Валютна політика та характеристика її складових

План

Вступ

1.      Загальна характеристика валютної політики.

2.      Валютна політика України.

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Валютна політика – складова частина економічної політики держави і зовнішньоекономічної політики. Це система заходів держави у середині і поза країною, що здійснюється за допомогою впливу на валюту, валютний курс, валютні операції. Основні інструменти валютної політики – валютна інтервенція, валютні обмеження, валютні резерви, валютне субсидування, валютні паритети. Валютна політика країни проводиться її урядом, центральним банком, центральними фінансовими органами. У світовому масштабі валютна політика проводиться міжнародними валютно-фінансовими організаціями (Міжнародний валютний фонд, міжнародні банки).

Кінцевими цілями валютної політики є стратегічні цілі монетарної політики взагалі – зростання зайнятості населення та виробництва ВВП, стабілізація цін. Крім загально монетарних цілей валютна політика має свої специфічні цілі, що реалізуються переважно у валютній сфері і теж істотно впливають на розвиток реального сектора економіки:

-                     лібералізація валютних відносин у країні;

-                     забезпечення збалансованого та платіжного балансу, стабільних джерел іноземної валюти на національний ринок;

-                     забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти;

-                     захист іноземних та національних інвестицій у країні;

-                     забезпечення стабільного курсу національної валюти.

1. Загальна характеристика валютної політики

Досягнення цілей валютної політики забезпечується через законодавче регулювання валютних відносин (валютне регулювання) і контроль за виконанням установлених вимог, норм і правил (валютний контроль). Тому поняття валютної політики і валютного регулювання тісно між собою пов'язані. При широкому трактуванні валютної політики валютне регулювання і контроль є, по суті, її складовими. До складу валютної політики входить також міжнародне валютне співробітництво, у тому числі з міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Валютне регулювання - це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних, суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку. Така регламентація тією чи іншою мірою поширюється на всі складові валютних відносин та валютного ринку, і насамперед на:

-                     процес курсоутворення;

-                     виконання платіжної функції іноземною валютою на внутрішніх ринках країни;

-                     діяльність комерційних банків та інших структур на валютному ринку;

-                     здійснення міжнародних платежів за поточними операціями платіжного балансу;

-                     здійснення міжнародних платежів за капітальними операціями платіжного балансу та розвиток іноземних інвестицій в економіку країни;

-                     ввезення та вивезення валютних цінностей через державний кордон;

-                     кредитні відносини резидентів з нерезидентами;

-                     формування та використання золотовалютних резервів.

Ефективність регламентації валютних відносин за вказаними напрямками значною мірою залежить від кількості і ступеня певних обмежень щодо кожного з них. Через введення чи посилення, скасування чи послаблення таких обмежень органи валютного регулювання мають можливість скеровувати валютні потоки в найвигідніших для національної економіки напрямах та обсягах.

Валютні обмеження є досить потужним, ефективним і оперативним інструментом валютної політики. Запровадивши чи скасувавши те чи інше обмеження (у вигляді норми, заборони, правила тощо), держава має можливість негайно і досить відчутно вплинути на певний валютний потік у напрямі, що відповідає сучасній ситуації в економіці чи на грошовому ринку. Водночас цей інструмент має переважно адміністративний характер і суперечить тенденції лібералізації валютних відносин.

Крім валютних обмежень, практика валютного регулювання виробила ще ряд методів (інструментів), які забезпечують переважно економічний вплив на валютні відносини. Це, зокрема:

-                     курсова політика;

-                     облікова (дисконтна) політика та інші інструменти монетарної політики;

-                     валютна інтервенція (девізна політика);

-                     регулювання сальдо платіжного балансу;

-                     формування та використання золотовалютних резервів.

Курсова політика полягає в цілеспрямованому проведенні комплексу заходів з метою корекції курсу національної валюти.

Якщо така корекція спрямована на зниження обмінного курсу, то курсова політика називається політикою девальвації. Девальвація національної валюти сприяє підвищенню конкурентоспроможності національного виробництва, посиленню торговельних позицій країни на світовому ринку та стимулюванню експорту. Разом з тим політика девальвації може негативно впливати на позиції імпортерів, бо їм доведеться купувати інвалюту за вищим курсом. Це може спровокувати зростання цін на імпортні товари. Тому при запровадженні політики девальвації потрібно добре зважити як позитивні, так і негативні наслідки. Якщо країна багато імпортує виробничих ресурсів (енергетичних,1 сировинних тощо), то втрати імпортерів можуть повністю перекрити виграш експортерів і при цьому розпочнеться інфляційне зростання цін.

Якщо ціллю курсової політики визнається підвищення обмінного курсу, то вона називається політикою ревальвації. Ця політика стимулює розвиток імпорту, оскільки імпортери для своїх платежів за кордоном купуватимуть інвалюту за нижчим курсом. Буде збільшуватися пропозиція на товарних ринках, що позитивно впливатиме на стабільність цін. Скорочуватимуться виробничі витрати на підприємствах з великим споживанням імпортованих енергії, сировини, матеріалів, комплектуючих. Разом з тим підприємства-експортери за політики ревальвації зазнаватимуть втрат. Якщо одночасно вони не є великими "споживачами імпорту", то можуть послабити свої конкурентні позиції на світовому ринку. Тому політику ревальвації потрібно застосовувати теж надто обережно і виважено.

Облікова (дисконтна) політика центрального банку полягає в цілеспрямованому підвищенні чи зниженні облікової ставки та відповідній зміні ставки депозитного та позичкового процента. Якщо процентні ставки збільшуються, то зменшується маса національних грошей в обороті, знижується відплив вільних капіталів за кордон, зростає приплив іноземної валюти (вільних капіталів) з-за кордону. Все це сприяє зростанню курсу національної валюти, зміцненню її позицій на валютному ринку1. При зниженні облікової ставки весь процес впливу на валютний ринок відбувається у зворотному напрямі.

У такий же спосіб - через регулювання маси грошей в обороті - можна впливати на кон'юнктуру валютного ринку за допомогою інших інструментів монетарної політики - зміною норми обов'язкового резервування, операціями на відкритому ринку тощо.

Валютна інтервенція полягає в оперативному підтриманні валютного ринку в стані рівноваги шляхом збільшення чи зменшення купівлі чи продажу центральним банком іноземної валюти за національну. Щоб зупинити падіння курсу національної валюти і зростання курсу іноземної валюти, центральний банк повинен збільшити продаж іноземної валюти на ринку, піднявши цим її пропозицію до наявного попиту. І навпаки, щоб зупинити підвищення курсу національної валюти і падіння курсу іноземної, він повинен зменшити продаж чи збільшити купівлю останньої. Застосовуючи то один, то другий з цих інструментів, центральний банк може тривалий час підтримувати валютний ринок і курс у стані рівноваги. Для цього він повинен мати достатній обсяг валютних резервів. Валютні інтервенції дуже широко застосовуються у світовій практиці валютного регулювання. Активно застосовує його також НБУ, періодично скуповуючи іноземну валюту, а також продаючи її у разі погіршення кон'юнктури валютного ринку.

Валютні інтервенції впливають не тільки на кон'юнктуру валютного ринку і динаміку валютного курсу, а й на кон'юнктуру ринку грошей та товарних ринків. Адже продаж іноземної валюти за національну призводить до зменшення маси грошей в обороті і пропозиції грошей, що спричинює зростання рівня процента, скорочення платоспроможного попиту. Щоб уникнути негативного впливу подібних наслідків валютної інтервенції на реальний сектор економіки, одночасно з операціями валютної інтервенції проводять стерилізуючі операції на відкритому ринку протилежного спрямування: у разі продажу іноземної валюти на валютному ринку на таку ж суму на відкритому ринку купують цінні папери, а при купівлі іноземної валюти продають цінні папери. Такі операції називаються стерилізованою інтервенцією.

2. Валютна політика України

Розвиток валютної системи України почався у липні 1990 р. з проголошенням Декларації про державний суверенітет. Першим шагом у створенні національної грошової системи став вихід у 1991 р. з кола держав, що використовують у грошовому обігу рубль, і впровадження у безготівковий обіг тимчасової (перехідної) грошової одиниці – українського купоно-карбованця Указом Президента України "Про реформу грошової системи України" від 16 листопада 1992 р.. Законом України "Про банки і банківську діяльність", ухваленому 1991 p., були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні. 19 лютого 1993 р. Кабінет Міністрів прийняв Декрет "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яким було проголошено курс на лібералізацію валютного ринку, запровадження дійового механізму валютного регулювання і контролю.

У березні 1994 р. було засновано Банкнотну фабрику, а у жовтні того ж року на її базі було створено Банкнотно-монетний двір Національного банку України, де друкувались рублі, а з часом – гривні.

Згідно зі статтею 99 Конституції України основною задачею Національного банку України є забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні.

Найбільш жорсткими обмеженнями, що застосовувалися НБУ в його валютній політиці перехідного періоду , були: введення обов'язкового продажу підприємствами експортної виручки в інвалюті ( на 100% чи на 50%); заборона (чи обмеження) надання підприємствами-резидентами комерційного кредиту контрагентам-нерезидентам; заборона спекулятивних валютних операцій на ринку; заборона резидентам, у тому числі банкам, надавати грошові позички нерезидентам за рахунок ресурсів, мобілізованих усередині країни; заборона вивозу валютних коштів юридичних осіб без дозволу НБУ та фізичним особам понад встановлену норму; жорстка фіксація валютного курсу національної валюти.

Як організаційно-правове явище національна валютна система України складається з елементів:

-                     назва, купюрність та характер емісії національної валюти – в Україні національна валюта називається гривнею;

-                     ступінь конвертованості національної валют – українська національна валюта гривня є частково вільно конвертованою; Верховна Рада України ратифікувала угоду про приєднання до VIII статті Статуту МВФ, якою передбачено вільну конвертованість національної валюти в іноземну з операцій за поточними платежами;

-                     режим курсу національної валюти – законодавче визначення режиму валютного курсу Верховна Рада України поклала на Кабінет Міністрів та НБУ; режим валютного курсу поступово змінювався від жорсткої фіксації до регульованого плавання (у межах "валютного коридору") і до вільного плавання, що було введене в 2000 р.;

-                     режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті – в Україні заборона на використання інвалюти у внутрішніх платежах була введена лише в 1995 p., хоч за деякими платежами дозволено її використання і зараз: надання інвалютних позичок банками, оплата послуг, пов'язаних із зовнішньоекономічною діяльністю (оплата авіаквитків на міжнародних авіалініях, оплата митних послуг тощо) та в інших, визначених НБУ випадках;

-                     режим формування і використання державних золотовалютних резервів – Україна ввела у себе режим використання золотовалютних резервів - використання валютних запасів для підтримання рівноваги на національному валютному ринку з метою стабілізації зовнішньої і внутрішньої вартості грошей при збереженні незалежності центрального банку в проведенні національної монетарної політики та виконанні ним усіх традиційних функцій;

-                     режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні (якщо економіка розбалансована, національні гроші не стабільні, в країні вводяться певні заборони, обмеження, лімітування тощо на операції з іноземною валютою) – в Україні в період загострення економічної і фінансової кризи було введено обмеження на відкриття юридичними особами рахунків в іноземних банках і заборонено переведення на них інвалюти; експортерам заборонялося вільно розпоряджатися своєю валютною виручкою, і вони зобов'язані були повністю чи частково продавати її на валютному ринку тощо. У міру поліпшення економічної ситуації подібні обмеження послаблювалися чи зовсім скасовувалися;

-                     регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів – нормативними актами визначається в Україні порядок функціонування біржового ринку, міжбанківського валютного ринку; центральний банк здійснює ліцензування діяльності комерційних банків з валютних операцій, видає дозволи юридичним особам-резидентам на відкриття рахунків в іноземних банках, контролює надходження виручки експортерів у країну; регламентується режим поточних і строкових вкладів в іноземній валюті (до 1998р. в Україні не дозволялось здійснювати на ринку операції з дорогоцінними металами, у міру оздоровлення економічної ситуації в Україні режим валютного ринку стає все більш ліберальним);

-                     регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин – нормативними актами України регламентується порядок відкриття в наших банках кореспондентських рахунків іноземних банків, порядок здійснення платежів за окремими видами комерційних операцій та форм розрахунків, порядок переказування іноземної валюти за кордон фізичними особами тощо;

-                     визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов'язків у цій сфері. Такими органами в Україні е Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Державна податкова адміністрація, Державний митний комітет, Міністерство зв'язку України.

У визначенні цілей та завдань валютної політики на певний період, крім Кабінету Міністрів та НБУ, беруть участь Адміністрація Президента та Верховна Рада України. Валютне регулювання і валютний контроль у країні здійснює НБУ, який має право делегувати частину цих функцій на вибрані комерційні банки, надавши їм ліцензії на здійснення валютних операцій та статус агентів з валютного контролю (уповноважених банків).

Органи Державної податкової адміністрації здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться на території України резидентами та нерезидентами.

Органи Державного митного комітету контролюють додержання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Органи Міністерства зв'язку контролюють додержання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через державний кордон.

Зазначені державні органи та комерційні банки створюють інфраструктуру валютної системи, у центрі якої знаходиться Національний банк України як орган державного валютного регулювання і контролю.

Оскільки валютна політика — це комплекс заходів, здійснюваних у сфері міжнародних валютних та інших відносин як центральними банками, так і органами державного управління, її реалізацією має передбачатися високий ступінь координації рішень усіх зацікавлених структур із метою забезпечення поточних (тактичних) та кінцевих (стратегічних) цілей економічної політики. При цьому необхідно коригувати проміжні (опосередковані) цілі, здоб забезпечити кінцеві: стабільність цін, високу зайнятість, економічне зростання та підтримку рівноваги платіжного балансу.

Основними інструментами валютної політики є:

-                     валютне регулювання;

-                     дисконтна політика;

-                     девізна політика;

-                     вибір режиму (системи) валютних курсів;

-                     зміна зовнішньоторговельного режиму;

-                     участь у міжнародних договорах тощо.

У вересні 1996 року наша країна заявила про приєднання до Статті VIII Статуту МВФ і, отже, зобов'язалася не запроваджувати обмежень на здійснення поточних операцій платіжного балансу, в тому числі щодо повернення іноземних кредитів, репатріації іноземних власних коштів та нарахованих відсотків, комісій, пені, переказу за кордон страхових платежів тощо.

Для здійснення інвестиційної діяльності в Україні іноземні інвестори мають право відкривати рахунки в уповноважених українських банках як у національній, так і в іноземній валютах. Відкриття рахунків резидентами України та інвестування за межі країни піддягає ліцензуванню НБУ.

Щоб заохотити іноземних кредиторів. НБУ у травні 1997 року замість процедури ліцензування одержання резидентами кредитів у іноземній валюті запровадив процедуру їх реєстрації.

У квітні 1998 року скасовано обмеження щодо іноземного інвестування у банківську систему України. Так, за даними Державного комітету статистики України, станом на 1 квітня 2009 року прямі інвестиції до України становили 36526,6 млн. дол. США.

У березні 1999 року НБУ скасував обмеження, запроваджені як тимчасові антикризові заходи, щодо надання комерційними банками резидентам кредитів у іноземній валюті та в гривнях (із подальшим конвертуванням коштів у іноземну валюту) для виконання зобов'язань за зовнішньоекономічними контрактами, а також обмеження щодо розмірів відсоткових ставок за позиками резидентів у нерезидентів у іноземній валюті. Крім того, лібералізовано порядок функціонування валютного ринку: комерційним банкам дозволено проводити безготівкові операції з купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за вільним договірним курсом. Запроваджено також новий порядок, яким передбачено формування курсу гривні щодо інших валют на підставі інформації про курси та обсяги операцій на міжбанківському валютному ринку. З кінця червня 1999 року, щоб забезпечити виконання домовленостей із МВФ за програмою ЕFF, скасовано останнє антикризове обмеження – на здійснення попередньої (авансової) оплати резидентами імпортних контрактів.

За Державного комітету статистики України за грудень 2008 року офіційний курс гривні до долара США - знизився на 95.82 коп. (14.21%) і 31.12.2008 становив 770.00 грн. за 100 доларів США; євро - знизився на 215.85 коп. (24.82%) і 31.12.2008 становив 1085.546 грн. за 100 євро; російського рубля - знизився на 0.16 коп. (6.60%) і 31.12.2008 становив 2.6208 грн. за 10 російських рублів. За цей же період обсяг операцій на міжбанківському валютному ринку України (купівля та продаж у доларовому еквіваленті) становив 18855.2 млн. дол. США. Інтервенції НБУ на валютному ринку України (сальдо) становили мінус 2770.9 млн. дол. США (у доларовому еквіваленті). Обсяг операцій на готівковому ринку України (купівля та продаж іноземних валют за гривню у доларовому еквіваленті) становив - 3342.2 млн. дол. США, у тому числі обсяг валюти, купленої банками у населення - 1646.6 млн. дол. США, обсяг валюти, проданої населенню - 1695.6 млн. дол. США.

Висновки

Валютна політика — сукупність організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.

Ключовим елементом зовнішньоекономічного механізму є валютна політика, яка являє собою сукупність заходів держави та центрального банку у сфері валютних відносин (валютні обмеження, регулювання валютних курсів, імпортні депозити) з метою впливу на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоздатність національного виробництва.

              Крім зазначених загальних завдань, українська держава має вирішувати в галузі валютних відносин і ряд специфічних проблем, що випливають із конкретно-історичної ситуації, яка склалася сьогодні:

        забезпечення стабільності гривні відносно провідних валют світу;

        залучення іноземної валюти в країну і використання її як засобу стабілізації національної економіки;

        створення державного валютного фонду й ринку валюти.

              На жаль, валютні проблеми вирішуються в Україні вкрай повільно і наштовхуються на великі труднощі. Слабкий експортний потенціал не забезпечує достатніх валютних надходжень у країну, а відсутність нормальної економічної ситуації примушує експортерів приховувати валюту за кордоном, оскільки у них немає гарантій вільного розпорядження своїми валютними коштами й необхідних стимулів до їх інвестування в національну економіку. Зроблені лише перші кроки до організації системи купівлі валюти Національним і комерційними банками, торгівлі валютою за участю держави та її структур, функціонування української валютної біржі. Розбалансованість механізму валютних операцій не дає змоги звести валютний та платіжний баланси України. Таким чином, нинішня неефективна валютна політика є фактором, що дестабілізує економіку, й одним із могутніх джерел інфляції.

              Найскладнішим і неоднозначним за своїми економічними наслідками елементом проведеної грошової реформи в Україні є введення валютної конвертованості. Конвертованість - це один з дійових заходів стабілізації національної грошової системи, посилення її впливу на розвиток ринкових відносин, забезпечення ефективної структурної перебудови економіки, її конкурентоздатності та прискорення інтеграції у світове господарство.

              Нині для валютних операцій використовуються обмінні курси іноземних валют, виражені у валюті України. Вони встановлюються Національним банком на основі результатів торгів на міжбанківському валютному ринку України.

              Включення валютних стабілізаторів у зовнішньоекономічний механізм забезпечило б значною мірою створення умов для зниження курсу вільно конвертованої валюти відносно української гривні, формування передумов для її повної конвертованості, рееміграції валютних коштів в Україну, залучення іноземної валюти в країну тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.      Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини : Підручник. – 2-ге вид., перероб. й доп. – К.: Т-во “ Знання “ , КОО, 1999. – 305 с.

2.      Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібн. для студентів економічних спеціальностей. Львів: Видавництво Державного університету “Львівська політехніка”,1999 – 406 с.

3.      Международные экономические отношения: Учебник / Под общ.ред. В.Е. Рыбалкина. – 2-е изд, перераб. и доп. – Москва: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез»», 1998. – 368 с.

4.      Міжнародна економіка: Навч.посіб. / За ред.. Ю.Г. Козака, В.М. Новацького, - К.: Центр навч.літератури: АртЕк, 2002. – 436 с.

5.      Міжнародні економічні відносини: Сучас. міжнарод. економ. відносини: Підручник для студентів екон. вузів і фак. /А.С. Філіпенко, В.А. Вергун, С.Я. Боринець/, - К.: Либідь, 1992. – 364 с.

6.      Одягайло Б.М. Міжнародна економіка: Навч. посіб. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2006. – 407 с.

7.      Державний комітет статистики України. Офіційний сайт. http://www.ukrstat.gov.ua/