
• органи, які здійснюють управління у галузі вищої освіти;
• Управління у галузі вищої освіти, яке здійснюється Кабінетом Міністрів України, що через систему органів виконавчої влади проводить державну політику у галузі вищої освіти; організовує розроблення та здійснення відповідних загальнодержавних та інших програм; у межах своїх повноважень видає нормативно-правові акти з питань вищої освіти; забезпечує контроль за виконанням законодавства про вищу освіту.

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Мережа вищих навчальних закладів України за рівнями акредитації

8

 

РІВНІ ВИЩОЇ  ОСВІТИ

 

1. Неповна вища освіта – освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

2. Базова вища освіта –  освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

3. Повна вища освіта – освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

 

Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту державного зразка.

Державна  атестація осіб, які закінчують вищі навчальні заклади усіх форм власності, здійснюється державною екзаменаційною комісією.

Згідно Закону України «Про вищу освіту» освітньо-кваліфікаційними рівнями вищої освіти є:

9

 

 

1. Молодший спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Особам, які завершили навчання в акредитованому вищому професійному училищі, центрі професійно-технічної освіти, може присвоюватись освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за відповідним напрямом (спеціальністю), з якого також здійснюється підготовка робітників високого рівня кваліфікації. Особи, які мають базову загальну середню освіту, можуть одночасно навчатися за освітньо-професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста і здобувати повну загальну середню освіту.
2. Бакалавр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вишу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційної о рівня бакалавра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста. Особи, які в період навчання за освітньо-професійною програмою підготовки бакалавра у вищих навчальних закладах другого - четвертого рівнів акредитації припинили подальше навчання, мають право за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого

10

 

3. спеціаліста за однією із спеціальностей, відповідних напряму підготовки бакалавра, у тому самому або іншому акредитованому вищому навчальному закладі.
4. Спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.
5. Магістр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобута повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

 

Підготовка  фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня  магістра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста.

Особи, які  в період навчання за освітньо-професійною  програмою підготовки магістра припинили  подальше навчання, мають право за індивідуальною програмою здобути  освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста  за такою ж або спорідненою  спеціальністю у тому самому або 

іншому акредитованому вищому навчальному закладі.                               Законом «Про освіту» визначаються також наукові ступені (кандидат наук, доктор наук) та вченні звання (старший науковий співробітник, доцент, професор).                                                                                               У системі вищої освіти України освітньо-кваліфікаційні рівні (у тому числі рівні бакалавра й магістра) характеризують вищу освіту за ознаками

11

 

рівня сформованості  компетенції, що забезпечують здатність  працівника виконувати роботи визначеного  рівня професійної діяльності – 

характеристики  професійної діяльності за ознаками визначеної сукупності

професійних робіт, виконуваних фахівцем. Є певний зв’язок між освітніми рівнями  й освітньо-кваліфікаційними рівнями  вищої освіти. На підставі аналізу  кваліфікаційних характеристик  первинних посад можна сказати, що, крім стереотипного рівня професійної  діяльності, яка відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню кваліфікованого робітника, всі інші рівні потребують освіти вищих рівнів, ніж рівень повної загальної середньої освіти. Водночас ці рівні професійної діяльності потребують професійних кваліфікацій, що належать до певних кваліфікаційних  груп.                     Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості.                                                                                             Неперервна програма підготовки для здобуття найвищого освітньо-кваліфікаційного рівня реалізується, як правило, у вищих закладах освіти третього і четвертого рівнів акредитації, диференційована підготовка

може забезпечуватися  вищими закладами освіти різних рівнів акредитації шляхом їх об’єднання в навчальні, навчально-наукові комплекси  або на інших договірних засадах.

У професійній  діяльності фахівці різних ОКР реалізують знання, отримані у вузі, на різних рівнях професійної діяльності.

У сфері праці  України розрізняють такі рівні  професійної діяльності:

 

1. Стереотипний рівень – фахівець уміє використовувати налагоджену систему - об'єкт діяльності - під час виконання конкретних задач професійної діяльності та знає призначення об’єкта і його основних характеристик;

12

 

 

2. Операторський рівень – фахівець уміє готувати, налагоджувати систему і керувати нею під час виконання конкретних задач професійної діяльності та знає принципи побудови й принципи дії 

системи;

 

3. Експлуатаційний рівень – фахівець уміє під час виконання конкретних завдань професійної діяльності тестувати та аналізувати роботу системи з метою виявлення та усунення пошкоджень і знає методи аналізу функціонування системи та методи аналізу, пошуку та усунення пошкоджень;

 

4. Технологічний рівень – фахівець уміє під час виконання конкретних завдань професійної діяльності здійснювати розробку системи, знає методи синтезу та технологій розробки систем та способів їх моделювання;

 

5. Дослідницький рівень – фахівець уміє проводити дослідження системи з метою перевірки її відповідності заданим властивостям, знає методики дослідження систем та методи оцінювання ефективності їх застосування під час вирішення конкретних задач професійної діяльності.

 

Спеціалізоване  вдосконалення освіти та професійної  підготовки особи шляхом поглиблення, розширення і оновлення її професійних  знань, умінь і навичок або  отримання іншої спеціальності  на основі здобутого раніше

 

13

 

освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду  відбувається у процесі післядипломної освіти.                                                              

Післядипломна освіта створює умови для безперервності та наступності освіти і включає:

 

1. Перепідготовку – отримання іншої спеціальності на основі чи здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду;
2. Спеціалізацію – набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов'язки, які мають особливості, в межах спеціальності;
3. Розширення профілю – набуття особою здатностей виконувати додаткові завдання та обов'язки в межах спеціальності;
4. Стажування – набуття особою досвіду виконання завдань та обов'язків певної спеціальності.

 

Особа, яка  пройшла перепідготовку і успішно  пройшла державну атестацію, отримує  відповідний документ про вищу освіту.

Особа, яка  успішно пройшла стажування або  спеціалізацію чи розширила профіль, отримує відповідний документ про  післядипломну освіту.

Зразки  документів про післядипломну освіту затверджуються спеціально уповноваженим  центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Післядипломна освіта здійснюється вищими навчальними  закладами післядипломної освіти або структурними підрозділами вищих навчальних закладів відповідного рівня акредитації, в тому числі на підставі укладених договорів.

В Україні  діють вищі навчальні заклади  різних рівнів акредитації та різних типів.                                                                                                                       

14

 

Згідно Закону України «Про вищу освіту» встановлюються такі рівні акредитації вищих навчальних закладів:

 

1. Вищий навчальний заклад першого рівня акредитації – вищий    навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційною рівня молодшого спеціаліста;
2. Вищий навчальний заклад третього рівня акредитації – вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за

напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями  освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями  освітньо-кваліфікаційного рівня магістра;

3. Вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації – вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрями освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра.

 

Відповідно  до існуючих напрямів освітньої діяльності в Україні діють вищі навчальні  заклади таких типів:

1. Університет – багатопрофільний вищий навчальний заклад, як правило, четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації

15

 

2. широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту 
3. інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність. Можуть створюватися класичні та профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо) університети;
4. Академія – вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності та має відповідний рівень кадрового та матеріально технічного забезпечення;
5. Інститут – вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який

провадить освітню діяльність, пов’язану  із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково-методичну  та науково-виробничу діяльність і  має відповідний рівень кадрового  та матеріально-технічного забезпечення.

6. Консерваторія (музична академія) – вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у галузі культури і мистецтва – музичних виконавців, композиторів,

16

 

7. музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності та має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

 

 

  Освітні рівні          Вищі навчальні заклади          Освітньо-кваліфікац. рівні

Повна вища           Університет, академія,                        Спеціаліст,                                                                                                                                                  освіта                     консерваторія, інститут                          магістр

Базова вища                        Коледж                                       Бакалавр                                                                  освіта

                                     Технікум, училища                  Молодший спеціаліст

Рис. 1.3. Структура ступеневості вищої освіти України

БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС

Система вищої  освіти України поступово набуває  динаміки позитивних змін, які мають  стабільний та перспективний характер, та які створюють реальні умови  для забезпечення рівного доступу  громадян до якісної вищої освіти, виведення її на рівень реальних потреб національної економіки та світових

17

 

стандартів, демократизації навчального процесу, підвищення мобільності студентів  та викладачів, інноваційності вищої освіти. Прискорювачем цих змін, безперечно, виступає процес інтеграції системи вищої України у світовий та європейський освітній простір, приведення системи вищої освіти на державному, регіональному та університетському рівнях до вимог Болонської декларації та надання їй принципово нової системної якості.

Організація навчального процесу у кожному навчальному закладі має забезпечити можливість для кожного студента всебічного задоволення його освітніх потреб завдяки його власної ініціативи та індивідуальних спрямувань. Для цього вищий навчальний заклад має ставити за мету створення умов, завдяки яких кожний студент мав би право самостійно вибирати траєкторію, інтенсивність та обсяг свого професійного зростання, виходячи із його особистих інтелектуальних та фізичних можливостей, творчих спрямувань та соціальної активності.                                                                                    Європейський Союз – це складова реальність сьогоднішнього історичного розвитку, що свідчить про переваги демократичного розвитку країн для кожного окремого європейця. І Болонська система реформування вищої освіти стала однією зі складових євроінтеграції. Враховуючи єдність кордонів України з Євросоюзом, історичну, культурно-цивілізаційну, територіальну ідентифікацію України, а також входження у єдиний європейський загальноосвітній простір та стратегічний курс держави на інтеграцію в Євросоюз, доцільною і своєчасною постає потреба вивчення процесів європейської інтеграції, а також перспектив їх розвитку для України.                                                                                                          Маючи широкі уявлення про об’єднання Європи, оскільки цей процес відбувається на протязі другої половини ХХ - початку ХХІ століття, об’єктивно необхідно виділити процес перебудови системи європейської

18

вищої освіти. Україна зробила важливий крок, приєднавшись у 2005 році до Болонської декларації, й  отримала офіційне визнання європейською спільнотою зовнішньополітичного курсу нашої держави, спрямованого на євроінтеграцію. Таким чином, нам відводиться обов’язок сприяти створенню європейського науково-освітянського простору, а також взяти активну участь у розбудові Великої Європи – «Європи знань».                                                     Україна приєдналася до Болонського процесу на самміті міністерств в          м. Бергені (Норвегія) 19-20 травня 2005 року. Хоча зауважимо, що наукові та освітні контакти українців з європейськими вищими навчальними закладами мають давню традицію, що сягає середніх віків.                                                                                                                Болонський процес має дві основні мети:

• Перетворити європейський континент на безмежний простір, в якому студенти, викладачі та дослідники могли б вільно переїжджати з однієї місцевості в іншу;
• Зробити цей простір прозорим та привабливим для усього світу.