Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Сцїцидальна поведінка

План

Вступ

Історія самогубства
Суїцидальна поведінка
Причини скоєння суїциду
Аномалії душі, або теорії самогубства
Діагностика та способи корекції суїцидальної поведінки

Висновки

Вступ

Однією з найболючіших проблем сьогодення є проблема самогубства, зростання кількості самогубств у дітей, підлітків, молоді та дорослих.

Взагалі, самогубство — це хвороблива функція діяльності головного мозку, яка характеризується аутоагресивною поведінкою під впливом внутрішніх або зовнішніх подразників, які виникають в результаті неадекватної оцінки отриманої інформації або ситуації.

Суїцидальна поведінка — поняття більш ширше і крім суїциду, включає в себе суїцидальні замахи, спроби та прояви.

До замахів відносяться всі суїцидальні акти, котрі не закінчились літально по причині, незалежній від суїцидента.

Суїцидальними спробами вважають демонстративно-установчі дії, при яких суїцидент частіше всього знає про безпеку здійснюючого ним акту.

До суїцидальних проявів відносяться думки, вислови, натяки, які не супроводжуються якими-небудь діями, направленими на позбавлення себе життя.

Об’єктом дослідження є особи, які схильні до суїцидальної поведінки.

Предмет дослідження – предметом дослідження виступає робота соціального працівника щодо профілактичної допомоги особам, які схильні до суїциду.

Вивченню життєвих криз особистості присвячені роботи Т.Титаренко, Н.Хазратової, И.Кон, І.Кравченко, Ф.Василюка, Г.Шихі та інших. А.Амбрумова, Е. Вроно присвятили велику кількість праць вивченню особливостей суїдидальної поведінки у дітей та підлітків.

Значну увагу до проблеми самогубства у неповнолітніх почали приділяти в період з кінця ХІХ століття, зосереджуючись на її психологічних, моральних аспектах. Видатний російський фізіолог, психолог Володимир Бехтєрев (1857 – 1927) на основі досліджень стверджував, що більшість самогубств в цьому віці пов’язана не з психічними захворюваннями, а з недоліками морального виховання. Відомий український психіатр Іван Сікорськй (1842 – 1919) пов'язував суїциди учнів з морально-етичними чинниками.

Попри активний пошук ефективних способів боротьби з цією жахливою проблемою, показники самогубств у дітей і підлітків зростають. Так в країнах Європи та Америки з 1950 по 1994 він зріс утричі, а в Росії у період з 1997 по 1999 рік покінчили життя самогубством 10 000 дітей!

Самогубство може бути розглянуто і як порушення сприйняття навколишнього світу психічно хворих людей, які не розуміють небезпечності своїх дітей, або ж як свідомий акт протесту (відмова від їжі і т.п.). Так звані ритуальні самогубства були історично першими формами самогубства (ІІІ тис. до н.е., територія сучасного Іраку), коли в останню путь разом з властителем відправлялись воїни його власної охорони, які приймали отруту і навіки завмирали біля воріт вічності.

1.Історія самогубства

Суїцид як спосіб кардинального розв'язання життєвих криз відомий з давніх-давен. Феномен суїциду в різні епохи та в різних цивілізаціях то суворо переслідувався, то ледве не возвеличувався. Так, світогляд Стародавнього Єгипту забороняв самогубство, але під впливом вчення єгипетських жерців про переселення душі стали траплятися випадки самогубства, а за часів Клеопатри в Єгипті навіть утворилася академія під назвою "сінапотануменон", у якій збиралися бажаючі позбавити себе життя.

Релігія народів Західної Азії: персів, фінікійців, асирійців, вавілонян не схвалювала суїцидальні замахи, але жертвоприношення в той час сприймалися як обов'язкові. Так само і євреї забороняли самогубство, керуючись в першу чергу заповіддю "не вбий", проте існують гіпотези деяких дослідників які знаходять в єврейській історії суїцидальні замахи, такі як самогубство Самсона, Разіса та інші.

В Індії позбавляти себе життя було (і залишилося) звичайною справою, адже Браміни вважають, що смерть є зміна місця життя душі, яка страждає у в'язниці тіла, і тому з вражаючою байдужістю були готові заподіяти собі смерть.

В Китаї самогубство було доволі поширеним, адже так само, як і в інших релігійних вченнях вони вірили, що душа хоче позбавитись від земних мук, тим паче, що сам Будда подав такий приклад.

Загальновідомими для нас є акт хороброго і величного позбавлення життя через "харакірі", який в Японії зустрічався дуже часто. "Харакірі" було "добровільне" і "примусове". У першому випадку самогубець урочисто прощався зі своєю родиною, надягав сукню білого кольору, сідав на килим посеред кімнати і розпорював собі живіт. У ту саму мить його найкращий друг або син відрубував шаблею йому голову. Якщо японець був ображений рівним собі, він мав право викликати його недобровільний "харакірі", і останній був зобов'язаний тоді загинути разом з ображеним.

У греків самогубство було явищем вельми рідкісним, адже переслідувалось законом, але якщо і траплялись акти самогубства на грунті нещасного кохання або небажання розлучитися з коханою людиною, то тіло після сметрі такої людини зазнавало страшних знущань.

Умови грецького життя, як зазначалося, не сприяли розвитку самогубств, але це не стосується римлян — увесь склад їх життя ніби спеціально був створений для сприйняття вчення стоїків. Самогубства в Римі в останні роки Республіки стали повторюватися так часто, що жодна сила не могла протистояти цьому. А між тим, кілька століть раніше самогубства в Римі були такою самою величезною рідкістю, як і в героїчній Греції. Закони Стародавнього Риму суворо карали самовбивць. Так, цар Гарквіній Приск, прагнучи припинити поширення у часи його царювання схильностей до самовбивств, що викликалися непомірне важкими роботами, на які прирікав їх сам цар, для настрашки міста видав наказ розпинати самогубців на хрестах, а потім віддавати їх на поживу диким звірям.

Коли Рим стикнувся із грецьким світом, ідеї епікурейців, а особливо стоїків, стали ширитися з надзвичайною швидкістю. Навіть такі мислителі, як Цицерон, котрий засуджував самогубство, припускав добровільну смерть за певних обставин, наприклад, за фізичних страждань. Законодавство вже не переслідує самовбивць як злочинців, релігія не проклинає їх. Суспільна думка схиляється перед позбавленням себе життя подібно до Катона, Брута. Кассія.

Епікурієць Лукрецій, який скінчив життя самогубством, висловив досить імовірні погляди на причину збільшення самогубств. Цією причиною переважно буває байдужість до життя, що розвивається, в свою чергу, під впливом надмірного страху перед смертю.

За доби середньовіччя, кили в Європі утверджується християнська релігія, самогубства так само переслідуються.

Питання життя та смерті, сенсу життя та безглуздя існування, цікавили філософів від стародавнього світу і до наших днів, нерідко відповіді на ці питання ми можемо знайти не лише в текстах, але і у вчинках самих мудреців.

За Шекспіром (Гамлет), самогубці — це ті, хто повірив в абсолютний кінець, сой без сновидінь, в суцільну смерть; це ті, хто не задалися думкою про очікування його продовження. Єдина перешкода для всезагального вселюдського самогубства — боязнь нового буття, а зовсім не радість життя. "Самогубці, — писав Ф. М. Достоєвський у "Щоденнику письменника", — це люди, які байдуже ставляться до питання релігії, неначе вони ніколи не чули про те, що вони істоти безсмертні".

За виразом В. Соловйова, між тими, хто заперечує життєвий сенс, є люди серйозні, це ті, хто своє заперечення завершує ділом — самогубством; та є несерйозні, які заперечують сенс життя лише роздумами та філософськими системами.

М. Бердяєв глибоко проаналізував психологію самогубця, зазначивши, що людина, яка вирішує покінчити з життям остаточно втрачає віру, надію, а світ для неї стає чужим та ворожим, як наслідок людина повністю занурюється в себе. М.Бердяєв зазначає, що по природі своїй самогубець егоїст, адже крім себе нездатна когось помічати.

"Самогубство по своїй природі є запереченням трьох найвищих християнських істин – віри, надії та любові. Самогубець – це людина, яка втратила віру. Бог перестав бути для неї реальною, доброю силою, яка керує

життям. Вона також людиною, яка втратила віру, впала в гріх нудьги та відчаю і це найбільше. Нарешті, вона є також людиною, яка не має любові, не думає про себе та про інших, про ближніх."

А.Камю вважає, що є одна справжня серйозна філософська проблема: вирішити, чи варто життю бути прожитим, або воно не варте цього, тобто треба відповісти на головне питання філософії. "Самогубство, зазначає А. Камю, завжди розглядалося виключно як соціальний феномен. Ми ж, навпаки, ставимо питання про зв'язок самогубства з мисленням індивіда".

Коротко розглянувши ставлення до суїциду видатних мислителів попередніх епох, світових цивілізацій різних періодів можна зробити висновок, що воно було неоднозначним: від повного заперечення до визнання та прийняття, проте завжди ці погляди формувались під впливом певних релігійних переконань. Розглянемо визначення поняття суїцид.

Суїцид – виключно людський акт, психологічне явище і, щоб зрозуміти його, необхідно зрозуміти душевний стан людини, бо, зазвичай, це страждання сильної депресії, душевного болю. В такому стані людина відчуває неспроможність самостійно вирішити свої проблеми. Психологія самогубства є, перш за все, психологія безнадії. Коли надія ще є, то можна спробувати вирішити проблему, а втрата надії часто призводить до думки про самогубство. В свідомості суспільства самогубство відносять до тих складних явищ життя, до яких відчувають подвійність відношення. З одного боку, людина, що покінчила життя самогубством, викликає жалість. З іншого – сам факт суїциду засуджується як гріх і навіть злочин. Часто рідні намагаються приховати цей страшний факт.

Самогубці – люди, що втратили віру, надію і впадають в гріх відчаю, вони думають лише про себе і зовсім забувають про тих, хто поряд. Іноді трапляється, що людина зважується піти з життя, щоб не стати, чи не бути, тягарем для близьких. Це особливий випадок самогубства, не заснований на егоїзмі, він викликаний хворобою, немічністю без надії на покращення, втратою спроможності працювати. Однак, у будь-якій ситуації це трагедія для близьких.

Іноді самогубство може виглядати як вияв сили. Важко покінчити з собою, необхідна безмірна рішучість. Але в дійсності, самогубство не є проявом сили людської особистості, воно здійснюється нелюдською силою, яка за людину здійснює цей страшний вчинок.

Можна умовно виділити три основні концепції суїцидної поведінки, а саме: 1)психологічна;

2)психопатологічна;

3)соціальна.

Психопатологічна концепція виходить з думки, що всі самогубці – душевно хворі люди, а всі суїцидальні дії – результат гострих і хронічних психічних розладів.

Згідно психологічній концепції, ведучими і основними в формуванні суїцидальних тенденцій є психологічний фактор. З.Фрейд розглядав самогубство як прояв інстинкту смерті, який може виявитися в агресії проти інших і як одиничних випадок – в агресії проти самого себе.

Засновник соціальної концепції Е.Дюркгейм вважав, що самогубство в усіх випадках буде зрозуміло лише з точки зору взаємовідносин індивідуума із соціальним середовищем, причому соціальний фактор грає провідну роль.

У світі кожні 20 секунд одна людина закінчує життя самогубством, а кожні 2 секунди хтось безуспішно намагається звести рахунки з життям. Кількість смертей від самогубства перевищує кількість жертв вбивств і війн разом взятих. За офіційною статистикою, кожен рік йдуть з життя самогубством 1 100 000 людей. Україна в цьому списку посідає 6 місце (12 тис. самогубств) після Китаю, Індії, Росії, Америки, Японії.

2. Суїцидальна поведінка

Суїцидальна поведінка - поняття більш широке ніж суїцид, воно включає в себе будь-які внутрішні та зовнішні форми психічних актів, які спрямовуються уявленнями про позбавлення себе життя.

Внутрішня суїцидальна поведінка містить у собі суїцидні думки, уявлення, переживання, а також суїцидальні тенденції, серед яких можна виділити задуми та наміри. Практично доцільно користуватися трьома ступенями цієї шкали:

• пасивні суїцидні думки характеризуються уявленнями, фантазіями на тему своєї смерті, але не на тему позбавлення себе життя як самодовільної дії («добре було б померти», «заснути й не прокинутись» тощо);

• суїцидальні задуми - це активна форма вияву суїцидальності, тобто тенденція до самогубства, глибина якої збільшується з розробкою плану її реалізації. Обдумуються спосіб, час і місце самогубства;

• суїцидальні наміри передбачають приєднання до задуму рішення та вольового компонента, який спонукає до безпосереднього переходу в зовнішню поведінку;

Період від виникнення суїцидальних думок до спроб їх реалізації традиційно називається передсуїцидальним (передсуїцид).

Тривалість його може вираховуватись хвилинами (гострий передсуїцид) або місяцями (хронічний передсуїцид). У випадках довготривалого передсуїциду процес розвитку внутрішніх форм суїцидальної поведінки чітко проходить описані раніше етапи. Однак ця послідовність виявляється далеко не завжди. За гострих передсуїцидів можна спостерігати виникнення суїцидальних задумів.

Актуальність дитячої проблематики в суїцидології визначається нагальністю профілактики самогубств серед учнівської молоді. Згідно з результатами соціально-психологічних досліджень, 27,2 % дітей віком 10-17 років іноді втрачають бажання жити, 17,8 % - уважають, що нікому немає до них справ, 25,5 % - не завжди можуть розраховувати на допомогу близької людини, 51,9 % - не стримуються в ситуації конфлікту.

Виділяють десять основних мотивів суїцидальної поведінки серед молоді:

• переживання образи, самотності, відчуженості, неможливість бути зрозумілим;

• реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі;

• переживання, пов'язані зі смертю одного з батьків, розлученням батьків;

• почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою;

• страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням;

• страх перед покаранням;

• любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність;

• почуття помсти, погроз, шантажу;

• бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття;

• співчуття або наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів («ефект Вертера»).

Молодь найбільш уразлива до соціальних негараздів у суспільстві. Сьогодні зростає кількість чинників, що схиляють молодь до самогубства:

• алкоголізм, наркоманія, зловживання токсичними препаратами;

• депресії;

• ВІЛ/СНІД;

• фінансові проблеми (безробіття);

• емоційне, психічне, фізичне, сексуальне кривдження з боку дорослих.

Першим, хто спробував пояснити самогубство з психологічної точки зору, був засновник психоаналізу Зиґмунд Фрейд (1856 – 1939 роки). Драматизм людського існування посилюється наявністю у людини схильності до руйнування, агресії, що протистоїть “інстинкту життя”. Згідно з його теорією, виникає амбівалентний конфлікт – зіткнення протилежних бажань. Таким чином, внутрішній світ людини стає ареною боротьби двох антагоністів – Танатоса та Ероса. Вбивство – це агресія, спрямована на інших, а самогубство – теж агресія, але спрямована на сам суб’єкт: “…жоден невротик не відчував потягу до самогубства, не виходячи з імпульсу вбити іншого, спрямованого на самого себе” [14, с. 209]. Але, що цікаво, в останні 16 років життя, хворіючи на рак, З. Фрейд постійно думав про свій відхід з життя.

Систематизоване ж обґрунтування заборони суїциду сформулював Фома (Тома) Аквінський (1225 чи 1226 – 1274 роки):

1. Самогубство є порушення закону природи, відповідно до якого “усе природне повинно підтримувати своє буття”.

2. Це порушення закону моралі, оскільки шкодить суспільству, частиною якого є сам суїцидент.

3. Самогубство є порушенням закону Божого, що підкоряє людину Божому провидінню та залишає право лише Богові забирати життя людини.

Таким чином, самогубство є потрійним гріхом: перед собою, перед суспільством та перед Богом.

Загальними рисами суїциду є:

• Метою суїциду є знаходження рішення. Суїцид не є випадковою дією. Його ніколи не роблять безглуздо чи безцільно. Він служить виходом з ускладнень, кризи або нестерпної ситуації. Йому притаманні непогрішима логіка й доцільність.

• Завдання суїциду полягає у припиненні свідомості. Головне практичне завдання суїциду - це те, до чого відбувається рух, повне припинення потоку своєї свідомості, нестерпного болю як рішення хворобливих і насущних життєвих проблем.

• Стимулом до скоєння суїциду є нестерпний психічний (душевний) біль. Якщо припинення своєї свідомості - це те, до чого рухається суїцидально налаштована людина, то душевний біль - це те, від чого він прагне втекти. Таким чином, суїцид найлегше зрозуміти як поєднання руху в напряму до припинення потоку свідомості та втечі від психічного болю та нестерпного страждання.

• Стресором при суїциді є фрустровані психологічні потреби. Суїцид слід розуміти не як безглуздий і необґрунтований учинок, а як реакцію на фрустровані психологічні потреби людини.

• Суїцидальною емоцією є безпорадність-безнадійність. У суїцидальному стані виникає відчуття безпорадності-безнадійності: «Я нічого не можу зробити (окрім здійснення самогубства), і ніхто не може мені допомогти (полегшити біль, який я відчуваю)».

• Внутрішнім ставленням до суїциду є амбівалентність. Для самогубства типовий стан, коли людина одночасно намагається перерізати собі горло та благає про допомогу.

• Станом психіки при суїциді є звуження когнітивної сфери. Було б не зовсім правильно вважати суїцид проявом психозу, неврозу або психопатії. Точніше його можна охарактеризувати як скороминуще афектне й інтелектуальне звуження свідомості з обмеженням використання можливостей.

• Дією при суїциді є втеча. Втечу відображає намір людини віддалитись із зони лиха. Варіантами втечі є, наприклад, відхід із дому або сім'ї, звільнення з роботи, дезертирство з армії.

• Комунікативною дією при суїциді є повідомлення про свої наміри. Люди, які мають намір скоїти самогубство, унаслідок амбівалентного до нього ставлення, свідомо чи несвідомо подають сигнали лиха, скаржаться на безпорадність, шукають можливості порятунку.

• Закономірністю є відповідність суїцидальної поведінки загальному життєвому стилю поведінки.

3.Причини скоєння суїциду

Самогубство, зазвичай, скоюються від відчаю, на знак протесту, щоб зберегти почуття поваги, щоб уникнути болю чи помститися. «Факторами ризику» є бідність, безробіття, втрата близьких та проблеми в сімейних відносинах. Люди, в родині яких самогубці, схильні частіше закінчувати добровільно життя. Важливу роль також грають моральні та фізичні травми, отримані в дитинстві. Негативний вплив також здійснює соціальна ізоляція людини і психічні проблеми, конкретно-депресії. Вважається, що депресія є хворобою самогубців – до 70% депресивних хворих відчувають схильність до суїцидальних тенденцій, а 15% з них здійснюють самогубство. Тому, проблема самогубства – це проблема депресії.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) нарахувала 800 причин самогубства. Серед них: 1) 41% - невідомі; 2) 19% - страх покарання; 3) 18% - душевна хвороба; 4) 18% - засмучення домашніми проблемами; 5) 6% - пристрасті; 6) 3% - грошові втрати; 7) 1.4% - перенасиченість життям; 8)1.2% - фізичні хвороби.

Акти суїциду збільшуються в кількості під час різдвяних свят. Засмучені розпадом сім’ї, смертями рідних, самотністю, соціальними чи економічними негараздами люди відчувають, що «щасливий сезон» не приніс радості, що може стати поштовхом до самогубства. Люди з високим рівнем освіти менш схильні до суїциду, а найбільш схильні – люди з неповною середньою освітою.

Приблизно 80% самогубців попередньо дають можливість дізнатися оточуючим про свої наміри, хоч спроби повідомлення можуть бути завуальовані. Спочатку загроза може бути підсвідомими проханнями про допомогу, захист і втручання. Пізніше, коли не знаходиться нікого, хто міг би допомогти, людина може призначити час і визначити спосіб самогубства. Які б не були ці висновки – у формі прямих відкритих заяв чи вміло замаскованих натяків, у кожному разі вони не повинні ігноруватися оточуючими. Бо це людське життя – найцінніше, що є у нас. І якщо нам важливе і дороге наше життя, то треба прикласти максимум зусиль, щоб і близькі цінували своє.

Підготовка до самогубства залежить від особливостей людини і зовнішніх обставин. Іноді показники суїцидів можуть бути невербальними. Дуже часто вони зводяться до того, що називається, приведеннями до ладу своїх справ. Для когось це може означати оформлення заповіту, для іншого – написання довгих листів, розв’язання суперечок і конфліктів з рідними і близькими.

До поведінкових ознак відносимо: людина починає дарувати іншим речі; що мають велике особистісне значення, приводити до ладу свої справи, намагається примиритися з давніми ворогами, демонструє радикальні зміни в поведінці, такі як: в їжі – їсти мало чи, навпаки, багато; у сні – спати дуже мало або ж багато; у зовнішньому вигляді – стати не зовсім чепурним; у звичках – пропускати заняття, уникати спілкування з однолітками, знаходитися в засмученому настрої; бути надзвичайно діяльнісним чи, навпаки, ігнорувати все і всіх навкруги.

Ситуаційні ознаки. Людина може наважитись на самогубство, якщо:

1)соціально-ізольована (не має друзів чи має лише одного друга), відчуває себе відкинутим іншими; 2)проживає в нестабільному оточенні (серйозна криза в родині – у відносинах з батьками чи батьків між собою; алкоголізм як власна чи сімейна проблема; 3)відчуває себе жертвою насилля – фізичного, сексуального чи емоційного; 4)раніше були спроби суїциду (12% після невдалої спроби самогубства на протязі двох років повторює її і досягає бажаного; 80% самогубців намагались в минулому звести рахунки з життям хоча б один раз); 5) має схильність до самогубства внаслідок того, що воно мало місце в житті когось із друзів, знайомих чи рідних (у 6% самогубців один з батьків був самогубцем); 6)переніс тяжку втрату (смерть близької людини, розлучення батьків); 7)дуже критично ставиться до самого себе; 8)має прогресуюче захворювання (фактор прогресуючого захворювання є більш значущим для суїцидального ризику, ніж втрата непрацездатності); 9)економічні негаразди, що стосуються більш широкої сфери, ніж просто матеріальне забезпечення (ситуація невизначеності майбутнього); 10)алкоголізм, хронічне вживання наркотичних і токсичних речовин.

Існує також залежність між релігією і суїцидом. В ісламських країнах кількість самогубств рівняється до нуля (0,1 випадок на 100тис. населення). В країнах християнства та індуїзму цей рівень помітно вищий – в християнських державах 11,2 випадки на 100 тис. в індуїстських відповідно 9,63. В атеїстичних державах (наприклад в Китаї) досягає 25,6 на 100 тис. жителів.

До певного часу у європейців існували догми про те, що самогубство вчиняють безумці, душу яких зсередини роз’їдає нечиста сила, повністю задовольняли. Але в ХVІІІ ст. для більш розумної свідомості такого пояснення стало недостатньо, тим більш, що не всі випадки самогубства вміщались в ці рамки. Саме тоді й виникли перші спроби узагальнити всі відомості про суїцид, тобто вивести теорію самогубства. Кінець ХІХ ст. свідчить про те, що кількість самогубств зростає, а теорії щодо їх виникнення досі в кожного науковця свої. Єдиної теорії досі немає. Одні звинувачують в цьому клімат та раціон харчування, інші звинувачують в цьому нігілізм, матеріалізм і інші руйнівні ідеї. Але з кожним роком все більше людей бажають покінчити життя самогубством, відмовляючись від найбільшого людського скарбу. А це говорить про нашу розгубленість перед цим страшним феноменом.

4. Аномалії душі, або теорії самогубства

Основоположник суїцидології Е.Дюркгейм звів всю сукупність мотивацій суїциду до негативного впливу соціального середовища і протікаючи в ньому процесів. Він виділив три типи самогубств: егоїстичне, альтруїстичне та анемічне.

Егоїстичне самогубство має місце, коли зв’язки з життям обриваються, коли слабшає зв’язок із суспільством, результатом чого стає крайній індивідуалізм. На думку Е.Дюркгейма високий рівень освіти в сенсі схильностей до суїциду – річ небезпечна. Інтелектуали вбивають себе разів в 10 частіше, ніж люди малоосвічені. Це тому, що освіта і пов’язана з нею матеріальна забезпеченість спонукають до загострення індивідуалізму.

Якщо порівняти ці дані зі статистикою ХХІ ст. , то зараз більш підвласні суїцидним думкам люди з незавершеною середньою освітою, а високо освітні особи значно рідше проявляють такі схильності.

Альтруїстичне самогубство, навпаки, є наслідком недостатньо розвиненої індивідуальності. До цієї категорії можна віднести «самознищення» в примітивному суспільстві людей похилого віку. Але в тому суспільстві, де людина мало цінує власне життя, готова принести його в жертву, так мало цінує і інше, чуже життя.

Сцїцидальна поведінка 📙 Реферат → 🆔 273127