Соціально-педагогічна робота з пенсіонерами та з бездоглядними дорослими людьми

Соціально-педагогічна робота з пенсіонерами та з бездоглядними дорослими людьми.

Вечірній час життя може бути найпрекраснішим, подібно до того, як найкрасивіші пелюстки квітки розпускаються  останніми.

Семюел Смайлс

Чинники довголіття та повноцінного життя, визначені на базі науково-практичних напрацювань Інституту геронтології АМН України. Цикл тривалості старіння та його стадії. Особливості соціально-педагогічного патронату людей похилого віку першої стадії старіння. Шляхи та засоби реалізації інформаційної, психотерапевтичної, педагогічної та організаційної функцій соціально-педагогічного спілкування з людьми похилого віку. Технологія психотерапевтичного спілкування з клієнтом похилого віку. Особливості соціально-педагогічного патронату пристарілих на другій і третій стадіях циклу тривалості старіння. Досвід соціально-педагогічної підтримки безпритульних дорослих людей.

"Є прекрасні  дерева, - стверджував російський  письменник М.М.Пришвін, - які до  самих морозів зберігають листя  і після морозів до сніговиці стоять зелені. Вони чудові. Так і люди: перенесли все на світі, а самі стають до самої смерті кращими". Його співвітчизник і колега І.Г.Еренбург підтверджував це: "Звичайно, у природи свої закони, тіло зношується, стає немічним, але я зустрічав не раз і знав старих людей, веселих, задиристих, які не розгубили сміливості свого ранку". Очевидно, у таких людей, на думку Ф.Ніцше, навіть "у смерті палає дух" і вона їм "удається". Але, мабуть, певні закономірності й тут діють. Як серед фахівців справжніх професіоналів високого класу зустрічається лише 5%, так і з-поміж людей похилого віку талановитих довгожителів, які до останніх днів зберігають "сміливість свого ранку" одиниці. На жаль,наразі ця вікова категорія населення є найуразливішою, як і інша вікова категорія - діти. Але коли на дітей спрямовується майже вся увага, то старі бабусі й дідусі нерідко залишаються майже бездоглядними не стільки у плані матеріальної підтримки, як духовної.

Для того щоб  визначити методологію та основні  напрями соціально-педагогічної роботи з такими людьми слід на основі наукових даних сформувати орієнтувальний образ довгожителя, в якого вечірній час життя подібний на "найкрасивіші пелюстки квітки", що "розпускаються останніми".

Таємниці довголіття розкриті на базі науково-практичних напрацювань Інституту геронтології АМН України. Завдяки цьому науковому закладу Україна стала Меккою геронтології. Наукові відкриття його учених-експериментаторів відзначені міжнародними преміями. Подібні інститути є лише в США і Японії. Очолює творчий колектив всесвітньо відомих геронтологів академік В.В.Фролькіс. Багато напрацювань інституту в його представленні стають крилатими істинами. Частину з найголовніших висновків подаємо у вигляді стислих узагальнень:

1.У кожну  людину "вмонтований" свій Великий біологічний годинник -незвичний календар, що відображає сумарні зміни від початку життя до смерті. Такий "годинник" вимірює не сам ритм, а втрату ритму життя. Він може то прискорюватися, то сповільнюватися, але завжди йде в одному напрямі-поступового зменшення ритму. Отже, зменшується і запас "заводу". Згідно з О.Комфортом тривалість його "ходу" для людини розрахована до 120-130 років.

2.Старіння - природний,  багатопричинний процесс, але  до "фінішу" люди йдуть із  різною швидкістю. Вікова деградація  організму швидко прогресує, як тільки перестає підтримувати високий рівень вітаукта (біологічний процес, спрямований на стабілізацію життєдіяльності організму). Старіння генетично не запрограмований, але генетично детермінований процес. Старість починається в різних людей по-різному вже в молоді роки.

3.У медицині  нині прийнятий такий віковий  поділ життя: 1-15 -дитинство, 16-30 років-юність, 31-44 роки-молодість, 45-59 років-зрілість, 60-74 роки - похилий вік, 75-89 років - старість, 90 і далі-довгожительство.

4.Ідеальним для людини є вік 20-25 років, коли закінчується ріст організму. В ці роки відзначається найнижча смертність від усіх хвороб. Після цього віку починається шлях до вікової патології.

5.Старість - не  обов'язково неміч і страждання. Подібно до золотої грибної осені вона може стати найповноцінним періодом людського життя, зумовлюючи тим самим його довготривалість. Американський письменник Едвард Уільям Бок вважає, що в п'ятдесят років справжнє життя лише розпочинається, оскільки людина в ці роки, нарешті, оволодіває тим, на чому засновуються справжні досягнення, набуває того, що можна віддавати іншим, пізнає те, чому можна вчити, розчищає те, на чому можна починати будувати. Подібні думки підтримував французький письменник та філософ Альбер Камю, пишучи про людей, які досягли "вечора життя" і порівнюючи їх із птахами, політ яких удень завжди здається "безцільним" і тільки увечері стає "цілеспрямованим".

У період старості може відбуватися найдорогоцінніша і найнеобхідніша для особистості  і суспільства в цілому робота. Підтвердженням цьому є діяння багатьох учених, які зробили видатні відкриття у віці від 75 до 85 років, видатних громадських діячів, представників мистецтва, культури.

6. Важливу роль  для довголіття має психічний  компонент здоров'я, насамперед, висока духовність. Високі емоційний та інтелектуальний рівні- це не лише засоби задоволення людини своїм способом життя, а й важливі складові впливу на весь обмін речовин в організмі. Дослідження, проведені в США, у Балтіморі й Сіетлі, довели, що люди, які мають хорошу освіту, обізнані з художньою літературою, часто відвідують театри, цирк, художні виставки, мають інтелектуальних друзів та ще й інтелектуальну дружину чи чоловіка, хворіють значно рідше, ніж населення цих міст. Отже, духовні цінності й рівень фізичного здоров'я взаємодіють.

7.Значно рідше  хворіють і довше живуть люди, життя яких пов'язано з повноцінною  родиною, в якій панують безкорисливі  доброзичливі стосунки. 8.Запорукою  здоров'я та довголіття є посильна  фізична праця, рухливість, заняття спортом. Фізична праця і спорт - різні речі, оскільки їх супроводжує різний психологічний настрій. Нині формується новий напрям в оцінці значення спорту для здоров'я людини: великі навантаження непотрібні, лише помірні. Багато людей переходять від бігу до ходьби в темпі, зважаючи на те, що основне в цій справі-добитися, щоб прискорювався ритм дихання, серця, аби виникало кисневе голодування. Такий спорт-надійна система пристосування до можливих драматичних змін, з якими людина може зустрітися.

9. Важливо вміти творити культ відпочинку в суботу та неділю. Бажано виїжджати в ці дні з дому, уникати одноманітності життя. Вчитися бачити "душу" природи і спілкуватися з нею у будь-яку пору року.

10.Однією з  причин подовження не тільки  фізичного, ай творчого життя є розумне харчування. У харчових продуктах навіть молодих людей повинно бути мало холестерину, жиру і багато вітамінів та сорбентів. Вставати з-за столу потрібно з відчуттям голоду. Люди, які дотримуються збалансованої дієти, повноцінно живуть без серйозних хвороб на 8-10 років довше. Ядром такої дієти є перевага їжі рослинного походження. Їсти краще 4-5 разів на день, оскільки організм не може відразу "спалити" велику кількість енергетичних речовин.

11.Наше здоров'я  на 20% обумовлене генетично, на 20% соціальним станом (харчування, умови життя і праці), на 50% тим, як людина сама до себе ставиться і лише на 8-10 % медичною допомогою. У світлі цього стають зрозумілими слова народного цілителя Порфирія Іванова: "Здоров'я - це розуміння життя".

12.Передчасно  старіють люди з негативними особливостями характеру. За спостереженнями фахівців, передчасна старість приходить до людей заздрісних, злих, недружелюбних, брехливих, дріб'язкових. Дріб'язковість характеру призводить до стресів, а ті, в свою чергу, через кору головного мозку впливають на весь організм в цілому, різко порушуючи роботу всіх внутрішніх органів і зумовлюючи хвороби.

Скорочує життя "хімічна агресія", основні  шляхи наступу якої-харчування та медицина. Хімічні речовини впливають  на рослинний та тваринний світ. А далі по харчових ланцюжках-на людину, зумовлюючи хвороби. Медицина ж створила ліки з побічним шкідливим впливом на організм. Нетоксичних препаратів практично немає. Більше того, хвора людина зазвичай приймає одночасно кілька ліків. Між діями препаратів виникають складні взаємини, які особливо небезпечні для ослаблених престарілих людей. Надіятися необхідно на свої результативні сили організму, який є чудовою системою, що може саморегулюватися. Доцільно у випадку розвитку патології критично підійти до узвичаєних поглядів на життя, докорінно змінити харчування, звички, а, можливо, й приятелів-песимістів на приятелів-оптимістів.

13. У похилому  віці слід пам'ятати про "вітамінний  рай". Вітаміни, маючи високу фізіологічну  активність, істотно впливають на якість життя. У цивілізованих країнах люди після 45 років свідомо двічі на рік вживають полівітаміни, не чекаючи повного знесилення. Доцільно було б і нашим співвітчизникам щовесни і щоосені проходити цей курс на базі дешевих, але належно оцінених за кордоном, вітчизняних полівітамінів "Декамевіт" і "Квадевіт", які підвищують працездатність, повертають бадьорість та впевненість, активізують роботу серцевої системи, поліпшують функції травлення. Брак вітамінів групи В та вітаміну Є порушує обмін речовин, що, впливаючи на нервову систему, викликає швидку втомлюваність, головний біль, роздратування, задишку, серцево-судинні захворювання. Найбільше вітамінів та мікроелементів у всіх зернових культурах, бобових, у насінні, у печінці тварин (особливо у телячій), у м'ясі, рибі, в яєчному жовтку, у молоці, картоплі, капусті, буряках, у пророслій пшениці, висівках, горіхах, кукурудзі, олії.

Вітамін Є має  ще й здатність регулювати кисень у мозку. Цей вітамін є у  яблуках, абрикосах, моркві, капусті, сухофруктах, вишні, молочних продуктах, петрушці, м'яті, хрінові, цибулі, гірчиці, редисці, часнику, помідорах, яєчному жовтку, грибах, продуктах моря.

14. З усіх  чинників ризику після алкоголізму  і наркоманії найбільшим є  паління. Ніщо так не пошкоджує  внутрішню оболонку судин, як нікотин. Саме він і спричинює пухлини та інші незворотні зміни в організмі.

Згубно на життя  людей, особливо похилого віку, впливає  така хвороба, яку англійці назвали "телевізійні ноги". Сидіння  годинами біля телевізора зумовлює спочатку початкову, а потім повну атрофію м'язів нижніх кінцівок. Подібна ситуація породжує й "лінивий мозок", що теж веде до скорочення життя.

Отже, на основі цих висновків наукових досліджень та спостережень достатньо чітко  проступає образ щасливого мудрого  довгожителя, щаслива старість якого підготовлена всім попереднім життям.

Цикл тривалості старіння поділяється на три стадії: а) поступовий відхід від активної діяльності, б) власне старість із повною незайнятістю, в) хвороблива старість, яка завершується смертю. Кожна з цих стадій вимагатиме своїх особливостей соціально-педагогічної роботи з клієнтом.

Особливості соціально-педагогічного патронату людей похилого віку першої стадії старіння - поступового відходу від активної діяльності.

З одного боку, вихід людини на заслужену пенсію у стомлювальні дні трудової діяльності нерідко стає бажаним і уявляється радісною подією у житті із легким забарвленням "світлої печалі". Але спостереження підтверджують, що для більшості людей, які звикли сумлінно працювати на свою і загальну користь, ця подія далеко не радісна:

Як важко вранці після  сну збагнуть,

Що вже не треба поспішать  із дому,

Що друзі-люди вже тебе не ждуть,

Що не потрібен начебто  нікому.(С.Пальчевський)

У цих випадках вимушений  відпочинок багатьма сприймається болісно з відтінком образи на керівників трудових колективів і навіть на тих, хто продовжує працювати. Посильна праця і творчість, говорив у свій час відомий російський скульптор С.Т.Коненков, затримують прихід дряхлості та в'янення. Це вже давно науково підтверджено. Тому керівникам трудових колективів необхідно всіляко вивчати можливості використання досвіду, творчого потенціалу тих, хто ще має силу і бажання працювати. У випадку, якщо трудівник добросовісний, такий підхід буде на користь як особистості, так і суспільства загалом.

Керівникам, соціальним педагогам (якщо вони працюють у трудовому  колективі) вихід на пенсію працівника слід не обмежувати застіллям, а перетворювати  у подію громадського значення. Доречними  тут бувають урочисті громадські зібрання, відповідні літературно-художні монтажі. Для винуватця урочистостей вони створюють нагоду своєрідного підбиття підсумку життя, відчуття доцільності прожитих років, власної значимості. Для молодших членів колективу такі заходи створюють можливість налаштування на корекцію власних підходів до організації змістовнішого та повноціннішого життя.

Потрібно не забувати про  людей похилого віку під час вирішування  складних виробничих завдань. Чому б  не використати їхній нагромаджений  роками творчий потенціал? У високотехнологічній Японії цьому приділяють особливо велику увагу. Наприклад, на відповідні засідання, де проводяться "мозкові атаки" з метою вирішення складних технологічних проблем, фірми із задоволенням запрошують тих, хто вже давно знаходиться на заслуженому відпочинку. Для них це можливість не тільки "підробити", а й отримати необхідний у їхньому віці інтелектуально-емоційний спалах.

Завдяки розвитку наставництва можна на загальну користь використовувати  не тільки професійні, а й педагогічні  здібності старших колег. Молодому фахівцю, який вперше розпочинає свій трудовий шлях у колективі, таке наставництво вкрай необхідне.

Кращих досвідчених фахівців адміністрації доцільно використовувати  як радників, розумно поєднуючи все  найкраще і прийнятне з досвіду  минулого із можливостями та вимогами нового часу. Не слід забувати людей пенсійного віку під час організації культурно-масових заходів та колективного відпочинку, особливо під час виїздів "на природу". Організація хорових колективів ветеранів, футбольних команд у складі колись знаменитих футболістів, об'єднань учасників відомих історичних подій - ось далеко не повний перелік форм залучення людей похилого віку до активної діяльності, спрямованої на гармонійне поєднання особистого і громадського.

Основні функції соціально-педагогічного спілкування з людьми похилого віку і категорії: інформаційна, психотерапевтична, педагогічна, організаційна.

Інформаційна функція  полягає в інформуванні об'єкта соціально-педагогічної допомоги про шляхи розв'язання проблем  пенсійного забезпечення, оплати комунальних послуг, характеру отримання пільг, продажу чи обміну квартири тощо. З цією метою доцільною буде організація колективних зустрічей з юристом чи іншими фахівцями, які знають як вирішити ту чи іншу типову проблему пенсіонерів.

Особливої уваги потребує така робота з пенсіонерами віддалених сіл. Таких сіл досить багато на Поліссі  та в Карпатах. Старі люди з підірваним здоров'ям не завжди мають можливість добратися "до району", щоб дізнатися  як вирішити ту чи іншу свою проблему. У цьому випадку керівникам райдержадміністрацій та соціальних служб доцільно використати відомі ще з радянських часів "виїзди в народ". Сценарій їх не складний.

Визначається місце і  час зустрічі. Населення віддалених сіл заздалегідь повідомляється про це. У потрібний час місцевим керівникам необхідно потурбуватися, аби люди, особливо пристарілі, вчасно були доставлені до місця збору та поінформовані про кількість і характер районних служб, з представниками яких відбудеться безпосередня зустріч. Добре, щоб з назрілими питаннями та проблемами людей похилого віку ці представники були ознайомлені заздалегідь і мали можливість окремі із них вирішити до зустрічі. Саму зустріч можна провести у вигляді вечора запитань і відповідей, де на кожне конкретне питання відповідає представник тієї з районних служб, якої воно стосується. Під час проведення подібних заходів, якщо проблема не розв'язується, то хоч би започатковує свій розв'язок

Психотерапевтична функція  реалізується під час допомоги клієнту  в розв'язанні конфліктних ситуацій з адміністрацією, колегами по роботі, сусідами, обслуговуючими організаціями, членами родини, сім'ї. Її найчастіше доводиться надавати в тих випадках, коли клієнт сам звертається за допомогою, пересвідчившись, що опори на власний житейський досвід мало. У цьому випадку вивчення проблеми підопічного та вироблення конкретних порад є насправді психотерапевтичною діяльністю і відрізняється від психотерапевтичної практики лікарів-психіатрів та медичних психологів лише тим, що соціальний педагог не використовує таких цілеспрямованих психотерапевтичних засобів, як гіпноз та психоаналіз. Але в його арсеналі повинні бути вироблені вміння формувати доцільні психологічні установки, знімати негативні суґестивні комплекси і формувати позитивні.

Люди похилого віку нерідко відчувають психологічний дискомфорт. Інколи це відчуття може набирати особливо загострених форм. У цьому випадку виникає необхідність психотерапевтичного спілкування з клієнтом. Воно має низку своїх особливостей і тому його слід розглянути детальніше. 

Технологія психотерапевтичного спілкування з клієнтом похилого віку.

Таку технологію, розраховану  для людей молодших вікових груп, доволі повно розробив психолог І.О.Трухін. З деякими змінами її можна  використовувати і для людей  старших.

Загальні закономірності психотерапевтичного спілкування вчений пов'язує з необхідними послідовними етапами вирішення проблеми клієнта. Дотримування послідовності цих етапів якраз і дає можливість технологізувати процес психотерапевтичного впливу.

Етап створення сприятливих обставин для спілкування включає такі компоненти:

-подолання побоювання  клієнта принизити себе в очах  молодшого за віком консультанта, який в окремих випадках може "в сини" годитися;

-подолання недовіри клієнта  до спроможності молодшого спірозмовника розібратися в його проблемі; вияв емпатії та поваги до клієнта, підтримка і позитивна оцінка його особистості; демонстрація соціальним педагогом готовності до допомоги.

Етап  вивчення проблеми клієнта. Включає знайомство консультанта зі всіма обставинами справи, особистісними рисами клієнта, оцінкою ним ситуації. Визначення на основі використання методології принципу доповнюваності Нільсона Бора рамок часу, простору та обставин, у межах яких позиція, зайнята клієнтом, зберігає свою істинність.

Етап  формування оцінки психотерапевтичної ситуації. Основними компонентами такої оцінки є: визначення рамок істинності позицій, зайнятих іншими учасниками проблемної ситуації; співставлення цих рамок із подібними рамками істинності позиції клієнта і на основі принципу комплементарності (доповнення до цілого) визначити елементи доповнення до цілісного та завершеного; на основі вивчення причин проблеми клієнта та особливостей його характеру встановити рівень готовності клієнта, з одного боку, до здійснення певних доповнень до власної позиції з метою забезпечення її повноти і цілісності, а з іншого, до виявлення готовності клієнта співпрацювати з консультантом; визначення здатності підопічного долати труднощі, йти на компроміс, домовлятися, узгоджувати, самокритично оцінювати власні поступки; вивчення обставин життя клієнта і ролі в ньому інших учасників ситуації; виявлення можливостей психотерапевтичної допомоги з боку консультанта.

Етап формування цілей, завдань та програми психотерапевтичної допомоги. Соціальний педагог розробляє програму допомоги клієнту, визначає її тактичні основи. Після цього повідомляє клієнту про наявність такої програми, можливості її реалізації та очікувані результати. Однак перед клієнтом ставляться умови, дотримання яких може забезпечити успіх програми. У випадку, коли підопічний погоджується на співпрацю, у країнах із розвиненою системою соціальної допомоги існує практика складання контракту соціального педагога чи працівника з клієнтом. У такому контракті прогнозується результат допомоги, обумовлюються обов'язки клієнта та консультанта. Останній несе відповідальність за вибір тактики допомоги, клієнт- за виконання даних йому вказівок та рекомендацій.

Консультативна  допомога може включати такі види діяльності соціального педагога: допомога у зміні певних життєвих обставин клієнта, наприклад, зміна умов праці, вирішення житлових проблем, отримання можливих пільг, налагодження стосунків у виробничому колективі, у сім'ї, з сусідами; захист від несправедливих посягань сторонніх людей; організація професійної психотерапевтичної допомоги у формі індивідуальної чи групової терапії у випадку появи в клієнта стійких негативних емоційних станів, неадекватного реагування на труднощі, навколишніх, а також певних психічних розладів; формування у підопічного впевненості у можливостях розв'язання проблемної ситуації та спрямування зусиль на її конструктивне вирішення.

І.О.Трухін рекомендує соціальному педагогу у процесі  консультації клієнта дотримуватися  таких загальних правил:

-Пропонувати  клієнту не один, а кілька варіантів  вирішення його проблеми, резервуючи  за ним право вибору.

- Поряд із  самими рекомендаціями давати  оцінку складності їх виконання,  щоб клієнт знав, чого вартий  кожний із варіантів.

-Вибір клієнта має бути максимально самостійним. Доцільно пропонувати клієнту обґрунтувати його.

-Навчити клієнта  контролювати перебіг вирішення  власної проблеми, запропонувавши  йому певні критерії оцінки  змін на краще.

-Надати можливість  клієнту отримувати рекомендації консультанта у ході практичного вирішення проблеми.

-Консультанту  слід упевнитися, що клієнт правильно  зрозумів запропоновані рекомендації  і не має внутрішнього протесту  проти них.

Етап  виконання програми допомоги залежно від складності проблеми може бути пов'язаним не лише з діяльністю соціального педагога, а й фахівців інших служб.

Найважливіші  правила психологічного консультування, на думку І.О.Трухіна, полягають у  тому, що:

-Консультант  не повинен висувати ніяких  гіпотез щодо проблеми клієнта,  доки не отримає достатньо інформації про нього.

- Практичні  рекомендації давати лише за  умови появи впевненості в  тому, що клієнт їх виконає.

-Не слід маніпулювати  чи експериментувати з клієнтом, розглядаючи його лише як об'єкт  вивчення.

-Бути відвертим  з клієнтом, не намагатися його "переграти" чи "розколоти", як це міг би зробити слідчий.

-Консультант  не повинен зловживати саморозкриттям  і мінятися з клієнтом ролями. Це буває корисним лише у  виняткових випадках.

-Клієнта не  завжди слід розуміти за аналогією  з собою, оскільки він є іншою людиною (а в нашому випадку, до того ж, можуть мати місце ще й значні вікові відмінності - С.П.).

-Судження про  клієнта слід формулювати у  вигляді гіпотези, а не безапеляційно.

-Якщо клієнт  заперечує трактування консультантом  його проблеми, це ще не є підставою для відмови від гіпотези, оскільки таке заперечення може бути захисною реакцією.

- Чим менше  досвіду в консультанта, тим уважніше  йому слід вислуховувати підопічного  і обережніше робити висновки.

-Корисно робити  записи і обмірковувати їх.

 Головне  завдання консультанта - допомогти клієнту прийняти на себе відповідальність за власну поведінку і позбавитися від почуттів меншовартості (у нашому випадку найчастіше - зневіри, розчарувань - С.П.).

-Завдання консультанта-допомогти клієнту отримати власне "Я", мати мужність стояти на цій позиції.

- На стадії  сповіді треба підвести клієнта  як до розуміння власної проблеми, так і до певних кроків її  вирішення.

-Діяльність  консультанта потребує тимчасового  самозречення, відмови на певному рівні від власної особистості.

-На стадії  сповіді клієнта консультант  повинен зважити кожне своє  слово, бути стриманим у виразах.

Етап  оцінки результатів психотерапевтичного  спілкування передбачає вивчення характеру змін, які відбулися у внутрішньому світі клієнта та його поведінці. Основним результатом цих змін повинно бути зменшення, а то й зникнення психологічного дискомфорту в клієнта.

У психотерапевтичному  спілкуванні важливу роль відіграє емпатія соціального педагога до клієнта. Вона, насамперед, передбачає щире проникнення першого у сфери інтересів та емоційного стану другого, хоч це і не означає, що треба завжди і у всьому схвалювати поведінку підопічного. Наприклад, коли для нього властиві шкідливі звички. Продуктивне "емпатичне" спілкування, як правило, забезпечує психотерапевтичний ефект. Не можна запевняти співбесідника у своїй увазі до нього і, водночас, поспішливо під час розмови поглядати на годинник, уникати зверненого на себе погляду, переривати співрозмовника, занадто часто ставити запитання, швидко говорити чи використовувати довгі паузи, використовувати мовні штампи.

Емпатично спілкуючись  із клієнтом, потрібно уважно дивитися йому в очі, бути розслабленим, щиро посміхатися, виявляючи у посмішці та в словах теплоту і турботу. Свою уважність і прихильність слід доводити теплим голосом з відповідним ситуації інтонаційним забарвленням.

Педагогічна функція соціально-педагогічного  спілкування з клієнтом похилого віку передбачає певний виховний вплив соціального педагога в процесі розв'язання посталих проблем. Особливо, якщо вони пов'язані з вихованням внуків чи дітей, які знаходяться під опікою пенсіонерів.

Головна помилка  соціально-педагогічного спілкування-директивний  стиль з його хибними стереотипами: погрозливими зворотами, вжитими як попередження; негативними узагальненнями та перебільшеннями; зниження статусу дитини шляхом образливих виразів; характеристикою особистості дитини замість характеристики її вчинків. Усе це разом призводить до зниження статусу людини похилого віку посередництвом нерідко презирливого ставлення до внука-учня чи дитини, яка перебуває під опікою клієнта.

Організаційна функція соціально-педагогічного  спілкування передбачає вироблення необхідних організаційних рішень і координацію зусиль усіх об'єктів соціально-педагогічної допомоги з метою вирішення назрілих проблем клієнта.

Друга стадія циклу тривалості старіння - власне старість із повною незайнятістю, не в меншій мірі, а навіть у більшій потребує тих самих форм соціально-педагогічного патронату, що й перша. Однак, як засвідчують спостереження, у цей віковий період багато людей посилено тягнуться до церкви та релігії, переосмислюючи своє життя у розширених масштабах бачення і намагаючись завершити його "за законами вічності".

З давніх часів  релігія і релігійні організації (групи віруючих при молитовних центрах) були важливими чинниками соціалізації для широких мас населення (особливо людей похилого віку). Церква та релігія використовують практично всі механізми соціалізації. Роль таких механізмів та їхнє співвідношення залежить від конфесій. Так, у парафіях російської православної церкви особливо поширені традиційний та інституційний механізми; у багатьох сектантських організаціях-інституційний і стилізований; в окремих східних конфесіях-інституційний і рефлексивний.

У процесі  соціалізації віруючого реалізується низка функцій: ціннісно-орієнтаційна, регулятивна, комунікативна, милосердна, компенсаторна. Ціннісно-орієнтаційна спрямована на формування віри в Бога, безсмертя душі, позитивне ставлення до релігійних цінностей і норм. Вона дає можливість віруючому "вийти" із горизонталі причинно-наслідкових зв'язків і, здобувши внутрішню свободу, долучитися до вічних цінностей. З'являється можливість "добудувати" власну екопсихологічну систему-своєрідний внутрішній психологічний "дім", зробивши його комфортним і затишним у вечірній час життя.