Становлення та розвиток макроекономыки

 

 

          Міністерство освіти і науки України

Львівська державна фінансова академія

Кафедра економічної теорії

 

 

 

 

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з курсу “Макроекономіка”

на тему:

«Становлення та розвиток макроекономіки»

 

 

 

 

Виконала:

студентка групи Ф-201

Гриб Альона

Перевірив:

                                                                                    Зеленко В.А.

 

 

 

 

 

 

Львів 2014

Зміст

Вступ……………………………………………………………….…..3

1. Історичні передумови виникнення макроекономіки………….…...5
2. Об’єкт, предмет, методи, інструменти, цілі макроекономіки…….7

1. Об’єкт і предмет макроекономіки……………………..7
2. Методи дослідження національної економіки……….8
3. Цілі та функції макроекономіки……………………….9

3. Становлення і розвиток макроекономічної науки в Україні……12

 

Висновки…………………………………………………………….16

Список використаної літератури…………………………………..17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Макроекономіка є частиною економічної теорії. Макроекономіка вивчає певні закономірності відтворення на загальному суспільному рівні, на рівні всієї економіки ( народного господарства ).

За допомогою вивчення предмета «макроекономіка» ми дізнаємося про загальний розвиток національної економіки, про процеси, які відбуваються в ній: інфляція, безробіття, економічний ріст, та інше.

Макроекономіка вивчає всю систему економічних відносин суспільства – це теорія і практика загальнодержавного управління економікою.

Макроекономіка розкриває механізм функціонування ринкової економіки, обґрунтовує зв’язки раціонального використання природних ресурсів з метою найповнішого задоволення потреб населення.

Метою моєї роботи є дослідження становлення та розвитку макроекономіки як науки.

Ціль: визначення впливу макроекономічного аналізу на економіку в різні періоди розвитку.

Об’єктом дослідження є макроекономіка як наука.

Макроекономіка – розділ економічної науки, який вивчає закони і суперечності розвитку економіки країни, механізм взаємодії різних сфер суспільного відтворення та способи впливу держави на функціонування економічної системи. Однією з найважливіших проблем макроекономіки є суперечність між постійно зростаючими суспільними потребами і відносно обмеженими та абсолютно обмеженими (окремими з них) економічними ресурсами.

Для дослідження макроекономічних процесів комплексно використовують усі елементи діалектичного методу дослідження, що дає змогу обґрунтувати економічний зміст певної сукупності (або підсистеми) макроекономічних категорій (продуктивні сили, економічна власність, ринок, товарне виробництво, національний доход, національне багатство, сукупний суспільний продукт, відтворення, виробництво, обмін, розподіл та ін.), з'ясувати внутрішньо необхідні, сталі зв'язки (в т.ч. кількісні та якісні) між ними, вплив основних методів регулювання (адміністративних, правових та економічних) на розвиток і функціонування цілісної економічної системи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Історичні передумови виникнення макроекономіки

Макроекономіка є досить молодою економічною наукою. За загальним визнанням своєї зрілості вона досягла у 30-ті роки XX ст., у період після світової економічної кризи, коли набула здатності впливати на економічну практику.

Початок свій макроекономічна наука бере ще у XVI ст. У 1576 р. француз Жан Боден обгрунтував зміну рівня цін (тобто інфляцію) результатом зміни співвідношення між кількістю грошей і товарів. Це була перша спроба макроекономічного аналізу цін із використанням кількісної теорії грошей. Дана теорія стала основою сучасної монетарної теорії.

Макроекономічну спрямованість мали також дослідження англійських економістів В. Петті і Г. Кінга, які біля трьохсот років тому вперше у світовій практиці здійснили розрахунки й дали оцінку національного доходу Англії і Франції. Перші оцінки національного доходу Англії, що були зроблені В. Петті, передбачали, зокрема, конкретні практичні цілі. Вчений досліджував питання про вплив на економіку заходів, пов'язаних з розподілом доходів та удосконаленням системи оподаткування в країні.

Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у ХVШ ст. у працях французької школи фізіократів.Основоположник цієї школи Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кругообороту, так звану “Економічну таблицю” (1758 р.). Ця таблиця відображала загальну картину кругообороту товарів і послуг для основних секторів економіки і класів суспільства і давала уявлення про механізм функціонування економіки в цілому. Свою модель господарського кругообороту Ф. Кене побудував за аналогією з циклом кровообігу людини, оскільки сам за фахом був лікарем. Вчений виходив з того, що в процесі кровообігу органи людського тіла нерозривно пов'язані один з одним. При цьому кожний орган, виконуючи в кровоносній системі свою особливу функцію, еквівалентно обмінюється своєю “роботою” з іншими органами і завдяки цьому бере участь у відтворенні всього організму.

Головний недолік “Економічної таблиці” Ф. Кене полягав у тому, що вона не давала пояснення, як в економіці забезпечуються ”природні закони”, тобто, вчений не розкрив механізму саморегулювання ринкової системи.

На це запитання відповіли представники класичної теорії. Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання, до досягнення так званого природного порядку в економіці забезпечується за допомогою механізму ціноутворення. Найяскравішим представником цієї теорії був Адам Сміт.

Протилежний підхід до оцінки регулювальних можливостей ринку пропонує марксистська теорія. К. Маркс розробив дві моделі господарського кругообороту – моделі простого й розширеного відтворення.

Макроекономічні ідеї К. Маркса не дістали визнання за межами країн соціалізму. Макроекономіка розвивалася згідно з класичною теорією. Але світова економічна криза в 1929-1933 рр. не підтвердила також основного постулату класичної теорії – здатності ринкової економіки до швидкого самовидужання, що викликало недовіру до неї. Виникла необхідність у новій макроекономічній теорії. Її засновником став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс, а його теорія дістала назву кейнсіанської. Кейнс піддав гострій критиці класичну теорію. Якщо класики стверджували, що ринкові ціни здатні автоматично встановлювати в економіці рівновагу, а тому державне втручання в економіку не потрібне, то Кейнс уперше висунув ідею про те, що ринкова рівновага – це ще не благо для економіки. Він довів, що в ринковій економіці може бути рівновага за неповної зайнятості і що для її досягнення необхідне втручання держави.

У наш час значний внесок у розвиток макроекономічної теорії, зокрема макроекономічного аналізу, зробили англійський вчений К. Кларк, американський економіст українського походження С. Кузнєц, американські вчені П. Самуельсон, П. Хейне, американський економіст, росіянин за походженням В. Леонтьєв та інші.

 

2. Об’єкт, предмет, методи, інструменти, цілі макроекономіки

Макроекономіка досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників народного господарства. Специфічним завданням макроекономіки є пізнання, систематизація, узагальнення та пояснення процесів, які обумовлюються механізмом функціювання народного господарства в цілому.

 

1. Об’єкт і предмет макроекономіки

Слід розрізняти макроекономіку як сферу народного господарства і макроекономіку як науку. Макроекономіка як наука об'єктом свого дослідження має економічну систему суспільства як сукупність усіх елементів і сфер економіки і суспільних економічних відносин. Отже, предмет макроекономіки включає: 
- національну економіку як єдине ціле, тобто макроекономічну 
систему; 
- окремі агрегати економіки, які охоплюють всі або великі групи однорідних або подібних індивідуальних економічних суб'єктів та їх економічні зв'язки (сфера матеріального і сфера нематеріального виробництва, державний і приватний сектори, сфера домашніх господарств тощо); 
- сфери економічної системи (виробництво, розподіл, обмін і споживання суспільного продукту); 
- економічні зв'язки між суб'єктами економічної системи (соціально-економічні і організаційно-економічні відносини); 
- стратегію економічної поведінки держави, тобто макроекономічне регулювання і основи економічної політики. 
Виходячи з цього,потрібно розмежувати дві сторонни предмету макроекономіки - позитивну і нормативну. Позитивна макроекономіка це теоретична макроекономіка, специфічне завдання якої - привести в систему, пояснити і узагальнити факти, що стосуються механізму функціонування народного господарства як цілого. 
Нормативна макроекономіка - це практичні рекомендації державі по проведенню певної економічної політики, пов'язаної з регулюванням 
економічної системи чи переходом до іншої економічної системи. При цьому слід пам'ятати слова Дж.М.Кейнса щодо значення економічної теорії взагалі: "Економічна теорія не є набором вже готових рекомендацій, які застосовують безпосередньо в господарській практиці.Вона є скоріше методом,ніж вчен- 
ням,допомагаючи тому, хто оволодіє нею, приходити до правильних 
висновків".

Необхідно виділяти і прикладну макроекономіку - конкретну економічну науку, що розробляє конкретні моделі розвитку економічної системи.

 

 

2. Методи дослідження національної економіки

На першому етапі виділяють типові підприємницькі структури або домогосподарства і вивчають їх поведінку, висувають гіпотези про узагальнені наслідки прийнятих ними рішень.

На другому етапі поведінку типового суб’єкта „мультиплікують“, тобто множать спеціальними методами, поширюючи на всіх суб’єктів даного виду. Отримані сукупні показники називають агрегованими. З їх допомогою виявляють загальнонаціональні тенденції, певні залежності і чинники впливу.

На третьому етапі перевіряють гіпотези практикою – збирають інформацію за тривалий період, виявляють, чи справді існують залежності, які були встановлені гіпотетично. Непідтверджені практикою гіпотези відкидаються, а ті, що адекватно пояснюють реальні процеси, утверджуються як теорії. Вони можуть не лише задовільно пояснити минуле, але й дозволяють передбачити майбутнє.

У своїх дослідженнях макроекономіка, як і інші науки, спирається на систему загальних принципів та способів пізнання і на специфічні методи.

Найбільш загальним методом пізнання є діалектика, яка включає в себе єдність конкретного та абстрактного підходу, аналізу та синтезу, індукції та дедукції, логічного та історичного, кількісного та якісного аналізу.

Починають дослідження за допомогою таких загальнонаукових методів як спостереження та відбір конкретних фактів, які можуть підтвердити висунуту гіпотезу. Проте факти дають доволі хаотичну картину. Для того, щоб їх впорядкувати та виявити домінуючу тенденцію, необхідно провести статистичний аналіз – згрупувати, звести в таблиці та прослідкувати динаміку. За статистичним слідує економічний аналіз, який дозволяє абстрагуватись від нетипових, другорядних рис, виявити окремі сутнісні сторони певної економічної структури, що підтверджують або спростовують висунуті гіпотези. Далі виявляють функціональні зв’язки між елементами системи (синтез).

У кожній країні діючі економічні системи виникають і розвиваються у певних історичних умовах, які породжують особливості їх функціонування. Тому важливо дотримуватись єдності історичного і логічного підходу.

 

3. Цілі та функції макроекономіки

Функціональне призначення макроекономіки випливає із її предмету. До основних функцій слід віднести: теоретичну або пізнавальну (дослідження економічної системи та її агрегатів, побудова моделей цих процесів); виховну (виховання макроекономічного мислення); прогностичну (прогнозування розвитку економічної системи); практичну (розробку рекомендацій для державної політики і створення конкретних макроекономічних моделей); методологічну (макроекономіка як складова економічної теорії є теоретичним фундаментом для цілого ряду економічних наук і навчальних дисциплін).

Поряд з функціями, можна виділити такі цілі макроекономіки:

1. Економічне зростання, що дає змогу забезпечити виробництво  більшої кількості товарів та  послуг, поліпшення їхньої якості, а в кінцевому результаті –  вищий рівень життя населення.

2. Економічна ефективність  виробництва на базі науково-технічного  прогресу, що сприяє мінімізації  витрат при обмежених виробничих  ресурсах для виробництва певного  обсягу товарів та послуг.

3. Економічна свобода, що забезпечує створення для  підприємців, працівників і споживачів  умов вільного та оптимального  вибору.

4. Повна зайнятість  трудових ресурсів, яка дає змогу  кожному індивіду реалізувати  свої професійні здібності й  одержати доходи залежно від  кількості та якості затраченої  праці.

5. Стабільність  загального рівня цін, що означає  чіткий контроль за рівнем  інфляції та обмеження її на  рівні помірної інфляції.

6. Справедливий  розподіл доходів, аби запобігти  як невиправданій диференціації  рівня життя різних груп населення, так і зрівняльності в оплаті  праці.

7. Соціальний захист, що гарантує належне існування  безробітним, непрацездатним, престарілим  та дітям.

8. Оптимальний платіжний  і торговий баланс, що полегшує  досягнення рівноваги у міжнародній  торгівлі, зовнішньоекономічних зв'язках, підтримання стабільного курсу  національної валюти.

9. Екологічна рівновага: процес оптимальної взаємодії  людини з природним середовищем  для підтримки належного рівня  життя сучасного і наступних  поколінь населення.

Досягнення перелічених, а також інших цільових настанов є для суспільства складною проблемою. З одного боку, вони є загальновідомими і завжди мають місце у раціональній економічній політиці держави. З іншого боку, існує багато варіантів і методів досягнення оптимальності зазначених цілей. Деякі з них не можуть бути визначені в кількісній формі, що припускає різне їх трактування, й відповідно, різні варіанти економічної політики держави. Крім того, ряд цільових настанов, хоч і дає кількісну оцінку, складає взаємосуперечливі комбінації.

Таким чином, державна політика має базуватися на чіткому виявленні оптимальних пріоритетів у постановці цілей та оцінці можливих наслідків від їхньої реалізації. А це, в свою чергу, неможливе без перевірки відповідності вибраних цільових пріоритетів положенням та висновкам макроекономічної науки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Становлення і розвиток макроекономічної науки в Україні

Перетворення директивної економіки в ринкову можливе лише через розвиток ініціативи і активності населення, приведення в дію стимулів високопродуктивної праці. А це вимагає вироблення наукової концепції розвитку суспільства і втілення її в життя.

Оскільки наукова теорія трансформується в практику через політику і стає рушійною силою розвитку суспільства за умови поєднання інтересів господарюючих суб'єктів, важливе значення має розкриття механізму формування науково обґрунтованої економічної політики.

Перехід до ринкової економіки може відбутися лише на основі використання реально діючих причинно-наслідкових зв'язків в економічному житті, врахування інтересів усіх господарюючих суб'єктів, тобто політики, побудованої на науковій теорії й адекватно трансформованої у господарському механізмі. Саме у зв'язку з цим першоосновою вироблення науково-обґрунтованої економічної політики є економічна теорія. Усякий відхід від теорії призводить до суб'єктивізму, сутність якого полягає в ігноруванні об'єктивних вимог і умов, а отже, у висуненні необґрунтованих завдань і рішень, що врешті-решт обертається нераціональним використанням природних, матеріальних, фінансових, людських ресурсів, породжує диспропорції в суспільному виробництві та соціальні суперечності.

Для вироблення економічної стратегії, що ґрунтується на всебічному врахуванні вимог об'єктивних економічних законів, першорядне значення має забезпечення реалістичної, об'єктивної оцінки, з одного боку, досягнень у вирішенні соціально-економічних завдань, виявленні труднощів і недоліків, їхніх причин, а іншого - такої самої реалістичної оцінки наявних можливостей, ресурсів для подальшого соціально-економічного розвитку.

Іноді макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави. Таке визначення відображає той факт, що її висновками керуються ті, хто формує і здійснює економічну політику.

Економічна політика - це сукупність макроекономічних цілей та засобів їх досягнення. На перший погляд таке визначення економічної політики може видатися занадто спрощеним. Але відштовхуючись саме від нього, можна просуватися далі у з'ясуванні того, що собою являє економічна політика.

Економічна політика - цілеспрямована система заходів держави у сфері суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ. Вона покликана відображати економічні інтереси суспільства, усіх соціальних груп і спрямована на зміцнення національної економіки.

Економічна політика знаходить варіанти вирішення економічних проблем і приводить до дії їх механізми. Здійснення завдань економічної політики може привести до змін економічної системи, її удосконалення, що знаходить вираз у наступному розвитку теоретичної економіки. Можна зауважити, що економічна політика існує принаймні у трьох проявах: як бюджетно-податкова, грошово-кредитна і соціальна, або політика доходів.

Цілі економічної політики. Важливим питанням при визначенні цілей є вирішення принаймні двох проблем: скільки цілей одночасно можуть висуватися при формуванні економічної політики та як вони мають співвідноситись.

Всесвітньо відомий економіст Ян Тінберген, який заклав основи сучасної теорії економічної політики, серед її можливих цілей визначав:

- обсяги державних витрат;

- рівень зайнятості;

- розміри інвестицій;

- загальний рівень виробництва;

- сукупний попит;

- сальдо платіжного балансу;

- динаміку реальної зарплати;

- стабільність цін.

Стосовно цілей економічної політики відмічено дві головні закономірності:

а) кількість одночасно сформульованих цілей є об'єктивно обмеженою;

б) цілі мають узгоджуватися, координуватися для запобігання виникненню між ними суперечностей.

Цілі економічної політики часто відображають інтереси різних соціальних груп суспільства, і тому координація цілей зводиться до узгодження цих інтересів. Один із варіантів узгодження цілей та інтересів відображений у критерії Парето, зміст якого зводиться до того, що в результаті прийняття рішень має покращуватися добробут хоча б одного суб'єкта відносин за умови, що не погіршується добробут жодного іншого.

Засоби економічної політики поділяються на економічні та адміністративні. Політика будь-якого напряму - бюджетно-податкова, грошово-кредитна, соціальна, зовнішньоекономічна - має специфічні засоби (інструменти регулювання).

Міра впливу засобу на мету відображається в економічних мультиплікаторах. Кожен мультиплікатор дає можливість оцінити, як зміниться величина, що уособлює мету, при зміні величини засобу на одиницю. Для визначення мультиплікатора необхідно мати статистичні отримані дані про певні змінні. Точність прогнозів на підставі розрахунку мультиплікаторів визначається точністю даних про змінні.

Протягом 2007 року Фонд за участі провідних українських і міжнародних експертів розробляв Концепцію економічного розвитку України, яка була представлена у квітні 2008 року і являє собою цілісний погляд на пріоритети економічного розвитку України на найближчі сім років. Це комплексна програма реформ, необхідних Україні в середньостроковій перспективі для досягнення довгострокового, стабільного економічного зростання, що у свою чергу веде до підвищення добробуту всього населення України.

Концепція передбачає 23 напрямки реформ за трьома блоками:

1) забезпечення базових елементів  ринкової економіки;

2) створення режиму найбільшого  сприяння для розвитку бізнесу;

3) розвиток окремих галузей, структурно  важливих для економіки.

У рамках обговорення Концепції економічного розвитку України із провідними українськими та міжнародними експертами, політиками, представниками бізнес-співтовариства й академічних кіл Фонд визначив пріоритетні напрямки реформ в Україні. У числі таких пріоритетних напрямків були виділені: сільське господарство та земельні реформи, господарське законодавство, а також податкова і адміністративна реформи. При відборі цих пріоритетів реформ Фонд разом із експертами керувався 2 основними критеріями: важливість перетворень за цими напрямками для країни й можливість їх реалізації (ступінь їх реалізованості).

Основне завдання, яке ставить перед собою Фонд - це стимулювати реалізацію реформ. У зв'язку із цим, робота з кожного пріоритету проходить на підставі окремого плану дій. Деякі реформи, викладені в Концепції, тією або іншою мірою вже реалізуються.

Наприклад, одним із виділених у Концепції пріоритетів реформ є вдосконалення господарського законодавства. Важливим кроком у цьому напрямку став ухвалений восени 2008 року Верховною Радою України Закон про акціонерні товариства, проголосований у першому читанні закон про державно-приватне партнерство. У сфері сільського господарства Фонд співробітничає з комітетом Верховної Ради з аграрної політики та земельних відносин. Разом із цим комітетом була створена робоча група й розроблений законопроект про ринок земель. Цей закон є однією із ключових умов зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. На цьому етапі Фонд сприяє в розробці законопроекту про банкрутство (який підвищує ефективність процедури банкрутства) і ряді інших законодавчих ініціатив, які спрощують регуляторне середовище для бізнесу (скасування ряду ліцензій для провадження господарської діяльності, спрощення дозвільної системи в будівництві).

 

 

Висновки

Макроекономічна наука пройшла значний історичний шлях розвитку. Першою макроекономічною теорією вважається вчення представника французької школи фізіократів Ф. Кене (1694 - 1774). Він у своїй "Економічній таблиці" проаналізував рух суспільного сукупного продукту з позицій певної системи натуральних і вартісних пропорцій суспільного відтворення.

Функції макроекономіки - це ті завдання, що розв'язуються у процесі дослідження й аналізу реальної економічної. системи (макроекономіка як наука), та її викладання і вивчення (макроекономіка як навчальна дисципліна).

Цілі економічної політики часто відображають інтереси різних соціальних груп суспільства, і тому координація цілей зводиться до узгодження цих інтересів.

Події останнього десятиріччя поставили Україну не тільки перед проблемою становлення її як самостійної суверенної держави, а й перед проблемою формування економічної системи, яку характеризували б такі риси, як стабільність, ефективність, певна самодостатність та напрям на зростання. Процес виходу України з системи одержавленої директивно-планової економіки виявився досить болісним і непростим. У спадок Україна отримала економіку, яка була повністю розбалансована та з абсолютно порушеними макроекономічними пропорціями.

Тільки збалансована економічна система може бути стабільною та має шанси на економічне зростання. Тому важливо вибрати механізм формування макроекономічної рівноваги, який нерозривно пов'язаний з вибором моделі економічної системи, на яку Україна могла б орієнтуватись під час проведення своїх економічних реформ та побудові власної економічної системи.

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Сутність системи національних  рахунків [Електронний ресурс].- Режим  доступу: http://buklib.net/books/33823/

2.  Базилевич В.Д., Базилевич  К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2004. – Р.3

3. Концепції та принципи  побудови системи національних  рахунків [Електронний ресурс].- Режим  доступу:

http://pidruchniki.com/1120061139982/politekonomiya/sistema_natsionalnogo_rahivnitstva_neobhidnist_viniknennya_zmist_tsili

4. Економічна теорія: У 2-х  кн. Кн.1. Макроекономіка: Навч. посібник / За ред. З.Ватаманюка та С.Панчишина.- К.: Заповіт, 1997.- 408 с.

5. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. Підручник. Пер.з англ. – К.: Основи, 1996.

6. Небава М.І. Макроекономіка. Тематичний тлумачний словник термінів. Навчальний посібник. Вінниця: ВДТУ, 2000.