Соціально небезпечні захворювання України
Серед найактуальніших проблем, що потребують негайного розв’язання на державному рівні, можна вирізнити поширення ВІЛ-інфекції, зростання наркозалежності молоді, зловживання алкогота тютюном. Окрім того, в Україні поширені й інші соціально небезпечні хвороби – туберкульоз, гепатити, хвороби, що передаються статевим шляхом, тощо. При цьому спостерігається невтішна тенденція до збільшення виявлення негативної поведінки серед молоді, хоча офіційні статистичні дані дають уявлення лише про верхівку «айсберга» проблеми поширення соціально небезпечних хвороб, епідемії яких мають «тіньовий характер».
Наразі соціально небезпечні хвороби – туберкульоз, ВІЛ/СНІД, наркозалежність, гепатити – стали викликами для сучасної системи охорони здоров’я і державної політики в цілому. Ці хвороби, взаємно підсилюючи одна одну, руйнують імунну систему людини. Відправною точкою в багатьох випадках є ін’єкційне вживання наркотиків. Водночас цим хворобам можна запобігти, про що свідчатьдослідження українських та зарубіжних вчених, такі втручання повинні орієнтуватися на зміну поведінки і ґрунтуватися на сучасних ідеях. Гостра епідеміологічна ситуація в Україні щодо наркозалежності, ВІЛ/СНІДу та туберкульозу не применшує політичних, суспільних та фахових дебатів щодо доцільності тих чи інших формпрофілактики згаданих соціально небезпечних хвороб. Розгортання в Україні епідемій свідчить, що профілактична робота не достатня й потребує ретельного вивчення. В останні рокипроведено низку цікавих досліджень, що дають уявлення про поведінку уразливих груп, особливо груп, уразливих до вірусу імунодефіциту людини, проте не розглянуто політику та практику протидії ВІЛ та іншим епідеміям, зокрема, через здійснення індивідуальної та структурної профілактичної роботи. Хоча в Україні та закордоном, особливо в середовищі міжнародних донорських організацій, є зацікавленість у вивченні сильних та слабких сторін про-філактичних втручань у сфері охорони громадського здоров’я.
Первинна профілактика спрямована на те, щоб сформувати здоровий спосіб життя та запобігти першій спробі вживання наркотиків й алкоголю. Вироблення в суспільстві негативного ставлення до вживання психоактивних речовин, потреби у дотриманні безпечної сексуальної поведінки дає змогу уникати хвороб, які передаються статевим шляхом, зокрема, ВІЛ, а дотримання базовихсанітарних норм і здорового харчування – убезпечити від розповсюдження туберкульозу тощо. Первинна профілактика виходить із того, що підсумки численних наукових досліджень залежностіздоров’я особистості від різних чинників впливу підтверджують: рівень розвитку й стану системи охорони здоров’я у будь-якому суспільстві зумовлює в середньому лише близько 10 % всього комплексу впливів. Решта 90 % припадає на: умови зовнішнього середовища (близько 20 %), на спадковість (близько 20 %) і найбільша – наспосіб життя (50 %). Відтак саме формування здорового способужиття і зміна чинних підходів до виховання мають перебувати вцентрі уваги державної політики. В Україні питаннями первинної профілактики опікуються численні державні та недержавні структури. Послуги з первинної профілактики ВІЛ надаються державою через систему освіти і центри соціальної служби для дітей, сім’ї та молоді. Однак фінансування з державного бюджету цих напрямків останніми рокамимайже немає. За даними опитування керівництва навчальних закладів у межах міжнародного проекту ВООЗ «Health behaviour school-age children» (HBSC), проведеного Українським інститутом соціальних досліджень ім. О. Яременка навесні 2010 року, у всіх типах навчальних закладів, на думку їх керівництва, ведеться цілеспрямована діяльність для здійснення запобіжних заходів зі збереження й зміцненняздоров’я – про це говорять 97 % опитаних керівництва всіх закладів. Правда, лише 56 % загальноосвітніх закладів, 63 % професійно-технічних навчальних закладів та 71 % вищих навчальних закладів мають кошти на поточний навчальний рік для реалізації заходів щодо збереження та зміцнення здоров’я учнів та студентів. Що стосується шкіл, то такі кошти мають 61 % міських шкіл і лише 51 % сільських. При цьому 90 % керівництва всіх закладів переконані, що цих коштів не достатньо для реалізації заходів із збереження і зміцнення здоров’я в навчальних закладах. Отож заходи із збереження та зміцнення здоров’я на 34% реалізуються за рахунок державного фінансування, а на 36 % – за рахунок внесків батьків [5].
Ефективність первинної профілактики в Україні низька. Про це свідчить розгортання епідемій соціально небезпечних хвороб, поширення негативних явищ у молодіжному середовищі. Дані соціологічних досліджень підтверджують низьку якість профілактичної роботи. Дослідники також звертають увагу, що студенти вищих навчальних та середніх спеціальних навчальних закладів, тобто найбільш сексуально активна вікова група, наразі не охоплені жодними послідовними національними заходами профілактики ВІЛ і вживання наркотиків. Нестача підготовлених вчителів обмежила комплексне впровадження програм обізнаності щодо ВІЛ/СНІДу в україн-ських школах. Відсоток загальноосвітніх навчальних закладів, що мають підготовлених вчителів і протягом останнього навчального року забезпечили навчання учнів за програмами розвитку життєвих навичок щодо профілактики ВІЛ, не змінився за останні три роки. Інноваційні засоби пропагування обізнаності щодо ВІЛ/СНІД серед загального населення, такі, як соціальна реклама на радіо та телебаченні або інтеграція просвітницьких кампаній у спортивні або культурні події високого рівня залишаються поодинокими випадками, що не змінюють загальногорівня [4].
Просвітницька робота щодо здорового способу життя малоефективна у зв’язку з формальністю, епізодичністю та незначним урахуванням об’єктивних тенденцій у молодіжному середовищі (нав’язування засобами масової комунікації позитивного взірця молодої людини, яка вживає тютюн, алкоголь, наркотики, практикує небезпечний секс; послаблення мотивації до здорового способу життя й віддаленість позитивних здобутків від його реалізації, низький рівень первинних знань, навичок, умінь тощо). Лібералізація статевої моралі в суспільстві, «еротизація» свідомості й пове-дінки молоді саме через ЗМІ та рекламу зумовлюють прискорення початку статевого життя молодої людини, що є фактором ризику частоти захворювань, що передаються статевим шляхом, ВІЛ/СНІДу та небажаної вагітності. Проблему пандемії наркоманії та ВІЛ/СНІД можна розв’язати тільки комплексно, беручи до уваги нелише медичні, а й соціальні, психологічні та правові аспекти, що підтверджує досвід країн Заходу.
Варто зауважити, що в Україні, окрім просвітницької роботи, провадиться й державна політика обмеження куріння та вживання алкогольних напоїв. Окремо слід наголосити на прийнятті Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження споживання і продажу пива та слабоалкогольних напоїв», який сприяє нововведенням у сфері запобігання захворювань, пов’язаних із вживанням алкоголю та слабоалкогольних напоїв. Важливий той факт, що пиво та інші слабоалкогольні напої прирівняли до алкогольних напоїв і заборонили продавати неповнолітнім. Що стосується первинної профілактики туберкульозу, то слід зазначити про недостатність профілактичних заходів, як соціального, так і лікувального характеру. Наукові дослідження засвідчили, що обсяг і якість профілактичних заходів, зокрема й тих, які стосувалися раннього виявлення туберкульозної інфекції, та ефективність специфічної профілактики БЦЖ в Україні, особливо в останні роки, були недостатні. Приміром, вивчаючи причини несвоєчасного виявлення туберкульозу в дітей, фахівці виявили, що педіатри звертають на цю недугу недостатньо уваги, не завжди обізнані з її діагностикою. Відсутня тісна співпраця між педіатрами і фтизіатрами. Про останнє свідчить тривале (від одного місяця до 1,5 року) неправильне лікування дітей, хворих на туберкульоз, нерідко у кількох лікарнях і з приводу інших хвороб. Крім того, багато дітей, які повинні перебувати під наглядом фтизіатра, не стоять на диспансерному обліку, відтак не охоплені профілактичними протитуберкульозними заходам.
Населення України має низький рівень обізнаності про туберкульоз і загальний низький рівень соціальної культури, що суттєво впливає на ріст захворюваності та смертності від цієї хвороби. Тим часом держава фактично не виділяє коштів на проведення інформаційно-просвітницької роботи серед громадян. Фінансовані державою профілактичні огляди організовано задля виявлення хворих на туберкульоз.
Вагомими причинами, що призводять до масштабного поширення туберкульозу, є соціально-економічна нестабільність, зниження життєвого рівня населення, неякісне харчування значних верств населення, збільшення кількості соціально дезадаптованих осіб, а також застосування неефективних засобів діагностики, лікування та заходів профілактики.
Вторинна профілактика орієнтована на осіб, які вже мають ознаки залежності на початковій стадії, а також на представників груп, які мають вищі ризики розвитку залежності, інфікування соціально небезпечними хворобами. Проблема здійснення вторинної профілактики в Україні полягає
в тому, що вона покладається переважно на громадські організації і ними ж здебільшого фінансується. Як виняток, можна назвати діяльність державних центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді й нечисленних центрів ресоціалізації наркозалежної молоді, які надають послуги вторинної профілактики поширення ВІЛ та психоактивних речовин. Так, профілактика ВІЛ-інфекції серед споживачів ін’єкційних наркотиків здійснюється державними центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді через мережу спеціалізованих формувань – служби соціально-профілактичної роботи. Мета діяльності такихслужб – здійснення соціально-профілактичної роботи зі споживачами психоактивних речовин, зокрема й споживачами ін’єкційних наркотиків та особами з числа їх найближчого оточення, яка спрямована на профілактику ВІЛ-інфекції та інфекцій, що передаються статевим шляхом, інших хвороб, покращення соціального функціонування шляхом зменшення шкоди і негативних наслідків від ін’єкційного вживання наркотичних речовин.
Протягом 2009 року в межах проектів, підтриманих Глобальним Фондом:
– проведено профілактичну роботу з наркозалежними щодо профілактики ВІЛ (обмін шприців, надання стерильних засобів тощо) через 108 аптек у 12 регіонах України;
– перевірено експрес-тестами на ВІЛ-інфекцію майже 130 тисяч осіб з числа груп, найбільш уразливих до ВІЛ (до речі, у листопаді 2009 року наказом МОЗ України нарешті нормативно урегламентовано використання таких тестів);
– започатковано тестування на гепатит В для чоловіків, які мають секс із чоловіками, розроблено пілотний проект із тестування на гепатит В та вакцинацію проти гепатиту В.
За даними Національного звіту з виконання Декларації, рівень охоплення профілактичними програмами становив 32 % для СІН та 59 % – для працівників секс-бізнесу, серед ЧСЧ він становить 63 %, а серед ув’язнених 15 %.
Складна ситуація із впровадженням ефективних профілактичних заходів залишається у в’язницях, де набір базових послуг обмежений і почасти зводиться до лекцій. Дані ж досліджень засвідчують, що переважна більшість ув’язнених (88 %) повідомила про те, що мала статеві контакти з іншими ув’язненими за останні шість місяців, але 87 % ув’язнених вказали, що ніколи не одержували презервативів з будь-якої профілактичної програми, ув’язнені також вживають у місцях позбавлення волі наркотики [3]. Серед засуджених лише 40 % правильно визначають шляхи запобігання статевій передачі ВІЛ-інфекції та знають, як вона не передається [4]. Це може свідчити про «закритість» теми статевих контактів і наркозалежності ув’язнених, суспільне табу, що обмежує діяльність із профілактики ВІЛ у тюрмах. Звернемо увагу й на те, що певна кількість малозабезпечених змушена заробляти собі на проживання наданням сексуальних послуг, потрапляючи таким чином до групи ризику щодо інфікування ВІЛ, це також ускладнює профілактику, адже працівники секс-бізнесу вважаються переслідуваною й маргіналізованою групою. Наявність адміністративної відповідальності за проституцію сприяє зловживанням з боку правоохоронних органів (насильство, жорстке поводження, незаконні затримання), що утруднює профілактичну роботу.
Жорстке законодавство щодо питань протидії незаконному обігу наркотичних речовин створює бар’єри для профілактичної діяльності серед людей із залежністю від хімічних речовин: норма щодо взяття на облік в органах охорони здоров’я та міліції, кримінальне покарання за зберігання невеликої кількості наркотиків для власного споживання заважають втілювати програми зменшення шкоди та замісної терапії. Невідповідність європейським нормам, замкненість пенітенціарної системи створює проблеми для профілактичної роботи серед ув’язнених, заважає моніторити відповідні зусилля, докладені Департаментом з питань виконання покарань.Профілактична робота із чоловіками, які мають секс із чоловіками, не входить до компетенції жодного з українських міністерств. Фахівці відзначають, що сприйняття деякими представниками правоохоронних органів та органів охорони здоров’я поведінки таких чоловіків як девіантної призводить до упередженого, дискримінуючого ставлення, що, своєю чергою, є бар’єром для профілактичних програм, які реалізують недержавні організації. Загалом, втілення програм вторинної профілактики у сфері протидії епідемії ВІЛ/СНІДу та наркозалежності залишається проблемним: з одного боку, держава має обмаль ресурсів на ці програми, з іншого, змістовність та ефективність програм, що реалізуються нині, викликає чимало фахових та громадських дискусій. Наразі поширення ВІЛ/СНІДу кидає виклик усталеним поглядам на «добре» й «погане», на проблеми маргінальності, суспільного остракізму й соціального виключення «інших», тобто людей, що відрізняються від «нормальних», ставить під сумнів такий поділ взагалі та порушує питання відповідальності за власну поведінку .
Погіршення епідеміологічної ситуації свідчить, що обсяги, масштаби, якість та інтенсивність заходів профілактики ВІЛ-інфекції серед найбільш уразливих груп населення залишаються недостатніми для зупинення поширення ВІЛ у цих групах та обмеження потенційного поширення ВІЛ на загальне населення. Поточна державна програма протидії ВІЛ/СНІДу, незважаючи на ряд її прогресивних рис, не встановлює чітких пріоритетів у заходах протидії епідемії ВІЛ/СНІД, що відповідають моделі концентро-ваної епідемії в Україні. Для того, щоб зупинити поширення ВІЛ-інфекції, необхідно терміново посилити інтенсивність заходів профілактики та рівень охоплення груп високого ризику інфікування ВІЛ шляхом перепланування механізму реалізації цих заходів, розширити заходи за рахунок більшої кількості державних служб та відповідних служб у невеликих містах і містечках, забезпечити їх довгострокову діяльність.
Доречно згадати й про дослідження, яке виявило, що чинна українська система протидії поширенню туберкульозу неефективна саме для маргіналізованих і малодоступних груп, котрі найбільше ризикують заразитися. Безпритульні, безробітні або ті, хто зловживає алкоголем, як правило, відвідують туберкульозні диспансери та лікарні тільки на запущеній стадії хвороби, тож для них ризик смертності високий. Ці пацієнти часто пояснюють, що вони «думали, що симптоми зникнуть», або що ці симптоми не здалися їм достатньо серйозними для того, аби звернутися до лікаря. Деякі представники неурядових організацій вважають, що хворих на туберкульоз було б ефективніше лікувати у притулках, оскільки це економічно вигідніше і забезпечує кращий індивідуальний догляд порівняно з лікарняним. На противагу їм певна частина лікарів наполягає, що державне фінансування слід використовувати для зміцнення наявної системи лікування туберкульозу, а не для створення нових альтернатив [14].
Третинна профілактика спрямована на попередження подальшого вживання психоактивних речовин залежним, або ж на зменшення шкоди від такого вживання, а також на ресоціалізацію людей із залежністю, надання послуг людям, які живуть із ВІЛ, або хворіють на туберкульоз, молоді, котра скоїла правопорушення.
У сфері протидії епідемії ВІЛ/СНІДу в останні роки відбувається розширення мережі закладів, що надають послуги із діагностики та лікування, підтримки ВІЛ-позитивних людей. На виконання Указу Президента «Про вдосконалення державного управління у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу в Україні» станом на 1 січня 2009 року у всіх обласних та районних центрах створено 637 кабінетів «Довіра». В Україні створено та за-
безпечено функціонування:
– мережі центрів профілактики і боротьби зі СНІДом (зараз їх налічується 40);
– референс-лабораторії, котру в 2008 році забезпечено необхідним приміщенням на базі Національної дитячої спеціалізованої лікарні «ОХМАТДИТ» Міністерства охорони здоров’я України;
– спеціалізованої клініки національного рівня для лікування ВІЛ-позитивних дітей.
Фактично, догляд та підтримка цієї соціально уразливої молоді не фінансується національним бюджетом. Послуги по догляду та підтримці надаються в 25 областях України 83 громадськими організаціями для 34 % людей, що перебувають на диспансерному обліку [4].
У цілому, що стосується профілактики ВІЛ/СНІДу, в Україні тривалий час дотримувались медикалізованого підходу до протидії епідемії. Тому серед національних заходів із протидії епідемії домінували лікувальні (третинна профілактика), тобто відбувалась боротьба із наслідками. У той час як ВІЛ належить до так званих «поведінкових» хвороб, адже інфікуванню можна запобігти, дотримуючись безпечної поведінки – уникаючи незахищених статевих контактів, використовуючи стерильний інструментарій для ін’єкцій,
гоління тощо.
Отже, втілення профілактичних програм у сфері протидії соціально небезпечним хворобам залишається проблемним: з одногобоку, держава має обмаль ресурсів на ці програми, з іншого, змістовність та ефективність програм, що реалізуються нині, викликає чимало фахових та громадських дискусій. Крім того, соціально небезпечні хвороби виразно пов’язані з соціально-економічним становищем населення, передовсім молоді, яка найбільше уражається. Відтак протидія поширенню туберкульозу, ВІЛ, нарко- та алкозалежності, скоєнню злочинів повинна мати комплексний характер, адже зазначені суспільні виклики не тільки пов’язані одне з одним, а й диктують потребу в інтегрованому багатосекторному підході до розв’язання проблем дискримінації, нерівності, безробіття, бідності, соціальної ізоляції та стигматизації багатьох груп молоді, забезпечення її навчання, трудової зайнятості, змістовного дозвілля.
Саме вивченню особливостей застосування такого підходу за теперішніх українських політичних реалій і слід було б присвятити наукові розвідки, розглянути політику втілення профілактичних програм в Україні. Необхідно також ретельно вивчити спосіб життя сучасної молоді у різноманітних сферах життєдіяльності: праці, навчанні, сім’ї, неформальних організаціях, під час дозвілля, що дасть змогу розробити ефективні профілактичні заходи з урахуванням сучасних технологій комунікацій, спрямованих на зміну поведінки, стереотипів щодо способів життя тощо.
Небезпечні хвороби та законодавство України
1. Україна. Верховна Рада. Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз: Закон України № 2586-III від 05.07.2001 // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс].– 28 лютого (№ 4).
2. Україна. Президент. Про вдосконалення державного управління у сфері протидії ВІЛ- інфекції / СНІДу та туберкульозу в Україні: Указ Президента України від 30 лист. 2005 р. № 1674/2005 // Уряд. кур’єр.– 2005.– 7 грудня. – Орієнтир.– С.6.
3. Україна. Закон. Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення боротьби із захворюванням на туберкульоз : Закон України № 3737- IV від 15 березня 2006 р. // Уряд. кур'єр. – 2006.– 6 квітня. – С.19.
4. Україна. Кабінет Міністрів. Про внесення зміни до Положення про наглядову раду з питань реалізації спільного із Світовим банком проекту "Контроль за
туберкульозом та ВІЛ / СНІДом в Україні": Постанова Кабінету Міністрів України від 26.12.2005 № 1286 // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс].– 28 лютого (№ 4).
5. Україна. Закон. Про внесення змін до Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" : Закон України від 5 червня 2003 р. // Уряд. кур'єр. – 2003.– 27 червня. – С.14.; Голос України. – 2003.– 4 липня. – С.5.
6. Україна. Кабінет Міністрів. Про внесення змін до пункту 6 Положення про наглядову раду з питань реалізації спільного із Світовим банком проекту "Контроль за туберкульозом та ВІЛ /СНІДом в Україні": Постанова Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 961 // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс].– 28 лютого (№ 4).
7. Україна. Верховна Рада. Про внесення змін до статті 8 Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз": Закон України від 01.03.2005 № 2428-IV // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс].– 28 лютого (№ 4).
8. Україна. Президент. Про Всеукраїнський день боротьби із захворюванням на туберкульоз: Указ Президента України від 22.03.2002 № 290/2002 // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс].– 28 лютого (№ 4).
9. Україна. Верховна Рада. Про зняття з розгляду проекту Закону України про основні засади державної політики запобігання алкоголізму в Україні: Постанова Верховної Ради України від 02.11.2006 № 306-V // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс] – 15 лютого (№ 3).
10. Україна. Верховна рада. Про інформацію Кабінету Міністрів України про виконання статті 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" щодо використання бюджетних коштів, виділених для фінансування видатків на закупівлю інсулінів для хворих на цукровий діабет та на забезпечення лікування онкологічних хворих та хворих на туберкульоз: Постанова Верховної Ради України від 21.06.2001 № 2565-III // Зібрання законодавства України: [Електронний есурс].– 15 січня (№ 1)
11. Україна. Верховна рада Про інформацію Кабінету Міністрів України про епідемію туберкульозу в Україні та заходи щодо її подолання: Постанова Верховної Ради України від 14.03.2006 № 3524-IV // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс].– 15 січня (№ 1)
12. Україна. Верховна рада. Про інформацію Кабінету Міністрів України про стан справ у вітчизняній системі охорони здоров'я: Постанова Верховної Ради України від 28.11.2002 № 276-IV // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс].– 15 січня (№ 1
13. Україна. Верховна Рада. Про інформацію Кабінету Міністрів України про стан захворюваності населення України на інфекційні хвороби та заходи
щодо її зниження: Постанова Верховної Ради України -IV від 12.01.2006 № 3339// Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс] – 15 лютого (№ 3).
14. Україна. Кабінет Міністрів. Питання реалізації спільного із Світовим банком проекту "Контроль за туберкульозом та ВІЛ / СНІДом в Україні" : Постанова Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2005 р. № 1286 // Уряд. кур'єр. – 2006.– 25 січня. – Орієнтир.– С.15-16.
15. Україна. Кабінет Міністрів. Про затвердження Порядку проведення обов'язкового профілактичного огляду певних категорій населення на виявлення туберкульозу : Постанова Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2006 № 143 // Уряд. кур'єр. – 2006.– 23 лютого. – С.22.
16. Україна. Кабінет Міністрів. Про Комплексні заходи боротьби з туберкульозом: Постанова Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 № 667 // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс].– 28 лютого (№ 4).
17. Україна. Президент. Про Національну програму боротьби із захворюванням на
туберкульоз на 2002-2005 роки: Указ Президента України від 20.08.2001 № 643/2001 // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс].– 28 лютого (№ 4).
18. Україна. Верховна рада. Про невідкладні заходи щодо поліпшення стану справ у системі охорони здоров'я України: Постанова Верховної Ради України від 11.07.2002 № 69-IV // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс].– 15 січня (№ 1)
19. Україна. Президент. Про невідкладні заходи щодо боротьби з туберкульозом: Указ Президента України від 11.05.2000 № 679/2000 // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс].– 28 лютого (№ 4).
20. Україна. Кабінет Міністрів. Про норми харчування для осіб, хворих на туберкульоз та інфікованих мікобактеріями туберкульозу: Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1752 // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс].– 28 лютого (№ 4).
21. Україна. Кабінет Міністрів. Питання реалізації спільного із Світовим банком проекту "Контроль за туберкульозом та ВІЛ /СНІДом в Україні": Постанова Кабінету Міністрів України від 26.12.2005 № 1287 // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс].– 28 лютого (№ 4).
22. Україна. Кабінет Міністрів. Про порядок виявлення, профілактики та лікування туберкульозу серед мігрантів: Постанова Кабінету Міністрів України від 12.09.2002 № 1348 // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс].– 28 лютого (№ 4).
23. Україна. Верховна рада Про прийняття за основу проектів законів України про внесення змін і доповнень до Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" (щодо переліку осіб, які підлягають обов'язковим профілактичним медоглядам): Постанова Верховної Ради України від 16.11.2004 № 2187-IV // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс].– 15 січня (№ 1).
24. Україна. Верховна рада. Про прийняття за основу проекту Закону України про боротьбу із захворюванням на туберкульоз: Постанова Верховної Ради України від 17.05.2001 № 2421-III // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс].– 15 січня (№ 1).
25. Україна. Верховна рада Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін до статті 12 Закону України "Про боротьбу із захворюваннями на туберкульоз" (щодо примусової госпіталізації хворих): Постанова Верховної Ради України від 21.02.2006 № 3450-IV // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс].– 15 січня (№ 1).
26. Україна. Верховна рада Про прийняття за основу проекту Закону України про основні засади державної політики запобігання алкоголізму в Україні: Постанова Верховної Ради України від 21.01.2005 № 2388-IV // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс].– 15 січня (№ 1).
27. Україна. Верховна рада. Про проведення парламентських слухань на тему: "Епідемія туберкульозу в Україні та шляхи її подолання": Постанова Верховної Ради України від 06.02.2003 № 477-IV // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс].– 15 січня (№ 1).
28. Україна. Верховна рада Про проведення парламентських слухань на тему: "Соціально-економічні проблеми ВІЛ / СНІДу, наркоманії та алкоголізму в Україні та шляхи їх розв'язання": Постанова Верховної Ради України від 11.09.2003 № 1150-IV // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс].– 15 січня (№ 1).
29. Україна. Верховна Рада. Про проведення парламентських слухань "Онкологічні захворювання в Україні. Проблема та шляхи подолання" : Постанова Верховної Ради України від 05.02.2004 № 1439-IV // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс] – 15 лютого (№ 3).
30. Україна. Верховна Рада. Про ратифікацію Угоди про позику (Проект "Контроль за туберкульозом та ВІЛ /СНІДом в Україні") між Україною та
Міжнародним банком реконструкції та розвитку: Закон України від 18.11.2003 № 1287-IV // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс].– 28 лютого (№ 4).
31. Україна. Верховна рада. Про Рекомендації парламентських слухань на тему: "Епідемія туберкульозу в Україні та шляхи її подолання": Постанова Верховної Ради України від 19.06.2003 № 989-IV // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс].– 15 січня (№ 1)
32. Україна. Верховна Рада. Про Рекомендації парламентських слухань на тему: "Онкологічні захворювання в Україні. Проблема та шляхи подолання": Постанова Верховної Ради України від 20.04.2004 № 1688-IV // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс] – 15 лютого (№ 3).
33. Україна. Верховна Рада. Про Рекомендації парламентських слухань на тему: "Соціально економічні проблеми ВІЛ / СНІДу, наркоманії та алкоголізму в Україні та шляхи їх розв'язання": Рекомендації Верховної Ради України від 03 лютого 2004 р. № 1426-ІУ // Голос України. - 2004.- 2 березня (№ 40).- С. 7.
34. Україна. Президент. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 січня 2006 року "Про заходи щодо підвищення ефективності боротьби з небезпечними інфекційними хворобами" : Указ Президента України від 14 лютого 2006 р. № 132/2006 // Уряд. кур'єр. - 2006.- 3 березня - С.12.
35. Україна. Верховна Рада. Про утворення Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з проблем ВІЛ – інфекції /СНІДу, туберкульозу та наркоманії: Постанова Верховної Ради України від 01 липня 2004 р. № 1943-ІУ // Голос України. – 2004.– 27 лип. (№ 137).– С. 7.
36. Україна. Кабінет Міністрів. Про утворення Міжвідомчої комісії по боротьбі з туберкульозом: Постанова Кабінету Міністрів України від 28.09.2000 № 1480 // Зібрання законодавства України: [Електронний ресурс].– 28 лютого (№ 4).

- Соціально-педагогічна робота з “дітьми вулиці”
- Соціально-педагогічна робота з пенсіонерами та з бездоглядними дорослими людьми
- Соціально-політичні конфлікти
- Соціально-політичні небезпеки
- Соціально-політичні небезпеки
- Соціально-політичні небезпеки
- Соціально-політичні реалії кінця XX століття
- Соціально-економічні і духовні особливості епохи Нового часу. Формування емпіризму (Ф.Бекон, Т.Гоббс, Дж.Локк, Д.Берклі, Д.Юм) та раціоналізм
- Соціально-економічні наслідки міграції робочої сили
- Соціально-економічні передумови і результати повстанського руху в Україні (діяльність отамана Н.Махна)
- Соціально-етнічні процеси в сучасній Україні. Національна політика. 2. Політична соціологія та політичний маркетинг
- Соціально-забезпечувальні правовідносини та їх види
- Соціально - культурна ситуація в Україні в 19 ст
- Соціально-культурне середовище Китаю