Становлення демократії в Україні

Сумський кооперативний  технікум

Реферат з дисципліни Людина і світ

на тему:

«Становлення  демократії в Україні»

Виконала студентка

Групи 924 – ТКМ Шкиря Інна

2012

План

1.Вступ. Поняття демократії. Суть та основні принципи.

2.Законодавча база України щодо прав і свобод громадян.

3.Становлення демократичної держави.

4. Сучасне положення демократії України в різних сферах життя.

5.Висновки.

1. Вступ. Поняття демократії. Суть та основні принципи.

Демократія (з грец. δῆμος + κράτος = народ + влада = «влада народу») — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано, через обраних представників (представницька демократія).

Іноді демократію визначають також  як набір ідей і принципів, що стосуються свободи, власне, вона і являє собою  інституціональну свободу. У формулюванні 16-го президента США Авраама Лінкольна, демократія — врядування «іменем  народу, силами народу і для народу».

Термін «демократія» походить з  давньогрецької мови (грец. δῆμοκρατία, dēmokratía) і буквально означає «влада народу», хоча у новогрецькій грец. Δημοκρατία отримала нове значення і використовується на позначення республіки як форми державного правління.

Саме слово «δῆμοκρατία» сформувалося в середині 5 - на початку 4 століття до нашої ери зі слів грец. δῆμος (dêmos, «народ») та грец. κράτος (krátos, «влада») для того, щоб позначити політичну систему, яка тоді існувала у деяких грецьких містах-державах.

Щоб демократія стала у суспільстві  новою діючою системою влади, важливо  щоб люди не тільки розуміли сутність її основних принципів, а й були згідні жити згідно з цими принципами –  самостійно, без постійної опіки, всесильної влади, з усією повнотою відповідальності.

Наша країна не дуже багата демократичними традиціями. По суті, протягом всього періоду  радянського тоталітаризму в  Україні не розвивалися елементи особистих свобод і правової держави, демократичної свідомості суспільства  та особистості. На сьогоднішньому етапі  важливо не прискорювати штучними засобами процес демократизації суспільного  життя, проте не варто і гальмувати його схожими методами. Демократія має визрівати на національному  ґрунті поступово і послідовно, її межі повинні бути обумовлені логікою  розвитку посткомуністичного суспільства, його трансформацією.

Основними передумовами формування демократичного суспільства в Україні є:

- розширення економічної свободи;

- радикальна зміна інститутів  суспільства, усієї системи цінностей  й психології людей, які породила  тоталітарна система;

- підвищення рівня політичної  дисципліни і політичної культури  громадян;

- встановлення ефективного контролю  суспільства над політикою можновладців;

- подолання економічних проблем.

Динамізм демократичних процесів в Україні залежить від рівня:

- політичної активності громадян;

- економічної, соціальної й політичної  стабільності суспільства;

- співвідношення політичних сил;

- розвитку національної ідеї  та правосвідомості.

Сучасна модель демократії – плюралістична. Це система представницького правління, за якою парламентарі обираються народом  і є відповідальними перед  ним.

Сучасною політичною наукою та всією  громадсько-політичною думкою сформовано чіткі засади демократичної політики:

- оптимальне поєднання класового  й загальнолюдського, універсального  й національного;

- гуманістична спрямованість, подолання  технократизму, насильства, злочинності;

- демократизм і моральність  у здійсненні політики;

- громадянськість і патріотизм.

Під час вироблення та реалізації політики важливо враховувати такі основні чинники:

- конкретно історичні умови  розвитку соціуму, геополітичні  умови й географічне розташування  держави;

- рівень участі чи відчуження  населення щодо влади й державно-суспільних  справ;

- спрямованість національної ментальності, рівень розвитку політичної та  правової свідомості;

- етнонаціональний і демографічний чинники суспільного розвитку;

- відповідність політичних ідеалів  і завдань історичній традиції, політичним цінностям певного  суспільства, а також принципам  гуманізму й соціальної справедливості;

- реальна міжнародна ситуація  і ставлення до держави світової  громадськості.

2. Законодавча база України щодо прав і свобод громадян.

У Декларації про державний суверенітет  України від 16 липня 1990 р. і в звертанні  Верховної Ради України “До парламентів і народів світу ” 5 грудня 1991р. підкреслювалося, що в сім’ю цивілізованих країн бажає ввійти нова, демократична, правова держава, що ставить своєю метою, зокрема, реально забезпечити права, свободи людини і громадянина й зобов´язується строго дотримуватись загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і міжнародних стандартів в області прав і свобод людини.

Конституція України 1996 р. є у визначеній мірі зразком сучасного конституціоналізму в питаннях прав і свобод людини і громадянина. Людина, її життя, честь  і достоїнство, недоторканність  і безпека визнані в Конституції (ст. 3) найвищою соціальною цінністю. Права  і свободи людини і їхньої гарантії визначають зміст і спрямованість  діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Ствердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Виходячи з цієї концепції, у діючій Конституції України  правам, свободам і обов’язкам людини і громадянина присвячений спеціальний  розділ. Цей розділ є одним з  найважливіших у Конституції  і містить біля третини її змісту.

Конституція України включила всі  основні положення міжнародно-правових актів про права людини і перш за все Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про цивільні і політичні права і Міжнародного пакту про економічні, соціальні  і культурні права, що є одним  з найбільш значних досягнень  людства XX в. у гуманітарній сфері, сьогоденням  людським виміром ”, мірою людського  достоїнства.

Конституція всебічно гарантує права  і свободи, передбачає механізм їх забезпечення і захисту. Про це свідчить насамперед система конституційних нормативно-правових гарантій прав і свобод, зокрема, юридичній  відповідальності за порушення прав і свобод, невід’ємності і непорушності прав і свобод, їхньої невичерпності, недопустимості скасування, звуження змісту й обсягу існуючих прав і  свобод.

Одним з найбільших досягнень у  гарантуванні прав і свобод є передбачена  Конституцією система організаційно-правових гарантій, з яких особливо важлива  роль відведена Президенту України, Верховній Раді України, органам  виконавчої влади й органам місцевого  самоуправління, судам, прокуратурі  й Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.

Поряд з національними гарантіями Конституція передбачила можливість використання і міжнародно-правових гарантій. Згідно ст. 55 Конституції  України кожний має право після  вичерпання всіх національних засобів  правового захисту звернутися за захистом своїх прав і свобод у  відповідні міжнародні судові установи чи у відповідні органи міжнародних  організацій, членом учасницею яких є Україна.

Додатковою гарантією захисту  прав і свобод людини є також міжнародні механізми захисту прав, до яких приєдналася Україна. Важливим кроком у цьому напрямку стала ратифікація 17 липня 1997 р. Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. Відтепер громадяни України одержали можливість звертатися за захистом своїх  порушених прав у Європейський суд  по правах людини. Крім того, приєднавши в 1990 р. до Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про цивільні і політичні права 1966 р., Україна також визнала і компетенцію Комітету ООН по правах людини щодо розгляду індивідуальних скарг громадян України на порушення їхніх прав і свобод, гарантованих цим пактом.

Конституція України юридично ліквідувала  всі нормативні перешкоди на шляху  до забезпечення прав і свобод людини і громадянина, проголосивши, що норми  Конституції України є нормами  прямої дії і що звертання в  суд для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина  безпосередньо на підставі Конституції  України гарантується.

Здійснюючи конституційний контроль, Конституційний Суд України дуже впливає на діяльність органів державної  влади в сфері дотримання і  захисту прав людину і громадянина, насамперед у сфері нормо творчості (законодавства), приймаючи рішення  про невідповідність тих чи інших  правових актів чи їхніх окремих  положень Конституції, даючи тлумачення конституційних норм при розгляді конкретних справ і здійснюючи офіційне тлумачення Конституції і законів України, що стає обов’язковим для всіх суб’єктів  права.

Історія не любить експериментів, надто  дорого вони коштують народові. Тому країна, яка пережила трагедію одного великого соціального експерименту, вкрай  обережно, нерішуче йде на новий, хоча він і обіцяє в перспективі  блага сучасної демократичної цивілізації. Тому нині так важко й непослідовно йдуть процеси розбудови держави  на демократичних засадах, формування демократичної свідомості суспільства  та особистості. У цьому полягає  одна з головних ознак становлення  демократії в Україні.

3. Становлення демократичної держави.

Історія засвідчує, що демократичні рухи можуть породжувати диктатури або  сприяти їм. Тому найглибшою помилкою демократичних сил України є  те, що вони розуміють власну демократію як найвищу мету соціального та національного  відродження. Це означає, що оволодіння владою може стати головним орієнтиром демократичного процесу. В результаті матимемо владу для влади, що підмінятиме  всі інші цінності. До речі, коли демократію вважають метою, то в боротьбі за неї  можуть бути застосовані — й так  було в історії не один раз —  засоби, дуже далекі від демократичних.

Відомо, що голодних і бідних значно більше приваблюють слова тих, хто  обіцяє їх нагодувати, ніж риторика про демократію. Тому вони не проти "продати" свої демократичні права  навіть тоталітарним режимам, якщо ті обіцяють їжу та національну злагоду. Одним із прямих наслідків бідності є руйнація демократії. Злидні —  це каталізатор для могильників  демократії.

Тому нині, коли більшість населення  нашого суспільства також опинилася  на межі бідності та злиднів, украй  необхідно знайти шляхи збереження демократичного вибору й засоби протистояння диктатурі. Становище ускладнюється  тим, що наша власна історія не дуже багата демократичними традиціями, а  історичний досвід показує: коли в країні, де не було тривалого розвитку елементів  особистих свобод і правової держави, намагаються створити механізм, який відразу ж зміг би забезпечити  участь народу в управлінні, то це, як правило, призводить до деспотизму.

Головною передумовою руху до демократичної  держави є розширення економічної  свободи, що, в свою чергу, передбачає зміни не тільки інститутів суспільства, а й усієї системи цінностей  і психології людей, а це надто  тривалий і важкий процес.

Щоб демократія стала в суспільстві  реально діючою системою влади, важливо, щоб люди не тільки розуміли сутність її головних принципів, а й були згодні жити згідно з цими принципами —  самостійно, з усією повнотою відповідальності, без постійної опіки всесильної влади. Далеко не завжди такий спосіб життя створює людині емоційний  комфорт. За право вибору доводиться розплачуватися відповідальністю, за рівність можливостей — критичним  поцінуванням своїх здібностей, за свободу — невизначеністю. Таку високу ціну не завжди можуть сплачувати навіть ті люди, які живуть у стабільних суспільствах із багатими демократичними традиціями. А в умовах нестабільності й хаосу, коли на очах руйнується звичний  спосіб життя, навряд чи можна сподіватися  на громадську згоду щодо дальшого просування до демократії.

Сама ідея демократії починає сприйматися  людьми як надто далека від того суспільства, в якому доводиться вирішувати загальні проблеми. Демократія у нас не змогла стати реальністю, а залишилася на рівні "модної" ідеї. Як тут не згадати попередження Конфуція про те, що "коли слова  втрачають свої значення, то народ  втрачає свободу". Відбувається розкол масової свідомості, в якій жодна  з альтернатив не дістає безперечної  підтримки. До того ж майбутнє політичне  обличчя України розглядається політичними партіями по-різному й досить часто декларативно.

Як переконує досвід багатьох країн  Заходу, рух до демократії можливий тільки шляхом обмеження влади, а  рушійною силою й принциповим  носієм цього обмеження завжди був  середній клас, який формується в результаті фундаментальних соціально-політичних та економічних перетворень. Важлива роль у цьому процесі належить малим підприємствам, кооперативам, біржам та ін. Тільки шляхом заохочення, а не забороною, не обмеженнями чи надмірними податками формується цей клас. У нас іще тільки з’являються паростки цього соціального явища, а тому необхідно, щоб нинішні структури влади всіляко сприяли його розвиткові. До того ж процес збагачення деяких груп населення йде за рахунок спекуляції, хабарництва та мафіозних структур.

Неодмінною передумовою демократизації суспільства є встановлення контролю суспільства над політикою, бо там, де народ не контролює уряд, там  уряд контролює народ, не даючи йому розвиватися. Незважаючи на всі попередні  невдалі спроби реорганізації виконавчих структур, уряд має досить сил і  засобів для того, щоб виконувати саме цю, контролюючу функцію.

Загрозливим для демократичних  перебудов є й те критичне економічне становище, в якому опинилася  Україна. Адже в більшості подібних випадків, як відомо з історії, вихід  із нього один — деспотія, а трагічний  досвід російської держави (імперія, союз) доводить, що її реформатори завжди зазнавали поразки, а консерватори святкували перемогу. В її історії  химерно поєднувалися прагнення  до реформ (налічується близько 20 таких  спроб) і неспроможність їх реалізувати  сповна. Інакше й не могло бути, бо, як правило, щось нове впроваджувалося  за збереження старих структур влади. Не випадково колишній Союз був єдиною країною в Європі, де всі без  винятку реформи, спрямовані на введення демократичних новацій, провалилися, а своєрідним результатом таких  спроб було виникнення й посилення  тоталітарної держави.

Виходячи з цього, надзвичайно  важко визначитися з тим політичним режимом, у якому ми живемо, і саме це впливає на правильність вибору стратегії перетворень. Аналіз ознак  політичних режимів дає підставу говорити про те, що ми перебуваємо  на посттоталітарному етапі розвитку, який припускає існування деяких демократичних принципів, і відкритий  шлях для демократичних нововведень. А це вимагає вироблення такої  стратегії переходу до демократії, яка б враховувала ці особливості.

Та хоч б з якими труднощами не довелось стикатись у розвитку демократії, розбудова незалежної демократичної  України — цілком реальний процес. До того ж сучасна світова цивілізація, яка на рубежі третього тисячоліття  досягла колосальних успіхів  у всіх сферах суспільного життя, не допустить утворення на території  України держави, яка б суперечила природі людини й загрожувала  світові. Це по-перше.

По-друге, реформи, хоч і мали непослідовний  характер, відіграли свою позитивну  роль. Головне їх досягнення полягає  в тому, що більшість людей усвідомила необхідність якнайшвидшого звільнення від того становища, в якому так  довго довелося жити. Зрештою, й ліквідація паралельних структур влади унеможливлює повернення найближчим часом до колишнього стану.

По-третє, у зачатковій формі перебуває  громадянське суспільство. Незважаючи на існування великої кількості  громадських організацій, останні  не відіграють належної їм ролі, а саме – не справляють вплив на процес прийняття рішень державними структурами. Крім того, вони не об’єднують широкі верстви населення, а створюються, як правило, вузьким колом осіб.

Значна кількість українських  політичних партій являє собою скоріше  політичні клуби, ніж політичні  партії у традиційному розумінні. Більшість  цих партій не мають міцної соціальної бази. Внутрішнє керівництво партіями здійснюється за авторитарними принципами.

По-четверте, демократичний шлях розвитку — природний історичний процес і  всі спроби відкинути його приречені.

Формуванні державності України  важливі, по-перше, демократичність  і відкритість законодавчого  процесу, повнота нормотворчих функцій, надійність фінансової і матеріальної бази, щорічні звіти про діяльність виконавчо-розпорядчих органів, суспільний контроль в межах закону за діяльністю виконавчої влади; по-друге, незалежність суду і прокуратури, підвищення їх статусу  в суспільстві, вдосконалення процесуального законодавства, точне дотримання презумпції невинності, норм правосуддя і права  на захист; дієвість виправно-трудової системи; відміна актів необґрунтованого позбавлення громадянства; по-третє, створення динамічного, сучасного  державного апарату, що формується на конкурсній основі, підконтрольність його в межах закону представницьким  органам і громадськості.

В процесі формування суверенної демократичної  держави, що розгорнувся в Україні - найважливіший принцип - верховенство закону має таку базу, як розподіл впади  на законодавчу, виконавчу і судову. Прерогативою прийняття законів  володіє тільки Верховна Рада. Вже  прийнятий ряд законодавчих актів, що обмежують функції Кабінету Міністрів, Президента, регламент діяльності Верховної  Ради та ін. В суспільстві діють  норми загальнолюдської моралі і  моральних заповідей, що віддають пріоритет  добру, соціальній справедливості, співчуттю, милосердю, благодійності. В процесі  демократизації і законотворчості  переборюються і штучні бар´єри між людьми різноманітних світоглядних позицій, переконань, поглядів. Кожний прагне краще зрозуміти один одного, захищає все те, що їх об´єднує. Розвиваються політичний плюралізм, змагальність різноманітних ідейних течій, новизни ідей.

Одним з важливих принципів, що висловлюють  моральні джерела у відносинах між  державою як носієм політичної влади  і громадянином як учасником її здійснення є взаємна відповідальність держави  перед громадянином і громадянина  перед державою. Держава має ефективні  форми контролю і нагляду за здійсненням  законів та інших нормативно-юридичних  актів. В Україні склалися різноманітні форми контролю: суд, прокурорський  нагляд, арбітраж та ін. Правосуддя - сфера  державної діяльності і суспільного  життя, де ідеї правової держави знаходять  найбільш яскраве відображення. Багато законів стають життям завдяки суду, випробовуються судовою практикою. Суди підпорядковані тільки закону. Держава  не може переступати через принципи і норми, покликані обмежити її владу  над людиною і суспільством.

Одна з важливих сфер в діяльності держави - контроль над державним  управлінням, особливо в умовах конфлікту  між державою і особою. Сюди належить, мабуть, і процесуальний контроль суду за законністю в діяльності органів  дізнання, досудового слідства і прокуратури  та ін. Століттями закріплювалося у  свідомості народу уявлення про суд  як репресивний орган, покликаний застосовувати  санкції, карати. Образ суду - політичного, суду - ката і тепер живе в свідомості людей. Між тим, в сучасних умовах суду відводиться зовсім інша роль: суд здійснює соціальний контроль за законністю засобів боротьби зі злочинністю, захисту громадян від свавілля і  беззаконня. Найбільш демократична модель суду присяжних: колегія засідателів  у відсутність судді вирішує  основне питання кримінальної справи - чи винуватий підсудний. Завдяки  суверенна воля народу знаходить  відображення в юрисдикційній діяльності суду: громадяни самі здійснюють правосуддя. Здійснюючи реформу держави, прийняте рішення про вступ судового контролю за законністю санкцій на арешт, за продовження прокуратурою термінів утримання обвинувачених під  вартою, про розширення функції адвокатури та ін.

Таким чином, на сучасному етапі  розвитку можна констатувати наявність  деяких елементів демократії в Україні, наприклад: розподіл влад, багатопартійність, вибори на альтернативній основі, можливість відкрито критикувати владу, наявність  недержавних засобів масової  інформації, плюралізм думок щодо питань державного будівництва, наявність  опозиційних політичних сил. Така ситуація багато в чому пояснюється тим, що своєчасно не була розроблена послідовність  і стратегія проведення політичних і економічних реформ; не були належним чином проаналізовані закономірності перехідного періоду; а головне  – не була запропонована та модель демократії, яка б відповідала  потребам українського суспільства.

4. Сучасне положення демократії України в різних сферах життя. Демократичні цінності та процедури в Україні зараз перебувають під загрозою, а частково вже нівельовані.

Погіршення стану демократії в  Україні зафіксоване в різних авторитетних міжнародних рейтингах . Вже сьогодні Україна визнана  Freedom House лише частково вільною країною, а міжнародний рейтинг свободи слова опустився до неприйнятно низького для демократичної європейської держави рівня.

На фоні риторичних заяв представників  влади про розвиток демократії та покращення життя людей, відбувається активна реанімація радянської ідеології, що особливо проявляється в гуманітарній сфері, сфері врядування та дотримання прав людини. Системні кроки щодо синхронного  з Росією процесу реабілітації радянської спадщини мають на меті закріпити  в громадській думці специфічне поняття порядку, «демократії з  особливостями», що в свою чергу  має своєрідним чином «легітимізувати» в суспільній свідомості посттоталітарні  практики управління всіма сферами  життя країни — від публічної  до приватної.

ВІЛЬНІ І ЧЕСНІ ВИБОРИ

За президентства Януковича  пройшли місцеві вибори 2010 року, які були визнані громадськими спостерігачами як такі, що відбулися з порушенням міжнародних стандартів та недотриманням  належної практики організації і  проведення виборів. В порівнянні із минулими президентськими виборами — це був значний крок назад, до недемократичних практик.

Щодо майбутніх парламентських виборів 2012 року, в громадських експертів  та міжнародних організацій є  значні побоювання, що вони також не відповідатимуть міжнародним стандартам та спотворять волевиявлення громадян України. Сигналом щодо майбутнього  неналежного проведення демократичних  виборів є процес ухвалення нового законопроекту, який був підданий різкій критиці українськими та міжнародними моніторинговими організаціями.

ВІДКРИТИЙ І ПІДЗВІТНІЙ УРЯД

В зв’язку із поверненням редакції Конституції 1996 року (рішення Конституційного  Суду із сумнівною легітимністю), а  також прийняттям закону «Про Кабінет  Міністрів України», уряд є підзвітній тільки Президентові, функції парламентського  контролю зведені до мінімуму.

Можливості для громадського впливу обмежені участю в маніпульованих владою громадських радах .

Імітація реформ

Нова влада з початку 2010 року задекларувала проведення реформ. В  результаті проведено зміни в  судовій сфері, в системі оподаткування, частково — у сфері освіти та розпочато зміни в системі  пенсійного забезпечення. Проте всі  ці ініціативи готувалися без урахування громадської думки, викликали значні громадські протести та призвели до погіршення ситуації у відповідних галузях. Наприклад, внаслідок судової «реформи»  суди втратили незалежність, а судочинство  стало ще більш несправедливим .

Не вирішеним залишається питання  конституційної “реформи”, що підважує легітимність всього сучасного державного апарату.

ГРОМАДЯНСЬКІ І ПОЛІТИЧНІ ПРАВА  І СВОБОДИ

В національній доповіді правозахисних  організацій зазначається про різкий наступ на громадянські права та політичні  свободи. Відбувається згортання раніше здобутих позитивних результатів, з’являються  нові тенденції щодо порушень прав людини і проявів неповаги до них .

Свобода слова.Згідно зі звітом «Репортерів без кордонів» (PRESS FREEDOM INDEX) Україна опустилася з 89 місця у 2009 р. на 131 у 2010 (поряд з Іраком).

У сфері медіа відновлено цензуру, через численні випадки тиску  на засоби масової інформації все  більшого поширення набуває само цензура . Почастішали випадки необґрунтованих і публічних актів насилля (затримання, обшуки, нічні довготривалі допити, стеження) силових органів над журналістами провідних національних медіа та регіональних ЗМІ.

Керівник СБУ вважається найбільшим медіа-власником країни, а власну посаду, за оцінками руху “Стоп цензурі ”, використовує для обмеження прав мовлення конкуруючих каналів . Вперше за останні п`ять років створено журналістський рух проти цензури .

Свобода зібрань та асоціацій. Суттєво збільшилася кількість порушень зі сторони правоохоронних органів, судів та органів влади права на свободу мирних зібрань. Значно зросла кількість порушень права на об’єднання (асоціації) .

Впродовж минулого року відбувалися  випадки тиску СБУ та МВС на громадські організації. В риториці представників правлячої партії звучать звинувачення щодо міжнародних  організацій та заклики обмежити їх діяльність в Україні.

Політичні переслідування. Впродовж останнього року в країні почалися переслідування за політичними чи громадськими переконаннями. Найбільш гучним є процес над екс-прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. Проти громадських активістів відкриваються кримінальні справи, а багато із них сьогодні ув`язнені.

ПОЛІТИКА ЩОДО ТОТАЛІТАРНОЇ СПАДЩИНИ

Освіта та наука. Останні законодавчі та управлінські ініціативи торкнулися насамперед різкого обмеження університетської автономії, тиску на академічні свободи, ліквідації незалежної некорупційної системи доступу до вищої освіти . Було скасовано цілий ряд норм, які підвищували вимоги щодо якості освіти в країні, в освітньому гуманітарному секторі насильно впроваджується конфліктна мовна політика. Зупинено подальший поступ та інтеграцію з європейським освітнім простором.

Національна пам`ять та культура. У сфері історичної пам’яті запроваджено цензуру історії. Робляться системні спроби не лише зупинити доступ до архівів КДБ, але й вилучити з академічного обігу історичні документи.

Проходить активна реанімація радянських міфів, заохочується глорифікація злочинів комуністичної тоталітарної системи, політика історичної пам’яті, в тому числі вивчення історії в школах, уніфікується із російським баченням .

Відбувається відновлення радянської топоніміки, центральна влада чинить тиск на працівників культурних, музейних установ з вимогою вносити  корективи і ліквідовувати експозиції, присвячені різним етапам боротьби за незалежність України.

5. Висновки

       Таким чином, з моєї точки зору, в цілому курс України на демократизацію, в принципі, відповідає світовим цивілізаційним процесам. Щодо особливостей побудови демократії в Україні, то можна виокремити наступні проблеми:

1) демократичні зміни розпочалися  на тлі не сформованості багатьох передумов переходу до демократії: в економіці, соціальній сфері, культурі, політиці;

2) гетерогенність українського  суспільства (структурованість за 

соціально-економічними,  ідеологічними,  етнічними,  релігійними,

регіонально-культурними,  мовними  ознаками,  відмінності  у зовнішньополітичних орієнтаціях  тощо) ускладнює побудову стабільної демократії;

3) драматизм ситуації посилює  те, що Україні необхідно одночасно  розв’язувати два складних завдання: долати безліч негативних  наслідків  авторитарного минулого,  розбудовуючи демократію, і одночасно вирішувати складні

соціально-економічні проблеми;

4) безпорадність влади в умовах  соціально-економічної кризи девальвує  демократичні цінності і принципи  владарювання в очах пересічних  громадян; показником розчарування  у демократії можна назвати  тенденцію до "полівіння" електорату, зростаючу аполітичність молоді;

5) не сприяє зміцненню демократії  і політична еліта, яка не  спромоглася встановити між собою  консенсус навіть заради визнання  спільної та рівної зацікавленості  в забезпеченні демократичних  інститутів і виробленні спільної  програми демократичних реформ;