Типи грошових систем, їх переваги та недоліки. 2

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ  УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА» 

Кафедра банківської справи 
 
 

Реферат

з дисципліни: «Гроші та кредит» 

Тема: «Типи грошових систем, їх переваги та недоліки» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

План 

Вступ…………………………………………………………………………2

Економічна  суть і структура грошової системи…………………………..3

Типи грошових систем……………………………………………………...8

Грошові системи  монометалевого і біметалевого обігу…………………11

Паперово-кредитна система грошей………………………………………20

Грошова система  України. Особливості її формування………………….23

Висновок…………………………………………………………………….28

Список використаної літератури………………………………………….29

ВСТУП

     Розвиток  товарного виробництва і посилення  економічних взаємозв’язків у суспільстві  привели до формування регіональних, а потім і загальнонаціональних ринків. Ці об’єктивні процеси вимагали й упорядкування грошового обігу для створення гнучкої системи, яка б сприяла розвитку товарно-грошових відносин. Створення такої системи забезпечувала держава, що закріплювала відповідними законами об’єктивно сформовані елементи грошового обігу та їх взаємодію.

     Процес формування грошових систем має довгу й цікаву історію. Спочатку це були грошові системи, що базувались на загальному еквіваленті, який мав товарну природу. В сучасних умовах грошові системи побудовані на базі загального еквівалента, що має кредитну природу.

     Грошові системи в різних країнах мають певні загальні риси. В їх становленні й розвитку знаходять своє відображення певні об’єктивні закони й тенденції. Проте у кожної країни й свої особливості формування і функціонування грошової системи. Ці два моменти особливо важливо враховувати тим країнам, які через певні обставини не мали власної грошової системи. Розбудовуючи свою грошову систему необхідно не тільки виходити з загальних закономірностей, притаманних цим системам і процесу їх розвитку, але і враховувати національні особливості країни.

     У сучасних умовах розвиток грошових систем полягає перш за все в подальшому посиленні їхнього впливу на розвиток усього суспільного виробництва. Саме грошова сфера зараз стає вирішальним важелем, за допомогою якого держава втручається в ринкову економіку з метою забезпечення її рівноваги та зростання.

ЕКОНОМІЧНА СУТЬ І СТРУКТУРА ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ.

     Грошові системи – це складні економічні системи. Їх становлення й процеси вдосконалення об’єктивно відображають рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин та механізм взаємодії суспільних інститутів, що забезпечують їх функціонування. Виходячи с цього потрібно засвоїти суть, функції та способи взаємодії грошової одиниці, особливості формування, масштабу цін, валютного курсу, видів законних платіжних засобів, платіжного обороту та його організації. Важливим є розуміння ролі платіжно-грошової рівноваги та органів, що регулюють процес функціонування грошової системи. Грошова система будь-якої країни є результатом історичного розвитку даної держави і відображає історичні традиції та національні особливості. Всі вони різні за рівнем розвитку. Водночас, кожна з них включає наступні спільні складові елементи:

1. Грошова одиниця. Як правило, її назва пов’язана з історією країни і законодавчо закріплена як грошовий знак, що є засобом виміру вартості та виразу цін товарів. Для зручності використання грошова одиниця ділиться на дрібніші частини. Нині для цього використовується десятинна система поділу. Прикладом, 1 гривня=100 копійок, 1 долар США=100 центів, 1 фунт стерлінгів=100 пенсів, 1 італійська ліра = 100 чентезімо, 1 французький франк = 100 сантимів, 1 німецька марка = 100 пені, 1 шведська крона = 100 ере тощо¹. Як і в інших країнах, гривня в Україні виникла історично, а її відновлення в обігу у 1996 р. означало повернення традиційної, однієї з найстарших в світі грошової одиниці, що діяла на території Європи і представляла колись могутню державу східних слов‘ян. Забезпечення стабільності гривні є не тільки ознакою державності і реальної незалежності України, а й складає реальну основу зміцнення й розвитку її грошової системи та економіки.
2. Види державних грошових знаків, що мають законну платіжну силу. У грошовому обігу України перебувають банкноти, номіналом 1,2,5,10,20,50,100,200 і 500 гривень, та монети – 50,25,10,5,2,1 копійка. Їх емісія здійснюється на основі кредитів НБУ та чеково-депозитної емісії комерційних банків. У деяких країнах законна платіжна сила надається казначейським квитком. Їх особливістю є те, що у грошовий обіг вони попадають внаслідок бюджетної емісії за примусовим курсом для задоволення поточних потреб держави. Це означає, що казначейські квитки не пов’язані з виробництвом товарів і не володіють механізмом повернення до емітента. Меншовартість казначейських квитків, а головне, їхня нетоварна емісія здатна спричиняти інфляційне зростання цін, диспропорції, кризи тощо.
3. Масштаб цін – величина грошової одиниці даної країни. В епоху використання у грошовому обігу золота і срібла вартість грошової одиниці визначалася як фіксована державою вагова кількість грошового металу в грошовій одиниці. Прикладом, 1 російський рубль до 1913. = 0,7742 г золота, у США в 1900 р. 1 долар = 1,50463 г чистого золота, у 1934 р. – 0,887 г, у 1973р. – 0,737г. Після запровадження ямайської валютної системи у 1976-1978 рр. і офіційного скасування золотого вмісту грошової одиниці та відміни офіційної ціни золота масштаб цін не фіксується. Офіційний масштаб цін замінено фактичним, що стихійно складається в процесі ринкового обміну. Хоч кредитні гроші власної вартості не мають, проте функцію міри вартості виконують. Масштаб цін за цих умов визначається як певна кількість товарів, що приймається за одиницю, а остаточно реалізується під впливом взаємодії попиту і пропозиції.
4. Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями різних країн, яке використовується для обміну валют та в інших операціях і визначається купівельною силою порівнюваних одиниць. Валютний курс гривні визначається НБУ на підставі щотижневих чотириразових торгів іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку НБУ з урахуванням курсів, що зафіксовані на Московській, Франкфуртській і Нью-Йоркській біржах та з урахуванням показників курсів валют, що їх публікує газета «Файненшел Таймс» (Лондон). У залежності від соціально-політичного стану суспільства і розвитку ринкових відносин використовуються: фіксовані валютні курси, плаваючі системи валютних курсів і системи валютних коридорів. У країнах зі стабільною і розвиненою економікою переважно використовуються плаваючі системи валютних курсів. В Україні також сформувався плаваючий курс гривні.
5. Порядок готівкової і безготівкової емісії та обігу грошових знаків. Взаємодію та регулювання готівкового та безготівкового обігу держава забезпечує на основі актів внутрішнього законодавства з урахуванням економічного й валютного становища країни. Слідуючи курсом обмеження й витіснення товарно-грошових відносин, радянська економічна система запровадила роздільний обіг готівкової та безготівкової маси грошей, в якому готівка використовувалася для задоволення споживацьких потреб населення, а розрахунки між підприємствами здійснювались переважно безготівковим способом. У противагу цьому українська грошова система спирається на принципи єдності й вільної взаємодії та взаємопереливу готівкового та безготівкового обігу у процесі досягнення економічної ефективності суспільного виробництва і стабільності грошової одиниці.
6. Регламентація безготівкового грошового обороту. Її здійснює держава через механізм діяльності ЦБ (НБ) шляхом встановлення порядку використання грошей на рахунках у банках. Діє державне визначення сфер безготівкового переказування коштів по рахунках, визначення способів і форм платежів. Законами України «Про підприємства в Україні», «Про банки і банківську діяльність», «Про обіг векселів в Україні» встановлено такі засади організації безготівкових розрахунків²:

     а) підприємства усіх форм власності зобов’язані зберігати свої грошові кошти на рахунках комерційних банків і використовувати їх для міжгосподарських платіжно-розрахункових операцій у безготівковій формі шляхом переказування з рахунку платника на рахунок продавця;

     б) платежі слід здійснювати максимально  наближено до моменту відвантаження  продукції;

     в) платежі виконують банки за згоди  і в порядку, що встановлюють власники рахунків. Безакцептне списання коштів допускається лише у виключних випадках;

     г) форми і способи розрахунків  визначаються договорами й угодами  між суб’єктами грошових відносин, але в межах чинного законодавства;

     д) суб’єкти господарського життя можуть скористатися правом вибору банка для  відкриття своїх рахунків і розрахунково-касового обслуговування. За потреби вони можуть мати поточні і два розрахункових  рахунки у різних містах і комерційних  банках.

7. Регламентація готівкового обороту. В Україні зараз діють такі регламентуючі вимоги, щодо операцій з готівкою³:

а) суб’єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати платежі готівкою на невеликі суми, пов’язані переважно з формуванням та витрачанням грошових доходів населення;

     б) усі клієнти банків — юридичні особи можуть тримати у своїх касах готівку лише в межах ліміту, установленого банком відповідно до визначених НБУ правил;

     в) суб’єкти підприємницької діяльності зобов’язані здавати одержану готівкову виручку на свої рахунки в банках; на власні потреби можуть витрачати частину виручки в межах ліміту, установленого обслуговуючим банком відповідно до правил, визначених НБУ;

     г) при одержанні готівкових коштів зі своїх рахунків у банках юридичні особи повинні вказувати, на які цілі вони їх одержують, та зазначати суми по кожній цілі;

     д) витрачати одержану в банку готівку юридичні особи зобов’язані відповідно до вказаних цілей та обсягів.

8. Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків. На підставі принципів загальної економічної політики НБУ здійснює відповідну валютну політику, спільно з Кабінетом Міністрів складає платіжний баланс України, контролює дотримання схваленого Верховною Радою ліміту зовнішнього державного боргу України, видає ліцензії на здійснення валютних операцій, визначає способи встановлення й використання валютних курсів, виражених в іноземній валюті. В структурі НБУ використовують такі групи операцій:

     а) надання кредитів комерційним банкам під забезпечення цінними паперами та іншими активами;

     б) відкриття й використання власних  кореспондентських рахунків у закордонних  банках та ведення рахунків банків-кореспондентів;

     в) купівля і продаж іноземної валюти та платіжних документів у іноземній  валюті;

     г) зберігання, купівля й продаж монетарних коштовних металів та розміщення золотовалютних резервів;

     д) проведення операцій з резервними фондами  грошових знаків тощо.

9. Центральним елементом грошової системи і державним органом реалізації грошово-кредитного та валютного регулювання є центральний (національний) банк. Основу діяльності НБУ складають : забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні; розробка і реалізація грошово-кредитної політики та здійснення повсякденного контролю за її реалізацію; стимулювання розвитку й зміцнення банківської системи України; забезпечення ефективного й безперебійного функціонування розрахунків в інтересах вкладників і кредиторів тощо. Відносно до усіх інших банків НБУ є монополістом у емісії національної валюти, кредитором останньої інстанції, забезпечує методичне керівництво банками, формує порядок реєстрації й нагляду за діяльністю комерційних банків, здійснює інкасування, перевезення й зберігання резервів грошових знаків.

ТИПИ  ГРОШОВИХ СИСТЕМ

     Розглядаючи грошову систему як складний і  динамічно змінюваний фактор суспільно-економічного прогресу, слід звернути увагу на класифікацію грошових систем різних держав за певними  критеріями. Зокрема, важливо засвоїти критерії класифікації національних грошових систем. Залежно від змісту складових елементів і їх взаємодії, що обумовлені особливостями розвитку, та закономірностей функціонування національні грошові системи можна класифікувати так:

     З позицій господарського механізму: ринкового, неринкового зразка.

     У відповідності з механізмом регулювання  валютних відносин: відкритого, закритого  типу.

     Відповідно  із загальними законами функціонування грошей: саморегульовані, регульовані.

     За  формою в обігу: металевого та паперово-кредитного обігу.

     Поділ грошових систем за ознакою панівних економічних відносин на ринковий і  неринковий типи важливий для визначення місця грошової системи в господарському механізмі. Для ринкових грошових систем характерною ознакою стає переважання  економічних важелів та інструменті регулювання грошового обігу. Грошові системи ринкового типу властиві країнам з ринковою економікою. В них гроші відображають реальні економічні зв’язки та забезпечують збалансування грошової системи, що стимулює ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів суспільства. І навпаки, у неринковій грошовій системі переважають адміністративні неринкові методи регулювання грошового обігу (розмежування сфер готівкового та безготівкового грошового обігу, заборона певних грошових операцій, проведення контролю за грошовими операціями суб’єктами економічних відносин, лімітування кредитів та ін.)⁴. Такий тип грошової системи властивий адміністративно-командній економіці, якою була система управління економікою колишнього СРСР. Він призводить до підриву самої природи грошей.

     Поділ грошових систем за критерієм регулювання  валютних відносин і зв’язком зі світовою економікою дозволяє класифікувати  грошові системи на відкриту і  закриту, провідною ознакою яких стають особливості характеру регулювання  національних валютних систем. Зокрема, відкриті грошові системи означають  мінімальне втручання держави у  регулювання валютних відносин всередині  країни. Важливими її перевагами стають дерегулювання валютного ринку, повна конвертованість валюти, ринковий механізм формування валютного курсу. Протилежні ознаки властиві закритим грошовим системам. Вони мають значні валютні обмеження, адміністративне  регулювання валютного ринку, штучне формування валютного курсу та ін.. закритою була грошова система колишнього СРСР та інших соціалістичних країн 40-80-х років. Українська грошова система  формується як грошова система ринкового  типу, що наближається до відкритості.

     За  розмахом і механізмом регулювання  грошового обігу грошові системи  класифікуються на саморегульовані і такі, що регулюються ззовні. Саморегульованими були системи, які базувалися на обслуговуванні грошового обігу повноцінними монетами і  розмінними банкнотами. Передумовами саморегулювання тут ставало спів падіння вартості товарної маси з вартістю грошей і дія механізму утворення скарбу – у випадках звуження товарної маси, та відповідного повернення повноцінних грошей в обіг – у випадках розширення виробництва і зростання обсягів реалізації товарів. Регульована грошова система базується на обігові паперових і металевих грошових знаків, які не володіють власною внутрішньою вартістю. Їх емісію здійснює держава, беручи на себе обов’язок забезпечення стабільності. Для цього вона формує особливий механізм регулювання пропозиції грошей, а також використовує ринковий метод визначення валютного паритету.

     За  формою грошей, що перебувають в  обігу, розрізняють грошові системи  металевого грошового обігу і  паперово-кредитні. Грошові системи, в яких роль загального еквівалента виконують коштовні метали, називають системами металевого обігу. В них грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу і виконує всі функції грошей, а банкноти й інші грошові знаки розмінні на метал. В системі паперово-кредитного обігу обіг грошей обслуговують грошові знаки (паперові або металеві), що не володіють внутрішньою вартістю, тому така грошова система потребує державного регулювання.

ГРОШОВІ СИСТЕМИ МОНОМЕТАЛЕВОГО І БІМЕТАЛЕВОГО ОБІГУ.

     В системі металевого обігу залежно  від металу, що виконував роль загального еквівалента, на різних етапах історичного  розвитку склалося два типи грошових систем: біметалевого і монометалевого обігу.

     Біметалізм  – грошова система, за якою роль загального еквівалента законодавчо  закріплялася за двома металами, як правило, - золотом та сріблом. Залежно  від того, яке встановлювалося  співвідношення між двома грошовими  металами,  розрізняють три різновиди  біметалізму⁵:

• Система паралельної валюти, за якої співвідношення між золотими і срібними монетами встановлюється стихійно на ринковій основі;
• Система подвійної валюти, коли таке співвідношення визначається державою;
• Система «кульгаючої» валюти, за якої один із видів монет карбується в закритому порядку.

     Біметалізм  виник в епоху первісного накопичення  капіталу (XVI-XVIII ст.). Історично першим різновидом біметалізму була система паралельної валюти. При здійсненні платежів золоті та срібні монети приймалися відповідно до реальної ринкової вартості золота та срібла, яка часто змінювалася під впливом ринкової кон’юнктури на грошовий товар. За відкритого карбування обох видів монет це давало можливість підтримувати співвідношення між валютами на реальному рівні. Проте ця система створювала значні технічні незручності в організації товарообміну, оскільки ринкові зміни співвідношення двох валют за вартістю спричинювали постійні коливання подвійної системи товарних цін та нестабільність грошового обігу.

     Щоб спростити ситуація, держава змушена  була встановлювати у законодавчому  порядку обов’язкове вартісне співвідношення між золотими і срібними монетами, що перебували в обігу на рівних засадах за їх відкритого карбування. Наприклад, наприкінці XVII ст. у Франції, Голландії та США було офіційно встановлено монетний паритет (вартісне співвідношення між сріблом та золотом), що дорівнював 15 до 1. Такий різновид біметалізму дістав назву «система подвійної валюти». Вона внесла певну впорядкованість у систему ціноутворення, оскільки рівень цін виражений у золотих монетах автоматично перераховувався у другий різновид за встановленим співвідношенням. Але незабаром у біметалевому стандарті виявився інший недолік – ринкове співвідношення між вартістю золота і срібла начало помітно відхилятися від офіційно фіксовано. Наприклад, у США (з 1792 р. по 1834 р.) ринковий монетний паритет між сріблом і золотом дорівнював орієнтовно 15,5 до 1. Як наслідок, вартість одного грошового металу переоцінювалася, а іншого – недооцінювалася. У цьому проявляється дія закону Коперника-Грешама⁶: «Гірші гроші витісняють з обігу кращі». При біметалевому стандарті «гіршими» є ті гроші, вартість який менша їх офіційної грошової вартості, а «кращими» - ті, що коштують дорожче своєї офіційної ціни. «Гірші гроші», в нашому прикладі – срібні монети, стали витісняти з обігу «кращі» - золоті монети. Отже, тенденція до зникнення із обігу грошей, ринкова вартість яких перевищувала їх офіційно зафіксовану вартість, підтверджує дія цього закону.

     Наступним різновидом біметалізму можна вважати  так звану «систему кульгаючої» валюти»,  прикладом слугує французька грошова система, коли у 1873 р. було заборонено вільне карбування срібла, але за п‘ятифранковими  срібними монетами залишилася необмежена сила законного платіжного засобу. Це була спроба врятувати біметалізм.

     На  початку другої половини ХІХ ст. кілька європейських країн (Франція, Бельгія, Італія та Швейцарія) вдалися до спроби зберегти  біметалізм, уклавши на конференції 1865 р. міжнародну угоду  – так званий Латинський монетний союз. Це була перша спроба міждержавного  регулювання грошових систем. На території  країн Латинського монетного  союзу зберігалося вільне карбування монет із золота та срібла при підтриманні  твердого співвідношення між золотими та срібними монетами (1:15,5), однаковий  металевий вміст (вага та проба) грошових одиниць, вільний обіг монет одних  країн-членів та територіях інших. Такий  блок мав зміцнити позиції країн-членів відносно інших європейських країн, передусім Великобританії та Німеччини. Але цей союз проіснував недовго. Зміцнення срібла наприкінці ЧІЧ  ст. через здешевлення його видобутку  призвело до того, що фактичне ринкове  співвідношення золотих та срібних  монет становило 1:20, і навіть, 1:22. Як наслідок, недооцінені за законом  золоті монети почали переходити зі сфери  обігу до скарбів. Урешті-решт це спричинило розпад Латинського монетного союзу. У 1878 р. вільне карбування срібла у країнах союзу було заборонено і всі вони перейшли до золотого монетаризму.

     Як  бачимо, грошова система біметалевого обігу виявилася досить примітивною  і недосконалою, що було пов’язано  з існуванням на ринках двох загальних  еквівалентів, а значить – двох мір вартості, двох систем товарних цін. Використання для здійснення функції міри вартості одночасно двох благородних металів суперечить природі грошей. Заборона відкритого карбування срібних монет призвела до подальшого знецінення срібла відносно золота.

     Встановлені державою тверді вартісні співвідношення не відповідали реальній ринковій вартості золота і срібла, що не тільки не прияло точності виміру вартості товарів, а  й підривало стабільність грошей. Водночас розвиток ринкової економіки  вимагав стабільних грошей як єдиного  загального еквівалента. На цих підставах  у другій половині ХІХ ст. у більшості  країн світу складалася монометалева грошова система.

     Монометалізм  – грошова система, в якій один метал (золото або срібло) слугує загальним  еквівалентом і основою грошового  обігу, а функціонуючі монети і знаки  вартості розмінюються на дорогоцінні  метали. Золотий монометалізм (стандарт) став основою грошової системи у  Німеччині з 1871-1873 рр., у Швеції, Норвегії й Данії – з 1873 р., Франції – з 1876-1878 рр., Австрії – з 1892р., Японії – з 1897р., США – з 1900 р. В Росії після тривалого періоду фактичного функціонування кредитно-паперового грошового обігу золотий монометалізм було запроваджено у 1897 р. грошовою реформою графа Вітте.

     Основними характерними рисами і перевагами золотомонетного  стандарту були⁷:

• У золотомонетній системі золото виконує всі функції грошей, а у внутрішньому грошовому обігу перебувають повноцінні золоті монети;
• Дозволене вільне карбування золотих монет приватними особами (як правило, на монетному дворі);
• Дозволявся вільний вивіз і ввезення золота, іноземної валюти і функціонування вільних ринків золота;
• Неповноцінні грошові знаки (банкноти, металева розмінна монета) в процесі обігу вільно і необмежено розмінювалися на золото, що забезпечувало підтримання тривалої, а головне зваженої рівноваги між грошовою і товарною масами.

     Золотомонетний  стандарт найкраще відповідав потребам індустріального суспільства доби вільної конкуренції, активно стимулював розвиток машинного виробництва, вдосконалення  грошово-кредитної системи, поширення  світової торгівлі і вивіз капіталу. водночас система функціонування золотомонетного  стандарту вимагала наявності достатніх  золотих запасів у центральних  емісійних банках. Золоті запаси одночасно  були резервом внутрішнього монетного  обігу, що забезпечували вільний  обмін банкнот на золото, та резервом світових грошей. Але початок Першої світової війни і різке нарощування  обсягів військових витрат негайно  призвели до зростання бюджетних  дефіцитів і збільшення емісії паперових  грошових знаків. Значне перевищення  в обігу грошово-паперової маси над обсягами золотих запасів  емісійних банків викликало припинення вільного обміну паперових грошей на золоті монети і ліквідацію золотомонетного  стандарту в країнах-учасницях  війни, а з 1993 р. також у США.

     Золотомонетний  стандарт об’єктивно потребував значних  затрат обігу. Для їх зменшення ще до початку війни держави вдавалися до розширення емісії банкнот, використання вексельних платіжно-розрахункових операцій та інших форм безготівкових розрахунків. Внаслідок цього співвідношення між золотими монетами в обігу і грошовими знаками-банкнотами поступово змінювалося на користь використання останніх. Прикладом, співвідношення між золотом і розмінними банкнотами у США, Великобританії, Франції у 1815 р. становило 3:1, у 1860 р. – 1:1, у 1885 р. – 1:3. У 1912 р. золоті монети складали все десяту частину обігової грошової маси. Але грошова система діяла стабільно, тому що зберігалися принципи організації золотомонетного стандарту.

     Припинення  розміну банкнот на золото, введення заборони на його вивіз за кордон, заборона громадянам володіти золотом у монетарній формі та інші заходи означали крах золотомонетного стандарту, вилучення  золота у скарби та перехід до функціонування паперових грошових систем. У більшості  країн це означало інфляційний обіг паперових грошей, який зберігся і  у післявоєнний час. Водночас нерівномірність  світових запасів золота у різних країнах, розвиток тенденцій до централізації  золотих запасів у власності  держав як одного з найважливіших  військово-фінансових ресурсів на випадок  війни й нові історичні та політичні  умови вже не дозволяли відновити  золотомонетний стандарт. Тому в ході грошових реформ (1924-1929 рр.) було зроблено спробу стабілізувати грошовий обіг шляхом відновлення золотомонетного  стандарту, але вже у двох обмежених  формах – золотозливкового і золотодевізного стандартів.

     Золотозливковий стандарт означав впровадження такого різновиду золотого монометалізму, в якому зв'язок грошових знаків (банкнот) із золотом зберігався, але опосередковано, шляхом їх обміну лише на золоті зливки із певними обмеженнями. Складовими елементами грошово-кредитної політики в умовах золотозливкового стандарту стали:

• Золоті монети в обіг не випускалися. Тобто золото функцію засобу обігу і платежу не виконувало;
• Грошовий обіг підтримувався кредитними грошима (банкнотами), які здатні були обмінюватися лише на золоті зливки. Прикладом, у Великобританії стандартний зливок золота, що важив 12,4 кг чистого золота, обмінювався на банкноти сумою 1700 фунтів стерлінгів. У Франції ціна зливка вагою 12,7 кг чистого золота становила 215 тис. франків⁸.

     Таким чином, золотозливковий різновид золотого стандарту було запроваджено в країнах, що мали порівняно великі запаси золота (Великобританія і Франція), і використовувався він не лише для стабілізації грошових систем, а й для подальшої централізації золотих запасів у центральних банках. Водночас більшість країн (Німеччина, Австрія, Данія, Норвегія та ін.) не мали достатніх запасів золота для функціонування системи золотозливкового стандарту, тому запровадили систему золотодевізного стандарту.

     Золотодевізний (девіз-валюта) стандарт – грошова система, що зберігала непрямий зв'язок грошової одиниці із золотом шляхом обміну національних банкнот на іноземну валюту, яка в свою чергу обмінювалася на золото. Золотодевізний (золотовалютний) стандарт означав наступну специфіку організації грошового обігу:

• Відсутність золотих монет в обігу та вільного їх карбування. Тобто дана система діяла без наявного золотого обігу;
• Обмін банкнот спочатку здійснювався на ті іноземні валюти країн, в яких діяла система золотозливкового стандарту. Потім, за відповідним валютним курсом їх можна було обміняти на стандарті зливки чистого золота.

     Грошова система золотодевізного стандарту забезпечувала можливість підтримання стабільності курсів національних валют, загалом, 30 країн світу. Залежно від зниження чи підвищення курсу національних валют на грошовому ринку здійснювалася їх купівля або продаж на іноземну валюту (девізи). Це дозволяло забезпечувати постійний непрямий зв'язок цих валют із золотом, хоч вони й ставали залежними від становища валют іноземних країн.

     Отже, і золотозливковий і золотодевізний стандарти були грошовими системами без обігу золота, тому ф називалися «урізаними» формами золотого стандарту. Але з початком світової економічної кризи 1929-1933 рр.  систему золотого стандарту було ліквідовано і запроваджено грошову систему нерозмінного на золото банкнотного обігу у формі двох валютних блоків –

стерлінгового і доларового, в яких закріплювалося панівне становище банкнот країн-лідерів  блоків.

     Ряд країн – Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а згодом Італія, Чехословаччина і Польща, намагаючись зберегти золотий  стандарт, утворили так званий «золотий блок», який після переходу Франції у 1936 р. до нерозмінного банкнотного обігу також припинив існування. З цього часу в усіх країнах світу утвердилися системи паперово-кредитного обігу. Вони діяли на основі грошових знаків (паперових або металевих), які за своєю суттю є свідченнями вартості, титулом платоспроможності і реальним відбитком руху товарно-матеріальних цінностей та капіталу.

     В роки другої  світової війни було зроблено ще одну спробу пов‘язати  національні валюти з золотим забезпеченням. На валютно-фінансовій конференції ООН у м. Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р. було вироблено своєрідну форму міждержавного золотодевізного стандарту.

     Впровадження  Бретон-Вудської грошової системи характеризувалося такими особливостями:

• Золото виконувало функцію світових грошей і засобу остаточних розрахунків між країнами та виступало загальним втіленням суспільного багатства;
• Крім золота, у міжнародних розрахунках використовувалися національна грошова одиниця США – долар і англійський фунт стерлінгів;
• Зв'язок із золотом зберігала лише одна національна валюта – долар США. Долар обмінювався на золото у скарбниці США за офіційно встановленим співвідношенням за умови, що його представляли для обміну центральні банки та уряди країн-членів МВФ. Ціна на золото на вільних ринках складалася на сонові офіційної ціни США і до 1968 р. не відхилялася від неї за курсом : 1 унція золота (31,103 г) = 35 дол. Згодом 1 унція – 42 дол.