Сутність і структура витрат на формування та реалізацію туристичного продукту

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПЛАНУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ТУРИСТИЧНОГО ПРОДУКТУ

1. Сутність і структура витрат на формування та реалізацію туристичного продукту

Сукупність витрат на формування та реалізацію турпродукту, що виражається  в грошовій формі, являє собою  його собівартість. Собівартість охоплює  тільки поточні витрати підприємства. Ще відрізняє її від капітальних  вкладень, спрямованих на формування основних фондів.

Конкретний склад і  структура витрат туроператорів  і турагентів, аналогічно іншим суб'єктам  підприємницької діяльності, регулюються  законодавчими актами та положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. До основних положень бухгалтерського  обліку, за якими визначається собівартість, відносяться: Положення 3 «Звіт про фінансові результати» і Положення 16 «Витрати».

Щодо туристичної діяльності, то собівартість реалізованого турпродукту  складається з виробничої собівартості, нерозподілених постійних витрат і  наднормативних виробничих витрат.

Класифікація витрат за видами діяльності туроператора представлена на рис. 1.1. Як показано на рисунку, у виробничу собівартість турпродукту включаються:

- прямі витрати на закупівлю  туристичних послуг в інших  підприємств і свої витрати  на створення та надання послуг, що можуть бути безпосередньо  віднесені на конкретний об'єкт  витрат;

- прямі витрати на оплату  праці, що включають заробітну  плату й інші виплати працівникам,  зайнятим формуванням турпродукту  та наданням послуг, які можуть  бути віднесені безпосередньо  на конкретний об'єкт витрат;

- інші прямі витрати,  що можуть бути віднесені безпосередньо  на конкретний об'єкт витрат, зокрема,  відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних  і майнових паїв, амортизація  і т.п.;

- загальновиробничі витрати,  що включають оплату праці  управлінського персоналу структурних  підрозділів підприємства, і відрахування  на соціальні заходи, витрати  на відрядження охорону праці,  техніку безпеки, охорону навколишнього  середовища і т.п. Загальновиробничі  витрати поділяються на постійні  та змінні.

Рис. 1.1. Класифікація витрат за видами діяльності туристичного оператора

До постійних відносяться  витрати, пов'язані з управлінням  процесами формування та реалізації турпродукту, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягів діяльності.

Порядок віднесення цих витрат на одиницю турпродукту (послуг) здійснюється шляхом розподілу їх пропорційно  прямим витратам.

До змінних витрат відносяться  витрати з обслуговування та управління підрозділами формування й реалізації турпродукту, і до змінюються прямопропорційно або майже прямопропорційно до зміни  обсягу діяльності. Базою для розподілу  цих витрат виступає обсяг діяльності, рідше - прямі витрати підприємства. Перелік і склад змінних і  постійних загальновиробничих витрат установлюється підприємством самостійно.

Витрати, пов'язані з операційною  діяльністю підприємства, що не включаються  до собівартості реалізованого турпродукту, поділяються на адміністративні  витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

До адміністративних витрат відносяться загальногосподарські витрати, пов'язані з загальним  обслуговуванням та управлінням  підприємством - це витрати на проведення річних зборів і представницькі витрати; витрати на відрядження та утримання  апарату управління підприємства й  іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання й амортизацію  основних фондів та інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання; витрати на зв'язок та амортизацію нематеріальних активів  загальногосподарського значення; витрати  на врегулювання суперечок через  судові органи, на сплату податків, зборів та інших обов'язкових платежів підприємства, крім включених до собівартості реалізованого  турпродукту (послуг); оплата розрахунково-касового обслуговування та інших послуг банків; інші витрати загальногосподарського призначення.

До витрат на збут відносяться  витрати, пов'язані з реалізацією  турпродукту безпосередньо покупцям або через посередників, -це винагорода продавцям турпродукту, витрати  на рекламу і дослідження ринку, на відрядження працівників збуту, на страхування туристів і супровідників  туристичних груп та інші витрати, пов'язані  зі збутому турпродукту та послуг.

До інших операційних  витрат включаються витрати, пов'язані  з конвертацією національної валюти в іноземну при виїзному туризмі  і конвертацією валюти іноземних  туристів у національну валюту; суми безнадійної дебіторської заборгованості і відрахувань у резерв сумнівних  боргів; втрати від зміни курсу  валют при операційній діяльності; визнані штрафи, пені, неустойки; витрати  на виплату матеріальної допомоги, на утримання об'єктів соціального, культурного та побутового призначення  і т.п.; інші витрати на операційну діяльність.

Витрати на операційну діяльність підприємств туристичного бізнесу  групуються також за економічними елементами, які визначаються Положенням бухгалтерського  обліку 16 «Витрати» як сукупність економічно однорідних витрат.

За цією ознакою виділяється  п'ять елементів (рис. 1.2).

До матеріальних витрат підприємств  туристичного бізнесу відноситься  вартість куплених туристичних послуг та інших комплектуючих турпродукт виробів (товарів), палива й енергії, запасних частин і будматеріалів.

До складу елемента «Витрати на оплату праці» включається заробітна, плата за тарифними ставками та окладами, премії і заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та інші витрати на оплату праці.

До елемента «Відрахування на соціальні заходи» відносяться: відрахування на пенсійне забезпечення, а також внески до Фонду обов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань і до Фонду соціального страхування при тимчасовій втраті працездатності.

Елемент «Амортизація» являє собою суму нарахованої амортизації основних фондів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

До складу елемента «Інші  операційні витрати» включаються витрати на відрядження, на послуги зв'язку, на виплату матеріальної допомоги, витрати на оплату розрахунково-касового й іншого банківського обслуговування тощо.

Сукупні витрати підприємств, крім операційних витрат, включають  фінансові витрати і витрати, пов'язані з надзвичайними подіями.

До фінансових витрат відносяться  сплата відсотків за користування кредитами, за випущені підприємством облігації, витрати на фінансову оренду та інші витрати підприємства, пов'язані  із залученням капіталу ззовні; втрати від участі в капіталі асоційованих, дочірніх або спільних підприємств, а також інші фінансові втрати (уцінка та вибуття необоротних активів  і фінансових інвестицій, втрати від  неопераційних курсових різниць  і т.п.). Витрати на операційну та фінансову діяльність - це витрати, пов'язані зі звичайною діяльністю.

Сума витрат від надзвичайних подій зменшується на суму податку  на прибуток, який направлено на покриття збитків від надзвичайних подій, якщо сума прибутку від звичайної  діяльності не менша збитків від  надзвичайних подій.

Основними видами витрат при  формуванні турпродукту є:

- витрати на оплату  послуг інших підприємств туріндустрії;

- витрати на оплату  праці працівників туристичних  підприємств:

- витрати на рекламу;

- витрати, пов'язані з  орендою та амортизацією основних  фондів, насамперед сучасних систем  комп'ютерної техніки.

Витрати з реалізації турпродукту  або послуг посередниками (турагентами) відрізняються від витрат по їхньому  формуванню. Вони розраховуються аналогічно витратам обігу в роздрібній торгівлі і покриваються комісійною винагородою. Витрати з реалізації турпродукту  турагентами практично не містять  матеріальних витрат. Основним видом  витрат цих підприємств є витрати  на оплату праці і відрахування на соціальні заходи.

1.2. Калькуляція собівартості і цін на туристичний продукт

Собівартість продукції  — це виражені в грошовій формі  сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку.

Оскільки туристичний  продукт найчастіше виступає у формі  пакета туристичних послуг, розрахованого на групу туристів, то калькуляція його собівартості має ряд особливостей, пов'язаних з тим, що в туристичну групу входять, крім туристів, особи, що супроводжують цю групу на конкретному маршруті (гід-перекладач, груповод тощо).

З урахуванням осіб супроводу  туристичних груп визначається собівартість усього пакета туристичних послуг на групу туристів і на одного туриста. Ця собівартість включає вартість проживання, харчування, витрати на транспортування (авіа-, залізничний, автобусний квиток), трансфер, страховку, поїздку керівника  групи, витрати на екскурсії, комісійну  винагороду турагентів, митний збір тощо.

Розрахунок собівартості здійснюється спочатку за основною діяльністю, тобто відповідно до пакета послуг на групу туристів у цілому, а  потім визначається собівартість у  розрахунку на одного туриста і встановлюється ціна послуг, передбачених туристичною  путівкою (ваучером).

Для розрахунків ціни (Ц) пакета послуг одного туриста можна  використовувати формулу:

С + П - Зн       РКзб         100 + НДС

Ц = {----------------  х ------}   х --------------           (1.1)

Чтур             100               100

де С - собівартість послуг, включених до турпакета;

П - планова сума прибутку підприємства-туроператора;

Зн - сума знижок, наданих  туристам туроператором;

РКзб - рівень комісійного  збору, % до оптової ціни турпакета;

Чтур - кількість туристів у групі.

Ціни одиничних замовлень  на туристичні подорожі калькулюються  за системою задоволення попиту відповідно до замовлення туриста з урахуванням усіх параметрів якості, термінів виконання та особливостей замовлення.

Головним видом послуг у сфері вітчизняного туризму  поки-що залишається індивідуальний тур, який являє собою конкретно  сформований комплексний туристичний  продукт за туристичною угодою з  клієнтом. Ціна індивідуального турпродукту (надалі — туру) складається з  цін на окремі види послуг і є  змінною величиною. Окремі види туристичних  послуг включаються до вартості пакету та сплачуються туристом відповідно до його звичок і вподобань. Залежно  від умов формування групових (організованих) турів, вони поділяються на «пекідж-тури», «інклюзив-тури», «інсентив-тури», спеціалізовані тури за формою організації подорожі та особливостями маршруту, складом  учасників та рівнем комфортності обслуговування (наприклад, тури класу обслуговування VІР, stор-оvег, СЕТ-тури, фікс-тури та ін.). Суто специфічною та відносно новою формою реалізації рекреаційних послуг, для якої нині притаманні найвищі темпи зростання, є «таймшери».

Ціна турпакету залежить насамперед від виду туру та від  чисельності туристів в групі. Як правило, ціна індивідуального туру є вищою від ціни групового  туру в розрахунку на одного туриста. Чим більша чисельність групи, тим  нижча вартість та ціна туру в розрахунку на одного туриста.

Ціна туру залежить від  вікового складу туристів, оскільки послуги  дітям, школярам, студентам та деяким іншим категоріям туристів надаються  зі знижками. Зі знижками реалізуються також сімейні тури, надаються  корпоративні знижки тощо.

Ціна типового пекідж-туру на стадії планування включає найбільше  компонентів, у тому числі такі основні  її складові:

1. Ціна «нетто», в тому  числі:

1.1. Вартість окремих видів  послуг (транспортні перевезення,  розміщення туристів, харчування, екскурсійне  обслуговування, страхування, оформлення  візи та ін.), що склалася у  конкретних виробників послуг.

1.2. Непрямі податки на  окремі види послуг (універсальні  та специфічні акцизи, місцеві  збори).

2. Дохід (маржа) туристичного  підприємства, який поділяється  на:

2.1. Поточні витрати туристичної  фірми (туроператора) на розробку  туристських маршрутів, екскурсійних  програм, програм обслуговування  туристів у процесі реалізації  туру.

2.2. Прибуток туроператора з урахуванням податкових платежів прибутку.

2.3. Комісійна винагорода на користь турагента та інших посередників, які беруть участь в реалізації туру.

2.4. Сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів та туристських груп.

До ціни «нетто» групового  туру найчастіше відносяться такі складові собівартості туру:

1. Вартість транспортного квитка.

2. Вартість проживання в готелі та інших місцях розміщення.

3. Вартість харчування.

4. Трансфер.

5. Вартість екскурсійного обслуговування.

6. Страхові платежі.

7. Вартість оформлення віз.

До ціни «брутто» включається  вартість послуг туристичних фірм по |просуванню й реалізації туру з  врахуванням витрат, прибутку, податкових платежів, а також суми комерційних  знижок для окремих категорій  туристів.

Таким чином, при встановленні відпускної вартості пакету туристичних  послуг і ціни туру використовуються два варіанти цін:

• Ціна - «нетто», що характеризує «обмежену собівартість» тур-продукту.

•  Ціна - «брутто», тобто  ціна пропозиції турпродукту на ринку.

Ціна - «нетто» відбиває суму цін, розцінок та тарифів на всі види послуг, що надаються туристам, включаючи  податок на додану вартість, готельний  збір, митні збори, страхові платежі. Трансфер, як правило, входить до вартості пакету послуг, бо він від самого початку забезпечу» чітке обслуговування туристів. Для перевезення туристів та їхнього багажу до готелю (трансфер) використовують мікроавтобуси, легкові  автомобілі та інші транспортні засоби.

Для визначення повної собівартості туру до ціни «нетто» додаються витрати  туристичних фірм, пов'язані з  організацією їхньої діяльності До переліку цих витрат входять: заробітна плата  персоналу, амортизація устаткування (комп'ютерної техніки, меблів тощо), утримання примі щень (прибирання, охорона, ремонт, комунальні послуги, витрати  на електроенергію, зв'язок та ін.), витрати  на рекламу, маркетинг, відрядження, представницькі заходи, виробниче навчання та інші адміністративні й загальногосподарські витрати.

Ціна - «брутто» включає повну  собівартість туру, прибуток туроператора, всі види його податкових платежів, комісійну винагороду тур агента та інших посередників, сезонні та інші комерційні знижки для окремих  туристів і туристських груп, суму ПДВ.

Для групового туризму  туристичний продукт переважно  являє собою пакет послуг, розрахованих на групу людей, до якої входять як туристи, так і особи, що їх супроводжують, якщо таке обумовлене туристичною угодою.

Ціна турпакета в розрахунку на одного туриста у цьому разі визначається за формулою:

Ц = [(ΣВі + ΣНі)+ (Вп + П + К + Вчі +ΣЗн(к))х 1,2] / Чт ,    (1.2.)

де Ц   — ціна турпакета  в розрахунку на одного туриста, грн.;

ΣВі — вартість послуг, які входять до пакета, складеного туроператором, грн.;

Σ Ні — непрямі податки на окремі види послуг, грн.;

Вп   - умовно-постійні витрати туроператора, грн.;

П     - прибуток туроператора, грн.;

К  - комісійна винагорода турагенту чи іншому посереднику, який реалізує турпакет (без урахування ПДВ);

Вчі   - вартість послуг осіб, які супроводжують групу  туристів, грн.;

Σ Зн(к) - комерційні знижки для окремих туристів чи туристських і рун;

 Чт    - чисельність  туристів у групі, осіб;

1,2  - коефіцієнт, що враховує  податок на додану вартість  з маржинального доходу.

Усі вартості туру визначаються у національній грошовій, одиниці (грн.), а у рекламних засобах можуть бути перерахованими в інші грошові  одиниці (євро, дол. США). До рекламної  ціни туру, що оголошується на ринку, вони включаються повністю або частково, залежно від виду туру, від величини вартості туру та якісних параметрів запропонованих послуг залежить, наскільки  ціна туру буде конкурентноспроможною.

Комплексна ціна туру має  змінні елементи — так звані прямі  змінні витрати (ціна «нетто») та умовно-постійні витрати туристичної фірми —  складові ціни «брутто». Ряд умовно-постійних  витрат (вартість послуг гіда екскурсовода, перекладача та інших послуг працівників, що супроводжують групу туристів) в розрахунку на одного туриста зменшується (збільшується) по мірі збільшення (зменшення) чисельності туристів у групі  й враховуються у ціні туру як прямі  змінні витрати. Тому при визначенні вартості й ціни турпакета враховують загальний обсяг операцій та су марну  вартість угоди.

У міжнародній практиці використовують такі варіанти:

·    ціна пакета на одного туриста;

·    ціна пакета на групу  туристів;

·    диференційовані  ціни, які встановлюються залежно  від чисельності туристів у групі  та є певним компромісом в угоді  між організаторами туру.

Середня  ціна однієї туродоби визначається як частка від ділення  загального обсягу  доходів від  реалізації турів на кількість наданих  туродіб.    За даними досліджень у вітчизняній практиці найчастіше ціна туру визначається на основі його обмеженої собівартості та нормативної  надбавки («маржі» або «доданого  прибутку»). Доданий прибуток (маржа) встановлюється підприємством у  відсотках до ціни «нетто». Розмір маржі  на вітчизняні туристичні продукти коливається  в межах 15 - 30% від ціни «нетто»  туру й залежить від багатьох факторів, але насамперед від кількості  посередників, що беруть участь в реалізації туру, а тому для здешевлення турів  більшість вітчизняних турфірм  із юридичним статусом малих підприємств  водночас виконують функції туроператорін  і турагентств. Що стосується великих  підприємств (туристичних комплексів, туроператорів, таких як «Укрпрофтур», «Супутник-Україна», «Укрзовніштур», «САМ», «Червона Рута» та ін.), то вони мають  багато дочірніх підприємств і посередників у різних містах України, але водночас вони мають більше можливостей щодо зменшення умовно-постійних витрат та здешевлення турів за рахунок  значного обсягу операцій.

У процесі формування цін  враховують специфічні особливості  калькуляції різних видів турів  та окремих туристичних послуг. За спрямованістю туристських потоків  розрізняють туризм внутрішній —  подорожі громадян у межах власної  країни; закордонний туризм — виїзд  громадян за межі власної країни з  метою відвідання інших країн; іноземний  туризм — прийом і обслуговування іноземців, туристів, що при були з  інших країн. Отже, при внутрішньому та іноземному туризмі «на земне» обслуговування туристів здійснюється у межах однієї країни Туристські подорожі у масштабах регіонів світу  в туристичній термінології визначаються як «міжнародний туризм».

При формуванні цін на вітчизняні, іноземні та закордонні тури механізм ціноутворення набирає певної специфіки. Так, при калькулюванні ціни закордонного туру ціна пакету послуг має валютне вираження, а частина витрат (деякі види страхування, консульський збір, транспортні тарифи — частково) встановлюється у національній валюті. Всі ці витрати зводять за діючим валютним курсом до загальної ціни туру в іноземній валюті, (найчастіше у дол. США), тому що ця ціна оголошується в рекламних та інших інформаційно-довідкових мате ріалах щодо пропонованих до продажу турів із позначкою, що оплат послуг відповідно до чинного законодавства України здійснюється туристами в національній валюті.

Слід відзначити, що на сучасному  етапі при реалізації закордонних  турів через інфляційні процеси, що відбуваються, туристична фірми  може зазнати певних збитків при  одержанні оплати туру в національній валюті, оскільки за час між оплатою  туру споживачем і конвертацією туристичною  фірмою отриманих гривень в іноземну валюту для розрахунку з фірмою, що приймає, може відбутися падіння  курсу гривні.

Такий збиток для української  туристичної фірми найбільш імовірний, коли оплата туру здійснюється за безготівковим  розрахунком через банк, що подовжує термін надходження грошей. Тому тур-оператор до своєї остаточної ціни часто додає  певну валютну надбавку, що у більшості  діючих фірм оцінюється в розмірі  до 5% від ціни пакету послуг.

Отже, при формуванні цін  важливим пунктом контрактної угоди  з іноземними партнерами є умови  розрахунків. При їх обговоренні  узгодити всі деталі: форми і способи  платежів, терміни платежів, підстави платежів тощо.

При калькулюванні цін  на тури здійснюється розрахунок прямих змінних витрат та розподіл непрямих умовно-постійних витрат на  окремі види турів.

Наказом Державного комітету України по туризму № 23 від 6 червня 1999 р. утверджені «Методичні рекомендації щодо обліку витрат, які і до собівартості туристичного продукту та порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку крім туристичної діяльності». У зазначених методичних рекомендаціях складено детальну класифікацію витрат суб'єктів туристичної діяльності за елементами та статтями витрат, формування фінансових результатів у суб'єктів туристичної діяльності, калькулювання собівартості туристсько-екскурсійних послуг за різними видами обслуговування але при цьому недостатньо враховані специфічні особливості формування вартості туристського обслуговування в туристичних фірмах, екскурсійних бюро, туристичних комплексах, в тому числі формування «обмеженої» та повної собівартості турів, вітчизняний та міжнародний досвід управління собівартістю послуг за методами «директ-костінгу», «стандарт-костингу», обліку сум покриття, граничних витрат. Не врахований також ряд положень відповідних стандартів бухгалтерського обліку, які були затверджені дещо пізніше. З огляду на це, методичні рекомендації доцільно переробити та доповнити згідно з сучасними вимогами, щоб вони стали корисним інструментом для практиків.

У туристичній практиці прямі  змінні витрати туру включають складові ціни «нетто» (вартість проживання, харчування, транспортного квитка, страхування, трансфер, вартість екскурсій тощо), передбачені у складі контрактною, агентською чи іншою туристичною  угодою, а також виробничі витрати  турфірми на придбання прав на послуги  сторонніх організацій, оплату праці  виробничого персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи, вартість послуг гіда, екскурсовода, перекладача та комісійну винагороду іншим посередникам — вітчизняним чи іноземним фірмам-партнерам.

Типова структура непрямих умовно-постійних адміністративних, комерційних та інших загальних  витрат вітчизняних туристських  фірм на виробництво і реалізацію туристичної продукції (Вп) включає  такі складові:

Вп = Воп. + Всз. + Вр. + Взб. + Він.,           (1.3.)

де Воп.— витрати на оплату праці працівників адміністративного  апарату тур-фірми — 30 - 35%;

Всз. — відрахування на соціальні  заходи — 12 - 15%;

Вр. — витрати на рекламу  — близько 20%;

Взб. — витрати на інші заходи щодо стимулювання збуту —  близько 10%;

Він. — усі інші витрати, в т. ч. оренда офісу, комунальні послуги, опалення, банківські послуги, амортизаційні  відрахування та ін. - близько 20%.

Отже, понад дві третини  умовно-постійних витрат тур-фірм - це витрати на рекламу та на оплату праці працівників адміністративного  апарату з відрахуваннями на соціальні  заходи.

Структура умовно-постійних  витрат відбиває специфіку діяльності переважної більшості вітчизняних  туристичних фірм із юридичним статусом малих підприємств з обліковою  чисельністю персоналу до 25 осіб, які орендують офісні приміщення й не мають власної матеріально-технічної  бази, окрім офісного обладнання. Питома вага загального обсягу умовно-постійних  витрат у ціні окремих видів турів  коливається несуттєво й становить  в середньому близько 5%. Визначальним фактором рівня умовно-постійних  витрат є ціна туру. Чим вищою  є ціна туру, тим нижчою, як завжди є частка умовно-постійних витрат.

Інколи сума умовно-постійних  витрат турфірм розподіляється між  різними турами рівними частками, але такий метод розподілу  витрат не можна вважати виправданим, тому що асортимент турів, які реалізує підприємство, суттєво відрізняється  за ціною «нетто», за інтенсивністю  продажу та іншими факторами. Некоректний  розподіл умовно-постійних витрат спричиняє  помилки у планових розрахунках  цін на тури, валового прибутку та інших  показників діяльності на наступний  період. Більш об'єктивним та економічно виправданим є метод розподілу  умовно-постійних витрат пропорційно до маржинального доходу, що входить до ціни пропозиції туру та обумовлюється туристичними угодами й контрактами.

1.3. Планування витрат  туристичних підприємств

Управління витратами  повинне грунтуватися на оптимізації. Одним з основних методів оптимізації  витрат є визначення граничного рівня  витрат для конкретного суб'єкта підприємницької діяльності в конкретній ситуації. Для розв'язання завдання оптимізації витрат необхідно визначити  оптимальні розміри постійних і  змінних витрат на одиницю приросту або скорочення обсягів реалізації турпродукту.