Сутність інвестиційного аналізу

 

ЛЬВІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ  СПРАВИ

УНІВЕРСИТЕТУ БАНКІВСЬКОЇ  СПРАВИ

НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

 

 

кафедра фінансів

 

 

Індивідуальна робота

з дисципліни “Інвестиційний аналіз”

 

 

 

 

Виконала:

студентка 403 БС групи

Залужна Соломія

Перевірив

 Бардиш Г. О.

 

 

 

 

 

Львів 2012

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Становище економіки  України на фоні економік економічно розвинутих країн…………………………………………………………...........................5
2. Інвестиційна діяльність в ринковій економіці……………………………10
3. Основні положення інвестиційного проектування……………………….14
4. Техніко-економічне обґрунтування інвестиційного проекту……………18
5. Основна сутність основних аналізів інвестиційних проектів……………30
6. Інвестиційне оцінювання на практиці……………………………………..33
7. Структурна трансформація економіки України в напрямку ринкової соціально спрямованої……………………….……………………………..41
8. Ризики та оцінювання ризиків …………………………………………….47
9. Лісове господарство: стан, проблеми, перспективи, потреба в інвестиційних ресурсах………..……………………………………………51

Висновки…………………………………………………………………………….63

Список використаної літератури…………………………………………………..65

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у  центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного зростання в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро - і макрорівнях. Економічна ситуація, яка склалась зараз в Україні, дуже складна. Серед сукупності причин, що сприяли економічній кризі та утримують перехід України на траєкторію економічного зростання, чи не найголовнішою є низька інвестиційна активність.

Загальновідомо, що ефективне  реформування економіки будь-якої країни, її структурне перетворення з якісним  оновленням товаровиробництва, ринкової та соціальної інфраструктури немислимі без відповідних капіталовкладень, тобто без належного інвестування. Без надійних капіталовкладень неможливо забезпечити створення і впровадження новітніх технологій, систем сучасної організації та управління товаровиробництвом і збутом продукції, розвиток ринкової інфраструктури, інформатизацію суспільства тощо. Це фундаментальні основи для забезпечення конкурентоспроможності національного товаровиробництва, без чого не може бути й успішної інтеграції нашої країни в Європейське співтовариство.

Крім того інвестиції дають  змогу впроваджувати науково-технічні досягнення у виробництво і на цій основі забезпечувати зростання ВНП, продуктивності праці, реальних доходів на душу населення, а також вирішувати багато соціальних проблем. Дослідженнями встановлено пряму залежність між темпами зростання ВНП та інвестиціями, бо конкурентоспроможність і темпи розвитку підприємства визначаються інвестиціями.

В Україні ж дотепер  не створено обгрунтованої системи державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли недоінвестування посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб’єктів господарювання та держави. Вивести Україну з цієї ситуації може лише науково обгрунтована інвестиційна політика держави.

Метою даної індивідуальної роботи є в межах запропонованого обсягу розглянути основні питання, що стосуються стану інвестиційної діяльності в Україні, виділити основні проблеми щодо інвестиційних капіталовкладень, та розглянути стан ядерної промисловості в Україні, а саме виробництво електроенергії на атомних електростанціях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. СТАНОВИЩЕ ЕКОНОМІКИ  УКРАЇНИ НА ФОНІ ЕКОНОМІК  ЕКОНОМІЧНО РОЗВИНУТИХ  КРАЇН

Україна, яка є великою європейською країною, має добре розвинуту  промислову базу, родючу землю сільськогосподарського призначення, висококваліфіковані  кадри та розвинуту систему освіти. Україна є багатою на природні ресурси, зокрема, на природні копалини. І хоча поклади нафти значною мірою вичерпані, вона має інші важливі джерела енергії, такі як вугілля, гідроенергетику та сировину для атомної енергетики. 

У структурі промисловості  України найбільшу питому вагу займає чорна металургія (перше місце  серед сусідів) і ПЕК (лише трохи  поступається Росії).  
У зв'язку із цим питома вага харчової промисловості трохи нижче більшості її східноєвропейських сусідів, однак, вона вище, ніж у Росії, Білорусії, Грузії.  
 Відносно зниженою є частка хімічної й нафтохімічної промисловості, лісового комплексу й легкої промисловості. Україна разом із Казахстаном замикає провідну десятку вуглевидобувних країн світу (71 млн. тонн). Вона входить до ведучої групи з 7 країн з видобутку залізної руди, виплавці чавуну й стали, виробництву прокату й глинозему.

У сільському господарстві для України характерно практична  рівність виробництва продукції  рослинництва (зерно, технічні культури) і тваринництва, однак зі стійкою  тенденцією зниження частки останнього. Яскраво виражений зональний  тип зміни спеціалізації. Країна - великий виробник зерна (входить  у трійку провідних виробників ячменя). Поряд із Францією, ФРН і США - найбільший виробник цукрового буряка, перевершуючи таких своїх сусідів, як Польща й Туреччина. Входить у  сімку найбільших світових виробників цукру й олії, свинини. 

Товари, які виробляються в Україні, включають металургійне обладнання, дизельні локомотиви, трактори та автомобілі. Країна володіє потужною високотехнологічною  промисловою базою, включаючи електронну промисловість, виробництво товарів  військового призначення, космічну галузь, є також одним з найбільших виробників цукру, зерна, м’яса та молочних виробів. 

Україна заохочує зовнішню торгівлю та інвестиції. Верховна Рада (Парламент України) прийняла законодавство про іноземні інвестиції, відповідно до якого іноземним інвесторам дозволяється придбання у власність бізнесових структур та майна, а також вільне вивезення прибутків і доходів. 

Для Європи Україна є важливою транзитною країною, через газотранспортну  мережу якої надходить газ з Росії  до Європейського Союзу. Україна не тільки є незалежною від зовнішніх поставок електроенергії, але і сама експортує її до інших країн. Прийнята в країні енергетична стратегія спрямована на поступове зменшення виробництва електроенергії на основі споживання газу та нафти, на користь атомної енергетики, а також на застосування енергозберігаючих технологій, які дозволять скоротити промислове споживання газу. 

Українська  національна  валюта – гривня –  булла  впроваджена  у вересні 1996  року  і  залишалася  стабільною  до  2008 року,  коли  розпочалася  світова фінансово-економічна криза.  

Починаючи з 2005 року, в Україні фіксується помірний рівень інфляції. Зокрема, за даними Державного комітету статистики, інфляція в Україні за січень-листопад 2009 року зросла на 11,3% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. На розвиток кредитних відносин та процес реструктуризації економіки негативний вплив здійснює світова фінансово-економічна криза [10]. 

Сучасна світова криза, що зародилась у США як криза ринку  нерухомості та похідних фінансових інструментів, доволі швидко зачепила Велику Британію, по дорозі вщент зруйнувала успішну економіку Ісландії –  «країни найвищого добробуту». Серйозно постраждали практично всі країни Європи, згодом криза дійшла й до найвіддаленіших куточків, захопивши  навіть Австралію. Враховуючи характер зародження кризи та її специфіку, насамперед найбільше (в абсолютних масштабах) постраждали провідні країни світу  з добре розвиненим фондовим ринком (США, Велика Британія, Японія, Німеччина), пізніше країна вдарила по тих країнах, де не витримала тиску національна валюта (Угорщина, Україна). Зазнали відчутних втрат також країни з начебто чудово розвиненою фінансово-банківською системою,проте без серйозної основи в реальному секторі економіки (країни Балтії), а також опинилася на межі економічного колапсу країни, що розвиваються (Пакистан) [8, с.27].

        Світова  фінансова криза лише оголосила  вже існуючі диспропорції української  економіки. Загалом, можна виділити  ключові причини впливу світової  кризи на українську економіку:

• Україна сьогодні відзначається високим рівнем інтеграції у світову економіку – близько 60 % ВВП України залежить від експорту, фактично стільки ж – від імпорту, що сприяє відчутному реагуванню на світові економічні процеси;
• різкий відтік короткострокового спекулятивного капіталу з українського фондового ринку (найбільше в Європі падіння фондового ринку – понад 70 %);
• штучна ревальвація гривні у травні 2008 року з рівня 5,05 до 4,85 грн./дол.. США автоматично послабила позиції українських експортерів на тлі явних ознак загострення фінансової кризи та автоматично сприяла подальшому зростанню зовнішньоторговельного дефіциту;
• «рейдерська атака» на один із найбільших українських банків «Промінвестбанк» посилила панічні настрої серед вкладників і стала поштовхом до падіння довіри населення до банків;
• на тлі відтоку грошових коштів нерезидентів та кризи довіри серед українських банків, на міжбанківському валютному ринку переважали панічні настрої, що призвело до подорожчання американського долару [8, с.27].

Станом на жовтень 2009 року загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну склав більш ніж 38,5 млрд. дол. США. Традиційно найбільшими інвесторами залишаються Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Австрія, Велика Британія та  Російська Федерація. Водночас, обсяг прямих іноземних інвестицій на одного мешканця України за період з 2001 року зріс майже у дев’ять разів, а саме з 94 дол. США у 2001 році до 829 дол. США у 2009 році [10]. 

У 2010 році очікується відновлення економічного зростання як виробництв, орієнтованих на внутрішній ринок (у т.ч. завдяки витісненню імпорту з внутрішнього ринку), так і активізація вітчизняних експортоорієнтованих виробників услід за покращенням зовнішньої кон'юнктури. 

Продовження позитивних тенденцій  кінця 2009 року, зменшення структурних  диспропорцій закладатимуть основу для розвитку у наступні роки. У 2010 році очікується новий інвестиційний цикл за рахунок відновлення інвестиційного попиту. Передбачається, зокрема залучення близько 5 млрд. дол. США на реалізацію проектів з підготовки проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу (з них майже 66% становитимуть кошти приватних інвесторів), зростання обсягу прямих іноземних інвестицій до 8 млрд. дол. США, стійка активізація підприємницької діяльності. 

З поліпшенням світової економічної кон'юнктури очікується активізація

зовнішньоекономічної діяльності українських компаній, зростання експорту майже за всіма товарними групами, чому, певною мірою, сприятиме використання переваг членства України у СОТ. Зростання експорту товарів і послуг у 2010 році очікується на рівні 9,5%. 

Значно покращилося у 2009 році сальдо платіжного балансу України. Зокрема, за 9 місяців 2009 року негативне сальдо зовнішньої торгівлі України зменшилося у 2 рази у порівнянні з аналогічним  показником 2008 року, склавши 3,7 млрд. дол. США. 

У 2010 році формуватимуться позитивні  тенденції та стимули для довгострокового  економічного зростання на основі усунення диспропорцій розвитку та зміцнення  конкурентоспроможності економіки  України. Ключовими елементами відповідної політики будуть заходи з енергоефективності й енергозбереження, розбудови транспортно-комунікаційних мереж, стимулювання інноваційних процесів тощо. 

У 2008 р. Україна виконала свої зобов’язання щодо вступу до Світової організації  торгівлі та створення сприятливого внутрішнього економічного середовища. 16 травня 2008 року Україна стала 152-м  членом СОТ. 

Наступним важливим кроком, спрямованим  на розширення економічних зв’язків  та зростання обсягів зовнішньої торгівлі, є переговори щодо створення зони вільної торгівлі з ЄС, які було розпочато у цьому році. Зона вільної торгівлі є важливою частиною Нової посиленої угоди між Україною та Європейським Союзом [11].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Інвестиційна діяльність підприємства - це об'єктивний процес, що має свою логіку, і розвивається відповідно до властивих йому закономірностей  і відіграє важливу роль в господарській  діяльності підприємства, оскільки по своїй економічній природі інвестиції являють собою відмову від  сьогочасного споживання заради одержання  прибутків у майбутньому.

Тому інвестиційний процес починається з визначення інвестиційної  стратегії підприємства, вибір якої залежить від:

• стадії життєвого циклу  підприємства;

• стратегії розвитку в  цілому;

• стану зовнішнього і  внутрішнього ринків інвестиційних  ресурсів;

• інвестиційної принадливості  підприємства як об'єкта вкладення  засобів.

І якщо на перший погляд може здаватися, що здійснення інвестицій є  справою самого підприємства, керівництво  якого може самостійно приймати рішення  щодо інвестування, то в цьому випадку  необхідно насамперед навчитися  оцінювати наслідки таких рішень, оскільки нездійснення інвестицій - це теж свого роду стратегія.

Під інвестиційною стратегією слід розуміти весь комплекс довгострокових цілей і вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення.

Інвестиційна стратегія  підприємства повинна бути орієнтована  на довгострокові цілі і реалізовуватися  в процесі поточної господарської  діяльності за допомогою вибору відповідних  інвестиційних проектів і програм.

Формування інвестиційної  стратегії підприємства являє собою  складний творчий процес, що грунтується на прогнозуванні окремих умов здійснення інвестиційної діяльності і кон'юнктури інвестиційного ринку як у цілому, так і в розрізі окремих його сегментів. Ця стратегія завжди формується в рамках загальної стратегії економічного розвитку, погоджується з нею по цілям, етапам, строкам реалізації.

У якості довгострокових конкретизованих  цілей підприємства на різних етапах можуть бути: досягнення визначених норми  і маси прибутку, зростання масштабів  шляхом збільшення торгового обороту  і частки контрольованого ринку, виробництво нової продукції, зміна  зношеного і застарілого обладнання для зниження витрат виробництва, захист навколишнього середовища й ін.

Обраною або в ряді випадків змушеною стратегією може бути і нездійснення інвестицій. Але така ситуація буде скоріше нагадувати некерований  човен, що пливе за течією. Прийняття  підприємством рішень щодо інвестиційної  діяльності спирається на проблему вибору альтернативних варіантів розвитку в конкурентному середовищі, властивому тій або іншій галузі під впливом  різноманітного роду економічних, правових і інших чинників.

Основою інвестиційної політики організації і процедур вибору та реалізації пріоритетів повинна  бути їх орієнтація на кінцеві соціально-економічні результати. У зв'язку з цим її несучою конструкцією повинна бути система цілей, критеріїв їх досягнення і правил прийняття рішень, яка  пронизує всі рівні організаційної системи, етапи процедур і механізмів. [2]

Проект, як об'єкт оцінки, характеризується набором різнорідних  показників, що відображають його економічні, соціальні, технічні, екологічні і інші аспекти. Деякі з показників не є  вимірними, дані часто носять характер прогнозу. Крім того. система критеріїв, як правило, являє собою складну  ієрархічну структуру. Вказані обставини  зумовлюють необхідність використання експертних методів для оцінки проектів.

Розробка ефективної процедури  експертного оцінювання передбачає реалізацію загальних принципів  організації експертиз, з урахуванням  специфіки об'єктів, що оцінюються і  задач прийняття управлінських  рішень, в яких будуть використані  експертні оцінки. Розглянемо вимоги до методів вибору інвестиційних  проектів і реалізації інвестиційних  пріоритетів підприємства. Насамперед - це вимоги, пов'язані з:

1. Переходом до прийнятих у всьому світі принципу і технології управління за результатами (з чіткою постановкою цілей, виділенням критеріїв, що вимірюються їх досягнення, що контролюються, оцінкою впливу на результати наслідків всіх рішень, що приймаються і т.д.), почавши з введення відсутніх поки обов'язкових форм документів, що дають можливість оцінити і проконтролювати результати проектів (аж до внеску в розв'язання соціально-економічних проблем);
2. Переходом до активної політики (не обмежуватися принципом "дайте ваші пропозиції", а активно "зверху" формулювати проблеми і вимогу до результатів, а також впливати на формування пропозицій до проектів);
3. Затвердженням "правил гри" (підбором орієнтованих на кінцеві результати критеріїв, правил прийняття рішень, механізмів), що максимізують об'єктивність оцінок:

• плануванням розподілу фінансових ресурсів між підрозділами, відділами, цехами і дочірніми підприємствами на базі аналізу ефективності витрат;

• контролем результатів проектів і витрат по них з коректуванням побудованих механізмів (при необхідності);
• поетапним створенням цілісної крізної системи і комплексу алгоритмів формування і реалізації інвестиційної політики підприємства.

Для реалізації цих і ряду інших вимог необхідно створити крізну узгоджену по всіх рівнях і  тимчасових етапах методику формування інвестиційних пріоритетів підприємства, що являє собою конкретні правила  прийняття рішень, що конструктивно  реалізовуються на основі певної аналітичної  і початкової інформації. Основою  цього узгодження повинна бути орієнтація на кінцеві результати і відповідні процедури оцінки впливу на них тих  або інших варіантів рішень.

Відмітимо, що не плани є  головним результатом планування, а  саме визначення цілей розвитку підприємства, перспектив його розвитку, шляхів їх досягнення і розподілу ресурсів між структурними підрозділами. Планові рішення, порядок дій, необхідна лінія поведінки, етапи досягнення цілей, методи, які потрібно використати, - все це і є комплексний план.

При інвестиційній бездіяльності  прибутковість вкладених засобів  з часом знижується внаслідок  морального і фізичного старіння виробничого апарату, погіршення організації  виробництва і т.п., що в остаточному  підсумку ставить під сумнів майбутнє такого підприємства.

Пасивне інвестування, передбачає підтримку незмінного рівня розвитку підприємства, призводить до відставання  від середнього по галузі рівня і  буде мати в майбутньому ті ж наслідки.

Активна інвестиційна стратегія, що забезпечує зростання прибутковості  до середнєгалузевого рівня вкладень, припускає добір і реалізацію різного роду інноваційних проектів, активну поведінку на ринку.

Ефективна, або випереджаюча, стратегія пов'язана вже з інноваціями, що реалізують принципово нові технологічні рішення, які відрізняються і  значним ступенем ризику таких вкладень.

Формування інвестиційної  стратегії підприємства здійснюється в просторі перетинання взаємних інтересів, як самого підприємства, так  і його потенційного стратегічного  інвестора. А інвестиція являє собою  особливий товар, що обертається  на ринку. Тому можливість її одержання  в тому або іншому вигляді часто  залежить від розуміння й урахування взаємних інтересів партнерів, від  уміння бачити об'єкт інвестування з позицій стратегічного інвестора  й оцінювати його інвестиційну привабливість. [3]

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ  ПОЛОЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУВАННЯ

У міжнародній практиці план розвитку підприємства подається у  вигляді, спеціальним чином, оформленого  бізнес-плану, який, по суті, являє собою  структурований опис проекту розвитку підприємства. Якщо проект пов'язаний із залученням інвестицій, то він носить назву "інвестиційного проекту". Зазвичай будь-який новий проект підприємства в тій чи іншій мірі пов'язаний із залученням нових інвестицій. У  найбільш загальному розумінні, проект - це спеціальним чином оформлене пропозиція про зміну діяльності підприємства, що переслідує певну мету.

Проекти прийнято поділяти на тактичні та стратегічні. До числа останніх зазвичай належать проекти, що передбачають зміну форми власності (створення орендного підприємства, акціонерного товариства, приватного підприємства, спільного підприємства і т.д.), або кардинальну зміну характеру виробництва (випуск нової продукції, перехід до повністю автоматизованого виробництва і т.п .). Тактичні проекти звичайно пов'язані зі зміною обсягів продукції, що випускається, підвищенням якості продукції, модернізацією устаткування.

Для вітчизняної практики поняття проекту не є новим. Його відмінна якість за старих часів полягала в тому, що основні напрямки розвитку підприємства, як правило, визначалися  на вищому, по відношенню до підприємства, рівні управління економікою галузі. У нових економічних умовах підприємство в особі його власників і вищого складу керування повинно само турбуватися  про свою подальшу долю, вирішуючи  самостійно всі стратегічні і  тактичні питання. Така діяльність в  області інвестиційного проектування повинна бути спеціальним чином  організована.

Загальна процедура впорядкування  інвестиційної діяльності підприємства по відношенню до конкретного проекту  формалізується у вигляді так  званого проектного циклу, який має  такі етапи. 

1. Формулювання  проекту (іноді використовується термін "ідентифікація"). На даному етапі вищий склад керівництва підприємства аналізує поточний стан підприємства і визначає найбільш пріоритетні напрямки його подальшого розвитку. Результат даного аналізу оформляється у вигляді деякої бізнес-ідеї, яка спрямована на вирішення найбільш важливих для підприємства завдань. Вже на цьому етапі необхідно мати більш-менш переконливу аргументацію у відношенні здійсненності цієї ідеї. На даному етапі може з'явитися кілька ідей подальшого розвитку підприємства. Якщо всі вони представляються в однаковій мірі корисними і здійсненними, то далі проводиться паралельна розробка декількох інвестиційних проектів з тим, щоб рішення про найбільш прийнятних з них зробити на завершальній стадії розробки.

2. Розробка (підготовка) проекту. Після того, як бізнес-ідея проекту пройшла свою першу перевірку, необхідно розвивати її до того моменту, коли можна буде прийняти тверде рішення. Це рішення може бути як позитивним, так і негативним. На цьому етапі потрібно поступове уточнення й удосконалювання плану проекту у всіх його вимірах - комерційному, технічному, фінансовому, економічному, інституціональному і т.д. Питанням надзвичайної важливості на етапі розробки проекту є пошук і збір вихідної інформації для рішення окремих завдань проекту. Необхідно усвідомлювати, що від ступеня достовірності попередньої інформації і вміння правильно інтерпретувати дані, що з'являються в процесі проектного аналізу, залежить успіх реалізації проекту.

3. Експертиза проекту. Перед початком реалізації проекту його кваліфікована експертиза є дуже бажаним етапом життєвого циклу проекту. Якщо фінансування проекту здійснюється за допомогою істотної частки стратегічного інвестора (кредитного або прямого), інвестор сам проведе цю експертизу, наприклад за допомогою будь-якої авторитетної консалтингової фірми, надаючи перевагу витратити деяку суму на цьому етапі, ніж втратити більшу частину своїх грошей у процесі виконання проекту . Якщо підприємство планує здійснення інвестиційного проекту переважно за рахунок власних коштів, то експертиза проекту також дуже бажана для перевірки правильності основних положень проекту.

4. Здійснення проекту. Стадія здійснення охоплює реальний розвиток бізнес ідеї до того моменту, коли проект повністю входить в експлуатацію. Сюди входить відстежування та аналіз всіх видів діяльності по мірі їх виконання і контроль з боку наглядових органів країни і / або іноземного або вітчизняного інвестора. Дана стадія включає також основну частину реалізації проекту, завдання якої, в кінцевому підсумку, полягає в перевірці достатності грошових потоків, що генеруються проектом для покриття вихідної інвестиції і забезпечення бажаної інвесторами віддачі на вкладені гроші.

5. Оцінка результатів. Оцінка результатів проводиться як по завершенню проекту в цілому, так і в процесі його виконання. Основна мета цього виду діяльності полягає в отриманні реального зворотного зв'язку між закладеними в проект ідеями і ступенем їх фактичного виконання. Результати подібного порівняння створюють неоціненний досвід розробників проекту, дозволяючи використовувати його при розробці і здійсненні інших проектів.

Надалі цей розділ, так  само як і всі наступні, в основному  присвячений викладу етапу розробки проекту, коли бізнес-ідея проекту вже  сформульована. При проведенні експертизи проекту також буде корисно використовувати  публікується матеріал, тому що в кінцевому  підсумку суть експертизи полягає в  перевірці правильності того, що складає  зміст розробленого інвестиційного проекту.

В даний час для України  актуальним засобом залучення інвестора  є варіант створення спільного  підприємства у вигляді акціонерного товариства за участю української сторони (реципієнта) і закордонного партнера (інвестора). У цьому випадку ініціатива, як правило, виходить від реципієнта, який намагається зацікавити потенційного інвестора. Успіх прийняття інвестиційного проекту істотно буде залежати від  ступеня задоволення вимог закордонного інвестора, які можуть відрізнятися від загальноприйнятих. У даному випадку етапу розробки інвестиційного проекту може передувати стадія підготовки інвестиційних пропозицій (або інвестиційного меморандуму). У цей документ включаються докладні відомості про реципієнта, результати його діяльності в минулому, складі продукції, що випускається, стратегію і тактику поведінки на ринку і ряд інших даних. Крім того, необхідно навести результати інвестиційного аналізу, який слід викладається нижче схемою, але виконується без зайвої деталізації і з можливим освітленням кількох інвестиційних сценаріїв. Після схвалення потенційним інвестором цього меморандуму відбувається детальна розробка інвестиційного проекту з урахуванням зауважень і побажань інвестора. Така схема організації робіт дозволяє заощаджувати зусилля реципієнта [9].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 4. ТЕХНІКО  – ЕКОНОМІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ БІОКАРБОНОВОГО ФОНДУ «СТВОРЕННЯ ЗАХИСНИХ ЛІСОВИХ НАСАДЖЕНЬ НА ЗАБРУДНЕНИХ  РАДІОНУКЛІДАМИ ЗЕМЛЯХ В УМОВАХ ПОЛІССЯ»

Згідно з Кіотським  протоколом 1997 р. до рамкової конвенції  ООН зі зміни клімату, індустріальні  країни  (наведені у додатку 1, враховуючи й Україну) повинні зменшити викиди парникових газів на 5,2 % відповідно до рівня 1990 р. у 2008-2012 рр. Країни мають  виконувати свої зобов'язання шляхом удосконалення  внутрішньої політики, спрямованої  на зниження викидів та/або збільшення поглинання парникових газів  (ПГ).