Сутність і особливості ділового спілкування

Вступ

Розділ 1. Теоретична частина

1.1. Історично-психологічні аспекти проблеми

1.2. Характеристика ділового спілкування

1.2.1. Визначення спілкування, його класифікація

1.2.2. Психологічні  особливості ділового спілкування

1.2.3 Зони спілкування

1.2.4. Фази спілкування

1.2.5.Форми і функції спілкування

1.2.6. Стратегія і тактика спілкування

1.2.7. Рівні ділового спілкування

Розділ 2. Практична  частина

2.1. Культура спілкування: практичні поради

2.2. Рекомендації  щодо досягнення взаєморозуміння

Висновки

Список використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

Актуальність  даної теми очевидна для кожної людини: важливим елементом людського співжиття і взаємин є психологічні контакти і спілкування. Потреба в контакті з подібними до себе існує й у тваринному світі, однак спілкування – величезний дар, набуток суспільного буття людини. Завдяки спілкуванню людина пізнає світ, власну духовність, підтримує психологічний зв’язок з іншими людьми через засоби масової комунікації й безпосередні стосунки, без чого важко зберегти емоційний життєвий статус.

Спілкування –  багатоплановий процес встановлення і  розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну  тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного.

Спілкування історично  склалося в процесі спільної діяльності людей, ден спочатку відігравало  допоміжну роль: організовувало і  супроводжувало певні дії.

З ускладненням діяльності воно набуває відносної  самостійності, починає виконувати специфічну функцію передачі наступним  поколінням форм культури і суспільного  досвіду.

В онтогенезі спілкування  також поступово стає особливо. Діяльністю. Задовольняючи потребу в спілкуванні, дитина оволодіває мовленням, освоює соціальні  норми, культуру, в цілому будує образ  світу і свого особистого “Я”.

Метою спілкування  є задоволення людьми своїх потреб, зокрема соціальних і духовних.

Основними мотивами спілкування є потреби у пізнанні і самопізнанні, в духовному і  емоційному контакті, у безпеці, у  психологічному захисті, у визнанні, у престижі тощо.

В процесі спілкування  відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і  реалізує свої прагнення бути особистістю, громадянином професіоналом. Спілкування властиве всім видам людської діяльності, але в деяких професіях воно з фактору, що супроводжує діяльність переходить у категорію професійного. Прикладом може бути педагогічна діяльність в якій спілкування є інструментом впливу на особистість.

Тема: „Сутність і особливості ділового спілкування ”.

Мета: розкрити сутність та психологічні особливості ділового спілкування.

Об`єктом дослідження  є ділове спілкування.

Предметом дослідження  є науково-практичне вивчення особливостей ділового спілкування.

Гіпотеза нашого дослідження: успіх тієї чи іншої справи більш ніж на 80 % залежить від уміння спілкуватись.

У спілкуванні  розкривається суб'єктивний світ однієї людини для іншої. У спілкуванні  здійснюється своєрідна "презентація" внутрішнього світу особистості. 
 

Розділ 1. Теоретична частина

1.1. Історично-психологічні  аспекти проблеми

З найдавніших  часів люди змушені були дотримуватися  певних правил і норм поведінки для  того, щоб полегшити собі життя. Мабуть, без них не можна було вижити навіть у первіснообщинному суспільстві.

Саме по собі спільне життя людей у будь-якім суспільстві припускає наявність  визначених правил. Саме тому можна  з упевненістю сказати, що етикет як низка визначених правил поведінки  з'явився одночасно з виникненням  первісного людського суспільства  як необхідна умова його існування.

Спочатку ці правила були єдиними, тобто вони регламентували одночасно юридичні, економічні, родичівські, релігійні  й морально-етичні відносини, їм підкорялися  всі члени громади. Таким чином, етикет у цей період часу не виступав самостійно, окремо від інших правил, що регулюють громадське життя первісного колективу, а являв собою частину  цих загальних правил.

Зрозуміло, подібні  правила були неписаними і негласними, вони народжувалися із природної  потреби всього колективу і регулювалися ім. Хранителями подібних знань були старійшини.

Трохи пізніше, коли суспільство перейшло на новий  етап свого розвитку, норми етикету  виділилися в самостійні правила  і стали фіксуватися письмово. Правда, це були не спеціальні книга  правил, а різні згадування про  них у художніх творах.

Уже в древніх  єгипетських, римських рукописах, гомерівській "Одіссеї" говориться про правила  поведінки людей у різних життєвих ситуаціях. У цей час були строго регламентовані взаємини вищих і  нижчих станів, панів і рабів, старших  і молодших, чоловіків і жінок.

Порушення цих  правил спричиняло важкі наслідки: зробити вчинок, керуючись тільки власними бажаннями, означало зрадити  і тим самим виключити себе зі свого племені, свого співтовариства.

У древніх шумерських літературних текстах були викладені  перші правила поведінки, що, на думку  шумер, були заповідані людині богами, тому їхній необхідно неухильно  виконувати.

У древньо-скандінавському  пам'ятнику літератури "Едде" містяться  не тільки докладний опис поведінки  за столом, але і правила проголошення тостів. Про культуру поведінки за столом згадує у своєму добутку "Мистецтво  любити" давньоримський поет Овідій [16, с.49].

Кодекс прийнятих  норм поведінки мимоволі відбивав тенденції  розвитку суспільства: уклад життя, світогляд людей, класові розходження. Згодом з'явився не тільки побутовий  етикет, але і політичний. Він  регулював зовнішнє життя суспільства: взаємини з іншими державами.

Перше свідчення  появи політичного, чи дипломатичного етикету - письмовий договір про  світ, вигравіруваний на срібній пластинці, що був укладений єгипетським  фараоном Рамзесом Другим і хетським царем Хаттушилем Третім у 1278 р. Незважаючи на те що єгиптяни програли війну, Хаттушилю  Третьому було вигідно мати в особі  Єгипту свого союзника, тому він  підписує мирний договір. Таким чином, дипломатичний (політичний) етикет з'явився раніш усіх інших різновидів етикету. Величезне значення міждержавним відносинам додавали в Древньому Єгипті. Переговори проводилися в урочистій обстановці відповідно до величезної кількості  правил і складних ритуалів. Згодом з'явилися посли - представники уряду держави в інших країнах. У Древній Греції посли носили спеціальні жезли, що свідчили про їхню представницьку місію - це так називані "жезли Гермеса" [16, с.50]. На верхівці жезла, оповитого лавром, було прикріплені крила птаха і два переплетених вузли. Вузли символізували моторність і хитрість, а крила - маневреність і моторність. Посли були знавцями міжнародного етикету, дуже часто саме від їхнього знання політичної обстановки й правил, прийнятих у даній країні, залежала доля переговорів.

У Древньому  Римі політичний етикет був розвинутий ще більше. Так, наприклад, на честь  прийому іноземних послів до Риму влаштовувалися свята, а при від'їзді обидві сторони обмінювалися подарунками. Середньовіччя багате всілякими  трактатами, що дають поради й рекомендації на усі випадки життя. Не обійшлося  тут і без трактату про поведінки, про те, що потрібно від кожного  вихованої людини: чемність і ввічливість.

Спочатку етикет регламентував правила поведінки  людей, що належать до вищого суспільства. Таким чином, виникає ще один різновид етикету - придворний етикет, У 1204 році з'явилася книга "Про правила  поведінки" ("Дисципліна клерикаліс"), написана іспанським автором Петроусом  Альфонси. Це перший пам'ятник загальногромадянського етикету. На основі цього твору були складені багато наступних книг про  етикет [6, с.38]. Спочатку це були книги  про правила поведінки придворних. Потім з'явилися і книги, призначені, для більш широкого кола читачів. Ці книги містили правила поведінки  за столом, учили правильно вести  бесіду, приймати гостей і т. д. Однієї з таких книг стала видана в  Гамбурзі у 1716 році "Книга про  ввічливу поведінку і гідне обходження як із високими й поважними персонами, так і з дамами, а також про  те, яким чином дама може дотриматися  ввічливості стосовно нас" [6, с.39]. Автором цієї книги був Менантес.

У період раннього середньовіччя законодавцем етикету  була церква, пізніше ця функція  поступово перейшла у світські руки.

Батьківщиною  світського етикету по праву вважають Італію, тому що саме в цій країні, починаючи з XI століття, правила  поведінки стали строго регламентуватися. Багато в чому це було викликано  початком епохи Відродження і  прямо пов'язаним із ним повсюдним  розквітом науки й мистецтва. З цієї країни етикет поширився в  інші країни: Францію, Німеччину, Англію. Для інших країн був характерний  досить низький рівень масової культури: скрізь панували брутальність, неуцтво  й святенництво. До середини XVI століття Франція, Англія й Німеччина знаходилися  під впливом Італії. Але пізніше  стали формуватися власні поведінкові  кодекси, розроблені відповідно до національних особливостей і звичаїв цих країн. Законодавицею моди й етикету  із другої половини XVI століття стала  Франція, це було викликане не тільки політичною могутністю країни, але  і розквітом науки, культури й  моди. Вишукані манери і модний одяг стали своєрідним символом часу.

З вступом на французький престол короля Людовика XI розвиток етикету у Франції  досягло свого апогею. Людовик XI піклувався про блиск і розкіш свого двору: був розроблений  дуже строгий докладний кодекс правил поведінки для придворних. Наприклад, ніхто не мав права почати розмову  з королем, не одержавши на те особливого дозволу. Навіть монархи не мали права  порушити вимоги придворного етикету, настільки строгі вони були. Розписано  було абсолютно все: від пряжок на взутті й зачіски до церемонії  прийому гостей. Під час численних  і вишуканих прийомів у короля Людовика XI гостям роздавали спеціальні картки, що називалися "етикетки", на них були написані правила поведінки. З цього часу етикет стали сприймати  як визначений ритуал.

Упроваджуватися складним правилам етикету було не просто, тому з'явилися спеціальні люди - церемоніймейстери, що добре знали  ці правила і допомагали іншим  орієнтуватися в них.

У XVII столітті уклад  французького двору являв собою  суміш галантності, шанобливості і  деякої фамільярності. Чоловіки знімали  капелюха на знак вітання. Однак потім  знову надягали його, не знімали  капелюх навіть під час візитів, у ньому можна було знаходитися  і за столом. Місця за столом займали  відповідно до свого положення й  титулу. Розсаджувалися в один ряд. Сама знатна й шановна людина сідала наприкінці столу і не мала сусідів  праворуч. З лівої сторони від  нього сідав наступний по знатності  чоловік і т.д. Хазяїн будинку  займав те місце, що відповідало його положенню при дворі й титулі. Під час застілля прийнято було вимовляти  тости. Причому чоловіки обов'язково знімали капелюх і ставали  на коліно під час його проголошення. Після того як келих був спустошений, знову надягали капелюх і сідали за стіл. Дуже популярний був у цей  час епістолярний жанр. Листа складали, керуючись особливими правилами. Так, наприклад, загальноприйнятими формами  звертання були "пан" і "пані" (навіть чоловік і дружина, батько й дочка і т.д. називали так  один одного). Широко було поширене звертання  на "ви". "Ти" говорили знатні люди прислузі, а також король своїм  фаворитам [6, с.45].

Як ми вже  писали, етикет формувався під впливом  різних факторів. Немаловажне значення мав політичний лад, рівень розвитку культури й мистецтва, зовнішня й  внутрішня політика і багато чого іншого. Після Французької революції  придворний етикет був істотно перероблений, наприклад, було скасоване прийняте раніше звертання на "ви", до всіх звертались тільки на "ти" і т.д..

У Німеччині  на початку XVI століття Зразмом Роттердамским  був написаний твір, присвячений  правилам поведінки дітей, "Громадянство звичаїв дитячих". У цій книзі  докладно описувалися правила поведінки  дітей у школі, будинку, церкви, гостях, за столом. Так, наприклад, у главі  про відвідування гостей написано: "Що треба робити, коли запрошують на бенкет? Приходити не пізно, а  в домовлену годину; не личить привести із собою пса чи незваних гостей. Якщо, який сум маєш на серці, то зали-ши його. Коли тобі запропонують краще  місце, спочатку відмовся, якщо ж будуть примушувати, тоді подякуй і сядь там, де просили, спочатку руки, помивши  і нігті, обрізавши. Ніж май гострий, щоб не м'яв, а різав, не махай руками і не бовтай ногами, не ріж стіл і  не коли тарілки. Якщо щось на землю  упаде, цього до вуст не піднось. Больших  шматків руками не бери, але скористайся  ножем... "Об'ємна глава присвячена умінню вдягатися: "Повинне бути особливе піклування про красу одягу  чи оскільки риза - що друге тіло людини, у ній образ думки відбиватися  може" [6, с.46].

Говорять про  існування двох основних напрямків  етикету, що досить відособлений один від одного. Перший напрямок - європейський. Він орієнтований, насамперед, на зовнішню сторону життя людини. Європейський етикет регламентував лише те, що по тим чи іншим причинам заборонялося, вважалося неприпустимим для  культурної людини. Таким чином, культурна  людина, керуючись певними правилами  поведінки, усе-таки мала можливість для  розкриття своєї власної індивідуальності.

Східний етикет набагато більше прагне до ритуальності, не допускає ніяких відхилень від  загальноприйнятих норм. Кожне сказане  слово, кожен учинок оцінюється з  погляду цих норм.

Русь досить довгий час жила замкнуто й практично  не мала контактів зі східними і  європейськими країнами. Ця обставина, природно, відбилася на культурному  житті країни. Уклад життя був  патріархальним. Перші письмові правила  поведінки були дані в "Повчаннях" Володимира Мономаха. Приведемо деякі уривки з цього твору: "Куди не підете по своїй землі, ніде не дозволяйте ні своїм, ні чужим отрокам кривдити жителів ні в селищах, ні в полях... де не зупинитеся на шляху, скрізь напійте й нагодуєте всякого, хто просить... шануйте гостя, відкіля б до вас ні прийшов, - чи проста людина, чи знатний, чи посол, -...почастуйте їжею чи питвом... Хворого відвідуйте, мертвого підіть провести... Не пройдіть повз людину, не привітавши її, а скажіть усякому при зустрічі добре слово..." [1, с. 23]. Пізніше, у першій половині XVI століття, у Росії була написана "Книга, названа Домостроєм" яка, містить у собі корисні поради, повчання й наставляння всякому християнину - і чоловіку, і дружині, і дітям, і слугам, і служницям". Скорочена назва цього унікального твору, написаного Сильвестром, - "Домострой" - дотепер відомо кожному росіянину. Автор "Домострою" розробив своєрідний кодекс поведінки городянина, заснований на справедливому й гуманному відношенні людей один до одного. Ця книга охоплювала всі сторони життя людей багатого стану: учила, як відноситися до церкви, владі, членам родини, прислузі, як виховувати дітей, як господарювати, як зустрічати гостей і наносити відповідні візити і т.д. З вступом на престол Петра Великого в Росії наступила пора великих перетворень.

У XVII столітті (1717 р.) за розпорядженням Петра І була видана книга "Юності чесне дзеркало, чи правила до життєвого обходження, зібрання від різних авторів", у  якій давалися поради молодим дворянам, як поводитися у світському суспільстві  й у звичайних життєвих ситуаціях.

Молодий дворянки повинний був бути насамперед чесним, з повагою відноситися до оточуючих, поважати батьків. "Щонайперше усього повинні діти батька й матір у  великій честі мати. І коли від  батьків, що їм наказане буває, завжди капелюх у руках тримати, а  перед ними не підіймати, і біля їхній  не сідати, і колись них не засідати, при них усім тілом не визирати, але усі потаємним образом  із великою повагою, не з ними навряд, але небагато уступ за них осторонь стояти..."[1, с. 24].

Окрема глава  була присвячена поведінці дітей  у суспільстві й будинку. Наведемо як приклад ще одну цитату з вищевказаної книги, що стосується манери поведінки  людини і її ходи: "Ніхто не сміє повісивши голову і, потупивши очі  вниз по вулиці ходити, чи на людей косо поглядати, а прямо, не зігнувшись ступати, і голову тримати прямо ж, а  на людей дивитися весело й приємно  із благовидною сталістю, щоб не сказали: він лукаво на людей дивиться". Книга "Юності чесне дзеркало..." неодноразово перевидавалася в XVIII столітті і пізніше. З часом етикет усе  більше й більше підпадав під європейський вплив. Уже в часи царювання імператриці  Анни домінуючим став французький вплив. Ознакою гарного виховання вважалося  бездоганне володіння французькою  мовою, тому для виховання своїх  дітей запрошували французьких  гувернерів. У великих містах з'явилися  французькі перукарі, модистки, відкрилися крамниці з модним одягом. Усі істинно  російське, національне стало сприйматися  як фортечне, рабське. Такий вплив  був досить сильним аж до Вітчизняної  війни 1812 року, коли сильні стали патріотичні  настрої. Після скасування кріпосного права в 1861 року багато станових розходжень відійшли на другий план. У цей час  етикет стає надбанням більш широкого кола людей. Селяни у своєму повсякденному  житті теж керувалися особливими правилами, що мали у своїй основі патріархальні традиції. Головним у  селянській родині вважався старший  за віком чоловік" до нього ставилися  з великою повагою й повагою. Право першому сісти за стіл належало главі родини. У Санкт-Петербурзі в 1890 році була опублікована книга "Життя  у світлі, будинку і при дворі" [1, с. 25].

Жовтнева революція 1917 року різко змінила представлення  про життя. З цього моменту  гарні манери, шляхетність, увічливість, тактовність, володіння іноземними мовами стали вважатися ознакою  буржуазного суспільства. "Пролетарські" правила етикету багато в чому суперечили раніше існуючим. Чоловіки перестали бути галантними кавалерами, а жінки - прекрасними дамами. Усі стали товаришами. Велика частина інтелігенції (тобто вихованих людей, що живуть відповідно до правил етикету і моральних норм) була змушена виїхати за кордон. Останнім часом дотримання етикету стало необхідним для успішного існування людини в суспільстві.

Говорячи про  етикет, неможливо не згадати про  саму людину, про її індивідуальність, риси характеру і внутрішній світ.

Лише етикет у нашому розумінні - це не просто зібрання догматичних правил, виконання яких робить людей однаковими, подібними  один на одного, сірими й посередніми. Правила етикету передбачають зовсім інші цілі: із допомогою них відбувається не знищення індивідуальних особливостей людини, а, навпаки, їх розкриття й  розвиток.

1.2. Характеристика ділового  спілкування

Потреба людей  у спілкуванні - одна із базових, вона визначає їх сумісну діяльність і  викликається об'єктивною необхідністю співіснування. Успіх тієї чи іншої  справи більш ніж на 80 % залежить від уміння спілкуватись. У спілкуванні  розкривається суб'єктивний світ однієї людини для іншої. Згадаймо відомий  вислів французького письменника Антуана  де Сент-Екзюпері: "Людське спілкування  є найвищим благом і радістю у  житті" [13, с. 433].

1.2.1.Визначення  спілкування, його  класифікація

Перш за все  спілкування - самостійна і специфічна форма активності особистості з  метою встановлення відносин з іншими людьми, отримання інформації і досягнення певного взаєморозуміння, вирішення  ділових проблем.

Сфера, способи  і динаміка спілкування визначаються соціальними функціями його учасників, їх положенням у системі суспільних відносин. Регулюються вони характером виробництва, обміном і потребами, писаними і неписаними правилами  суспільного життя, моральними і  правовими нормами, соціальними  інститутами і службами. В індивідуальному  плані вони обумовлюються: рівнем свідомості особистості; психічним типом та характером розвитку індивіда; засвоєним  особистістю культурним рівнем спілкування.

Спілкування –  це складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми (міжособистісне спілкування) і групами (міжгрупове спілкування), в якому  здійснюється обмін інформацією; обмін  діями; сприйняття і розуміння партнера [13, с. 434].

Спілкування - одна із граней способу життя людини, не менш суттєва, ніж діяльність. А  спосіб життя - це не тільки те, що і  як робить людина, але і з ким, і як вона спілкується.

У ході спілкування  можуть скластися взаємини різного  характеру: взаєморозуміння, взаємовплив, непорозуміння, конкурентність, конфліктність, конфронтація тощо. У спілкуванні  здійснюється своєрідна "презентація" внутрішнього світу особистості. Саме тому спілкування, виступаючи певною формою взаємодії однієї людини з іншою  або з групою осіб, виявляє певні  людські якості, розкриває, чого варта  та чи інша людина [13, с. 434].

У деяких наукових працях ототожнюється поняття "комунікація" і "спілкування". Разом з тим  між ними є різниця. Зазначимо, що комунікація - це передача інформації, повідомлення, відомостей. Комунікація, насамперед, пов'язана з опосередкованим  спілкуванням, передачею інформації за допомогою технічних засобів (телефон, телетайп тощо), а також  через засоби масової інформації.

Спілкування - це взаємний обмін повідомленнями з  внутрішнім психічним змістом, тобто  це завжди двосторонній процес, який можливий лише між живими істотами. Спілкування  двох індивідів, які є його активними  суб'єктами, передбачає налагодження спільної мовленнєвої діяльності, переважно  діалогічного типу, активний обмін  інформацією, взаємовплив. Його ефективність вимірюється тим, наскільки вдалося  здійснити цей вплив. Це означає  зміну самого типу взаємин, що склалися між учасниками.

Щодо ступеня  включення суб'єкта в сферу предметної діяльності розрізняються формальне  і неформальне спілкування.

Формальне спілкування  є частиною певної сумісної діяльності людей, служить засобом підвищення якості цієї діяльності і є способом її організації. Спрямоване воно здебільшого  на те, чим зайняті в даний момент люди, а не на їх внутрішній світ, внутрішні  проблеми. Формальне спілкування  в свою чергу можна поділити на формально-рольове, "контакт масок", світське і ділове:

Формально-рольове  спілкування - це такий вид спілкування, при якому його зміст, засоби регламентовані соціальними ролями партнерів по спілкуванню: вчитель і учень, лицар  і дівчина, співробітник міліції  і порушник, стюардеса і пасажири літака тощо [13, с. 435].

"Контакт масок" - спілкування, за якого відсутнє  прагнення зрозуміти один одного. Використовуючи узвичаєні маски  ввічливості, суворості, байдужості  тощо, завдяки набору жестів, міміки, стандартних фраз приховується  ставлення до іншої людини.

Світське спілкування - спілкування, яке визначається формальною ввічливістю, за якого люди виконують  певний ритуал залежно від обставин.

Ділове спілкування - спілкування, метою якого є організація  і оптимізація виробничої, наукової, комерційної чи іншої діяльності, де на першому місці стоять інтереси справи, а не конкретних співрозмовників [4, с. 61].

Неформальне спілкування  зосереджене здебільшого навколо  духовних і психологічних потреб внутрішнього характеру людей, їх інтересів (визначення свого місця в оточуючому світі, свого ставлення до тієї чи іншої людини, вирішення конфлікту, пошук сенсу життя та інше).

За характером впливу інформація, що йде від комунікатора, може бути спонукальною або констатуючою.

Спонукальна інформація висловлюється в наказі, розпорядженні, проханні, інструкції, пораді і розрахована  на стимулювання певної дії.

Констатуюча інформація виступає у формі повідомлення і  передбачає зміну поведінки опосередковано і поступово.

До основних видів ділового спілкування належить: публічний виступ, ділова бесіда, службова нарада, переговори.

Залежно від  змісту у діловому спілкуванні можуть проявлятися такі його взаємозв'язані  види: товариське, приятельське, робоче, випадкове, професійне, формально-поверхове.

Зрозуміло, що від  виду ділового спілкування залежить зміст та відповідна поведінка сторін. Справжньою культурою ділового спілкування  є уникнення приниження та образи партнера.

Історично склалися два види ділового спілкування: безпосереднє і опосередковане.

Безпосереднє  спілкування - це мовне спілкування  у найбільш розвиненому вигляді. Воно підкріплюється мімікою, жестами, інтонацією тощо. По суті, в цьому  виді спілкування вся людська  сутність стає своєрідним його "знаряддям". Спілкування суттєво впливає  на розвиток усіх потреб людини; в ньому  завжди наявний комунікативний момент.

Опосередковане  спілкування виникло на основі безпосереднього. До нього відносять письмо (зауважимо: тут має місце втрата міміки, жестів, інтонації тощо), масові засоби інформування: газети, радіо, телебачення, книги, відео, комп'ютерна мережа, музичні записи тощо.

Уся система  безпосереднього і опосередкованого спілкування впливає на розвиток як особистості, так і взаємин  між людьми. Останнє особливо важливе, бо в процесі спілкування людина "присвоює" ті багатства, які створені і притаманні іншим, і водночас привносить у цей процес те, що вона має з  власного досвіду. Невипадково говорять: 3 ким поведешся, від того і наберешся.

1.2.2.Психологічні  особливості ділового  спілкування

Ділове спілкування  визначається як специфічна форма контактів  і взаємодії людей, які представляють  не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв'язання конкретних проблем  як всередині організації, так і  за її межами, а також укладення  контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями.

Ділове спілкування  на відміну від його інших видів  має свої особливості, а саме:

- наявність певного  офіційного статусу об'єктів;

- спрямованість  на встановлення взаємовигідних  контактів та підтримку зв`язків  між представниками взаємозацікавлених  організацій;