Суть процедури заснування постійного представництва при міжнародній організації та його основні напрямки роботи
Однією з характерних рис сучасних міжнародних відносин є ріст числа та значення міжнародних організацій у забезпеченні миру і різнобічного співробітництва суб'єктів міжнародного права. Найбільш вагома роль у справі створення і функціонування міжнародних організацій належить державам. Держава в міжнародній організації може бути представлена постійним представництвом і місією спостерігачів.
Постійні представництва при міжнародних
організаціях можуть відкривати тільки
держави — члени таких
Слід мати на увазі, що відкриття
при міжнародній організації
постійного представництва є правом
держави, а не її обов'язком. Тому що таке
право випливає з об'єктивного права на
представництво в міжнародних відносинах.
Питання про розміщення штаб-квартири
міжнародної організації або її відділення
повинно бути узгоджене із державою, що
приймає, оскільки тільки вона може дати
дозвіл на це. При цьому, як правило, укладається угода між організацією
і державою перебування. З державою перебування
організації також узгоджується питання
про відкриття постійних представництв
дер-жав-членів. Але, на відміну від дипломатичного
представництва, якось дана згода держави,
що приймає, на відкриття постійних представництв
держав при міжнародній організації поширюється
на всі держави, що мають намір відкрити
такі представництва. Отже, надалі вже
не потрібно погоджувати це питання з
державою перебування в кожному окремому
випадку відкриття нового постійного
представництва.
Правове становище представництв держав при міжнародній організації визначається насамперед статутом самої організації, а також нормами Віденської конвенції про представництво держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 року, угодами про привілеї та імунітети організації й інших міжнародно-правових документів. [2, c. 117]
Функції постійних представництв держав при міжнародних організаціях зафіксовані в статті 6 зазначеної Віденської конвенції 1975 року. До них, зокрема, належать:
а) забезпечення представництва держави, що посилає, при організації;
б) підтримка зв'язку між державою, що посилає, і організацією;
в) ведення переговорів з
г) з'ясовування здійснюваної в організації діяльності і повідомлення про неї уряду держави, що посилає;
ґ) забезпечення участі держави, що посилає, у діяльності організації;
д) захист інтересів держави, що посилає, у відношенні організації;
є) сприяння здійсненню цілей і принципів організації шляхом співробітництва з організацією й у її рамках.
У статті 7 цієї ж Конвенції визначені
функції постійної місії
а) забезпеченні представництва держави, що посилає, і охороні її інтересів стосовно організації, а також підтримці зв'язків із нею;
б) з'ясовуванні здійснюваної в організації діяльності і повідомленні про неї уряду держави, що посилає;
в) сприянні співробітництву з організацією і веденні з нею переговорів.
Слід вказати на те, що частина
функцій постійних
Зазначені обставини визначають і
особливості процедури
Представництво держав у міжнародній організації зазвичай містить у собі таких осіб: главу представництва, членів дипломатичного, адміністративно-технічного й обслуговуючого персоналів.
Повноваження глави
Держава, що акредитує, повідомляє організацію про призначення, посаду, звання співробітників представництва, про прибуття і вибуття персоналу і членів їхніх родин; про місцезнаходження помешкань представництва і приватних резиденцій співробітників і т.п.
Припинення функцій персоналу постійного представництва в Конвенції зв'язується з двома умовами:
1) повідомленням про це
2) остаточним або тимчасовим
відкликанням постійного
У зв'язку з тим, що персонал постійного представництва акредитований при міжнародній організації, а не при державі перебування, оголошення члена персоналу persona non grata не передбачено. Водночас статті 77, 84 і 85 Конвенції 1975 року враховують законні інтереси держави, що приймає. У них закріплено, що всі члени персоналу представництва, які користуються привілеями та імунітетами, зобов'язані шанувати закони і постанови держави перебування. У разі «серйозного й очевидного» порушення кримінального законодавства держави, що приймає, або такого ж втручання в її внутрішні справи, держава, що посилає, відкликає таких осіб, припиняє їхню діяльність або вживає заходів для їхнього від'їзду. При цьому тягар доведення «серйозного й очевидного» порушення лежить на державі перебування.
Привілеї та імунітети, передбачені
Конвенцією 1975 року для постійних
представництв і їхнього
У ній також закріплюються привілеї та
імунітети представників, але не постійних
представництв держав. Ці особливості
зазначених угод і викликали необхідність
прийняття Віденської конвенції про представництво
держав у їхніх відносинах із міжнародними
організаціями універсального характеру
1975 року. [3, c. 45]
Список використаних джерел
- Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ / Під кер. Т. М. Циганкової. — К.: КНЕУ, 2003. – 245 с.
- Міжнародна економіка / За ред. Козака Ю.Г., Лук’яненко Д.Г., Макогона Ю.В. — К.: ЦНЛ, 2009. – 356 с.
- Міжнародні стратегії економічного розвитку: Навч. посібник / За ред. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Ліганенко І.В. — К.: ЦНЛ, 2009. – 310 с.
- Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. — К.: КНЕУ, 2003. – 223 с.
- Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни. — К.: КНЕУ, 2003. – 296с.
Глосарій
- Держава — формальний інститут, який є формою організації політичної спільноти під управлінням уряду.
- Імунітет - сукупність прав та привілеїв, наданих дипломатичним представництвам іноземних держав та їх співробітникам
- Представництво — правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана, або має право, вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
- Співробітництво — спільна з ким-небудь діяльність, спільна праця для досягнення мети.
- Угода — дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
- Суть сельскохозяйственного производства
- Суть «соціального ринкового господарства» ( В.Ойкен,А. Мюллер-Армак, В.Репке, О. Рюстов)
- Суть та види ризиків платіжних систем
- Суть та види ф’ючерсних контрактів
- Суть та завдання прокурорського нагляду в Україні
- Суть та значення антикризової політики
- Суть та мотивація міжнародного бізнесу
- Суть полiтичноi культури типи полiтичних культур
- Суть политики доходов населения и ее последствия
- Суть понятия "организация"
- Суть права
- Суть презентации бизнес-плана и ее целевая аудитория
- Суть, причины и виды инфляции
- Суть , причины и виды инфляции. Классификация налогов и их назначение