Спеціальні методи наукових досліджень

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА  СЛУЖБА УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ  ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

НА ТЕМУ: «Спеціальні методи наукових досліджень»

З КУРСУ: «Методика та методологія наукових досліджень»

                                                                          

 

 

                                                                            Виконала:

                                                                                          студентка 5 курсу,

                                                                                          групи ПММУЗ-51,

        Познякова-Головатюк 

                                                                                          А. В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поняття наукового методу та його основні риси

 

Крім загального і  конкретних об'єктів, а також предмета дослідження, кожна наука має свої методи пошуку і обґрунтування наукової істини. Метод наукового дослідження - це система розумових і (або) практичних операцій (процедур), які націлені на розв'язання певних пізнавальних завдань з урахуванням певної пізнавальної мети. В кінцевому підсумку і мета, і завдання дослідження зумовлені духовними і матеріальними потребами суспільства і (або) внутрішніми потребами самої науки.

Функція методу полягає в тому, що з його допомогою отримують нову інформацію про навколишню дійсність, заглиблюються в сутність явищ і процесів, розкривають закони і закономірності розвитку, формування і функціонування об'єктів, які досліджуються. Від якості методу, правильності його застосування залежить істинність отриманого знання. Істинні знання можна одержати лише у випадку застосування правильного методу (методів).

Цю думку ще у XVІІІ  ст. висловив англійський філософ  Френсіс Бекон. Він порівнював правильний метод у науковому пізнанні із світильником, який освітлює подорожньому шлях у темряві. Отже, не лише результат дослідження, а й шлях, який веде до нього, повинен бути істинним.

Існують кілька термінів, які вживаються для позначення поняття «методу», - науковий підхід, принцип, засіб, прийом, але повною мірою вони не збігаються. Наприклад, поняття наукового підходу і принципу ширше, ніж поняття методу. А поняття прийому - вужче, конкретніше. Нерідко ототожнюють поняття методу пізнання як збірної категорії (наприклад, кажуть «математичний метод») з певним конкретним методом (наприклад, математичний метод факторного аналізу, який є сукупністю алгоритмізованих прийомів).

Загалом кожен науковий метод має характеризуватися  такими рисами:

ясність, тобто загальнозрозумілість методу. Цією рисою один метод відрізняється від іншого. Неясність у використанні методу енерговиробничих циклів (ЕВЦ) призводить до плутанини щодо його використання і підміни ним методу міжгалузевих комплексів там, де вивчення компонентної структури локальних комплексів доцільніше було б здійснювати цим способом;

націленість, тобто підпорядкованість методу досягненню певної мети, розв'язанню певних конкретних завдань;

детермінованість - сувора послідовність використання методу. Іншими словами - максимальна його алгоритмізація;

результативність - здатність методу забезпечувати досягнення певної мети (сюди входить і плідність методу);

надійність - здатність методу з великою ймовірністю забезпечувати отримання бажаного результату;

економічність - здатність методу добиватися певних результатів із найменшими витратами засобів і часу.

Існує ще одна дуже важлива  вимога до методу пізнання - відповідність методу об'єктові дослідження і рівню пізнання. Так, при розміщенні продуктивних сил нерідко метод енерговиробничих циклів використовується для вивчення господарства великих міст чи економічних вузлів, що є неправильним, бо він призначений для вивчення компонентної структури лише територіально-виробничих комплексів великих економічних районів.

Важливим положенням у методології є те, що кожен метод дослідження сам має бути теоретично обґрунтованим. Також будь-яка категорія науки, її положення, закон набирають методологічного значення і навіть виконують функцію методу, коли у процесі пізнання стають спрямувальними засобами дослідження конкретних об'єктів. Наприклад, при обґрунтуванні мережі економічних районів України треба активно використовувати теорію цього виду регіоналізації, її принципи, поняття і положення.

Поширена така ситуація, коли теоретичні положення однієї науки використовуються у ролі методу в іншій науковій дисципліні. Для прикладу можна навести ряд положень математичної логіки для вирахування понять в економіці.

Нарешті, спостерігається  диференціація наук залежно не лише від характеру об'єктів вивчення, а й за методами, які в них використовуються. Так виникли статистична фізика (використання статистичних методів для вивчення так званих стохастичних процесів), економетрія (використання засобів різних математичних теорій для теоретичного обґрунтування абстрактних економічних об'єктів, процесів, явиш).

Разом з тим, різні  науки, не дивлячись на відмінності, мають багато спільного, оскільки суттю  всіх наук є відображення закономірностей матеріального і духовного світу, всі вони визначаються на основі дослідів, використовують одні і ті ж закони мислення і певною мірою служать інтересам суспільства. У зв'язку з цим, поряд із конкретно-науковими методами в наукових дослідженнях застосовуються методи, які є загальними для великої групи наукових дисциплін. Це так звані загальнонаукові методи. Функції цих методів у порівнянні із конкретно-науковими методами є дещо вужчими, а сфера їх застосування - ширша.

Отже, методи наукового  пізнання поділяються на загальнонаукові, конкретно-наукові, спеціальні.

Загальнонаукові методи, в свою чергу, поділяються на:

методи емпіричного  дослідження (спостереження, вимірювання, експеримент);

методи, що використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівні дослідження (абстрагування, аналіз і синтез, індукція та дедукція, моделювання);

методи теоретичного дослідження (сходження від абстрагованого до конкретного).

Уже більше чотирьох століть  схема наукового пізнання виглядає так: факти, співвідношення між ними, експерименти, початкові гіпотези, теорія, правдоподібні припущення і знову гіпотеза - експеримент - уточнення, перевірка меж застосування теорії, виникнення парадоксів, теорія, інтуїція, осяяння - стрибок - нова теорія і нові гіпотези - експеримент. На кожному етапі історичного розвитку науки в концентрованому виді додаються попередні дослідження і кожен результат розвивається, нічого не втрачається і не забувається.

З філософської точки  зору методи поділяються на:

-   загальнонаукові (тобто для всіх наук);

-   конкретні (для певних наук);

-   спеціальні або специфічні (для конкретної науки) (рис. 1). Такий поділ є умовним, оскільки у міру розвитку пізнання один науковий метод може переходити з однієї категорії в іншу.

Метод - це спосіб досягнення мети в теорії, що розробляється. Метод є об'єктивним, оскільки дозволяє відображати дійсність і її взаємозв'язки, одночасно метод є суб'єктивним, тому що використовується певною людиною з її суб'єктивними властивостями.

 

 

 

Спеціальні методи наукових досліджень окремих галузей права

 

Під спеціально-науковими  методами юридичних наукових дисциплін  розуміються методи, що застосовуються в конкретній галузі наукового знання або в декількох науках, тобто  сфера їх застосування обмежена.

Спеціальні методи окремих  юридичних наук поділяються на їх власні методи, що розроблені і застосовуються тільки ними або в деяких юридичних наукових дисциплінах.

Спеціальні методи криміналістики використовуються для вирішення  її завдань. До спеціальних методів  перш за все належать техніко-криміналістичні методи стосовно певних галузей криміналістичної техніки. Так, вирізняють методи судової фотографії (посилення кольорових контрастів, кольоророзрізнення, мікро- або макрозйомка, сигналітична зйомка, панорамний метод тощо); методи судової балістики (розгортання кулі чи гільзи, метод визначення місця пострілу, встановлення моделі вогнепальної зброї за гільзою та ін.); методи дослідження документів (огляд в косопадаючому світлі, запилення поверхні порошками, метод фотографічного виключення) тощо. Спеціальними методами є також ідентифікаційні методи (наприклад, встановлення цілого за частинами).

До спеціальних методів (власне криміналістичних) інколи відносять  криміналістичне версирування, криміналістичне  планування, криміналістичний аналіз ситуації, криміналістичне експериментування.

Джерелом формування криміналістичних методів є природничі й технічні науки, а також слідча, судова та експертна практика. Так, в криміналістиці широко застосовуються фізичні методи (спектральний аналіз, дослідження в невидимих променях спектру, застосування радіоактивних ізотопів), а також хімічні, біологічні, ґрунтознавчі та ін. Наприклад, в експертній практиці використовується такий метод, як рентгеноспектральний аналіз, сутність якого полягає в тому, що, проходячи крізь речовину, рентгенівське випромінювання поглинається і приводить атоми речовини в збуджений стан. Повернення до вихідного стану супроводжується спектральним рентгенівським випромінюванням. За наявністю спектральних ліній можна визначити якісний, а за їх інтенсивністю — кількісний склад речовини. При проведенні різних експертиз використовується емісійний спектральний аналіз. За допомогою джерела іонізації речовина проби переводиться в стан пари і збуджується спектр випромінювання цих парів. Проходячи далі крізь вхідну щілину спеціального приладу — спектрографа, випромінювання за допомогою призми або дифракційної решітки поділяється на окремі спектральні лінії, які потім реєструються на фотоплівці або за допомогою детектора. Цей метод заснований на встановленні наявності або відсутності в отриманому спектрі аналітичних ліній, які пропорційні концентраціям елементів у пробі. Широко використовується для дослідження вибухових речовин, металів і сплавів, нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів, лаків і фарб.

Спеціальні методи криміналістики можуть бути розподілені на:

1) методи науки криміналістики;

2) методи практичної  діяльності (які безпосередньо використовуються  оперативно-розшуковими працівниками, слідчими, прокурорами, суддями).

Методи криміналістики застосовуються завжди комплексно.

Спеціальні методи кримінологічних  досліджень.

Спеціальні (приватно наукові) методи кримінологічних досліджень - це способи та прийоми конкретного  дослідження об'єкта чи процесу з  метою його оптимального регулювання.

До спеціальних методів належать:

Опитування - це метод  збору даних про об'єктивні  факти, думки, знання тощо, заснований на безпосередній (усне опитування - інтерв'ю) й опосередкованій (письмове опитування - анкетування) взаємодії між дослідником (інтерв'юером) і опитуваним (респондентом).

Інтерв'ювання надає можливість зібрати інформацію про факти, суб'єктивні  судження, мотиви поведінки, установки  тощо. Особистісний характер взаємин  між інтерв'юером і респондентом, суб'єктивність оцінок висувають чіткі  методологічні та методичні вимоги до підготовки й проведення опитування, невиконання яких веде до перекручування результату. Інтерв'ювання використовується не так часто, як анкетування, тому що воно більш трудомістке.

Анкетне опитування (анкетування) - один із ефективних і широко використовуваних у кримінології методів одержання даних про думки й настрої осіб; про рівень знань особами вимог права; їхні схильності, симпатії та антипатії; оцінки своїх дій і поведінки інших в однакових ситуаціях; не зафіксованих в інших документах відомостей про минуле, про оточення тощо.

Документальний метод - загальна назва методів вивчення документів. Залежно від мети дослідження  застосовують методи вивчення документів якісні чи кількісні.

Статистичні: масового спостереження (закон великих чисел), групування, аналіз узагальнених показників тощо. Вони дають можливість дослідити велику кількість злочинів і за допомогою отриманих статистичних показників встановити закономірності та взаємозалежності їхнього розвитку, зробити узагальнення, перейти від випадкового й одиничного до стійкого, масового, закономірного, побачити якісні ознаки досліджуваного явища. 
   Метод експертних оцінок полягає в одержанні, обробці й інтерпретації висновків фахівців у певній галузі, теорії та практиці з визначених питань, важливих для дослідника. Кількість залучених експертів не перевищує 20-30 осіб. При оцінці висновків зайві думки відкидаються.

При моделюванні будується  ідеальний (уявний) або матеріальний об'єкт, який може замінити чи відобразити  об'єкт, який вивчається, при цьому дослідник отримує нову інформацію. У кримінологічних дослідженнях найчастіше застосовують графікові та математичні моделі.

Метод екстраполяції  актуалізує досвід організації боротьби зі злочинністю в минулому, беручи до уваги її сучасний стан і накладаючи ці показники на майбутній її розвиток.

Кожна наука має свій предмет та відповідні йому методи дослідження. За метою дослідження  методи юридичної психології поділяються  на чотири групи: 

а) методи наукового пізнання; 

б) методи вивчення особистості  в юридичній діяльності; 

в) методи психологічного впливу на особистість; 

г) методи судово-психологічної експертизи. 

Методи наукового пізнання за ступенем узагальнення поділяються  на: всезагальний метод — метод  діалектики (засвідчує принципову можливість відображення й пізнання всіх явищ та фактів навколишнього світу, їх взаємозв’язок і взаємообумовленість; є основою для всіх інших методів пізнання людини, суспільства, держави і права); загальнонаукові методи, які, у свою чергу, включають: чуттєво-раціональні методи — спостереження, описування, експеримент; методи формальної логіки — аналіз, синтез, індукція, дедукція, гіпотеза, аналогія, порівняння, конкретизація, узагальнення, моделювання; кібернетичні методи — комп’ютеризоване тестування, комп’ютеризоване опитування, комп’ютеризоване опрацювання результатів експериментів; спеціальні методи інших наук — статистичний, соціологічний, історичний. 

Практика правоохоронної діяльності має комплекс специфічних  особливостей у порівнянні з науковою діяльністю та теоретичним пізнанням в юридичній психології. Якщо наукові дослідження мають за мету отримання нових знань, то практичне пізнання за допомогою психологічних методів має на меті, як правило, забезпечення правоохоронної (судової) практики знанням психології особи правопорушника, злочинця, потерпілого, свідка, позивача, відповідача, слідчого тощо, знаннями психології правомірної або протиправної діяльності та ін. Від повноти та правильності цих психологічних даних залежить не лише тактика оперативних, слідчих чи судових (судово-слідчих) дій, а й встановлення істини у кримінальній справі в цілому, можливість виправлення та перевиховання злочинця, попередження правопорушень. 

З потребою вивчення конкретної особи юристи стикаються під час вирішення найрізноманітніших завдань. Це допомагає їм належно розуміти вчинки та дії людей, з’ясувати причини зміни їх поведінки, правильно будувати взаємовідносини, визначати шляхи і способи впливу на конкретну людину. У діяльності юриста важливо вивчати не лише окремі психічні процеси і стани під час вчинення дій конкретним правопорушником, але й більш глибокі психічні властивості особи, що, своєю чергою, мало б сприяти йому в прогнозуванні свого ставлення до процесу розслідування й правосуддя. Для того, щоб встановити контакт з допитуваною особою, або особою, яка в інших формах залучається до процесу, треба, передусім, вивчити її та знати всі її особливості. Вивчення підсудного в суді допомагає вирішенню тих самих питань, що й під час досудового розслідування. Але, крім цього, суду необхідно ще й вирішити питання і про вид та розмір покарання, про потребу в ізоляції підсудного від суспільства тощо. Суд звертається до вивчення особи підсудного і під час вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання, умовно-дострокового звільнення від покарання, заміну покарання тощо. 

Закон безпосередньо зобов’язує суд, слідчого, прокурора у кожній кримінальній справі встановлювати не лише склад злочину, осіб, які його вчинили, а також причини та умови, що сприяли цьому. Ці причини та умови ніколи не будуть повністю з’ясовані без урахування психічних особливостей суб’єкта, який вчинив злочин, без визначення умов формування його особистості. А щоб встановити зв’язок між умовами життя і вчиненим злочином, знову ж таки потрібне ретельне вивчення всіх якостей особи-злочинця.

Таке ж вивчення особи  засудженого проводиться і в  місцях позбавлення волі. Адміністрації  доводиться визначати шляхи перевиховання  засудженого, для чого у всіх деталях вивчається його особистість.

Вивчення особистості  повинно проводитись практичними  працівниками, що не можливе без  знання ними наступних спеціальних  методів. 

У юридичній діяльності для вивчення особистості використовуються наступні емпіричні методи: спостереження (планомірне і цілеспрямоване сприйняття суб’єкта, його діяльності), бесіда (емпіричний метод одержання інформації на основі вербальної словесної комунікації), біографічний метод (полягає у зборі та аналізі матеріалів, що характеризують життєвий шлях людини; сприяє прослідковуванню процесу формування конкретної людини, точніше зрозуміти її індивідуально-психологічні якості, риси характеру, нахили, здібності тощо), метод узагальнення незалежних характеристик (передбачає збирання відомостей про особу допитуваного шляхом запитів, з показань осіб та оперативним шляхом), метод вивчення процесу та результатів слідчої і судової діяльності (з аналізу матеріалів справи дозволяє одержати деякі дані про індивідуально-психологічні особливості особи учасника процесу), експериментальний метод (штучне відтворення явища чи події для вивчення їх зв’язків з іншими явищами, діяннями, процесами; за цього методу цілеспрямовано або планомірно спонукається зміна досліджуваних процесів, станів, явищ і з точністю враховуються умови їх перебігу), метод вивчення творів мистецтва (кращі зразки детективної літератури, твори таких класиків як Оноре де Бальзак, Ф. М. Достоєвський, Л. М. Толстой, Артур Ігнатіус Конан Дойл, Агата Мері Кларисса Крісті, Едґар Аллан По, які висвітлювали події кримінального характеру, дають багато для розширення загального та психологічного світогляду слідчого, прокурора, адвоката, судді). 

Однак найрезультативнішими методами цієї групи є психодіагностичні, що дозволяють діагностувати типи темпераменту, можливу реакцію особи на подразник, прогнозувати поведінку людини у певних ситуаціях. До них належать: метод заучування десяти слів, метод пошуку чисел за допомогою таблиць Щульте, метод виключення предметів, метод опосередкованого запам’ятовування Леонтьєва, метод порівняння понять, метод послідовності подій та ін. 

Метод заучування десяти слів полягає в тому, що особі  називають десять слів і пропонують відразу ж їх повторити у будь-якому  порядку. Дослід повторюється п’ять разів, а після закінчення однієї години — ще раз. Даний метод дозволяє з'ясувати особливості пам’яті людини, оскільки крива запам’ятовування на графіку вказує на послаблення активності уваги, виражену втому і т. п.

Для проведення методу відшукання чисел за допомогою таблиць Щульте беруть п'ять стандартних таблиць, на яких у різному порядку розташовані числа від 1 до 25. На кожній з п’яти таблиць вони розміщені по-різному. Особі пропонується відшукати і назвати вголос усі числа та зробити це якомога швидше (30—40 секунд на кожну таблицю). Аналізований метод покликаний з´ясувати особливості уваги людини. 

За допомогою методу виключення предметів встановлюється наявність уміння робити узагальнення, логічно та чітко формулювати  думку. 

Метод опосередкованого запам’ятовування Леонтьєва полягає в пред’явленні особі карток із зображенням предметів та пропозиції запам´ятати ряд відповідних їм слів. Кожного разу, коли психолог називає слово, особа вибирає одну з карток із зображенням, яке відповідає цьому слову. За допомогою цього методу з´ясовується ступінь встановлення особою змістового і смислового зв´язку між окремими явищами. 

Такі тести широко використовуються для визначення професійної  придатності та здібностей людини, для діагностики і прогнозування  її психологічної сумісності в колективі. З цією метою наказом міністра внутрішніх справ України затверджені інструкції «Про порядок поглибленого психологічного обстеження кандидатів на керівні посади органів внутрішніх справ України», «З порядку організації та здійснення психологічної експрес-діагностики працівників органів внутрішніх справ України», «Про подальший розвиток служби психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ України» від 28 липня 2004 р. 

Водночас, варто погодитись з В. О. Коноваловою, що застосування подібних тестів у режимі судочинства (крім судово-психологічної експертизи) з точки зору моральних критеріїв є недопустимим, оскільки обмежує, порушує права громадян, є свого роду експериментом над особою, що не відповідає ні демократичним принципам судочинства, ні його завданням [1]. 

Під методами психологічного впливу на особистість розуміють  способи впливу на психіку особи  з метою її виховання чи перевиховання, стимулювання до законослухняної поведінки, надання допомоги у відновленні  в пам´яті певної інформації, мотивування особи до відвертості та щирості при даванні показань, ефективного проведення експертного дослідження, адаптації особи до обставин нормального існування в умовах звичайного соціального середовища. 

Застосування правомірного психологічного впливу не лише допустимо, але й необхідно. В іншому випадку працівник правоохоронних органів виявиться беззахисним перед правопорушниками або недобросовісними свідками, а процес розкриття злочину — вихолощеним; працівник юридичної праці перетвориться на стенографіста, який просто фіксує те, що йому повідомлять або що він побачить сам, а протилежна сторона заздалегідь одержить можливість для протидії, фальсифікації, маскування. 

Методи психологічного впливу застосовують посадові особи, які  ведуть процес, рідше — експерти. Діапазон застосування цих методів обмежений рамками законодавства та етики. 

У літературі з юридичної  психології методи психологічного впливу класифікують за кількома критеріями: 

1) відповідно до букви  закону: правомірний, неправомірний (психічне насильство, погрози у застосуванні фізичного насильства, шантаж, введення в оману і т. п.); 

2) за способами здійснення: вербальний, невербальний; 

3) за стилем бесіди: спонукання, співробітництво, конфронтація; 

4) за ступенем конфліктності: конфліктний, безконфліктний; 

5) за завданнями, що  вирішуються: попередження, розкриття  злочинів; 

6) за психічним явищем, на яке спрямований вплив: вплив  на мотиваційну сферу особистості,  пізнавально-інтелектуальну сферу  особистості, емоційно-вольову сферу особистості; 

7) за тактикою впливу на особу:  переконання, навіювання, рефлексія,  пред´явлення доказів та ознайомлення  з фрагментами звукозапису іншої  допитаної особи, постановка й  зміна мислених завдань, роз´яснення,  використання психологічних особливостей особистості допитуваного, використання ефекту раптовості, «вільна розповідь», використання внутрішніх суперечностей у показаннях з метою викриття повідомлення неправдивої інформації, поєднання форсованого (прискореного) та уповільненого темпів допиту, прийоми надання допомоги особам, які повідомляють інформацію, для відновлення у їх пам’яті забутих подробиць і конкретних обставин події, та правильне відтворення сприйнятого; 

8) за інформаційно-пізнавальним  значенням: збудливий, стимулюючий, коригуючий.

До методів психологічного впливу на особистість належать: метод переконання, метод прикладу, метод навіювання, передачі (приховування) інформації, рефлексії, постановки та зміни мислених завдань. Дані методи засновані на знаннях  психології та тісно пов’язані з криміналістикою, кримінологією, кримінально-виконавчою педагогікою та іншими дисциплінами. 

Основною формою впливу в ході судочинства  є метод переконання. Переконати людину дати правдиві показання або  виконати необхідні дії - означає  довести їй безглуздість та помилковість іншої лінії поведінки. При цьому необхідно передбачити всі заперечення, бути готовим їх розглянути і спростувати. Зрозуміло, що переконання є найефективнішим при повній доведеності факту вчинення злочину, безсумнівності вини, за наявності системи обвинувальних доказів. Тут людина з логічних міркувань підтверджує очевидну для всіх істину.

Психологічний вплив у формі  позитивного прикладу за своїм характером наближається до переконання, однак  має не прямий, а опосередкований  характер. Так, прикладом для обвинуваченого, який дає завідомо неправдиві показання, може бути поведінка інших обвинувачених, що розкаялись у вчиненні злочину у цій же або в іншій справі, та заслужили на пом´якшення їх покарання. Прикладом може бути і сам слідчий, проявляючи об´єктивність, уважність щодо прав і законних інтересів учасників процесу. 

Прикладом застосування методу навіювання може бути ситуація, коли свідок або  потерпілий, попереджені про кримінальну  відповідальність за давання завідомо неправдивих показань, дають про одну й ту ж обставину різні показання і у такий спосіб викриваються в неправді. У такому разі нагадування їм про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань набуває характеру навіювання, яке цілком допустиме. Характер навіювання може мати і пропозиція свідкам, які не досягли 16-річного віку, говорити тільки правду. 

Зрозуміло, що навіювання допускається тільки у тих випадках, коли його метою є законне попередження або заклик до належної поведінки, дотримання передбачених законом правил. Однак навіювання не допускається, якщо його безпосередньою метою є одержання певних показань або примус до давання таких показань.

Метод передачі інформації полягає  у цілеспрямованій передачі відомостей про події, факти з метою збагатити іншу людину знаннями. Цей метод надає допомогу у пригадуванні забутого. 

Однак у слідчій практиці використовують й протилежний метод — метод  приховування інформації. Наприклад, допитуваний  тимчасово не володіє відомостями  про мету допиту та обставини, що насправді цікавлять слідчого, в результаті чого він не боїться розповісти правду про факти, які заінтересованій особі було вигідно приховати, і він самостійно намагається внести ясність, розвіяти удавану оману слідчого. У даному випадку слідчий не говорить неправду, не зловживає довірою, а замовчування, заяви, що допускають багатозначне тлумачення, не можуть кваліфікуватись як фальсифікація, оскільки є лише засобами обрання прийнятної для слідчого лінії поведінки особи.