Типи конфліктних особистостей

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Тернопільський  національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

 

 

 

Кафедра соціальної педагогіки

 

 

 

 

 

 

 

 

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

із соціальної конфліктології

на тему:

 

 

Типи конфліктних особистостей

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка групи СП-11

Лісняк Ірини

Перевірила: 

Калаур Світлана Миколаївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тернопіль – 2012

 

 

 

 

Зміст 

 

Вступ……………………………………………………...3

Розділ І

       Причини виникнення конфліктів……........................4

Розділ ІІ 

       Типологія конфліктних особистостей …..………..6

Розділ ІІІ

       Типи  стратегій поведінки особистості  в конфлікті………………………………..………………10

Висновок………………………………………………...12

Список використаної літератури………………………13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

Джерелом активності людини, є його потреби - біологічні, соціальні, вищі. Викликаючи мотивацію ("Я хочу!"), Спонукають його до діяльності. Ми істоти соціальні і, щоб задовольнити свої потреби взаємодіємо  з навколишнім світом, іншими суб'єктами, які мають власні потреби. У якості одного із суб'єктів спілкування можуть виступати будь-які об'єкти природа, собака, а також спілкування як форма відношення людини з самим собою і ін Часто потреби різних суб'єктів або груп направлені на одну мету або суперечать один одному, тоді виникає конфлікт. Існує безліч визначень і тлумачень конфлікту. Класики теоретичної конфліктології не давали чіткого визначення поняттю конфлікту. Лише за їх спільним висловлювань можна синтезувати, що ж таке конфлікт.

Конфлікт - це, не завжди усвідомлені протиріччя, розбіжності, що виникають в одній особистості, між двома і більше суб'єктами або групами. Через взаємно протилежних, несумісних, що виключають одне одного потреб, інтересів, поглядів, установок, прагнень, цілей, відносин, цінностей, істотно значущих для особистостей і груп. Можлива боротьба, взаємне протидія, протиборство, активне зіткнення особистостей, тобто усвідомлена практична діяльність з подолання цих протиріч, не завжди призводить до підпорядкування або усунення супротивника. Конфлікт - явище складне, різноманітне і далеко неоднозначне [2].

Незважаючи на ускладненість  даного соціально-психологічного феномена, можливо виділити його істотні ознаки:

- Суб'єктивність носія  протиріччя;

- Особистісний сенс предмета протиріччя для кожного із суб'єктів;

- Обставини, які виявили  протиріччя і який зіткнувся  інтереси суб'єктів; 

- Обов'язкове емоційне  напруження;

- Невизначеність і  непередбачуваність результату  будь-якого конфлікту. 

 

 

Розділ І 

Причини виникнення конфліктів 

 

Джерела (причини) конфліктів - це протиріччя, що виникають між  людьми, групами, організаціями і  т.д. Джерелами конфліктних ситуацій є загострені протиріччя, розбіжність  точок зору, цілей, підходів, бачення  способів вирішення виробничих завдань, які так чи інакше зачіпають особисті інтереси.

Джерелом (причиною) виникнення будь-якого конфлікту є протиріччя, а суперечності виникають там, де є неузгодженість:

• Цілей, інтересів, позицій;
• Думок, поглядів, переконань;
• Особистісних якостей;
• Міжособистісних відносин;
•   Знань, умінь, здібностей;
• Функцій управління;

• Коштів, методів діяльності;

У соціальній психології існує багатоваріантна типологія  конфлікту в залежності від тих  критеріїв, які беруться за основу. Так, наприклад, конфлікт може бути внутрішньоособистісним (між спорідненими симпатіями і почуттям службового обов'язку керівника), міжособистісним (між керівником і його заступником з приводу посади, премії між співробітниками); між особистістю та організацією, в яку вона входить; між організаціями чи групами одного або різного статусу. Можливі також класифікація конфліктів по горизонталі (між рядовими співробітниками, що не перебувають у підпорядкування один до одного), по вертикалі (між людьми, що знаходяться у підпорядкуванні один до одного) і змішані, в яких представлені й ті, й інші. Найбільш поширені конфлікти вертикальні та змішані. Вони в середньому складають 70-80% від усіх інших. Вони також є небажаними для керівника, так що в них він як би "зв'язаний по руках і ногах". Справа в тому, що в цьому випадку кожна дія керівника розглядається всіма працівниками через призму цього конфлікту.

 Конфлікти розрізняють і за їх значенням для організації, а також за способом їх дозволу. Розрізняють конструктивні і деструктивні конфлікти. Для конструктивних конфліктів характерні розбіжності, які зачіпають принципові сторони, проблеми життєдіяльності організації та її членів і вирішення яких виводить організацію на новий більш високий і ефективний рівень розвитку.

Деструктивні конфлікти призводять до негативних, часто руйнівних дій, які іноді переростають в чвару і інші негативні явища, що призводить до різкого зниження ефективності роботи групи або організації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ

Типологія конфліктних  особистостей

 

Станіслав Михайлович Ємельянов описує п’ять типів конфліктних особистостей, а саме: демонстративний тип; ригідний; некерований; суперточний; „безконфліктний”. Дамо коротку характеристику зазначеним типам особистості [1]:

      Демонстративний  тип завжди хоче бути в центрі уваги. Любить добре виглядати в очах інших. Його відносини до людей головним чином визначаються тим, як вони відносяться до нього. Він легко долає поверхневі конфлікти, любуючись своїми стражданнями і стійкістю, добре пристосовується до різних ситуацій, при цьому раціональну поведінку його не видно а проявляється емоційність. Планування своєї діяльності такі особи здійснюють ситуаційно і слабо впроваджують в життя. Кропіткої і систематичної роботи вони уникають. Вони не уникають конфліктів, в ситуації конфліктної взаємодії почувають себе не погано.

      Ригідний  тип конфліктної особистості  підозрілий, володіє завищеною самооцінкою.  Постійно вимагає підтвердження  особистої значимості. Такі люди  часто не враховують ситуації, яка змінилася чи нових обставин, вони прямолінійні і не гнучкі. Важко приймають точку зору оточуючих, не дуже рахуються із їхньою думкою, повага від оточуючих сприймається як належне, а неповага – як образа. Вони мало критичні до своїх вчинків, хворобливо образливі, підвищено чутливі по відношенню до дійсних і надуманих несправедливостей.

      Некерований тип  особистості імпульсивний і недостатньо  контролює себе. Поведінка такої  людини є не передбаченою, він  веде себе викликаючи і агресивно,  часто не задумуючись під час суперечок про етичні норми спілкування. Несамокритичний, і багатьох своїх невдачах схильний обвинувачувати інших. Не може грамотно планувати свою діяльність, чи планомірно втілювати заплановане в життя. Із попереднього досвіду не робить ніяких висновків.

      Суперточний тип  особистості досить скрупульозно  відноситься до своєї роботи. Висуває підвищені вимоги до  себе і до оточуючих, але  робить це так, що оточуючим  здається, що він придирається. Йому  властива підвищена тривожність,  надзвичайно чутливий до деталей, схильний до зауважень оточуючих. Інколи розриває стосунки з друзями, чи знайомими, лише через те, що йому здається що його образили. Такі люди мучаться через себе самих, переживають свої прорахунки, невдачі, розплачуючись за них хворобами (безсонням, головними болями...) стримані в зовнішніх, особливо емоційних проявах.

      „Безконфліктний”  тип особистості є нестійкий  у своїх оцінках і думках, йому  легко навіяти свої думки. Всередині  самих себе – вони протиречиві.  Їм характерна деяка непослідовність в поведінці, орієнтуються на ближню перспективу і миттєвий позитивний результат. Такі люди сильно залежать від думки оточуючих, прагнуть до компромісу, не володіють великою силою волі. Вони не задумуються над наслідками своїх вчинків і причинами проступків інших.

Тип особистості - цілеспрямовано конфліктний - розглядає конфлікт як засіб досягнення власних цілей. Часто виступає активною стороною у  розв'язанні конфлікту. Схильний до маніпуляцій, психологічним ігор у взаєминах. Раціонально діє в конфліктній ситуації, здатний прораховувати можливі варіанти її розвитку, тверезо оцінює сильні й слабкі сторони в позиціях сторін. Володіє добре відпрацьованою технікою спілкування в гарячому суперечці. Являє собою найбільш небезпечний тип конфліктної особистості.

"Танк" - це грубий, безцеремонний людина, що йде на пролом, що нехтує тонкощі взаємин і чужі почуття. Для них характерна гордо піднята голова, гучний голос і відчуття самовпевненості. Егоїстичний і впевнений у своїй правоті. Вважає, що оточуючі повинні поступатися йому дорогу. Не любить, коли хтось ставить під сумнів його правоту. Стурбований своїм авторитетом.

"Снайпер". Снайпери  діють по-іншому, вони стріляють  у людей різними образливими  словами і дотепами і тим  самим вносять розлад у колективні  дії співробітників. Така людина  намагається заподіювати людям неприємності з допомогою махінацій, інтриг, пліток. Зазвичай, він вважає, що така його поведінка повністю виправдано: хтось інший вчинив неправильно, а він бере на себе місію таємного месника.

"Вибухова людина" - це ті, хто раптово оголошує приміщення криками, хто обрушується на опонентів з лайкою. Людина цього типу не є злим по природі, але він "вибухає", "запалюється" як дитина, у якої поганий настрій. Зазвичай, причина такої поведінки - страх, і безпорадність, а вибух емоцій демонструє бажання взяти ситуацію під контроль. Стратегія спілкування: дати людині накричатися, дати вихід його емоціям, переконати його в тому, що ви його слухаєте, що він контролює ситуацію, і тим самим заспокоїти його. Після цього дипломатично і доброзичливо запропонувати йому обговорити виниклу проблему.

"П'явка" не говорить  гидот, не лає і не ображає,  ні в чому прямо не звинувачує, але після спілкування з ним  погіршується самопочуття, знижується  настрій або з'являється відчуття  втоми, важче направити думки в потрібне русло.

"Вата" - така людина  справляє враження приємного  і поступливого. Він поступливий  і згідливий. Це подобається  на початку взаємодії з ним.  Але потім часто виникають  проблеми: він не виконує обіцяного,  погоджується зробити будь-яку  роботу і не робить її. У такого типу постійно виникають непередбачені обставини, які заважають виконанню обіцяного. Не вважає за потрібне вчасно сказати про такі обставини.

"Обвинувач" - для  нього весь світ повний дурнів, негідників і нероб. Але критикує  він не устрій світу, а цілком конкретних людей: сусідів, водіїв автобусів, продавців, лікарів, товаришів по службі, начальників, чиновників уряду тощо. Критикує захоплено, з жаром, зі знанням справи, з фактами, висновками і висновками. Має свої чіткі судження про те, хто як повинен жити і працювати. Якщо ви спробуєте перервати нескінченну обвинувальну промову, швидше за все, агресії не буде. Буде легке роздратування: або викликане вашої, звичайно ж, невмілої спробою звинувачувати краще, ніж він, або "вашої короткозорістю" і марною спробою виправдати будь-кого.

"Мовчун" або "тихоня". Люди цього типу можуть бути скритними з різних причин, причому причини цієї скритності вам невідомі. Ключ до вирішення конфлікту в даній ситуації - подолання цієї замкнутості. Стратегія спілкування: задати кілька питань, але обов'язково в такій формі, щоб не отримати на них відповіді односкладові, продемонструвати своє співчутливе і доброзичливе ставлення до людини, свою підтримку і визнання.

"Всезнайки", які  вважають себе вище інших, тому що на їхню думку вони знають все на світі. Це перш за все ерудити, судження яких виявляються на 75% професійно обґрунтованими, і липові ерудити, які лише на словах намагаються довести свій професіоналізм. Ерудити по суті є цінними працівниками, але вони ведуть себе так зухвало, що породжують у оточуючих почуття неповноцінності. Тим, кому за волею долі, доводиться мати справу з ерудитами, потрібно завжди продумувати свою тактику дій. Якщо ерудити занадто зариваються, то їх можна зупинити конкретними питаннями. Слід пам'ятати, що ерудити рідко погоджуються на те, щоб визнати свої помилки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІІ

Типи стратегій  поведінки особистості в конфлікті

 

Створити безконфліктний стан, коли люди працюють у повній гармонії неможливо. Це пов'язано з їхньою об'єктивною природою. Так народилася ідея (К. Н. Томас, Р. X. Кілмен, 1972 р.) управління конфліктами виробленням індивідуальної стратегії і тактики продуктивної поведінки у конфліктній ситуації.

Повної характеристики поведінки суб'єкта діяльності у  конфліктній ситуації пропонується двомірна модель регулювання конфлікту, що має дві основні стратегії.

Перша стратегія —  кооперація. Це орієнтація на інтереси і потреби партнерів, стратегія  узгоджень, пошуку спільних інтересів.

Друга стратегія —  наполегливість. Передбачає реалізацію власних інтересів, досягнення власних цілей, жорсткий підхід. Прихильники цієї стратегії настирливі, нетерплячі, егоїстичні, не вміють слухати інших.

Кожна з цих стратегій  може мати повну міру прояву — від  мінімального до максимального. Це дає можливість визначити п'ять основних стилів поведінки у конфліктних ситуаціях :

1. Уникнення — відсутність  прагнення до кооперації і  відсутність тенденцій прагнення  досягти власних цілей; психологічні  ознаки цього стилю поведінки: *прагнення не брати на себе відповідальність за прийняття рішення, заперечувати конфлікт, вважати його безпечним; *прагнення вийти із ситуації не поступаючись, але й не відстоюючи своїх позицій; *бажання утриматися від суперечок, дискусій.

2. Суперництво — прагнення задовольнити свої інтереси, не беручи до уваги інтереси іншої людини, бажання відстояти своє шляхом відвертої боротьби за свої інтереси, зайняття жорсткої антагоністичної позиції, застосування влади, тиску, використання залежності партнера.

 

3. Пристосування — жертовність щодо власних інтересів; цей стиль поведінки характеризується прагненням зберегти або налагодити приємні стосунки, забезпечити інтереси партнера згладжуванням суперечності; готовність до дії на шкоду власним інтересам.

4. Компроміс — бажання  запобігти конфлікту взаємними поступками; це пошук серединних рішень, коли ніхто багато не втрачає, але й не виграє; інтереси обох сторін повністю не розкриваються.

5. Співробітництво —  пошук альтернативи, яка повністю  задовольняє інтереси обох сторін  шляхом відвертого обговорення; спільний і відвертий аналіз розбіжностей у процесі опрацювання рішення.

Оптимальною стратегією поведінки суб'єкта діяльності вважається така, в якій застосовуються усі  п'ять стилів [4].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Таким чином, існує багато класифікацій типів конфліктних особистостей, а також стратегій, які застосовуються людьми в конфліктних ситуаціях.

Конфлікт потрібен тоді, коли він допомагає нам вийти  на новий етап розвитку особистості, на новий рівень розвитку міжособистісних відносин. З цієї точки зору, конфлікт необхідний нам для життя в рівній мірі як повітря. Він є своєрідним каталізатором формування, становлення особистості.

Конфліктна особистість  несприятливо впливає на психологічний  клімат у групі. Конфліктна особистість схильна до загострення ситуацій навколо себе. Звичайна людина важко переносить стан конфронтації, прагнучи знайти вихід із ситуації. Людина конфліктний переносить тяготи протистояння істотно легше. По-перше, у нього знижена чутливість до невизначеності, він не здатний реалістично прогнозувати розвиток ситуації і тому не тривожиться. По-друге, для нього характерні завищена самооцінка, надлишкова жорсткість системи критеріїв оцінки інших і зайва категоричність в оцінках. Йому не спадає на думку ідея зблизити позиції та підлаштуватися до думки групи («Не можу поступатися принципами!"). На тлі завищеної самооцінки виникає агресивна невдоволення не тільки собою, але і всім оточуючим, а застигла система цінностей не дозволяє зберегти об'єктивність і гнучкість при поясненні вчинків оточуючих, породжуючи конфлікти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Емильянов С.М. Практикум по конфликтологии. – СПб.: Питер, 2000
2. Дмитриев А.В. Конфликтология : Учебное пособие. – М.: Гардарики, 2000.
3. Анцупов А.Я., Шипілов А.І. Конфліктологія: теорія, історія бібліографія. - М., 2003.
4. Калаур С.М., Фалинська З.З Соціальна конфліктології: Навч. Посібник. – Тернопіль: Астон, 2010. – 360 с.