Соціальні конфлікти. 2

Тема 12. Соціальні конфлікти.

Зміст

1.Виникнення, функції і суб’єкти соціальних конфліктів:

   1.1 виникнення соціального конфлікту…………………………...    2

   1.2 функції соціального конфлікту ……………………………….    3

    1.3. суб’єкти соціальних конфліктів……………………………….   5

2.Динаміка соціальних конфліктів:

   2.1 стадії соціальних конфліктів…………………………………..    6

3.Особливості сучасних соціальних конфліктів у світі та в Україні:

   3.1 соц. конфлікти у світі ………………………………………....   10

  3.2 соц. конфлікти в Україні ……………………………………..

4.Висновок…………………………………………………………….

5.Література…………………………………………………………….

    Виникнення, функції і суб’єкти соціальних конфліктів

1.1. Соціальний конфлікт – є вищою стадією розвитку суперечностей у системі відносин людей, соціальних груп, соціальних інститутів суспільства.

В основі соціальних конфліктів лежать політичні фактори: боротьба за владу, престиж, авторитет. Люди завжди прагнуть до домінування, вони від природи схильні формувати соціальні ієрархії , де одні панують, а інші підкоряються. Це в свою чергу, доводить, що в суспільстві завжди буде соціальна нерівність, а нерівність соціальних позицій означає неоднаковий доступ до ресурсів розвитку індивідів і соціальних груп. Розпоряджуються ресурсами люди , які мають владу (це сукупність соціальних позицій, яка дозволяє розпоряджатися результатами діяльності інших груп людей).[3.255]

Найбільш  важливою передумовою виникнення конфліктів є наявність проблемної ситуації, яка визначається як соціальне протиріччя, усвідомлюване суб’єктами як таке, що має значення для них.

Обґрунтування внутрішньої суперечливості і конфліктності  суспільства бере початок з XIX ст. В цей період з'являються перші  теорії конфлікту. Їх виникнення стало  теоретичною реакцією на класові  протиріччя, що загострилися, і альтернативною відповіддю на однобокість теорій, які панували у цей період і  трактували суспільство як стійке та стабільне ціле, в якому окремі частини органічно доповнюють одна одну.

Існують різні теоретичні підходи, що пояснюють  причини виникнення соціальних конфліктів, в тому числі й політичних.

1) З позиції ресурсного підходу джерело конфліктів криється в нерівному розподілі засобів життєдіяльності: території, сировинних та енергетичних ресурсів, матеріальних і духовних благ, ресурсів влади, привілеїв. Згідно з марксистською теорією, джерело соціальної нерівності потрібно шукати у сфері економічних відносин: володіння і неволодіння власністю. Але існує й інша точка зору, згідно з якою нерівний доступ до благ формується у сфері політичної влади. Пануючі соціальні групи монополізують право на нормативні обов'язки, тлумачення законів і застосування санкцій; саме ці групи і розпоряджаються ресурсами. Так, наприклад, Р.Дарендорф бачить причину конфліктів в різницях статусів соціальних груп і відповідно в нерівному доступі до шансів розвитку. Статус групи визначається становищем у системі відносин "керуючі - керовані".

2) Згідно з ціннісним підходом, природу конфлікту слід шукати у взаємовиключних системах вірувань, переконань, культурних стереотипах і неспівпаданні уявлень про справедливість, притаманних різним соціальним групам. Джерелом конфліктів можуть бути процеси усвідомлення людьми свої приналежності до соціальних, релігійних, етнічних, ідеологічних та інших груп, з прагненням захистити культурну цілісність і самобутність.

3) Існують біологічні підходи у поясненні конфліктів. Прибічники цього підходу бачать у конфліктах прояв притаманного людині інстинкту агресивності, аналогічного інстинкту тварин. Так, К.Лоренц розглядав агресивність як постійну внутрішню напругу, яка вимагає розрядження і завжди знаходить зовнішнє вираження не дивлячись на те, є для цього подразник чи ні. Схожої теорії підтримуються і представники психологічного підходу.

4) Соціо-біологічний підхід при розгляді конфліктів опирається на дарвінівську теорію природного відбору. Війни, конфлікти є проявом закону боротьби за виживання у суспільстві. Так, для соціал-дарвініста Л.Гумпловича причина конфліктів криється у природній ворожості людей одне до одного, до інших рас і несумісності культур цих народів.

Таким чином, конфлікт - це форма розвитку протиріч, що виражається у безпосередньому  протиборстві сторін. Конфлікту передує  суб'єктивне усвідомлення людьми протилежності  і несумісності інтересів. На цій  основі формується конкретна мотивація  до дій, після чого сторони приступають  до протиборства у відкритих чи прихованих формах. Якщо протилежність інтересів  не усвідомлена, серйозних колізій  не виникає.

1.2. Конфлікт виконує як позитивні, так і негативні соціальні функції. Розглядаючи роль конфлікту як неминуче явище розвитку суспільства, виділяють таку функцію, що складається з розрядки психологічної напруги у відношеннях протидіючих сторін. Друга позитивна функція – комунікативна. Учасники конфлікту усвідомлюють свої інтереси, виявляють загальні проблеми, пристосовуються один до одного.

У деяких ситуаціях конфлікти мають і  негативний, руйнівний характер. Вони можуть деформувати соціальні спільності, групи. У сучасному світі все більш небезпечного характеру набувають національні, релігійні конфлікти.

Функції конфлікту – це об’єктивні наслідки пристосовування й інтеграції системи  до реальних змін у суспільстві. Відомі американські соціологи Т.Парсонс, Р. Мертон вважають, що головна функція  конфлікту – це утримання суспільства  у стабільному стані. Суспільство  завжди прагне досягти певної «абсолютної  рівноваги» і функції конфліктів усіх рівнів визначаються їх роллю  у підтриманні «рівноваги».[3.256]

 Існують  об’єктивні та суб’єктивні наслідки  конфлікту. Також позитивний чи негативний вплив конфлікту багато в чому зумовлений соціальною системою. У вільно структурованих групах і відкритих суспільствах, де конфлікт вважається нормою і існують різні механізми його врегулювання, конфлікт, як правило, сприяє більшій життєспроможності, динамізму і сприйнятливості до прогресу. Ще до позитивних функцій конфлікту належать такі як: а) конфлікт виявляє і вирішує протиріччя і тим самим сприяє суспільному розвитку; б) у відкритих суспільствах конфлікт відіграє роль стабілізатора та інтегратора внутрішньо групових і між групових відносин, знижує соціальну напругу; в) конфлікт значно збільшує інтенсивність зв’язків та відношень, стимулює соціальні процеси, надає суспільству динамічності, підтримує творчість та інновації; г) конфлікт сприяє отриманню інформації про оточення, співвідношення силового потенціалу конкуруючих угруповань; д) зовнішній конфлікт сприяє внутрішньо груповій інтеграції та ідентифікації, укріпляє єдність групи, нації, суспільства, мобілізує внутрішні ресурси. До негативних наслідків можна віднести більшість емоційних конфліктів, а саме: конфлікти, що виникають внаслідок соціально-психологічної несумісності людей. Негативним вважають також конфлікти, що утруднюють прийняття необхідних рішень. Негативні наслідки можуть мати і позитивний конфлікт, що надміру затягнувся.

Розвиток  суспільства – це постійне вирішення  різних проблем, конфліктів, які, у свою чергу, мають багато функцій, і навіть одна функція може бути по різному  виконана протилежними елементами. [1.147]

 1.3. Суб’єктом соціального конфлікту може бути окрема людина або соціальна група, які можуть утворювати конфліктну ситуацію і впливати на розвиток конфлікти згідно зі своїми інтересами, викликати ті чи інші зміни у соціальних відношеннях.

Основними суб'єктами конфлікту є великі соціальні  групи. Оскільки їх потреби, інтереси, цілі, можуть реалізуватися тільки через використання влади, тому як у конфліктах безпосередньо приймають участь політичні організації. Великий конфліктолог Р. Дорендорф до суб'єктів конфлікту відносить три види соціальних груп. 1). Первинні групи - безпосередні учасники конфлікту. Які знаходяться в стані взаємодії з приводу досягнення об'єктивно або суб'єктивно несумісних цілей. 2). Вторинні групи - прагнуть бути не замішаними безпосередньо в конфлікт. Але вносять свій вклад в розпалювання конфлікту. На стадії загострення вони можуть стати первинною стороною. 3). Треті сили зацікавлені у вирішенні конфлікту.[5.117]

Соціальний  конфлікт – це відкрите протистояння, зіткнення двох і більше суб’єктів  і учасників соціальної взаємодії, причинами якої є несумісні інтереси, потреби, цінності людей. Суб’єкт конфлікту  – це активна сторона, що зворотна створювати конфліктну ситуацію і впливати на хід конфлікту в залежності від своїх інтересів. Усі конфлікти  розвиваються за загальною схемою конфліктів – у чотири стадії. Функції соціального  конфлікту можуть бути як позитивні  так і негативні.

   Динаміка соціальних конфліктів

2.1. Суспільство, як і окрема людина, знаходиться в постійному розвитку. Одним із способів цього розвитку є конфлікт, який є процесом, що складається з певних етапів. Динаміка конфлікту - це і є процес його зміни. В процесі свого розвитку конфлікт проходить декілька етапів. Ці етапи чи стадії не є обов’язковими , можливо, що деякі із них в ході конфлікту „проскакують”, по різному складається тривалість кожної стадії (етапу), проте послідовність їх в будь-якому конфлікті буде однаковою. Отже у конфлікті розрізняють такі  стадій:

      – перед конфліктна ситуація (латентний період);

      – інцидент (початок конфлікту);

      – ескалація (розвиток конфлікту);

      – кульмінація (завершення конфлікту);

      – після конфліктна ситуація.

      Передконфліктна ситуація – це  можливість конфлікту, який не  виникає на пустому місці, а  визріває поступово. Це період  накопичення фактів і процесів, які можуть привести до конфлікту,  тому цей період і називають  латентним (прихованим) періодом  чи інкубаційним періодом. На  цій стадії майбутні опоненти  конфлікту ще не усвідомлюють  в повній мірі наслідків тим  протиріч які виникли. Потенційна  можливість перетворення проблемної  ситуації у перед конфліктну  пов’язана із вступом у дію  суб’єктивних факторів, тобто усвідомлення  проблемної ситуації. Усвідомивши  проблемну ситуацію, сторони можуть  намагатися вирішити її неконфліктними  засобами – роз’ясненням, вчинками, інформуванням протилежної сторони,  таким чином конфлікту буде  уникнено. Проте у разі неадекватного  сприйняття проблемної ситуації  можливі два наслідки: 1) стримування,  затягування виникнення відкритого  конфлікту. Це відбувається, тоді, коли небезпека проблемної ситуації  недооцінюється чи применшується. 2) сприяє форсуванню конфлікту,  його штучному розв’язанню. Це  відбувається тоді, коли небезпека  протиріч на стадії перед конфліктної ситуації перебільшена. Правильне усвідомлення протиріч на цій стадії дозволяє прийняти міри по їх урегулюванні ще до початку відкритого конфлікту. Попередити конфлікт на перед конфліктній стадії набагато легше і ефективніше аніж пізніше розв’язувати конфлікт. Якщо протиріччя не були розв’язані на стадії перед конфліктної ситуації, рано чи пізніше вона переходить у відкритий конфлікт. Поступово суб’єкти взаємодії відчувають нарощування загроз в свою сторону, вони починають маневрувати чи готуватися до певних дій.

      Відкритий період конфлікту починається  з інциденту. Інцидент є першим  зіткненням сторін, пробою сил,  спробу за допомогою сили розв'язати  проблему у свою користь. Якщо  задіяних однією із сторін  ресурсів вистачає для переваги  співвідношення сил у свою  користь, то інцидентом конфлікт  може і обмежитися. Часто конфлікт  розвивається далі як черги  конфліктних подій, інцидентів. Взаємні  конфліктні дії здатні видозмінювати,  ускладнювати первинну структуру  конфлікту, привносячи нові стимули  для подальших дій. Цей процес  можна представити таким чином:  перехід від переговорів до  боротьби - боротьба розжарює емоції - емоції збільшують помилки сприйняття - це веде до інтенсифікації  боротьби і так далі. Такий  процес дістав назву "Ескалація  конфлікту". Ескалація полягає  в різкій інтенсифікації боротьби  опонентів. Але якщо б обидві сторони мали чітке уявлення про потенціал противника, його ресурси то багато конфліктів були би припинені з самого початку, тому, що більш слабша сторона не стала б здійснювати безглузде протиборство, а сильніша сторона подавила б противника своєю силою. В обидвох випадках інцидент був би швидко вичерпаний. Таким чином, інцидент створює наступну ситуацію: з однієї сторони хочеться швидше встрянути у бійку ” і перемогти, а з іншої не „входити в воду, не знаючи броду ”. Проте, навіть після інциденту зберігається можливість вирішити конфлікт мирним шляхом, за допомогою переговорів прийти до компромісу.

      Якщо після інциденту знайти  компроміс і попередити розвиток  конфлікту не вдалося, то за  першим інцидентом слідує другий, третій... Конфлікт вступає в наступний етап – наростання, або ескалації. Ескалація конфлікту – це ключова, сама напружена його стадія, коли відбувається загострення всіх протиріч між його учасниками і використовуються всі можливості для перемоги. На цій стадії питання стоїть так: „хто кого” і стає майже неможливо застосовувати мирні способи вирішення конфлікту. Емоції часто заглушують розум, логіка поступається почуттям, головне завдання нанести опонентові якомога більшу шкоду. Розвиток конфлікту починає носити спонтанний і не невправний характер. Серед основних моментів, які характеризують етап ескалації виділяють такі: 1) створення образу ворога („хто не з нами, той проти нас” „якщо ворог не здається, його знищують”), 2) демонстрація сили і загроза її застосування (найчастіше через ультиматуми), 3) застосування насилля (економічне, політичне, моральне, домашнє (сімейне) насилля), 4) тенденції до розширення і поглиблення конфлікту (охоплення нових сфер, території, країни).

Кульмінація (пік) наступає тоді, коли ескалація  конфлікту привела одну чи обидві сторони до дій, які наносять серйозний  ущерб справі, яка їх пов’язує. Кульмінація  – це вища точка ескалації. Вона зазвичай відображається в якомусь  „вибуховому епізоді”. При кульмінації  конфлікт досягає такої напруги, що обидвох чи принаймні одній  стороні стає ясно, що продовжувати конфлікт просто немає сенсу( або вони утомлюються від конфлікту, це набридає їм, і виникає бажання якось улагодити розбіжності). Кульмінація безпосередньо підводить сторони до усвідомлення необхідності перервати дії і шукати вихід із конфлікту. Ескалація не обов’язково закінчується кульмінацією. Не рідко сторони починають шукати міри по пригашенню конфлікту.

Завершення  конфлікту. Це остання стадія відкритого конфлікту, вона означає будь-яке  закінчення. Часто завершення конфлікту  характеризується тим, що обидві сторони  усвідомили безрезультатність продовження  конфлікту, або навіть з тим, що один із опонентів був знищений в процесі  конфлікту. Основні форми завершення конфлікту : дозвіл, врегулювання, загасання, усунення або переростання в інший конфлікт.

По своєму характеру завершення конфлікту  може мати наступні наслідки. З позиції  реалізації мети протиборства: переможним, компромісним, програшним. З точки  зору форми вирішення конфлікту: мирним, насильницьким. З точки зору функцій конфлікту: конструктивним, деструктивним. З точки зору ефективності і повноти вирішення: повністю вирішеним, відкладеним на певний час.

Післяконфліктний період включає два етапи: часткову нормалізацію стосунків опонентів і повну нормалізацію їх стосунків.

Часткова  нормалізація стосунків відбувається в умовах, коли не зникли негативні  емоції, що мали місце в конфлікті. Етап характеризується переживаннями, осмисленням своєї позиції. Відбувається корекція самооцінок, рівнів домагання, відношення до партнера. Загострюється  відчуття провини за свої дії в  конфлікті. Негативні установки  по відношенню один до одного не дають  можливості відразу нормалізувати  відносини. [1.161-165]

Повна нормалізація стосунків настає при  усвідомленні сторонами важливості подальшої конструктивної взаємодії. Цьому сприяє подолання негативних установок, продуктивна участь в спільній діяльності, встановлення довіри.

  Врегульований конфлікт сприяє поліпшенню соціально-психологічних характеристик як окремих груп, так і між групової взаємодії. Він сприяє згуртованості груп підвищує рівень ідентифікації її членів із спільними цілями і задоволеності в групі. В той же час, він розвиває шанобливе відношення до колишніх опонентів, дозволяє краще зрозуміти їх інтереси, цілі і спонукання.

     Особливості сучасних соціальних конфліктів у світі та в Україні

3.1. Конфліктологія не обмежується дослідженням тільки класових конфліктів, а виходить з того, що суспільство включає у себе можливість найрізноманітніших конфліктів. У багатьох розвинутих країнах класової колонізації расова напруга завжди домінувала у відношенні до класових протиріч. Багатогранність соціальних конфліктів зумовлена складністю соціальної структури суспільства, в якій виражені різноманітні групи та спільноти, що відрізняються за майновим, етнічним, релігійним та іншими параметрами. У кожної з цих груп є власні інтереси, які формуються на основі усвідомлення свого становища в суспільстві. Це положення може оцінюватися як незадовільне та несправедливе, в категоріях панування і підпорядкування одних груп над іншими, що робить закономірним появу суспільних протиріч. Чим складніше суспільство, чим воно більш багатошарове, тим більше можливих приводів для виникнення соціальних колізій.

У сучасних умовах кожна сфера суспільного  життя породжує специфічні види соціальних конфліктів. У деяких регіонах нашої  планети спостерігається зростання  політичних, етнічних, релігійних конфліктів..

Особливо  місце у соціальних конфліктів займає війна. Війна – найвища форма  соціального конфлікту, і вона була притаманна всім етапам розвитку світової цивілізації.

Війна – це організована збройна боротьба між державами, народами, націями, класами, релігійними конфесіями, політичними  угрупованнями.

Майже у 30 країнах сучасного світу йдуть  різної гостроти й інтенсивності  громадські війни, у цих державах існую по дві армії, які протидіють між собою.

 Велику  загрозу людству несе міжнародний  тероризм. У різних структурах  міжнародного тероризму задіяні  тисячі людей. Для боротьби  з тероризмом ряд держав змушені  створити спеціальні військові  підрозділи, також існують міжнародні  організації для боротьби з  тероризмом (Інтерпол).[3.257-260]

3.2. Започаткований проголошенням незалежності України процес демократизації та переходу до ринкових відносин, які передбачають "вільну гру" різноманітних соціальних та індивідуальних інтересів та прагнень, різко посилив дію конфліктогенних факторів в усіх сферах життя українського суспільства. Практичний досвід останнього десятиліття XX ст. яскраво демонструє значне загострення боротьби за владу, статус і ресурси, права і сфери впливу найрізноманітніших соціальних суб'єктів від владних структур центрального і регіонального рівня до трудових колективів, профспілок, політичних партій і громадських рухів, національних та релігійних спільнот, соціальних груп та окремих особистостей. Протиборство конфліктуючих сторін набуває різноманітних форм — від трудових суперечок, страйків до масових акцій соціального протесту з вимогами зміни існуючої системи влади, що супроводжуються внутрішніми розколами соціальних спільнот, рухів, соціальних інститутів.

За усього розмаїття факторів, що впливають  на ступінь конфліктності у суспільстві, головну роль відіграють протиріччя між трьома головними суспільними  структурами та всередині них. Мова йде про владу (законодавчу, виконавчу  та судову), підприємництво (державне, колективне, приватне, спекулятивне, мафіозне, компрадорське) та виробників матеріальних та духовних благ (інтелігенція, службовці, робітники і селяни, фермери, студентство  та ін.). Протиріччя між ними посилюються, деякі з них набувають форму  соціальних антагонізмів. Найбільш набуло протиріччя між прихильниками та супротивниками центральної виконавчої влади, що особливо яскраво виявилось під час так званого "касетного скандалу", парламентських виборів 2002 року, коли "партія влади", по суті, виявилась аутсайдером парламентських перегонів. Цей антагонізм охопив усі рівні соціального організму — класи, соціальні групи, соціальні інститути, суспільство у цілому.

Посилюється конфлікт новонародженого класу  буржуазії з іншими класами та соціальними групами, який розгортається  навколо розподілу кредитів, механізмів приватизації, податкового законодавства. Наростають страйки шахтарів, працівників бюджетної сфери, організовані виступи трудящих у протест проти невиплати заробітної плати, заборгованостей з пенсій, підвищення цін на товари та комунальні послуги. Почастішали акції трудящих, пов'язані із відстоюванням свого права власності на майно підприємств. Поряд з економічними вимогами трудящі все частіше висувають політичні вимоги зміни існуючої системи влади, відставки уряду, переобрання президента України.

Загалом трудові конфлікти є реакцією на перекоси в економічній та соціальній політиці уряду і пов'язані з  перерозподілом власності та становленням ринкових відносин, які неминуче призводять до поляризації соціальних груп.

Більшість соціально-політичних конфліктів виникають  з приводу перерозподілу влади, домінування тих чи інших політико-бізнесових груп, прагненням розширення ними сфери  свого впливу. Тут домінують конфлікти  між різними гілками влади (зокрема, законодавчою та виконавчою), конфлікти  між політичними партіями та блоками, конфлікти між центральною та регіональною владою.

Особливістю сучасної ситуації в Україні є  те, що значна частина конфліктів, причини  яких знаходяться поза політикою, набуває  політичного забарвлення внаслідок  спекулятивного використання політичними  партіями та рухами історичних, соціокультурних, духовних проблем сьогодення у своїх  вузькопартійних інтересах. Це, зокрема, стосується проблеми двомовності в  Україні, оцінки окремих історичних подій та особистостей, міжконфесійних взаємин. [4.232-235]

Висновок

Соціальна неоднорідність суспільства, відмінність  в рівні прибутків, влада, престижі, нерідко призводять до конфліктів. Конфлікти є невід'ємною частиною громадського життя. Це обумовлює пильну увагу соціологів до дослідження конфліктів.

Соціальні конфлікти супроводжують всю  історію людства. Війни і революції, демонстрації і страйки, мітинги  і політична боротьба у парламенті - ось далеко не повний перелік форм, в яких можуть протікати конфлікти. Їх наслідки для суспільства неоднозначні. Одні з них призводили до загибелі імперій, до втрати державної незалежності, інші сприяли прогресивному розвитку суспільства, роблячи його ще більш  демократичним і справедливим. Якщо зробити загальне визначення соціального конфлікту, то це, як зіткнення сторін, думок, сил. Водночас, соціальний конфлікт — найвища стадія розвитку протиріч у системах відносин між індивідами, соціальними групами, соціальними інститутами, суспільства в цілому, яка характеризується посиленням протилежних тенденцій та інтересів соціальних спільностей та індивідів.

Деякі соціологи марксистської і немарксистської  орієнтації дотримуються думки, що конфлікт усього лише тимчасовий стан суспільства, яке може бути здолане раціональними  засобами і, отже можливе досягнення такого рівня громадського розвитку, коли соціальні конфлікти зникнуть. Більшість  же соціологів  немарксистської  орієнтації схиляються до думки, що існування  суспільства без конфліктів неможливе. Вони підтримують давню філософську  традицію, згідно якої конфлікт є невід'ємною  частиною буття, головним рушієм громадського розвитку. А це означає, що конфлікт це не дисфункція, не аномалія, а норма  стосунків між людьми необхідний елемент соціального життя, який дає вихід соціальній напруженості, енергії діяльності, породжуючи соціальні  зміни різного масштабу.

      Використана література

1. Городяненко В.Г.  Соціологія. Підручник, 3-тє видання. Київ, 2006.

2. Здравописнов А. Социология конфликта. М., 1995.

3. Литвиненко Д.А, Павліченко П.П.. Соціологія. Навчальний посібник. – К.: Лібра, 2000.

4. Пірен М.І. Конфлікт і управлінські ролі. Соціально-психологічний аналіз. — К., 2000.

5. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология. - М.: Центр, 1996.