Страхування відповідальності власників  транспортних засобів

 Страхування відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації транспортного засобу (ТЗ), посідає особливе місце серед численних видів страхування відповідальності і є найбільш популярний.  
Мета цього виду страхування полягає в одночасному виконанні двох основних завдань: 
§ Забезпеченні потерпілим відшкодування збитку, нанесеного власником засобу транспорту під час його експлуатації.  
§ Охороні економічних інтересів специфічної групи страхувальників - власників автотранспорту. 
Суб'єктами цього виду страхування є страхувальники, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро і треті особи, яким заподіяна шкода транспортним засобом внаслідок ДТП. 
Страхувальником є власник транспортного засобу - юридична або фізична особа, яка експлуатує транспортний засіб, що належить їй на правах власності, повного господарського відання, оперативного управління або на інших підставах, що не суперечать чинному законодавству (договір оренди, доручення тощо). 
Страховиком може бути будь-яка страхова компанія, яка має ліцензію на проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів (ТЗ) та яка є повним або асоційованим членом МТСБУ. Так, станом на 01.03.2005 р. страхуванням цивільної відповідальності власників транспортних засобів в Україні займалося 75 страхових компаній.  
\Об'єктом страхування є цивільна відповідальність власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок ДТП. 
Страховим випадком є ДТП, яка сталася за участю транспортного засобу страхувальника і внаслідок якої настає його Цивільна відповідальність за шкоду, заподіяну майну, життю та здоров'ю третіх осіб. 
Оскільки цей вид страхування здійснюється в обов'язковій формі, розміри страхових платежів визначаються законом. Так законом” Про страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено визначення таких елементів як :  
§ базовий тариф ( на 1.01.2006 р. – 291 грн.) ( Німеченна –537 дол. США,, Ірландія –968 дол., Росія – 65 дол.); 
§ корегуючи коефіцієнтів; 
§ системи „ бонус – малус” ( підвищення - зниження). 
Так, розміру платежів складається за спеціальною таблицею (13 категорій) та залежить від:  
§ типу машини;  
§ Території переважного використання ТЗ;  
§ Сфери використання; 
§ стажу водія; 
§ Кількості зазначених в договорі осіб; 
§ Терміну страхування. 
Відповідно до Закону укладаються два види договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності: 
· внутрішній договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - внутрішній договір страхування); 
· договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - договір міжнародного страхування). 
Внутрішні договори страхування діють виключно на території України. 
Договори міжнародного страхування діють на території країн, зазначених у таких договорах. Договори міжнародного страхування, які діють на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", посвідчуються відповідним уніфікованим сертифікатом "Зелена картка", що визнається і діє в цих країнах. Під час в'їзду на територію України власник транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, зобов'язаний мати на весь термін перебування такого транспортного засобу на території України сертифікат міжнародного автомобільного страхування "Зелена картка" або внутрішній договір страхування цивільно-правової відповідальності. 
Внутрішні договори про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності поділяються на три типи: 
I тип. Транспортний засіб один - багато водіїв (таксі, прокат, навчальні цілі); 
\II тип. Багато транспортних засобів - водій один. Договір укладається тільки з фізичними особами; 
III тип. Транспортний засіб один - водій один або кілька. 
Розглянемо особливості механізму виплати страхування цього виду страхування. Виплата страхового відшкодування проводиться в межах ліміту страхової суми, у таких випадках: 
• з лікуванням потерпілого; 
• з тимчасовою втратою працездатності потерпілого; 
• із стійкою втратою працездатності потерпілого; 
• із смертю потерпілого. 
Визначені витрати пов'язані з лікуванням потерпілого повинні бути підтвердженні документально. 
У зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілого відшкодовується не отримані доходи. Так для працюючої особи (за трудовим договором) - не отримана заробітна плата. 
У зв’язку із стійкою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються доходи, не отримані потерпілим у результаті стійкої втрати потерпілим працездатності (інвалідності), які не відшкодовуються за рахунок іншого обов’язкового виду страхування. Страхове відшкодування за шкоду, пов’язану із стійкою втратою працездатності, виплачується не рідше одного разу на місяць до відновлення працездатності потерпілого. 
За умовами договору або за поданням потерпілого до страховика та за погодженням із страховиком страхове відшкодування може бути виплачене у вигляді одноразової компенсації. 
Страхове відшкодування виплачується, якщо смерть потерпілого в результаті дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком такої дорожньо-транспортної пригоди. 
У випадку заподіяння шкоди майну третьої особи через ДТП, якщо сторони не дійшли згоди щодо розміру збитків, виплата страхового відшкодування здійснюється на підставі експертизи, яка проводиться, як правило, за рахунок страховика. 
До шкоди, яка заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого відносять шкоду пов’язаною: 
· з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; 
· з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; 
· з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; 
· з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; 
· з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров’я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; 
· з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди. 
Розглянемо випадки, коли страховик не відшкодовує збитки: 
§ при нанесенні шкоди життю та здоров'ю власнику транспортного засобу, винного у скоєнні ДТП; 
§ за пошкодження або знищення будь-якого майна, що знаходилося у транспортному засобі страхувальника, винного у скоєнні ДТП; 
§ за пошкоджений або знищений транспортний засіб його власнику, який винен у скоєнні ДТП; 
§ за шкоду, пов’язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; 
§ за шкоду, заподіяну пошкодженням або знищенням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди антикварних речей, виробів з коштовних металів та інш. 

 Страхування відповідальності виробника  за якість продукції

 Мета цього  виду страхування є захист майнових інтересів виробника у разі висунення до нього претензій з боку споживачів його продукції або послуг. 
Суб’єктами цього виду страхування є : виробник продукції або послуг; споживачі вказаної продукції або послуг та страховик.. 
Об’єктом страхування виступає цивільна відповідальність виробника за надану продукцію або послуги. 
Страхування відповідальності товаровиробника забезпечує страховий захист страхувальників у випадку висунення до них претензій у зв'язку із заподіянням шкоди життю і здоров'ю споживачів та нанесеним їм матеріальних збитків, викликаних споживанням товарів (виконанням робіт, наданням послуг). Такі претензії можуть висуватися згідно з нормами Цивільного кодексу України, а також Закону Україні "Про захист прав споживачів". 
Виникнення страхової відповідальності ( страхового випадку ) залежить від таких основних факторів: 
§ якості товарів; 
§ їхніх складових речовин і частин; 
§ якості зберігання, зборки та ремонту; 
§ помилок у розрахунках у процесі виготовлення товарів;  
§ неточностей в інструкціях з їх використання. 
Відповідальність розповсюджується на тілесні ушкодження, смерть і матеріальний збиток майну постраждалого. Відшкодування виплачується тільки за прямий та ненавмисний збиток. 
Звільнення від відповідальності допускається у випадках:  
§ появи продукції на ринку без відома товаровиробника;  
§ відсутності в товарі дефектів у момент випуску його в продаж (харчові продукти з коротким терміном споживання); 
§ допущеної помилки з боку споживача або наслідку дій третьої сторони; 
§ настання дефекту внаслідок природних умов; 
§ постачання однієї продукції замість іншої; 
§ нанесення здоров'ю або майну громадян збитку, який вважається неминучим (наприклад, у випадку навмисних або недбалих дій та недогляду з боку страхувальника);  
§ виявлення помилок, допущених у розрахунках і формулах. 
Крім відповідальності виробника за заподіяння шкоди здоров'ю, знищення або ушкодження майна, завдані проданими товарами, він може нести відповідальність за те, що у сукупності має назву "гарантія продукту". Практично, це три окремі форми відповідальності за: 
§ фінансовий збиток; 
§ витрати, пов'язані з поверненням продукції; 
§ витрати, пов'язані із заміною продукції. 
При першій формі розглядається фінансові збиток, тобто такий, що його нанесено споживачу, якщо товар можна використати за призначенням, хоча він і не призводить до фізичного каліцтва або збитку майну. 
При другій формі страхування покриває витраті при поверненні або знищенні продукції. Підставою для виплати відшкодування є те, що така продукція при її використанні напевне призведе до нещасного випадку або збитку, але за умов, що дефект було допущено через помилку в період проектування або виробництва, а не внаслідок дій споживача. 
При третій формі відповідальність виробник виникає, якщо продукція не може бути придатною за призначенням, або під час її використання було заподіяно шкоду здоров'ю або майну третьої особи і споживач звертається до товаровиробника вимогою заміни або відремонтувати продукцію. Це викликає додаткові витрати на огляд продукції, вилучення або заміну, ремонт і транспортування. Більшість страховиків вважають такі ризики "ризиками-торгівлі" і не приймають їх до розгляду. 
 
Страхування відповідальності перевізника вантажів

 Згідно з  договором перевезення перевізник зобов’язується перевезти товари з  одного місця до іншого за відповідну винагороду. Відповідальність перевізника за товар, що підлягає перевезенню або тимчасовому зберіганню, визначається рядом факторів, зокрема: 
торговельною практикою; 
законодавчими актами, що регламентують перевезення; 
міжнародними конвенціями.

 Для перевезень, що не підпадають під дію міжнародних  угод України, перевізник несе відповідальність згідно зі Статтею 14 «Закону про  транспорт» за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятого для  перевезення вантажу у розмірі  фактичної шкоди, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з його вини. До уваги беруться також кодекси (статути) окремих видів транспорту та інші законодавчі акти України.

 Існуюча практика визначення відповідальності вантажоперевізника тісно пов’язана зі страхуванням відповідальності перевізника за товари, що приймаються до перевезення. Зауважимо, що страхування відповідальності перевізника не залежить від того, застрахований вантаж чи ні. Такі поліси можуть видаватися різними ринками страхування. Наприклад, традиційно відповідальність за вантаж авіаперевізника страхується на ринку авіастрахування, а вантаж, що перевозиться повітряним транспортом, як і іншими видами транспорту, — за умовами морського полісу на ринку страхування вантажів. Головна різниця цих полісів — у страховому покритті, а також у тому, чиї інтереси захищає страхування. Співвідношення страхових покриттів можна унаочнити такою схемою (рис. 16.2):

 У разі пошкодження  вантажу його власник може вимагати компенсацію збитку від перевізника. Оскільки відповідальність перевізника, як правило, обмежена, то збиток може бути погашений не повністю, а в деяких випадках зовсім не сплачений (наприклад, за браком коштів у перевізника). Наявність полісу страхування відповідальності перевізника за вантаж частково знімає деякі проблеми для власника вантажу, але не вирішує їх. Для повної компенсації збитків від загибелі або пошкодження вантажу необхідний поліс страхування вантажу, що надає ширше покриття та укладається на користь вантажовласника.

 Об’єктом страхування є відповідальність вантажоперевізника за втрату, загибель або пошкодження вантажу, прийнятого ним до перевезення (відповідальність за вантаж). За додаткову страхову премію може бути включений ризик настання відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну вантажу у результаті затримки в доставці. Об’єктом страхування може бути відповідальність вантажоперевізника перед третіми особами за шкоду їхньому життю, здоров’ю або майну, завдану під час транспортування вантажу (відповідальність перед третіми особами), відповідальність за забруднення навколишнього середовища. У цьому разі покриття надається на умовах, аналогічних страхуванню відповідальності перед третіми особами та за забруднення.

 Ліміт відповідальності. Відповідальність страхової компанії стосовно конкретного вантажоперевезення починається з моменту прийняття перевізником вантажу для транспортування та закінчується одночасно з відповідальністю перевізника після видачі вантажу одержувачу. Ліміт відповідальності (страхова сума) установлюється за угодою сторін. Він може визначатися за обсягами перевезень та цінністю вантажів, а також залежно від максимальних можливих сум претензій, що їх перевізник повинен буде виплатити за нормами права та чинною судовою практикою у країнах, де здійснюється бізнес перевізника. Як правило, для перевізника, що транспортує вантажі в межах країни, необхідні нижчі ліміти відповідальності, ніж у разі міжнародних вантажоперевезень.

 Страхові  премії. Здебільшого договір страхування  укладається на рік щодо всіх перевезень транспортом страхувальника або його субпідрядників, якщо це обумовлено, та може бути подовжений на будь-який подальший період зі сплатою щорічної премії. На момент укладання договору страхувальник заявляє суму доходу, яку він планує одержати від перевезень. Виходячи з обсягу перевезень, страховик визначає розмір страхової премії, яка може бути внесена частинами (депозитна премія). Також обумовлюється розмір мінімальної депозитної премії, який за будь-яких обставин належить страховикові. Якщо по закінченні страхового року заявлений обсяг відрізнятиметься від реально отриманого прибутку, різниця буде компенсована або доплатою додаткової премії страховикові, або поверненням відповідної суми страхувальникові. Проте повернення не може перевищувати обумовленого відсотка (як правило, не більш як 20 %) страхової премії.

 Договором можуть бути передбачені: 
види вантажів, відповідальність за які не покриватиметься таким договором; 
географічні ліміти дії страхового захисту, наприклад тільки на території області, України, СНД і т. ін.; 
ліміти відповідальності страхової компанії за одним перевезенням або одним транспортним засобом; 
вимоги із забезпечення безпеки, а також щодо сигнальних та охоронних пристроїв, використаних на момент навантаження, розвантаження, транспортування та тимчасового зберігання; 
умови з прийняття претензій перевізником, строки та процедура повідомлення страхової компанії. 

 Екологічне страхування

 Важливим  важелем економічного стимулювання природоохоронних витрат є здійснення обов'язкового й добровільного державного та інших видів страхування громадян та їхнього майна і доходів  підприємств на випадок шкоди, завданої внаслідок забруднення навколишнього середовища та погіршення якості природних ресурсів. Це визначено в законі України "Про охорону навколишнього природного середовища". Однак порядок і положення про екологічне страхування законодавством не визначені.

 Страхування є засобом запобігання наслідкам екологічного ризику в господарській діяльності, оскільки його мета полягає в забезпеченні захисту від непередбачених випадків. Якщо компенсація завданої шкоди потерпілому обґрунтовується правом відповідальності винуватця, то виникає питання про страхування відповідних ризиків.

 Побоюючись  ризику, потенційні винуватці, що вимушені робити виплати потерпілим, готові свій ризик перекласти на страхувальника за визначену плату.

 Потерпілих  улаштовує, що винуватець застрахований, бо тоді для них зменшується ризик не отримати взагалі (чи отримати недостатньо) компенсацію через неплатоспроможність винуватця. В інтересах потерпілих держава в обов'язковому порядку деякі небезпечні для третіх осіб види діяльності примушує забезпечувати попереднім покриттям збитків із боку суб'єктів такої діяльності.

 У міжнародній  практиці страховий ризик визначається як явище, здатне спричинити певні втрати, яких можна уникнути за рахунок купівлі  страхового полісу. До сфери екологічного страхування належить страхування  ризику понаднормативних викидів і скидів шкідливих речовин, екологічних збитків унаслідок екологічних катастроф, екологічне страхування нових технологій тощо. В обов'язковому й добровільному страхуванні екологічних ризиків використовують кілька видів страхових договорів та полісів. У разі страхування відповідальності за фізичні й майнові шкоди третій особі, як цього вимагає законодавство у сфері поводження з твердими відходами, застосовують два основні поліси:

 · поліс страхування  всебічної генеральної відповідальності за шкоду навколишньому середовищу;

 · поліс страхування  відповідальності за шкоду навколишньому  середовищу.

 З погляду  страхового покриття є дві форми  полісів:

 на основі претензій;

 на основі екологічних ситуацій, що склалися. 
Для введення державного обов'язкового екологічного страхування (на відміну від добровільного) в Україні слід прийняти відповідний закон, у якому б визначалися як провідна страхова компанія (компанії), так і порядок утворення й функціонування державного екологічного страхового фонду.

 Порядок добровільного  корпоративного екологічного страхування  визначається відповідними договорами, правилами й нормами цивільного законодавства. В Україні для  введення добровільного екологічного страхування потрібно прийняти Типове положення про порядок екологічного страхування, яке б уводилося в дію розпорядженням уряду держави (як це зроблено в Російській Федерації).

 На підставі Типового положення страхові організації  розробляють свої Правила з добровільного  екологічного страхування. Доцільно в  цих правилах передбачити положення щодо страхового екологічного аудиту, який дає змогу розв'язувати завдання визначення параметрів об'єктів страхового поля (оцінювати ступінь екологічної небезпеки підприємств і виробництв, розмір можливих збитків і тарифних ставок страхових внесків).

 Страхова  організація з екологічного страхування  надає страховий захист цивільної  майнової відповідальності страхувальникам  за шкоду, завдану третім особам унаслідок  раптового, неупередженого й неочікуваного  забруднення навколишнього природного середовища. Страхувальниками виступають корпорації, підприємства всіх форм власності, які є юридичними особами.

 Страхові  платежі виплачуються страхувальниками за тарифними ставками, що встановлюються залежно від розмірів річного  обороту підприємства. На підставі даних про сплату платежів страхувальникам надається страхове свідоцтво (поліс). Від цього часу договір екологічного страхування набуває чинності. Зауважимо, що перед укладанням договору екологічного страхування страхувальник проводить огляд свого підприємства (здійснює екологічний аудит).

 Умови страхування  екологічної відповідальності (франшиза) передбачають встановлення граничних  виплат страхового відшкодування (лімітів  відповідальності) і власної участі страхувальника в оплаті збитків.

 Головне завдання екологічного страхування — компенсація  страхувальникам збитків, що виникають  унаслідок випадкового забруднення  навколишнього природного середовища, додаткове фінансове забезпечення екологічної безпеки при додержанні інтересів усіх сторін договору, зменшення платежів за забруднення.

 Екологічне  страхування створює взаємну  економічну зацікавленість страхувальників  і страхових організацій у  зниженні ризику забруднення навколишнього  природного середовища. Страхувальник  зацікавлений у підвищенні своєї екологічної безпеки й тому, що з підвищенням імовірності аварій зростають ставки страхових внесків. Крім того, у вигляді заохочення безаварійності страхувальник одержує низку економічних пільг — пільгові 
умови подовження страхового договору, залучення додаткових ресурсів із фонду превентивних заходів страхувальника на проведення природоохоронних чи запобіжних заходів. Тим більше зацікавлена в зниженні екологічного ризику страхова організація, яка з цього приводу здійснює низку попереджувальних заходів, організовує проведення екологічного аудиту стану страхувальника. Страхова організація може використовувати частину фонду превентивних заходів на екологічний аудит страхувальника, поліпшення служби моніторингу тощо.

 Одна з  функцій екологічного страхування полягає в ефективному вкладанні приватного капіталу. Екологічне страхування надає значний вибір методів екологічного стимулювання вкладання капіталу, причому у виробництво природоохоронного обладнання й проведення природоохоронних робіт, що в інвесторів вважається невигідним сектором інвестування. Це досягається ринковими важелями: прибуток від екологічного страхування безпосередньо залежить від стану навколишнього природного середовища, а стан середовища — від системи превентивних природоохоронних заходів. Джерелом коштів тут є 
резерв превентивних природоохоронних внесків, що утворюється в страховій організації.

 Страхування відповідальності роботодавця та виробника

 Страхувальником виступає роботодавець, який несе відповідальність за належне виконання своїх професійних обов'язків перед підлеглими працівниками. Страховими випадками можуть бути:

 порушення посадових  обов'язків керівником;

 помилкові чи такі, що вводять в оману, заяви;

 незабезпечення  відповідним та безпечним устаткуванням  та обладнанням;

 порушення законодавчих актів, які можуть призвести до відповідальності роботодавця.

 Кожна страхова компанія перелік страхових випадків може доповнювати та змінювати залежно  від того, з роботодавцем якого  підприємства укладається договір  страхування.

 Процес укладання договору страхування відповідальності роботодавця передбачає такі ж етапи, що нами розглядаються при вивченні кожної страхової послуги. Зупинимось лише на окремих особливостях.

 Страхувальник подає заяву відповідного зразка, до якої додає список працівників, на яких розповсюджується відповідальність роботодавця. При оцінці ризику будуть ураховуватись такі чинники: вид бізнесу, умови праці та дотримання техніки безпеки працівниками, розвиток соціальної сфери на підприємстві, кількість працівників, їх кваліфікація та стаж, річна заробітна плата, специфіка діяльності окремих категорій працівників тощо. У договорі страхування часто може вказуватись місце дії страхового захисту — наприклад, територія підприємства.

 При визначенні розміру страхових тарифів враховується не лише вид діяльності підприємства, але й значущість та важливість управлінських рішень, які приймаються керівником підприємства. Як свідчить світовий досвід, розміри страхових тарифів можуть встановлюватися у межах від декількох десятих до декількох відсотків страхової суми, а страхова сума може досягати декількох мільйонів доларів.

 Страховики  застосовують франшизу за одним страховим  випадком, а також за збитками стосовно одного працівника підприємства.

 Серед великої  кількості пропонованих страхових послуг підприємство може застрахувати себе на випадок нанесення шкоди життю, здоров'ю споживача його продукції. Для цього необхідно укласти договір страхування відповідальності виробника за якість продукції.

 В Україні  є поодинокими випадки, коли виробники звертаються у страхові компанії для укладення договору страхування відповідальності виробника за якість продукції. Проводиться таке страхування у добровільній формі. Виробники у зарубіжних країнах не допускають, щоб їхня відповідальність за якість продукції не була застрахована.

 Страхові  компанії, укладаючи такий договір  страхування, враховують низку чинників, і зокрема, репутацію потенційного страхувальника, основні властивості  та характеристики продукції, умови  продажу тощо.

 Страховик несе відповідальність за прямі та ненавмисні збитки, що виникли протягом дії договору страхування, який відповідає гарантійному строку на продукцію. При цьому продукція має перебувати поза приміщеннями страхувальника. У договорі страхування конкретно зазначається номенклатура продукції та ризики, що страхуються.

 На розмір страхової премії впливатимуть такі чинники: вид діяльності страхувальника; до якого типу ризиків належить бізнес страхувальника — ризик виробника, ризик імпортера, ризик роздрібного  торговця; період часу, протягом якого страхувальник займається цим бізнесом; система контролю за якістю продукції під час виробництва; кваліфікація персоналу; тип продукції, її призначення; обсяг і місце призначення експорту, рівень технологічного оснащення і технічного стану підприємства; надійність зберігання продукції тощо.

 Страхове  відшкодування виплачується лише за збитки, спричинені неякісною, дефектною  продукцією. Шкода, якої завдано самій  продукції, не компенсується. Деякі  страхові компанії відшкодовують збиток, спричинений дефектом, що має лише виробничий характер.

 Отже, щоб  визначити ті страхові послуги, які  представляють інтерес для конкретного  підприємства, необхідно класифікувати  ризики, які мають місце на цьому  підприємстві, та зібрати статистичну  інформацію щодо вартості об'єктів страхування. 

 Страхування професійної відповідальності 

 Такий вид  страхування пов'язаний із можливістю пред'явлення претензій особам за наслідки помилок, допущених ними під  час виконання професійних обов'язків, зазначених у страховому полісі. Це вид захисту від претензій з професійної діяльності. Претензії страхувальнику, не пов'язані з виконанням ним професійних обов'язків, не підлягають страховому захисту.

 У страхуванні  професійної відповідальності виділяють  дві групи ризиків:

 ризики, пов'язані з можливістю заподіяння третім особам тілесних пошкоджень та шкоди здоров'ю. Такі випадки трапляються в роботі лікарів, хірургів, дантистів, фармацевтів, водіїв транспортних засобів, що працюють за наймом, тощо;

 ризики, пов'язані  з можливістю заподіяння матеріальних збитків, куди включають термін втрати права на пред'явлення претензій. Вони пов'язані з діяльністю архітекторів, будівельників, консультантів тощо.

 Термін втрати права на пред'явлення претензій  встановлюється законодавством.

 Передбачається, що вина страхувальника, який підлягає страхуванню з даного виду, може проявлятися двояко: у формі необачності недбалості, некваліфікованого виконання своїх обов'язків та у формі навмисних дій. Вину в формі навмисних дій страхувальника може встановити тільки суд.

 Страховий випадок  — помилка, допущена страхувальником  під час виконання професійних  обов'язків, яка призвела до матеріальних збитків або втрати здоров'я, заподіяння тілесних пошкоджень чи смерті третіх осіб.

 Розмір страхового відшкодування визначається договором страхування при добровільному страхуванні. При обов'язковому — мінімальна страхова сума визначається чинним законодавством або згодою сторін.

 Якщо претензії  до одного страхувальника пред'являють  відразу кілька осіб і обсяг спричинених  збитків перевищує загальний ліміт відповідальності страховика, обумовлений договором, то відшкодування здійснюється пропорційно відношенню суми завданих збитків до загального ліміту відповідальності страховика.

 Ставки платежу  визначаються стосовно кожного виду професійної діяльності, що підлягає страхуванню, окремо. Ставки залежать від професії, віку, стажу роботи, дати отримання кваліфікації, дати підвищення кваліфікації, загальної кількості службовців, які підлягають страхуванню за цим видом. Визначають розмір страхового платежу два головних чинники: загальна чисельність службовців, зайнятих діяльністю, відповідальність за яку підлягає страхуванню, та встановлений ліміт відповідальності.

 За цим  видом страхування, як правило, передбачається франшиза. До неї, за вимогою страховика, можуть додаватися витрати, пов'язані з роботою незалежних експертів щодо встановлення суми збитків.