Цивільне право і відносини що ним регулюють

План 
 

1. Вступ………………………………………………………………..…..2
2. Місце цивільного права в системі правових галузей…………..........3
3. Предмет та метод цивільного права…………………………….…....4
4. Функції та принципи цивільного права……………………….….…..7
5. Визначення та система цивільного права……………………….…..10
6. Поняття та особливості цивільних правовідносин ………….……..13
7. Елементи цивільно-правових відносин……………………….……..15
8. Види цивільно-правових відносин …………………………….……22
9. Література……………………………………………………………..25 
   Вступ

     Цивільне  право — одна з основних і найважливіших фундаментальних навчальних дисциплін, що обов'язково вивчається в усіх вищих та середніх юридичних навчальних закладах і на юридичних факультетах. Без знань цивільного права неможлива підготовка юриста до будь-якої форми юридичної діяльності.

     Назва «цивільне право» - переклад латинського терміна «jus civles», яким у стародавньому цивільному праві були позначені права, що належали винятково особам, котрі мали римське громадянство. Цей термін зберігся до наших днів, хоча суть його повністю змінилася.

     Цивільне  право як самостійна галузь українського права регулює певні майнові  відносини (зокрема відносини власності), відносини в сфері товарообігу, а також деякі категорії особистих  немайнових відносин. Одним словом, цивільне право містить правові  механізми для функціонування економіки, розподілу в суспільстві матеріальних благ тощо.

     Від ефективності цивільно-правового регулювання  багато в чому залежить успіх ринкових реформ в Україні, оскільки нині продовжується  процес формування нової правової системи, складовою частиною якої є цивільне право.

1. Місце цивільного права в системі правових галузей

     Радикальні  економічні й політичні перетворення в суверенній і незалежній Україні мають на меті побудувати нову модель господарської системи, її фундамент становлять різні форми власності відповідних суб'єктів, їх рівноправність і змагальність. Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням на активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які становитимуть основу нової господарської системи, вирішальне значення належить цивільно-правовим законам. В основу законодавчих актів, що регулюють товарно-грошові відносини з механізмом вільного ціноутворення при економічній самостійності, рівноправності і конкуренції суб'єктів господарювання, покладено концепції і програми переходу України до ринкової економіки. Законодавчі акти мають створити рівні умови для діяльності товаровиробників різних форм власності.  

2. Предмет та метод  цивільного права 

     Цивільне  право є самостійною галуззю  сучасного права.

     Цивільний кодекс України (далі ЦК України), закони України "Про власність", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про товарну біржу", "Про споживчу кооперацію", "Про банки і банківську систему" та інші визначають, що цивільне законодавство регулює майнові відносини та особисті немайнові відносини.

     Предметом цивільно-правового регулювання є:

     а) майнові відносини;

     б) особисті немайнові відносини.

     1. Майнові відносини. Це конкретні вольові економічні відносини з приводу належності, використання, переходу засобів виробництва, предметів споживання та інших матеріальних благ.

     За  змістом майнові відносини поділяються  на дві групи:

     а) відносини власності;

     б) відносини у галузі товарообігу.

     А. Відносини власності, тобто майнові, відображають існуючий розподіл матеріальних благ (засобів і продуктів виробництва) між певними особами (громадянами, юридичними особами, державою, територіальними громадами та іншими соціальними утвореннями). Вони мають статичний характер, оскільки закріплюють належність матеріальних благ відповідним власникам.

     Відносини власності залежно від існуючих форм власності поділяються на: а) відносини приватної власності  громадян; б) відносини колективної  власності юридичних осіб; в) відносини державної власності; г) відносини комунальної власності територіальних громад (ст. 41 Конституції України 1996 p.; Закон України "Про власність" із змінами і доповненнями). Особливе місце займають відносини власності українського народу (ст. 13 Конституції України).

     Б. Майнові відносини у галузі товарообігу — це відносини, пов'язані з переходом матеріальних благ від одних суб'єктів (виробників матеріальних благ) до інших (споживачів матеріальних благ), зокрема майнові відносини, що виникають з договорів купівлі-продажу, поставки. Майнові відносини в галузі товарообігу інакше називаються товарно-грошовими, оскільки виникають на базі товарного виробництва і відображають рух товарів від виробника (чи посередника) до споживача, який сплачує за них гроші або інший еквівалент.

     2. Особисті немайнові  відносини виникають у зв'язку із здійсненням особистих прав. Термін "особисті права" вживається для позначення різноманітних суб'єктивних прав, які належать громадянину або соціальному утворенню. В даному випадку маються на увазі особисті немайнові права на блага, невіддільні від особи: життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я, авторство. Вони індивідуалізують особу, втілюють її моральну оцінку з боку суспільства. Зазначені особисті права поділяються на групи:

     а) особисті права, пов'язані з майновими (наприклад, особисті права авторів  творів у галузі науки, літератури і  мистецтва, винаходів, раціоналізаторських  пропозицій);

     б) особисті права, які виникають та існують незалежно від майнових, тобто не пов'язані з ними (наприклад, право на ім'я честь, гідність, на листи, щоденники, записки).

     Чинне законодавство (статті 7 і 472 ЦК України) регулює обидві названі групи немайнових відносин.

     Цивільне  законодавство регулює вищезазначені  майнові й особисті немайнові відносини:

     а) юридичних осіб між собою;

     б) громадян з юридичними особами;

     в) громадян між собою.

     Учасниками  відносин, що регулюються нормами  цивільного права, можуть бути й інші соціальні утворення: держава, автономні  утворення та територіальні громади.

     Відносини власності, а також майнові в їх товарно-грошовій формі й особисті немайнові об'єктивно потребують певних форм правового регулювання. Форми правового регулювання законодавець обирає не довільно, а виходячи із соціально-економічної природи цих відносин.

     Своєрідність  форм цивільно-правового регулювання  становить метод, що включає цивільно-правові засоби й заходи формування поведінки окремих осіб та колективних утворень (установ, підприємств, організацій). Якщо предмет цивільно-правового регулювання відповідає на питання, які суспільні відносини регулюються цивільним правом, то метод цивільно-правового регулювання — як відповідні суспільні відносини ним регулюються.

     Загальне  юридичне становище суб'єктів цивільних  прав та обов'язків. Суб'єкти цивільного права перебувають один щодо одного в юридичне однаковому становищі. Юридична рівність сторін у цивільно-правових відносинах є правовим виразом економічної рівності учасників товарно-грошових відносин.

     Зміст юридичної рівності полягає в  тому, що кожна зі сторін має свій комплекс прав та обов'язків і не підпорядкована іншій.

     Особливості методу цивільно-правового регулювання  — це юридичний вираз економічних  особливостей суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права. 
 

3. Функції та принципи  цивільного права 

     Функції, поряд з методом правового  регулювання і принципами права, становлять правові категорії, які  відображають елементи змісту сучасного  права і характеризують його в  цілому. Відповідно функції сучасного  цивільного права разом з методом  цивільно-правового регулювання суспільних відносин і галузевими принципами виражають соціальне призначення сучасного цивільного права, своєрідність форм цивільно-правового регулювання.

     Функції сучасного цивільного права — це певні напрями впливу цивільно-правових норм, зумовлені змістом суспільних відносин (власності, товарно-грошових, особистих немайнових), що їх включено до предмета цивільно-правового регулювання.

     Цивільне  законодавство, цивілістична наука і практика розрізняють такі функції: регулятивну, охоронну, попереджувально-виховну, попереджувально-стимулючу.

     Реалізація  регулятивної функції забезпечує врегулювання нормами цивільного права відносин власності, товарно-грошових та особистих немайнових. Так, статті 224—229 ЦК України виконують регулятивну функцію, оскільки правила зазначених статей регламентують товарно-грошові відносини з приводу купівлі-продажу майна і, отже, передбачають права та обов'язки покупця і продавця, наслідки невиконання сторонами своїх обов'язків, відповідальність продавця за відсудження проданої речі у покупця.

     Чинність  охоронної функції забезпечує захист порушених суб'єктивних майнових і особистих прав. Так, ст. 440 ЦК України виконує охоронну функцію, бо за її допомогою може бути відновлено майнове становище, зокрема громадянина, право власності якого на певну річ порушено внаслідок її знищення. Відповідно до цієї статті шкода, заподіяна майну громадянина, підлягає відшкодуванню з боку правопорушника в повному обсязі. Чимало цивільно-правових норм виконують охоронну функцію, у тому числі норми, присвячені цивільно-правовим договорам: купівлі-продажу, поставці, майновому найму тощо. Цивільно-правові норми, які передбачають охоронні позадоговірні зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного придбання чи збереження майна за рахунок коштів іншої особи, головним чином виконують охоронну функцію (статті 440—466, 467, 468 і 469-471 ЦК України).

     Попереджувально-виховна  функція тісно пов'язана з охоронною. Попереджувально-виховний ефект досягається через інститут цивільно-правової відповідальності. Сам факт існування цивільно-правових норм про відповідальність позитивно впливає на свідомість громадян, утримуючи їх від правопорушень.

     Попереджувально-стимулююча. Її зміст полягає у стимулюванні різними цивільно-правовими засобами необхідної суспільству і державі поведінки громадян та організацій. Так, інститут деліктної підвищеної (незалежно від вини) відповідальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки виконує попереджувально-стимулюючу функцію (ст. 450 ЦК України). Суть останньої — у стимулюванні зусиль власників джерел підвищеної небезпеки на їх поступове зменшення для оточуючих шляхом удосконалення технічних засобів і заходів з техніки безпеки.

     Цивільне  право характеризується певними  принципами.

     Проект ЦК України (ст. 3) передбачає такі загальні принципи цивільного права:

     1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя фізичної особи. Конституція України гарантує недоторканність особистого і сімейного життя фізичної особи (ст. 32). фізична особа має право на особисте життя. Вона сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять склад правопорушення, що підтверджено вироком суду, рішенням суду або постановою адміністративного органу (ст. 293 проекту ЦК України);

     2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, передбачених виключно законом. Конституція України проголошує непорушність права приватної власності (ст. 41). Власність зумовлює і забезпечує майнову відокремленість суб'єктів цивільних правовідносин. Кожний учасник цивільного обороту, що додержується норм права, має бути впевнений у тому, що його право власності не буде порушено;

     3) свобода договору. Цивільне право не передбачає вичерпного переліку договорів. Можливо укладення договору, який хоч і не передбачений законом, але такий, що йому не суперечить. Сторони договору є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору з урахуванням вимог чинних правових актів, звичаїв ділового обороту (статті 6 і 659 проекту ЦК);

     4) свобода підприємництва. Конституція України гарантує право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види й межі монополії визначаються законом (ст. 42). Відповідно до ст. 1 проекту ЦК України відносини у сфері підприємництва — це частина предмета цивільного права. Проект ЦК України докладно регулює підприємницьку діяльність фізичних та юридичних осіб;

     5) судовий захист будь-якого цивільного права у разі його порушення. Конституція забезпечує кожному судовий захист його прав. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Держава чи органи місцевого самоврядування відшкодовують матеріальну та моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. 
 

4. Визначення та система цивільного права 

     Цивільне  право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють  на засадах юридичної  рівності відносини  власності в її різноманітних формах, товарно-грошові  відносини і деякі особисті немайнові відносини за участю громадян, організацій та інших соціальних утворень з метою повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.

     У наведеному визначенні відображено  загальні ознаки права як суспільного  явища та особливі ознаки цивільного права, зумовлені змістом його предмета і методу.

     Цивільне  право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, є сукупністю юридичних  норм. Разом з тим йому властиві особливі ознаки, тісно пов'язані  із специфічними рисами предмета і  методу.

     1. Цивільне право як сукупність юридичних норм регулює відносини власності, товарно-грошові відносини та особисті немайнові відносини, тобто певне коло суспільних відносин, що становлять предмет цивільно-правового регулювання.

     2. Регламентація зазначених відносин здійснюється на засадах юридичної рівності, яка є характерною рисою методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин.

     3. Сторонами в цивільно-правових  відносинах є громадяни, організації  (колективні підприємства, кооперативні  організації, господарські товариства, господарські асоціації, громадські організації, державні підприємства, державні установи тощо), держава. Автономна Республіка Крим, інші соціальні утворення.

     4. Метою цивільно-правового регулювання  є повніше задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.

     Система сучасного цивільного права —  це структура галузі. Структура — невід'ємний атрибут усіх реально існуючих систем. Цивільно-правова структура — це будова й внутрішня форма організації системи цивільного права, яка є єдністю взаємозв'язків між її елементами. Елементами цивільно-правової структури є юридичні норми та інститути. Під юридичним інститутом слід розуміти групу цивільно-правових норм, що регулюють відповідні однорідні суспільні відносини. Наприклад, цивільно-правові норми, які регулюють відносини, що виникають з договору купівлі-продажу, становлять інститут купівлі-продажу.

     Отже, система сучасного цивільного права — структура, елементами якої є цивільно-правові норми та інститути, розміщені у певній послідовності.

     При побудові системи права законодавець користується науково-об'єктивними критеріями. Структура системи конкретної галузі права, зокрема цивільного права, визначається особливостями суспільних відносин, які регулюються даною галуззю права. Саме тому система є об'єктивною закономірністю права.

     Система сучасного цивільного права має  на меті пізнання цивільно-правового  матеріалу, тобто слугує потребам практики.

     Цивільно-правові  норми та інститути поділяються  на загальні й спеціальні, або особливі. Загальні становлять загальну частину сучасного цивільного права. Загальною вона називається тому, що стосується всіх суспільних відносин, які регулюються цивільним правом. Наприклад, при розгляді значної кількості цивільних спорів суд з'ясовує, хто є учасниками правовідносин, чи є вони дієздатними особами тощо. Отже, незалежно від того, чи йдеться про договір майнового найму, чи про договір довічного утримання, виникає необхідність встановлення суб'єктів правовідносин, їхньої дієздатності. Саме тому норми щодо суб'єктів цивільного права (громадян і юридичних осіб) є загальними і становлять елемент загальної частини цивільного права.

     Загальну  частину сучасного цивільного права  становлять норми про суб'єктів, об'єкти цивільного права, угоди, представництво і довіреність, позовну давність.

     Спеціальна, або особлива, частина регулює  спеціальні (особливі) суспільні відносини  і складається із таких інститутів:

1. Право власності. Інші речові права.
2. Зобов'язальне право (загальні положення про зобов'язання, окремі види зобов'язань, договори й позадоговірні зобов'язання).
3. Авторське право.
4. Право на винахід та інші результати творчості, що використовуються у виробництві.
5. Спадкове право.
6. Правоздатність іноземних громадян та юридичних осіб. Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

     Систему сучасного цивільного права слід відрізняти від систематики, або  систематизації, цивільно-правових норм.

     Закони  мають бути доступними і зручними для користування. Це досягається  шляхом раціональної систематизації цивільного законодавства, тобто його впорядкуванням на підставі класифікаційної ознаки, що її суб'єктивно обирає систематизатор. Вони бувають різними. Наприклад, можна впорядкувати цивільне законодавство, яке регулює господарську діяльність організацій, шляхом створення систематизованих збірників з господарського законодавства.

     Формами систематизації є кодифікація та інкорпорація.

     Кодифікація — форма систематизації, при якій впорядкування нормативного матеріалу забезпечується у процесі правотворчості, шляхом видання зведеного, логічно стрункого, внутрішньо узгодженого нормативного акта, який з максимальною повнотою охоплює дану галузь суспільних відносин. До цивільних кодифікаційних актів належать Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 p., закони України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 p. (з наступними змінами та доповненнями), "Про господарські товариства" від 10 вересня 1991 p. (з наступними змінами та доповненнями) та інші акти.

     Інкорпорація  — форма систематизації, при якій впорядкування цивільного нормативного матеріалу забезпечується шляхом об'єднання за певною класифікаційною ознакою у збірниках або інших виданнях без зміни змісту актів. Наприклад, збірник законодавчих актів з питань винахідництва, збірник з питань цивільно-правового регулювання капітального будівництва.

5. Поняття та особливості  цивільних правовідносин 

     Норми цивільного права (як і інші правові  норми) регулюють суспільні відносини  за участю громадян і різних організацій. При цьому суспільні відносини, будучи врегульованими нормами цивільного права, стають цивільно-правовими.

     Цивільно-правові  відносини — це форма, завдяки  якій норми цивільного права реалізуються в житті.

     Цивільно-правові  відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин у цілому, і галузевих цивільно-правових зокрема. Останні виникають на підставі правових норм, і саме цей момент пояснює регулюючий вплив права на суспільні відносини.

     Учасники  цивільно-правових відносин мають суб'єктивні  права та обов'язки. Ознакою правових відносин є те, що здійснення суб'єктивних прав та виконання суб'єктивних обов'язків можуть забезпечуватися засобами державного примусу. Цивільно-правовим відносинам властива ця ознака. Щодо галузевих особливостей цивільно-правових відносин, то вони зумовлені особливостями предмета і методу цивільного права.

     Виходячи  із сказаного вище, можна окреслити  такі особливості цивільно-правових відносин:

     а) це майнові (відносини власності  і товарно-грошові) і особисті немайнові  відносини, врегульовані нормами цивільного права;

     б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною  рівністю;

     в) суб'єктивні права та суб'єктивні  обов'язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.

     Такими  є загальні та галузеві ознаки цивільно-правових відносин.

     Таким чином, цивільно-правові відносини — це майнові та особисті немайнові відносини (врегульовані нормами сучасного цивільного права) між майнова відокремленими, юридичне рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

     У запропонованому визначенні відображено  загальні ознаки правових відносин (виникнення на підставі правових норм, належність учасникам відносин суб'єктивних прав та обов'язків, можливість застосування засобів державного примусу). В ньому також показано особливості цивільно-правових відносин (групи суспільних відносин, які набувають вигляду цивільно-правових, майнова відокремленість і юридична рівність учасників, посилання на юридичні факти як підставу виникнення, зміни та припинення суб'єктивних цивільних прав та обов'язків). 
 

6. Елементи цивільно-правових  відносин 

     Громадяни та організації вступають у різні  цивільно-правові відносини. З метою  індивідуалізації окремих цивільно-правових відносин наука цивільного права  окреслює їх елементи: суб'єкти і об'єкти, суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний цивільний обов'язок.

     Суб'єкти цивільно-правових відносин. У цивільно-правових відносинах мають брати участь принаймні дві особи, бо це відносини між людьми (відношення людини до речі не є правовим). Особи, які є учасниками цивільно-правових відносин, називаються суб'єктами. Суб'єкт цивільно-правових відносин, якому належить право, називається активним суб'єктом, або суб'єктом права. Суб'єкт цивільних відносин, на якого покладено обов'язок, називається пасивним суб'єктом, або суб'єктом обов'язку. Проте таких цивільно-правових відносин, у яких є лише суб'єкт права і лише суб'єкт обов'язку, дуже мало. Як правило, в цивільно-правових відносинах кожен з учасників має суб'єктивні права і несе суб'єктивні обов'язки. Наприклад, у правовідносинах, що виникають з договору купівлі-продажу, підряду, перевезення, комісії, кожен із суб'єктів правовідносин має права і несе обов'язки.

     Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи (державні підприємства та установи, кооперативи, громадські організації, акціонерні товариства, орендні підприємства), Українська держава, інші організації (наприклад, релігійні організації, спільні підприємства за участю українських та іноземних юридичних осіб, іноземні підприємства й організації).

     Громадянам, юридичним особам як суб'єктам цивільно-правових відносин притаманні такі суспільно-юридичні якості: цивільна правоздатність і  цивільна дієздатність. Називаються  вони суспільно-юридичними тому, що стосуються саме громадян та юридичних осіб і передбачені законом (статті 11 і 26 ЦК України).

     Цивільна  правоздатність —  це здатність мати цивільні права та обов'язки. Вона є необхідною передумовою правоволодіння у правовідносинах.

     Цивільна  дієздатність — це здатність громадянина  своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. На відміну від правоздатності, яка виникає у момент народження громадянина, набуття дієздатності залежить від віку і стану здоров'я. Вона виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку.