Суть та значення антикризової політики

Вступ

1. Суть та значення антикризової політики……………………….3
2. Аналіз антикризової ситуації в Україні…………………………15
3. Шляхи подолання та вдосконалення антикризового регулювання...22

Висновок

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Історія соціально-економічного розвитку країн світу, у тому числі найбільших, свідчить про те, що їм доводилося переживати глибокі спади виробництва, фінансові потрясіння, масове безробіття, гострі соціальні і політичні конфлікти.

Одні країни тяжко і з значними витратами долали труднощі, викликані, перш за все, кризою економіки, інші досить успішно справлялися з економічними і соціальними потрясіннями і в досить короткі терміни виводили свої економічні і соціальні системи з гострих кризисних станів.

Досягнення  стійкого економічного зростання і забезпечення добробуту населення багато в чому визначається фінансово-економічним положенням підприємств різних галузей, тими можливостями розвитку, які вони мають в своєму розпорядженні в умовах господарювання.

Вибір теми самостійної роботи досвід, методи і форми виходу з надзвичайної, кризисної ситуації, знайдені правлячими колами цих країн, можуть бути вельми корисний для української економіки.

Вивченню проблем  антикризової політики присвячено багато робіт родоначальників теорії управління кризисними процесами і сучасних дослідників. Дослідженню класифікації кризисних явищ і проблемам формування комплексних систем антикризової політики присвячені роботи Г.Б.Юна, А.Д. Чернявського, Е.А.Уткина, Н.Н. Тактарова, М.Л. Хараєва, Г.Ю. Шатського, Р.А. Шмакова та інші.

1. Суть та значення антикризової політики

Антикризову економічну політику держави можна визначити як комплекс заходів організаційно-правового, інституціонального, економічного характеру впливу, спрямованих на регулювання коливань економічної активності у суспільстві в періоди передкризового стану, стабілізацію та згладжування негативного впливу кризи, зменшення її руйнівних наслідків, а також вжиття превентивних заходів у періоди економічного зростання з метою запобігання перегріву економіки [3, С. 60].

Ефективною  антикризова економічна політика держави  буде лише тому разі, якщо проводитиметься  протягом усього економічного циклу  з метою профілактики та попередження кризових явищ в економіці. Послідовність  реалізації антикризової економічної політики держави можна поділити на декілька етапів (рис. 1).  

Рис. 1. Етапи реалізації антикризової економічної політики держави 

Нехтування попереджувальною антикризовою економічною політикою призводить до глибоких та затяжних економічних криз, складного та довготривалого виходу із них.

Основні напрями антикризової економічної політики держави наведені на рисунку 2. 

Рис. 2. Напрями антикризової економічної політики держави 

Антикризова політика повинна здійснюватися шляхом узгодження усіх складових економічної політики держави. Ефективна реалізація антикризових заходів у бюджетній політиці неможлива без злагодженого їх здійснення у грошово-кредитній політиці. Податкова політика безпосередньо впливає на обсяги доходівдержавного бюджету. У свою чергу, бюджетні видатки необхідно враховувати у процесі вдосконалення оподаткування. В умовах кризи постає досить складнезавдання: збільшення видатків для підтримки найуразливіших верств населення та одночасне зниження податкового навантаження для підтримки суб’єктів господарювання. Не менш важливе значення має узгодження й інших складових економічної політики держави: цінової, інвестиційної, структурної, тощо.

Досить довгий час бюджетно-податкова  політика протиставлялась грошово-кредитній  політиці. Визначення пріоритетності однієї із них залишається предметом наукової дискусії і в сучасній економічній науці. Якщо до настання кризи поширеною була думка про те, що бюджетно-податкова політика є менш дієвою, ніж грошово-кредитна, то сьогодні більшість вчених, у тому числі Р. Солоу та Дж. Стігліц, приходять до висновків, що бюджетно-податкова політика теж відіграє важливу роль [4, С.51]. Іншим питанням є проблема узгодженості (координації) бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики, оскільки кожна з них має власні специфічні завдання.

Їхній взаємовплив може мати як позитивні, так і негативні наслідки. На думку українських вчених, позитивний вплив бюджетно-податкової політики на грошово-кредитний ринок і цінову стабільність у довгостроковому періоді забезпечується завдяки реалізації розсудливої, заснованої на фіскальних правилах політики державних доходів і витрат. А негативний вплив можливий при надмірному зростанні державних витрат і нарощуванні внутрішнього і зовнішнього державного боргу та, як наслідок, підвищенні вразливості фінансової системи [5, С.294].

Деякі країни з метою зниження рівня державної заборгованості сьогодні вдаються до проведення бюджетної  консолідації, що передбачає скорочення поточних видатків та / або підвищення податків. Разом з тим, при наявності тенденції до зниження доходів така бюджетно-податкова політика може призвести до ще більшого їх скорочення, у разі відсутності відповідних стимулів грошово-кредитної політики (зниження процентних ставок, валютного курсу), які в сьогоднішніх умовах можуть дозволити собі не всі країни. Тому прийняттю антикризових заходів має передувати прогнозування усіх можливих наслідків їх реалізації з урахуванням економічних умов та  можливостей країни.

Державний бюджет є важливим інструментом реалізації антикризової політики держави, що проводиться з метою виведення економіки з кризового стану та попередження перегріву економіки. Даний напрям антикризової політики передбачає використання відповідних заходів бюджетно-податкової політики (рис.3). 

Рис. 3. Антикризові  заходи фіскальної політики держави 

Під час економічного спаду зростання бюджетних витрат та автоматичне зниження податкових надходжень призводить до зростання  дефіциту бюджету, завдяки збільшенню скупного попиту стимулюється виробництво. У період економічного зростання даний механізм діє у зворотному напрямку. Зменшення бюджетного дефіциту та формування його надлишку стримує інфляцію.

Система вбудованих стабілізаторів, завдяки вилученню з ринку частини ефективного попиту під час буму та перенесенню його на стадію спаду, зменшує амплітуду циклічних коливань, але не в змозі забезпечити перехід від рівня депресії до справжнього відновлення, росту доходів та зайнятості (табл. 1.). 

Таблиця 1. Вплив автоматичних стабілізаторів на коливання ділової активності

Джерело: [6]. 

Недоліком використання тільки автоматичних стабілізаторів є  те, що вони частково згладжують коливання  ділового циклу, але усунути більшість  диспропорцій та забезпечити повну  стабілізацію економіки не можуть.

Застосування  стимулюючих та підтримуючих антикризових заходів фіскальної політики є досить ризиковим, та можливе лише за наявності резервів, накопичених у роки економічного підйому, низького рівня дефіциту, або можливості швидкої мобілізації ресурсів на його покриття. Тому такі заходи мають доповнюватися компенсаторними антикризовими заходами фіскальної політики.

Передумовою ефективності стимулюючих та підтримуючих антикризових заходів є завчасне їх планування з урахуванням часового лагу та особливостей економічного розвитку кожної окремо взятої країни (табл. 2).  

Таблиця 2. Класифікація антикризових заходів дискреційної фіскальної політики

Джерело: [6, С.391]; [7, С.25 – 26]; [8, С.15]; [9, C.25]. 

Аналіз антикризових заходів більшості країн світу  у 2008 – 2009 рр. свідчить про те, що пріоритет  надавався заходам, спрямованим на уповільнення економічної рецесії, та стимулюванню існуючого, хоча й обмеженого економічного росту. На фоні глобальної кризи ризики зростання бюджетного дефіциту за рахунок збільшення державного боргу, втрати інвестиційної привабливості держави в цілому, можливих санкцій до країн ЄС, внаслідок перевищення безпечних рівнів бюджетного дефіциту, уряди країн вважали менш суттєвими [10, С.22]. 

Внаслідок світової фінансової кризи у всіх, без виключення, країн мало місце різке зростання бюджетних дефіцитів (рис. 4). 

Рис.4 Динаміка зміни обсягів бюджетних дефіцитів  країн з ринковою економікою та країн  з ринком, що формується, у % від ВВП 

Зростання дефіцитів  відповідно сприяло зростанню існуючих у більшості країн боргів. Борг сектору державного управління у  країнах Групи 20-ти з розвиненою економікою зріс з 78 % від ВВП у 2007 році до 97 % від ВВП у 2009 році, за прогнозами в 2015 році зросте до 115 % від ВВП (рис.5).

Рис. 5 Динаміка зміни обсягів державних боргів країн з ринковою економікою та країн  з ринком, що формується, у % від ВВП 

Але не можна  зводити причини високих боргів тільки до наслідків фінансової кризи. Таке зростання є не стільки наслідком  реалізації державних антикризових заходів, скільки слабкою бюджетно-податковою політикою у попередні роки. Державні борги зростали не тільки у важкі часи,  у більш сприятливі періоди їх теж не поспішали погашати. В середині 2000-х років реакцією деяких країн на динамічне економічне зростання та збільшення обсягів податкових надходжень було зниження податків та зростання видатків на заробітну плату, трансфертні платежі, включаючи пенсії. Зниження ділової активності під час кризи спричинило значне зниження доходів, при цьому більшість країн також збільшили видатки на підтримку своїх економік, зросли бюджетні дефіцити (додаток 1). 

Заходи антикризової бюджетно-податкової політики у середньо- та довгостроковому  періоді.

У середньо- та довгостроковому періоді високий  рівень боргу підвищує ризики платоспроможності  та вартості запозичень для суверенних позичальників, обмежує простір  використання бюджетно-податкової політики як антициклічного інструменту у випадку настання кризи (здатність приймати додаткові боргові зобов’язання). Крім того, високі процентні ставки внаслідок значного обсягу боргу негативно впливають на зростання обсягів виробництва та продуктивності. Тому пов’язані з кризою заходи бюджетно-податкового стимулювання необхідно застосовувати тільки у короткостроковому періоді. Після досягнення стійкої активності економічних суб’єктів та економічного росту пріоритетними заходами є сприяння гнучкості бюджету та забезпечення тенденції зниження боргу.

На стадії економічного підйому доцільною стає політика консолідації бюджету, що полягає у  стримуванні видатків та збільшенні надходжень. Країни, що розвиваються, мають  більш широкі можливості для підвищення доходів як за рахунок удосконалення податкових інструментів, так і шляхом зміцнення механізму стягнення податків. Разом з тим, спроможність країн, що розвиваються, отримувати доходи обмежена значними обсягами тіньової економіки та їх податкова база є більш мінливою, ніж у країнах з розвиненою економікою. Саме на стадії економічного підйому головним завданням держави є створення резервів, які стануть буфером при настанні кризи у майбутньому.  

2. Аналіз антикризової ситуації в Україні

        Враховуючи загрозливі тенденції у банківському секторі та реальному секторі економіки, зумовлені світовою фінансовою кризою, РНБОУ окреслила основні напрямки антикризової політики та визначила низку комплексних заходів, реалізація яких була покладена на уряд , НБУ, СБУ та Генеральну прокуратуру.

Зокрема, РНБОУ  запропонувала уряду створити Стабілізаційний  фонд та визначити основні напрями  його наповнення та використання; передбачити бездефіцитність бюджету на 2012 рік, скорочення видатків на утримання державних органів управління щонайменше на 20 %; тимчасово запровадити додаткові обмеження на імпорт; забезпечити протягом місяця повернення з Державного бюджету України платникам податку на додану вартість заявлених до відшкодування сум податку, що підтверджені перевірками та наявністю повернутої у 60-денний строк валютної виручки за експорт товарів і послуг, запровадження спрощеного механізму відшкодування податку на додану вартість експортерам за умови надходження валютної виручки; вжити заходів щодо невідкладного скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення тощо.

НБУ було запропоновано  реалізувати низку заходів антикризового  характеру в сфері банківського нагляду та грошово-кредитної політики, зокрема: збільшити з 1 квітня 2011 року нормативи резервування за кредитними операціями по кредитах, інформацію щодо яких не внесено до кредитних історій; розробити механізми обмеження верхньої межі ставки залучення банківськими установами на внутрішньому ринку депозитів фізичних осіб; посилити вимоги щодо прозорості корпоративного управління банками, зокрема визначення реальних власників банків та їх відповідальність за підтримання фінансової стабільності банків; не допускати дострокового погашення позик, отриманих резидентами України за кордоном; запровадити норматив резервування для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків у розмірі 100 % від обсягу наданих кредитів на споживчі потреби тощо.

Загалом заходи антикризового спрямування, які  здійснювалися в Україні з вересня 2010 р., можна поділити на:

• заходи з фінансової стабілізації (регулювання фінансового сектора, підтримка банківського сектора, валютне регулювання, покращення структури платіжного балансу);
• заходи макроекономічного регулювання (вплив на реальний сектор економіки, захист та стимулювання національного виробника, підтримка внутрішнього попиту);
• заходи соціальної політики (соціальний захист населення, стримування безробіття).

У сфері заходів  з фінансової стабілізації антикризові  заходи держави були спрямовані, в першу чергу, на врегулювання проблемних питань в банківському секторі, який суттєво постраждав від кризи ліквідності, що спостерігалась на світових фінансових ринках.

До найбільш вагомих заходів, передбачених документом, слід віднести ті, які спрямовані на зниження собівартості вітчизняної металургійної продукції, зокрема:

• зниження цін на електроенергію та залізничні тарифи;
• скасування 12- % націнки на газ, який купують виробники металу;
• 5-денне повернення ПДВ на експорт і відстрочка платежів по податку на прибуток;
• надання підприємствам ГМК кредитів за мінімальними ставками;
• звільнення від ввізного мита обладнання для проектів комплексної модернізації і енергозаощадження;
• запровадження державного регулювання відпускних

В Україні чітко  сформувався комплекс викликів, пов’язаних із:

• глибокою депресією основних секторів економіки, викликаною насамперед різким звуженням зовнішніх ринків збуту;
• втратою стабільності банківської системи через наростання кризи ліквідності в умовах відсутності дієвої політики підтримання останньої;
• нестабільністю курсу гривні у зв’язку з дисбалансом попиту та пропозиції на валютному ринку та високим рівнем девальваційних очікувань економічних суб’єктів;
• утрудненням фінансування бюджетних видатків через значно більше, ніж прогнозоване, падіння макроекономічних показників;
• перманентною втратою дієвості політики держави через глибоку політичну кризу та розбалансування діяльності гілок законодавчої, виконавчої та монетарної (Національний банк) влад;
• помітною делегітимізацією політики держави через невпинне погіршення якості життя та зростання на цьому підґрунті соціальної напруженості.

В найближчі місяці слід очікувати поширення негативного впливу зазначених кризових явищ. Зокрема, це робить реальними ризики:

• зниження зайнятості та доходів значної частини працюючих;
• формування касового розриву у фінансуванні Державного бюджету та Пенсійного Фонду;
• блокування значної частини безготівкового грошового обороту через банківську кризу;
• подальшого швидкого зниження обмінного курсу гривні через незбалансоване зростання попиту на іноземну валюту;
• наростання кризи державного управління, що матиме вияв насамперед у зниженні дієвості фіскальної системи, посиленні відцентрових тенденцій у відносинах з регіонами, розвитку «альтернативного» грошового обігу (іноземної валюти, грошових сурогатів, бартеру);
• різкої активізації спекулятивних атак на знецінені активи підприємств.

Кризові прояви перешкоджатимуть подоланню нагромаджених  в Україні структурних диспропорцій, які є головною причиною надмірних глибини та багатовимірності кризових явищ в Україні. Наслідком може стати десинхронізація кризи в Україні із світовою та втягнення України в тривалий період економічної стагнації з поетапною втратою економічного, а ймовірно - і політичного суверенітету. Усвідомлення загрозливості таких ризиків робить вироблення та реалізацію адекватної політики щодо протидії кризі першочерговим завданням забезпечення національної безпеки держави.

Визначаючи  пріоритети та інструменти антикризової політики, украй важливо розрізняти першочергові («пожежні») та системні (середньострокові) заходи. Вжиття перших є терміново необхідним для запобігання неконтрольованого розвитку ситуації в економіці та соціальній сфері.

 Відтак вони мають  цільовим чином спрямовуватися  на основні кризові виклики – „генератори” ймовірних ризиків, для недопущення їхнього розкриття. Водночас, з огляду на показане вище структурне підґрунтя кризових явищ в Україні, на жаль, немає підстав розраховувати на коректну адаптацію економічної системи (та економічних суб’єктів) до кризових викликів та здійснення «автономного» оздоровлення економіки, притаманного традиційним механізмам циклічності ринкової економіки. Отже, антикризові дії мають водночас формувати необхідні структурні зрушення, які створюватимуть адаптаційне середовище та дозволять вже найближчим часом генерувати іманентні національній економіці підвалини економічного зростання на основі національних конкурентних переваг. Це свідчить про важливість коректного вибору першочергових заходів та узгодження їх із середньостроковою антикризовою політикою.

Зараз для країни такими пріоритетними проектами є:

• підвищення ефективності ресурсовикористання, зокрема – зменшення енергоємності виробництва та побуту;
• збільшення обсягів виробництва сільгосппродукції та підвищення продуктивності галузі;
• створення та реконструкція транспортної, комунікаційної, комунальної, соціальної інфраструктур (в рамках підготовки до «Євро-2012»).

Цілком очевидно, що за поточних умов досягнення курсової стабільності за допомогою суто інтервенційних заходів практично неможливо. Відтак, хоча перехід до гнучкого курсу є однією з основних умов надання Україні стабілізаційного кредиту МВФ, проте застосування комплексу заходів щодо стримування надмірних курсових коливань є допустимим і застосовується практично усіма центральними банками зарубіжних країн. Валютна стабілізація сприятиме недопущенню інфляційно-девальваційної спіралі, створить основу для врегулювання заборгованості по валютних кредитах у банківському секторі, слугуватиме чітким і зрозумілим орієнтиром для населення і бізнес-структур, надасть економіці час для пристосування до нової системи цін на основі досягнутих курсових значень, поліпшить середовище для інвестицій. Отже, доцільним є проведення додаткових консультації з МВФ щодо врахування вищезазначеного та внесення відповідних змін до умов Меморандуму.

Стабілізація  курсової динаміки в 2012 році неможлива без збалансування валютного сегмента фінансового ринку у спосіб ужорсточення монетарної політики НБУ шляхом:

• посилення контролю над валютними і фінансовими потоками через кордони України у спосіб:
• подальшого ужорсточення норм контролю за вивозом капіталу,
• розгляду можливості запровадження оподаткування спекулятивного капіталу («податку Тобіна») у формі 15 % оподаткування капіталу, що виводиться з країни менш ніж через рік після його введення ;
• активнішого проведення операцій НБУ на відкритому ринку (РЕПО);
• посилення норм пруденційного нагляду і контролю за збалансованістю термінової і валютної структури банківських активів і пасивів;
• запровадження нормативу обов’язкового продажу частини експортної виручки з подальшим наданням НБУ законодавчої можливості використовувати його в кризових умовах;
• оприлюднення і чіткого дотримання тактики валютних інтервенцій для стабілізації ситуації на валютному ринку і гасіння девальваційних очікувань;
• здійснення, з метою уникнення надмірних шокових сплесків попиту на валюту, позаринкового цільового продажу валюти з резервів та за офіційним курсом НБУ: «Нафтогазу України» - для оплати передбачених контрактами обсягів імпорту газу; комерційним банкам – для сплати зовнішніх зобов’язань, набутих не пізніше 1 вересня 2008 р.;
• розробки механізмів вирішення проблеми валютної заборгованості населення (у т.ч. розгляду можливості відкриття фізичними особами депозитних рахунків для купівлі безготівкової валюти для наступних розрахунків по валютних кредитах), що дозволило б зупинити наростання панічних очікувань та відплив валюти з банківської системи.

3. Шляхи подолання та вдосконалення антикризового регулювання

Багатовимірність  та значна глибина кризових проявів  в Україні доводять неможливість досягнення більш-менш тривкого ефекту лише за рахунок заходів стабілізації, які здійснюються у вузьких монетарній, валютно-курсовій чи фіскальній сферах. Без відновлення позитивної динаміки економічної активності заходи макрофінансової стабілізації спроможні втягнути економіку у колаптичне самовідтворення економічного спаду. Відтак антикризова політика повинна будуватися за принципом не «стабілізація, потім – зростання», а «стабілізація - через зростання». Отже, вже серед першочергових заходів мають міститися кроки, спрямовані на створення підґрунтя економічного пожвавлення за двома основними напрямами:

• Динаміка та структура внутрішнього попиту формуються під впливом значного числа чинників, еволюція багатьох з яких має значні часові лаги. Між тим, існує низка напрямків, за якими можливо досягти швидкого позитивного ефекту розкриття потенціалу внутрішнього ринку для економічного зростання:

а) Необхідно  уникнути зменшення видаткової частини  Державного бюджету, в тому числі  – шляхом збільшення, в помірних межах, його дефіциту. Пріоритети бюджетного фінансування за таких умов було наведено вище.

б) Слід вжити  заходів щодо розбудови внутрішнього ринку з метою якнайповнішого та якнайшвидшого доведення стимулюючого ефекту внутрішнього попиту безпосередньо до виробника. Зменшення трансакційних витрат учасників ринку може дещо компенсувати утруднення кредитного забезпечення діяльності останніх.

Для цього необхідно:

• надавати правову та інформаційну підтримку збутовій діяльності вітчизняних товаровиробників шляхом удосконалення системи інформування реальних та потенційних покупців і продавців щодо кількісних та цінових пропозицій, забезпечення зручного доступу до такої інформації та достатнього рівня її достовірності;
• забезпечити пріоритетний розвиток мережі засобів прямих поставок сільськогосподарської та продовольчої продукції споживачеві (зокрема, шляхом поширення досвіду проведення продовольчих ярмарків, розвитку мережі сільськогосподарських ринків та контролю за порядком на них, відновлення мережі плодоовочевої торгівлі тощо);
• поширити практику створення муніципальних торговельних закладів з метою забезпечення рівномірності охоплення населення торговельною мережею, створити необхідні умови для відновлення споживчої кооперації членів територіальних громад;
• конкретизувати програми стимулювання залучення малого бізнесу у легальну зовнішньоекономічну діяльність з урахуванням регіональних особливостей транскордонного співробітництва та структури товарних ринків у відповідних регіонах.