Управління капіталом банківської установи

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Кафедра: фінансів

РЕФЕРАТ

з предмету: Гроші і кредит

на тему: Управління капіталом банківської установи

Виконала:

слухачка спеціальності

фінанси і кредит

Антоненко Анна Вікторівна

Перевірила:

к. п. н., доцент

Аврамчук Лідія Андріївна

Київ - 2014

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………...3

1. Управління капіталом банківської установи……………………………..4
1. Економічна сутність банківського капіталу…………………………4
2. Механізм управління банківським капіталом……………………...12
3. Стратегічне управління капіталом банку…………………………...15

Висновки……………………………………………………………………..22

Список використаних джерел………………………………………………23

Вступ

Ефективне функціонування економіки України, темпи і масштаби її інвестиційної активності певною мірою залежать від стану та розвитку вітчизняної банківської системи. В Україні випередження потреб реального сектору економіки у порівнянні з можливостями їх задоволення вітчизняними банками є однією з причин виникнення розбалансованості у забезпеченні стабільного функціонування національної економіки України.

Зміни, що відбуваються останнім часом у світовій фінансовій системі, кардинально впливають на процес управління капіталом банків. Так, практично всі країни з активними ринками банківських послуг стали пред’являти банкам більш суворі вимоги до ефективності використання їхнього капіталу. Таким чином, проблеми управління капіталом банків є актуальними в усіх країнах світу. Особливої актуальності набувають питання, пов’язані із забезпеченням ефективного управління капіталом банків у періоди фінансових криз, коли втрачається довіра клієнтів до банків та відбувається значний відплив капіталів з банківської системи.

В Україні управління банківським капіталом перебуває на етапі становлення і стикається з особливими труднощами, зумовленими незавершеністю економічних реформ, недосконалістю нормативно-правової бази, нерозвиненістю ринку капіталу тощо. За таких умов забезпечення ефективного управління банківським капіталом стає важливим завданням Національного банку України та національної економіки України.

1. УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ БАНКІВСЬКОЇ УСТАНОВИ

1. Економічна сутність банківського капіталу

Капітал є однією із визначальних домінант розвитку та функціонування економічної системи країни в цілому. Як відомо, він є складною, багатогранною категорією, еволюція якої відображає історичний процес розвитку суспільства, його продуктивних сил і виробничих відносин, прав власності тощо.

Дослідження сутності банківського капіталу бере свій початок ще у античні часи, коли капітал ототожнювали з багатством. Проблема визначення соціально-економічної сутності банківського капіталу є однією із найважливіших в банківській теорії та практиці. Дослідженням цієї проблематики займались як зарубіжні, так і вітчизняні науковці. Значний внесок у вивченні окремих питань розвитку банківського капіталу зробили такі зарубіжні вчені: Ю. Бабичева, Е. Гіл, А. Казак, Р. Коттер, Т. Кох, І. Лаврушин, Е. Рід, П. Роуз, та ін. Серед вітчизняних науковців, які займаються дослідженням проблем, пов’язаних із категорією «банківський капітал» особливу увагу заслуговують праці М. Алексеєнко, О. Васюренко, А. Вожжова, І. Гуцала, А. Мороза, І. Зарицкої та ін.

На сьогоднішній день відсутнє однозначне визначення сутності поняття «банківський капітал», саме тому існує можливість певних ускладнень як теоретичного, так і практичного аспектів формування та функціонування капіталу в банківських установах.

Представники багатьох економічних шкіл (меркантилізм, фізіократія, класична школа політичної економії, марксизм, неокласична школа політичної економії, соціал-реформізм, суттєво розвинули поняття «капітал». Першу спробу здійснити дослідження сутності та дефініції поняття «капітал» було здійснено через поняття «багатство» представником економічної думки античного світу – Арістотелем. Багато дослідників вважають, що капітал є формою багатства, яка ототожнюється з сукупністю засобів виробництва. За висловом А. Сміта, капітал — це запас, який використовується для господарських потреб і приносить дохід. Дж. С. Мілль розглядав капітал як попередньо накопичений запас продуктів минулої праці, А. Маршалл — як сукупність речей, без яких виробництво не могло б здійснюватися з рівною ефективністю, але які не є безплатними дарами природи. Великого поширення набув погляд на капітал як на один з виробничих чинників, що поряд з працею і землею приносить дохід. Так у підручнику «Мікроекономіка» зазначається, що капітал — це «один з тріади продуктивних факторів виробництва. Капітал складається з вироблених товарів тривалого користування, які використовуються у виробництві».

У західній та російській економічній літературі існує погляд, згідно з яким капітал ототожнюється з грошовою формою, з сумою грошей, з коштами та з ресурсами. «Экономическая энциклопедия» містить таке визначення: «Капітал — це те, що здатне приносити дохід, або ресурси, створені людьми для виробництва товарів і послуг; вкладене в справу, функціонуюче джерело у вигляді засобів виробництва». Й. Шумпетер писав: «Ми визначаємо капітал як суму грошей та інших платіжних засобів, що в будь-який момент можуть бути надані в розпорядження підприємцеві». П. Роуз під терміном «капітал» розуміє кошти, які внесені до банку його власниками і складаються в основному з акціонерного капіталу, резервів і нерозподіленого прибутку.

З розвитком економічних відносин, залученням іноземних інвестицій в Україну, при здійсненні господарської діяльності виникає потреба в залученні фінансових посередників – банківських установ. Саме з цими установами і пов’язане поняття «банківський капітал». До недавнього часу поняття «капітал банку» було характерним тільки для нормативних документів, котрі регламентують сферу банківської діяльності. Українське законодавство визначає сутність капіталу банку як залишкову вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань: Капітал = Активи – Зобов’язання. Тож вітчизняне законодавство трактує поняття «банківський капітал» тільки як власний капітал банку. Н. Ткачук зазначає, що «банківський капітал» є втіленням однієї з форм вираження загальної економічної категорії «капітал».

Початковою формою банківського капіталу був позичковий капітал як специфічна форма перетворення грошового капіталу, який відокремився в процесі кругообігу з промислового капіталу. Ж. Довгань визначає капітал банку як «сукупність внесених власниками – учасниками капіталу власних коштів, які зростають у результаті ефективної банківської діяльності у процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових вливань з боку учасників».                  О.Васюренко характеризує його як фонд ресурсів, які були внесені засновниками, акціонерами (учасниками) банку і належать їм.

В. Коваленко та В. Прадун цей термін як сукупність банківських ресурсів у матеріально-речовій формі, у формі нематеріальних та фінансових активів, що виражені у грошовій формі, сформовані за рахунок власних коштів, залучених і позичених коштів на грошовому ринку, які використовуються банком для здійснення банківської діяльності задля одержання прибутку.

О. Васюренко визначає капітал банку як фонд ресурсів, що були внесені засновниками, акціонерами (учасниками) банку, і належать їм. Він складається з статутного та резервного фондів, інших фондів, загальних та спеціальних резервів, нерозподіленого прибутку. З огляду на вищевикладені визначення поняття «капітал», можна зробити висновок, що капітал банку як економічно категорія безумовно, є похідною від первинної категорії «капітал». На мою думку, найбільш узагальнюючим виступає наступне визначення поняття «банківський капітал»: це грошові кошти та виражена у грошовій формі частка матеріальних, нематеріальних і фінансових активів, що перебувають у розпорядженні банків і використовуються ними для здійснення операцій з розміщення коштів і надання послуг з метою одержання прибутку. Глибшому розумінню поняття «банківський капітал» сприяє його поділ на окремі складові з подальшим групуванням їх за однорідними ознаками, тобто класифікація видів банківського капіталу. Залежно від мети та завдань, які ставляться під час класифікації, використовуються різні її критерії. Банківський капітал неоднорідний за своїм складом і включає основний капітал та додатковий капітал.

У законі України «Про банки і банківську діяльність» у ст. 2 наведено визначення різновидів банківського капіталу:

• капітал банку – залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань;
• капітал підписний – величина капіталу, на яку отримано письмові зобов'язання акціонерів (пайовиків) банку на внесення коштів за підпискою на акції (паї);
• капітал приписний – сума грошових коштів у вільноконвертованій валюті, надана іноземним банком філії для її акредитації;
• капітал статутний – сплачений та зареєстрований підписний капітал;
• капітал регулятивний (власні кошти) – складається з основного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Стан капіталу банку характеризується його розміром, структурою і темпами зростання.

Балансовий капітал — це фактичне кількісне значення його суми, відображене у відповідних статтях балансу банку при здійсненні бухгалтерського обліку на певний період. Показник балансового капіталу, який визначають бухгалтерським методом, а саме: простим вирахуванням всіх активів банку від всіх зобов'язань банку, тобто джерел формування банківського капіталу, таким чином це фактичне кількісне значення суми в статтях балансу при здійсненні бухгалтерського обліку банківського капіталу на певний період.

Регулятивний капітал — це капітал банку, скорегований відповідно до вимог регулюючих органів щодо його достатності, який визначає якість та стабільність банківської установи. На регулятивний капітал впливають не тільки кількісні показники, але й зважені якісні коефіцієнти, які характеризують загальний рівень ризику кредитного портфелю, його структуру та якість.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» дає наступне визначення складових регулятивного капіталу: «регулятивний капітал (власні кошти) – складається з основного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України». Регулятивний капітал є одним із найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які беруть на себе банки у процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості, стабільної діяльності банків. Основний капітал вважається незмінним і таким, і що не підлягає перепродажу, перерозподілу та має повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал має менш постійний характер і його величина може зазнавати змін. Основний капітал (капітал першого рівня) є найстабільнішою частиною банківського капіталу і відповідно до чинних в Україні нормативних актів містить такі складові:

• фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;
• розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку банку (резерви, оприлюднені банком у фінансовій звітності), зокрема:
• дивіденди, направлені на збільшення статутного капіталу;
• емісійні різниці — сума перевищення доходів, отриманих від первинної емісії власних акцій та інших корпоративних прав, над їх номіналом;
• резервні фонди, що створюються згідно із законами України;
• загальні резерви, що створюються під невизначений ризик під час проведення банківських операцій;
• прибуток минулих років;
• прибуток минулих років, що очікує затвердження.

Ці складові входять до основного капіталу лише за умови, що вони відповідають таким критеріям: відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов’язання; призначення резервів і фондів та рух коштів по них окремо розкрито в оприлюднених звітах банку; фонди знаходяться в розпорядженні банку для необмеженого і негайного їх використання на покриття збитків; будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через бухгалтерські рахунки прибутків та збитків;

• загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням величини можливих збитків за невиконаними зобов’язаннями контрагентів і зменшується на суму:
• недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими (понад 30 днів) та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями бан­ку; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках, визнаних банкрутами, або які перебувають у процесі ліквідації за рішенням уповноважених органів, або зареєстровані в офшорних зонах;
• нематеріальних активів за мінусом суми зносу;
• капітальних вкладень у нематеріальні активи;
• збитків минулих років та поточного року;
• коштів, що розміщені на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах;
• збитків попередніх років і збитків попередніх років, що очікують затвердження;
• збитків поточного року.

Додатковий капітал ( капітал другого рівня) є менш постійною частиною капіталу, вартість якої може змінюватися. В Україні склад додаткового капіталу регулюється Національним банком України, який має право визначати та затверджувати перелік складових додаткового капіталу, а також умови та порядок його формування. За умови затвердження НБУ додатковий капітал банку може включати:

• резерви під стандартну заборгованість інших банків;
• резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;
• результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;
• результат переоцінки основних засобів;
• прибуток поточного року;
• субординований борг, прирівняний до капіталу (субординований капітал). Субординований капітал включає кошти, залучені від юридичних осіб (резидентів та нерезидентів) як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу.

Субординований борг – це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові капіталу), які відповідно до угоди не можна взяти з банку раніше як через п'ять років, а в разі банкрутства чи ліквідації повертаються інвесторові після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, включених до капіталу, не може перевищувати 50% розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20% від його початкової вартості протягом п'яти останніх років дії угоди.

Зупинимось тепер детальніше на першій складовій регулятивного капіталу, а саме основному капіталі. Капітал першого рівня за Базельською угодою – це первинний, початковий капітал, не пов'язаний із обмеженнями стосовно використання на покриття збитків за результатами банківської діяльності та сплатою податків. Тому він найякісніший з точки зору гарантій забезпечення надійності вкладів та кредиторів банку. Капітал першого рівня складається зі сплаченого акціонерного капіталу (сплачені прості акції) і розкритих резервів (фонди банку, створені, згідно з рішенням загальних зборів акціонерів за рахунок чистого прибутку минулих років).

Найбільшою складовою капіталу І-го рівня прийнято вважати статутний капітал. Статутний капітал – це складова власного банківського капіталу, сформованого засновниками банку залежно від його організаційно-правової форми, відповідно до його статуту, для забезпечення існування та ефективної діяльності банку. У свою чергу, статутний капітал формується за рахунок первинного та періодичного випуску простих та привілейованих акцій, а також розкритого прибутку минулого року у вигляді дивідендів, що направлені на збільшення статутного капіталу комерційного банку та додаткових внесків власників, що також спрямовані на збільшення статутного капіталу.

Статутний фонд може створюватися лише за рахунок власних коштів учасників чи акціонерів. Не допускається його формування за рахунок банківських кредитів, коштів неприбуткових організацій (таких, які за статутом не мають права на здійснення комерційної діяльності та отримання прибутку), бюджетних коштів, які мають інше цільове призначення.

 Отже, підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що:

1. Капітал банку, як економічна  категорія, безумовно, є похідною  від первинної категорії «капітал», сутність якої виражається у діалектичній єдності матеріально-речового і суспільно-економічного аспектів.

2. Існує два основних підходи до трактування сутності поняття «банківський капітал». За першого підходу, який має більш широке трактування, під капіталом банку розуміють усю сукупність матеріальних, нематеріальних і фінансових активів, що виражені у грошовій формі і які задіяні в діяльності банків з метою одержання прибутку. Другий підхід, що має більш вузьке трактування, визначає поняття банківський капітал як частину ресурсів, яка належить його акціонерам, засновникам чи кооперативним власникам.

3. Більшість вчених асоціює  поняття «капітал» з такими  поняттями як «власність» і  «багатство».

4. Структура банківського  капіталу є неоднорідною за  своїм складом і включає основний  та додатковий капітал.

5. Капітал банку виступає  основою фінансового потенціалу, на якій ґрунтується його функціонування. Від формування, функціонування  та призначення банківського  капіталу залежить ефективність  діяльності банківської установи  та темпи росту банківської  системи в цілому.

1.2. Механізм управління банківським капіталом

Управління капіталом банків – основний процес, в межах якого банки планують і реалізують свої прибутки та контролюють притаманні їхній діяльності ризики. Це також діяльність банку, спрямована на оптимізації структури джерел та їх комбінацію у пасиві балансу. Тобто це є вибір найраціональнішої структури ресурсного забезпечення банку.

Процес управління розпочинається виробленням стратегії та планування, які є основою стабільної діяльності банку для мобілізації капіталу в умовах швидкоплинної ситуації на фінансовому ринку. Це пошук балансу між силами банку і зовнішнім середовищем. Можливості стратегічного планування значно пом’якшують ризики, сприяють успішному розвиткові банківського бізнесу.

 У банківській практиці  сьогодні визначено декілька  методів управління внутрішнім  і зовнішнім джерелами нарощування  капіталу . За першим методом  основне джерело поповнення капіталу  банку – його прибуток. Він  є одним  із найлегших, найдешевших  та найбезпечніших (з позиції  контрольного  пакета акцій) засобів  нарощування капіталу. Це джерело  безпосередньо  пов’язане з дивідендною  політикою банку: чим більше прибутку  буде  виплачено як дивіденди, тим менша його частка буде  капіталізована, і  навпаки. Світова  практика показує, що дивідендна  політика є оптимальною  тоді, коли зростає ринкова вартість  акцій.

 Нині найпопулярнішим  зовнішнім джерелом залучення  капіталу є емісія звичайних  і привілейованих акцій. Як варіант  організації випуску акцій мож виступати IPO ( initial pulic offerings ) – первинне публічне розміщення акцій на відкритому ринку (біржі), де їх може “вільно купувати широке коло приватних та інституційних інвесторів”. Переваги цього способу – можливість швидко отримати значні грошові ресурси, а також покращити позиції банку щодо залучення коштів у майбутньому. Крім того, додаткова емісія може бути використана з метою захисту від недружнього поглинання.

 Нарощування капіталу  з використанням емісії простих  акцій сьогодні використовується  досить обережно, і пов’язано  це з тим, що більшість власників  бояться втратити контроль за  управлінням банківською установою. У зв’язку з цим необхідні  нові фінансові інструменти, які  зацікавлять інвестора та власників  і дадуть можливість нарощувати  статутний фонд.

 Таким чином, механізм  управління капіталом банків  може бути визначено, як сукупність  методів, інструментів управління  та регулятивних правил, що застосовуються  суб’єктами у процесі управління  і спрямовуються на забезпечення  капіталізації банку в цілому. Механізм управління капіталом  банку є цілісною системою  взаємопов’язаних елементів, що  відображають відповідні заходи  банківського менеджменту в управлінні  капіталом банку.

 Для чіткого розподілу  функціональних обов’язків суб’єктів  управління і методів управління  капіталом банків необхідно виділити  в механізмі управління капіталом  банків відповідні блоки та  елементи. Кожний блок цього механізму  складається з певних елементів, які, у свою чергу, йому підпорядковані  та визначають зміст того чи  іншого блоку.

 Складовими блоками  механізму управління капіталом  банку є такі:

1) суб’єкти механізму  управління капіталом банків;

2) об’єкт механізму управління;

3) процес управління капіталом  банків, що охоплює такі елементи:

- методи управління;

- інструменти управління 

 Перший блок механізму  охоплює суб’єктів управління , якими є відповідальні особи  чи групи осіб, органи банківського  регулювання, котрі уповноважені  приймати управлінські рішення  та вживати відповідні заходи  щодо здійснення регулювання, контролю  за всіма стадіями процесу  управління капіталом банків.

 Суб’єкти управління  мають відповідати за ефективність  і безперервність функціонування  механізму управління капіталом  банків. Від компетентності управлінців, якості менеджменту залежатиме  рівень капіталізації банку.

 Другий блок механізму  охоплює об’єкт управління , яким  є капітал банку, достатність  якого обумовлюється через такі  фактори: якість активів; якість  управління; надходження коштів  та їх збереження; диверсифікація  ризику; власність; організація та  контроль операцій; рівень чутливості  банку до ризиків і якість  управління ними; стратегічне планування.

Третій блок механізму представлений процесом управління капіталом банків, котрий має місце та специфічні особливості як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях. Процес управління передбачає застосування певних методів в управлінні капіталом банку. На макроекономічному рівні методами управління є ось такі: планування,  аналіз, контроль, регулювання.

 На мікроекономічному  рівні методами управління капіталом  банку є:

- метод внутрішніх джерел  поповнення капіталу;

- метод зовнішніх джерел  поповнення капіталу.

Ефективне функціонування розглянутого механізму управління капіталом банку, через узгодження управлінських рішень та досягнення певних взаємозв’язків між усіма складовими компонентами, правильного вибору методів та інструментів управління капіталом банку сприятиме підвищенню рівня прибутковості, зниженню ризиків, контролю та підтриманню ліквідності й платоспроможності на достатньому рівні, що в кінцевому підсумку, безумовно, позитивно вплине на забезпечення достатності капіталу кожного банку та підвищення капіталізації банківської системи в цілому.

3. Стратегічне управління капіталом банку

Стратегічне управління капіталом банку — це сукупність взаємозв’язаних  часі і просторі управлінських дій і функцій, які дозволяють формувати бажану структуру капіталу відповідно до стратегічних цілей діяльності та розвитку банку, визначати характер взаємовідносин між відокремленими ланками його внутрішнього середовища.

Головною метою стратегічного управління банківським капіталом є залучення та підтримка на достатньому рівні капітальної бази з метою розширення діяльності й створення захисту від ризиків, які супроводжують банківську установу в процесі діяльності, прогнозування майбутнього обсягу капіталу з урахуванням усіх можливих факторів впливу, дотримання законодавчо визначених нормативів співвідношення між різними складовими капіталу. 

Беручи до уваги те, що капітал є основою при створенні банківської установи, відіграє головну роль в процесі діяльності та ліквідації чи реорганізації, механізм стратегічного управління капіталом повинен забезпечувати наступне :

- визначення конкретних  цілей та завдань, а також здійснення  контролю за їх дотриманням;

- визначення способів  оптимізації процесу управління  капіталом банківської установи  та здійснення аналізу ефективності  даної оптимізації;

- розробка загальної  стратегії управління капіталом;

- обґрунтування  напрямів оперативного управління  високоліквідними активами;

- вдосконалення  способів використання банківського  капіталу;

- застосування з  метою управління економічних  методів і моделей, зокрема при  аналізі та плануванні;

- орієнтація на  використання внутрішніх важелів  впливу на процес управління  капіталом.

В Україні з метою забезпечення ефективного управління власним капіталом доцільно здійснювати наступне:

- підвищувати рівень  капіталізації банків за рахунок  коштів існуючих та нових інвесторів  у сфері банківської діяльності, віддаючи перевагу тим напрямам  збільшення власного капіталу, що  забезпечують збереження контролю  за діяльністю банку;