Судова влада в теорії розподілу влади

                                     1 Історія затвердження

Мислителі давнини, характеризуючи діяльність держави, поділяли її на законодавчу, виконавчу (виконання законів або управління) і правосудову.

Слід зауважити те , що однією з владних функцій давнього суспільства, була судова функція.

 Вчений державо-знавець М. Коркунов колись сказав: «Первісною точкою прояву державного володарювання було судове рішення, а не закон». 

Розглядаючи античні політико-правові  погляди таких вчених як Аристотель, Полібій, Платон, Ерікур з проблем класифікації різних органів держави, можна зробити висновок, що вже тоді в давнину зароджувалась ідея поділу влади яка включала в себе ознаки судової влади.

Дослідник П.М.Баранбойм висував ідею про божественну природу судової влади підтримуючи думку проте ,що дотрина про поділ влади нараховує 3 тисячі років: від Старого Заповіту до наших днів. І підтверджує свою думку цілим рядом аргументів, у тому числі узятих з біблії , наукових трактатах у яких викладені відповідні положення, висновки.

 Продувжували  розвиток  ідеї поділу влади багато вчених, але найвідоміші - це Джон Локк, який розглядав проблеми державної влади, становлення політичного суспільства та держави в трактатах «Про громадянське правління» і звичайно ж французький історик-філософів Шарль Луї Монтеск’є в  XVIII столітті   логічно завершив створення теорії поділу влади.

 Він проголосив про розподіл влади на три роди  — законодавчу, виконавчу ,та ту що відає питання цивільного права , підкреслюючи, що три гілки є частинами єдиної влади, яка з метою більш досконалого державного устрою поділена між окремими структурами  у творі «Дух про закон» 1748 р.

На його думку, судова влада є незалежною самостійною сферою публічної влади яка покликана здійснювати правосуддя (карати за злочини , вирішувати спори приватних осіб)  , тлумачити норм права, з відповідними

контрольними повноваженнями спеціально уповноважених органів - судів   .

Законодавча влада реалізується парламентом, виконавча — президентом та урядом, судова — судами, які очолює вища судова інстанція.

 Його вчення справило певний вплив на досвід конституціоналізму західних країн. Також у 1762 р. Ж.Ж. Руссо у своїй основній праці «Про суспільний договір» повніше представляв сектор їх взаємин , Руссо один із перших визначив функціональну роль суду як гаранта недоторканості свободи людини, в цілому можна сказати , що Руссо критично розвив ПОГЛЯДИ Локка і Монтеск*є . У результаті чого була створена основа стрункої теорії поділу влади в сучасній державі.  У сукупності праці цих трьох мислителів складають концепцію поділу влади, названу класичною.  ДОПИСАЛА 25.11

У американській версії теорії розподілу влади, судова влада нарешті стала повноправною гілкою у системі розподілу влади,  яку створили «батьки-засновники» конституції США Дж. Вашингтон, Т. Джефферсон, О. Гамільтон, Дж. Медісон та інші.

Також незалежність судова влада неможлива без «механізму стримувань і противаг», при якому кожна гілка влади, має право контролювати і впливати на діяльність інших гілок влади, при цьому варто відзначити, що забезпечення інтересів держави досягається не протистоянням гілок влади не відкритою конфронтацією, а тісним співробітництвом, точним виконанням кожною гілкою своїх функцій. Якщо об’єктивно розглядати це питання, то можна дійти до логічних висновків, що всі гілки влади мають потребу одна в одній. Вони створюють закінчену цілісність, іменовану державною владою. В сучасній державі говорять не стільки про поділ влади,скільки про досягнення балансу між різними гілками влади, який полягає в тому, що не можна допускати узурпацію влади, а також послаблення єдиної влади держави в цілому. Взаємодія законодавчої влади з судовою владою полягає в створенні нормативно правової бази для судів. Вона охоплює організацію судової системи, визначає порядок діяльності судів. Органом законодавчої влади є Верховна Рада України разом із президентом України (вони беруть участь у формуванні судової системи – призначені суддів  ). Після обрання суддів вони стаюсь не під контрольовані законодавчій владі, але все ж таки бюджет суддів приймає Верховна Рада України. В свою чергу, судді Конституційного Суду України наглядають за конституційністю законів, прийняті Верховною Радою України, що згодом можуть застосовуватися при розгляді справи. Взаємини з органами виконавчої влади визначається тим, що суд може скасовувати суперечливі Конституції законам, актам органам державного управління.  Суд також розглядає скарги громадян на  незаконні рішення адміністрацій, установ і організацій, незаконні дії органів державного управління. 

В історії української судової влади вирішується вже на початку XVIII ст.

Так, у 1710 р. створюються правовий уклад та «Пакти і Конституція прав і вольностей Запорізького Війська» Пилипа Орлика, де відображені основні положення судової влади.

Також  ідея створення в Україні  справедливого суду згадується і  в Універсалі Української Центральної  Ради від 7 листопада 1917 р., Конституція Української Народної Республіки від 29 квітня 1918р.(закріплює принцип поділу судової влади ) У радянський період ні в Конституції УСРР 1919 p., ні в Конституції УРСР 1937р. принцип поділу влади не було прописано.

    8 червня 1995 р. між Верховною  Радою України і Президентом  України було підписано Конституційний  договір «Про загальні засади  організації і функціонування  державної влади та місцевого  самоврядування в Україні на  період до прийняття нової  Конституції України», де вперше  судовій владі було присвячено  низку принципових положень. Так,  у ст. З цього договору вказувалося, що державна влада в Україні побудована на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. В розділі 5 договору виділялося, що судову владу в Україні здійснюють виключно суди. Конституційний Суд України, загальні та арбітражні суди складають судову систему України (ст. 36). Конституція України від 28 червня 1996 p., закріпила принцип поділу влади, виділила судову владу як самостійно існуючу (ст. 6). Таким чином, в конституційне законодавство України було введено поняття «судова влада».

                   1.2   Судова влада

Основу судової влади складає сукупність судових органів, які наділені різною компетенцією.  Їх призначенням є вирішення правових конфліктів, що виникають в суспільстві між людьми, між людиною і державою, між різними структурами держави. Отже, судовій владі належить особлива роль — роль арбітра в спорах про право. Суб'єктом, який здійснює судову владу, виступає не будь-який державний орган, а тільки суд з притаманними лише йому можливостями впливу на поведінку людей та соціальні процеси.

Також  роль судової влади в механізмі поділу влади полягає  у стримуванні двох інших гілок влади в межах конституційної законності шляхом здійснення конституційного судочинства і судового контролю за ними. Таким чином, судова влада — це специфічна гілка державної влади, яка реалізується уповноваженими на те спеціальними органами — судами, її призначенням є вирішення всіх виникаючих у суспільстві конфліктів в області права.

 Також крім цього,  є   правові норми, що надають можливість  суду виносити рішення, обов'язкові  до виконання суб’єктами суспільства, вираженням волі суду до всіх учасників відносин, яке забезпечується застосуванням правових санкцій у разі невиконання волі,рішення суду  .

Чомусь  прийнято вважати судову владу «третьою владою» після законодавчої і виконавчої гілок влади , це жодною мірою не применшує її значення , а просто чітко окреслює її самостійність

Кожній гілці влади притаманні специфічні форми діяльності . Основною специфічної форми діяльності суду є правосуддя, тобто вирішення на підставі чинного права із застосуванням особливої процесуальної форми конкретних справ і спорів, які виникають внаслідок різних конфліктів у суспільстві між людьми, між людиною і державою, між різним структурам держав                        . І на відміну від законодавчої влади, суд не створює загальні правила поведінки звичайно ж є винятки і таким  винятком е  судовий прецедент, характерний для країн Англосаксонської правової сім'ї, суд не здійснює виконавчо-розпорядчих повноважень , хоча у судових установах  існують посади судових виконавців. Державна влада суду має конкретний характер , отже судовій владі належить роль арбітра у спорах про право.

Найчастіше  виділяють такі напрями здійснення судової влади:

-   охорона прав і законних інтересів громадян;

-   охорона правопорядку від злочинних й інших правопорушень;

-   контроль за тим, щоб діяльність державних органів не виходила за правові межі.

Основа судової влади - це поперше сукупність судових органів, які можуть бути наділені різною компетенцією. Слід зазначити, що судова влада належить не судовій установі будь-якого, навіть найвищого рангу, а судовій колегії (склад 3-5 професійних судді) або «одноособовому» суді, які розглядають справу.

Як правило, у країнах тоталітарного соціалізму у процесі беруть участь один суддя та два народних засідателі, у багатьох європейських країнах таких як Німеччина, Франція - суддя та 6-9 присяжних шеффенів, асизів , у країнах англосаксонського права Сполучиних Штатах Америки - суддя і 12 присяжних . Народні засідателі мають у процесі однакові з суддею права, і приймають рішення на рівних із ним підставах (хоча, як правило, фактично лише забезпечують присутність).

Присяжні, за рідкісним винятком, беруть участь лише у кримінальному процесі  і вирішують більшістю голосів  лише питання наявності або відсутності  вини підсудного  так як суддя в міру своєї роботи бачить у підсудимого винуваться , тому що найчастіше на лаву підсудимих просто так не потрапляють .Присяжні якби вирішують питання факту, а не права.

Кадровий склад судової системи - це, передусім, особливий професійний прошарок - суддівський корпус, наділений особливим правовим статусом (як і судді, що до нього входять).

При розгляді   конфліктів, які  виникають у суспільстві, судді  повинні керуватися законом, правосвідомістю  та внутрішнім переконанням. Правосвідомість та внутрішнє переконання, передбачають не лише професійну підготовку, а й певний життєвий досвід.

Соціальна роль судової влади полягає в забезпеченні панування права, в тому числі й щодо держави. Ніхто крім суду не мае права здійснювати правосуддя від імені держави. Ніхто, у тому числі й держава в особі будь-яких її органів, не може втручатися у діяльність суду під час здійснення правосуддя(розгладу, винесення рішення). Громадяни, їх організації та об'єднання, усі державні і муніципальні органи, сама держава, яку представляють вищі органи влади і управління, зобов'язані виконувати рішення судів. Атрибутами судової влади є: широкі юрисдикційні повноваження, правовий статус судів як особливих органів державної влади, власне виконання владних суддівських повноважень.

Незважаючи на відносну самостійність судової влади, її діяльність багато в чому залежить від інших гілок влади .  Законодавча влада  встановлює структуру судової системи, компетенцію її окремих ланок, статус судів закони якими судді керуються при ви

несенні рішень.

ЗАКОНЧИЛА 26.11.2012 стр 9

Основою законодавчої регламентації є, передусім, конституція та закони країн. Більшість сучасних конституцій містить принаймні загальні положення щодо статусу судової влади («Про судову владу» - конституції Франції

, Іспанії, «Правосуддя» - конституція ФРН

, «Суди» - конституція Португалії).

Ці положення визначають загальні конституційні засади судової влади конкретно! країни і встановлюють:

а) визначення судової влади як однієї зі складових єдиної системи  розподілу влади (місце судової  влади у загальній єдиній систем розподілу влад);

б) основні принципи організації  і діяльності судової системи;

в) правовий статус судів;

 г) судові гарантії прав  і законних інтересів громадян.

Крім того, у багатьох країнах існує спеціальне законодавство, що легально розвиває конституційні засади судової влади. Наприклад, це спеціальні закони про судоустрій: «Органічний закон про судову владу» 1981 р. в Іспанії;

«Судоустрій і судове провадження» розд. 28 Зводу Законів США;

 або закони, що визначають статус суддів: «Органічний закон про статус магістратури» 1978 р. у Франції.

В Україні ж ці всі питання  розкриті в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010

Роль виконавчої влади щодо судової системи у порівнянні з законодавчою владою трішки менша. Зазвичай вона зводиться до матеріально-технічного забезпечення діяльності судів.

Ця роль значніша у тих країнах, де на міністерства юстиції покладені деякі повноваження управління і керівництва прокуратурою. Наприклад, у Німеччині, на міністерст

ва юстиції земель покладається обов'язок з призначення значної частини суддів. Однак, необхідно зауважити, що у другій половині XX ст. міністерства юстиції почали втрачати свою керівну роль в управлінні судовою системою. Ця тенденція свідчить про посилення суддівського самоуправління, а отже і самостійності судової влади. Вищі ради магістратури, загальнодержавні ради суддів, вищі кваліфікаційні суддівські колегії - органи суддівського самоврядування, створення яких передбачається багатьма новітніми конституціями. На ці органи покладається вирішення питань формування суддівського корпусу і кар'єри суддів та прокурорів, призначення на посаду, дисциплінарної відповідальності, реорганізації окремих судів, інспектування судів у необхідних випадках. У Конституції Польщі 1997 р. у ст. 186, наприклад, записано: «Всепольська Судова Рада стоїть на сторожі незалежності судів і незалежності суддів».

На відміну від органів виконавчої влади (Міністерств Юстиції), ради судів, вищі ради магістратури, ради правосуддя та інші відносяться конституціями до органів судової влади, хоча вони і не виконують судові функції .

Особливістю судової влади як незалежної гілки є певна політична самостійність. Рівень політичної самостійності судової влади зумовлений суспільно-політичним становищем, в якому

відбувається діяльність суду. На відміну від законодавчої влади, яка тісно пов'язана з політикою (депутати парламенту, як правило, у більшості країн є представниками політичних партій, а в деяких парламентах навіть на законодавчому рівні це допускається ), на відміну від виконавчої влади, яка також бере участь у політиці й підпадає під політичний тиск із боку партій або ж інших об'єднань, здійснення судової влади має абсолютно виключати політичний вплив, так само як і будь-який тиск із метою впливу на рішення суду.

Суддя не повинен керуватися політичними мотивами або будь-якими мотивами поза межами закону і своєї правосвідомості.

Положення судової гілки влади певною мірою є суперечливим. 3 одного боку, це досить сильна влада, оскільки лише вона може здійснювати такі заходи, які не уповноважена здійснювати ані законодавча, ані виконавча влада . 3 іншого боку - це досить слабка влада, оскільки не опирається на безпосередню підтримку виборців, як законодавча влада, хоча у деяких країнах судді нижчих судів, народні засідателі можуть обиратися громадянами (США, КНР). Силові механізми судової влади, на відміну від виконавчої влади, або відсутні, або надто слабкі (судові виконавці). Однак сила судової влади повинна ґрунтуватися на неухильному дотриманні закону, повазі судового рішення. Повага до судової влади має виховуватися протягом років  щоб затвердити принцип верховенства права.

Загалом можна зробити вісновок , що самостійність судової влади, високий ступінь поваги до неї з боку усіх членів суспільства - це прямий шлях  країни до правової державності. Цілком зрозуміло, що незалежна судова влада несумісна з самодержавством, авторитарним (тоталітарним) режимом. У силу історичних особливостей, рівня правосвідомості суспільства і деяких інших чинників ступінь самостійності, авторитет судової влади можуть відрізнятися і в тих країнах, які встали на шлях побудови правової держави. Однак і там очевидним є зростання ролі судової влади, чому сприяє тенденція розширення повноважень судового контролю за конституційністю і законністю нормативних та інших правових актів.