Становлення та розвиток вітчизняного інституту омбудсмену

НАЦІОНАЛЬНА  АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ  ПРЕЗИДЕНТОВІ  УКРАЇНИ

 

ОДЕСЬКИЙ  РЕГІОНАЛЬНИЙ  ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО  УПРАВЛІННЯ

 

Кафедра права і законотворчого процесу

 

 

Творча робота з навчальної дисципліни

 “ Теорія держави і права ”

 

 

на тему:

«Становлення та розвиток вітчизняного інституту омбудсмену»

 

 

 

Виконав:

слухач 1 курсу

факультету  «Державного управління»

Швець В.А.

Викладач:

Толпиго О.Ф.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Одеса – 2012р.

 

ЗМІСТ

 

 

Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Походження прав і свобод  людини в Україні…………………………………...5

2. Становлення прав людини в  Незалежній Україні………………………………7

3. Українська модель омбудсмана………………………………………...………10

4. Утвердження інституту Уповноваженого  з прав людини в Україні…………13

Висновки……………………………………………………………………………18

Список використаних джерел……………………………………………………..19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

До останнього часу інститут омбудсмана, як і сам термін “омбудсман”, в Україні були відомі лише порівняно вузькому колу фахівців-правників. І це не дивно. Адже ця інституція виникла й розвивалася на основі західноєвропейських  демократичних цінностей, що ґрунтуються на засадах поділу влади та верховенства права, і тому до кінця 80-х років не викликав особливої зацікавленості офіційної радянської правової доктрини. З посиленням процесів демократизації у країнах Східної Європи на початку 90-х років зростає інтерес до нових демократичних механізмів захисту прав людини, зокрема інституту омбудсмана, його витоків та історії.

Характерною особливістю інституції омбудсмана стало те, що її утвердження  в більшості країн світу відбувалося  в уже існуючій системі органів  державної влади і тому необхідно  було враховувати національні, правові, культурні та інші особливості. Тому, попри єдині принципи концептуальної побудови цього інституту, у світі важко знайти дві такі інституції, які були б цілком тотожні. Але можна виділити окремі загальні риси, які об’єднують всі ці інституції під однією родовою назвою – омбудсман, хоча в Україні це Уповноважений Верховної Ради з прав людини, в Іспанії, у ПАР – захисник народу, у Польщі – речник громадянських прав, у Франції – посередник Французької Республіки, в Литві – контролер сейму, в Греції – захисник громадян, у Молдові – парламентський адвокат, у Швеції, Фінляндії, Данії – омбудсман. [5]

Однією з головних функцій омбудсмана у світі є контроль за діяльністю виконавчих та інших органів державної  влади шляхом розгляду скарг громадян на дії тих чи інших органів  або посадових осіб, що призвели до порушення прав та свобод людини і громадянина. В цьому сенсі важливим невід’ємним правом омбудсмана є право проводити розслідування, у тому числі й за власною ініціативою, і на їх підставі вносити рекомендації щодо шляхів відновлення порушених прав у конкретному випадку, вносити пропозиції стосовно змін до законодавства або перегляду неправомірної адміністративної практики органів державної влади. Процедура звернення до омбудсмана максимально неформальна та гнучка, а доступ до нього є безплатним і відкритим для всіх громадян держави. [5]

Характерною особливістю є незалежність інституції, що виявляється передусім у високому статусі посади омбудсмана, яка у більшості країн закріплена Конституцією, а також в обранні омбудсмана парламентом держави, що забезпечує його незалежність від усіх  гілок влади, включаючи законодавчу. Незалежність омбудсмана передбачає неприпустимість і пряму заборону втручання у його діяльність органів державної влади, політичних партій, громадських організацій, засобів масової інформації. В суспільстві омбудсман виступає своєрідним арбітром між людиною та владою, тому має діяти незалежно і неупереджено. [5]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Походження прав і свобод людини в Україні

Говорячи про генезис прав і  свобод людини на землях України, їх обсяг, рівень забезпеченості і захищеності з боку держави, слід хоча б побіжно звернутись до вітчизняного минулого, з глибин якого постає наша прекрасна держава та її могутній волелюбний народ.

Пригадаймо і могутню Київську Русь (IX–XII ст.), досить знану на той час у світі державу, яка мала розвинуті і багатогранні міжнародні стосунки, високий рівень суспільного, економічного і політичного розвитку. Правову основу Київської Русі становила “Руська правда” (1036–1037рр.) – перший писаний кодифікаційний акт руського феодального права, авторство якого пов’язують з іменами  Ярослава Мудрого та його нащадків.

Литовські статути (1529, 1566, 1588 рр.), особливо останній з них, який багатьма сучасниками вважався найдосконалішою книгою законів у Європі, закріпили ряд принципово нових підходів до статусу особи.

Частина українських земель з ХІV ст. перебувала під владою Польщі. З  часом базою визвольного руху стала Запорізька Січ – “козацька християнська республіка”, де панували ідеали свободи, рівності та поваги до гідності людини.

Наступна козацько-гетьманська  доба – одна з найдраматичніших і найцікавіших сторінок історії України. Зусиллями Богдана Хмельницького і його бойових товаришів було повалено польсько-шляхетський лад на значній частині території України і створено козацьку державу,  яка здобула міжнародне визнання і з існуванням якої рахувалися провідні європейські держави.

Вершиною козацького нормотворення певною мірою вважається Конституція Пилипа Орлика 1710р. 

 Після входження України до складу Московії, а потім до Російської імперії українська політико-правова платформа набула розвитку в працях Михайла Драгоманова.  В останній чверті ХІХ ст. Драгоманов розробив конституцію суспільства, що ґрунтувалася на ідеї асоціації гармонійних особистостей. Подальшого розвитку гуманістичні політико-правові концепції Драгоманова набули у працях  Михайла Грушевського, зокрема в його конституційному проекті 1905р. Цим проектом передбачалося право українців на українське громадянство, рівноправність жінок і чоловіків, забезпечення особистої свободи людини, відокремлення церкви від держави тощо.

За часів Радянської влади в  Україні було прийнято чотири конституції (1919, 1929, 1937, 1978 рр.). Ці акти закріпили позитивні наслідки соціальної революції і формальні атрибути української радянської державності.

На тлі всіх попередніх радянських конституцій Конституція УРСР 20 квітня 1978р. вигідно вирізняється як структурою, так і обсягом закріплених прав та свобод. У ній статусу особи було присвячено дві глави, окремою главою регулювались основні принципи громадянства, визначався статус іноземців та осіб без громадянства на території України, встановлювалась рівність прав громадян перед законом, рівність прав чоловіків та жінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Становлення прав людини в незалежній Україні

Проголошення 24 серпня 1991р. незалежності України відкрило нову сторінку історії  нашої держави та її народу, дало змогу розширити права та свободи  громадян, наповнити їх новим змістом  і значенням.

У Декларації про державний суверенітет  України від 16 липня 1990р. і зверненні Верховної Ради України “До парламентів і народів світу” 5 грудня 1991р. наголошувалося на тому, що до сім’ї цивілізованих країн бажає увійти нова, демократична, правова держава, яка ставить собі за мету, зокрема, реально забезпечити права, свободи людини і громадянина і зобов’язується суворо дотримуватись загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних стандартів у галузі прав і свобод людини. [5]

Прийняття 9 листопада 1995р. України  в члени Ради Європи суттєво вплинуло на подальший розвиток прав і свобод людини і громадянина. Україна приєдналась до великої кількості багатосторонніх європейських конвенцій у галузі прав і свобод людини і взяла на себе конкретні зобов’язання щодо імплементації їх норм у національне законодавство. Крім цього членство у Раді Європи стимулювало процес підготовки і прийняття Конституції– основного закону нової демократичної держави.

Конституція України 1996р. є певною мірою взірцем сучасного конституціоналізму з питань прав і свобод людини і громадянина. Вона визначила якісно новий, сучасний статус людини і громадянина в Україні, здійснивши фактично “гуманітарну революцію”.

Людина, її життя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані  в Конституції (ст.3) найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини і громадянина є змістом і спрямованістю діяльності держави. Держава згідно з Конституцією відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Виходячи з цієї концепції, в чинній Конституції України правам, свободам і обов’язкам людини і громадянина присвячено спеціальний розділ ІІ. Цей розділ є одним з найважливіших в Конституції і містить близько третини її статей. [1]

Як показав час, що минув після  прийняття Конституції України, передусім права і громадянські та політичні свободи набувають реального наповнення.

Конституція всебічно гарантує права  і свободи, передбачає механізм їх забезпечення і охорони. Про це свідчить передусім  система конституційних нормативно-правових гарантій прав і свобод, зокрема, юридичної відповідальності за порушення прав і свобод, невідчужуваності і непорушності прав і свобод, їх невичерпності, недопустимості скасування, звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. [1]

Одним із найбільших досягнень у  гарантуванні прав і свобод є передбачена  Конституцією система організаційно-правових гарантій, з-поміж яких особливо значна роль відведена Президентові України, Верховній Раді України, органам виконавчої влади та місцевого самоврядування, судам, прокуратурі та Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.

Конституція України на відміну  від конституцій ряду інших країн  закріпила обов’язки людини і  громадянина, але лише ті з них, які  мають принципове значення для забезпечення прав і свобод: обов’язок неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст.68); обов’язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (ст.65), обов’язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом та ін. [1]

Запровадження спеціального інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є новацією у державно-правовій системі захисту прав і свобод людини у нашій країні. У Конституції України закріплюється право особи звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого (ст.55) і визначається, що через нього здійснюється парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст.101). [1] Статус, функції та компетенція Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини закріплені у конституційному Законі України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прийнятому Верховною Радою України 23 грудня 1997р. [2] При розробці цього закону було враховано позитивний досвід інституту омбудсмана (Уповноваженого з прав людини) європейських країн. Віднині цей інститут являє собою універсальний інструмент виявлення і сприяння усуненню порушень прав і свобод людини і громадянина в Україні. Усвідомити природу, функції та мандат нового для України демократичного інституту позасудового захисту прав і свобод людини неможливо без аналізу подібних правозахисних інституцій у демократичних країнах світу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Українська модель омбудсмана

Історичний досвід держав був значною  мірою врахований при запровадженні інституції омбудсмана в Україні. В Конституції України в ст.101 передбачено створення нового конституційного органу - Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини для здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Ст.55 Конституції нашої країни проголошує право кожного звертатися до Уповноваженого з прав людини за захистом своїх прав. Включення цієї норми до статті Конституції, яка передбачає основні правові механізми захисту прав і свобод людини, свідчить про конституційне значення діяльності Уповноваженого по контролю за дотриманням прав і свобод людини в Україні. Уповноважений з прав людини є невід’ємним елементом конституційної системи захисту прав і свобод людини і громадянина, яка включає в себе в першу чергу систему судів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та міжнародні судові та інші органи, членом або учасницею яких є Україна. [1]

При розробці української моделі Уповноваженого з прав людини враховувались національні правові та культурні традиції, особливості системи державної влади в Україні, а також досвід функціонування інституції омбудсмана в інших країнах, зокрема скандинавських, а також тих, що стали на шлях реформ: Польщі, Угорщині, Росії.

Конституція України, прийнятий на її основі 23 грудня 1997р. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” передбачають створення  “сильної” моделі омбудсмана, яка характеризується такими особливостями:

високим конституційним статусом Уповноваженого з прав людини, який закріплено в ст.55, 85, 101 Конституції  України;

незалежністю  Уповноваженого від будь-якого органу державної влади або місцевого самоврядування, їх посадових осіб;

запровадженням  єдиної моделі омбудсмана на національному  рівні;

широкою юрисдикцією  Уповноваженого, яка поширюється як на органи державної влади, включаючи суди, так і на органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб;

значними повноваженнями щодо проведення проваджень та перевірок, у тому числі з власної ініціативи для виявлення випадків порушень прав людини та здійснення постійного моніторингу за станом дотримання прав і свобод людини;

правом ініціювати обов’язкові для розгляду подання з викладенням рекомендацій щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини органами державної влади, місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємств, установ організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами; 

можливістю безпосереднього  звернення до Уповноваженого широких верств населення;

гнучкістю та неформальністю процедури, свободою дій щодо відкриття провадження  у тій чи іншій справі та ін.

Уповноважений Верховної Ради України  з прав людини є класичним взірцем парламентського омбудсмана, оскільки обирається на посаду Верховною Радою України (ст.5 закону) шляхом таємного голосування, що забезпечує йому високий статус, легітимність, а також є гарантією незалежності від усіх гілок державної влади, включаючи законодавчу. У зв’язку з цим важливо, що строк перебування на посаді Уповноваженого з прав людини не збігається зі строком повноважень парламенту України (ст.5 закону). [2]

Конституцією та законом передбачено  запровадження єдиної моделі Уповноваженого з прав людини в межах держави, що в умовах перехідного періоду країни, як свідчить досвід, є оптимальною додатковою гарантією його високого статусу. В той же час законом передбачено право Уповноваженого на запровадження інституту своїх представників за територіальною або функціональною ознаками в межах коштів, виділених Верховною Радою України. [3]

Крім цього, Уповноважений наділений  додатковими гарантіями незалежності, серед яких – заборона втручання  у діяльність Уповноваженого з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і їх посадових осіб, у тому числі заборона вимагати від Уповноваженого пояснень по суті справ, що знаходились або знаходяться у його провадженні (ст.20 закону). [3]

Повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені, обмежені у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України або її розпуску (саморозпуску), введення воєнного або надзвичайного стану в Україні чи окремих місцевостях (ст.4 закону). [2]

В законі України про Уповноваженого також чітко визначено обмежене коло підстав, за якими може бути припинено  його повноваження або звільнено  з посади (ст.9 закону).

Під час здійснення своїх посадових  обов’язків Уповноважений не може бути без згоди Верховної Ради притягнутий до кримінальної відповідальності, підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому огляду. Кримінальну справу проти Уповноваженого може бути порушено тільки Генеральним прокурором України (ст.20 закону). [2]

Важливою гарантією незалежності при здійснені Уповноваженим  з прав людини своїх функцій є  його фінансова самостійність. Фінансування діяльності Уповноваженого з прав людини відбувається з Державного бюджету України та щорічно передбачається в ньому окремим рядком. Уповноважений з прав людини розробляє, подає на затвердження Верховної Ради України та виконує кошторис своїх витрат (ст.12 закону). [2]

 

 

 

 

4. Утвердження інституту Уповноваженого з прав людини в Україні

14 квітня 1998 р. Верховна Рада України обрала першого в історії України Уповноваженого з прав людини – Ніну Іванівну Карпачову. У 2003 і 2007 рр. Н. І. Карпачова знову отримала кредит довіри й була переобрана Верховною Радою України на цю посаду. [5]

24 квітня 2012 р. Верховна Рада України обрала другого в історії України Уповноваженого з прав людини – Валерію Володимирівну Лутковську.

Становлення й утвердження інституту  Уповноваженого з прав людини відбувалося  в Україні в умовах відсутності його належної підтримки з боку органів державної влади України, які відповідно до чинного законодавства зобов'язані забезпечувати належні умови діяльності цього інституту. Попри це, Омбудсман України з перших днів своєї роботи прагнула допомогти усім, хто до неї звертався і потребував захисту  порушених прав.

Процедура звернення до Уповноваженого з прав людини максимально демократична і доступна: будь-яка людина може звернутися письмово, на особистому прийомі  у громадській  приймальні Уповноваженого, за телефонами гарячої лінії, що працює у цілодобовому режимі,  електронною поштою. З початку діяльності до Уповноваженого з прав людини звернулися понад 1,1 млн осіб. У кожному другому зверненні повідомляється про порушення громадянських  прав, зокрема – про судову тяганину, порушення права на судовий захист, неналежне виконання судових рішень і умов тримання заарештованих. Кожна третя заява стосується порушень соціально-економічних прав громадян: невчасної виплати заробітної плати, незаконного звільнення з роботи, порушення права на соціальний захист, охорону здоров'я, медичну допомогу, житло і землю. Понад 13% звернень – про порушення особистих прав, зокрема – застосування насильства і тортур правоохоронними органами.

Омбудсман здійснює моніторинг дотримання прав і свобод людини, результати якого – комплексна оцінка, а також рекомендації органам влади, відповідно до пункту 15 ст. 85 Конституції України – представляються Верховній Раді України у вигляді щорічних доповідей Уповноваженого з прав людини.

Залежно від ситуації з дотриманням  конституційних прав і свобод у  країні Омбудсман України визначає пріоритетні напрями своєї діяльності. Одним із таких пріоритетів є подолання бідності, що брутально порушує право людини на гідне життя. Омбудсман в 2000 р. першою в країні публічно заявила про те, що боротьба з бідністю повинна бути пріоритетом для всіх органів влади, адже бідність робить неможливою реалізацію більшості конституційних прав людини. [5]

Неможливість забезпечити собі чесною працею гідне життя на Батьківщині змушує мільйони українців шукати кращої долі за межами країни. У квітні 2003 р. на пленарному засіданні Верховної Ради України Уповноважений представила свою Спеціальну доповідь "Стан дотримання і захисту прав і свобод громадян України за кордоном". Доповідь стала узагальненим актом реагування Омбудсмана на численні факти порушень прав громадян України під час їх перебування за кордоном.

З метою посилення захисту прав громадян Омбудсманом України були підписані угоди про співпрацю у сфері  захисту прав людини з омбудсманами Росії, Казахстану, Польщі, Азербайджану, Киргизії, Іспанії, Португалії, Франції, Аргентини.

Уповноважений з прав людини постійно привертає увагу влади й  суспільства до питань захисту свободи слова в країні, оскільки, як і раніше, українські журналісти дуже часто потерпають від переслідувань і насильницьких дій.

Однією з надзвичайно болючих  проблем в Україні є порушення  права на справедливий суд. За роки існування до інституту Омбудсмана надійшло понад 100 тис. звернень про порушення прав громадян на судовий захист. У них люди скаржаться насамперед  на порушення права на своєчасний і належний розгляд справи судом,  несправедливість судових рішень і неналежне їх виконання.

На думку Омбудсмана України, без  послідовного проведення комплексної судової реформи важко сподіватися на кардинальне поліпшення стану дотримання прав людини. Власне бачення шляхів реформування судової системи Уповноважений з прав людини представляє у щорічних і спеціальних доповідях, у виступах на парламентських слуханнях з  питань правосуддя, з'їздах суддів України.

На жаль, в Україні не викорінена ганебна практика застосування насильства і тортур співробітниками правоохоронних органів. З моменту свого створення  інститут Омбудсмана займає жорстку і послідовну позицію у боротьбі з цим ганебним явищем.

За пропозицією Уповноваженого з прав людини 21 липня 2006 р. Україна  ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції проти тортур та інших  жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження  і покарання. 

Уповноважений з прав людини здійснює системний моніторинг стану дотримання прав людини в місцях ізоляції від  суспільства, насамперед  використовуючи такий дієвий інструмент, як «візити без попередження». Саме Омбудсман України додала цьому питанню публічності, залучаючи  до таких перевірок ЗМІ.

Уперше в Україні зусиллями  Омбудсмана створено Національну координаційну  раду із запобігання торгівлі людьми, до Кримінального кодексу України  внесено зміни, що передбачають кримінальну відповідальність за торгівлю людьми.

Одним із пріоритетів діяльності Уповноваженого з прав людини є захист прав дітей. Лише за останні три роки до Омбудсмана надійшли індивідуальні й  колективні звернення за підписами понад 7,5 тисячі дітей. Для роботи з такими зверненнями у Секретаріаті Уповноваженого створено відділ захисту прав дитини, також у кожному підрозділі Секретаріату один із фахівців займається розглядом звернень з прав дітей.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Омбудсман наділений повноваженнями відкривати провадження у справах про порушення прав і свобод людини з метою з'ясувати, чи мало місце порушення у кожному конкретному випадку, який державний орган або посадова особа повинні відповідати за порушення прав, а також здійснити передбачені законом заходи з метою відновлення порушених прав і свобод людини й недопущення таких порушень у майбутньому. Багато проваджень, які відкриваються Омбудсманом України, отримують широкий резонанс у суспільстві. Серед них – провадження про захист прав шахтарів на своєчасну виплату заробітної плати, належні умови праці та техніку безпеки.

Від самого початку заснування інституту  Уповноваженого з прав людини одним із пріоритетних напрямків в його роботі ставзахист прав українських моряків, які працюють переважно на суднах під прапорами інших держав.   

Лише упродовж 2010 р. було направлено 146 подань Уповноваженого з прав людини. З них  20 подань із актуальних проблем захисту прав людини внесено Президентові України; 9 – Прем'єр-міністрові України, зокрема про забезпечення конституційного права людини на судовий захист; прав жінок на працю у державних органах виконавчої влади та управління; захист прав осіб, звільнених з військової служби, на належне пенсійне забезпечення; прав громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон; міністрові внутрішніх справ України особисто направлено подання Уповноваженого з прав людини щодо питань захисту прав осіб, підданих адміністративному арешту; захист конституційних прав учасників мирних зібрань; відновлення трудових прав співробітників МВС тощо.

Відповідно до Конституції України (ст. 150) Уповноваженому з прав людини також надано право на конституційне подання – акт реагування, що направляється до Конституційного Суду України для вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) закону України або іншого правового акта Верховної Ради України, акта Президента України, Кабінету Міністрів України, правового акта Автономної Республіки Крим, а також офіційного тлумачення Конституції і законів України.

Послідовно захищаючи права  національних меншин, Уповноважений  з прав людини провела у шести  регіонах України разом із Верховним  комісаром ОБСЄ у справах національних меншин моніторинг дотримання прав.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Проголошення 24 серпня 1991р. незалежності України відкрило нову сторінку історії  нашої держави та її народу, дало змогу розширити права та свободи  громадян, наповнити їх новим змістом  і значенням.

У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990р. і зверненні Верховної Ради України “До парламентів і народів світу” 5 грудня 1991р. наголошувалося на тому, що до сім’ї цивілізованих країн бажає увійти нова, демократична, правова держава, яка ставить собі за мету, зокрема, реально забезпечити права, свободи людини і громадянина і зобов’язується суворо дотримуватись загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних стандартів у галузі прав і свобод людини. [4]

Запровадження інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є новацією у державно-правовій системі захисту прав і свобод людини у нашій країні. У Конституції України закріплюється право особи звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого (ст.55) і визначається, що через нього здійснюється парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст.101). Статус, функції та компетенція Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини закріплені у конституційному Законі України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прийнятому Верховною Радою України 23 грудня 1997р.

Досвід діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини свідчить: з появою цього  інституту в країні розпочалися  позитивні зміни щодо прав і свобод людини, люди вже не відчувають себе самотніми у боротьбі за власну людську гідність, їм є до кого звернутися  зі своїм болем, проблемами.

Нині інститут Омбудсмана України  займає важливе місце у системі  конституційних державних органів, будучи незалежним і необхідним правовим інститутом у національній системі захисту прав людини.