Валютна політика

Зміст

Вступ.........................................................................................................................3

1.      Поняття та сутність валютної політики.................................................. 4-5

2.      Валютне регулювання...............................................................................5-8

3.      Класифікація і характеристика методів валютного ругулювання......8-12

4.      Курсова політика Національного банку україни................................12-15

Висновки................................................................................................................15

Список використаної літератури..........................................................................16

Вступ

    Валютна політика є одним із найважливіших елементів у загальній системі заходів щодо підтримання макроекономічної і фінансової стабільності в країні.Вона як одна з головних форм регулювання зовнішньоекономічних відносин набуває ключового значення у практичній реалізації державного впливу на перебіг усіх господарських процесів з метою реалізації стратегії економічног розвитку  і розбудови ефективного ринкового механізму.

    На різних етапах суспільного розвитку стратегічні цілі валютної політики залежать від особистостей економічної і поліичної ситуації в країні, стану її платіжного балансу і грошового обігу, а також  зовнішніх забов'язань, пов'язаних з участю коаїни у міжнародних організаціях.

    Платіжний баланс - це звіт про всі фінансові операції певної країни , її підприємств і населення з іншими країнами світу. Тому саме платіжний баланс дає змогу оцінити стан зовнішньоекономічних зв'язків країни у формі співідношення надходжень і платежів. Відтак, стан платіжного балансу відображає попит і пропозицію на національну валюту та іноземні валюти і є одним із факторів формування валютного курсу, а отже, відображає результати тієї валютної політики, яка проводиться в країні.

1.     Поняття та сутність валютної політики

    Валютна політика кожної країни проводиться у сфері валютних відносин з метою інтегрування національних господарств у світову економічну систему.    Вона є однією з найважливіших складових державної економічної політики в цілому, яка так чи інакше повязана з валютою. Маневрування облікової ставки центрального банку дає можливість впливати на потік в країну чи з країни короткострокових капіталів («гарячих грошей»). Це поліпшує стан платіжного балансу і сприяє росту курса національної валюти. Уряд і Національний банк України здійснюють валютну політи­ку відповідно до принципів загальної економічної політики України. Основною метою валютної політики Національного банку України як складової монетарної політики є стабілізація курсу національної грошової одиниці та збалансованість платіжного балансу країни.

    Довгострокова валютна політика передбачає заходи, спрямова­ні на забезпечення макроекономічної стабільності та створення умов довіри внутрішньої економіки й іноземного бізнесу до націо­нальної валюти, стимулювання розвитку експорту, повернення в країну заробленої іноземної валюти тощо.

    Завданням короткострокової валютної політики є забезпечення стабільного функціонування національної валютної системи, спри­яння збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів ек­спортерів та імпортерів. Вона також передбачає:

       поточне регулювання системи валютних обмежень та системи
економічних нормативів (зокрема, допуск нерезидентів на ринок
державних цінних паперів (ОВДП);

       створення сприятливих умов для вкладів інвесторів (як націо­нальних, так і іноземних) у національну економіку;

       оперативне регулювання валютно-ринкової кон'юнктури за
допомогою валютних інтервенцій для зменшення спекулятивного
тиску на валютний ринок;

       удосконалення правової та організаційної структури валют­ного ринку;

        здійснення жорсткого контролю за капітальними операціями
резидентів та нерезидентів на валютному ринку України;

        удосконалення контролю за експортно-імпортними операція-­
ми через налагодження тіснішої взаємодії всіх органів валютного
контролю;

        удосконалення міждержавних розрахунків та опрацювання
можливостей різноманітних форм інтеграції (зокрема створення
платіжних та валютних союзів);

        проведення курсової політики, яка базується на цільових по­казниках грошово-кредитної сфери;

        удосконалення механізму курсоутворення відповідно до струк­турних змін в економіці.

Складовими валютної політики в узагальненому вигляді є:

      валютне регулювання;

      валютний контроль;

      міжнародне валютне співробітництво та участь у міжнарод­них валютно-фінансових організаціях.

2. Валютне регулювання

    Валютне регулювання - це діяльність держави в особі уповноважених нею органів, що передбачає проведення законодавчих та організаційних заходів, котрі визначають порядок здійснення операцій із валютними цінностями на території країни.

    Валютне регулювання з боку держави є об'єктивною еконо­мічною необхідністю, яка зумовлена міжнародною економічною ін­теграцією України до світового співтовариства та пов'язана з між­народною кооперацією виробництва і розширенням міжнародної торгівлі, що спричинило вихід процесу концентрації і централізації капіталу за межі національних кордонів.

    Залежно від виду використовуваних державою у процесі валютного регулювання інструментів валютне використання може бути прямим або опосередкованим.

    Пряме валютне регулювання - це сукупність законодавчих або нормативно-правових актів, а також адміністративних дій органів державної влади, які визначають порядок проведення операцій з валютними цінностями.

    Опосередковане валютне регулювання передбачає використаття економічних важелів впливу на поведінку субєктів валютного ринку шляхом формування  у них економічної зацікавленості здійснювати ті чи інші валютні операції. Таким важелем передусім є відповідні інструменти використовувані центральним банком.

    Згідно з чинним законодавством України (ст. 11 Декрету Ка­бінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю») Національний банк та Кабінет Міністрів наділені пев­ними повноваженнями у сфері валютного регулювання.

    Національний банк України у сфері валютної політики та валют­ного регулювання має такі повноваження:

    1. Установлює правила проведення в Україні резидентами і не­
резидентами валютних операцій;

    2. Визначає структуру валютного ринку України, а також поря­док та умови торгівлі валютними цінностями на ньому;

    3. Установлює порядок переведення, ввезення, пересилання в
Україну та з неї валютних цінностей;

    4. Визначає порядок відкриття резидентами рахунків у банках за
межами України та нерезидентами рахунків в уповноважених бан­ках України;

    5. Установлює загальні правила видачі резидентам та нерезиден­там ліцензій та індивідуальних ліцензій на здійснення валютних
операцій, видає ці ліцензії і приймає рішення про їх скасування;

    6. Установлює єдиний порядок визначення і використання курсу
грошової одиниці України відносно іноземних валют та розрахун­кових (клірингових) одиниць;

    7. Установлює спільно з Кабінетом Міністрів України порядок
використання надходжень у міжнародних розрахункових (кліринго­вих) одиницях та неконвертованій валюті, які використовуються у
торговельному й неторговельному обороті з іноземними державами
на підставі положень міжнародних договорів України;

    8. Нагромаджує, зберігає і використовує золотовалютні резерви
з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України;

    9. Складає за участю Кабінету Міністрів України платіжний баланс України;

    10. Бере участь у визначенні ліміту валового зовнішнього боргу
України та контролює дотримання цього ліміту після його затвер­дження Верховною Радою України тощо.

    У сфері валютного регулювання Кабінет Міністрів України має такі повноваження:

- визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України
ліміт зовнішнього державного боргу України;

- бере участь у складанні платіжного балансу України;

забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в ча­стині, що стосується руху валютних цінностей;

- забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України;

- визначає порядок використання надходжень у міжнародних
розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у
торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, що використовуються у неторго­вельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.

    Важливою складовою валютної політики є також валютний конт­роль.

Валютний контроль як елемент валютної полiтики передба­чає наявнiсть певного механiзму, здатного створити умови для дієвого монiторингу дотримання чинного законодавства в про­цесi здiйснення валютних операцiй, а в разi виявлення пору­шень - забезпечити вiдповiдальнiсть суб'єктів валютних вiдно­син, якi вчинили неправомiрнi дії. Тому для ефективного про­вадження валютного контролю законодавством мають бути чiтко визначенi: принципи й умови, на як их грунтується про­ведення валютних операцiй у країні; повноваження та функцiї opraнів валютного регулювання i валютного контролю; права й обов'язки юридичних та фiзичних осiб щодо володiння, ко­ристування i розпорядження валютними цiнностями; мipa вiд­повiдальностi за порушення валютного законодавства.

    В Україні вiдповiдно до чинного законодавства про систему валютного регулювання i валютного контролю основними дер­жавними органами, що мають повноваження у сферi валютно­го регулювання i валютного контролю, є :

1) Нацiональний банк України;

2) Кабiнет Міністрів України;

3) Державна податкова адмiнiстрацiя України;

4) Міністерство транспорту i зв'язку України;

5) Державна митна служба України.

   Kpiм того, окре­мi завдання з валютного контролю покладаються i на уповно­важенi банки.

1. Згідно з чинним законодавством України Національний банк є го­ловним органом валютного контролю, який забезпечує виконання упов­новаженими банками та уповноваженими фінансово-кредитними уста­новами функцій щодо здійснення валютного контролю та регламентує відповідальність за порушення валютного законодавства України.

2. Кабінет Міністрів України у сферi валютного регулюван­ня i валютного контролю має такі повноваження: визначає i подає на затвердження до Верховної Ради України лiмiт зовнiш­нього державного боргу; бере участь у складаннi платiжного балансу; забезпечуе виконання бюджетної та податкової полi­тики в частинi, що стосується руху валютних цiнностей;  забезпе­чує формування i виступає розпорядником Державного валют­ного фонду; визначає порядок використання надходжень у мiжнародних розрахункових одиницях.

3. Державна податкова адміністрація України здiйснює фiнансовий контроль за валютними операцiями, що провадять­ся резидентами i нерезидентами на території України.

4. Міністерство транспорту i зв'язку здiйснюе контроль за дотриманням правил поштових переказiв та пересилання валютних цiнностей через митний кордон України.

5. Державна митна служба України здiйснює контроль за дотриманням правил перемiщення валютних цiнностей через митний кордон України.

6. Уповноважені банки, тобто комерцiйнi банки країни, якi мають лiцензiю Нацiонального банку України на проведення валютних операцiй, здiйснюють контроль за валютними опе­рацiями, що провадяться резидентами i нерезидентами через цi банки. Комерцiйнi банки одночасно є установами з реалiзацiї валютної полiтики держави, виступаючи органами валютного контролю, i пiдприємствами, на господарську дiяльнiсть яких поширюється вплив валютної полiтики. По суті вони є агента­ми валютного контролю i пiдзвiтнi головному органу валютно­го контролю - Нацiональному банку України.

3.  Класифікація і характеристика методів валютного ругулювання

    Основними методами валютного регулювання, якими користуються центральні банки, є:

- валютні інтервенції;

- девальвація та ревальвація валют;

- дисконтна (облікова) політика;

- управління валютними резервами (диверсифікація);

- валютні обмеження.

    Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Банк скуповує іноземну валюту, коли існує надлишкова пропозиція і валютний курс перебуває на достатньо низькому рівні, та продає її, коли пропозиція іноземної валюти недостатня і валютний курс високий. При цьому відбувається урівноваження попиту та пропозиції на іноземну валюту та обмежуються рівні коливань курсу національної грошової одиниці.                     За плаваючих курсів валютні інтервенції використовуються для згладжування коливань курсу національної грошової одиниці.

   Використання валютних інтервенцій має певні межі, адже вони ефективні лише за незначної неврівноваженості платіжних балансів, яка характеризується періодичною зміною активного та пасивного сальдо. Через обмеженість розмірів офіційних валютних резервів продаж іноземної валюти має чергуватися з її купівлею, бо інакше резерви можуть бути вичерпані. У зв'язку з цим країни, які мають хронічний дефіцит платіжного балансу (зокрема Україна), нерідко замість валютних інтервенцій застосовують різні форми валютних обмежень. Однак можливе паралельне використання валютних інтервенцій та валютних обмежень.

    В умовах фіксованого валютного курсу проведення валютних інтервенцій обмежене інфляційним знеціненням національної грошової одиниці. У разі значного падіння курсу валюти внаслідок інфляції проведення валютної інтервенції передбачає девальвацію валюти цієї країни або ревальвацію валют інших держав.

    Девальвація - офіційне зниження курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. За умов золотого стандарту, коли законодавчо фіксувався золотий вміст валют та був прямий чи опосередкований їх обмін на золото, девальвація виявлялася в зменшенні їхнього золотого вмісту та зростанні ціни на золото.

    Девальвація може відбуватися стихійно або проводитися цілеспрямовано як елемент валютної політики держави з метою впливу на розвиток економіки, передусім на розвиток зовнішньоекономічних відносин через підвищення конкурентоспроможності експорту та поліпшення стану платіжного балансу.

    Ревальвація - офіційне підвищення курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют та міжнародних розрахункових одиниць.   

    Дисконтна політика є традиційним інструментом центрального банку для регулювання валютного курсу та для збереження валютних резервів. Регулювання рівня облікової ставки центрального банку належить до ринкових інструментів і здійснюється з метою впливу на міжнародний рух капіталу, динаміку внутрішніх кредитів, структуру грошової маси, рівень цін.

Змінюючи розмір облікової ставки, центральний банк здійснює певний вплив на приплив чи відплив капіталів, а відтак і на валютний курс. Підвищення ставки сприяє підтриманню курсу, оскільки стимулює попит на дану валюту, а її зниження призводить до послаблення валюти.

    Умовою ефективності дисконтної політики є переміщення капіталів між країнами, яке викликане пошуком найприбутковішого їх розміщення. Якщо відплив капіталів зумовлений економічною та політичною нестабільністю, то підвищення облікової ставки не може навіть призупинити цю втечу капіталів, не говорячи вже про сприяння новому їхньому припливу в країну. У зв'язку з цим даний інструмент далеко не завжди є ефективним. Негативним моментом використання дисконтної політики за цієї умови є також збільшення вартості кредитів у самій країні внаслідок підвищення облікової ставки, що негативно впливає на розвиток виробництва.

    Важливим методом валютного регулювання є управління офіційними валютними резервами. Валютні резерви - це запаси резервних активів, які перебувають на рахунках у центральному банку та в банках за кордоном і використовуються для сплати боргових зобов'язань, а також, уразі необхідності, для проведення валютних інтервенцій з метою регулювання курсу національної грошової одиниці.

    Офіційні валютні резерви складаються із золота, іноземних валют, спеціальних прав запозичення (СПЗ), а також із внеску країни до капіталу Міжнародного валютного фонду, тобто з її квоти.

    Рівень офіційних валютних резервів залежить від таких факторів:

      стану зовнішньої торгівлі. За сприятливої кон'юнктури на світових ринках, яка зумовлює зростання прибутків від експорту та падіння цін на імпорт, а відповідно і падіння імпортних витрат, спостерігається збільшення обсягу офіційних валютних резервів країни. За протилежної ситуації, коли знижуються ціни на експорт, відповідно дорожчає імпорт та з'являється негативне сальдо торговельного балансу, що призводить до скорочення валютних резервів через необхідність витрачати значні кошти в іноземній валюті для фінансування імпорту;

      урівноваженості платіжного балансу. Погіршення платіжного балансу призводить до падіння курсу національної грошової одиниці, збільшення потреб країни у валютних резервах, які використовуються для регулювання курсу;

      режиму валютних обмежень. В окремих країнах обмін національної грошової одиниці на іноземну валюту без обмежень може призводити до зменшення обсягів валютних резервів;

      інвестиційного клімату. За сприятливого інвестиційного клімату спостерігається приплив у країну іноземного капіталу та зростання масштабів купівлі національної валюти за іноземну, що сприяє збільшенню валютних резервів;

      характеру політики інтервенцій. З метою стримування падіння або зростання курсу національної грошової одиниці центральний банк може здійснювати значні валютні інтервенції, що призводить до скорочення обсягів валютних резервів;

      режиму валютних курсів (плаваючий, фіксований). Плаваючий валютний курс зменшує потребу країни у валютних резервах, тому що вільні коливання курсу автоматично ліквідують дисбаланси платежів та перешкоджають рухові спекулятивних потоків капіталів. Фіксований курс може стати причиною підвищення потреби країни у валютних резервах, оскільки його підтримування на певному рівні потребує значних коштів в іноземній валюті на проведення валютних інтервенцій.

    Управління валютними резервами включає формування їхньої оптимальної структури та раціональне розміщення активів країни за кордоном.    Під час розміщення валютних резервів центральні банки, як правило, використовують такі форми:

- розміщення валютних коштів у депозити в закордонних банках;

- здійснення валютообмінних (форексних) операцій;

- розміщення вільних валютних коштів у цінні папери.

    Вибір стратегічних напрямів управління валютними резервами залежить від конкретної економічної ситуації та цілого ряду факторів: напрямів грошово-кредитної політики, рівня інфляції, стану державної заборгованості тощо.

    Валютні обмеження являють собою сукупність заходів та нормативних правил, установлених у законодавчому або адміністративному порядку та спрямованих на досягнення рівноваги в платіжному балансі, підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці та досягнення інших цілей. Валютні обмеження застосовуються, зокрема, за умов хронічних і досить великих дефіцитів торговельних балансів, що характерне на даний час для України. За таких умов країна змушена вводити певні валютні обмеження з метою досягнення збалансованості зовнішніх платежів та надходжень.

    Форми валютних обмежень досить різноманітні. Вони виявляються у встановленні певного розміру продажу валютних надходжень експортерів, іноді в ліцензуванні продажу іноземної валюти імпортерам, а також у формі заборони на ввіз та вивіз валютних цінностей без спеціальних дозволів, в обмеженні прав фізичних осіб на володіння та розпорядження іноземною валютою. У сфері руху капіталів та кредитів регулюванню підлягають іноземні інвестиції, вивіз прибутків, а також залучення приватними компаніями зовнішніх позик і кредитів, переведення останніх у національну валюту.

    Одним із методів валютного регулювання є обов'язковий продаж валютних надходжень резидентів від здійснення експортних операцій.

    Вимога обов'язкового продажу валютних надходжень резидентами - одна із форм організації валютного ринку, яка значною мірою залежить від рівня розвитку ринкових відносин та форм організації валютного ринку країни і має на меті підтримати стабільність обмінного курсу національної грошової одиниці та захистити офіційні золотовалютні резерви.

    Правила обов'язкового продажу валютних надходжень на користь резидентів тісно пов'язані з механізмом курсоутворення та є однією зі складових системи валютних обмежень. Період реформування економіки України за обмежених ресурсів держави, створення ефективного й керованого валютного ринку потребує на певному етапі збереження системи валютних обмежень, які б виконували функції інструментів для впливу на стан валютного ринку.

    Обов'язковий продаж валюти може мати різний вплив на стан валютного ринку залежно від застосування того чи іншого режиму валютних курсів на різних етапах розвитку економіки. Оптимальний рівень обов'язкового продажу валютних надходжень для створення ефективного валютного ринку має відповідати в кожний певний період часу рівновазі між готовністю експортерів продавати валюту і готовністю імпортерів її купувати.

    Валютна політика, що проводиться в Україні, базується на поєднанні часткової лібералізації валютних операцій зі збереженням певних валютних обмежень. Ця політика передбачає:

1) обмеження (навіть заборону) надання резидентами комерційних кредитів іноземним клієнтам;

2) заборону на фінансові позики, які надаються за кордон. Конкретно це передбачає (стосується і комерційних кредитів) заборону надавати позики в національній валюті, одержані банком за рахунок вітчизняних ресурсів. Банки повинні позичати за кордоном всю іноземну валюту, яку хочуть надавати в інші країни;

3) контроль за прямими інвестиціями, тобто дотримання суворої рівноваги між прямими інвестиціями, здійсненими резидентами (купівля підприємств у інших країнах), і прямими інвестиціями іноземців у країну (купівля вітчизняних підприємств нерезидентами);

4) дотримання валютної позиції банків-резидентів. Валютна позиція банку - це співвідношення між вартістю активів та пасивів, які формують вимоги та зобов'язання у кожній іноземній валюті (з урахуванням позабалансових вимог та зобов'язань за незавершеними операціями). Відкрита валютна позиція - різниця між вартістю залишків коштів в іноземній валюті, що формують активи та пасиви (з урахуванням позабалансових вимог та зобов'язань за незавершеними операціями) у будь-якій іноземній валюті, внаслідок якої з'являється можливість отримання додаткових прибутків або ризик додаткових збитків у результаті зміни обмінних курсів валют.

    Стан валютної позиції є головним фактором валютного ризику. Центральний банк установлює для уповноваженого банку ліміт відкритої валютної позиції з метою мінімізації валютних ризиків кожного з банків, а також банківської системи загалом та запобігання спекулятивного тиску на валютний курс.

4. Курсова політика Національного банку України

    Проведення зваженої та обгрунтованої курсової політики є головною метою валютного регулювання Національного банку України. Валютний курс - це ключова ланка, яка зв'язує економіку України зі світовою економікою. Поява обмінних валютних курсів національних валют пов'язана з розвитком міжнародної торгівлі, яка давно вже стала невід'ємною частиною економічної діяльності країн світового співтовариства. Обмінні курси впливають не тільки на стан міжнародної торгівлі, а значною мірою і на національну економіку країни. Водночас зміни в різних секторах економіки, особливо в кризових ситуаціях, відображаються в коливаннях обмінних курсів національних валют.

    Валютний курс - ціна одиниці іноземної валюти, виражена у національній грошовій одиниці.

    Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій. За його допомогою долається національна обмеженість грошової одиниці певної країни. Локальна її цінність перетворюється в міжнародну. Відповідно до цього валютний курс виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей.

    На основі валютного курсу зіставляються цінові структури окремих країн, розвиток їхніх продуктивних сил, темпів економічного зростання, а також торговельного і платіжного балансів. Зниження курсу національної грошової одиниці сприяє подорожчанню імпорту та зростанню експорту, і навпаки - зростання курсу призводить до здешевлення імпорту та падіння експорту. Валютний курс є структурною ланкою механізму реалізації міжнародної вартості товарів та послуг, адже через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, які здійснюють зовнішньоекономічні зв'язки.