Суть та функції грошей. 2

 

 

Гроші

 

1.1. Походження грошей

Гроші – це одне з найвеличніших  досягнень людства.Їх виникнення пов”язане  з 7-8 тис. до н.е., коли у древніх племен з”явились залишки якихось продуктів, які можна було б обміняти на інші такі ж продукти в яких була потреба. Історично як засіб полегшення обміну використовувались каміння, худоба, шматки металів чи інші предмети, які отримали загальне визнання у продавців та покупців як засіб обміну. Тобто все, що визнавало суспільство в якості обігу, - це і були гроші.

Існування грошей таке ж давне, як існування самої людської цивілізації. Зокрема, монети із неблагородних металів стали використовуватись в обігу у міру того, як росла вартість золота. Згодом з”явились повноцінні гроші, виготовлені з паперу.

Уперше паперові гроші винайшли китайці. Їх почали друкувати у 812 році н.е. У XV - XVIII ст. гроші, виготовлені з паперу, появились у Європі і так широко розповсюдились і прижились, що стали основним замінником повноцінних грошей.

На протязі століть гроші, як і погляди на них, змінювались, і навіть у наш час їх стан не можна вважати завершеним.

Економічна сутність, закономірності виникнення та розвитку грошей взаємопов”язані  і взаємозумовлені.

В економічній науці традиційно виділяються дві основні концепції  походження грошей:

1)раціоналістична;

2)еволюційна.

Раціоналістична концепція виходить з того, що гроші виникли як результат  певної раціональної угоди між людьми, через необхідність виділення спеціального інструмента для обслуговування сфери товарного обігу і підвищення ефективності її функціонування. Конкретна грошова форма виникає тоді, коли люди усвідомлюють її необхідність і організаційно забезпечують її впровадження у господарський оборот. Прихильником цієї концепції був Арістотель. Еволюційна концепція підкреслює об”єктивний характер виникнення грошей, які виділяються із загальної товарної маси, оскільки вони найбільш придатні для виконання функціональної ролі грошового товару. Виділяється загальна маса окремих товарів, які і стають грошима в межах певної суспільної форми товарного виробництва й обігу. Прихильник еволюційної концепції - А.Сміт.

Вирішення питання про походження грошей зводиться фактично до вивчення різними теоретичними школами процесу  розвитку обміну та торгівлі.

Найпростішою формою обміну з економічної  точки зору є бартер. Бартер – безпосередній обмін одного товару на інший, чи однієї послуги на іншу.

На цьому процесс грошового  розвитку не закінчився. Потрібен був  такий товар-еквівалент, який б забезпечував функціонування національних і міжнародних  обмінів. Роль такого еквівалента, який став грошима, закріпилась за золотом і сріблом . Така система, в який роль загального еквівалента відіграє золото і срібло називається біметалічною.

На початку XIX ст. в Великобританій, Голландії і Німеччині існувала монометалічна (золотогрошова система), в якій роль загального еквівалента відігравало золото. Така грошова система проіснувала відносно недовго. Вже починаючи з часу Першої світової війни золото почало витіснятись спочатку з внутрішнього, а пізніше з міжнародного обігу. Почався процес так званої демонетизації, що власне і означає припинення виконання золотом ролі грошей.

Епоху товарних грошей змінила епоха  паперових грошей. Вони виявились  дуже зручним загальним еквівалентом, який мав значні переваги порівняно  з попередніми. Сучасні паперові гроші не є повноцінними, як золото, вони мають зміст тільки тоді, коли виконують певні функції.

1.2. Суть та функції грошей

Для того, щоб краще зрозуміти  суть грошей, потрібно уяснити їхню роль. У зв”язку з цим прийнято вважати, що найкраще економічна суть грошей проявляється в їх функціях.

Традиційно в економічній науці  виділяють п”ять основних функцій  грошей:

1) міра вартості;

2) засіб обігу;

3) засіб платежу;

4) засіб нагромадження;

5) світові гроші.

Цих п”ять функцій грошей у  їх системній єдності становлять реальне функціонування грошової маси.

Функція грошей як міри вартості проявляється через вимір грошової вартості (ціни) товарів. Без кількісної визначеності вартості в ціні товару неможливе  ринкове господарство й еквівалентний товарний зв”язок між товаровиробниками.

Для забезпечення виконання грошима  функції міри вартості держава у  законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, встановлюючи певну  грошову одиницю розрахунків  – національну валюту. Масштаб  цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грішми функції міри вартості.

Гроші як засіб обігу. У цій функції  гроші відіграють роль тимчасового  посередника при обміні товарів. У сфері товарного обігу при  купівлі-продажу товарів гроші (готівкою або на банківському

рахунку) обов”язково повинні бути в наявності. Функцію засобу обігу виконують реальні гроші.

Акт реалізації товару на ринку або  акт перетворення товару в гроші  – центральний, найважливіший у  ринковому господарстві. Процес товарно-грошового  обміну здійснюється за формулою: Т1 – Г – Т2; де Т1 – Г -продаж товару; Г – Т2 -купівля іншого товару на гроші. Ця формула відображає ту реальність товарного обміну, що в умовах ринкових відносин гроші важливіші, ніж товар. У краще становище потрапляє той господарський суб”єкт, хто має гроші (покупець), а не той, хто має товар (продавець).

Ці дві основні функції найбільше  зумовлюють сутність грошей. Функція  грошей як засобу обігу доповнює функцію  грошей як міри вартості, а ідельна  міра вартості перетворюється у господарському обороті в реальний засіб обігу.

Функція грошей як засобу платежу  відображає особливості кредитного господарства, тобто реалії купівлі-продажу  товарів у кредит з відстрочкою  оплати (платежу). Тобто, покупці сплачують  гроші за придбані товари лише тоді, коли настає строк платежу.

Функція грошей як засобу нагромадження. У цій функції гроші вилучаються  з товарного обігу і нагромаджуються  на банківських рахунках. Такі заощадження  є об”єктивною потребою розвитку ринкового господарства. Банки акумулюють гроші як засіб нагромадження і через позику знаходять їм прибуткове застосування в інших структурних ланках народного господарства.

Світові гроші у функціональному  плані відображають вихід товарно-грошового  обміну за межі національних кордонів. Порівняння купівельної спроможності грошових одиниць різних країн відбувається на міжнародних валютних ринках. При цьому виникає специфічний інструмент міжнародного порівняння національних грошей – валютний курс.

Говорячи про світові гроші  потрібно розглянути поняття “конвертованість” валют. Здатність національної валюти вільно обмінюватись на іноземні валюти у всіх видах грошових операцій по дійсному валютному курсі називається конвертованістю (conversion (англ.) – перетворення).

На даний час повністю конвертованими вважаються лише не більше десяти валют світу, з них п”ять - вільно використовувані: долар США, німецька марка, японська йена, англійський фунт стерлінгів і французький франк. Саме ці валюти виконують функцію світових грошей в повному обсязі, виступаючи в якості міжнародного розрахункового і платіжного засобу в усіх видах операцій. Також цю функцію відіграють наднаціональні грошові одиниці – СДР, ЕКЮ, які використовуються міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Українська гривня поки що не є  конвертованою валютою, це пов”язано з недосконалістю ринкових відносин, недостатнім товарним покриттям гривні та загальною нестабільністю фінансової ситуації в Україні.

Детальний розгляд кожної із виконуваних  грошима функції допоміг визначити  грошову суть. Отже, суть грошей випливає з їх функцій (насамперед – як засобу обміну і засобу платежу). Такий характерний для сучасної економічної науки підхід – виводити суть грошей з їх функцій був визначений англійським економістом Дж. Хіксом, який сказав: “Гроші – це те, що використовується як гроші”.

Зі сказаного ним можна виділити три основні властивості грошей, що розкривають їх суть:

· гроші забезпечують всезагальну  безпосередню обмінюваність. На них  можна придбати будь-який товар;

· гроші виражають мінливу вартість товарів. Через них визначається

ціна товару, а це дає кількісне  порівняння різних за споживчою вартістю товарів;

· гроші виступають матеріалізацією  всезагального робочого часу закладеного  в товарі.

Кожна з вищевказаних функцій має  свою специфіку, але при цьому  діє у взаємозв”язку з іншими функціями, і будь-яке непорозуміння в системі функціонування грошей руйнує їх стійкість та протидіє виконанню законів грошового обігу.

 

Гроші – одне з найдавніших економічних явищ, яке виявляє

найсуттєвіший вплив на усі сторони людського життя. Стародавні римляни

говорили, що „гроші рухають світом”. Існує багато шкіл і течій економічної

науки щодо походження і суті грошей. Вперше наукове дослідження  їх

походження  зроблено А. Смітом. Пізніше велику увагу вивченню цього

питання приділив К. Маркс. Вони дослідили історію закономірності

виникнення  грошей та їх сутність.

В умовах існування  первіснообщинного ладу, більше ніж 1 млн. років,

людство не знало  грошей. Причиною цього був низький  рівень розвитку

економічної системи, відсутність  регулярного обміну. Лише у бронзовому

віці (III-II тис. до н. е.) відбувається відокремлення скотарських племен від

землеробських, виникає постійний  обмін – необхідна умова життя  людей.

Більш стабільним цей обмін  стає після другого великого суспільного  поділу

праці – відокремлення ремесла від сільського господарства (II-I тис. до н. е.).

З цього часу продукти виробляються все частіше спеціально для обміну,

тобто стають товарами. Регулярний обмін веде до поступового виділення  з

усього розмаїття товарного  світу особливого товару, який набуває рис

загального еквіваленту (тобто рівноцінності, загальної обмінюваності). Усі

інші товари виражають  у ньому свою вартість. Це дає  змогу порівнювати їх

між собою.

У стародавніх  греків загальним еквівалентом була худоба (гр. pecus –

худоба), у скандінавських народів – хутро і шкури, на Русі – хутра родини

куниць (куни). У  Стародавній Спарті були в обігу  металеві гроші. З IV-III ст.

до н.е. роль загального еквівалента закріплюється  за сріблом і золотом, і

лише у другій половині ХIX ст. роль грошей монопольно закріпилася за

золотом, що означало встановлення золотого стандарту. Це відбулося

завдяки таким  властивостям золота як однорідність, ковкість, м’якість,

подільність, неокислювальність, висока вартість у малій вазі тощо. Золото і

срібло були повноцінними грошима, оскільки їх номінальна вартість в

основному відповідала  вартості металу, що в них містився.

Отже, гроші – це особливий товар, який служить загальним еквівалентом

при обміні товарів, є для них формою вартості. Гроші  виражають затрати

суспільно необхідної праці і завдяки цьому забезпечується їх обмінюваність

на всі інші товари. Гроші – найрухоміший елемент  власності, оскільки за них

власник може купити будь-яке інше багатство (заводи, фабрики, землю, цінні

папери, золото тощо). За допомогою грошей великі власники добиваються

політичної  влади, впливають на державний апарат. Саме тому тіньові та

мафіозні структури  в Україні зрослися з усіма  ланками державного апарату,

здійснюють  вагомий вплив на прийняття тих  чи інших законів.

Відомо, що гроші з'явилися як загальний еквівалент з моменту, коли

продукти вироблялися  спеціально для обміну, тобто коли вони стають

товарами, а  будь-який товар має дві властивості: споживчу і мінову

вартість. Мінова вартість є формою більш глибокої суті товару – цінності

або вартості товару. На сучасному етапі мінова вартість існує у грошовій

формі, тобто  вартість знаходить свій вираз через  гроші. Перш ніж виникли

гроші, мінова вартість кілька разів змінювала свою форму  – від простої

(випадкової) до розгорнутої і від розгорнутої до загальної.

Проста  форма вартості виникла з того часу, як з'явився обмін

продуктами  у первісному суспільстві. Цей обмін, як вже зазначалося, мав

епізодичний характер. Наприклад, одна община могла обміняти надлишок

дичини на надлишок риби у іншої общини. Такий обмін набирав такого

вигляду: 1 туша тварини = 200 рибин. Ця форма вартості була одночасно і

найбільш простою, оскільки виражала відношення між двома

товаровиробниками, але і випадковою, тому що обмін  не мав регулярного

характеру. Випадковим було і те, які продукти і в якій пропорції

обмінювалися.

 

Розгорнута  форма вартості виникла з розвитком виробництва,

поглибленням  суспільного поділу праці, що супроводжувалося зростанням

його продуктивності і появою додаткового продукту. Першим великим

поділом праці, як вже зазначалося, було відокремлення  скотарських племен

від землеробських. Тому надлишки тварин і продуктів  тваринництва (м'ясо,

вовна тощо) вже  не випадково, а регулярно починають  обмінюватися на

надлишки продукції  землеробства. При цьому тварини при обміні на інші

товари набувають  переважно відносної форми вартості, тобто виражають

свою вартість через споживчу вартість інших товарів, а інші товари (хліб,

овочі тощо) стають еквівалентами – товарами, які  використовуються для

порівняння вартості. Внаслідок регулярного обміну обмінні пропорції

набували більш  стійкого характеру, наближалися до витрат праці. Однак

оскільки товар  безпосередньо обмінювався на товар  і обмін між общинами

(тобто колективний  обмін) з розпадом первісного  ладу поступився місцем

індивідуальному обміну, то останній наштовхнувся на певні  труднощі.

Так, власник  шкури тварини міг придбати зерно  лише у тому випадку,

якщо ця шкура  була потрібна власнику зерна. Тому прямий обмін одного

товару на інший  часто ставав неможливим, вартість кожного товару не

отримувала  кінцевого загальноприйнятого вираження. Для цього необхідним

був товар, який би мав споживчу вартість для всіх членів суспільства.

Така необхідність призвела до появи більш розвинутої форми вартості –

загальної форми вартості. Ця форма вартості виникає з наступним

розвитком виробництва  і обміну, особливо з появою міжнародної  торгівлі і

виділенням  класу купців (третій великий суспільний поділ праці),

розширенням кола продуктів, що обмінювалися. Все це обумовило стихійне

виділення такого товару, на який могли б обмінюватися усі інші товари. Роль

загального  еквіваленту повсюдно закріплюється  за одним товаром – золотом

(сріблом), який  стає грошима. Так виникає грошова  форма вартості.

Отже, гроші  виникли в результаті розвитку процесу суспільного поділу

праці і еволюції форм вартості, тобто мінової вартості.

У споживчій  вартості грошей проявляється вартість усіх інших товарів, а

витрачена на їх виробництво конкретна праця  є безпосереднім втіленням

абстрактної праці, витраченої на виробництво усіх інших товарів. Крім своєї

звичайної споживчої  вартості грошовий товар набуває  загальної мінової

вартості –  здатності обмінюватися на усі інші товари. Це найважливіша риса

і суть грошей.

Отже, еволюція форм вартості протягом довгого історичного періоду

привела до виникнення грошей – товару особливого роду, що служить

загальним еквівалентом для усіх інших товарів.

Суть грошей розкривається також у виконуваних  ними функціях.

2. Функції  грошей

 

Найзагальнішою  функцією грошей, у якій розкривається їх сутність, є

властивість бути загальним еквівалентом та загальною  формою вартості.

Згідно марксистської  теорії грошей, виділяють такі функції  грошей, як: міра

вартості, засіб обігу, засіб нагромадження (утворення скарбів), засіб

платежу, світові гроші.

Гроші виконують  ці функції по-різному. Так, у першій функції золото

виступає „ідеально”, а в другій – воно може бути заміщене „своїми

представниками” – паперовими знаками, паперовими грошима. В інших

функціях золото виступає як гроші у власному розумінні.

Першою і  найважливішою функцією грошей є міра вартості, тому що

вартість усіх товарів відображається у грошах. Прирівнювання усіх товарів

до золота у  формі ціни дає якісно однаковий  вираз їх вартості і створює

можливість  безпосереднього кількісного виміру товарів. Надаючи форму

ціни іншим  товарам, самі гроші ціни не мають, вони не можуть у самих собі,

у своїй споживчій  вартості виражати свою вартість. Вартість золота як

грошей виражається  у споживній вартості інших товарів.

Вартість товару, виражену в грошах, називають ціною. Ціна товару за

умов рівності попиту і пропозиції залежить, по-перше, від вартості товару,

по-друге, від  вартості золота (грошей). У випадку, коли вартість товару

залишається незмінною, а змінюється вартість золота (грошей), ціни товарів

змінюються  обернено пропорційно до вартості грошей – чим більша вартість

золота, тим  менше ціна товару, і навпаки. У  цій своїй функції гроші

утворюють масштаб  цін, тобто грошову одиницю, що містить  певну вагову

кількість золота (срібла) і служить для виміру цін різних товарів.

Процес, функціонування грошей як міри вартості нерозривно пов'язаний

з процесом обміну товарів, в якому гроші виконують  функцію засобу обігу.

Цю функцію  можуть виконувати лише реальні гроші (золото, срібло або їх

замінники – паперові гроші). З появою грошей відбувається перехід від

безпосереднього обміну товару на товар (Т = Т) до більш  досконалої форми з

допомогою грошей Т – Г – Т, яка, по суті, включає  два акти: продаж товару

за гроші (Т  – Г) та купівлю товару за гроші (Г – Т). Як видно, гроші

виконують роль посередника в процесі обміну товарів. Однак, на практиці,

продаж та купівля, будучи єдиним цілим, зовсім не означає  їх нерозривності.

Навпаки, їх самостійність  означає, що купівля не обов'язково слідує за

продажем. Ці дві фази можуть бути розірвані в часі та просторі. Саме тут

міститься можливість криз надвиробництва. Участь грошей в  обміні товарів

перетворює  останні в обіг товарів, поряд  з яким існує обіг грошей. Ці дві

функції – міра вартості і засіб обігу – є основними, а інші – похідними від

них.

Третя функція  грошей– засіб нагромадження або збереження вартості

(утворення  скарбів). Оскільки благородні метали перетворилися в основну

форму багатства, у його спільне вираження, то товар  нерідко продається з

метою заволодіти цим багатством. Так гроші випадали із сфери обігу і

перетворювалися у скарб. Таке накопичення грошей здійснювалося і для

того, щоб застрахувати себе від випадковостей ринку, а  з появою

лихварського  капіталу воно стає самоціллю.

Розвиток товарного виробництва породив і таку функцію грошей як

засіб платежу, що стало наслідком розвитку кредитних відносин.

Наприклад, для  продовження процесу виробництва  потрібно придбати

сировину і матеріали, але для їх оплати немає грошей. Власник сировини і

матеріалів може продати їх з відстрочкою платежу, тобто в кредит. Так один

товаровиробник стає кредитором, а інший – боржником. Отримуючи

потрібний товар, боржник  дає своєму кредитору письмовий  борговий кредит.

Коли настає строк, боржник  виплачує визначену суму грошей, а кредитор

повертає йому вексель. Так  з’явилися кредитні гроші (векселі, чеки тощо),

які поряд з паперовими грошима обслуговують процес обігу  товарів і послуг.

Вексель (нім. wechsel – зміна, обмін, розмін) – цінний папір і вид

кредитних грошей, який засвідчує грошове боргове зобов’язання

векселедавця сплатити у  встановлений строк і в певному  порядку визначену

суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі бувають прості і

перехідні. Простий вексель  – боргове зобов’язання, видане боржником

кредитору. Перехідний виступає кредитором і є його письмовим наказом про

сплату у зазначений час  вказаного у векселі боргу. Кредитор може

використати вексель, виданий  йому боржником, замість грошей для

розрахунку за товар, придбаний  у третьої особи. У даному випадку  на векселі

робиться перевідний запис на користь цієї третьої особи, яка, ставши

власником векселя, може, у  свою чергу, використати його замінником

дійсних грошей при купівлі  товару у четвертої особи тощо. У цьому випадку

збільшується кількість  перевідних записів на векселі і кожний, хто його

поставив, гарантує його оплату. Чим більше таких записів на векселі, тим він

надійніший і викликає все більшу довіру. Отже, вексель, будучи знаряддям

кредиту, набуває  певної форми грошей, породженої кредитом – кредитних

або торгових грошей.

На ґрунті вексельногообігу виникла більш розвинена і досконала форма

кредитних грошей – банкноти. Це векселі банків (банківські білети), які

сплачуються грошима  при першій вимозі, чим і відрізняються  від векселів.

Банкноти випускалися в обіг в обмін на приватні векселі комерсантів. Ця

форма кредитних  грошей одержала широке розповсюдження, вексельний

обіг все  більше і більше став замінюватися банкнотами. Згодом банкноти

стали пануючою формою грошових знаків, тобто паперовими грошима. Для

їх виготовлення використовують спеціальні сорти паперу і особливі способи

друку. З розвитком  електронно-обчислювальної техніки  банкноти нових

зразків отримують  спеціальні електронні мітки, які унеможливлюють їх

підробку. Банкноти повинні бути забезпечені золотим запасом,

дорогоцінними металами, іноземною валютою. Є два  основних види банкнот:

класичні і  сучасні. Класичні – це векселі банкіра, за якими він зобов’язується

виплатити пред’явникові  вказану на них грошову суму. Їх ще називають

розмінними. Сучасні банкноти не обмінюються на золото, а внаслідок

одержавлення  центральних емісійних банків вони фактично стали

паперовими  грошима. Надзвичайне розповсюдження в ринковій економіці

одержали чеки – ще одна форма кредитних грошей.

Історично кредитні гроші виникають на базі металевих (золотих) грошей

і виступають як знак (представник) золота і знак кредиту. Вони стали

додатковим  елементом у платіжно-розрахунковому механізмі ринкової

економіки періоду  вільної конкуренції, основу якого  складають повноцінні

(золоті і срібні) гроші. Про наступну еволюцію грошового обігу йтиметься

нижче.

Розширення  міжнародних економічних зв'язків, насамперед світової

торгівлі, сприяло  появі ще однієї функції грошей – світові гроші. Спочатку

цю функцію  виконували лише повноцінні (золоті) гроші. У цій функції

золото має  постійне призначення: 1) як загальний  міжнародний платіжний

засіб; 2) як загальний  купівельний засіб; 3) як загальне втілення суспільного

багатства. На світовій арені гроші скидали з себе „національні мундири”

(переставали бути доларами, фунтами, марками тощо) і виступали просто як

золото.

Демонетизація золота (процес втрати ним грошових функцій) призвела

до того, що воно поступово  перестало виконувати роль світових грошей. Як

міжнародний платіжний і  купівельний засіб сьогодні використовуються

національні валюти (грошові  знаки) окремих країн. Крім того, з'явилися

принципово нові світові  гроші – так звані спеціальні права запозичення (СПЗ,

СДР) (англ. Special Drowing Rights, SDR). Це своєрідний прототип

міжнародних кредитних грошей, що використовуються для безготівкових

міжнародних розрахунків  шляхом записів на спеціальних рахунках країн-

членів Міжнародного Валютного Фонду (МВФ). До 2001 року також

існувала спеціальна розрахункова одиниця країн Європейського Союзу –

ЕКЮ (European Currency Unit). Сферою її використання були взаємні

розрахунки  країн-учасників спільноти на рівні  їх центральних банків.

З 1 січня 1999 року більшість країн союзу перейшли на євро. Готівкові євро

з'явилися у 2002 році.

З появою паперових грошей їх функції значно звузилися. Спочатку вони

виконували  лише дві функції – засобу обігу  і засобу платежу.

З демонетизацією золота ці функції дещо змінилися. В  економічній науці

нема повної одностайності в питанні, які  ж функції виконують сучасні  гроші.

Найчастіше виділяють такі: засіб обігу, міра вартості (при ототожненні

вартості і  ціни), засіб заощадження або збереження вартості (сюди відносять

і сплату боргових зобов'язань).

У сучасних умовах з’явилася така форма грошей як „електронні гроші”.

Науково-технічний розвиток дозволив використовувати комп’ютерну техніку

для заміни грошових знаків (паперових грошей) і створення  своєрідної

системи грошових розрахунків – „електронні гроші”. Грошові рахунки,

записані у  „пам’яті” комп’ютера, здатні виконувати роль замінників

повноцінних і  паперових грошей і здійснювати  їх функції.

Розділ 11. Гроші як економічна категорія . § 1. Розвиток форм вартості та виникнення грошей

На ранніх етапах розвитку людського  суспільства відбувався безпосередній  обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий деякі надлишки продуктів, якими можна було обмінятись. Так з'яви-лася проста, випадкова, або одинична, форма вартості:

х товару А = у товару В.

Товар А відіграє активну роль, виражаючи  свою вартість у то-варі В. Тому перший товар знаходиться у відносній формі вартості. Товар В виконує пасивну роль, оскільки служить вираженню вар-тості першого, протистоїть йому як еквівалент. Тому другий товар перебуває в еквівалентній формі вартості.

Отже, проста, випадкова, або одинична, форма  вартості - це така форма, за якої одному товару, що знаходиться у відносній формі вартості, відповідає інший один товар, що перебуває в екві-валентній формі вартості. Якщо поміняти товари А і В місцями, суть простої форми вартості не зміниться. Зміниться лише роль товарів (товар В знаходитиметься у відносній формі вартості, а то-вар А - в еквівалентній). Відносна вартість (тобто вартість товару, виражена в певній кількості товару-еквівалента) залежить як від вартості товару А, так і від вартості товару В.

Еквівалентна форма вартості має три особливості. Перша особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що споживна вартість товару-еквівалента безпосередньо виражає свою протилежність - вартість. Власна споживна вартість товару-еквівалента не має значення, бо в ній лише виражається вартість іншого товару. Так, при зважуванні предметів люди користуються терезами, на одну шальку яких кладуть предмет, а на іншу - гирі. Метал, з якого вони виготовлені, має ряд фізичних, хімічних та інших властивостей. Проте всі вони при зважуванні не беруться до уваги, крім однієї - метал має вагу.

Друга особливість еквівалентної форми  вартості полягає в тому, що конкретна  праця, втілена в товарі-еквіваленті, виражає свою протилежність -і абстрактну працю, затрачену на виробництво іншого товару. Аналогічно й споживна вартість товару-еквівалента хоч і створена конкретною працею, але віддзеркалює абстрактну працю.

Третя особливість еквівалентної форми  вартості полягає в тому, що приватна праця виробника, який створив товар-еквівалент, є її прямою протилежністю - безпосередньо суспільною працею. В цьо-му випадку, як і в перших двох, конкретна властивість товару-екві-валента відбиває свою протилежність.