Технологія комбікормів

Реферат

Технологія комбікормів

План

1. Призначення комбікормової промисловості України. Основні етапи її розвитку і проблемні задачі, що стоять перед нею……………………......3
2. Характеристика сировини  мінерального походження………………........9
3. Характеристика основних технологічних процесів комбікормового виробництва. Призначення процесу дозування компонентів комбікормів. Способи дозування………………………………………………………....13
4. Список використаних джерел……………………………………………..19

1. Призначення комбікормової промисловості України. Основні етапи її розвитку і проблемні задачі, що стоять перед нею.

Комбікормова галузь України є досить вагомою у агропромисловому комплексі країни. Вона є запорукою розвитку тваринництва, птахівництва, рибальства та харчової промисловості, зокрема виробництва м’ясоковбасних виробів. Слід зазначити, що комбікормова галузь є досить перспективною через існування потужної сировинної та матеріально-технічної бази в Україні, але вона є заручником стану тваринництва та птахівництва у країні.

Дослідження та з’ясування етапів становлення комбікормової промисловості надаватиме можливість у подальшому здійснювати прогнозування шляхів її подальшого розвитку в Україні з урахуванням сучасних тенденцій на світовому ринку комбікормів.

 Слід зазначити, що  комбікормова галузь є досить специфічною сферою господарчої діяльності, до того ж зважаючи на довгий період її занепаду, то кількістьнаукових публікацій, що посвячена певним теоретично-практичним аспектам функціонування цієї галузі замала. Проте, в останній час з’явились окремі роботи присвячені тим чи іншим аспектами відновлення та подальшого розвитку цієї галузі. Зазначимо, що ці дослідження не мають системного характеру та не зупиняються детально на умовах занепаду галузі та початку її відновлення.

Павлюченков А. досліджує економічні питання функціонування комбікормової промисловості та зупиняється на етапах її розвитку [3, с. 5].

Слід зазначити, що більшість досліджень, які здійснюються, мають технічний або технологічний ракурс. Стосовно організаційно-економічних питань формування та розвитку комбікормової галузі, то тут слід визначити дослідження О.Козаченко, яке стосується формування цінової політики в діяльності комбікормових підприємств [4].

Як зазначає, О.Ярославський «розвиток вітчизняної комбікормової промисловості за часів Радянського Союзу відбувався в напрямі задоволення потреб великих тваринницьких комплексів… В Україні було збудовано близько 90 комбікормових заводів, які випускали щорічно 16 млн тонн комбікормів при максимальній потужності 21,8 млн тонн» [5, с. 2]. Отже, А.Павлюченко визначає певні періоди становлення та розвитку галузі (взагалі 11 етапів) та надає їх характеристику через позитивні та негативні чинники. Але це дослідження закінчується періодом розпаду СРСР, яке позначилося кризою в економіці колишніх республік СРСР. Проте, період 1990 – 2000 рр. можна визначити як започаткування комбікормової галузі в Україні. Крім дослідження розвитку галузі А. Павлюченка, у [6] визначено дещо інші етапи розвитку комбікормової промисловості .Отже, визначено п’ять етапів становлення та розвитку галузі за часів СРСР, впродовж яких було сформовано потужну комбікормову промисловість. В ювілейному номері фахового спеціалізованого видання «Комбикорма» [7, с. 1 – 3] також

підіймається питання знакових подій у формуванні комбікормової промисловості СРСР, на підставі яких можна з’ясувати певні етапи .

Таким чином, визначено сім етапів становлення та розвитку галузі за період 1928 – 1985 рр. Як позначається у [8], комбікормова промисловість, як самостійна галузь, була заснована у 1935 році, а в 1965 році їй було надано пріоритетне значення з тим, щоб з її розвитком створити країні оптимальні умови для ефективного функціонування птахівництва та тваринництва на промисловій основі. Формування цих етапів не є однозначним, проте дещо в чому вони збігаються та віддзеркалюють основні події та, відповідно, етапи розвитку комбікормової промисловості в Україні у складі СРСР. Отже, на підставі даних можна стверджувати, що всі системні події та відповідно дослідження стосовно комбікормової промисловості закінчились у кінці ХХ століття. Проте, після розпаду СРСР, в Україні залишилась потужна комбікормова промисловість, здатна повністю задовольнити потреби тваринництва, птахівництва та рибництва в комбікормах. Але руйнація економічних основ господарства, зокрема сільськогосподарського, призвела до порушення господарчих зв’язків, що і призвело до занепаду галузі. Як зазначає О.Ярославський, «із зменшенням попиту почали скорочуватись й обсяги виробництва комбікормів. З 1991 по 2002 р. виробництво комбікормів зменшилося майже у 10 разів і у 2002 р. становило 1,5 млн т, а білково-вітамінних домішок – 11,3 тис. т, або 2,4 % від рівня 1991 р.» [5, с. 4].

Якісний розвиток галузі Зростання потужностей, реконструкція та переозброєння. Промислове виробництво преміксів. Побудова заводів для державних тваринницьких комплексів. Автоматизація підприємств Зазначимо, що з 2001 – 2002 року почалося повільне відновлення комбікормового виробництва в Україні. Каталізатором цього відновлення стало зростання попиту на повноцінні корми з боку птахівницьких господарств, що розвиваються швидко. Так, у 2002 році в Україні споживання комбікормів у порівнянні з 2001 роком зросло на 15 % і склало 2,5 млн т (офіційна цифра – 1,5 млн т, тут не враховано виробництво комбікормів заводами, що входять у великі інтегровані комплекси, які виробляють продукцію для внутрішнього споживання). Проте, більш 70 % всіх спожитих в Україні комбікормів – це комбікорми для птахівництва [9]. У період 2002 – 2007 рр. відбулося кількісне зростання комбікормової галузі в Україні, що позначилося на вагомому зростанні обсягів виробництва у галузі. Цьому зростанню сприяв динамічний розвиток птахівництва.

Стосовно сучасного періоду розвитку комбікормової промисловості, то слід зазначити продовження позитивних тенденцій щодо її подальшого відновлення та розвитку. Так, в Україні у 2009 році створені всі умови для збереження і посилення позитивної динаміки в комбікормовій промисловості, зокрема в птахівництві і свинарстві. Так, за даними УАК, за січень-травень 2009 року великими і середніми комбікормовими заводами, яких налічується близько 430 одиниць, було вироблено 1,7 млн т комбікормів, тоді як за вказаний період торік – лише 1,5 млн т. За прогнозами УАК, загальні обсяги виробництва комбікормів в 2009 році будуть на рівні 7 млн т, що на 20 % перевищить показник 2008 року. Проте до рівня 1990-х років, коли в Україні вироблялося більше 16 млн т комбікормів, ще далеко. У той же час, ринок збуту комбікормів розширюється. Поголів'я птиці і свиней, основних споживачів комбікорму, упевнено зростає, ця тенденція зберігатиметься і на 2010р. Виробництво, поступово переміщається від окремих незалежних комбікормових заводів до вертикально інтегрованих тваринницьких і птахівницьких холдингів. Якщо доля великих інтегрованих господарств в 2005 році була на рівні 30 %, то зараз вже близько 50 %. За 20 останніх років структура згодовування комбікормів зазнала значні зміни. Якщо в 1990 році в сільськогосподарських підприємствах на корм для птиці йшло 32 %, то в 2008 р. – 70 %, а в поточному році прогнозується до 75 % комбікормів. Це збільшення сталося за рахунок скорочення вжитку комбікормів великою рогатою худобою з 40 % до 9 %. Основу виробництва комбікормів на 70 – 80% складають зернові компоненти. У 2008 році було зібрано 53,3 млн т зерна. Врожай 2009 рок був на рівні до 42 – 43 млн т. Високий рівень насиченості ринку зерна безпосередньо впливає на процеси ціноутворення і робить зерно, зокрема кормове, дешевше. Іншим основним компонентом комбікорму є білково-вітамінна домішка, яка виробляється на основі шроту олійних культур, і її частка в комбікормі складає до 20 %. На тлі рекордного урожаю соняшнику сталося зростання виробництва масла. Так, за січень-травень 2009 року в Україні було вироблено 1,2 млн т рослинних олій, що на 50 % перевищує торішні обсяги виробництва Відповідно, виробництво шроту теж збільшилося з одночасним зниженням ціни на нього [11].

Таким чином, етапи формування та розвитку комбікормової галузі України дещо відтворюють загальні етапи радянського періоду (до 1991 р.), а потім розпочинається самостійний шлях становлення галузі в Україні. Цей шлях характеризується двома етапами – занепаду та відновлення кількісного зростання. У межах визначених етапів з’ясовано характеристики, як позитивні, так і негативні, що впливали на становлення та розвиток галузі.

Перспективою подальшого дослідження є визначення ключових чинників, що прямо чи ні впливають на кількісний та якісний розвиток галузі, дослідження характеру конкуренції як чинника формування розвинутого ринку та здійснення сценарного прогнозування подальшого розвитку галузі.

Проблема комбікормової промисловості постає у виправленнінегативного становища. Щоб забезпечити повноцінність кормів для різних вікових груп тварин і достатню ціну, перш за все потрібно відроджувати комбікормову промисловість на базі нових технологій та автоматизації всіх процесів. Орієнтація економіки комбікормової промисловості на інноваційний розвиток вимагає від національних суб’єктів господарської діяльності, зокрема комбікормових підприємств, перебудови системи управління, пошуку нових або модернізованих технологій та методів організації виробництва і збуту продукції. У зв’язку з цим, у ринкових умовах прискорений розвиток інноваційних процесів комбікормової промисловості повинен базуватися на ефективному використанні науково-технічного потенціалу. Це є основним фактором підвищення результативності їх економічного зростання.

На нашу думку, нині немає альтернативи розвитку комбікормової промисловості, крім інноваційного пошуку вирішення означених проблем [2]. Цьому сприяє впровадження нових інноваційно-інвестиційних технологічних проектів, які не поступаються зарубіжним за рівнем економічного результату та повнотою автоматизації. Нові інноваційно-інвестиційні технологічні проекти з виробництва комбікормів розробляються спеціалістами “Укрміжгоспкомбікорм”. На базі оновлення діючих підприємств впроваджуються нові технології, що використовують наявні площі, інфраструктуру, нове обладнання вітчизняного виробництва, що значно дешевше зарубіжних аналогів. Все це здешевлює процес оновлення комбікормових підприємств. Оновлені заводи комбікормової промисловості компонуються цехами з підготовки комбікормових домішок. Так, наприклад, ефективні результати досягнуто при переробці сої. Це дає можливість виробляти і продавати високоякісні комбікорми всім бажаючим. Вони доступні за ціною, оскільки використовують компоненти власного виробництва. Переробка сої дозволяє виготовляти також стартовий фураж для молодняка різних видів тварин і птиці. Він значно дешевший, ніж при використанні імпортних компонентів. Крім того, соя має переваги перед використанням кісткового чи риб’ячого борошна для збереження поголів’я птиці від хвороб.

Слід відмітити, що інформатизація на основі комп’ютеризації виробництва не лише зменшує витрати на виробництво, а й виховує нову людину на основі її інтелектуалізації. Це потребує залучення значних фінансових і трудових ресурсів. Одночасно це буде сприяти процессу відновлення механізованих ферм, розширенню посівів кормових культур, в том числі сої, як одного з важливих компонентів комбікормових домішок. Оновлення комбікормової промисловості потребує залучення інвестицій, які потрібно передбачити в бюджеті АПК та залучення вітчизняних інвесторів, які спроможні направляти фінансові ресурси на розвиток цієї галузі. Це також передбачено Законом України “Про пріоритетні напрямки діяльності вУкраїні”.

2. Характеристика сировини  мінерального походження

Кормовий засіб, який застосовується для поліпшення поживної цінності основного корму є  кормовою добавкою .

До них відносять:

• концентровані джерела мінеральних (крейда, фосфати, сіль кухонна, солі мікроелементів ),

• біологічно-активних (вітамінні, ферментні, гормональні препарати та кормові антибіотики),
• білкових (кормові дріжджі) та синтетичних небілкових азотистих речовин (сечовина, біурет, амонійні солі, амінокислоти). До групи кормових добавок відносять також пребіотики, прибіотики, сорбенти мікотоксинів, органічні джерела мінеральних елементів та інші продукти. Перелік кормових добавок нараховує десятки тисяч різноманітних кормових засобів, який постійно поповнюється.

Більшість кормів не забезпечують повною мірою потреби тварин у мінеральних елементах, що потребує застосування мінеральних добавок. За джерелами походження мінеральні добавки поділяються на три категорії:

• природні джерела мінеральних речовин;
• синтетичні мінеральні сполуки;
• побічні продукти м’ясокомбінатів (кісткове борошно).

У годівлі тварин широко застосовують кухонну сіль для поповнення нестачі натрію і хлору. Нестачу кальцію в раціонах поповнюють крейдою (37% кальцію), вапняками (33%), подрібненими черпашками (36-38%). Дефіцит фосфору компенсують за рахунок солей фосфорної кислоти - моно-, динатрійфосфату (23-20% фосфору), моно-, диамонійфосфату (відповідно 25 і 23% фосфору). У значній частині мінеральних добавок міститься кальцій та фосфор. Це трикальційфосфат (32% кальцію і 14,5% фосфору), знефторений фосфат (36% кальцію та 16% фосфору), фосфорнокислий кальцій однозаміщений (відповідно 16 та 26%). Джерелом сірки в раціонах тварин може бути глауберова сіль (28 % натрію та 20 % сірки) або елементарна сірка (99,5 % сірки).

Джерелом поповнення мікроелементів у годівлі тварин традиційно залишаються солі сірчаної та соляної кислот. Проте останнім часом з’явилися нові біодоступні форми мікроелементів, застосування яких дозволяє зменшити дози введення їх до складу раціонів та підвищити ефективність використання мікроелементу у обміні речовин.

До природних джерел мінеральних добавок відносяться алюмосилікати (цеоліти, бентоніти, сапоніти, глауконіти, вермикуліти, алуніти, трепел (опока) та інші мінерали), сапропель (озерний мул), травертини, яєчна шкаралупа та інші.

Спеціалісти із годівлі тварин застосовують вітамінні добавки, які є хімічно чистими джерелами та водяться у невеликих кількостях.

Препарати вітаміну А - Мікровіт А кормовий, Кормовий препарат мікробіологічного каротину (КПМК), Ретинол ацетат.

Препарати вітаміну D - Гранувіт D3, Ергокальциферол, Опромінені дріжджі, Холекальциферол, Відеїн.

Препарати вітаміну Е - α-токоферол-ацетат, Гранувіт Е, Капсувіт Е-25, Кормовіт Е-25

Препарати вітаміну К - Вікасол, менахінон.

Препарати вітамінів групи В - Тіамінбромид, тіамін хлорид, Рибофлавін кормовий, Гранувіт В2 кормовий, Пантотенат кальцію, Нікотинамід, Піридоксину гідрохлорид, Кормовий концентрат метанового бродіння (КМБ-12).

Препарати вітаміну С - Аскорбінова кислота.

Відомими полівітамінними препаратами є аевіт (в 1 мл масляного розчину міститься 10 тис МО вітаміну А та 100 мг вітаміну Е); тривітамін (в 1 мл масляного розчину 10 тис МО вітаміну А, 200 тис МО D3 та 10 мг вітаміну Е); аснітин (в 1 таблетці міститься 50 мг аскорбінової кислоти, 10 мг нікотинової кислоти, 1 мг тіаміну та 500 мг глюкози); тетравіт (в 1 таблетці міститься 3 мг тіаміну, 3 мг рибофлавіну, 20 мг нікотинової кислоти та 150 мг аскорбінової кислоти); ундевіт (в 1 таблетці 3,3 тис МО вітаміну А, 2 мг тіаміну, 2 мг рибофлавіну, 3 мг піридоксину, 2 мкг цианкобаламіну).

Протеїнові добавки - кормові засоби, які містять понад 20% протеїну або його еквіваленту. Одержують їх з тваринних, рослинних, мікробних джерел або шляхом промислового синтезу. Виробництво синтетичних амінокислот стосується, передусім, виробництва кристалічних його форм: L-лізину та DL-метіоніну, хоча налагоджено виробництво L-треоніну, L-триптофану та інших амінокислот. Застосування L-ізомерів амінокислот пов’язано з тим, що у цій формі знаходиться переважна більшість аміноксилот в рослинних та тваринних протеїнах. Інші форми (D-ізомери) мають менший рівень засвоєння в організмі або не засвоюються в організмі досліджуваних тварин зовсім. Для жуйних за нестачі протеїну в кормах раціону частина його може бути поповнена небілковими синтетичними речовинами за умови забезпечення тварин достатньою кількістю енергії, мінеральних речовин і деяких вітамінів.

У раціонах жуйних застосовують сечовину (карбамін), бікарбонат амонію, сірчанокислий амоній, аміачну воду, моно- і диамонійфосфат та ін.  Ліпрот (кормовий концентрат лізину). Це натуральний продукт, який одержують із меляси, кукурудзяного екстракту, кормових дріжджів шляхом мікробіологічного синтезу. У результаті життєдіяльності спеціальних штамів бактерій у розчині вищеназваних компонентів утворюється велика кількість лізину, а також значна кількість інших амінокислот та вітамінів.

3. Характеристика основних технологічних процесів комбікормового виробництва. Призначення процесу дозування компонентів комбікормів. Способи дозування

Комбікорм — це складна однорідна суміш очищених і подрібнених до необхідної крупності різних кормових засобів і мікродобавок, що виробляється за науково обґрунтованими рецептами і забезпечує повноцінну годівлю тварин і птиці. За призначенням і складом комбікорми поділяють на повнораціонні, концентрати, балансуючі добавки і премікси. Повнораціонний комбікорм повністю забезпечує потреби тварин і птиці в поживних, мінеральних та біологічно активних речовинах.

 Концентрат — це комбікорм з підвищеним вмістом протеїну, мінеральних речовин і добавок. Згодовується із зерновими, соковитими або грубими кормами для забезпечення біологічно повноцінної годівлі тварин. Балансуючі добавки бувають білкові, білково-вітамінні, білково-вітамінно-мінеральні. Це однорідна суміш подрібнених до необхідної крупності високобілкових кормових засобів і мікродобавок (мінеральні речовини, вітаміни, лікувальні засоби та ін.), які використовуються для виготовлення комбікормів в умовах підприємств. Рецепти добавок розробляють і використовують за вмістом поживних речовин в основних кормах. Премікс — однорідна суміш подрібнених до необхідної крупності мікродобавок і наповнювача, яку використовують для збагачення комбікормів і виробництва білково-вітамінних добавок. Комбікорми виробляють у розсипному, гранульованому (у вигляді щільних грудочок певної форми і розмірів) і брикетованому вигляді (плитки геометрично правильної форми і розмірів).

Для птиці виробляється комбікормова крупка шляхом подрібнення гранульованого комбікорму. Основними складовими комбікормів є: фуражне зерно злакових і бобових культур; кормові відходи елеваторів, борошномельно-круп'яних і харчових підприємств; грубі корми; трав'яне борошно; кормові дріжджі; продукти (відходи) олійно-екстракційного, крох-мале-патокового, бродильного, цукрового і гідролізного виробництв; корми тваринного походження; мінеральна сировина; продукти хімічної і мікробіологічної промисловості. Всього сировинна база комбікормової промисловості налічує понад дві тисячі кормових засобів, з яких більше 80 % виробляється безпосередньо у сільському господарстві. Рецептура комбікормів розробляється галузевими науково-дослідними установами на основі узагальнення багаторічного науково-господарського досвіду годівлі сільськогосподарських тварин, а також з урахуванням природно-кліматичних особливостей різних регіонів країни. Рецепти є письмовою вказівкою на виготовлення комбікормів. Їм присвоюють номери за видами тварин і птиці. Наприклад, для великої рогатої худоби встановлені такі номери: 60 — дійні корови, 61 — тільні і сухостійні корови, 62 — телята віком від 1 до 6 міс, 63 — молодняк віком від 12 до 18 міс, 65 — велика рогата худоба на відгодівлі і 66 — бугаї-плідники.

Нумерують рецепти двома числами, з яких перше означає вид і групу тварин, друге — порядковий номер рецепта для даної виробничої групи тварин і птиці. Обидва числа ставлять поряд через тире. Між знаком № і числом (або після числа) ставлять літерні знаки: ПК — повнораціонний комбікорм; К — комбікорм-концентрат; БВД (БВМД) — білково-вітамінні (мінеральні) добавки; ЗМЦ — замінник цільного (незбираного) молока; П — премікси. Наприклад: № ПК 1 — 123 — повнораціонний комбікорм для курок-несучок з порядковим реєстраційним номером 123. Рецепти комбікормів і кормових сумішей, що відповідають вимогам місцевих споживачів і постачальників сировини, в кожній зоні можуть бути свої. Вимоги до якості комбікормів для різних видів і груп тварин та птиці регламентують відповідними стандартами. Технологічний процес виробництва комбікормів на господарських та міжгосподарських комбікормових підприємствах здійснюється за Правилами організації і ведення технологічного процесу на комбікормових заводах.

 Крім інших  технологічних операцій, правила передбачають:

 очищення сировини від органічних, мінеральних та металомагнітних домішок;

 відокремлення плівок від  зернівок вівса та ячменю;

 подрібнення компонентів;

 дозування і змішування компонентів;

 гранулювання або брикетування  комбікормів;

зберігання і відпуск готової продукції.

Встановлено також типорозмір цехів і агрегатів різної продуктивності (за розсипними комбікормами): 1 — 2, 4 — 5, 8—10, 15 — 16 і більше тонн за годину. Побудовані в минулі роки господарські і міжгосподарські комбікормові заводи і цехи були устатковані обладнанням ОКЦ продуктивністю 15, 30 та 50 т за зміну. Нині тут переважають агрегати ОЦК продуктивністю 4 і 8 т комбікормів за годину. Ринок технологічного обладнання для виробництва комбікормів заповнений малогабаритними комбікормовими агрегатами як вітчизняного, так і зарубіжного виробництва. На рис. 37. наведено технологічну схему виробництва розсипних комбікормів агрегатом УМК-Ф-2 «Харків-чанка» продуктивністю до 4 т/год.

Рис. 37. Технологічна схема виробництва комбікормів агрегатом УМКФ-2:

1 — норія; 2 — сепаратор; 3 — магнітна колонка; 4 — розподільний  шнек; 5 — рейкова засувка; 6 — оперативні бункери; 7 — наддозаторні бункери; 8 — дробарка; 9 — похилий шнек; 10 — бункер готового корму; 11 — циклон; 12 — вентилятор; 13 — бункер для зберігання БВД; ЗС — зернова сировина; ТБ — трав'яне борошно; БВД — білково-вітамінні добавки; ГК — готовий комбікорм; АС — аспіраційна система; АВ — аспіраційні відходи.

 Гранулювання комбікормів збільшує їх об'ємну масу, знижує самосортування й розпилення продукту. В гранулах краще зберігаються вітаміни, мікроелементи, антибіотики, що сприяє кращому їх засвоєнню організмом тварин і птиці, а в результаті — підвищенню їх продуктивності. Гранульовані комбікорми виробляють для всіх видів тварин, птиці і риб. Виробляють гранули циліндричної форми діаметром 4,7; 7,7; 9,7; 12,7 та 19 мм. Для гранулювання застосовують установки типу ДГ, Б6-ДГВ та ін.

 До складу установок  входять гранулятор, охолоджувальна  колонка, подрібнювач, сепаратор. Комбікорми гранулюють сухим і вологим способами. Найпоширеніше сухе гранулювання, за якого розсипний комбікорм обробляють сухою парою при температурі 130- 140 °С, що подається у змішувач під тиском 0,35 — 0,40 МПа. Нагрітий до 50 — 70 °С і зволожений до 15 — 18 % комбікорм надходить у камеру пресування, де пресувальними роликами продавлюється крізь робочі канали матриці, на виході з яких гранули відрізаються нерухомим ножем. Після преса гранули мають температуру 70 — 80 °С. Потоком повітря вони спрямовуються в охолоджувальну колонку, на виході з якої їх температура має бути не більш як на 10 °С вищою за температуру навколишнього середовища. При вологому гранулюванні комбікорм зволожується до 30 — 35 % водою при температурі 70 - 80 °С, після чого гранули обов'язково підсушуються, внаслідок чого дорожчає їх виробництво. Охолоджені (підсушені) гранули пропускають через сепаратори для відокремлення дрібних борошнистих часточок і подають на склад готової продукції. Замість пари і води можна використовувати при гранулюванні комбікормів також рідкі в'яжучі речовини — мелясу, гідрол та ін. Найвигіднішим є виробництво крупних гранул діаметром 9,7 — 19 мм. При виготовленні гранул менших розмірів значно знижується продуктивність пресів і збільшуються витрати електроенергії. Тому комбікорми для молодняку птиці, курок-несучок і риби виробляють у вигляді крупки певного гранулометричного складу. Для цього гранули надходять на подрібнювачі різних типів з наступним сортуванням на просівній машині з двома ситами. Схід з верхнього сита — крупні частинки, які повертаються на подрібнення, з нижнього — готова крупка, а прохід — борошнистий продукт спрямовується на повторне гранулювання. Зберігають сировину за видами і якістю з урахуванням мінімального її переміщення у процесі зберігання і можливості подачі для виробництва будь-якого виду сировини. Не допускається змішування різних видів сировини, потрапляння в неї вологи, скла та інших домішок. Зернову і гранульовану сировину розміщують переважно у місткостях силосного типу; сировину, що має низьку сипкість, — на складах підлогового типу або в силосах, обладнаних пристроями для випуску; сировину тваринного походження, сухікормові дріжджі, трав'яне і хвойне борошно та ін. — у тарі до подачі у виробництво; сировину мінерального походження (крейду, сіль та ін.) — на критих складах ізольовано від інших видів сировини; рідку сировину — в цистернах, бочках, спеціально обладнаних для приймання і відпуску, до подачі у виробництво.

Комбікорми розсипні і гранульовані, а також білково-вітамінні добавки зберігають переважно на складах силосного типу, а якщо таких немає, то на складах підлогового типу насипом або в тарі. У сховищах окремо зберігають кожний вид комбікорму за рецептами і видачею їх споживачам, не допускаючи їх змішування і самосортування. Комбікорми, затарені у мішки, зберігають за рецептами у штабелях прямокутної форми висотою не більше 14 рядів. Мішки складають зашивкою всередину штабеля. Починаючи з десятого ряду, їх складають у вигляді піраміди, для чого ширину і довжину кожного ряду зменшують на 0,25 м. Складають мішки у перев'язку трійником або п'ятериком. Між штабелями залишають проходи по 1,25 м, щоб можна було проводити завантажувально-розвантажувальні роботи. Між стінами складу і штабелями, а також між сусідніми штабелями для спостереження за станом і циркуляцією повітря залишають проходи по 0,7 м. Рекомендують укладати на складах підлогового типу комбікорми вологістю не вище 13 % — на висоту до 4 м; вище 13 % — до 2,5 м.

Збагачені комбікорми на складах підлогового типу зберігаються без погіршення їх якості протягом 2 міс, якщо температура повітря не вище 25 °С, а відносна вологість повітря до 70 %. При порушенні режимів зберігання комбікорми треба перевіряти на токсичність. На складах силосного типу комбікорми можна зберігати не більше 20 діб. При періодичному переміщенні продукту з одного силосу в інший строк зберігання подовжується до 40 діб. Кожна партія комбікормів має ярлик установленої форми.

Сучасні технології дозволяють поліпшити якість життя не тільки людині, але і її утриманцям. Так системи дозування на заводах з виробництва комбікормів та кормів для домашніх тварин з високою точністю дозволяють домогтися високої якості кінцевого продукту. Процеси зважування, дозування і змішування на таких заводах є основоположними і найважливішими. Всі компоненти що надходять на завод мають різні фізико-механічні та хіміко -біологічні особливості, проходять різні види обробок і на певних етапах змішуються, так наприклад вітаміни додаються мікродозаторами наприкінці процесу, після всіх термальних обробок, інакше при термообробці структура їх зруйнується і додавання їх стане по суті безглуздим. При неправильному або не точному зважуванні і дозуванні порушуються закладені рецептурою процентні співвідношення компонентів в комбікормах , що знижує їх якість та поживну цінність, а в деяких випадках може привести до захворювання тварин. Всі дозатори в технологічній лінії повинні бути високоточні для виходу якісного продукту. 

Об'ємне дозування компонентів не забезпечує точного виконання рецептури комбікормів в результаті непостійності сипучих властивостей цих компонентів у процесі дозування, тому на виробництвах кормів варто використовувати вагові тензометричні дозатори. Використання вагових тензометричних дозаторів і бункерних ваг, систем транспортування компонентів дозволяє автоматизувати виробництво і звести похибку дозування до мінімуму.