Управління процесом реструктуризації

 

ВСТУП

 

 

Дана тема «Управління процесом реструктуризації» на прикладі Технічна одиниця шахта ім. С.П. Ткачука Шахтоуправління 17-го партз’їзду актуальна, оскільки її метою є вивчення і застосування на практиці теоретичних знань, сучасних методів економічних досліджень фінансового стану підприємства і аналізу результатів фінансової діяльності, а також, використання даних аналізу для рекомендації ухвалення практичних заходів, з метою підвищення ефективності діяльності підприємства.

Базою  практики є Технічна одиниця шахта ім. С.П. Ткачука Шахтоуправління 17-го партз’їзду.

Основними завданнями при  проведенні аналізу фінансового  стану є:

загальна  оцінка фінансового стану і його зміни за звітний період;

аналіз  фінансової стійкості підприємства;

аналіз  ліквідності балансу;

аналіз  фінансових коефіцієнтів

аналіз  рівня і структури  абсолютних  показників  фінансових результатів;

аналіз рентабельності і ділової активності підприємства.

Метою проходження практики є вивчення діяльності підприємства Технічна одиниця шахта ім. С.П. Ткачука Шахтоуправління 17-го партз’їзду отримання інформації про його організаційну структуру і контрагентів, ознайомлення з фінансовою звітністю і здійснення аналізу  фінансової діяльності підприємства і розробка методів зростання його ефективності.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.  РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ  ПІДПРИЄМСТВ  ВУГІЛЬНОЇ  ПРОМИСЛОВОСТІ

 

 

1.  Реструктуризація підприємств, її види та показники ефективності

 

Реструктуризація  підприємства означає здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових і  технічних заходів, спрямованих  на реорганізацію підприємства, зокрема  шляхом його поділу з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено  планом санації, на зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску  конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню  вимог кредиторів.

Реорганізація підприємства (його злиття з іншим, економічно стійким підприємством, приєднання до фінансово стійкого підприємства, поділ на самостійні підприємства, перетворення на підприємство іншої  форми власності) здійснюється за рішенням власника його майна або уповноваженого власником органу, а також за рішенням господарського суду.

Реструктуризація  державних підприємств здійснюється відповідно до рекомендацій, затверджених Міністерством економіки України.

Реструктуризація  передбачає передусім аналіз фінансово-господарської  діяльності підприємства, який має  містити оцінку загальної вартості майна підприємства, активів і  пасивів його балансу, їх структуру, аналіз кредиторської і дебіторської заборгованості, прибутковості та рентабельності виробництва, а також розрахунок коефіцієнтів абсолютної ліквідності  та платоспроможності, які характеризують рівень фінансового стану підприємства.

На основі даних аналізу робиться висновок щодо ліквідації підприємства через  процедуру оголошення його банкрутом  або реорганізації.

У разі прийняття  рішення про реорганізацію підприємства розробляється проект заходів реорганізації, який має включати:

економічне  обґрунтування необхідності реструктуризації;

пропозиції  щодо методів реструктуризації;

витрати на реструктуризацію та джерела їх покриття;

заходи  вирішення фінансових, соціальних та інших проблем, пов'язаних з реалізацією  проекту реструктуризації підприємства.

Реструктуризація (реорганізація) підприємства може передбачати  такі заходи:

заміну  керівника підприємства;

відокремлення від підприємства непрофільних структурних  підрозділів;

продаж  зайвих основних фондів та устаткування;

розподіл  великих підприємств на невеликі;

часткову  або повну приватизацію або часткове закриття;

проведення  процедури банкрутства та ін.

 Реструктуризація  буває фінансова, оперативна та  стратегічна. Фінансова реструктуризація  передбачає зміну структури та  розмірів власного й позикового капіталу, інших пасивів підприємства. При цьому структуру пасивів можна змінювати шляхом:

відстрочення  погашення кредиторської заборгованості;

одержання додаткових кредитів;

списання  заборгованості або її частки;

збільшення  статутного фонду;

зниження  процентної ставки із заборгованості;

заморожування інвестиційних вкладень;

отримання від інвесторів нових інвестицій.

Оперативна  реструктуризація полягає у визначенні головних видів діяльності й розробці конкретних пропозицій, а також заходів  ліквідації недоліків у господарсько-фінансовій діяльності підприємства з мінімальними витратами. Вона здійснюється в короткостроковому  періоді тоді, коли підприємство підвищує платоспроможність та ліквідність  за рахунок власних ресурсів при  здійсненні санаційної реструктуризації. Основними шляхами такої реструктуризації можуть бути:

скорочення  чисельності працюючих;

вдосконалення організації виробництва;

вдосконалення управління грошовими потоками;

економія  витрат;

виключення  збиткових видів діяльності;

підвищення  контролю за якістю продукції та витрачанням  фінансових ресурсів.

Стратегічна реструктуризація полягає в розробці та вжитті довгострокових заходів вдосконалення  виробництва та поліпшення фінансового  стану підприємства і здійснюється за рахунок залучення внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування. Основними шляхами цієї реструктуризації можуть бути:

зміна організаційної структури підприємства та власності;

впровадження  нових технологій;

придбання та встановлення нового обладнання;

розробка  нових видів продукції;

пошук нових  ринків збуту;

підвищення  кваліфікації персоналу.

Практика  багатьох країн свідчить, що єдиного  рецепта реструктуризації не існує. Вона може здійснюватися в багатьох напрямках, у різних умовах, мати на меті досягнення різних результатів  шляхом вжиття різних заходів та з  різними ресурсами.

Вибір конкретних реорганізаційних заходів має бути індивідуальним для кожного підприємства залежно від економічного стану  підприємства, що реорганізується. Однак  у разі реструктуризації підприємства шляхом розукрупнення обов'язковою  умовою є наявність бізнес-планів новостворюваних підприємств [3].

Програма реструктуризації передбачає комплексну роботу за трьома головними аспектами:

фінансовий (перетворення структури активів  та  пасивів підприємства);

структурний (перетворення внутрішньої  структури та системи зовнішніх зв’язків  компанії);

правовий (юридичні процедури та технології реструктуризації підприємства).

Виходячи  з визначення поняття «реструктуризація» можна виділити три основних напрямки  реструктуризації :

Таблиця 1.1

Основні напрямки реструктуризації

Напрямок реструктуризації	Тип реструктуризації	Вид реструктуризації
1	2	3
Зміна масштабу (сфери діяльності) підприємства	Збільшення  (сфери діяльності)	злиття; поглинання; приєднання; консолідація; покупка майна; створення спільного підприємства; оренда майна; лізинг майна
	Скорочення (сфери діяльності)	розділ; виділення; продаж майна; скорочення власного капіталу; здача майна в оренду; створення  дочірнього підприємства; безвідплатна передача; передача майна в залік  зобов’язань ; консервація майна; ліквідація майна
Зміна  внутрішньої структури підприємства	Реструктуризація виробничої структури	оптимізація розташування підрозділів  підприємства; модернізація виробництва; реконструкція та капітальний  ремонт основних фондів; створення центрів фінансової відповідальності; виділення основних та допоміжних підрозділів; виявлення та використання внутрішніх резервів.
	Реструктуризація організаційної структури	зміна  переліку функцій та задач  управлінських служб; Зміна  організаційної структури;  Зміна  кадрової  політики;  Перерозподіл повноважень   посадових осіб; Реорганізація системи оперативного обліку та внутрішнього документообігу;  Зміна системи стимулювання  персоналу
Зміна  складу та структури власності  капіталу (активів та  пасивів) і  корпоративного контролю	Зміна  складу власників (акціонерів, учасників)	Перетворення підприємства;  Продаж підприємства;  Банкрутство;  Приватизація.
	Зміна  структури власності та контролю	Продаж акцій;  Придбання акцій;  Конвертація акцій;  Додаткова емісія акцій
	Зміна  складу та структури активів	Продаж активів;  Придбання активів;  Переоцінка основних  фондів;  Оцінка підприємства
	Реструктуризація кредиторської  заборгованості	Погашення;  Списання;  відстрочка;  розстрочка;  Продаж;  Конвертація;  Взаємозалік

 

В залежності від причин, які стали підставою для реструктуризації, обираються не тільки напрямки , типи та види, та і її стратегія.

 

2.   Реструктуризація вугільних підприємств України

 

Енергетична криза виявила актуальність питання  реструктуризації підприємств вугільної  промисловості.

Україна за обсягами видобутку вугілля належить до першої десятки провідних країн  світу, але значно поступається більшості  з них за економічними показниками  вугледобувного виробництва. Продуктивність праці в декілька разів нижча  порівняно з Росією, Німеччиною, Польщею і в десятки разів  нижча, ніж у США, Канаді, Австралії, Південно-Африканській Республіці. Переважна  більшість вугільних шахт та розрізів є збиткові. Рівень заробітної плати  найнижчий серед інших галузей  паливно-енергетичного комплексу, внаслідок  чого на підприємствах вугільної  промисловості зростає дефіцит  кадрів.

Незадовільний стан галузі зумовлений цілим рядом  факторів як об'єктивного, так і суб'єктивного  характеру. До об'єктивних належить складність гірничо-геологічних умов видобутку  вугілля, низький технічний рівень вугледобувних та вуглепереробних  підприємств, великий ступінь фізичного  і морального зносу основних фондів. Суб'єктивні пов'язані з обмеженістю  інвестиційних ресурсів, неефективною системою управління галуззю і відсутністю  ринкового механізму ціноутворення  на вугільну продукцію [5].

Серйозною проблемою є великий знос основних фондів, ступінь якого за останні 25 років збільшився до 70%, а в окремих  випадках і ще більше.

Зараз у  вугільній промисловості функціонують 162 шахти і 3 розрізи. Впродовж 2001-2010 років обсяги  видобутку  вугілля  зменшились з                 83,4  млн.  до  75,2 млн. тонн  на  рік.

Рис. 1.1 Динаміка видобутку вугілля в Україні

 

Майже 96 відсотків шахт більше 20 років працюють без реконструкції. Дві третини  основного стаціонарного устаткування відпрацювало нормативний термін експлуатації і потребує негайної заміни. Питома вага вугледобувних механізованих  комплексів та прохідницьких комбайнів  сучасного технічного рівня становить  лише третину, а нових навантажувальних машин і стрічкових конвеєрів - близько 15 відсотків. На шахтах, що розробляють  крутоспадні пласти, майже 60 відсотків  загального обсягу вугілля видобувається  з використанням відбійних молотків.

Таким чином, ситуація, яка склалася в українській  вугільній промисловості зараз  дуже складна і просто необхідно  розірвати цей замкнутий круг. Зміни і новий підхід до рішення  проблем вугільної промисловості  необхідні.

У світовій і вітчизняній теорії та практиці одним із поширених засобів фінансового  оздоровлення підприємств є реструктуризація.

Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», іншими нормативно-правовими документами передбачено використання реструктуризації як ефективного засобу відновлення платоспроможності підприємства, який рекомендується включати до плану санації [8].

Міністерство  економіки України затвердило методичні  рекомендації щодо здійснення реструктуризації державних підприємств. У цих  методичних рекомендаціях наведено визначення реструктуризації підприємства, як сукупності організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, що спрямовані на зміну структури підприємства, його управління, форм власності, організаційно-правових форм і можуть забезпечити фінансове оздоровлення підприємства, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва.

Як бачимо, це визначення є доволі загальним  і охоплює увесь комплекс заходів (крім фінансових) щодо фінансової санації  підприємства.

У Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» наводиться вже точніше визначення: реструктуризація підприємства - це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів [8].

Як бачимо, у цьому визначенні, реструктуризація передбачає також вжиття фінансових заходів, чого не було в попередньому визначенні. До того ж, можна зробити  чітке розмежування між категоріями  «реструктуризація» та «реорганізація»  підприємства. Перше є ширшим за друге, оскільки реорганізація підприємства - один з етапів його реструктуризації.

Основний  зміст реорганізації полягає  в повній або частковій зміні  власника статутного фонду юридичної  особи, а також у зміні організаційно-правової форми здійснення бізнесу.

За останні  роки у вугільній промисловості  України посилилися процеси, пов'язані  з трансформацією форм власності, насамперед вугледобувних підприємств. Проте, через низьку інвестиційну привабливість  підприємств галузі, проведення непослідовної  державної політики, відсутність  досконалого механізму реформування відносин власності та їх правового  забезпечення роздержавлення шахт і  розрізів не відповідає ринковим вимогам  та перетворенням, які відбуваються у національній економіці. На теперішній час у вугільній промисловості  функціонують 167 вугледобувних підприємств  різних форм власності, з них 93 відсотки державної власності.

З урахуванням  досвіду високоефективної роботи недержавних  вугільних шахт, у тому числі в  складних гірничо-геологічних умовах, передбачається розширення практики роздержавлення підприємств галузі шляхом їх приватизації незалежно від рівня рентабельності. Приватизація здійснюється на конкурсних умовах відповідно до законодавства. При цьому покупець забезпечує розвиток та фінансове оздоровлення підприємства, а також джерела фінансування закриття шахти після вичерпання запасів вугілля в межах гірничого відводу.

З метою  підвищення рівня державного регулювання  процесів, що відбуваються у галузі, необхідно забезпечити здійснення таких заходів щодо реструктуризації вугільної промисловості [28]:

врегулювання  взаємовідносин держави з приватизованими  вугледобувними підприємствами у частині  розв'язання проблем забезпечення енергетичної безпеки держави, соціального захисту  шахтарів, безпеки та охорони праці, раціонального використання надр, ліквідації збиткових вугледобувних підприємств;

          приватизація на конкурсних засадах  привабливих для інвестування  шахт (розрізів), здатних забезпечити  самофінансування подальшого розвитку;

 приватизація  малопривабливих для інвестування  шахт (розрізів) як цілісних майнових  комплексів на пільговій основі  з проведенням конкурсів програм  їх розвитку.

Найважливішою передумовою формування у вугільній  промисловості ринкового конкурентного  середовища є створення відкритого, прозорого внутрішнього ринку вугілля.

На вітчизняному ринку коксівного вугілля склалася ситуація, коли обмежене коло платоспроможних  покупців, що контролюють виробництво  коксу, визначає рівень цін та інші умови продажу вугільної продукції. Ринок енергетичного вугілля  до останнього часу характеризувався несвоєчасною і неповною оплатою  споживачами отриманої вугільної  продукції. Ці обставини, а також  висока витратоємкість видобутку вугілля, призвели до завишення цін на вугільну продукцію. Що знизило попит на вугільну продукцію [10].

З метою  забезпечення збалансованості попиту і пропонування на вугільну продукцію, оптимізації її ціни необхідно здійснити  комплекс заходів по реструктуризації підприємств вугільної промисловості  України.

В умовах прискорення процесів світової економічної  глобалізації новітні технологи  стають тією матеріальною основою, яка  визначає технічний рівень сучасного  виробництва, форми його організації  та управління, рівень конкурентоспроможності підприємства. Отже, існує об'єктивна  потреба у забезпеченні конкурентоспроможності підприємств вугільної промисловості  шляхом інтенсифікації інноваційних процесів.

Необхідно створити в Україні сприятливе інноваційне  середовище, що буде стимулювати виробників до технологічного оновлення виробництва, впровадження передових науково-технічних  досягнень та створення конкурентоспроможної продукції.

Одним з  основних шляхів виходу з кризи є  підвищення інвестиційної привабливості  підприємств вугільної промисловості. Тобто, необхідне випереджаюче зростання  капітальних вкладень в нові технології, модернізацію основних фондів з урахуванням  тривалого інвестиційного циклу.

В 2005 році розроблена Концепція розвитку вугільної  промисловості. Згідно з якої фінансове  забезпечення розвитку вугледобувної  галузі передбачає залучення інвестицій.

Як показує  практика найбільш привабливою формою залучення фінансових ресурсів для  національної економіки є прямі  інвестиції, бо, на відміну від запозичення, вони не лягають додатковим тягарем  на внутрішній чи зовнішній борг держави. Проте в Україні на сьогодні ще не створені сприятливі умови для  прямого інвестування у вітчизняну економіку. Більш того, і в найближчій перспективі не слід очікувати значного збільшення пропонування інвестиційних  ресурсів з боку вітчизняних підприємств. Це зумовлене тим, що в Україні  немає реальних підстав для суттєвого  збільшення в найближчій перспективі доходів населення та більшості підприємств - основних суб'єктів заощаджень та інвестицій.

Найбільш  привабливими та ймовірними джерелами  необхідних фінансових потоків за цих  умов можуть бути іноземні прямі інвестиції [19]. Така форма інвестування має ряд суттєвих переваг порівняно з іншими. По-перше, прямі іноземні інвестиції можуть забезпечувати трансферт технологій, ноу-хау - передових методів управління та маркетингу. По-друге, вони можуть сприяти найбільш ефективній інтеграції національної економіки у світову завдяки зростаючим зовнішнім контактам, різноманітному виробничому та науково-технічному співробітництву. Тому держава повинна забезпечувати привабливі умови для залучення іноземних інвестицій. У цьому контексті можна виділити ряд факторів, які або будуть зумовлювати реальні надходження іноземних прямих інвестицій, або перешкоджатимуть їм. Серед них:

загальні  умови накопичення та оподаткування, регулювання експорту та імпорту, характер банківської системи, механізм валютного  регулювання;

характер  національного законодавства у  цілому та спеціального законодавства, що визначає діяльність іноземних інвесторів;

загальна  економічна та політична стабільність, розвинута культура підприємництва, державного управління тощо.

Як показує  практика інших країн з економікою подібного типу, особливу увагу іноземні інвестори звертають на останній факт. Це пояснюється тим, що навіть при пільгових умовах вкладення  капіталу потенційна прибутковість  від подібних вкладень перекривається політичним та комерційним ризиком, пов'язаним із загальною внутрішньополітичною та економічною нестабільністю, відсутністю  нормального доступу до інформації, високим ступенем бюрократизму та корумпованості. Поліпшення інвестиційного клімату  в Україні багато в чому буде визначатися  змістом та характером дій державних  органів влади, подальшим реформуванням  адміністративної системи, успішністю проведення загальноекономічних реформ, спрямованих на досягнення стійкої економічної стабільності.

 

1.3 Нормативна  база реструктуризації і хід  подій щодо реструктуризації

 

У вересні 2001 року був прийнятий системний документ – Програма «Українське вугілля», розрахований на період 2001–2010 років. Він передбачав курс на роздержавлення вугільної галузі, зокрема пришвидшення процесу корпоратизації шахт, визначення інвестиційно привабливих об’єктів та проведення їх приватизації.

Однак у 2002–2003 роках відбувалася структурна реформа галузі, яка не відповідала програмі «Українське вугілля». Мінвуглепром передбачав роздержавлення не окремих об’єктів, а цілісних комплексів, які починали створюватися. На базі державних холдингових компаній, виробничих об’єднань та самостійних шахт створено 21 державну компанію. До їх складу входили як рентабельні, так і нерентабельні підприємства, які втрачали статус юридичної особи. За такої структури рентабельні підприємства не мали стимулу для розвитку. Виняток – ДХК «Павлоградвугілля», яка приватизувалася.

У липні 2005 року Кабінетом міністрів України була схвалена Концепція розвитку вугільної промисловості. Згідно з Концепцією основні напрями реформування галузі включають:

приватизацію  на конкурсних засадах привабливих  для інвестування шахт (розрізів), здатних  забезпечити самофінансування подальшого розвитку;

приватизацію  мало привабливих для інвестування шахт (розрізів) як цілісних майнових комплексів на пільговій основі з проведенням конкурсів програм їхнього розвитку.

Найважливішою передумовою формування у вугільній  промисловості ринкового конкурентного  середовища є створення відкритого, прозорого внутрішнього ринку вугілля.

Реалізація  Концепції розділена на  три етапи:

На першому  етапі (2006–2010 роки) увага  приділялась комплексному розв'язанню проблеми розвитку шахтного фонду шляхом його відтворення на сучасній технічній і технологічній основі та подальшого роздержавлення. До 2010 року обсяг видобутку вугілля передбачалось збільшити до 90,9 млн. тонн на рік, а виробничих потужностей – до 105,8 млн. тонн на рік. Для цього мали  бути введені в експлуатацію виробничі потужності обсягом 17 млн. тонн за рахунок завершення будівництва других черг на трьох шахтах, а також реконструкції діючих вугледобувних підприємств. Це дало б змогу задовольнити потребу національної економіки в енергетичному вугіллі за рахунок власного видобутку, а обсяг експорту енергетичного вугілля поступово зменшити до 5 млн. тонн.

На другому  етапі (2011–2015 роки) передбачалось збільшити обсяг вуглевидобутку до 96,5 млн. тонн, а виробничих потужностей – до 112,2 млн. тонн на рік. Для цього необхідно ввести в експлуатацію виробничі потужності обсягом 8,8 млн. тонн за рахунок завершення будівництва трьох нових шахт, які були закладені до 2001 року, та продовження реконструкції діючих вугледобувних підприємств. З метою підтримання позитивної динаміки розвитку виробничих потужностей необхідно з 2011 року здійснити закладення чотирьох нових шахт.

На третьому етапі (2016–2030 роки) із урахуванням позитивної динаміки попереднього десятиріччя  як в економіці держави в цілому, так і у вугільній промисловості  зокрема обсяг видобутку вугілля  повинен бути збільшений у 2030 році до 112 млн. тонн на рік.

У травні 2008 року прийнято «Концепцію реформування вугільної галузі».

Мета  Концепції – забезпечення прискореного розвитку вугільної промисловості  та досягнення показників роботи, передбачених Енергетичною стратегією України на період до 2030 року (145а-2006-р), шляхом ринкового  реформування підприємств і системного усунення кризових чинників.

По суті, ця Концепція опрацьовує механізм реструктуризації вугільної галузі, в основі якого  є приватизація всіх вугледобувних  підприємств шляхом укомплектування  їх у 22 лоти. Разом із тим, Концепція  передбачає широкий спектр заходів  законодавчого, технічного й фінансового  забезпечення реструктуризаційних  процесів.

Удосконалення законодавчої бази включає розроблення  законодавчих актів, спрямованих на створення умов для адаптації  підприємств галузі до ринкового  середовища та сприяння її розвитку. У  першу чергу розробляються акти, спрямовані на підвищення престижності шахтарської праці, відновлення  та зростання людського потенціалу галузі, розв'язання інших проблем, що сприятиме забезпеченню належного  рівня техніки безпеки та охорони  праці на вугільних шахтах, підвищенню рівня оплати праці шахтарів, соціальному  захисту працівників галузі та членів їх сімей.

Пріоритетом є створення законодавчої бази для  прискорення процесів приватизації у вугільній галузі з урахуванням  її особливостей. У відповідних законопроектах повинні бути враховані специфіка  розвитку та структурного реформування вугільної промисловості, порядок  приватизації підприємств галузі, механізм залучення недержавних інвестицій, визначення соціально орієнтованих зобов'язань стратегічних інвесторів, забезпечення надійного, безпечного для  працівників та навколишнього середовища функціонування приватизованих шахт тощо.

Визначальним  напрямом є законодавче врегулювання процедури фінансової санації та вдосконалення механізму державного субсидування вугледобувних підприємств  державного сектора з урахуванням  норм і вимог СОТ та ЄС. Відповідні законопроекти спрямовуються на створення економічних умов для рівноправної ринкової конкуренції вугледобувних підприємств, які за об'єктивними природними й виробничими показниками мають різний рівень рентабельності; забезпечення ефективної реструктуризації вугільної промисловості, прискорення її науково-технічного розвитку; розв'язання ряду соціальних та екологічних проблем, зумовлених збитковістю шахт.

Удосконалення законодавчої бази передбачає також  розроблення актів, які визначають основні засади функціонування ринку  вугілля, зокрема регулюють питання  щодо вдосконалення відповідного механізму, та суміжних ринків (електроенергії, гірничого  обладнання тощо); умови продажу  вугільної продукції на біржових торгах, правила й специфіку укладення  відповідних біржових контрактів; методи визначення базової ціни вугільної  продукції на оптовому ринку вугілля  або стартової ціни торгів; впровадження механізму гарантування найкращої  ціни, за якого виробники вугільної  продукції зможуть максимально  відшкодувати свої виробничі витрати  та будуть зацікавлені в продажу  продукції на внутрішньому ринку  вугілля.

Реформування  відносин власності. Заходи, що здійснюються у сфері відносин власності, спрямовуються  на системну приватизацію підприємств  галузі. Основним методом приватизації вугільних підприємств і продажу  пакетів акцій є відкритий  аукціонний продаж.

Підготовка  до приватизації включає інвентаризацію всіх об'єктів державного сектора  вугільної галузі, резервних ділянок  вугільних родовищ для будівництва  нових шахт і підприємств виробничої інфраструктури; складення відповідних  реєстрів і паспортів на кожний приватизаційний  об'єкт із визначенням його основних характеристик (виробничий стан, обсяг  запасів вугілля, чисельність персоналу, виробнича та соціальна інфраструктура, фінансове становище, потреба в  інвестиціях тощо); групування інвестиційних  об'єктів у приватизаційні лоти із забезпеченням їх максимальної інвестиційної  привабливості; розроблення та застосування в разі необхідності схеми фінансової санації підприємств з метою підвищення їхньої інвестиційної привабливості.

Під приватизаційним  лотом розуміється група об'єктів, яка пропонується для продажу. Одним  лотом на відкритому аукціоні для  продажу можуть виставлятися цілісні  майнові комплекси державних  вугледобувних підприємств; шахти, які відпрацювали промислові запаси вугілля й повинні бути підготовлені до закриття; шахти, що закриваються; шахти  зі значними запасами вугілля, які тимчасово  припинили виробничу діяльність; резервні ділянки для будівництва  шахт; шахти-новобудови.