Теорія документознавства рівняється документології: за і проти

План:

Вступ

1. Зв'язок документознавства з документологією.

2. Перехід від документознавства до документології

3. Історія діловодства і документознавство: ідентичне й дотичне

Висновки

Література

Вступ

Однією з найдискусійніших проблем сучасного документознавства  є визначення структури цієї науки  та її місця серед інших наукових і навчальних дисциплін.

Документознавство досліджує  документ як джерело інформації та засіб соціальної комунікації. Це комплексна наука про документ та документно-комунікаційну  діяльність, що вивчає в історичному, сучасному та прогностичному планах процеси створення, розповсюдження та використання документних джерел в суспільстві.

 Формування документознавства  як наукової дисципліни передбачає  визначення основних її складових:  об`єкта, предмета, методів, понятійного  апарату – в їх єдності та  цілісності тобто як системної  наукової дисципліни.

Документознавство належить до розряду молодих наук, воно ще остаточно не сформувалося як наукова  дисципліна, що узагальнює сукупність знань про документ. Ця наука виникла  не одразу, вона пройшла в своєму розвитку кілька етапів.

Сучасний етап характеризується активізацією вивчення документа всіма  науками, де він виступає головним або  одним з об'єктів дослідження. Об'єднання зусиль цих наук створює  інтегративний напрямок розвитку знань  про документ. У результаті це привело  до формування теорії документа і  документної діяльності, становленню  документознавства як меганауки  для всіх наук документно-комунікативного  циклу.

Документологія характеризується як фундаментальна наукова і навчальна  дисципліна, яка суттєво відрізняється  від традиційного (вочевидь, управлінського) документознавства. М. С. Слободяник вважає її "інтегрованою науковою дисципліною, що має відчутний метанауковий характер34"; відмічає "збагачення об'єкта науки за рахунок документної інфраструктури суспільства", що дозволяє вивчати "особливості документної діяльності у різних соціальних сферах та інституціях.

1. Зв'язок документознавства з документологією.

Деякі уточнення щодо змісту документології подано у наступних  публікаціях Н. М. Кушнаренко і М. С. Слободяника з цього питання32. Документологія характеризується як фундаментальна наукова і навчальна дисципліна, яка суттєво відрізняється від  традиційного (вочевидь, управлінського) документознавства33. М. С. Слободяник вважає її "інтегрованою науковою дисципліною, що має відчутний метанауковий характер"; відмічає "збагачення об'єкта науки за рахунок документної інфраструктури суспільства", що дозволяє вивчати "особливості документної діяльності у різних соціальних сферах та інституціях35".

Але залишається не визначеним співвідношення документології з документознавством. Зокрема, М. С. Слободяник пише: "Важливим результатом розвитку документології буде трансформація документознавства  у цілісну інтегровану науку, яка має яскраво виражений  метанауковий характер і широку сферу  практичного застосування36 ". Чи замінить документологія сучасне документознавство, чи залишиться у його складі - не зрозуміло.

Як висновок розгляду різних існуючих на даний час концепцій  документознавства можна стверджувати, що в кожній з них є, так би мовити, "раціональне зернятко". Концепція  Н. М. Кушнаренко приваблює тим, що тлумачить  документознавство як дуже широку галузь знання, у якій досліджується все, що стосується документа. Такий підхід логічно продовжує погляди Поля Отле, засновника науки під назвою "документація" (або "документологія"). Концепція С. Г. Кулешова відрізняється  чіткістю щодо змісту і меж як загального, так і спеціального документознавства. Концепція М. С. Слободяника привертає  увагу до особливих зв'язків документознавства  з наукою про інформацію як більш  фундаментальною. Разом з тим  у кожній з наведених концепцій  є слабкі місця, що викликають зауваження. Синтезу набутих знань поки що не відбулося.

Все сказане вище дозволяє запропонувати ще один погляд на місце  документознавства в системі  наук та його структуру. У чомусь цей  погляд спирається на вже існуючі досягнення, але не обмежується ними і додає нові положення. Передусім, пропонуємо трохи змінити точку зору: йти не від внутрішньої структури документознавства, а від його місця серед суміжних галузей знання. У сфері навчальної діяльності, під час підготовки фахівців з архівознавства, бібліотекознавства, видавничої справи, книжкової торгівлі тощо зміст документознавчих навчальних дисциплін може і повинен спеціалізуватися. Отже, навчальна дисципліна "Документознавство" (або комплекс навчальних дисциплін) повинна бути спеціалізованою відповідно до того, яким майбутнім спеціалістам вона викладається.

Документологія це і є  загальне документознавство. яке розробляє  питання теорії документа, вивчає закономірності генезису та еволюції документа. загальні для всіх наук проблеми теорії функціонування, практики створення і роботи з  документами. Теорія документа включає  передусім напрями, що стосуються функціонального  аналізу документів, вивчення їхньої характеристики як речових виробів  та зафіксованої в них інформації, класифікації й типології документів. Є і протилежні думки щодо можливості розроблення теорії документа.

Так, Г. Боряк пише: «Загальна  теорія документа в його поширеному трактуванні, природно, має право  на життя, але поняття документа, яке повністю позбулося внутрішнього змісту та функціонального призначення  конкретного рівня й органічної специфіки систем документів, що охоплюють  увесь період існування людства, в контексті концепції походження, приречене на долю загальної теорії систем в кібернетиці та інформатиці. Як відомо, ця теорія активно розроблялася протягом 60-х років, але через  складність та поліфункціональність об'єкта завершилася цілком реально —  як системний підхід. Тому, не відмовляючись від поняття «документознавчий підхід», треба не змішувати його з загальною. теорією документа».

Автор, безперечно, має рацію, відзначаючи складність і багатоаспектність  розроблення загальної теорії документа. Безумовно, рівень конкретності в даному разі буде мінімальним за рахунок  узагальнення сукупності знань про  характеристики документів (що, правда, базуються на дослідженнях конкретних видів документів). Зрозумілі й  протести представників різних

наукових дисциплін документально-комунікаційного  циклу проти тально-комунікаційного  циклу протии використання загального визначення документа, синтезованих теорій. Однак йдеться про документознавство, його структуру, й поняття «документознавчий  підхід» у даному разі і є підходом з позицій загальної теорії документа (як існує в документознавстві  джерелознавчий, архівознавчий, інформаційний  чи, краще сказати, інформологічний  підходи), оскільки не можна заперечити наявність загальних для всіх наук документально-комунікаційного  циклу теоретичних знань, здобутих у результаті аналізу сутності, різних характеристик документів, закономірностей  їхнього функціонування. Це і є  підґрунтя загальної теорії документа. Саме наявність різних фаз, змін у  виконанні основної соціальної функції  документів (перехід від динамічного  стану до статичного в плані виконання  такої функції), що стосується всіх документів, змушує вивчати цей феномен  із загальнодокументознавчих позицій. І якщо такі розробки завершаться  формуванням певних загальнодокументальних методів чи прийомів аналізу об'єктів  як систем, то це вже може вважатися  значним досягненням у галузі загального документознавства.

Пріоритетним для документології є вивчення комплексу характеристик  документа, зокрема характеристик  змісту, зовнішньої форми, функцій, властивостей документа як засобу комунікації, джерела  інформації тощо.

Серед характеристик змісту привертають увагу дослідження  знакових форм його інформації, способів структурної побудови тексту, внутрішня  форма повідомлення, лексико-семантичні прийоми організації тексту документа.

Такі розробки базуються  не тільки на теоретичних результатах, отриманих у різних галузях знань, а й на досвіді практичної підготовки різних видів документів.

Багатоаспектними є й  напрями вивчення характеристик  зовнішньої форми документа, його зовнішніх  ознак, зокрема способів фіксації інформації, різних видів носіїв інформації, організації  їхньої матеріальної конструкції. Основна  увага тут, безперечно, концентрується на проблемах створення електронних  документів.

Важливим розділом теорії документа є характеристика складу і змісту його

функцій. Теоретичне узагальнення результатів функціонального аналізу

документа здійснюється в  декількох напрямах: дослідженні  складових документа у функціональному  розрізі (тобто елементів характеристик  форми й змісту), вивченні основних соціальних функцій сукупностей  документів, а також функцій у  реалізації різних його властивостей, зокрема як засобу комунікації, джерела  інформації тощо.

Специфічні функції окремих  видів документів є об'єктом вивчення відповідних напрямів спеціального документознавства.

Поліфункціональність документа  зумовлює наявність і різних виявів його сутності, скажімо, як засобу соціальної пам'яті, явища культури, юридичного акту чи свідчення.

Історичні дослідження загального документознавства мають свої особливі завдання, і тут увага, головним чином, концентрується на концептуальних питаннях розвитку документа. Серед них —  проблеми генезису документа, періодизації його еволюції у цілому та в розрізі  різних характеристик  ому та в  розрізі різних характеристик

(змісту, форми, функцій  тощо), виявлення закономірностей  у процессах трансформації цих  характеристик і формування сукупностей  та систем документів, визначення їхньої ролі в історії засобів соціальної комунікації (у тому числі різних видів, типів) та ін.

Дослідження еволюції способів класифікування й типологізації (як у теоретичному, так і в прикладному  аспектах) створює підґрунтя для  розроблення загальних принципів  типології документа на підставі використання різних критеріїв поділу документів. Типологія документа, на нашу думку, є не тільки теоретико-методологічним розділом документології, а й одночасно  входить разом з об'єктом, предметом, завданнями дисципліни до її теоретичних  основ. Причому це стосується і різних відгалужень спеціального документознавства, враховуючи типологічну специфічність  різних видів документів (наприклад, картографічних чи кінофотофоновідеодокументів), хоча й ці розділи базуються на загальнодокументознавчих засадах. Власне історичний матеріал дає можливість формулювати певні залежності щодо процессу функціонування документів у  суспільстві і розглядати їх у  контексті використання документів. Є загальнотеоретичні проблеми документознавства  і в аспекті задоволення соціальних потреб у документально оформленій інформації чи в певних її характеристиках (знов-таки — у розрізі змісту, форми, функцій, жанру чи номіналу), і, скажімо, на «індивідуальному» рівні, тобто у зв'язку «документ - користувач».

Суттєва частина теоретичних  проблем загального документознавства  відбивається в практичних питаннях створення і використання документів.

Але комплекс таких проблем  через свою специфічність перебуває  переважно у полі зору інших наукдокументально-комунікаційного  циклу чи відповідних розділів спеціального документознавства. Серед практичних проблем, що мають загальнодокументознавче  значення, слід виокремити створення  і реалізацію автоматизованих інформаційних  систем на масиви видань, рукописних книг, архівних документів. Як приклад можна  навести проект державної програми «Книжкова спадщина України: створення бібліографічного реєстру та системи збереження і загальнодоступності».

Аналогічні проекти існують  і в інших країнах, зокрема  США. Вони реалізуються в межах програми «Пам'ять Америки» чи планах об'єднання  великих баз даних бібліотек, архівів, інформаційних центрів. Не менш масштабною є загальнодокументознавча  проблема забезпечення збереженості фондів документів, яка має не тільки природничо-наукові, а й політичні чи правові аспекти.

2.  Перехід від документознавства до документології.

Формування синтезуючої  науки про документ відбувається вже практично століття. Спочатку це були праці бельгійського вченого, піонера інформатики, Поля Отле, який заклав головні методологічні підвалини  документознавчої науки, назвавши її документацією (бібліологія). Його послідовники (Я. Мушковський, С. Бріє) та інші в певній мірі сприяли  становленню останньої як науки  інформаційного циклу, хоча особливих  зрушень не було до середини 50-х років минулого століття.

Поштовхом до відродження  науки слугувала поява нових  джерел інформації - аудіо, фото та кінодокументів, які стали певним доповненням  до традиційних книжкових видань, й перехід книговедення та бібліографоведення з книгознавчої концепції до документографічної концепції, заміни поняття «книга»  на більш абстрактне – документ (роботи О. П. Коршунова та Н. Б. Зінов’євої).

Утворення інтегрованої документознавчої дисципліни обгрунтовували в своїх  працях російські вчені, В. С. Мімчальов, Б. І. Ілізаров, К. Б. Гельман – Віноградов).

Автором відновленої версії науки про документ став відомий  теоретик бібліотечної справи, професор, доктор педагогічних наук Ю. М. Столяров та його послідовниця, також професор і доктор педагогічних наук Н. М. Кушнаренко. На позиціях документознавства як науки  інформаційного циклу стоїть також  вітчизняний доктор історичних наук, професор М. С. Слободяник. Активно формується подібний підхід доктором історичних наук, професором Г. М. Швецовою-Водкою.

Гостра необхідність вдосконалення  документаційного забезпечення управління на всіх рівнях соціального керівництва  молодої радянської держави, впровадження наукових методів організації праці, в т.ч. у діловодстві викликала  необхідність теоретичного обгрунтування  питань документування управлінської  документації та організування роботи зі службовими документами на підприємствах. Засновникам цього більш вузького підходу став професор К. Г. Мітяєв, який розробляв відповідний курс в Московському державному історико-архівному інституті в 60-х роках минулого століття.

Ідеї К. Г. Мітяєва щодо документознавства як галузі теоретичної  науки були підтримані російськими  вченими і практиками серед яких: Т. В. Кузнєцова, М. В. Ларін.

В середині 70-х років відбувся частковий перехід документознавства  від історичної науки в науку  про управління. Автором цього  напряму були Я. З Лівшиць (зав. кафедри  документознавства МДІАІ), а також  співробітники ВНДІАСД – В. Н. Автократов, В. Д. Банасюкевич та А. М. Сокова).

Особливе місце серед  досліджень теоретичних основ документознавства  належить працям професор А. М. Сокової, котра головним завданням цієї дисципліни вважає забезпечення вищої якості документів у момент їх створення та функціонування як в оперативному так і в архівному середовищі.

Значний внесок в розвиток традиційного документознавства зроблено також українським вченим, професором, доктором історичних наук С.Г. Кулешовим.

Спорідненість проблематики дисциплін документально-комунікативного  циклу відзначалась також у фундаментальних  роботах українських вчених Г. В. Боряка та Л. А. Дубровіної.

В більшості праць перерахованих  вчених свої підходи до розуміння  науки про документ, так би мовити широкі і вузькі – «традиційні». Одні вважають, що узагальнюючу науку  про документ назвати документологією (Ю. М. Столяров, Н. М. Кушнаренко, М. С. Слободяник, Г. М. Швецова-Водка), інші (С. Г. Кулешов) вважають, що документологією як загальною  історією та теорією документа можна  назвати лише розділ документознавства.

При полярних поглядах на місце  та структуру докумнтології у  М. С. Слободяника, С. П. Кулешова та О. А. Плешкевич їх об’єднує те, що зазначена  наука може мати місце після доопрацювання і що необхіден ще певний час для її узагальнення. В той же час ініціатори нового підходу (Ю. М. Столяров та Н. М. Кушнаренко) вважають, що чекати для документології кращих часів не має сенсу.

Важливими проблемами, що стоять перед загальним документознавством (документологією) є визначення його структури, співвідношення між прикладною і теоретичною частиною, сутність базового поняття «документ», яке  в кожній сфері знань має певне  категоріальне значення, склад і зміст організацій.

Та чи інша аудиторія висуває  свої вимоги до науки про документ, але повинен зберігатись основний каркас, до якого приєднуються додаткові  характеристики. Правильно побудоване розуміння документу є найбільш ефективним засобом розуміння його функцій, властивостей.

Професійна діяльність фахівця  на роботі з документацією – документознавця, інформаційного аналітика може проходити  в різних установах: банках, державних  і приватних підприємствах, держадміністраціях, бібліотеках, податкових чи нотаріальних інституціях. Не викликає сумніву (жодного) те, що кожне із цих установ потребує чіткого розуміння «свого» документу, знання правил його створення та роботи з ним.

Розробка основних засад  документології складне завдання. Його вирішення витікає з інтеграції знань відповідних наук, узагальнення спеціальних важливих для даного профілю або професії якостей та властивостей документа.

Окреслене завдання словами  Аристотеля потребує дотримання чіткого  комплексу умов: «знайти оті (властивості), які знаходяться в суті (визначеної речі); розташувати їх в такому порядку, щоб перше було на першому, друге – в другому і мати їх усі».

В ході проведення категорійного  аналізу базових понять будуть встановлені  зв’язки між самими поняттями  і ключовими словами, що його характеризують. Тому сутність поняття – «це аналіз і синтез, це – єдина річ не в силу зовнішніх зв’язків, а в силу єдності (предмета).

Документологію можна  подать як синтез багатьох дисциплін, що вивчають ті чи інші види документів та їх характеристику, становлення  і формування документної інформації, методів, засобів, технологічних процедур і форм роботи з документами.

Специфіка документології повинна  полягати саме в її інтегрованому  характері, в поєднанні і порівнянні різних на перший погляд, знань про  документ, як цілісний.

Документологія може бути подана як комплексна фундаментальна система знань, що вивчає проблеми формування і створення документів, виробляє сукупність уніфікованих прийомів, технологій і засобів роботи з документованою інформацією.

Це повинен бути узагальнюючий  симбіоз науки, практики і мистецтво  створення і роботи з документами. Про це свідчить і проведений аналіз навчальної, публіцистичної літератури та періодичних видань.

Маючи на увазі культурологічний аспект забезпечення соціуму документною  інфорамцією, можна розширити поняття  документології до визначення сучасних надбань у створенні їх генезису та еволюції типологією різновиду документів, а також головних напрямів культурологічного, а у підсумку досконалого регулювання  його інформаційного забезпечення, тобто  досягнення найвищого рівня якості.

Це повинно бути поєднання  знань і вмінь роботи з документованою інформацією, застосування загальних  прийомів і способів створення та функціонування документних потоків, а також здібностей і навичок  щодо впровадження інноваційних інформаційно-аналітичних  методів і універсальних технологій роботи з документами. Документологією  можна подати як комплекс найбільш стабільних і довготривалих характеристик і властивостей документа й слугувати вирішенню особливостей інформації та матеріального носія концептуальних питань з теорії документної інформації в різних сферах практичної роботи.

3. Історія діловодства і документознавство: ідентичне й дотичне

Чи не найчастіше серед прихильників класичного документознавства побутує думка, що об'єднує всіх дослідників, зміст якої полягає в особливому значенні для розвитку науки історії діловодства. Вбачаючи в цьому невід'ємний чинник еволюції дисципліни і не нехтуючи особливістю ситуації (неоднозначністю формування галузі знань) у руслі ретроспективного вивчення досвіду в практичній сфері роботи з документами та в межах СІД, учені прагнуть відкрити визначальні концепти для документознавства. Хоч би якими доказовими видавались аргументи на користь умотивованості того чи іншого підходу, дозволимо поставити на обговорення зв'язки історії діловодства й документознавства.

Отже, у першій половині XX ст. маємо  цілеспрямоване продовження традицій вивчення історії, теорії діловодства не тільки у сфері управління, але й у джерелознавчому контексті. Окрім відомих старань архівістів і вдалих екстраполяцій їхніх студій на сферу діловодства в 1920—1930-х рр,²⁵⁸, активізація досліджень наступає за підтримки академічного Інституту книги, документа і письма (1931-1936). Нетривале його існування не залишило вагомих доказів участі інституції в розробленні актуальних історичних тем із діловодства, однак наміри яскраво засвідчила передмова одного інститутського видання, якому, щоправда, не стало часу вийти під титлом авторського колективу інституту.

Важливе значення для розвитку історії  діловодства належить історії державних установ, яку в зазначений відтинок часу розуміли двозначно. Передусім її трактували як один із напрямів загальної історії країни, а також як допоміжну історичну дисципліну, що займається вивченням організації документів, що фіксують діяльність установ, їх джерелознавчим аналізом, а отже, й архівною евристикою²⁷⁷. Згідно активно апробованою точкою зору, головними завданнями історії державних установ мало бути «виявлення усієї сукупності необхідних документів, оскільки в архівах вони зберігаються у тій же темі, як колись були створені»; з'ясування обставин виникнення моментів — «коли, у якій установі і з якою метою виник кожен із х, які матеріали лягли в основу, куди був спрямований і яке зна-у надавалося»; створення «зручного для користування фонду основних довідкових даних про всі такі установи, що згадуються в документах і вимагають пояснень»

3.

Висновки:

Маючи на увазі культурологічний аспект забезпечення соціуму документною  інформацією, можна розширити поняття  документології до визначення сучасних надбань у створенні різновиду  документів, їх генезису та еволюції, типологічних ознак, а також у визначенні головних напрямів якісного інформаційного забезпечення функціонування цього соціуму, тобто  досягнення найвищого рівня його досконалості. Це повинно бути поєднання  знання методів і вмінь роботи з документованою інформацією, застосування узагальнених прийомів і способів створення  та функціонування як документів, так  і документальних систем, а також  вироблення здібностей і навичок  впровадження інноваційних інформаційно-аналітичних  методів та універсальних технологій роботи з документами.

 Документологію можна  подати як єдиний комплекс  узагальнених знань про найбільш  стабільні і довготривалі характеристики, загальні властивості, ознаки  і функції документа, який мусить  слугувати дослідженню особливостей  та закономірностей створення  і функціонування систем документації, забезпеченню суспільства якісною  документованою інформацією, розв’язанню  концептуальних питань з теорії  документної інформації в різних  сферах практичної роботи. Документологія  повинна бути спрямована на  узагальнення досвіду практичної  роботи з усіма видами документів, побудови їх формулярів, містити  наукові рекомендації щодо вдосконалення,  розширення структури спеціального  документознавства за рахунок  формування нових знань про  феномен документа.

 Можна з повним правом  припустити, що документологія буде  являти собою не тільки міцну  систему знань, запозичених із  споріднених наукових дисциплін,  але також що документологія може з повним правом називатися наукою синергічною, поєднання різнорідної інформації про документ в рамках якої дозволяє отримати новий результат, що був недосяжним для кожної науки окремо. Розвиваючись прискореними темпами, документологія як синергічна система знань (наука) стає все більш необхідною для узагальненого розуміння поняття документ.

Література:

1. Аристотель. Метафизика. Сочинения  в 4-х т./ Ред. В.Ф. Асмус. –  М.: Мысль, 1975. - Т.1.- С. 63.

2. Кулешов С.Г. Документологія  як навчальна та наукова дисципліна // Студії з арх. справи та  документознавства. – 2006. – Т. 14. – С.58 – 61.

3. Кулешов С.Г. Проект  концепції документознавства в  Україні // Архівознавство. Археографія.  Джерелознавство. Міжвідомчий збірник  наукових праць. Вип.9. - С.80-99.

4. Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник. − 7-е изд. стер. –  К.: Знання. – 2007. − 458 с.

5. Слободяник М.С. Структура  сучасного документознавства // Вісн. Кн. палати. – 2003. - №4. – С. 18 – 20.

6. Слободяник М.С. Галузеве  документознавство. Перспективні  напрями досліджень // Документознавство.  Бібліотекознавство. Інформаційна  діяльність. Проблеми науки, освіти, практики. Матеріали 2-ї Міжнар. наук.-практ.  конф.(Київ, 17-18 травня 2005 р.) – К. 2005. - С.5-8.