МІНІСТЕРСТВО  НАУКИ ТА ОСВІТИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСІТЕТ

Реферат

На  тему

Становлення та розвиток європейської валютної системи

виконала:

студентка 3 курса 9 групи

факультета  економіки та управління виробництвом

Качанюк Анна

Розділ 1. Загальні положення  Європейської валютної системи (ЄВС)

1.1. Поняття  та структура європейської валютної  системи.

1.2. Основні  етапи становлення європейської  валютної системи

Розділ 2. Сучасний розвиток ЄВС.

2.1. Вплив  ЄВС на європейську банківську  систему.

2.2. Переваги  використання євро в країнах з перехідною економікою.

2.3. Перспективи розвитку європейської валютної системи.

Список  використаної літератури.

Розділ 1. Загальні положення  Європейської валютної системи (ЄВС)

1.1. Поняття та структура  європейської валютної  системи

Створенню Європейського валютного союзу (ЄВС) передував багатоетапний процес європейської валютно-фінансової інтеграції, який було започатковано ще в перші повоєнні роки. Спершу валютні угоди між країнами Західної Європи укладалися головним чином на двосторонній основі. На підставі цих угод здійснювалися взаємне регулювання платіжних балансів, безготівкові розрахунки, обов'язковий залік взаємних вимог та зобов'язань, пільгове кредитування. В 1947—1950 pp. було укладено понад 400 валютних клірингових угод, на які припадало майже дві третини внутрішньоєвропейського товарообміну.Створення Європейського валютного та економічного союзу є завершальним етапом у розвитку західноєвропейського інтеграційного процесу. Початок цьому процесу поклав підписаний 25 березня 1957 р. Римський договір про створення Європейського економічного союзу (його друга назва - "Спільний ринок") та продовжили Маастрихтські угоди, які проголосили створення Європейського союзу. Тоді до його складу входили шість країн: Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. За більш ніж 40 років, що минули після 1957 p., процес інтегрування в Європі, незважаючи на чималі труднощі та суперечності, в цілому з успіхом розвивався як вшир (кількість повноправних країн-членів збільшилась до 15), так і вглиб (за спрямованістю до головної цілі - формування єдиного економічного простору, в якому незалежно від національних кордонів відбувається вільний рух товарів, капіталів та людей, а також діють рівні для всіх суб'єктів господарювання умови конкуренції на спільному ринку).Головними досягненнями на цьому довгому шляху стали створення митного союзу (скасування мита та інших обмежень у торгівлі між країнами - членами ЄС та єдиний "зовнішний тариф" у торгівлі з іншими країнами), а також уніфікація господарського законодавства країн-учасниць. Разом з тим, відмовившись від використання у взаємних відносинах деяких засобів зовнішньоекономічної політики, національні держави залишили у своїх руках засоби валютної політики (курси національних валют, процентні ставки, валютні інтервенції тощо), які могли використовуватись.Виникла суперечність між внутрішньоторговельною та валютною складовими інтеграційного процесу. З метою пом'якшення Цього протиріччя та обмеження можливостей країн - членів ЄЕС маніпулювати курсами своїх валют ці країни ще в 1979 р. прийняли рішення про створення Європейської валютної системи, згідно з якою встановлювались певні межі коливань валютних курсів.

Створення ЄВС було стабілізувальним моментом по відношенню до цін і курсів в  рамках ЄС, що сприяло формуванню єдиного ринку. Однак вона не вирішувала проблему проведення єдиної валютної політики. Практично німецька марка стала провідною валютою системи. Інші країни в своїй грошовій політиці вимушені були пристосовуватися до дій Німеччини. Виходом з цього положення було створення валютного союзу, який повинен був покласти край нерівності національних валют і проводити єдину валютну політику ЄС. В якості організаційної структури була використана модель Федеральної

резервної системи США і здійснений перехід  до єдиної валюти – ЄВРО. Це був якісно новий етап в розвитку світової грошової системи. Перехід до єдиної валюти був зумовлений такими причинами:

- ринок ЄС  може стати єдиним тільки за  умови зникнення різних грошових систем, тобто “євро” стає базою для ринків товарів, послуг, капіталу і робочої сили, які склалися. Буде завершено формування єдиного спільного ринку з власним механізмом регулювання;

- необхідність  прискорення концентрації та  централізації капіталу і посилення  позицій європейських компаній. Знизяться накладні витрати як  фірм, так і населення, пов’язані з обслуговуванням грошового обігу.

Процес руху до валютного союзу ЄС складається з трьох етапів:

- до кінця  1993 року – лібералізація руху  капіталів всередині ЄС та уніфікація економічних стандартів;

- до кінця  1998 року – розробка юридичної  бази і процедур системи центральних  банків, установ Європейського валютного інституту;

- до 30 червня 2002 року – перетворення Європейського  валютного інституту в Європейський централізований банк і введення єдиної валюти[14, c. 8-10].

1.2. Основні етапи  становлення європейської  валютної системи

Історія створення  валютних союзів у Європі бере початок  набагато раніше за виникнення ідеї створення  Європейського валютного союзу (ЄВС). Спроби європейських країн об’єднати свої валютні системи з’явилися ще у XVIII ст., коли в Європі почали укладатися численні конвенції між німецькими князівствами (1753–1838 рр.). Бурхливий розвиток капіталізму та інтернаціоналізація господарської діяльності наприкінці XIX ст. викликали появу цілої низки європейських монетних і валютних союзів.

Прагнення до валютної стабільності на Європейському  континенті бере свій початок від часів Латинського валютного союзу, Німецького валютного союзу та епохи золотого стандарту, продовжуючись у періоди валютної кризи 1920-х та 1930-х років. Становлення європейської валютної системи (ЄВС) відбулося в кілька етапів, що дало змогу окремим країнам проводити самостійну національну грошову політику. Спочатку було створено європейську розрахункову міжнародну одиницю екю, яка згодом трансформувалася в євро. На першому етапі валютні угоди між країнами Західної Європи укладалися в основному на двосторонній основі. На підставі цих угод здійснювалися взаємне кредитування, регулювання платіжних балансів, безготівкові розрахунки, обов'язковий залік взаємних вимог і зобов'язань. Так у 1947—1950 pp. було укладено понад 400 валютно-клірингових угод, на які припадало майже 2/3 внутрішньоєвропейського товарообміну.

Наступним, вищим етапом валютних відносин стало  функціонування в 1950—1958 рр. Європейського  платіжного союзу (ЄПС), який розвивався на багатосторонній кліринговій  основі. Європейський платіжний союз об'єднував 17 країн Західної Європи. Розрахунки в межах ЄПС здійснювалися за допомогою умовної розрахункової грошової одиниці — епуніта, який прирівнювався за своїм золотим вмістом до 1 долара США. Епуніт був прототипом, за яким у наступні роки сформувалася Європейська валютна одиниця — ЕКЮ.

Західна Європа та ЄВС, із погляду фінансово-економічного розвитку та розвитку банківсько-торговельних відносин, являє собою кільцевидну  структуру, в центрі якої сильний  економічний блок ЄВС — Європейська  система центральних банків (ЄСЦБ) на чолі з Європейським Центральним  банком (ЄЦБ) (рис 1.1).

Західноєвропейські  країни в різний час домагалися стрімкого економічного розвитку, що в кінцевому підсумку призводило до кризових явищ. У результаті активного розвитку інтеграційних процесів між країнами Західної Європи та активного розвитку торгово-економічних відносин економічне зростання значно підсилилося, що посприяло об'єднанню країн. Першими об'єдналися відносно невеликі країни: Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Вони створили валютно-економічний блок — Бенілюкс.

Договір про створення Бенілюксу було підписано в Гаазі в 1958 р., а в 1960 р. він вступив у силу, узагальнивши нормативні документи, які було введено з 1948 p., коли почав функціонувати митний союз трьох держав. Пізніше було укладено угоди: про вільний в'їзд/виїзд на території об'єднаних держав і перенесення митного контролю на зовнішні кордони (1960 р.); про повну відміну митного контролю між цими країнами; конвенцію про уніфікацію митної території Бенілюксу (1969 p.); угоду про пільгові умови експортно-імпортних операцій всередині Бенілюксу (1984 р.) тощо[3, c. 36-38].

З часом до Європейського економічного союзу (ЄЕС) почали приєднуватись інші європейські країни. У 1958 році ЄЕС об'єднав 12 європейських країн, а в 90-х роках приєдналися ще З країни, утворивши сильний Європейський валютно-економічний блок ЄВС, який нині має провідні позиції в міжнародній торгівлі та світовій економіці в цілому. Однак процес об'єднання проходив поетапно:

1. Підписання 1957 р. Римської угоди про утворення Європейської економічної співдружності започаткувало наступний етап у розвитку валютно-економічних відносин;

2. Спочатку  створення ЄЕС не передбачало  утворення єдиної валютної Європи. Але з середини 70-х років пошуки  шляхів створення єдиного валютного союзу активізувалися. Лідери ЄЕС намагалися не тільки створити валютну одиницю, яка б стала альтернативою долару США, а й провести валютну інтеграцію, здійснити державний контроль за коливанням валют.

У 1972 р. Рада Міністрів ЄЕС прийняла рішення про обмеження амплітуди коливань валют, що входять у ЄЕС, у співвідношенні один до одного. Щоб досягти цієї мети, центральним банкам необхідно було узгоджувати свої інтервенції на валютному ринку. Так утворилася "Європейська валютна змія" — межа коливань курсів країн-учасниць ЄЕС (Франції, ФРН, Нідерландів, Італії, Бельгії, Люксембургу). Якщо курс валюти опускався нижче допустимої межі, Центральний банк скупляв національну валюту за іноземну з метою регулювання курсу.

"Валютна  змія" проіснувала до створення  Європейської валютної системи  в березні 1979 р. за ініціативою  Жискар д'Естена та Г. Шмідта.

Водночас, існували й інші обставини, які покликали  до життя ЄВС і введення єдиної валюти:

1. Високі  витрати обміну національних  валют, які становили 0,1% при  великих міжбанківських операціях, 2–3% при переказах між підприємствами і 5–25% при обміні банкнот, або 0,3% ВВП Європейського Союзу.

2. Єдність  географічних умов, спільність історичних, релігійних, культурних і торговельних традицій.

3. Зростаюча  взаємозалежність держав – членів  ЄС.

4. Поступова  втрата Європейським Союзом конкурентних  позицій на світовому ринку внаслідок високої вартості робочої сили та нижчого (порівняно із США і Японією) рівня розвитку технологічних та наукових досліджень.

5. Розвиток  інформаційних технологій, комунікацій  і транспорту.

6. Необхідність  проведення єдиної макроекономічної  політики та економічних реформ  у країнах ЄС.

7. Зростання  дефіциту державного боргу, погіршення стану державних фінансів, збільшення структурного безробіття в ЄС.

8. Посилення  залежності Західної Європи від  позицій американського долара  і японської ієни, а також від  стрімких коливань світової валютно-фінансової системи.

Економікам  та населенню європейських держав стали  затісними національні межі. Тому саме на Європейському континенті розпочалися  процеси економічної інтеграції, що передбачають вільне переміщення  крізь державні кордони товарів, послуг, робочої сили і капіталів. На жаль, Європа не є спокійним, з військової точки зору, територіальним простором. Локальні збройні конфлікти її не полишають. Час від часу, наприклад, загострюються взаємини між Туреччиною та Грецією, а також на Балканах[13, c. 157-159].

Європейська валютна система включала три  важливих елементи:

1. В основі  ЄВС лежала європейська резервна  розрахункова одиниця ЕКЮ, яка  спочатку базувалася на основі 12 валют провідних країн Європи, що входили до складу ЄС. Вага кожної валюти в кошику визначалася залежно від частки, якою володіла держава — член ЄС у валовому національному продукті ЄС та в експорті всередині валютного союзу. Метою створення екю було: звільнення ЄВС від тотального економічного диктату США, від залежності коливання курсу долара США; досягнення економічної та валютної стабільності країн — учасниць ЄЕС.

2. Європейська  валютна система здійснювала  міждержавне валютне регулювання  шляхом надання центральним банком  кредитів для покриття тимчасового  дефіциту платіжних балансів  та розрахунків, пов'язаних із  валютною інтервенцією.

г) стабілізуюче вплинути на міжнародні економічні та валютні відносини.

Механізм  дії ЄВС передбачав встановлення бази співвиміру через формування ЕКЮ  та систему стабільних, але регульованих валютних курсів між країнами — членами ЄВС. Створена система приводить у дію цілий арсенал кредитних механізмів у середині ЄЕС і надає валютні резерви в загальне розпорядження.

Процес розвитку і функціонування ЄВС тісно пов'язаний із планом Делора. Видатний діяч ЄЄ Жак Делор у 1989 році подав звіт, у якому пропонував поступовий план валютного об'єднання Європи. Цей план передбачав: проведення єдиної скоординованої грошово-економічної політики країн-членів ЄВС; відкриття Центрального банку ЄВС; заміну національних валют і впровадження єдиної резервної валюти ЄВС; урегулювання дефіцитів платіжних балансів країн-членів ЄВС; зниження рівня інфляції; зниження рівня безробіття тощо.

Регулювання валютних курсів та інтервенцій здійснювалося  шляхом регулювання курсів країн — членів ЄЕС, коливання допускалося в обидві сторони + 2,5 % .

3. Механізм  кредитування для стабілізації  курсів валют ЄВС поставив перед собою такі проблеми та методи розв'язання їх:

а) посилити взаємозв'язок процесів економічного розвитку і надати новий імпульс  розвитку ЄЕС;

б) стати  основним елементом стратегічного  зростання в умовах стабільності;

в) підвищити валютну стабільність ЄЕС;

г) стабілізуюче вплинути на міжнародні економічні та валютні відносини.

Механізм  дії ЄВС передбачав встановлення бази співвиміру через формування ЕКЮ  та систему стабільних, але регульованих валютних курсів між країнами — членами ЄВС. Створена система приводить у дію цілий арсенал кредитних механізмів у середині ЄЕС і надає валютні резерви в загальне розпорядження. Процес розвитку і функціонування ЄВС тісно пов'язаний із планом Делора. Видатний діяч ЄЄ Жак Делор у 1989 році подав звіт, у якому пропонував поступовий план валютного об'єднання Європи. Цей план передбачав: проведення єдиної скоординованої грошово-економічної політики країн-членів ЄВС; відкриття Центрального банку ЄВС; заміну національних валют і впровадження єдиної резервної валюти ЄВС; урегулювання дефіцитів платіжних балансів країн-членів ЄВС; зниження рівня інфляції; зниження рівня безробіття тощо[18, c. 25-27].

У 1990 році ЄВС  розширюється: до її складу входять  Англія, Іспанія та Португалія. 10 грудня 1991 року в Нідерландах підписується Маастрихтська угода про створення єдиного європейського простору, внесено ряд поправок до Римської угоди 1957 року, якою, як відомо, було засновано ЄЕС.

Маастрихтською  угодою було засновано в Європі нову валютну зону, запроваджено з 1 січня 1999 року єдину валюту об'єднаної  Європи — ЄВРО та ін. Це було затверджено 15—16 грудня 1995 року членами ЄВС у  Мадриді. ЄВС протягом 15 років справлявся з покладеними на нього функціями, але з осені 1992 року з ЄВС вийшов англійський фунт стерлінгів; іспанська песета і португальський ескудо були девальвовані. Одними з головних причин цих процесів вважалися нездатність центральних банків цих країн справлятися з усезростаючими атаками біржових спекулянтів, які грали на зниження курсів валют, розраховуючи на девальвацію їх.

Внаслідок цього влітку 1993 року 5 із 8-ми валют, що входили в ЄВС — французький франк, датська крона, бельгійський франк, іспанська песета та португальський ескудо, — впали до встановленої для них нижньої межі. Центральними банками було прийнято ряд кардинальних рішень про зняття штучного підтримання національних курсів валют, зниження облікових ставок з метою стабілізації обмінних курсів.

Відповідно  до Маастрихтської угоди створення  валютного союзу мало проходити в три етапи. На першому етапі визначаються країни — члени ЄВС, які відповідають визначеним критеріям: 1) стабілізація державних фінансів та усунення взаємних обмежень на рух капіталів і платежів між країнами — членами ЄЕС; 2) сукупний державний борг не повинен перевищувати 60 % ВВП; 3) середня номінальна величина довгострокових відсоткових ставок не повинна перевищувати 2 % середнього рівня цих ставок трьох країн ЄС із найбільш стабільними цінами (приблизно 8,5— 9 %); 4) за діючим механізмом європейського монетарного союзу країни-члени мусять дотримуватись фіксованого курсу відносно євро; 5) дефіцит державного бюджету країн-учасниць нової валютної зони не повинен перевищувати 3 % ВВП; 6) зростання інфляції не може перевищувати середнього рівня інфляції в трьох країнах ЄЕС із найнижчим рівнем інфляції більш як 1,5 % [21, c. 42-45].

До першого  етапу належало також створення  Європейського Центрального банку (ЄЦБ), Європейської системи центральних  банків (ЄСЦБ) та впровадження в безготівковий  обіг єдиної валюти євро. Із січня 1999 року одинадцять країн ЄС створили новий  економічний і валютний блок (ЄВС): Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Португалія, Італія, Фінляндія, Ірландія створили нову валютну зону в Європі й запропонували нову єдину європейську грошову одиницю — євро. Відповідно до підпункту 1 ст. 2 Правил ЄС від 17 червня 1997 p., попередня грошова одиниця ЄС — ЕКЮ трансформувалась у євро у співвідношенні: 1 ЕКЮ= 1 евро. Ця значна історична подія спричинила суттєві зміни не тільки в європейській, а й у світовій економіці.

На другому  етапі ЄЦБ як перший крок буде використовувати  євро в конверсійних операціях та експортно-імпортних розрахунках на валютно-кредитних ринках і біржах. Наступним кроком буде заміна національних купюр і монет новою європейською грошовою одиницею — євро. Нова єдина валюта вступить у готівковий обіг із січня 2002 року. В системи міжнародних розрахунків будуть вноситися відповідні зміни і доповнення. Спочатку (протягом 6 місяців) нова валюта буде в готівковому обігу одночасно з національними валютами, які згодом "втратять статус платіжного засобу".

На третьому етапі всі банківські розрахунки ЄВС буде конвертовано в евро і  міжнародні розрахунки будуть проводитися  тільки єдиною резервною валютою  об'єднаної Європи — євро.

Фінансові та економічні підрахунки свідчать, що об'єднана Європа може вступити в конкурентну боротьбу зі Сполученими Штатами Америки на світових фінансових ринках. Європа прагне мати сильну і стабільну валюту, яка має всі підстави набути особливого статусу у сфері міжнародних фінансів. Це дасть їй можливість отримати геополітичну владу, яка тісно пов'язана з фінансовою владою. Зростаючий статус нової європейської валюти матиме значний вплив на реформування й управління портфелями державних облігацій та акцій. Фондові ринки Європи розширюватимуться, що стане привабливим для інвесторів. Європейська валюта, набувши особливого статусу у сфері міжнародних фінансів, дасть Європі можливість здійснювати реальний контроль за міжнародною валютною системою, що дасть їй значні економічні переваги на міжнародних фінансових ринках, які пов'язані з вигідним становищем ринків та фінансових інститутів країни-емітента. Сполучені Штати Америки, втративши певною мірою вплив на міжнародну валютну систему, втратять економічні переваги, які дає головна резервна валюта світу (на цей час долар США). У першу чергу вони втратять можливість фінансувати дефіцит платіжного балансу за допомогою інших держав. Це потужний механізм грошово-кредитної політики, адже майже половина емітованих США паперових банкнот перебуває на руках нерезидентів, тобто вони втратять можливість одержати реальні ресурси в обмін на паперові банкноти, спрямовані на фінансування державних потреб.

На сьогодні дефіцит поточного рахунку платіжного балансу США зростає, що загрожує нагромадженням зовнішнього боргу. Проте слід зауважити, що це поки що не є значною загрозою для економіки США. Долар у найближчому майбутньому залишиться резервною валютою[9, c. 38-40].

Розділ 2. Сучасний розвиток ЄВС

 
2.1. Вплив ЄВС на  європейську банківську  систему

Введення  євро має привести до подальшої сек’юритизації європейських банків, більшої уніфікації ринкової практики й інтеграції ринку. Встановлено, що, по-перше, введення євро зменшує прямі витрати по здійсненню операцій “спот”, а також дає можливість запобігти порівняно непостійному елементу ринкового ризику — зміні валютного курсу. По-друге, запобігання валютного ризику збільшує відносну вагу інших елементів ризику, включаючи кредитний і правовий ризик, ризик ліквідації і ризик здійснення перерахунку. Запобігання валютного ризику, зближення кредитного спреда і велика уніфікованість ринкових практик разом можуть призвести до збільшення глибини і ліквідності європейських ринків цінних паперів. По-третє, введення євро зменшить певну кількість існуючих бар’єрів на шляху внутрішньоєвропейського інвестування і зніме деякі обмеження щодо використання інструментів, деномінованих не в національних валютах “пулами” і їх різновидами (пенсійними фондами, страховими компаніями, іншими компаніями по управлінню коштами). По-четверте, можливості для диверсифікації портфелів цінних паперів значно зростають. Переважання валютної диверсифікації втратить своє значення, оскільки воно базувалось на асинхронності ділових циклів і асиметричності шоків.

З розвитком в ЄВСУ ринку РЕПО забезпечене кредитування дасть можливість фінансовим інститутам рефінансувати свої операції по процентних ставках, нижчих, ніж на міжбанківському ринку. Формування такого всеєвропейського ринку буде сприяти розвитку інших ринків капіталів у Європі. Він також відкриє великим транснаціональним фінансовим інститутам перспективи більш повної і активної участі на короткострокових ринках ЄВСУ з метою управління ліквідністю. Це, в свою чергу, надасть глибини, ліквідності та ефективності європейським ринкам капіталів. Можливими бар’єрами на шляху становлення ринків РЕПО, які охоплюватимуть всі країни ЄВСУ, залишаються резервні вимоги по РЕПО-операціях.

Сприяючи  запобіганню валютного ризику по внутрішньоєвропейських операціях  і скороченню трансакційних витрат, введення євро зменшує витрати на випуск і інвестування в державні цінні папери. План впровадження євро надав нового імпульсу конкуренції  серед європейських суверенних емітентів, які прагнуть, щоб саме за їхніми цінними паперами визначався базисний рівень прибутковості, що є основою для визначення ціни інших емісій державних і корпоративних паперів. Ця відновлена конкуренція, напевно, збільшить потенціал для подальшої десигментації ринків національного боргу[25, c. 59-61].

Введення  євро прискорить розвиток ринків корпоративних  облігацій. По-перше, спільна валюта забезпечує стимули для формування більш ефективного кола інституційних інвесторів у Європі. По-друге, фірми країн-членів ЄС почали демонструвати все більше бажання виходити на ринки боргових цінних паперів. Введення євро вочевидь підсилить і прискорить процес конкуренції і консолідації в здійсненні технологічних інновацій.

Введення  євро створить стимули для концентрації серед європейських бірж. Поява євро усуне відмінності в континентальних  системах торгів і зробить їх фактично ідентичними.

Введення  євро матиме подвійний вплив на ринки  деривативів: деякі види контрагентів перестануть існувати або об’єднають контракти, а невелика частина контрактів посилить конкуренцію серед європейських бірж, на яких відбувається торгівля деривативами.

Введення  євро і створення ЄВС призведе до змін в розмірах і схемах грошових потоків до та із зони євро, а також в розміщенні міжнародних портфельних інвестицій. Три головних фактори будуть визначати ці майбутні потоки: (1) сила і стабільність євро; (2) роль євро в міжнародній валютній системі як резервної валюти і як валюти проведення платежів по міжнародних торгових контрактах; (3) майбутня глибина і ліквідність фінансових ринків ЄС.

Роль євро як резервної валюти буде зростати в міру того, як певні країни, особливо в Східній та Центральній Європі і, можливо, в Західній Африці, будуть прив’язувати свої валюти до євро в своєму прагненні стати в майбутньому членами валютного союзу.

В цілому, оцінюючи перспективи світової валютної системи в умовах виваженої і стратегічної поведінки європейських політиків і фінансистів, для євро можна прогнозувати поступове зростання його ролі і заміну позицій долара на євро до певної пропорції на користь євро. Далі ж процеси глобалізації, інтеграції і небезпечність світових валютних процесів призведе до появи принципово нового валютно-кредитного інструмента, який може включати в себе риси попередніх валютних систем з урахуванням нових економічних реалій ХХІ століття.

Будь-які  прогнози стосовно майбутнього положення  євро на світовому валютному ринку є відносними. На перехідному етапі може спостерігатися значна нестабільність обмінного курсу євро до долара, коливання якого будуть набагато більшими, ніж коливання курсу долара і окремої національної валюти європейських країн. Долар на певний період може і надалі залишитися провідною валютою світу, але поява євро звузить, а, можливо, й знищить існуючий сьогодні розрив між США та Європою[12, c. 22-23].

Існує цілий  ряд факторів, які сприяють зміцненню євро:

За два  минулі роки із усіх країн ЄС тільки національні валюти Великої Британії та Ірландії не змінили своєї вартості по відношенню до долара. Зараз в більшості країн ЄС, які розташовані на європейському континенті, відбувається економічний підйом, що базується на рості експорту. Це пов’язано з відносно низьким курсом їх національних валют і низькою процентною ставкою. Якщо такий розвиток подій сприятиме стійкому зростанню інвестицій і споживчих витрат, то відлив може замінити приплив капіталу. Таким чином, курс євро може підвищитися.

Жорстка антиінфляційна політика ЄЦБ збільшить кількість  міжнародних інвесторів, які бажають  придбати цінні папери, номіновані в євро, що також сприяє підвищенню їх курсу.

Міжнародний статус євро може піднятися у тому разі, якщо євро і надалі буде використовуватися як фінансовий інструмент на ринку цінних паперів так само, як і долар США, або у більших масштабах.

Спеціалісти прогнозують, що розширення меж спільного ринку може привести до збільшення обсягів операцій, які будуть здійснюватися в євро.

Заключним логічним висновком є те, що внаслідок  введення євро створюється новий  фінансовий простір, який являтиме собою четверту частину світової капіталізації ринку облігацій і значну частину капіталізації ринку акцій. Єдиний фінансовий простір, широкий вибір можливостей для міжнародних інвесторів і конкуренція фінансових центрів стане більш жорсткою. Конкурентна боротьба розгортатиметься між трьома наймогутнішими європейськими фінансовими центрами: Лондоном, Франкфуртом-на-Майні і Парижем[15, c. 94].

2.2. Переваги використання  євро в країнах з перехідною економікою

Євро знаходиться  в обігу в єврозоні, до якої сьогодні входить 13 країн Європейського Союзу (Бельгія, Німеччина, Греція, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія, Фінляндія та Словенія).

Певні частини  єврозони знаходяться за межами Європейського  континенту: це, зокрема, чотири французькі заморські департаменти (Гваделупа, Французька Гайана, Мартиніка та Реюньон), а також Мадейра, Канарські острови  та деякі інші.

Євро також  циркулює поза межами Європейського  Союзу:

Треті країни, де євро використовується як національна  валюта: Монако, Ватикан і Сан-Марино