Сутність і необхідність облікової політики

  План 

1. Сутність і необхідність облікової політики та передумови її розвитку
2. Формування облікової політики підприємств за нормативно правовими      актами
3. Загальні положення облікової політики
4. Шляхи вдосконалення облікової політики

  Висновки 

  Список  використаних джерел  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Вступ

На сучасному  етапі формування ринкових відносин в Україні все більшою мірою  проявляються характерні риси, притаманні ринку – концентрація капіталу, конкурентоспроможність виробництва, оперативність, своєчасність і ризик  рішень, що приймаються. Уміло сформована облікова політика багато у чому визначає систему управління господарською діяльністю ФПС в економічно розвинутих країнах. Провідні фахівці вважають, що її зміст визначає ідеологію економіки підприємства на тривалий період, сприяє посиленню обліково-аналітичних функцій в управлінні підприємством, дозволяє оперативно реагувати на зміни, які відбуваються у виробничому процесі і ефективно пристосовувати виробничу систему до умов зовнішнього середовища, що дає можливість знизити економічний ризик і добитися успіхів у конкурентній боротьбі.

    Теоретичні  напрацювання вітчизняних і зарубіжних вчених доводять, що «політика» – це форми і методи відстежування  і підтримки пріоритетів для  досягнення основних цілей підприємства. Цей термін припускає наявність альтернативних напрямів, вибір яких пов’язаний з процесом прийняття управлінських рішень.

    Вітчизняне  законодавство з регулювання  діяльності підприємств різних організаційних форм, закріпило права власної  ініціативи суб’єктів господарювання щодо прийняття рішень стосовно напрямків діяльності, обліку наявності та використання усіх видів виробничих ресурсів.

    Всі ці управлінські рішення врешті решт пов’язані з поняттям «політика».

    У господарській практиці набули широкого поширення такі поняття як економічна, технічна, соціальна, фінансова, податкова політика.

    Поняття «облікова політика» (accounting policy) в міжнародну практику обліку офіційно введено у 1975 році з виходом Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку МСБО 1 «Розкриття облікової політики», а в Україні узаконено в процесі реформування бухгалтерського обліку. Необхідність в цьому виникла у зв’язку з введенням національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, які відповідають вимогам Міжнародних стандартів обліку, після того, як Україна відмовилась від жорстокої державної регламентації фінансової звітності.

  В економічних дослідженнях відмічається, що для української економіки  облікова політика – поняття відносно нове, мало вивчене і, до прийняття  національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, сприймалося, перш за все, як набір кількох (елементарних) методів оцінки активів і зобов’язань, формування доходів і витрат.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  1. Сутність і необхідність  облікової політики  та передумови  її розвитку   

      «Облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності».

    Заслуговує  до уваги зауваження В. М. Пархоменка стосовно облікової політики: «Облікова  політика визначається на основі Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». П(С)БО та інших нормативно-методичних документів з бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Зазначеним Законом облікова політика визначена як сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності [8]. Така складова як визначення процедур «для ведення бухгалтерського обліку» значно розширяє можливості облікової політики щодо обґрунтування економічних рішень.

    Поняття облікової політики у Міжнародному стандарті бухгалтерського обліку МСБО 8 «Облікові політики, зміни  в облікових оцінках і помилки», який набрав чинність з 1 січня 2005 року трактується як конкретні «принципи, основи, домовленості, правила та процедури, прийняті керівництвом при складанні та поданні фінансових звітів» [4].

    «Облікова політика підприємства – це вибір  суб’єктом господарювання методичних прийомів відображення в бухгалтерському  обліку фінансово-господарських операцій...» [5].

    «Облікова політика – це сукупність облікових  рішень, спрямованих на визначення підсумків і результатів діяльності підприємства, складання звітності».

    «Облікова політика – це інструмент організації  обліку на конкретному підприємстві, який включає сукупність способів та процедур ведення обліку, що використовуються з метою підготовки, складання та подання фінансової звітності».

    Дослідження науковців свідчать, що облікова політика підприємства повинна включати заходи, спрямовані на удосконалення бухгалтерського обліку, впровадженням яких не може займатися тільки бухгалтерія. Тут повинні брати участь майже всі економічні і технічні служби . Вона спрямована на розкриття творчих здібностей підприємців у підвищенні ефективності господарювання, впровадженні нових технологій для задоволення власних потреб і виконання зобов’язань перед державою. Облікова політика традиційно зберігає пріоритет держави. Вона підпорядкована економічній політиці, під якою розуміється вибір конкретних методик розкриття економічного змісту господарських операцій та факторів господарського життя.

    Для кожної організації облікова політика – це основний методичний документ, яким вона керується в період своєї  діяльності з дня державної реєстрації. Після статуту цей внутрішній нормативний документ є основним.

    На  думку професора М. Пушкаря, в  перспективі поняття «облікова  політика» повинно бути таким  же важливим, як наприклад, термін «рахунок». За таких умов облікову політику в  широкому розумінні можна визначити  як управління обліком, а в узькому – як сукупність способів ведення обліку.

    Аналіз  наведених визначень облікової  політики свідчить, що більшість фахівців визначають її способом ведення бухгалтерського  обліку, обраним підприємством відповідно до умов його господарської діяльності. Існують й інші, близькі за змістом визначення. Узагальнюючи їх, можна констатувати, що процес формування облікової політики – це надана законом можливість суб’єкту господарювання самостійно здійснювати у межах правового поля облікову діяльність, яка включає сукупність принципів, методів та процедур здійснення первинного спостереження, аналізу, поточного групування, підсумкового узагальнення фактів господарської діяльності, складання та подання фінансової звітності. Ці процеси підпорядковані економічній політиці держави і повинні сприяти підвищенню її пріоритету на міжнародному рівні.

    Таке  право надане Законом України  «Про бухгалтерський облік та фінансову  звітність в Україні» від 16.09.99 р. №996-XIV (п. 5, ст. 8).

    Законодавчою  основою процесу формування облікової політики є весь пакет законів і нормативних актів, які стосуються бухгалтерського обліку та фінансової звітності, а також документів які регулюють створення й функціонування того або іншого типу підприємства в умовах різних форм власності. Основним серед них – Закон України «Про підприємства в Україні», прийнятий постановою Верховної Ради України від 27.03.1991 р. (зі змінами й доповненнями) розділ IV «Керування підприємством і самоврядування трудового колективу»). Відповідні статті даного законодавчого акту закріплюють право власної ініціативи прийняття будь-яких організаційних рішень. Створення налагодженої системи формування облікової політики підприємства не суперечить законодавчим актам.

    Облікова  політика має важливе значення для  багатьох видів підприємницької діяльності – виробничої, комерційної, грошово-кредитної, банківської, страхової, для галузей та підгалузей господарювання – промисловості, сільського господарства, будівництва. Вона має свої особливості, проте її вихідні положення єдині (спільні) для всіх – отримання оптимізованої у довгостроковому плані норми прибутку. Від уміло сформованої облікової політики багато в чому залежить ефективність управління господарською діяльністю підприємства та стратегія його розвитку на тривалу перспективу.

    Бухгалтери-практики, зауважують, що формування облікової  політики на підприємстві – дуже трудомісткий і відповідальний процес: підприємству не один рік доведеться працювати  і враховувати свої активи і зобов’язання відповідно до розробленої ними облікової  політики. Це вимагає від підприємства більш обдуманого, зваженого підходу до розробки облікової політики, з урахуванням специфіки його роботи.

    Результати  обстежень показали, що на більшості  із них (76,9%) визначено місце облікової  політики в сукупному управлінському процесі. 26,5 відсотків обстежених підприємств, переважно великих, таких як ЗАК «Новокраматорський машинобудівельний завод», ТОВ «Алчевський металургійний комбінат», вважають, що облікова політика значно впливає на обґрунтування шляхів розвитку підприємства. На решті підприємств облікова політика на вирішення згаданої проблеми впливає так: середньо (33%); слабко (23%); зовсім не впливає (17,5%). Останнє стосується, передусім, державних і збиткових підприємств.

    У періодичних виданнях з бухгалтерського обліку фахівці настирно радять суб’єктам господарювання переглянути свої позиції щодо облікової політики, оскільки:

    облікова  політика є необхідною умовою забезпечення ведення бухгалтерського обліку відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996 [4];

    окремі  положення облікової політики повинні  розкриватися у примітках до фінансової звітності згідно з п. 25.1 П(С)БО 1 [8];

    відсутність на підприємстві наказу про облікову політику може дати підставу відповідним органам визначити, що фінансова звітність складена з помилками.

    Головні передумови, які обумовлюють необхідність формування й удосконалення облікової  політики в Україні можна звести до наступного:

    Перехід України на національні стандарти  бухгалтерського обліку, в основі яких міжнародні розробки в даній області, припускає надання фінансовій звітності більшої управлінської, інформаційної спрямованості.

    Розвиток  ринкових відносин значно розширює коло користувачів фінансової інформації. Це пояснюється тим, що кожна структура прагне знайти і утримати своє місце на конкретному ринку. Пошук пріоритетів і вибір правильної стратегії невід’ємно пов’язані з коригуванням правил, посиленням одних і ослабленням значущості інших чинників, що відображається в обліковій політиці підприємства. Визначені положення та правила облікової політики використовуються в управлінському обліку, який забезпечує виявлення, вимірювання, збір, аналіз, підготовку і прийом інформації, необхідної управлінському персоналу для розробки бізнес-планів, фінансових бюджетів і сприяє вирішенню поточних та довгострокових економічних задач підприємства.

    Таким чином, облікова політика є важливою складовою облікового процесу, пов’язаного  із господарською діяльністю виробничих систем і спрямованого на їх розвиток і вдосконалення. Втім на практиці виробнича система нерідко не досягає потрібного рівня або ці процеси здійснюються дуже повільно.

    В обліковій політиці слід відобразити  варіанти застосування тільки тих положень бухгалтерського обліку, які мають  кілька дозволених нормативними актами більш високих рівнів. Однозначні вимоги законів, положень, інструкцій, що використовуються в бухгалтерському обліку, повторюватись в наказі про облікову політику не повинні.

    Поряд із проблемами формуванням ринкових структур, зростанням виробництва та розвитком комерційних зв’язків, відбуваються процеси становлення нового економічного мислення, нової етики управління, адаптації бухгалтерського обліку до реалій господарювання, наближення його до світової облікової практики та умов ринкової економіки. Відсутність достатнього досвіду роботи у новому економічному середовищі негативно відбивається на процесах формування облікової політики. Так, вітчизняні господарські структури при формуванні облікової політики неефективно використовують можливості управлінського обліку, якому властиві як специфічні, так і загальні принципи управління. Не логічним є те, що інформація, сформована за даними управлінського обліку, є конфіденційною, призначеною для менеджерів підприємства.

    Слід  зауважити, що згідно з МСБО, облікова політика не розкривається повністю та регулярно у всіх фінансових звітах. «В одному і тому ж комплекті фінансових звітів окремі суттєві напрямки облікової політики можуть бути розкритими, а окремі – ні», до яких, зокрема, відносяться ті, які стосуються комерційної таємниці підприємства.

    Обліково-аналітичне забезпечення дає змогу своєчасно, на стадії формування облікової політики, врахувати дію зовнішніх і  внутрішніх чинників на виробничу систему. Це інформує керівництво, на яких напрямках господарської діяльності необхідно терміново зосередити увагу і ресурси, зробити підприємство менш уразливим у конкурентному середовищі, знизити податковий ризик. При цьому «податкові мотиви, не повинні бути визначальними у діяльності підприємств; реальною рухомою силою є саме стратегічні аспекти управління», що обумовлює розробку облікової політики підприємства на тривалий термін.

    Таким чином, облікова політика покликана  здійснювати інформаційне моделювання  виробничих систем і виконує не тільки власне функції обліку та формування звітності, а й інші функції управління – планування, економічного аналізу, контролю та прогнозування. Тому принципи побудови облікової політики не можна розглядати як суто облікові. Вони мають більш широку сферу дії, відповідають загальнонауковим принципам і логіці організації господарського обліку та управління виробничими системами.

    Реалізація  у господарській практиці принципів  та можливостей облікової політики стримується через:

    відсутність сформованих товарних та фінансових ринків і їх інфраструктури; відсутність достатнього досвіду роботи підприємств у новому економічному середовищі та науково обґрунтованих рекомендацій з формування облікової політики;

    слабку  адаптацію до умов роботи з використанням  національних та Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку; формальний підхід, тобто формування облікової політики тільки заради обліку, що потребує суттєвого підвищення кваліфікаційного рівня бухгалтерів, фахівців з обліку.

    Облікова  політика не тільки істотно підвищує роль обліку в управлінні виробництвом, але й висуває низку задач щодо удосконалення методології його ведення, що сприяє досягненню стратегічних цілей розвитку виробничої сфери, особливо це стосується великих підприємств і фінансово-промислових систем. Забезпечити їх поступальний розвиток можливо лише шляхом розробки системи ефективної інформаційної підтримки менеджменту, за рахунок створення розвиненої інформаційної інфраструктури підприємства. Перспективним напрямком є перетворення на базі сучасних інформаційних технологій традиційної системи бухгалтерського обліку у комплексну обліково-економічну інформаційну систему.

    Розглянуті  шляхи розвитку бухгалтерського  обліку залишаються практично мало вивченими, багато в чому невирішеними є процеси відображення в обліку зовнішньої інформації, необхідної для формування облікової політики і розробки стратегії розвитку виробничої системи. 
 
 

2. Формування  облікової політики підприємств за нормативно правовими актами

  Визначення  облікової політики наведене в статті 1 «Визначення термінів» Закону України від 16.07.99 р. №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та в П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»:

  · облікова політика — сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.;

  До  нормативно-правової бази облікової політики підприємства відносяться:

  І. Закон України від 16.07.99 р. №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову  звітність в Україні», зокрема  такі його розділи та статті:

  1. Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ,  стаття 4. Основні принципи бухгалтерського  обліку та фінансової звітності:

  Бухгалтерський  облік та фінансова звітність  ґрунтуються на таких основних принципах:

  обачність — застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов"язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

  повне висвітлення — фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій і подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

  автономність — кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв"язку з чим особисте майно та зобов"язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

  послідовність — постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності;

  безперервність — оцінка активів та зобов"язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі;

  нарахування та відповідність  доходів і витрат — для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

  превалювання  сутності над формою — операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

  історична (фактична) собівартість — пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

  єдиний  грошовий вимірник — вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства в його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці;

  періодичність — можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

  2. Розділ III. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ВЕДЕННЯ  БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ, стаття 8. Організація  бухгалтерського обліку на підприємстві, пункт 5:

  Підприємство  самостійно:

  —визначає облікову політику підприємства;

  —обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них  з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технологи обробки облікових даних;

  —розробляє  систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності  і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

  —затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку.

  — може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов"язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

  ІІ. ПОЛОЖЕННЯ (СТАНДАРТИ) БУХГАЛТЕРСЬКОГО  ОБЛІКУ В УКРАЇНІ, зокрема такі положення:

  1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку(П(С)БО) 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" - цим Положенням (стандартом) визначаються мета, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її елементів.

  2. П(С)БО 2 «Баланс» - цим Положенням (стандартом) визначаються зміст і форма балансу та загальні вимоги до розкриття його статей.

  3. П(С)БО 6 «Виправлення помилок і  зміни у фінансових звітах»  - цим Положенням (стандартом) визначаються  порядок виправлення помилок,  внесення та розкриття інших  змін у фінансовій звітності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  3. Загальні положення  облікової політики 

  Ефективна та раціональна організація бухгалтерського  обліку на підприємстві починається  з розробки його облікової політики, яка передбачає вибір комплексу  методичних прийомів, способів та процедур організації та ведення бухгалтерського обліку підприємством з числа загальноприйнятих в державі. Тобто облікова політика конкретного підприємства тісно взаємоповязана і залежить від політики держави в сфері бухгалтерського обліку.

  Політика обліку - це сфера нормалізації обліку через певні правила, стандарти, методологічні норми з метою визначення загальних і докладних принципів функціонування обліку в даній країні (об"єднанні країн) на певний період.

  Розмежування  понять теорії, політики і практики має принципове значення для практичного розуміння політики обліку.

  Теорія  обліку не є національною, вона має  за мету розробити загальні методи ведення обліку, такі, наприклад, як подвійний запис, рахунок, інвентаризація, складання балансів, способи оцінки і реєстрації господарських подій, фінансова звітність тощо. Теорія обліку є не тільки наднаціональна, але й над часова. Наведені вище елементи методу обліку не зазнають змін, їх лише доповнюють в частині зміни організації та форми ведення обліку. Двоїстість, наприклад, є законом подвійного запису в усьому світі і ніяким змінам не підлягає.

  В той же час політика обліку має  і національний характер та відображає особливості ведення обліку кожного  окремого господарюючого суб"єкта.

  Закон "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” змінив існуючі раніше правила та принципи ведення обліку, а нововведення Закону, які практично вже реалізовані, змінили і доповнили існуючий донедавна, стереотип про єдиний і незмінний облік в усій державі.

  Політику  бухгалтерського обліку називають  ще сферою діяльності нормалізації, яка  знаходиться між практикою і  теорією бухгалтерського обліку. Сформульована в такий спосіб сфера політики бухгалтерського  обліку має загальний характер і  не охоплює всієї облікової політики.

  Для складання фінансової звітності  відповідно до чинних нормативних актів  та надання її користувачам керівництво  підприємства формує облікову політику: обирає принципи, методи і процедури  обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність показників фінансових звітів.

  Отже, облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності. Основна її мета - забезпечити одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, необхідні для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень.

  Правильно розроблена облікова політика, яка враховує умови та можливості ведення господарської діяльності, повинна забезпечити:

  ♦ повноту відображення в бухгалтерському  обліку всіх фактів господарської діяльності;

  ♦ готовність бухгалтерського обліку до втрат (витрат) та пасивів, ніж можливих доходів і активів - не допускаючи створення прихованих резервів;

  ♦ відображення в бухгалтерському  обліку фактів та умов господарської  діяльності, виходячи не тільки з їх правової форми, але й з їх економічного змісту;

  ♦ тотожність даних аналітичного обліку оборотам та залишкам по рахунках синтетичного обліку на 1-ше число кожного місяця, а також показників бухгалтерської звітності даним синтетичного та аналітичного обліку;

  ♦ раціональне ведення бухгалтерського  обліку виходячи, з умов господарської діяльності та величини підприємства.

  Таким чином, облікова політика є сукупністю конкретних елементів організації  бухгалтерського обліку, які визначаються підприємством на підставі загальноприйнятих  правил з врахуванням специфіки (особливостей) його діяльності.

  Способи ведення бухгалтерського обліку, обрані підприємством при формуванні облікової політики, застосовуються з 1-го січня нового року всіма структурними підрозділами (включаючи виділені на окремий баланс) незалежно від  місця їх розташування.

  Розкриття інформації про облікову політику та її зміни у фінансовій звітності  є передумовою зіставності фінансових звітів одного підприємства за різні  періоди, а також фінансових звітів різних підприємств. Тобто користувачі  набувають можливості оцінити, наскільки порівнювальними є дані окремих статей фінансової звітності того чи іншого звітного періоду, того чи іншого підприємства.

  Облікова  політика розробляється на багато років  і може змінюватись лише у випадку:

  ♦ зміни статутних вимог;

  ♦ зміни вимог органу, що затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку;

  ♦ забезпечення внесеними змінами  більш достовірного відображення подій  або операцій у фінансовій звітності  підприємства.

  Не  вважається зміною облікової політики встановлення облікової політики для: а) подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій; б) подій або операцій, які раніше не відбувалися.