Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Судовий збір його переваги та недоліки

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту

Інститут державного управління та права

Кафедра правознавства

Реферат

з дисципліни: Цивільний процес

на тему:

«Судовий збір його переваги та недоліки»

Виконав:

студент 3-го курсу

групи ЮР-91

Слонім В.А.

Черкаси 2011 р.

План

Вступ

Розгляд та вирішення судами цивільних справ складає особливий вид державної діяльності – правосуддя по цивільних справах. На здійснення держава витрачає грошові кошти, що виділяються з Державного бюджету України.

При цьому є ще інші витрати, котрі пов’язанні зокрема за фінансовою підтримкою технічного забезпечення у сфері вдосконалення законодавства, підвищення кваліфікації суддів та працівників апарату тощо. Незначна їхня частина, у передбачених законом випадках, покладаються на осіб які беруть участь у справі

Вимоги підвищення ефективності повною мірою відноситься і до правових норм, що регулюють діяльність органів судової влади. Інститут судових витрат, зокрема повинний служити виконанню загальних завдань економічної політики держави і сприяти досягненню власних «вузьких» цілей по запобіганню необґрунтованих звернень до суду, спонукання учасників спору виконувати обов’язки добровільно і до більш повної компенсації витрат держави.

У правовій науці проблема судових витрат (судового збору) в останні десятиріччя не піддавалася комплексні монографічній розробці, практичнор відсутні і спеціальні дослідження окремих його положень. Юридична література у цій сфері в більшості представлена у вигляді нечисленних статей, що стосуються окремих спірних положень, що виникають у ході правозастосовної діяльності, розділів і підрозділів навчальних посібників та підручників, а також коментарів до ЦПК України.

На сьогодні триває судово-правова реформа, спрямована на подальше формування на засадах Конституції України судової системи та процесуального законодавства.

Розвиток та дослідження інституту судових витрат є вельми актуальним і має велике значення як для теорії цивільного процесуального права України, так і для судової практики і фінансової діяльності держави.

1. Поняття та види судових витрат в цивільному процесі, їх значення

Витрати по провадженню справи в цивільному судочинстві в Цивільному процесуальному кодексі України (далі по тексту ЦПК) мають назву «Судові витратив (глава 5), яка, не зовсім точно віддзеркалює їх правову природу. Ними є витрати, які несуть сторони, треті особи з самостійними вимогами у справах позовного провадження, заявники і заінтересовані особи у справах окремого провадження та у деяких справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, за вчинення в їх інтересах цивільних процесуальних дій, пов'язаних з розглядом справи судом і виконанням по ній рішення.

Витрати по провадженню справи в цивільному судочинстві складаються з двох видів — державного мита і витрат, пов'язаних з розглядом справи (ст. 63 ЦПК).

У законодавчому визначенні державним митом є грошовий збір, що справляється державними органами в установленому розмірі з фізичних і юридичних осіб за вчинення в їх інтересах окремих дій та видачу документів, що мають юридичне значення. В цивільному судочинстві — державне мито — грошовий збір, що справляється в судових органах з заяв і скарг, котрі подаються громадянами і юридичними особами до суду, та за видачу їм копії документів — судових рішень, ухвал, постанов, і який зараховується до бюджету місцевого самоврядування.

Обов'язок сплачувати державне мито за ведення цивільних справ у судах, що покладений на заінтересованих у справі осіб, має за мету забезпечити відшкодування державі певної частини коштів, що витрачаються на утримання і функціонування судової влади. Введення державного мита за провадження цивільних справ в суді (правильне за своєю суттю), може мати й негативні наслідки — перешкоджати наданню державою судового захисту. Тому розмір такого мита незначний, а подекуди громадяни з врахуванням майнового їх стану зовсім звільняються від його сплати.

Витрати, пов'язані з розглядом справи, складаються:

з сум, що підлягають виплаті свідкам, експертам, перекладачам;
з витрат на проведення огляду на місці, на розшук відповідача;
з витрат, пов'язаних з виконанням рішення тощо.

Розмір витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді, на відміну від державного мита, залежить не від ціни заявлених позовних вимог та їх характеру, а від фактичних затрат, пов'язаних з участю у справі свідків, експертів, перекладачів і з виконанням ними своїх функцій. Витрати, пов'язані з розглядом цивільної справи в суді, покладені на сторін та інших заінтересованих осіб, покликані:

гарантувати добровільне виконання ними своїх обов'язків із спірних матеріальних правовідносин;
запобігати тяганині, пред'явленню безпідставних позовів;
виникненню недобросовісних спорів проти законних і обґрунтованих вимог сторони;
сприяти економії цивільних процесуальних засобів.

Правовий режим справляння державного мита і сплати інших витрат по провадженню цивільної справи в суді врегульований статтями 63—81 ЦПК, іншими законами і підзаконними актами України.

2. Державне мито

Об'єктом справляння державного мита в судах виступають цивільні процесуальні документи, перелік яких чітко і повно визначений в нормативному порядку.

Державне мито справляється:

з позовних заяв;
із зустрічних позовних заяв;
із заяв третіх осіб, які заявляють самостійні позовні вимоги на предмет спору між сторонами;
із скарг громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних або посадових осіб у сфері управлінської діяльності;
із скарг на рішення, прийняті щодо релігійних організацій;
із касаційних скарг на рішення судів;
із скарг на рішення, що набрали законної сили;
із заяв і скарг у справах окремого провадження;
за повторну видачу копії судового рішення, ухвали, постанови.

До позовних заяв, з яких справляється державне мито, відносяться, зокрема, заяви, в котрих виражені позовні вимоги про присудження відповідної суми грошей, про право власності на будівлі чи інше майно, про визнання права одного із подружжя на частку у спільному сумісно нажитому майні за час шлюбу, про поділ майна в натурі, про виділ частки майна із спільної часткової власності, про визнання договорів відчуження майна (купівлі-продажу, дарування, заповіту) та інших недійсними, інші заяви, що подаються особами для захисту порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, які виникають з цивільних, шлюбно-сімейних, житлових, земельних, трудових, природоохоронних та інших матеріально-правових відносин.

До заяв і скарг у справах окремого провадження, з яких справляється мито, відносяться:

заява про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним;
заява про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим;
заява про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану;
заява про встановлення фактів, що мають юридичне значення;
заява про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника, скарга на нотаріальні дії або на відмову в їх вчиненні;
заява про всиновлення дитини.

Скаргами на рішення судів, що набрали законної сили, та з яких справляється мито, є скарги, які подаються до правомочних посадових осіб суду і прокуратури, про опротестування ними рішення у порядку нагляду. До них відносяться заяви, що подаються до суду, про перегляд у зв'язку з ново виявленими обставинами рішень, ухвал і постанов суду, що набрали законної сили.

Інші заяви і скарги, що не відносяться до позовних заяв, заяв і скарг у справах окремого провадження, касаційних скарг і скарг на рішенні судів, що набрали законної сили, не підлягають оплаті державним митом. Ними є окремі скарги (подаються окремо від касаційної скарги), якими оскаржують ся ухвали суду, постановлені одноособово і колегіально у передбачених ст. 323 ЦПК випадках, зокрема: про відмову забезпечити докази (ст. 39 ЦПК), визначення ціни позову та судових витрат (ст. 81 ЦПК), відмову в знятті чи зменшенні штрафу, накладеного судом (ст. 83 ЦПК), відмову в поновленні пропущеного строку (ст. 89 ЦПК), а також інші ухвали суду; заяви, які подаються на вирішення окремих питань, що виникають у процесі провадження у справі та виконання по ній судового рішення, — про забезпечення доказів, позову, про вступ у справу третіх осіб без самостійних вимог, про зміну підсудності, зміну чи скасування накладеного судом штрафу, про виправлення описки і явної арифметичної помилки в рішенні, про постановлення додаткового рішення, роз'яснення рішення, про перегляд рішення, ухвали, постанови у зв'язку з нововиявленими обставинами, про розстрочку або відстрочку виконання, про відвід судового виконавця тощо.

Позовні заяви колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств до громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, до інших громадян про визнання договорів недійсними або про зміни і доповнення їх умов оплачуються державним митом за ставками, встановленими для позовних заяв з переддоговірних спорів, — 0,15 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, незалежно від того, оспорюється договір у цілому чи лише в якій-небудь частині.

З позовних заяв про право власності на майно, про визнання недійсним договорів відчуження майна, про визнання права на частку в майні, при виділенні частки із загального майна і про витребування спадкоємцями належної їм частки майна державне мито сплачується виходячи з вартості відшукуваного майна або його частки. У тих випадках, коли позовна заява має одночасно майновий і немайновий характер, мито сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового і немайнового характеру. З позовних заяв про розірвання шлюбу одночасно з поділом майна державне мито справляється як за розірвання шлюбу, так і за поділ майна.

Державне мито з зустрічних позовних заяв та з заяв третіх осіб, які заявляють самостійні позовні вимоги, сплачується на загальних підставах. Аналогічний порядок встановлений для сплати мита належним позивачем при заміні ним неналежного позивача, а також правонаступником позивача, якщо мито не було сплачено позивачем.

У випадках виділення судом однієї або кількох із об'єднаних позовних вимог в самосійне провадження державне мито, сплачене при поданні позовної заяви, не повертається і перерахунок його розміру не провадиться, а за виділеною в самостійне провадження вимогою мито повторно не сплачується.

З повторно поданих позовних заяв, які раніше були залишені без розгляду, мито сплачується знову на загальних підставах. При цьому, коли в зв'язку з залишенням позовної заяви без розгляду, мито підлягало поверненню, але не було повернуто, до повторно поданого позову може бути доданий первісний документ про сплату мита, якщо не минув рік з дня зарахування його до бюджету.

У справах, які підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, державне мито сплачується до подання позовної заяви, заяви і скарги та до повторної видачі копії судового рішення чи іншої постанови за місцем виконання таких процесуальних дій. Сплачується мито шляхом безготівкового перерахування з розрахунку платника митними марками або готівкою до кредитної установи. Приймання кредитними установами державного мита від громадян здійснюється у всіх випадках з видачею відповідної квитанції за встановленою формою, а перерахування — видачею примірника платіжного доручення, завіреного кредитною установою.

З позовів, що подаються до суду в іноземній валюті, державне мито сплачується в іноземній валюті.

Митні марки наклеюються на позовну заяву, заяву, скаргу і погашаються підписом судді з зазначенням дати. Квитанція банку і завірене ним платіжне доручення додаються до позовних заяв, заяв і скарг та залишаються у цивільній справі в суді.

Сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках, передбачених ст. 69 ЦПК та ст. 8 Декрету «Про державне мито»:

внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством;
відмови в прийнятті заяви, скарги;
повернення позивачу позовної заяви, заявнику — заяви чи скарги, а особі, яка оскаржила рішення суду, — касаційної скарги в разі невиконання ними вимог судді про виправлення недоліків, виявлених у зазначених процесуальних документах (ст. 139 ЦПК);
закриття провадження в справі з підстав, що остання не підлягає розглядові в судах чи заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення спору і можливість застосування цього порядку втрачена (пп. 1, 2 ст. 227 ЦПК);
залишення заяви без розгляду з підстав, що заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення справи і можливість застосування цього порядку не втрачена, чи подання заяви недієздатною особою (пп. 1, 2 ст. 229 ЦПК).

Сплачене державне мито повертається за ухвалою судді чи суду фінансовим органом того району чи міста, до бюджету якого воно надійшло, на заяву платника мита, подану ним протягом року з дня зарахування мита до бюджету.

На забезпечення більш повного доступу громадян і юридичних осіб до правосуддя і судового захисту їх майнових і особистих немайнових прав та реалізації положень принципу публічності в цивільному судочинстві чинним законодавством, поряд з іншими гарантіями, встановлені пільги щодо сплати державного мита окремими категоріями осіб. Відповідно до ст. 4 Декрету «Про державне мито» від сплати державного мита звільняються:

позивачі — робітники та службовці — у справах, що виникають з трудових правовідносин; члени колективних сільськогосподарських підприємств, працівники селянських (фермерських) господарств — у справах, пов'язаних з їх трудовою діяльністю;
позивачі у справах, що випливають з авторського права, а також з права на відкриття, винахід, раціоналізаторську пропозицію та промислові зразки;
позивачі у справах про відшкодування збитків, заподіяних каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю годувальника;
позивачі за позовами про стягнення аліментів;
громадяни (сторони) у касаційних скаргах і скаргах на рішення, що набрали законної сили, у справах про розірвання шлюбу;
сторони у справах, пов'язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних громадянинові незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням такого заходу, як взяття під варту, або незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт;
позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином;
громадяни, віднесені до першої та другої категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
громадяни, віднесені до третьої категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають до відселення чи самостійного переселення або постійно працюють на території зон відчуження, безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення і не менше трьох років;
громадяни, віднесені до четвертої категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають або постійно працюють і проживають на території зони посиленого раді біологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 р. вони проживали або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років;
інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи, інваліди першої та другої груп;
державні і громадські органи, підприємства, установи, організації та громадяни, які звернулися у випадку, передбаченому чинним законодавством, із заявами до суду на захист прав та інтересів інших осіб;
органи місцевого та регіонального самоврядування: за позовами про стягнення з громадян збитків, завданих інтересам населення, місцевому господарству, навколишньому середовищу їхніми діями або бездіяльністю, а також внаслідок невиконання рішень органів місцевого та регіонального самоврядування; за позовами про припинення права власності на земельну ділянку;
органи соціального страхування та органи соціального захисту — за регресними позовами про стягнення з особи, яка заподіяла шкоду, сум допомоги і пенсій, виплачених потерпілому або членам його сім'ї, а органи соціального захисту — також за позовами про стягнення неправильно виплачених допомоги та пенсій:
позивачі і відповідачі — фінансові органи та державні податкові інспекції;
позивачі — Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство лісового господарства України та їхні органи на місцях, органи рибоохорони — у справах про стягнення коштів на покриття шкоди, заподіяної державі забрудненням навколишнього середовища, порушенням лісового господарства та нераціональним використанням природних ресурсів і рибних запасів;
українські добровільні товариства «Спілка Чорнобиль», українська спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), громадські організації інвалідів, їхні підприємства та установи, республіканське добровільне об'єднання «Організація солдатських матерів України» за позовами, з якими вони звертаються до суду;
Національний банк України та його установи, за винятком госпрозрахункових;
Генеральна прокуратура України та її органи — за позовами, з якими вони звертаються до суду в інтересах громадян і державних юридичних осіб;
Українська державна страхова комерційна організація та її установи — за позовами, з якими вони звертаються до суду в усіх справах, пов'язаних з операціями обов'язкового страхування;
Пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації;
Фонд України соціального захисту інвалідів і його відділення;
громадяни за позовами про відшкодування збитків, завданих неповерненням у терміни, передбачені договорами або установчими документами, грошових та майнових внесків, що були залучені до акціонерних товариств, банків, кредитних установ, довірчих товариств та інших юридичних осіб, які залучають кошти на майно громадян.

Місцеві ради мають право встановлювати додаткові пільги для окремих платників щодо сплати державного мита, яке зараховується до місцевих бюджетів, а Міністерство фінансів України — щодо державного мита, яке зараховується до державного бюджету України.

Суд або суддя, виходячи з майнового стану громадянина, вправі звільнити його від сплати державного мита у доход держави (ч. 4 ст. 63 ЦПК).

3. Витрати, пов'язані з розглядом справи

Статтею 63 ЦПК до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

суми, що підлягають виплаті свідкам і експертам;
витрати, пов'язані з проведенням огляду на місці;
витрати на розшук відповідача;
витрати, пов'язані з виконанням рішення відповідно до ст. 372 ЦПК.

Отже, фактично це витрати, що пов'язані з розглядом справи в суді і з виконанням в ній рішення.

За викликаними до суду свідками, експертами та перекладачами зберігається їх середній заробіток за місцем роботи. Якщо зазначені особи не є працівниками підприємств, установ, організацій, їм виплачується винагорода за явку до суду або виконану роботу. При виконанні ними процесуальних обов'язків свідка, експерта, перекладача за межами постійного місця проживання, їм відшкодовуються витрати, понесені у зв'язку з переїздом до місця виклику і назад, наймом житла і добові. Свідкам виплачується винагорода в розмірі 12 відсотків мінімального розміру заробітної плати на день.

Перекладачам і експертам, яких призначено під час підготовки справи до розгляду або судового розгляду не в порядку службового доручення, за виконану роботу виплачується винагорода.

Експертам за проведення експертизи встановлюється винагорода в розмірі від двох до п'яти відсотків мінімального розміру заробітної плати за годину. її розмір визначається суддею залежно від кваліфікації експерта і складності виконуваної роботи. Висновки експертиз, зроблені позаштатними експертами, друкуються в машбюро суду, який призначив експертизу. Оплата експерту за передрукування висновку провадиться з розрахунку 0,4—0,5 відсотка мінімального розміру заробітної плати за аркуш машинописного тексту.

Перекладачам залежно від їх кваліфікації встановлені такі розміри винагород:

1) за письмові переклади:

а) текстів, що містять інформацію соціально-економічного, філософського, природничо-наукового, науково-теоретичного, виробничо-технічного і довідкового характеру:

з української мови, а також інших мов народів СНД на іноземні мови — від 81 до 156 відсотків мінімального розміру заробітної плати за один авторський аркуш (40 тис. друкованих (рукописних) знаків;

з іноземної мови на українську, а також на інші мови народів СНД, з однієї мови народів СНД на інші мови народів СНД — від 62 до 125 відсотків мінімального розміру заробітної плати за один авторський аркуш (40 тис. друкованих (рукописних) знаків);

б) судово-слідчих матеріалів (протоколи слідчих і судових дій, обвинувальні висновки, вироки і рішення судів, скарги і заяви громадян та інші документи):

з української мови, а також мов народів СНД на іноземні мови — від 59 до 119 відсотків мінімального розміру заробітної плати за один авторський аркуш;

з іноземної мови на українську, а також на інші мови народів СНД, з однієї мови народів СНД на інші мови народів СНД — від 50 до 94 відсотків мінімального розміру заробітної плати за один авторський аркуш;

з рідкісних мов, з писемністю в'яззю, власною графікою, ієрогліфами, клинописом, а також з стародавніх мов, як і переклади на іноземні мови, віднесені до рідкісних мов, що мають писемність в'яззю, власну графіку, написання ієрогліфами, клинописом, оплачуються із збільшенням ставок на 25 відсотків;

2) за усні переклади: з розрахунку чотири відсотки мінімального розміру заробітної плати на годину із збільшенням цієї погодинної ставки до п'яти відсотків мінімального розміру заробітної плати при застосуванні рідкісних європейських і східних мов

За правилом ст. 73 ЦПК кошти, необхідні на оплату свідків, експертів, а також на проведення огляду на місці, вносить наперед сторона, яка порушила відповідне клопотання. Якщо виклик цих осіб або огляд на місці провадиться за клопотанням обох сторін або з ініціативи суду, потрібні для цього кошти вносяться обома сторонами порівну. Перелічені суми не вносяться стороною, звільненою від оплати судових витрат. В таких випадках оплата провадиться з коштів, що відпускаються за кошторисом.

Виплата винагороди свідкам, експертам, перекладачам, а також відшкодування їм витрат у зв'язку з явкою провадиться за ухвалою судді негайно після виконання ними своїх процесуальних обов'язків незалежно від стягнення з сторін сум, необхідних для цього.

Відшкодування витрат військовослужбовців, які викликаються до суду як свідки, законні представники потерпілих, експерти, перекладачі (проїзд, витрати по найму жилого приміщення, добові), провадиться за вимогою військових частин за встановленими нормами. Самим військовослужбовцям ніякі витрати не відшкодовуються.

Окремий порядок передбачений для стягнення витрат, пов'язаних з розшуком відповідача, місце фактичного перебування якого невідоме, і що можливо як за ініціативою суду, так і за заявою позивача. Для цього суд (суддя) виносить ухвалу, покладаючи розшук відповідача на органи внутрішніх справ, витрати котрих стягуються з відповідача на користь держави в розмірі до п'яти мінімальних заробітних плат.

Статтею 372 ЦПК встановлено, що за проведення дій по виконанню судових рішень плата не стягується. Витрати на зберігання і перевезення майна, на оплату експертів, комісійних, на відрядження і проїзд судового виконавця до місця виконання провадяться за кошторисом суду, при якому перебуває судовий виконавець. Охоронець, якщо ним призначено не боржника або не члена його сім'ї, одержує за зберігання майна винагороду за встановленою таксою і відшкодування фактично зроблених витрат по його зберіганню, за відрахуванням фактично одержаної вигоди від використання цього майна (ч. 4 ст. 382 ЦПК).

Особи, які виселяються з самоуправно зайнятих жилих приміщень, відшкодовують фактичні витрати, пов'язані з виселенням. Виселення осіб з будинків (жилих приміщень), що загрожують обвалом, провадиться за рахунок відповідних житлових органів державної районної адміністрації, виконавчих комітетів місцевих рад, підприємств, установ, організацій.

Зазначені витрати, пов'язані з виконанням, — за зберігання і перевезення майна, оплату експертів, комісійних, на відрядження і проїзд судового виконавця стягуються з боржника у доход держави за ухвалою судді незалежно від стягнення з нього майна чи грошових сум.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, відносяться інші витрати, які ст. 63 ЦПК не включені до судових витрат, але по суті є такими. Це, зокрема:

витрати заявника у справі окремого провадження про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника, пов'язані з публікацією в місцевій пресі оголошення про виклик до суду держателя цінного паперу (ст. 279 ЦПК);
витрати сторони, пов'язані з оплатою допомоги адвоката, який брав участь у справі (ст. 76 ЦПК), та з оплатою інших осіб, які за чинним законодавством можуть здійснювати в судочинстві у справі цивільне процесуальне представництво; 3) витрати сторони за фактичну втрату робочого часу (ст. 77 ЦПК).

4. Переваги та недоліки судового збору

Аналізуючи наслідки прийняття та вступу в дію Закону України «Про судовий збір» № 3674-VIІ (далі – Закон), більше уваги хочеться приділити імплементації та «пристосуванню» даного нормативно-правового акта до законодавства, що вже регламентує питання справляння судового збору.

Основоположний «мінус», який існує при набранні чинності Законом у підписаній Президентом України редакції, пов’язаний з визначенням природи цього збору (плати), а саме тим, що він є загальнодержавним, що суперечить Податковому кодексу України. Так, в ст. 1 Закону визначено що судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат. Відповідно до п. 6.2 ст. 6 ПК судовим збором є обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Таким чином, судовий збір, виходячи з логіки своєї природи, є таким збором, який повинен бути включений до окремого переліку зборів, що міститься в ст. 9 ПК. Однак поняття судового збору відсутнє в переліку загальнодержавних податків ПК. Ст. 9 ПК обмежує можливість стягнення судового збору.

Ще одним, на перший погляд, непомітним є упущення нового Закону, яке стосується розстрочки та відстрочки сплати судового збору. Умови розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника, яким, безперечно, є судовий збір, визначено ст. 100 ПК. Однак відповідно до ст. 8 Закону суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору або звільнити від його сплати, враховуючи майновий стан сторони. Виходячи з цього, вищевказана норма Закону суперечить нормі ПК. логіки своєї природи, Для отримання відповіді на запитання щодо позитивних моментів у прийнятті Закону необхідно проаналізувати питання утворення розміру ставок судового збору, оскільки ментальність платника виходить з прагматичності розрахунку розміру сплати судового збору, а також з політики формування такого платежу. Відповіді на це питання Закон, на відміну від Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито» (далі – Декрет), не дає. Ставки судового збору в новому Законі встановлюються у відсотках від розміру мінімальної заробітної плати. Таким чином, розмір збору постійно змінюється та пов’язується з сумнівною асоціацією про покращення життя, а саме збільшення розміру мінімальної заробітної плати.

Ще одним, на перший погляд, непомітним фактором, що може в подальшому впливати на розмір судового збору, є новація Закону, що передбачає відсутність витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в складовій витрат, пов’язаних із розглядом справи. У Законі передбачено зміни до ч. 3 ст. 79 Цивільного процесуального кодексу, а саме: виключено з переліку витрат, пов’язаних з розглядом справи, витрати на інформаційно-технічне забезпечення. Таким чином, невідомо, хто буде сплачувати цей платіж та чи будуть витрати на інформаційно-технічне забезпечення скасованими як поняття.