Історія винайдення телескопа

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Дослідження небесних тіл проводяться в наукових інститутах, університетах та обсерваторіях. Деякі дослідження тривають значний час, через те, що ми не можемо проводити досліди над досліджуваним тілом так як у хімії та фізиці. Тільки космонавтика може більш детально рздивитися більш широкі питання.

Багато термінів брали свій початок ще тисячі років тому, але вони за сучасними поняттями дуже не точні. Основним методом досліджень є візуальне спостереження. Основним інструментом для дослідження є телескоп. Будь-яка людина, яка коли-небудь цікавилася астрономією, знає, що телескоп – це пристрій, який призначений для спостереження за небесними тілами. Під цим терміном також розуміють пристрої, які призначені для дослідження електромагнітних хвиль, які є невидимі для людини. Телескоп був винайдений італійським ученим Галілео Галілеєм у 1609 році.

Існує декілька типів телескопів: оптичні телескопи, радіотелескопи, рентгенівські телескопи, гамма-телескопи. Оптичні телескопічні системи можуть використовувати в астрономії (для спостереження за небесними світилами). Також, телескоп може використовуватися в якості зорової труби.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Історія винайдення телескопа

     Важко сказати, хто перший винайшов телескоп. Роком винаходу телескопа, а вірніше зорової труби, вважають 1608 рік, коли голландський майстер Іоанн Ліпперсгей продемонстрував свій винахід у Гаазі. Проте патенту він не отримав, в силу того що й інші майстри, такі як Захарій Янсен з Міделбурга і Якоб Метіус з Алкмара, вже мали примірники підзорних труб, а останній невдовзі після Ліпперсгея подав запит на патент у Генеральні штати (голландський парламент). Майбутні дослідження показали , що, ймовірно, підзорні труби були відомі раніше, ще в 1605 році, в «Дополнениях в Вителлию», опублікованих в 1604 р. Кеплер розглянув хід променів в оптичній системі, що була з двоопуклою та двоувігнутою лінзами. Найперші креслення найпростішого лінзового телескопа (причому як однолінзового, так і дволінзового) були виявлені ще в записах Леонардо да Вінчі, що датуються 1509- м роком. Також зберігся його запис: «Зробив скло, щоб дивитися на повний Місяць » (« Атлантичний кодекс »). Як би там не було, до кінця 1608 року першиі підзорні труби були виготовлені і чутки про ці новиі оптичні прилади швидко розповсюджувалися по всій Європі.

  Великий прорив стався, коли італійський вчений Галілео Галілей дізнався про спробу голландця запатентувати лінзову трубу. Галлей вирішив зробити такий прилад для себе. У 1609 році саме Галілео Галілей виготовив перший у світі повноцінний телескоп. Спочатку, це була всього лише зорова труба - комбінація очкових лінз, сьогодні б її назвали рефрактор. Завдяки приладу, Галілей відкрив кратери на Місяці, довів сферичність Місяця, відкрив чотири супутники Юпітера, кільця Сатурна і зробив багато інших відкриттів.

  Сьогоднішній людині телескоп Галілея не здається особливим, будь яка десятирічна дитина може легко зібрати набагато кращий прилад з використанням сучасних лінз. Але телескоп Галілео був єдиним реальним працездатним телескопом на той день з 32-кратним збільшенням, але з маленьким полем зору, розмитим зображенням та іншими недоліками.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

(рис. 1) Телескоп Галілея

 

Час і розвиток науки дозволяв створювати більш потужні телескопи, які давали змогу бачити набагато більше. Астрономи почали використовувати об'єктиви з великою фокусною відстанню. Самі телескопи перетворилися у великі не підйомні труби за розміром і, звичайно, були не дуже зручні у використанні. Тоді для них винайшли штативи . Телескопи поступово удосконалювали. Однак їх максимальний діаметр не перевищував декількох сантиметрів - не вдавалося виготовити лінзи великого розміру. 
         До 1656 Християн Гюйенс зробив телескоп, що міг збільшувати спостережувані об'єкти в 100 разів. Його розмір був більш ніж 7 метрів, апертура близько 150 мм. Цей телескоп вже відносять до рівня сьогоднішніх аматорських телескопів для початківців. До 1670-х років був побудований вже 45-метровий телескоп, який ще більше міг збільшувати об'єкти і давав більший кут зору.

Ісаак Ньютон в той період зумів дати нове життя телескопам за допомогою дзеркала. Перше дзеркало для телескопа діаметром 30 мм він зробив зі сплаву міді, олова і миш'яку в 1704 році. Зображення стало чітким. 
          Французом Кассегреном була запропонована дводзеркальна система лінз в телескопі. Реалізувати свою ідею в повній мірі Кассегрен не зміг через відсутність технічної можливості винаходу потрібних дзеркал, але на даний момент його креслення реалізовані. Саме телескопи Ньютона і Кассегрена вважаються першими «сучасними» телескопами, винайденими в кінці 19 століття. До речі, космічний телескоп Хаббл побудований за принципом телескопа Кассегрена. А фундаментальний принцип Ньютона із застосуванням одного увігнутого дзеркала використовується в спеціальній астрофізичної обсерваторії в Росії з 1974 року. 
            Я.В. Брюс прославився розробкою спеціальних металевих дзеркал для телескопів. Ломоносов і Гершель, незалежно один від одного, винайшли абсолютно нову конструкцію телескопа, в якій головне дзеркало нахиляється без вторинного , тим самим зменшуючи втрати світла .

А. Гершель власноруч в майстерні сплавляв дзеркала з міді та олова. Головна праця його життя - великий телескоп з дзеркалом діаметром 122 см. (рис. 2). 
          До кінця 18 століття компактні зручні телескопи прийшли на заміну громіздким рефлектора . Металеві дзеркала теж виявилися не дуже практичні - дорогі у виробництві. 
         Лише до кінця 19 століття винайшли новий метод виробництва лінз. Скляні поверхні почали обробляти срібною плівкою, яку наносили на скляне дзеркало шляхом впливу виноградного цукру на солі азотнокислого срібла. Ці принципово нові лінзи відображали до 95 % світла, на відміну від старовинних бронзових лінз, що відбивали всього 60 % світла. Л. Фуко створив рефлектори з параболічними дзеркалами, змінюючи форму поверхні дзеркал. 
         Наприкінці 19 століття Кросслей, астроном - любитель, звернув свою увагу на алюмінієві дзеркала. Куплене ним увігнуте скляне параболічне дзеркало діаметром 91 см відразу було встановлено в телескоп. Сьогодні телескопи з подібними величезними дзеркалами встановлюються в сучасних обсерваторіях . 
            Сучасні великі обсерваторії давно комп'ютеризовані. Однак такі телескопи як Хаббл (рис. 4), все ще базуються на принципах роботи, винайдених Галілеєм.

Телескоп Хаббл названий на честь Едвіна Хаббла - знаменитого американського астронома. Був запущений на орбіту Землі в 1990 році шатлом Дискавері.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(рис. 2) Телескоп  А. Гершеля. (рис. 3) Телескоп Я.В. Брюса.

 

 

        

(рис. 4) Телескоп Хаббл

Астрономія – наука про дослідження небесних тіл та явищ. В рамки вивчення входять Сонячна система, її зірки, міжзоряне середовище, наша Галактика та інші галактики. Дослідження всіх тіл та явищ вимагають різного підходу для дослідження. Існують методи для визначення положень об’єктів на небесній сфері, інші вивчають рух у просторі  або вивчають будову небесних тіл. Всі методи використовуються, але основним методом який включає в себе майже всі можливі – це метод спостереження. Всі характеристики небесних тіл та систем, рухи у просторі, відстані до них дослідники визначили за допомогою потоків електромагнітних хвиль від них . В астрономії поставити експеримент у фізичному значенні неможливо, але цей термін зустрічається при використанні космічних методів досліджень. В даному випадку можливо тільки перевірити дієздатність  та правильність методу вимірювання величин.

Астрономія має давню історію. Перші записи людей про нагляд за зорями, були зроблені більш ніж 5 років тому. Спостерігали в ті часи люди неозброєним оком, з використанням найпростіших кутомірних приладів. Об’єктами досліджень були Сонце, Місяць, деякі зорі, та найближчі планети (Меркурій, Венера, Юпітер). З часом розвивається цивілізація і з’являється елементарний арсенал для спостереження. Коли на початковій стадії даної ери результати людей були дуже великими, то на протязі декількох десятків років швидкість скаженої  гонки, що осягає все помітно знизилися, стремління поступово заспокоїлись, і космонавтика перенеслась до планомірного і більше обміркованого руху вперед.

У сучасній астрономії використовуються для дослідження такі засоби: 1) Потужні телескопи та прилади, що реєструють  випромінювання від небесних тіл майже у всьому спектрі випромінювання, а також елементарні частинки, що рухаються у Всесвіті. 2) Всі фізичні закони, ідеї та методи теоретичної хімії та фізики. 3) Математичний апарат та можливості обчислювальної техніки та інформаційних технологій. Також широко застосовуються космічні засоби досліджень.

Велика різноманітність об’єктів і засобів та методів їх дослідження зумовила поділ астрономії на декілька окремих розділів. Це так як астрометрія, небесна механіка, астрофізика, зоряна астрономія, гамма-астрономія, та тому подібне. 

Астрометрія вивчає видимі стани та рухи космічних тіл. Основою цього розділу є визначення координат тіл та їх систем. Механіка небесна  вивчає закони руху небесних тіл. Астрономічна фізика досліджує природу космічних тіл, будову, хімічний склад та властивості. Наука про космос вивчає будову та розвиток всіх галактик як єдиного цілого.

Дослідження небесних тіл проводяться в наукових інститутах, університетах та обсерваторіях. Деякі дослідження тривають значний час, через те, що ми не можемо проводити досліди над досліджуваним тілом так як у хімії та фізиці. Тільки космонавтика може більш детально роздивитися більш широкі питання.

З початком 60-х років був успішно започаткований період зародження побудови космічних аппаратів. Зроблено могутню науково-технічну, матеріально-технічну і виробничу бази, здатні здійснювати розробку, удосконалення і виготовлення в експлуатаційних варіантах космічної техніки різних класів.

За допомогою телескопів та інших існуючих інструментів астрономічної техніки людина за три  століття проникла в такі космічні дали, куди світло - найбільш швидше, ніж будь-що в  світі - може дістатись лише за декілька мільярдів років! Це дає ознаку тому, що відстань досліджуваної людиною Всесвіту росте із шаленою швидкістю, у чимале число разів перевершує швидкість світла!

Сильною зброєю про вивчення космосу став для вчених астрономів спектральний аналіз - вивчення інтенсивного в окремих лініях спектральних випромінювання, в окремих частинах спектру. Спектральний аналіз є дуже важливим методом для дослідження небесних світил. Спектральний аналіз є методом, за допомогою якого визначається хім. складова небесних тіл, їх розміри, температура, відстань до них, будова, і швидкість їх руху. Спектральний аналіз проводиться з використанням технічних засобів: спектроскопа та спектрографа  . За допомогою такого методу з'ясували хімічну складову  комет, зірок, тіл нашої сонячної системи, галактик тому що в спектрі окремі лінії чи їхня сукупність характеризують який-небудь елемент. За інтенсивністю спектра можна визначити температуру зірок.

За спектрами зірки відносять до тих чи інших спектральних класів. По спектральній діаграмі визначити можна видиму зоряні величини зорь, а далі користуючись визначеними формулами знайти абсолютну величину зорі , світність. Це значить і розміри зірок також.

У своєму бажанні дізнатись природу небесних тіл астрономи не зрушили б з місця ні на краплину, якби не знали як створюються у світових просторах електромагнітні коливання однієї або іншої частот. На сьогоднішній день вже відомо декілька зовсім різних механізмів генерування електромагнітного випромінювання. Перший з них пов'язаний з рухом електронів у полі атомних ядер - це механізм тепловий. Тут енергійне випромінювання знаходиться через температури частин та їх кількістю в одиниці об'єму. Cінхротронное вилучення виникає при загальмовуванні  в магнітному полі релятивістських електронів, тобто електронів, швидкість руху яких близька до швидкості світла.  Електромагнітна хвиля виникає також при загасанні механічного коливання неоднорідної плазми (йонізованного газу), та при переході швидких частинок через межу двох середовищ.

Із перелічуавного  виходить те, що мало буде зареєструвати випромінювання певного об'єкта в якійся довжині хвилі. Необхідні дослідження в широкому діапазоні довжин хвиль і всесторонній аналіз отриманих значень. Сьогодні астрономи, мають сучасну ракетну техніку, потужні оптичні та радіотелескопи, складною теорією механізмів випромінювання, ведуть широке вивчення космічного простору в цілому та її окремих частин. Вчені мають переконання в такому сенсі, що вони з розумінням відносяться до природи процесу, що відбувається не близько, за межею всіх земних лабораторій.

Телескоп - пристрій, щото має назначення для небесних світил. Дійсно, це оптичний пристрій являє собою потужну зорову трубу, призначену для спостереження вельми віддалених об'єктів - космічних тіл.

Наукою були винайдені телескопи для всіх ліній електромагнітного спектра: радіотелескопи, оптичні телескопи, телескопи що виконують для дослідження рентгенівські промені, гамма- телескопи. Окрім того, детектори нейтрино часто називають "нейтрино-телескопами". Також, телескопами можуть називати детектори гравітаційних хвиль.

Оптичні телескопічні системи використовують в астрономії (для спостереження за Всесвітом, в оптиці для різних допоміжних цілей: наприклад, для зміни росходу оптичного квантового генератора). Також, телескоп може використовуватися як зорова труба, для вирішеннь завданя спостереження за далекими об'єктами .

 

Телескоп Галілея

Лінза А , повернена до об'єкта спостереження , називається об'єктивом , а лінза В, до якої прикладає своє око спостерігач - Окуляр . Якщо лінза товщі посередині , ніж на краях , вона називається збирає або позитивною, в іншому випадку - розсіює або негативної. У телескопі Галілея об'єктивом служила плоско - опукла лінза, а окуляром - плоско - увігнута .

Уявімо собі найпростішу двоопуклоюлінзу, сферичні поверхні якої мають однакову кривизну. Пряма, що з'єднує центри цих поверхонь, називається Оптичної віссю лінзи. Якщо на таку лінзу потрапляють промені, що йдуть паралельно оптичної осі, вони, заломлюючись в лінзі, збираються в точці оптичної осі, званої Фокусом лінзи. Відстань від центру лінзи до її фокуса називають фокусною відстанню. Чим більше кривизна поверхонь збирає лінзи, тим менше фокусна відстань. У фокусі такої лінзи завжди виходить дійсне зображення предмета .

Інакше поводяться розсіюють, негативні лінзи . Потрапляє на них паралельно оптичній осі пучок світла вони розсіюють і в фокусі такої лінзи сходяться не власними промені, а їх продовження . Тому що розсіюють лінзи мають, як кажуть, уявний фокус і дають уявне зображення. На рисунку показаний хід променів в галілеївських телескопі . Так як небесні світила , практично кажучи , знаходяться « в нескінченності», то зображення їх виходять у фокальній площині, тобто в площині, що проходить через фокус F і перпендикулярній оптичної осі. Між фокусом і об'єктивом Галілей помістив розсіюють лінзу, яка давала уявне, пряме і збільшене зображення MN. Головним недоліком галилеевского телескопа було дуже мале поле зору (так називають кутовий поперечник гуртка тіла, відомого в телескоп). Через це наводити телескоп на небесне світило і спостерігати його дуже важко. З тієї ж причини галілеївські телескопи після смерті їхнього творця в астрономії не вживалися.

Дуже погана якість зображення в першу телескопах змусило оптиків шукати шляхи вирішення цієї проблеми. Виявилося, що збільшення фокусної відстані об'єктива значно поліпшує якість зображення. У результаті цього в XVII столітті на світ з'явилися телескопи з фокусною відстанню майже 100 метрів (телескоп А.Озу мав довжину 98 метрів). Телескоп при цьому не мав труби , об'єктив розташовувався на стовпі на відстані майже 100 метрів від окуляра, який спостерігач тримав у руках (так званий, " повітряний" телескоп). Спостерігати з таким телескопом було дуже незручно і Озу не зробив жодного відкриття. Однак, Християн Гюйгенс, спостерігаючи з 64- метровим " повітряним " телескопом відкрив кільце Сатурна і супутник Сатурна - Титан, а також зауважив смуги на диску Юпітера. Інший астроном того часу, Жан Кассіні за допомогою повітряних телескопів відкрив ще чотири супутники Сатурна (Япет, Рея, Діона, Тефия), щілину в кільці Сатурна (щілина Кассіні), "моря" і полярні шапки на Марсі.

Телескопи, як відомо, бувають декількох видів. Серед телескопів для візуального спостереження (оптичні ) виділяють 3 типи:

1 . рефракторні

Використовується система лінз. Промені світла від небесних об'єктів збираються за допомогою лінзи і шляхом заломлення потрапляє в окуляр телескопа і дає збільшене зображення космічного об'єкта.

2 . рефлектори

Основним компонентом такого телескопа є увігнуте дзеркало. Воно використовується для фокусування відбитих променів .

3 . Дзеркально- лінзові

У даному типі оптичних телескопів використовується система дзеркал і лінз.

Оптичними телескопами, як правило, користуються астрономи - любителі .

Вчені для своїх спостережень і аналізів використовують додаткові види телескопів. Радіотелескопи використовують для прийому радіовипромінювань . Наприклад всім відома програма з пошуку позаземного розуму під назвою HRMS , що мала на увазі одночасне прослуховування радіошумів неба на мільйонах частот. Діячами цієї програми були NASA. Почалася ця програма в 1992 році. Але зараз вона ні яких пошуків вже не веде. У рамках цієї програми були проведені спостереження за допомогою 64 -метрового радіотелескопу в Параксе ( Австралія ) , в національній радіоастрономічної обсерваторії в США і на 305 - метровому радіотелескопі в Аресібо , але вони не дали результатів.

Телескоп має три основні призначення :

1. Збирати випромінювання від  небесних світил на приймальний  пристрій (око, фотографічну пластинку, спектрограф та ін);

2. Будувати в своїй фокальній  площині зображення об'єкта або  певної ділянки неба;

3. Допомогти розрізняти об'єкти, розташовані на близькій кутовій  відстані один від одного і  тому невиразні неозброєним оком.

Принцип роботи телескопа полягає не в збільшенні об'єктів, а в зборі світла . Чим більше у нього розмір головного Світлозбиральні елемента - лінзи або дзеркала, тим більше світла він збирає. Важливо , що саме загальна кількість зібраного світла в кінцевому рахунку визначає рівень деталізації видимого - будь то видалений ландшафт або кільця Сатурна. Хоча збільшення, або сила для телескопа теж важливо, воно не має вирішального значення у досягненні рівня деталізації.

Заломлюючі телескопи, або рефрактор, в якості головного Світлозбиральні елемент використовують велику лінзу - об'єктив. Рефрактори всіх моделей включають ахроматичні ( двохелементні ) об'єктивні лінзи - таким чином скорочується або практично усувається помилковий колір, який впливає на одержуваний образ, коли світло проходить через лінзу. При створенні і установці великих скляних лінз виникає ряд труднощів, крім того, товсті лінзи поглинають надто багато світла. Найбільший рефрактор у світі, що має об'єктив з лінзою діаметром до 101 см, належить Йоркській обсерваторії .

При створенні рефрактора дві обставини визначали успіх : висока якість оптичного сікла і мистецтво його шліфування. За почином Галілея багато з астрономів самі займалися виготовленням лінз. П'єра гіна , вчений XVIII , вирішив навчитися виготовляти рефрактор. У 1799 році Гінану вдалося відлити кілька відмінних дисків поперечником від 10 до 15 см - успіх на ті часи нечуваний. У 1814 р. гіна винайшов дотепний спосіб для знищення струйчатого будови в скляних болванках: відлиті заготовки розпилювали і, після видалення шлюбу, знову споювали . Тим самим, відкриваючи шлях до створення великих об'єктивів. Нарешті Гінану вдалося відлити диск діаметром 18 дюймів (45 см). Це був останній успіх П'єра гіна . Над подальшою розробкою рефракторов працював знаменитий американський оптик Альван Кларк. Об'єктиви виготовлялися в американському Кембриджі , причому випробування їх оптичних якостей вироблялося на штучній зірці в тунелі довжиною 70м. Вже до 1853 року Альван Кларк досяг значних успіхів: у виготовлені ним Рефрактори вдалося спостерігати ряд невідомих раніше подвійних зірок.  

У 1878 році Пулковська обсерваторія звернулася до фірми Кларка із замовленням на виготовлення 30 -дюймового рефрактора , найбільшого в світі. На виготовлення цього телескопа російський уряд асигнував 300 тисяч рублів. Замовлення було виконано за півтора року, причому об'єктив виготовив сам Альван Кларк з стекол паризької фірми фейлов, а механічна частина телескопа була зроблена німецькою фірмою Репсальд .

Новий Пулковский рефрактор виявився чудовим , одним з кращих рефракторов світу. Але вже в 1888 році на горі Гамільтон в Каліфорнії почала свою роботу Лікськая обсерваторія, оснащена 36 -дюймовим рефрактором Альвана Кларка. Відмінні атмосферні умови поєднувалися тут з чудовими якостями інструменту.

Рефрактори Кларка зіграли величезну роль в астрономії. Вони збагатили планетарну і зоряну астрономію відкриттями першорядного значення. Успішна робота на цих телескопах продовжується і понині.

 

Рефракторний телескоп.

Всі великі астрономічні телескопи являють собою рефлектори. Рефлекторні телескопи популярні і у любителів, оскільки вони не так дороги, як рефрактор. Це відображають телескопи, і для збору світла і формування зображення в них використовується увігнуте головне дзеркало. У рефлекторах ньютонівского типу, маленьке плоске вторинне дзеркало відбиває світло на стінку головної труби.

Головна перевага рефлекторів - відсутність у дзеркал хроматичної аберації. Хроматична аберація - спотворення зображення, пов'язане з тим, що світлові промені різних довжин хвиль збираються після проходження лінзи не різній відстані від неї ; в результаті зображення розмивається і краю його фарбуються. Виготовлення дзеркал - справа більш легке, ніж шліфування величезних лінзових об'єктивів, і це також вирішили наперед успіх рефлекторів. Через відсутність хроматичних аберацій рефлектори можна робити дуже світосильні ( до 1:3 ), що абсолютно немислимо для рефракторів. При виготовленні рефлектори обходяться набагато дешевше , ніж рівні по діаметру рефрактор.

Є, звичайно, недоліки і у дзеркальних телескопів. Їх труби відкриті, і струми повітря всередині труби створюють неоднорідності, псують зображення . Відображають поверхні дзеркал порівняно швидко тьмяніють і потребують відновлення . Для відмінних зображень потрібно майже ідеальна форма дзеркал, що важко виконати, оскільки в процесі роботи форма дзеркал злегка змінюється від механічних навантажень і коливань температури. І все-таки рефлектори виявилися найбільш перспективним видом телескопів.

1663 року Грегорі створив схему  телескопа - рефлектора. Грегорі перший  запропонував використовувати в  телескопі замість лінзи дзеркало. 

У 1664 році Роберт Гук виготовив рефлектор за схемою Грегорі, але якість телескопа залишало бажати кращого. Лише в 1668 році Ісаак Ньютон, нарешті, побудував перший діючий рефлектор. Цей крихітний телескоп за розмірами поступався навіть галілеївсько трубах. Головне увігнуте сферичне дзеркало з полірованої дзеркальної бронзи мало в поперечнику всього 2.5 см., а його фокусна відстань становила 6.5 см. Промені від головного дзеркала відбивалися невеликим плоским дзеркалом у бічній окуляр, що представляв собою плоско- опуклу лінзу. Спочатку рефлектор Ньютона збільшував в 41 разів, але, помінявши окуляр і, знизивши збільшення до 25 разів, учений знайшов, що небесні світила при цьому виглядають яскравіше і спостерігати їх зручніше.

У 1671 Ньютон спорудив другий рефлектор, трохи більше першого (діаметр головного дзеркала дорівнював 3.4 см. при фокусній відстані 16 см.). Система Ньютона вийшла вельми зручною, і вона успішно застосовується до цих пір.              

 

Рефлекторний телескоп.

Прагнення звести до мінімуму всілякі аберації телескопів рефлекторів і рефракторів призвело до створення комбінованих дзеркально - лінзових телескопів. Дзеркально- лінзові ( катадіоптричні ) телескопи використовують як лінзи, так і дзеркала, за рахунок чого їх оптичний пристрій дозволяє досягти чудової якості зображення з високою роздільною здатністю, при тому , що вся конструкція складається з дуже коротких портативних оптичних труб.

У цих інструментах функції дзеркал і лінз розділені таким чином, що дзеркала формують зображення, а лінзи виправляють аберації дзеркал. Перший телескоп такого типу був створений що жив в 1930 році в Німеччині оптиком Б. Шмідтом. У телескопі Шмідта головне дзеркало має сферичну відбивну поверхню, а значить, тим самим відпадають труднощі, пов'язані з параболізаціей дзеркал. Природно, що сферичне дзеркало великого діаметру має досить помітними абераціями, в першу чергу сферичної. Сферична аберація - це спотворення в оптичних системах, пов'язане з тим, що світлові промені від точкового джерела , розташованого на оптичній осі, не збираються в одну точку з променями, що пройшли через віддалені від осі частини системи. Для того щоб максимально зменшити ці аберації , Шмідт помістив у центрі кривизни головного дзеркала тонку скляну корекційну лінзу. На око вона здається звичайним плоским склом, але насправді поверхню її дуже складна (хоча відхилення від площини не перевищують кількох сотих часток мм.).