Теоретичні засади системи безготівкових розрахунків

     РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СИСТЕМИ БЕЗГОТІВКОВИХ  РОЗРАХУНКІВ

     1.1. Поняття про безготівкові розрахунки. Сутність і принципи організації безготівкових розрахунків.

     З виникненням необхідності зниження витрат на зберігання й перевезення  готівки, а також убезпечення торгівельного обороту від ризиків втрат коштів внаслідок крадіжок виникли безготівкові розрахунки. Здійснювалися вони, як правило, через посередників — міняли. В основі такого платежу перебували документи особливого роду — листи міняли один до одного, тобто спеціальна система цінностей, що не співпадала ні з товарами у власному розумінні слова, ні із грошима. Такі документи одержали назву відкритих (letter patentes) або обмінних (leller de cambio), або кредитних (letter de credit) листів, ставши прообразом сучасних цінних паперів. Відкриті листи, як правило, були абстрактними, тобто не були пов'язані зі змістом угоди, з якої виходили.

     З метою спрощення порядку передачі права вимоги по відкритому листу, уступку  права стали оформляти не на окремому документі, а на звороті самого листа, що привело до виникнення індосаменту. В XI—XII ст. в Італії, наприкінці XIII ст. — у Франції, з'явилися переказні листи, що містили застереження «на пред'явника», які, поряд із вказівкою заплатити конкретному кредиторові, мали альтернативний припис платити пред'явникові документа. Пізніше, наприкінці XVII та початку XVIII ст., поширилася такого роду передача права як бланковий індосамент. З метою вирішення проблеми належного виконання наказу, що містилася в листі, торговельними звичаями відкриті та обмінні листи були оголошені абстрактними і строго формальними документами. Їм дали назву «вексель», що повинна була зазначатися в тексті листа. Вексель надавав право на прискорений судовий розгляд спорів та можливість швидкого стягнення грошей із платника.

     Розвиток  економічних відносин призвів до вдосконалення форм безготівкових  розрахунків. Розпорядження клієнтами  банків своїми сумами за допомогою  адресованих у банк записок призвело до виникнення чеків. Оскільки механізм розрахунків за чеками був схожий на платіж за векселями, до нього також стали застосовувати індосамент. Для здійснення розрахунків між банками в 1775 р. в Лондоні була заснована перша розрахункова палата.

     Переказний  лист міг бути використаний і для  одержання кредиту. У такому випадку він являв собою переказний вексель, який боржник видавав на самого себе. Векселі, видані банком та забезпечені всім його майном, стали прообразом банкнот. Відсутність ім'я кредитора надавало їм значення коштів обігу й платежу. Пізніше цим механізмом стала користуватися держава. Функція кредитування в банкнотах відходить на другий план, і основне значення набуває використання їх як коштів обігу. Заміняючи собою монети, банкноти уповноважених державою банків визнаються офіційними грошовими знаками.

     Виникнення  векселя, чека, банкнот, паперових грошей сприяло появі й закріпленню  в практиці наступної юридичної  фікції: була визнана речовою правова  природа деяких видів зобов'язань. Незважаючи на чітке визначення грошових знаків в якості «боргу держави», або «безумовних зобов'язань» уповноваженого державою банку, правове регулювання грошових відносин у різні періоди історії розвитку права здійснювалося, виходячи із презумпції речової природи готівкових коштів.

     Перехід від «товарних» грошей до «зобов'язальних» сприяв значному росту господарського обороту, а також його якісній зміні.

     Відповідно  до п. 34 ст. 2 Закону України «Про банки  та банківську діяльність», розрахункові банківські операції — це рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи.

     Визначення  правої природи відносин, що виникають  при здійсненні безготівкових розрахунків, варто здійснювати через категорію  розрахункових відносин, складовою частиною яких вони є, а також через категорію переказу грошей.

     Проблема  визначення місця інституту безготівкових  розрахунків у системі права  України не має однозначного вирішення  в межах правової дискусії. Існують  такі точки зору на зазначену проблему:

     — розрахункові відносини розглядаються  як вид цивільних правовідносин;

     — розрахункові відносини розглядаються  як вид господарських правовідносин;

     — розрахункові відносини розглядаються  як відносини, що мають комплексний  характер.

     Прихильники цивілістичного підходу, серед яких Р. Н. Мінченко , І. А. Безклубий вважають, що розрахункові відносини мають цивільно-правову природу.

     Л. Г. Єфімова стверджує, що зобов'язання із здійснення розрахунків за цивільно-правовим договором залишаються елементом відповідного цивільного зобов'язання у всіх випадках і не перетворюється на розрахункові правовідносини в результаті посередництва банку, який є юридично рівним партнером, а тому вони цілком охоплююся конструкцією договору доручення чи комісії, а наказ клієнта про здійснення платежу розглядається Л. Г. Єфімовою не як новий договір, а як проста інструкція клієнта банку з виконання договору банківського рахунку.

     В. Ф. Кузьмін вважає, що за своєю природою, метою, об'єктом розрахункові відносини  є господарськими і регулюються нормами господарського права, оскільки їх неможливо виділити із системи господарських правовідносин та розкласти на цивільні, фінансові та інші елементи. Він визначає розрахункові правовідносини як організовані та врегульовані нормами права самостійного виду грошові відносини, що існують в умовах товарного виробництва та обміну між соціалістичними організаціями, для здійснення грошових платежів через установи банку в процесі господарської діяльності.

     Прихильниками даної позиції є В. В.Лаптєв, В. С.Щербина.

     З. І. Шкундін розглядає всі розрахунки, які здійснюються через банк, у  якості «розрахункових угод». Це «допоміжні»  або каузальні угоди, і вони є  як би «угодами виконання» договору банківського рахунка. Розрахункові угоди можуть бути як односторонніми, так і взаємними.

     До  точки зору З. І. Шкундіна певною мірою  приєднується О. С. Іоффе, який у той  же час підкреслює, що договір банківського рахунка, як і ряд деяких інших  договорів у цивільному праві, виконується  шляхом виконання нових угод. Таким чином, розрахункові угоди вважаються ними взаємними (двосторонніми), тобто договорами, оскільки будь-яка одностороння вимога клієнта до її виконання перевіряється банком з точки зору законності цієї вимоги і може бути виконана тільки за згодою банку.

     На  думку Л. В. Бричко, розрахункові правовідносини слід розглядати як сукупність цивільно-правових і фінансових елементів, оскільки їх штучний поділ може призвести  до викривлення справжньої природи  цих правовідносин.

     На  комплексність правового регулювання розрахункових відносин вказує також Н. В. Агафонова.

     Із  такою думкою може погодитися лише прихильник теорії комплексних галузей  права, яка є досить поширеною. Водночас, якщо аналізувати зміст правових норм, що регулюють безготівкові розрахунки, то можна дійти висновку, що переважна більшість цих норм є імперативними фінансово-правовими нормами, що встановлюють особливі правила здійснення безготівкових розрахунків, встановлюють нормативи їх здійснення.

     У вітчизняній цивілістичній літературі тривалий час правовий аналіз безготівкових розрахунків здійснювався в нерозривному зв'язку з аналізом відповідних економічних відносин, а отже, і цивільно-правових відносин. Це сформувало два підходи до сутності безготівкових розрахунків як виду зобов'язальних правовідносин, а саме:

     — безготівкові розрахунки є двосторонніми  зобов'язальними правовідносинами, що виникають із приводу передачі певних не грошових цінностей за умови одержання за них певного майнового еквівалента, тобто, головним чином, грошей («безготівкові розрахунки несамостійного характеру»);

     — безготівкові розрахунки є двосторонніми  зобов'язальними правовідносинами за участю третьої особи (банку) на стороні  кожної зі сторін, що виникають із приводу  передачі певних не грошових цінностей з умовою одержання за них грошового еквівалента й регламентованими спеціальним законодавством («безготівкові розрахунки самостійного характеру»).

     До  числа авторів, що відстоюють першу  точку зору, належать К. Флейшиц, Н. Я. Яхніна, Л. Г. Єфімова, а також С. С. Алєксєєв.

     До  прихильників іншої точки зору можна віднести, зокрема, Є. С. Компанєєца.

     Водночас, на нашу думку, прихильники і першої, і другої позиції не беруть до уваги  ту обставину, що умовами виникнення відносин безготівкових розрахунків  є передусім фінансово-правові  норми, отже зазначені відносини за своєю природою не можуть бути цивільно-правовими, адже лише частина зазначених відносин має своїм змістом виконання цивільно-правового грошового зобов'язання.

     Фактично, диспозитивність відносин, що складають  зміст безготівкових розрахунків завершується тоді, коли клієнт приймає рішення, чи вступати йому у зазначені відносини, чи ні. Дії ж банку на виконання доручення клієнта по перерахуванню коштів, певна свобода у прийнятті окремих рішень щодо затримки та перевірки законності платежу, є нічим іншим, як виявом оперативної самостійності сторін, що можливо не є характерним для жорсткої імперативності фінансово-правового методу владних приписів, однак жодним чином не виходить поза його межі. Навіть більшість норм, що регулюють розрахункові відносини в Цивільному кодексі України, є також за своєю природою імперативними, а отже публічно-правовими (наприклад, норми статей 1071, 1090, 1091, 1092 Цивільного кодексу України).

     На  публічно-правовий елемент у регулюванні  безготівкових розрахунків звертав увагу М. Л. Коган, який зазначав, що в процесі розрахунків використовуються адміністративні методи в формі організаційно-владних норм чи ненормативних актів. Тобто в конкретних розрахункових правовідносинах організаційні елементи органічно поєднуються з майновими, і, таким чином, не можна стверджувати, що розрахункові відносини мають цивільно-правову природу. М. В. Карасьова ж повністю обґрунтовано вважає, що розрахункові відносини включаються в предмет правового регулювання фінансового права.

     Л. В. Бричко вважає, що розрахункове право відношення треба розглядати як сукупність цивільно-правових і фінансово-правових елементів, і штучний їх поділ може призвести до викривлення справжньої природи цього право відношення.

     Таким чином, можна зробити висновок про те, що безготівкові відносини за своєю природою є комплексними правовідносинами з безперечною перевагою публічно-правового (фінансово-правового) елементу.

     Відповідно  до статті 1087 Цивільного кодексу України  розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, проводяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть проводитись також готівкою, якщо інше не встановлене законом.

     Стаття 1088 кодексу зазначає, що безготівкові розрахунки проводяться через банки, інші фінансові установи (далі — банки), в яких відкриті відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлене видом безготівкових розрахунків.

     Відповідно  до статті 198 Господарського кодексу України, платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються в безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

     Таким чином, законодавство передбачає можливість виконання грошових зобов'язань як у готівковій, так і в безготівковій формі. При цьому обсяг здійснення безготівкових операцій не обмежується законодавством, на відміну від готівкових.

     Визначення  безготівкових розрахунків відсутнє на рівні закону. Разом з тим, відповідне визначення надають акти Національного банку України. Так, безготівкові розрахунки — це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки одержувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

     При цьому якщо підприємства (підприємці) та фізичні особи здійснюють готівкові розрахунки без відкриття поточного рахунка шляхом унесення до банків готівки для подальшого її перерахування на рахунки інших підприємств (підприємців) або фізичних осіб, то такі розрахунки для платників коштів є готівковими, а для отримувачів коштів безготівковими.

     Разом з тим поняття безготівкових  розрахунків, попри наявність легального визначення, є також неоднозначним  у правовій науці.

     А. Н. Самцова трактує безготівкові розрахунки як дії боржника, спрямовані на погашення грошового зобов'язання шляхом сплати боргу в безготівковому порядку, тобто за допомогою перерахування коштів на рахунок кредитора в кредитній установі. Такий підхід відображає лише цивілістичну сторону правової категорії та не характеризує сутності поняття безготівкових розрахунків повною мірою.

     З цієї ж позиції характеризує безготівкові розрахунки і В. А. Бєлов, який розуміє  безготівкові розрахунки як умовне виконання  грошового зобов'язання, що тягне  його припинення. Ця умовність, на його думку, головним чином полягає в  тому, що при безготівкових розрахунках відсутня фізична передача (переміщення) готівки від боржника до кредитора, а провадиться зміна записів за банківськими рахунками кредитора, боржника й обслуговуючих їх банків.

     На  думку В. В. Вітрянського, безготівкові розрахунки — це розрахунки по цивільно-правових угодах з використанням для цього залишків коштів на банківських рахунках; безготівкові розрахунки визнаються реальними платежами, що погашають грошові зобов'язання. Недоліком такого підходу є обмеження кола підстав для здійснення безготівкових розрахунків.

     А. В. Шамраєв характеризує безготівкові розрахунки як самостійний вид грошових відносин, пов'язаних зі здійсненням  платежів через установи банку з  метою погашення грошового зобов'язання боржника перед кредитором.

     Водночас, правову категорію безготівкових  розрахунків не можна розглядати поза правовою категорією переказу коштів, оскільки в такому випадку втрачається  фінансово-правова сторона цього  явища, що є визначальною для відносин в цілому.

     Сутність  і принципи організації безготівкових розрахунків

     Безготівкові  розрахунки - рахунки, що проводяться  без участі готівки, тобто в сфері  безготівкового грошового обігу [1, с. 29]

     У національній економіці відбувається безперервний кругообіг доходів  і продуктів, який опосередковується відповідним оборотом грошей. Грошовий оборот - це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковий і готівковий.

     Переваги  безготівкового обороту порівняно  з обігом готівки: економляться кошти, прискорюється оборот грошей. Рух  грошей по рахунках створює можливість контролювати його. Визначаючи законодавче права та обов'язки банків щодо здійснення такого контролю, держава може впливати на весь безготівковий грошовий оборот, а отже - на процес суспільного відтворення в цілому. У цьому головна перевага безготівкового обороту над готівковим, тому з розвитком ринкових відносин в Україні буде розширюватись сфера безготівкового обороту і звужуватись готівка. Безготівкові розрахунки є розрахунками (платежами) за продукцію та послуги, що здійснюються двома основними способами: акцептно-інкасовим, коли поставка передує оплаті, та акредитивним, - коли оплата передує відправленню продукції. Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це, по-перше, надходження коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.

     Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями і установами всіх форм власності і підприємствами без створення юридичної особи, фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банк шляхом перерахуванням коштів з рахунку платника на рахунок одержувача. Кошти з рахунка клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягування та безакцентне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів [5, с. 72- 75].

     Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принципове значення має правильне визначення її принципів — основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту. В економічній науці склалося неоднозначне тлумачення принципів безготівкових розрахунків. Загальноприйнятою стала точка зору про виділення загальноекономічних і специфічних властивостей принципів організації безготівкових розрахунків. Специфіка принципів безготівкових розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення).

     Безумовно, що принципи організації безготівкових  розрахунків на макроекономічному  рівні мають розглядатися у взаємозв'язку з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків випливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб'єктів сфери безготівкового обігу — платника, одержувача грошових коштів і банку.

     Принципи  безготівкових розрахунків —  це вихідні положення, які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюються також принципи організації безготівкових  розрахунків, виникають і формуються нові принципи [2,  56- 57].

     Виділяються такі основні принципи організації  безготівкових розрахунків [10]:

     1. Грошові кошти всіх господарських  суб'єктів (як власні, так і  залучені) підлягають обов'язковому  зберіганню на поточних та інших рахунках в установах банків.

     2. Безготівкові розрахунки між  підприємствами, фізичними особами  здійснюються через банки шляхом  перерахування коштів із поточних  рахунків платників на поточні  рахунки одержувачів коштів.

     3. Розрахунки з постачальниками за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг. На практиці застосовується також попередня оплата.

     4. Банки списують кошти з рахунків  підприємств тільки за розпорядженнями  їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачене законом України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та виконавчими приписами нотаріусів.

     5. Доручення підприємств на перерахування  коштів приймаються банками до  виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунках або за рахунок платіжного кредиту банку.

     6. Зарахування коштів на рахунок  одержувача відбувається після  списання відповідних грошових  сум із рахунків платника.

     7. Банк на договірній основі  здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів із рахунків.

     8. Підприємства самостійно обирають  форми розрахунків та вказують  їх при укладенні між собою  договорів.

     9. Взаємні претензії за розрахунками  між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку.

     Організація безготівкових розрахунків повинна  відповідати конкретним вимогам, які  обумовлені інтересами розвитку економіки. Специфіка прояву принципів організації  безготівкових розрахунків у вітчизняній економіці виражається нині несприятливими кризовими умовами господарювання.

     Наявні  принципи розрахунків охоплюють  регулюючим впливом усі важливі  елементи системи безготівкових  розрахунків, і насамперед способи  та форми розрахунків [22, с. 36-40].

     1.2. Класифікація системи  безготівкових розрахунків.

     Безготівкові  розрахунки в своїй цілісній сукупності формують певну систему. Система  безготівкових розрахунків є  складовою загальної національної грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль безготівкових розрахунків як важливого самостійного і відособленого об'єкта економічних відносин, а відповідно й окремого предмета дослідження економічної науки [13, 28-31].

       Завдання економічної науки полягає  в тому, щоб науково відображаючи  й обґрунтовуючи практику безготівкових  розрахунків, одночасно впливати  на неї, виробляти правильні  прикладні рекомендації щодо  вдосконалення і раціональної  зміни системи безготівкових розрахунків.

     Одна  з актуальних наукових проблем —  визначення структурно-функціональних компонентів системи безготівкових  розрахунків. Важливо розрізняти такі складові даної системи:

• принципи безготівкових розрахунків;
• вимоги до організації розрахунків;
• форми розрахунків;
• розрахункові документи;
• способи безготівкових розрахунків;
• механізм контролю за станом розрахунків.
• розрахунки за товарних операцій — платежі за товарно-матеріальні   цінності, надані послуги і виконані роботи;
• розрахунки за нетоварних операцій — сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо

     Взаємозв'язки між структурними компонентами системи  безготівкових розрахунків можна  зобразити у вигляді схеми (рис.1.1.) [ див. Додаток А ].

     Оскільки  безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського  обороту, необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових документів та вчасністю їх проходження.

     В залежності від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

• внутрідержавні (внутрішньо міські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські — за межами цього пункту);
• міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав).

     Класифікація  безготівкових розрахунків подана на рис 1.2. [ див. Додаток Б ]

     Нормалізація  системи безготівкових розрахунків  сприятиме становленню нормальних ринкових відносин. Проблема органічного зв’язку системи безготівкових розрахунків з ринковим середовищем, що формуються у вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності.

     Безготівкові  розрахунки класифікуються також як:

     - гарантовані, тобто такі, що забезпечують гарантію платежу за рахунок депонування грошових засобів;

     - негарантовані, тобто такі, за яких платіж не гарантується.

     Залежно від способу реалізації продукції  безготівкові розрахунки можуть бути:

     - прямі — здійснюються безпосередньо між постачальником і покупцями;

     - транзитні — здійснюються за наявності проміжних структур (ланок).

     Система безготівкових розрахунків має  бути найтіснішим чином пов'язана  з реальним товарним оборотом. Тільки за такої умови забезпечуватиметься  безперебійний круго оборот коштів господарських суб'єктів і, як результат, розвиватиметься та якісно вдосконалюватиметься виробництво.

     Нормалізація  системи безготівкових розрахунків  сприятиме становленню нормальних ринкових відносин. Проблема органічного  зв'язку системи безготівкових розрахунків з ринковим середовищем, що формуються у вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності [23].

     1.3. Способи безготівкових  розрахунків

     Спосіб  безготівкових розрахунків у  широкому розумінні — це економічно і фінансове обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Способи розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб'єктами своїх грошових зобов'язань один перед одним. Різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію.