Становлення та розвиток теорії інновацій

Зміст

Вступ

У ХХІ ст. економічне зростання забезпечуватиметься насамперед науково-технічним прогресом та інтелектуалізацією основних чинників виробництва в усіх сферах народного господарства. Дослідники пов’язують сучасні джерела економічного зростання більшою мірою з технологіями, ніж з капіталом та робочою силою. Безперервне освоєння новітніх технологій є одним з пріоритетних напрямів розвитку первинних господарських суб’єктів та економік розвинених країн. Отже, економічні агенти, країни та регіони конкурують за станом інноваційної активності, швидкості та кількості за-проваджених нововведень. Саме рівень інноваційності розвитку країни, секторів, галузей економіки та регіонів визначають їх місце та позиції на світових ринках товарів, капіталів, послуг та робіт.

Інноваційний процес являє собою підготовку й здійснення інноваційних змін і складається із взаємозалежних фаз, що утворюють єдине, комплексне ціле. У результаті цього процесу з'являється реалізована, використана зміна - інновація. Для здійснення інноваційного процесу велике значення має дифузія (поширення в часі вже один раз освоєної і використаної інновації в нових умовах або місцях застосування). Інноваційний процес має циклічний характер. Врахування цих моментів сприятиме створенню гнучких систем організації й управління економікою. Сучасні інноваційні процеси досить складні й вимагають проведення аналізу закономірностей їхнього розвитку. Для цього необхідні фахівці, які займаються різними організаційно-економічними аспектами нововведень

Без розвиненого ринку інновацій неможливо нормальне функціонування сучасної ринкової економіки, що базується на технічних, технологічних та управлінських нововведеннях. На жаль, ринок інновацій був і є зараз найслабшою ланкою української економіки. Тому Україна гостро потребує вирішення завдання перетворення інновацій на двигун якісно нового етапу розвитку ринкової економіки.

1. Становлення  та розвиток теорії інновацій

Відомі закордонні науковці-економісти, фінансисти, математики, юристи, що вирішують проблеми інновацій сьогодні (Б. Твісс, Б. Санто, В. Д. Хартман, Р. Солоу, Є. Тоффлер, Е. фон Хінпелх, X. Барнет й інші), трактують інноваційну діяльність і категорії інноваційної сфери залежно від мети дослідження й  досліджуваних  об'єктів. У цих умовах особливого значення набуває уточнення базових категорій і понять інвестиційно-інноваційної сфери [2, с. 8].

Терміни «інноваційний процес», «нові комбінації», «нововведення» вперше були використані Й. Шумпетером у праці «Теорія економічного розвитку» [11, с. 8]. Йозеф Шумпетер характеризував інновацію як нову науково-організаційну комбінацію виробничих чинників, мотивованих підприємництвом. Їх здійснює підприємець, що «спрямовує засоби виробництва в нове русло» і завдяки цьому отримує підприємницький прибуток. У поняття інновації Й. Шумпетер вкладав широкий зміст та ідентифікував такі її види:

1) виготовлення нового, тобто  ще невідомого споживачам, блага  чи створення нової якості  того чи іншого блага;

2) упровадження нового, тобто  даній галузі промисловості ще  практично невідомого, методу (способу) виробництва, в основі якого не обов’язково лежить нове наукове відкриття і який може також полягати в новому способі комерційного використання відповідного товару;

3) освоєння нового ринку  збуту, тобто такого ринку, на  якому до сих пір дана галузь  промисловості цієї країни не  була представлена, незалежно від того, існував цей ринок раніше чи ні;

4) отримання нового джерела  сировини або напівфабрикатів, рівним  чином незалежно від того, існувало  це джерело раніше, чи просто  не бралося до уваги, чи вважалося  недоступним, чи його ще тільки потрібно було створити;

5) проведення відповідної  реорганізації, наприклад, забезпечення  монопольного положення (через створення  тресту) чи підрив монопольного  положення іншого підприємства [7, с. 159].

Інновація – це нове явище, новаторство або будь-яка зміна, яка вноситься суб’єктом господарювання у власну діяльність із метою підвищення своєї конкурентоспроможності, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. А нововведення – це інновація, яка впроваджена в господарську практику і якісно відмінна від попереднього аналога.

Усі види інновацій є різними за своєю суттю, однак вони мають спільне – елемент новизни. Саме новизну Шумпетер вважав вирішальним критерієм при визначенні інновації (нововведення).

Необхідно чітко розрізняти поняття «відкриття», «винахід», «інновація». Адже тільки інновація є предметом економічного аналізу. Її поява і поширення (або несприйняття) в економіці безпосередньо пов’язані з економічною оцінкою відповідної новинки з погляду як витрат на неї, так і її ринкового потенціалу. Тут необхідно враховувати два моменти. По-перше, науково-технічна новизна, яка характеризує винаходи, не є обов’язковою властивістю інновації, а нововведення не завжди ґрунтується на винаходах. По-друге, винахід не має ніякого економічного значення доти, доки він не впроваджується у виробництво. До того ж винахід, який нездатний задовольнити будь-яку потребу, не має комерційного застосування. На думку Й. Шумпетера, «інновація не передбачає нічого, що варте називатися винаходом, а винахід не обов’язково індукує нововведення, він сам по собі не становить ніякого ефекту».

Й. Шумпетер визначив два «класи» суб’єктів, а саме:

- новаторів – «особливий  клас», що проектують, розробляють  і впроваджують інновації, створюють  нові фірми чи модернізують старі, впливають на зміни в інституціональній структурі;

- консерваторів, що користуються  поширеними технологіями, випускаючи  традиційну продукцію, і прагнуть  до незмінності інституцій.

Й. Шумпетер у праці «Економічні цикли» та в низці інших підкреслював значення підприємця в інноваційному процесі. Він уважав, що підприємець є тим ланцюжком, який пов’язує винаходи і нововведення. Відмінною рисою підприємця є те, що він завжди перебуває в пошуках змін, реагує на них і використовує як шанс. У будь-якій організації, підкреслює П. Друкер, усі повинні чітко розуміти, що інновація – це найкращий засіб зберегти це підприємство, адже в протилежному випадку воно занепадає.

Отже, однією з найважливіших умов успіху інновацій є наявність самого підприємця-новатора, що охоплений новою ідеєю і готовий докласти максимум зусиль, щоб утілити її у виробничу практику [4, с. 13 - 25].

2. Сутність інновацій та інноваційної діяльності

Відповідно до Закону України "Про інноваційну діяльність" від 04.07.2002 р. № 40-IV під інноваціями слід розуміти новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Інноваціями вважаються вкладення інвестиційного капіталу в нововведення, які призводять до кількісних або якісних змін у підприємницькій (виробничій) діяльності. Як правило, інноваціям передує науково-технічна діяльність, пов'язана з появою нововведення. Ідея нововведення може виникнути у вигляді інвенції, ініціації або дифузії інновації.

Інновації - це кінцевий результат інноваційної діяльності, у вигляді нового чи удосконаленого продукту або технологічного процесу, який наділено якісними перевагами при використанні та проектуванні, виробництві, збуті, використовується у практичній діяльності та має суспільну перевагу.

Інновація — це процес доведення наукової ідеї або технічного винаходу до стадії практичного використання, що приносить дохід, а також пов'язані з цим процесом техніко-економічні та інші зміни у соціальному середовищі. Інновація повинна задовольняти ринковий попит, мати новизну і приносити прибуток виробнику.

Інновації необхідно відрізняти від несуттєвих видозмін у продуктах та технологічних процесах (естетичні зміни). Незначні технічні або зовнішні зміни в продуктах, які залишають незмінними конструктивне виконання та не впливають на параметри якості, вартість виробу, не є інноваціями.

нноваційна діяльність - це діяльність, яка спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг. Інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Інноваційна діяльність відповідно до ст. З Закону України «Про Інвестиційну діяльність» передбачає:

випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технологій; прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;

фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін стану продуктивних сил;

розробку та впровадження нової, ресурсозберігаючої технології. призначеної для поліпшення соціального та екологічного становища.

Підготовка, обґрунтування, освоєння та контроль за впровадженням Інвестицій у нововведення називається інноваційною діяльністю (процесом) Інноваційний процес у різних сферах діяльності може проходити різні за тривалістю та витратами стадії. На практиці у виробничій сфері виділяють такі стадії інноваційного процесу:

сертифікація (патентування) ідеї;

наукове та техніко-економічне обґрунтування нового продукту (технології);

експериментальне освоєння зразків; доведення до промислового виробництва;

одержання нового продукту в обсязі, який є необхідним для його комерціалізації.

3. Види інноваційної діяльності

Законодавством України передбачено такі форми здійснення інноваційної діяльності:

державне (комунальне) здійснення інноваційної діяльності, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;

комерційне здійснення інноваційної діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;

соціальне здійснення інноваційної діяльності, що здійснюється в об'єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;

іноземне здійснення інноваційної діяльності, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;

спільне здійснення інноваційної діяльності, що здійснюється суб'єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.

Отже, до основних ознак інноваційної діяльності слід віднести таке:

1)основним предметом є  впровадження, використання та комерціалізація  результатів наукових досліджень  і розробок у виробництво й  соціальну сферу;

2)об'єктом виступають  нематеріальні блага — результати  інтелектуальної діяльності (результатів наукових досліджень і розробок), які доводяться до стану інноваційного продукту та впроваджуються як інновації;

3)має довгостроковий характер;

4)властивий високий ступінь  непередбачуваності наслідків та  результатів, що дозволяє говорити про її ризиковий характер;

5)припускає фінансування  робіт із реалізації інноваційного  проекту щодо впровадження та  використання результатів наукових  досліджень і розробок, тобто  супроводжується інвестуванням  грошових коштів у нематеріальні об'єкти, що фактично становить інший елемент предмета інноваційної діяльності;

6)викликає позитивні соціально-економічні  зрушення;

7)одним із результатів  її здійснення є підвищення  конкурентоспроможності суб'єктів  господарювання та продукції, що  ними випускається на базі реалізації інновацій.

Інноваційна діяльність охоплює такі основні різновиди робіт:

1)розроблення проекту  реалізації об'єкта інтелектуальної  діяльності (інноваційного проекту) в межах створення інноваційної  розробки;

2)підготовчі роботи з упровадження об'єкта інтелектуальної діяльності, в результаті виконання яких об'єкт інтелектуальної власності набуває характеристик інноваційного продукту (конструкторські, інженерні, технологічні, випробувальні та ін.);

3)фінансування робіт із  реалізації інноваційного проекту щодо впровадження та використання результатів наукових досліджень і розробок, тобто інвестування коштів у нематеріальні об'єкти;

4)упровадження або використання  інноваційного продукту, тобто реалізація  інновації, наслідком чого стає  поліпшення техніко-технологічних показників виробничого процесу, та випуск інноваційної продукції, надання інноваційних послуг чи виконання інноваційних робіт, використання (застосування) інноваційних технологій або заснування (перепрофілювання, модернізація) інноваційного виробництва в цілому.

Новизну інновацій оцінюють за технологічними параметрами та з ринкової позиції. За технологічними параметрами розрізняють інновації продуктові і процесні.

4. Класифікація інновацій

З погляду значного економічного ефекту в разі успішної реалізації на ринку виділяють базисні інновації, які мають високий рівень новизни. Отже, найважливішим критерієм є остання, вона може розглядатись у науково-технічному, ринковому аспектах для виробника чи споживача тощо. Серед розробок даного напряму важливе місце посідають дослідження К. Павітта. Він виділяє сім типів інновацій:

- інновації, що базуються  на фундаментальних наукових  знаннях, результати яких широко  застосовуються в народному господарстві;

- інновації, які базуються  на наукових дослідженнях, але  мають обмежену сферу застосування;

- розроблені з використанням  технічних знань, які вже існують  і мають     обмежену сферу  використання;

- інновації, які входять  до комбінацій різних типів  знань в одному виробі;

- використання нового  продукту в різних сферах;

- технічно складні новинки;

- застосування вже відомої  техніки чи методів у новій  галузі.

У подальших роботах К. Павітт у співавторстві з Д. Тіддом та Д. Бессантом зазначали, що найголовніша ознака інновацій – це зміни і тому їх доцільно згрупувати як продуктові і процесні. Так, новий дизайн автомобіля, нові умови страхування дітей від непередбачених випадків, нова відеосистема для домашнього дозвілля – це приклади продуктових інновацій. А зміни у виробничих процесах, які застосовуються під час виготовлення автомобіля, домашньої відеосистеми чи програмування в страховій справі – це приклади процесних інновацій. Тобто, на відміну від продуктових, процесні інновації характеризуються змінами в технології виготовлення виробів чи наданні послуг. Хоч іноді їх важко розмежувати, особливо якщо це стосується сфери послуг. Ці автори рекомендують обов’язково враховувати і таку ознаку, як ступінь новизни, оскільки просте вдосконалення дизайну машини – це не теж саме, що й винахід авто на базі абсолютно нової концепції.

Інший підхід до класифікації інновацій запропонував Б. Санто. На його думку, основною ознакою типології є характер суспільних цілей, а інновації поділяються на такі види:

1. економічні, які орієнтуються на прибуток;
2. економічні, що не орієнтуються на прибуток (наприклад, економія енергії);
3. спеціальні інновації у сфері освіти, охорони здоров’я тощо.

Проте в цих концепціях не враховується поділ інновацій на технологічні і нетехнологічні. Згідно з результатами досліджень Д. Сахала, технологічні нововведення необхідно класифікувати залежно від того, наскільки вони впливають на пропорції чинників, що використовуються для виробництва заданого обсягу випуску. Якщо технологічне нововведення економить працю – працезберігаючими, коли воно підвищує і заощаджує капітал – капіталозберігаючими, коли воно понижує відношення затрат капіталу до затрат праці. Використовуючи дослідження Р. Берта, розглянемо риси, які властиві радикальним інноваціям та незначним інноваційним змінам, що підвищують якість чи технологію виготовлення продукції (табл. 1).

Таблиця 1

Порівняльні характеристики радикальних та поліпшених інновацій

Можна зробити висновок, що довгострокових конкурентних переваг можна досягти за допомогою саме радикальних (революційних, базових) інновацій, хоч і за надзвичайно високого ризику. Проте, як уважають практики, відмова від інновацій несе в собі ще вищі ризики, ніж їх застосування.

5. Ноу-хау як різновид інновацій

Спочатку "ноу-хау" розумілася як інформація, необхідна для здійснення винаходу й спеціально упущена заявником у патентному описі (зміст - "знати, як застосувати патент"), з часом  термін "ноу-хау" втратив первісне значення й став позначати "знати, як зробити". Під "ноу-хау" звичайно розуміють:

• технологічні, конструкторські рішення й секрети, які не охороняються патентами, або нововведення, які могли б бути захищені патентами, але незапатентовані з тих або інших причин;

• конфіденційні відомості різного характеру.

Основні ознаки "ноу-хау":

• невідомість невизначеного кола осіб і відсутність вільного доступу до інформації;

• наявність явних зусиль власника "ноу-хау" по його збереженню в секреті;

• комерційна й промислова цінність відповідної інформації.

Неправомірне використання "ноу-хау" спричиняє   майнову відповідальність, що містить у собі компенсацію його власнику прямого збитку, упущеної вигоди й моральних витрат.

Гарантом охорони "ноу-хау" виступають основи цивільного законодавства.

У загальному вигляді під "ноу-хау" розуміються технічні знання, досвід, виробничі секрети, які дозволяють полегшити й прискорити освоєння виробництва продукції, однак не можуть бути предметом патентування й тому не користуються патентним захистом (при передачі прав на їхнє використання обмовляється конфіденційність інформації і передбачаються санкції за її порушення).

5. Результати впровадження інновацій для підприємства

Ефективність діяльності організації виражається через економічні й фінансові показники. В умовах ринкової економіки не може бути уніфікованої системи показників. Кожний інвестор самостійно визначає цю систему, виходячи з особливостей інноваційного проекту, професіоналізму фахівців і менеджерів і інших факторів.

Впровадження нововведень може дати чотири види ефекту:

  економічний,

  науково-технічний,

  соціальний і

  екологічний.

За рахунок одержання економічного ефекту у формі прибутку інноваційна організація здійснює комплексний розвиток і підвищення добробуту співробітників.

Інші види ефекту несуть у собі потенційний економічний ефект, тобто, економічний ефект розробки, впровадження (перетворення в інновацію) або продажу нововведень може бути потенційним або фактичним (реальним, комерційним), а науково-технічний, соціальний і екологічний ефекти можуть мати форму тільки потенційного економічного ефекту. По суті, якщо взяти до уваги тільки кінцеві результати впровадження або продажу нововведень, то будь-який вид інноваційної діяльності можна оцінити у вартісному вираженні. Критеріями кінцевої оцінки тут є час одержання фактичного економічного ефекту й ступінь невизначеності його одержання (або рівень ризику вкладення інвестицій в інновації). Показники ефективності впровадження інновацій наведено на рис.1.

Рис 1. Система показників ефективності інноваційної діяльності

Під час створення концепції або впровадження інновації істотне значення відіграють стосунки із постачальниками та споживачами, внаслідок чого може відбуватися постійний обмін інформацією та створення партнерських відносин.  
Висновки

За сучасних умов орієнтації економіки України на підвищення конкурентоспроможності надзвичайно важливого значення набуває активізація інноваційної діяльності, оскільки без цього неможливим є здійснення прогресивних структурних зрушень у країні, суттєве оновлення реального сектора й загалом забезпечення сталого соціально-економічного розвитку держави.

У наш час нововведення охоплюють усі сфери людської діяльності, радикально впливають на процес господарювання, змінюють соціально-економічні відносини в суспільстві. Неперервні і постійні інновації стають необхідною та природною формою існування будь-якої фірми, забезпечують їй конкурентоспроможність і виживання на ринку.

Характерною рисою сучасності є інтенсивне зростання інноваційної активності на міжнародному рівні: збільшуються державні витрати на науково-дослідні розробки, змінюються системи освіти і професійної підготовки спеціалістів, створюються нові наукомісткі галузі виробництва, формуються національні інноваційні системи; осягаються процеси введення і поширення інновацій. Стратегічні завдання вимагають підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки на інноваційних засадах, що має створити переваги для вітчизняних виробників у боротьбі з економічними суперниками на внутрішніх та міжнародних ринках та допомогти Україні зайняти гідне місце поряд із розвиненими світовими країнами.

Таким чином, для України формування ринку інновацій стає сьогодні найважливішим завданням не тільки технічного та економічного розвитку країни, а разом із ринком інтелектуальної власності й дієвим засобом збереження унікального генофонду талановитих людей, припинення масового «відпливу умів» за кордон. Ставка на інновації в сучасних економічних умовах є найбільш перспективним підходом, адже, перемогу в конкурентній боротьбі отримують саме ті учасники ринку, які займають активну позицію у використанні інновацій.

Література

1. Манькович Л.Я., Ковальчук С.І. Іноземні інвестиції: визначення, сутність, класифікація. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:   http://archive.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vnulp/Menegment./2008_635/22.pdf
2. Барановська М.І. Підвищення міжнародної конкурентоздатності держави через інноваційну складову: досвід країн ЄС / Барановська М.І. // Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. – 2011. –  С. 119 – 123.
3. Вівчар О. Й. Інноваційна діяльність в Україні та напрямки її розвитку// Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. – Вип. 21.9. – С. 183 – 187.
4. Грицай О. І. Економічна сутність терміну «інноваційний процес»//Економіка та управління підприємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики. – 2010. – №3 (11). – С. 126–136.
5. Ільїн В. Ю. Зарубіжний досвід управління інноваційним потенціалом в умовах глобалізації економіки // Управління розвитком. – 2011. - №4 (101) – С. 188 – 189.
6. Куропятник. Р.С. Основные подходы к определению понятия «инновация». ВісникСевНТУ: зб. наук. пр. Серія: Економіка і фінанси. - № 116 [Електронний ресурс]. — Севастополь, 2011. Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vsntu/econom/2011_116/ 2011_116/116_17.pdf
7. Лещук В. Ф. Формування інноваційної політики у процесі реалізації інвестицій / Лещук В. Ф. // Економічні науки. Серія: Облік і фінанси. – 2010. –     №7 (25). – С. 1 – 7.
8. Наукова та інноваційна діяльність в Україні [Електронний ресурс]: за даними Державної служби статистики України – Режим доступу:  http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/ni/ind_rik/ind_u/2002.html
9. Орленко О. М. Продуктивність праці як критерій ефективності інноваційної діяльності підприємства // Вісник Хмельницького національного університету. – 2011. – № 2, T. 2. – С. 91 – 95.
10. Прокопенко О. В. Мотиваційний механізм інноваційного розвитку: складові та стан його ринкової структури // Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2011. – № 1 – С. 167 – 175.
11. Сенів Б. Г. Проблеми та перспективи інноваційної діяльності в Україні / Сенів Б. Г. // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. – 2011. – №16. – С. 237 – 247.
12. Ситник Л. М. Інноваційна конкуренція як основа стабільного економічного розвитку // Управління розвитком. – 2011. - №11 (108) – С. 59 – 61.
13. Фатенок–Ткачук А. О. Деякі аспекти обліку інноваційної діяльності [Електронний ресурс] / А.О. Фатенок – Ткачук, В.М. Пронь. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Nvuu/Ekon/2010_29_1/statti/12.html